Рішення № 137773688, 23.06.2026, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/8412/26

Провадження №2/523/5599/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2026 р. м.Одеса

Пересипський районний суд м. Одеси, в складі:

головуючого судді Малиновського О.М.

за участю секретаря Березніченко В.Є.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту,

ВСТАНОВИВ

ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» (далі ТОВ «ФК ЕЙС«») звернулось до суду з позовом в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за Договором кредиту № 204054123 від 14.02.2022р. який укладено між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 у розмірі 25 632,15грн.

Позовні вимоги мотивовані, що після укладання вказаного договору в електронній формі, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконала прийняті на себе зобов`язання та надала суму кредиту у розмірі 1500грн., розмір якої згодом було збільшено та отриманий відповідачем на суму 22 000грн., на картку відповідача, а остання отримавши кредитні кошти у строки та порядку визначених договором їх не повернула, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі зазначеному вище.

28.11.2018р. між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01 за умовами якого до останнього перейшло право вимоги по кредитному договору № 204054123 від 14.02.2022р. У подальшому до Договору факторингу 1 укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу 1.

23.02.2024року ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» уклали договір факторингу №23/0224-01, у відповідності до умов якого ТОВ «Таліон плюс» передає (відступає) ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» приймає належні ТОВ «Таілон плюс» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.

15.07.2025року ТОВ«ФК «Онлайн фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» уклали договір факторингу №15/07/25-Е, у відповідності до умов якого ТОВ«ФК «Онлайн фінанс» передає (відступає) ТОВ ФК «ЕЙС» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ ФК «ЕЙС» приймає належні ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.

Відповідно до реєстру боржників № б/н від 15.07.2025 ТОВ ФК «ЕЙС» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 204054123 від 14.02.2022р. в сумі 25632,15грн.

Оскільки відповідачем кредитні зобов`язання за договором кредиту не виконані, сума боргу підлягає примусовому стягненню. Наведені обставини стали підставою для звернення до суду.

Ухвалою судді Пересипського районного суду м. Одеси від 22.05.2026р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та скеровано за місцем реєстрації відповідача.

Відповідно до ч. 5 ст.279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

У визначений судом строк відповідно до ст.ст. 191, 278 ЦПК України, зокрема 03.06.2026р. ОСОБА_1 подала до суду відзив в якому вказує, що позивачем по справі під час складання розрахунку заборгованості не враховані положення п. 15 ст.14 Закону України «Про соціальний і паровий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, за твердженням відповідача вона є дружиною ОСОБА_2 , який є діючим військовослужбовцем Збройних Сил України, а відтак, на її думку позивач не мав право нараховувати проценти та штрафні санкції. З огляду на вказане відповідач просить стягнути лише борг за тілом кредиту. Також посилаючись на скрутне матеріальне становище, відсутність постійної роботи, самостійне виховання дитини, перебування чоловіка у зоні бойових дій, просить розстрочити виконання рішення суду строком на 18 місяців.

Окрім цього, посилаючись на не співмірність вимог про стягнення витрат на правничу допомогу просить їх зменшити.

Від представника позивача 04.06.2026р. до суду надійшла відповідь на відзив в якому представник просить не приймати до уваги заперечення подані відповідачем, задовольнивши позовні вимоги у повному обсязі. Таке представник ґрунтує на тому, що чоловік відповідача проходить військову службу у ЗСУ з 31.05.2026р.. Водночас нарахування боргу, у тому числі процентів здійснено за період з 14.02.2022р. по 13.06.2022р. Таким чином , на думку представника на відповідача не розповсюджуються пільги, передбачені п. 15 ст.14 Закону України «Про соціальний і паровий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Також представник просить відмовити у наданні розстрочки, вважаючи, що відповідач не надала доказів на підтвердження такої.

Судом встановлено, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 204054123 від 14.02.2022р. за умовами якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалося надати кредит у розмірі кредитного ліміту на суму 22000 гривень, а ОСОБА_1 в свою чергу зобов`язалася протягом 30 днів від дня отримання першого траншу повернути кредит та сплатити відсотки за користування грошовими коштами (п.2.1.).

Згідно з п. 2.3. ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надало ОСОБА_1 перший Транш за Договором в сумі 1500грн одразу після укладення Договору, який слід було повернути до 16.03.2022р. (п.2.3.).

Окрім цього сторони дійшли згоди, що сума Кредиту за всіма наданими Траншами має бути повернена Кредитодавцю не пізніше дати закінчення Дисконтного періоду кредитування - 16.03.2022, а саме не пізніше ніж через 30 (тридцять) днів від дати отримання першого Траншу Позичальником (п.7.1)

Відповідно до п. 8.5.1. якщо Позичальник здійснить повернення всієї суми отриманого Кредиту до закінчення строку Дисконтного періоду, то зобов`язання Позичальника по сплаті процентів фактичні дні користування Кредитом будуть визначається за процентною ставкою 153,30 (сто п`ятдесят три цілих три десятих) відсотків річних, що на день укладення Договору становить 0,42 відсотків від суми Кредиту за кожний день користування ним (далі Дисконтна процентна ставка).

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 збільшила 16.02.2022 р. тіло кредиту до 6 750 грн, тим самим тіло кредиту склало 8 250грн.

23.02.2022 р. тіло кредиту збільшилось на 13750 грн, тим самим тіло кредиту склало максимальний кредитний ліміту в сумі 22 000грн.

Отже, з огляду на надані позивачем докази, що зворотне не спростовано відповідачем, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконало своє зобов`язання за кредитним договором та надало ОСОБА_1 відповідними траншами грошові кошти у розмірі 22000грн.

28.11.2018р. між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01 за умовами якого до останнього перейшло право вимоги по кредитному договору № 204054123 від 14.02.2022р. У подальшому до Договору факторингу 1 укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу 1.

23.02.2024року ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» уклали договір факторингу №23/0224-01, у відповідності до умов якого ТОВ «Таліон плюс» передає (відступає) ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» приймає належні ТОВ «Таілон плюс» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.

15.07.2025року ТОВ«ФК «Онлайн фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» уклали договір факторингу №15/07/25-Е, у відповідності до умов якого ТОВ«ФК «Онлайн фінанс» передає (відступає) ТОВ ФК «ЕЙС» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ ФК «ЕЙС» приймає належні ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.

Відповідно до реєстру боржників № б/н від 15.07.2025 ТОВ ФК «ЕЙС» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 204054123 від 14.02.2022р. в сумі 25632,15грн.

Згідно розрахунку заборгованості за Договором кредитну № 204054123 від 14.02.2022р. розмір заборгованості відповідача перед позивачем становить 25632,15грн., у тому числі: сума заборгованості за основою сумою боргу в розмірі 22000грн., сума заборгованості за відсотками в розмірі 3 632,15грн.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

З матеріалів справи слідує, що на виконання умов кредитного договору № 204054123 від 14.02.2022р. ОСОБА_1 отриману суму кредиту у розмірі 22 000грн. не повернула, нараховані проценти за їх користування в розмірі 3 632,15грн. не сплатила.

Таким чином, судом встановлено факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за кредитними договорами, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту в розмірі 22000грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідачем не спростовані доводи та аргументи наведені позивачем у позовній заяві та доданих до неї документів.

Щодо стягнення процентів з урахуванням застосування п. 15 ст.14 Закону України «Про соціальний і паровий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

ОСОБА_1 заперечуючи проти позовних вимог в частині стягнення процентів та посилаючись на ч. 15 ст. 14 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ) вказує, що відсотки за користування кредитом їй не повинні були нараховуватись, з огляду на те, що вона є дружиною військовослужбовця - ОСОБА_2 .

Так, згідно з ч.15 ст. 14 Закону України № 2011-ХІІ, в редакції яка набрала чинності 18.05.2024року та яка є чинною на теперішній час, військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Як слідує з матеріалів справи, кредитний договір між первісним кредитором, право вимоги по якому перейшло до позивача у цій справі та ОСОБА_1 був укладений 14.02.2022р. Проценти за користування кредитними коштами були нараховані за період з 14.02.2022 по 13.06.2022р.

На час виникнення спірних правовідносин, а саме, у період з 14.02.2022 по 13.06.2022р., тобто період нарахування процентів за кредитом з моменту його укладення, частина 15 статті 14 Закону № 2011-ХІІ була викладена в такій редакції: «Військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Тобто на момент укладення сторонами кредитного договору та строку його дії, зокрема станом на 13.06.2022р., дружини (чоловіки) військовослужбовців, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, та військовослужбовці під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, не були такими особами, яким проценти за користування кредитом не нараховуються.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 ЦПК України акт цивільного законодавства не має зворотної сили у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність.

Як встановлено умовами кредитного договору від 14.02.2022р. нараховані первісним кредитором проценти не є цивільною відповідальністю боржника за невиконання зобов`язань за цим договором, а є процентами за користування кредитними коштами, тому в даному випадку до цих правовідносин не може бути застосовано принцип зворотної сили закону у часі.

Крім того, конструкція ч. 15 ст. 14 Закону № 2011-ХІІ в редакції чинній на теперішній час не передбачає звільнення військовослужбовців та членів їхніх сімей від сплати відсотків за користування кредитом, а лише визначає умови, за яких такі відсотки не нараховуються. Законодавець чітко встановив, що ці умови пов`язані з певними періодами проходження військової служби. Враховуючи це, підстав для застосування принципу зворотної дії закону в часі до спірних правовідносин не вбачається.

Отже, із урахуванням вимог статті 5 ЦК України щодо дії актів цивільного законодавства в часі, чинна норма частини 15 статті 14 Закону № 2011-ХІІ, на яку посилається відповідач у відзиві на позовну заяву не регулює спірні правовідносини сторін. Таким чином, суд відхиляє заперечення відповідача, що до безпідставного нарахування позивачем процентів.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення процентів в розмірі 3632,15грн. є обґрунтованим та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно ст.141 ЦПК України, пропорційно задоволеним позовним вимогам з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 2662,40грн.

Щодо витрат на правничу допомогу в розмірі 7000грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно із ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Для підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу адвокатом слід саме у договорі з клієнтом визначити механізми розрахунку свого гонорару. Лише рахунку замало. Саме такий висновок випливає з правової позиції ВС/КГС у справі №922/1163/18 від 06.03.2019 р.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, наприклад у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.

На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду надано копію Договору про надання правової допомоги №20/08/25-01 від 25.08.2025р., акт наданих послуг з детальним описом послуг на суму 7000грн.

Визначаючи час на надання зазначених в акті послуг та видів правничої допомоги, суд виходить із наявності у адвоката, який безпосередньо представляв інтереси позивача, повної вищої юридичної освіт, стажу роботи в галузі права, у зв`язку з чим такі дії пов`язані з представництвом інтересів позивача у цій справі не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи.

Крім того, дана справа є типовою та нескладною за своєю суттю.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.

У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Відповідач по справі внесла на розгляд суду заяву в якій вважає заявлені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 7000грн. штучно завищеними, такими що не відображають реальних витрат чи зусиль адвоката.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 р.№ 686/5757/23.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).

Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, слід дійти висновку про те, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 № 686/5757/23).

Якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу. (Постанови ВС від 24.01.2019 року у справі № 910/15944/17, від 19.02.2019 року у справі № 917/1071/18)

Суд вважає, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, які не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

За вказаних вище обставин, враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, які підтверджені належними доказами, принципу справедливості, співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також з урахуванням ціни позову, а також розміру задоволених позовних вимог, суд приходить до висновку про необхідність зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 3000,0грн.

Таким чином, заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу слід зменшити до 3000,00грн.

Щодо розстрочки виконання рішення суду.

Відповідач, як на підставі розстрочки виконання рішення суду строком на 18 місяців, посилається на скрутне матеріальне становище, відсутність роботи та доходів, самостійне виховання дитини під час перебування її чоловіка в зоні бойових дій.

Згідно із ч.5 ст.435 ЦПК України розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Отже, за змістом вказаної процесуальної норми вимога відповідача про надання розстрочки строком на 18 місяців є безпідставною та судом відхиляється.

Відповідно до ст.267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Підставою для встановлення відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Тобто, підставою для застосування розстрочки чи відстрочки виконання рішення суду є виняткові обставини, які перешкоджають належному виконанню рішення суду, ускладнюють його виконання або роблять неможливим.

При цьому закон не передбачає конкретного переліку обставин, які є підставою для розстрочення виконання рішення суду, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду можливість у кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи. Розстрочка виконання рішення суду - це розподіл виконання рішення на частини, що підлягають виконанню протягом певного періоду часу або через певні періоди часу, що призводять до перенесення строку виконання рішення на пізніші періоди, зокрема, полягає в розподілі належних до сплати сум платежу на певні частини із встановленням конкретного строку для виконання кожної з визначених частин рішення. При розгляді заяв щодо розстрочки виконання рішення суд виходить з міркувань доцільності та об`єктивності необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому; наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником. Надання строку для розстрочки виконання рішення суд не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, розстрочка має бути компромісом між заінтересованими сторонами.

Так, на підтвердження заявленого ОСОБА_1 клопотання про розстрочку виконання рішення суду останньою не надано жодного належного, допустимого та достатнього доказу на підтвердження того, щодо відповідач перебуває у скрутному матеріальному положенні, не отримує доходів на теперішній час, що не дозволяє одноразово погасити борг, встановлений рішення суду.

Отже, суду з боку ОСОБА_1 не надані суду доказів, які б підтверджували виняткові обставини, які перешкоджають належному виконанню рішення суду або роблять його неможливим, а як наслідок у необхідності розстрочення виконання рішення суду.

За таких обставин клопотання про розстрочку виконання рішення суду задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст.12,13,76,137,141,259,263-265,268,279 ЦПК України,

ВИРІШИВ

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за договором кредиту в розмірі 25 632,15грн., судовий збір в розмірі 2662,40грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00грн.

Учасники справи:

Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», ЄДРПОУ 42986956, м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд.6, каб.13;

Відповідач: ОСОБА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення суду складено 23 червня 2026р.

Суддя