Рішення № 137774611, 17.06.2026, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/23475/25

Провадження № 2/686/555/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 рік м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області у складі

головуючого судді Колієва С.А.

за участю

секретаря судового засідання Кучерук Н.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа орган опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 , третя особа виконавчий комітет Хмельницької міської ради, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

В позові зазначила, що 08.06.2023 року між нею та відповідачем був укладений шлюб. У вказаному шлюбі в них народилася спільна дитина донька ОСОБА_4 . Сімейне життя з відповідачем не склалося та рішенням Хмельницького міськраойнного суду Хмельницької області від 27.05.2025 року укладений між ними шлюб був розірваний (справа №686/34000/24).

Зазначила, що розірвання шлюбу було ініційовано саме відповідачем, який не бажав зберегти сім`ю. З часу народження доньки ОСОБА_3 не піклувався про дитину, не проявляв до неї жодної заінтересованості, не цікавився станом її здоров`я, розвитком, успіхами, не піклувався про її духовний та фізичний розвиток. Відповідач жодним чином не приймає участі у вихованні та утриманні дитини, відповідної матеріальної допомоги в грошовій чи натуральній формі не надає. Всі питання щодо виховання та утримання дитини вирішує виключно вона сама. Фактично донька росте без турботи батька, який свідомо самоусунувся від піклування про неї та її виховання. За таких обставин просила позбавити ОСОБА_3 батьківських прав стосовно неповнолітньої ОСОБА_4 , та стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання доньки у розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) останнього.

У поданому відзиві представник відповідача адвокат Чугуєнко Д.В. позов визнав частково. Не заперечував проти позбавлення його батьківських прав щодо доньки ОСОБА_4 . Щодо стягнення аліментів на утримання доньки просив врахувати, що на його утриманні перебуває ще троє неповнолітніх дітей від попереднього шлюбу. Крім того він не має постійного місця роботи та стабільного доходу, у зв`язку із чим вважав, що визначення розміру аліментів у частці від доходу є неможливим а стягнення аліментів повинно здійснюватися у твердій грошовій сумі. Також просив врахувати, що за усною домовленістю з позивачко ними було погоджено сплату аліментів у розмірі 100 Євро щомісячно, що майже в чотири рази перевищує 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (мінімально встановлений у державі Україна розмір аліментів) та цілком забезпечить реальні потреби в утриманні дитини.

В судовому засіданні позивач та її представник адвокат Леськов В.С. позов підтримали, просили його задовольнити. Позивач зазначила, що приблизно у 2018 році вона стала підтримувати стосунки з відповідачем та проживала з ним у республіці Алжир. У вказаних стосунках вона завагітніла, та оскільки у неї був мовний бар`єр вона вирішила народжувати дитину в Україні. У 2023 році вони уклали шлюб, який був зареєстрований у місті Хмельницькому. На той час вона вже була вагітною та вирішила народжувати дитину в Україні. Після реєстрації шлюбу відповідач одразу виїхав з території України і більше не повертався. У зв`язку із погіршенням відносин, за позовом відповідача їх шлюб був розірваний. Ще під час шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася спільна донька ОСОБА_5 . З часу народження доньки відповідач жодного разу її не бачив, не проявляє до неї батьківського інтересу та турботи. Участі в утриманні доньки відповідач не приймає та фактично відмовляється це робити. Всі питання щодо утримання, виховання доньки несе лише вона. Зазначила, що відповідач з часу народження доньки самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, жодного інтересу до доньки не проявляє і не бажає цього роботи.

Допитані в якості свідка ОСОБА_6 суду повідомила, що вона є матір`ю позивачки та відповідно бабусею ОСОБА_4 . Відповідач ОСОБА_3 є колишнім чоловіком її доньки та батьком малолітньої ОСОБА_5 . Єдиний і останній раз коли вона бачила ОСОБА_7 це було весілля її доньки у 2023 році. Після реєстрації шлюбу її донька залишилася в Україні, а відповідач виїхав за кордон. На той час її донька вже була вагітна. Після народження ОСОБА_5 жодної зацікавленості до доньки, батьківської турботи ОСОБА_8 не проявляв. Він не цікавився її станом здоров`я, не приймав жодної участі в утриманні своєї доньки та взагалі не бачив її і навіть не намагався її побачити.

Свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 суду повідомили, що вони знають ОСОБА_1 тривалий час. Зазначили, що ОСОБА_11 це колишній чоловік ОСОБА_1 та батько її доньки ОСОБА_5 . З часу народження доньки позивачка разом з дитиною проживають у місті Хмельницькому. Зазначили, що ОСОБА_11 (батько дитини) жодної участі в утриманні та вихованні своєї доньки не приймає, ніколи її не бачив.

Фактичні обставин справи встановлені судом.

Фаррадж ОСОБА_12 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 та є громадянином Хашимітського Королівства Йорданія. ОСОБА_3 не має постійного місця проживання на території України, не має майна в Україні.

08.06.2023 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено шлюб, який був зареєстрований Відділом ДРАЦС у місті Хмельницькому Центрлаьного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Фаррадж ОСОБА_13 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 та її батьками є ОСОБА_3 (батько) та ОСОБА_1 (мати).

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 27.05.2025 року укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 шлюб був розірваний (справа №686/34000/24).

Згідно відповіді Центра обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 09.10.2025 року № 19/80093-25-Вих за наявною інформацією Бази даних щодо перетину державного кордону України громадянин Хашимітського Королівства ОСОБА_14 останній раз прибув на територію України 02.06.2023 року (в`їзд) та виїхав з території України 09.06.2023 року.

Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради №2087Є01-31 від 12.12.2025 визнано недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Застосовані норми права та мотиви з яких виходить суд.

Щодо вимог про позбавлення батьківських прав.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Зазначена норма гарантує реалізацію права особи на доступ до правосуддя та передбачає обов`язок суду дотримуватися встановлених законом правил юрисдикції та підсудності.

Під підсудністю у цивільному процесуальному праві розуміють інститут (тобто сукупність правових норм), який регулює віднесення справ, які підлягають розгляду судами цивільної юрисдикції, до відання конкретного суду судової системи України для розгляду по першій інстанції. Тобто, визначити підсудність цивільної справи означає встановити компетентний, належний суд у цій справі.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За частинами першою, третьою статті 3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Предметом даного спору є позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів з відповідача, який є громадянином ОСОБА_15 , який не має місця проживання (перебування) на території України, тоді як позивач разом з неповнолітньою донькою на день подання позову до суду та розгляду справи судом проживають на території України.

У постанові від 17 серпня 2022 року в справі № 613/1185/19 Верховний Суд виснував про те, що серед питань, які має суд вирішити на стадії відкриття провадження у справі, є визначення, чи є повноважним національний суд для розгляду та вирішення спору, а у разі помилкового відкриття провадження у справі з порушенням правил про юрисдикцію спору - закрити таке судове провадження у зв`язку з тим, що він не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства національними судами України.

Процесуальне питання, яке повинні вирішити суди та є істотним для врегулювання спору судом України, є те, чи відноситься його вирішення до юрисдикції саме національного суду України, та за яких умов позивач у цій справі має право звернутися до національного суду України (постанова Верховного Суду від 27 листопада 2024 року в справі № 753/13059/23).

Якщо спірні правовідносини обтяжені іноземним елементом, то юрисдикція такого спору визначається за спеціальними правилами, закріпленими як у законах України, так і у міжнародно-правових договорах, положення яких є частиною національного законодавства України (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 761/11261/23).

Відповідно до статті 414 ЦПК України (в редакції закону, який діяв на час відкриття провадження у справі), підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Аналогічні положення містить стаття 497 ЦПК України в чинній редакції.

Відповідно до статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 ЦПК України (в редакції закону, який діяв на час відкриття провадження у справі), у разі невідповідності закону України міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір.

Спірні правовідносини обтяжені іноземним елементом.

Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суд повинен керуватись не тільки нормами внутрішнього процесуального законодавства, а й колізійними нормами, які містяться перш за все у двосторонніх міжнародних договорах про правову допомогу та інших міжнародних договорах.

Так, між Україною та Йорданським Хашимітським Королівством укладено договір «Про взаємну правову допомогу у цивільних справах», який набув чинності 14.05.2021 року. Вказаним договором (стаття 1 )визначено, що громадяни будь-якої зі Сторін мають право на такий самий правовий захист на території іншої Сторони відповідно до її законодавства щодо своїх прав та інтересів, як і громадяни цієї Сторони. Громадяни будь-якої зі Сторін на території іншої Сторони відповідно до її законодавства мають право на доступ до судів та інших компетентних органів для подачі позовів та захисту своїх прав та інтересів щодо цивільних справ на тих самих умовах, як і громадяни цієї Сторони

Разом з цим у вказаному договорі сторонами не було визначено питання щодо розмежування підсудності цивільних справ, зокрема справ щодо вирішення спорів батьківської відповідності, у випадку якщо відповідачем у справі є громадянин іншої сторони, який не проживає на території сторони, на якій проживає позивач разом з дитиною.

Також ОСОБА_16 не є Договірною Державою Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей, вчиненої 19 жовтня 1996 року у м. Гаага, ратифікованої Верховною Радою України 14 вересня 2006 року, яка набула чинності 1 лютого 2008 року (далі - Гаазька конвенція 1996 року), і яка охоплює питання захисту дітей, батьківської відповідальності та опіки, процесуальні питання, пов`язані з вирішення даного спору, регулюються Законом України «Про міжнародне приватне право».

Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює порядок урегулювання приватно-правових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом.

Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону (частина перша статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Статтею 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» (в редакції закону, який діяв на час відкриття провадження у справі), визначено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону;

2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача;

3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;

4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;

5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні;

6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;

7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;

8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;

9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України;

10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном;

11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України;

12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

Крім того, підсудність судам України є виключною у справах з іноземним елементом, якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні (пункт 2 частини першої статті 77 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Відповідно до частини першої статті 67 Закону України «Про міжнародне приватне право» зобов`язання щодо утримання, які виникають із сімейних відносин, крім випадків, передбачених статтею 66 цього Закону, регулюються правом держави, у якій має місце проживання особа, яка має право на утримання.

На час відкриття провадження у цій справі відповідач, який є громадянином Йорданського Хашимітського Королівства не проживав на території України, не мав та не має рухомого чи нерухомо мого майна.

Вказаними нормами Закону України «Про міжнародне приватне право» не передбачено можливості національних судів приймати до свого провадження і розглядати справи про позбавлення батьківських прав, відповідачем за яким є громадянин іншої держави, який не має місця проживання або місцезнаходження в України.

Слід зазначити, що міжнародна підсудність - це розмежування компетенції між судовими органами тієї чи іншої держави щодо розгляду і вирішення певних категорій справ з іноземним елементом. При вирішенні питання про міжнародну підсудність суд повинен встановити межі власної компетенції.

Під територіальною юрисдикцією (підсудністю) слід розуміти повноваження місцевого суду щодо здійснення правосуддя у цивільних справах на певній території. Територіальна підсудність визначає просторові межі діяльності конкретного суду. Простіше кажучи, вона вказує, до якого саме суду (районного, міського чи міськрайонного) потрібно подавати позов, залежно від місця проживання сторін або знаходження майна.

Отже, питання територіальної підсудності (статті 28 ЦПК України та статті 110 ЦПК України (в редакції закону, який діяв на час відкриття провадження)) є похідним від наявності міжнародної юрисдикції.

Оскільки в даному випадку спір про позбавлення батьківських прав відповідача не підпадає під юрисдикцію національних судів, визначення територіальної підсудності за правилами статей 28 ЦПК України, статті 110 ЦПК України (в редакції закону, який діяв на час відкриття провадження) не має правового значення.

Отже, правовий статус відповідача як іноземного громадянина та його місце проживання поза межами України мають визначальне значення для встановлення юрисдикції, а тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що питання батьківських прав виходить за межі компетенції національних судів у даному провадженні, що є підставою для закриття провадження у справі.

Аналогічні за змістом висновки у застосуванні норм права викладені у постанові Верховного Суду від 25.03.2026 у справі № 712/7235/17.

Щодо позовних вимог в частині стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини.

Згідно з вимогами ст.51 Конституції України, ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

У відповідності з ч.3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частиною 1 ст.184 СК України визначено, що суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Відповідно до положень ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

При визначенні розміру аліментів, які підлягають стягненню з відповідача суд враховує, вік, стан здоров`я і матеріальний стан дитини, яка перебуває під наглядом у лікаря психіатра, та за станом здоров`я потребує певної дієти, особу платника аліментів, який є фізичною особою-підприємцем, на обліках у медичних закладах не перебуває, має на утриманні ще одну неповнолітню дитину від іншого шлюбу.

Відповідно до приписів частин першої, п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зібрані у справі докази свідчать про те, що відповідач є батьком малолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після розірвання шлюбу між сторонами їх спільна дитина ОСОБА_5 залишилася проживати разом з матерію (позивачем у справі). Домовленості між сторонами щодо утримання доньки (розмір, порядок сплати аліментів) не має.

За таких обставин суд вважає за можливе стягувати з відповідача на користь позивачки на утримання неповнолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) останнього, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно.

Саме такий розмір, за встановлених обставин, на переконання суду буде відповідати критеріям необхідного забезпечення потреб дитини та матеріальної спроможності платника аліментів.

Посилання відповідача на те, що він не має офіційного працевлаштування та відповідно стабільного доходу, у зв`язку із чим розмір аліментів не може бути визначений в частці від заробітку, суд вважає безпідставними, оскільки згідно положень Сімейного Кодексу (ст.181) право визначати спосіб стягнення аліментів (в частці від заробітку чи в твердій грошовій сумі) належить том з батьків, з ким проживає дитина та відповідно не залежить від офіційного працевлаштування платника аліментів.

Доказів того, що на утриманні відповідача перебуває ще троє неповнолітніх дітей останнім суду не представлено і матеріали справи не містять.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 141, 223, 258-268, 280-282 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Провадження у справі в частині позовних вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 щодо малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 закрити.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дитини задовольнити.

Стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти у розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) останнього, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з 19.08.2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Хмельницького апеляційного суду шляхом подання в 30-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Рішення набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , громадянин Хашимітське Королівство Йорданія, адреса: АДРЕСА_2 .

Третя особа: виконавчий комітет Хмельницької міської ради, як орган опіки та піклування, код ЄРДПОУ 04060772, м. Хмельницький, вул. Героїв Маріуполя, буд.3.

Повний текст судового рішення виготовлено 29.06.2026 року.

Суддя: