Рішення № 137772635, 29.06.2026, Зборівський районний суд Тернопільської області

Єдиний унікальний номер 599/527/26

Номер провадження 2/599/390/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" червня 2026 р. Зборівський районний суд Тернопільської області в складі: головуючого судді Чорної В.Г., за участю секретаря судового засідання Грицай О. П., представника відповідача Борової Л. В., розглянувши в м. Зборові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

короткий зміст позовних вимог: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Коллект центр" (далі ТОВ «Коллект центр»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором № CCNG-631122246 від 12.03.2019 в розмірі 46928.09 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 12 березня 2019 року між Акціонерним товариством «Альфа - Банк» (далі АТ «Альфа - Банк») та ОСОБА_1 укладено договір № CCNG-631122246 (далі - Договір).

Відповідно до умов договору, кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит в сумі 200000.00 грн, а позичальник зобов`язався повернути використану суму в строк до 12 березня 2022 року та сплатити проценти за користування кредитними коштами в розмірі 24.00%.

Кредитодавець належним чином виконав свої зобов`язання за Договором, надавши Позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами Договору.

Згідно з умовами Договору Позичальник зобов`язаний у встановлений Договором строк, повернути кредит, сплатити проценти, штрафи та пені (у разі наявності) та інші платежі передбачені Договором. Незважаючи на це, відповідач не виконує свого обов`язку та припинила повертати наданий їй кредит в строки, передбачені Договором.

Відповідно до Протоколу №2/2022 від 18 серпня 2022 року Позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Альфа - Банк», відповідно до умов яких, змінено найменування Банку з АТ «Альфа - Банк» на наступне: Повне найменування Банку українською мовою: Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі АТ «Сенс Банк»).

17 травня 2021 року укладено договір № 2 відповідно до якого АТ «Альфа - Банк» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Флексіс" (далі ТОВ «ФК «Флексіс») права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № CCNG-631122246.

18 травня 2021 року укладено договір № 18-05/21 відповідно до якого ТОВ «ФК «Флексіс» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі ТОВ «Вердикт Капітал») права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № CCNG-631122246.

10 січня 2023 року укладено договір № 10-01/2023 відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (далі ТОВ «Коллект Центр») права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № CCNG-631122246.

Станом на день звернення в суд заборгованість за договором відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв`язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №CCNG-631122246 від 12 березня 2019 року, що підлягає стягненню з відповідача відповідно до розрахунку заборгованості, становить 46928.09 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 36174.93 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 2426.19 грн; заборгованість за нарахованими процентами згідно Кредитного Договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 0.00 грн; заборгованість за пенею та/або штрафами - 5415.24 грн; заборгованість за комісіями - 0.00 грн; інфляційні збитки - 2376.54 грн; нараховані 3% річних -535.19 грн. Представник позивача подав заяву про розгляд справи без його участі. Позов підтримує з підстав викладених у позовній заяві та просить їх задовольнити, не заперечує щодо заочного вирішення справи.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Зборівського суду Тернопільської області від 09 квітня 2026 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, з викликом сторін на 01 травня 2026 року, витребувано докази: документальне підтвердження, щодо надання (видачі) кредитних коштів за Договором № ССNG-631122246 від 12.03.2019 укладеним між Акціонерним товариством "Альфа-Банк" та ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), у тому числі: виписки за період з 12.03.2019 по 17.05.2021, меморіальні ордери, розрахункові документи та/або інші підтверджуючі документи щодо здійснення операції з надання кредиту (незалежно від форми готівкою, безготівково, у вигляді оплати за товар чи послугу).

21 квітня 2026 року на виконання ухвали надано інформацію, що ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , була клієнтом Банку та документи (виписки за період з 12.03.2019 по 17.05.2021 по рахунку НОМЕР_2 , валюта Українська гривня та розрахунок заборгованості станом на 17.05.2021 за договором кредиту № CCNG-631122246 від 12.03.2019 щодо підтвердження надання кредитних коштів за договором № СCNG-631122246 від 12.03.2019, укладеного між Банком та ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

27 квітня 2026 року поступило клопотання представника відповідача адвоката Борової Л. В. про вступ в справу як представника, ознайомлення з матеріалами справи та відкладення розгляду справи, надавши можливість подати письмові заяви та докази по суті справи, тому судовий розгляд відкладено на 20 травня 2026 року.

05 травня 2026 року відповідач через представника подала відзив на позовну заяву. Відповідач не визнає позовні вимоги у повному обсязі та заперечує проти їх задоволення, оскільки Позивачем не підтверджено належною доказовою базою, у розумінні статей 76, 77, 81 ЦПК України, ані факту виникнення грошового зобов`язання у заявленому обсязі, ані його розміру, ані правових підстав для звернення до суду саме з такими вимогами. Як вбачається з матеріалів справи, Позивач обґрунтовує свої вимоги переходом до нього права вимоги на підставі договорів факторингу, при цьому у позовній заяві міститься посилання на Договір факторингу № 2 від 17.05.2021, який до матеріалів справи не долучено. Відсутність зазначеного договору унеможливлює встановлення безперервності переходу права вимоги від первісного кредитора до Позивача, а відтак - підтвердження набуття ним статусу належного кредитора у спірних правовідносинах.

Крім того, Позивачем не надано належних доказів фактичного надання кредитних коштів Відповідачу. Зокрема, у матеріалах справи відсутня виписка по рахунку Відповідача, яка є первинним та необхідним доказом для встановлення руху грошових коштів, обсягу фактично використаного кредитного ліміту та правильності формування заборгованості.

Представник відповідача щодо заявлених вимог про стягнення заборгованість за Кредитним договором у загальному розмірі 46 928,09 грн, з яких 36 174,93 грн становить заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту) зазначає, що з витягу з Додатку №1 до Додатковї угоди №6 від 19.11.2024 (до ДОГОВОРУ №10-01/2023 про відступлення (купівлі продажу) прав вимоги від 10.01.2023), сума фактично наданого кредиту становила 20000 грн, при цьому жодних доказів збільшення основного боргу до 36174,93 грн, зокрема шляхом нарахування процентів із капіталізацією, штрафних санкцій чи інших платежів, до матеріалів справи не долучено. Позивачем не надано належного та деталізованого розрахунку формування основної суми боргу, не зазначено, за рахунок яких саме операцій, нарахувань чи платежів сформовано різницю між фактично отриманою сумою кредиту та заявленою до стягнення сумою тіла боргу. Така невизначеність виключає можливість перевірки правомірності заявлених вимог. Зазначене також свідчить про те, що заявлена Позивачем сума основного боргу фактично включає до свого складу інші платежі, зокрема проценти, штрафні санкції чи інші нарахування, що є неприпустимим та суперечить правовій природі основного зобов`язання. Таким чином, включення до складу «тіла кредиту» будь-яких інших платежів, окрім фактично отриманої суми, є неправомірним та свідчить про викривлення структури заборгованості. При цьому Позивачем не надано жодних доказів того, що умовами Кредитного договору передбачено капіталізацію процентів або інший механізм включення нарахованих платежів до складу основного зобов`язання, а також не надано розрахунку, який би підтверджував правомірність такого збільшення. За таких обставин заявлена Позивачем сума основного боргу є штучно сформованою, не відповідає вимогам законодавства та не підлягає задоволенню.

Крім того, Позивач обґрунтовує свої вимоги переходом до нього права вимоги на підставі договорів факторингу, однак у матеріалах справи відсутній Договір факторингу №2 від 17.05.2021 між первісним кредитором ТОВ «Альфа-Банк») та першим набувачем права вимоги (ТОВ «Фінансова компанія «Флексіс»), на який Позивач посилається у позовній заяві. Відсутність зазначеного договору унеможливлює встановлення безперервності переходу права вимоги, а також перевірку обсягу переданих прав.

Таким чином, представник відповідача зазначає, що позивачем не доведено ані розміру основної заборгованості, ані правових підстав її формування, ані свого статусу як належного кредитора, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Щодо недоведеності нарахування штрафних санкцій, інфляційних втрат та трьох відсотків річних, а також пропуску позовної давності.

Позивачем заявлено до стягнення заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 2426,19 грн, пеню та/або штрафні санкції у розмірі 5415,24 грн, інфляційні збитки у розмірі 2376,54 грн та три відсотки річних у розмірі 535,19 грн, однак такі нарахування є необґрунтованими та не підтверджені належними доказами.

Звертає увагу суду, що так як в матеріалах справи відсутній будь-який належний розрахунок зазначених сум: позивачем не визначено періоди нарахування, не наведено формулу обчислення, не зазначено базу, від якої здійснювалось нарахування, не розкрито порядок застосування індексів інфляції, а також не надано первинних документів, які підтверджують рух коштів та момент виникнення прострочення. Заявлені Позивачем суми викладені у вигляді узагальнених показників без будь-якої математичної, документальної та логічної деталізації, що унеможливлює встановлення порядку їх формування, перевірку правильності обчислення та відповідності умовам договору і вимогам законодавства. За відсутності визначеної бази нарахування, періодів, формули розрахунку та первинних документів такі суми є фактично довільними та не можуть бути покладені в основу судового рішення як належний доказ у розумінні статей 76, 77 ЦПК України. Вважає, що відсутність зазначених даних унеможливлює встановлення не лише правильності, але й самого факту нарахування відповідних сум, оскільки без визначення базових показників будь-який розрахунок втрачає об`єктивність та не піддається перевірці. Ненадання розрахунку з визначенням його складових виключає можливість судового захисту заявлених вимог, оскільки суд не має права здійснювати розрахунки замість сторони або визначати їх зміст на власний розсуд.

Крім того, звертає увагу, що позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з Відповідача 3% річних та інфляційних втрат за період з 12.03.2019 по 17.05.2021 на підставі статті 625 ЦК України лише 09 квітня 2026 року, тобто з пропуском строку позовної давності щодо заявлених вимог. Позивач не був обмежений у можливості звернення до суду з відповідними вимогами у межах встановленого законом строку, однак безпідставно звернувся до суду після його спливу.

Суди дотримуються усталеної практики щодо застосування позовної давності до вимог, що випливають із грошових зобов`язань, з урахуванням моменту їх виникнення та періоду прострочення. Зокрема, рішенням у справі № 363/6560/24 від 11.03.2026 Запорізький апеляційний суд дійшов висновку, що вимоги підлягають задоволенню лише в межах строку позовної давності, а їх заявлення за межами такого строку є підставою для відмови у позові. Норми Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, що передбачають особливості правового регулювання у період воєнного стану, не скасовують та не змінюють правила застосування позовної давності і не надають кредитору права звертатися до суду поза межами встановленого законом строку. Таким чином, із наданих Позивачем документів вбачається, що відповідні вимоги заявлені поза межами позовної давності. Отже, заявлені Позивачем вимоги є необґрунтованими, недоведеними та такими, що заявлені поза межами позовної давності, у зв`язку з чим підлягають відмові у задоволенні.

Щодо відсутності підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то представник відповідача зазначає, що позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу згідно з Договором 04/10-2024 від 04.10.2024 та Витягом з Акту №17 від 27.02.2026 у розмірі 16000 грн.

Відповідно до статті 131-2 Конституції України, професійна правнича допомога надається адвокатами. Аналогічна правова позиція закріплена у статті 137 ЦПК України, яка передбачають можливість відшкодування виключно витрат на правничу допомогу адвоката. Разом з тим, з наданих до матеріалів справи документів вбачається, що відповідні послуги надавалися не адвокатом, адвокатським бюро чи об`єднанням, а фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , що виключає можливість віднесення таких витрат до витрат на професійну правничу допомогу у розумінні процесуального законодавства. Витрати на ті ж послуги, надані юристами, які не є адвокатами, відшкодуванню не підлягають (постанова Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 810/4749/15). Верховний Суд у постанові від 31.05.2023 у справі № 757/13974/21-ц зазначив, що витрати на правничу допомогу підлягають відшкодуванню лише за умови, якщо така допомога надавалась адвокатом. Витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 ЦПК України (пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 провадження № 14- 44цс21). Таким чином, витрати, понесені Позивачем на оплату послуг фізичної особи підприємця, не можуть бути віднесені до судових витрат у розумінні статті 141 ЦПК України та не підлягають стягненню з Відповідача. З огляду на викладене представник відповідача просила суд у задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № CCNG-631122246 від 12.03.2019 року та в задоволенні вимог про стягнення витрат на правничу допомогу відмовити повністю.

14 травня 2026 року та 19 травня 2026 року представником позивача надано письмові пояснення на спростування доводів представника відповідача, долучено докази щодо переходу прав вимоги до позивача за договором факторингу та надання послуг правничої допомоги.

Представником позивача 20 травня 2026 року подано клопотання про відкладення розгляду справи, в зв`язку з зайнятістю в іншому судовому засіданні. Судовий розгляд відкладено на 18 червня 2026 року.

08 червня 2026 року представником відповідача, через систему Електронний суд, подано заперечення на письмові пояснення представника позивача.

17 червня 2026 року представником позивача, через систему Електронний суд, надано додаткові пояснення щодо розміру заборгованості.

В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнала, підтримала обґрунтування зазначені у відповіді на відзив та в поданих нею процесуальних документах. Просила у задоволенні позову відмовити та у стягненні витрат на правничу допомогу.

Встановлені судом обставини. Норми права, які застосував суд, мотиви їх застосування та висновки суду.

Дослідивши та оцінивши докази у справі, суд встановив: 12 березня 2019 року між Акціонерним товариством «Альфа - Банк» та ОСОБА_1 укладено договір № CCNG-631122246.

На умовах Угоди, відповідачу під її особисті потреби відкритий поточний рахунок з електронним платіжним засобом (розділ 2 Договору).

Тип кредиту - кредитування рахунку та встановлення відновлювальної кредитної лінії. Найменування Продукту: «Максимум-готівка».

На умовах Договору Відповідачу випущена міжнародну платіжну карту MasterCard (МС) DEBIT WORLD строком дії 3 (три) років з моменту випуску, тобто строком до 12.03.2022. Максимальний розмір кредитної лінії- 200 000 грн. Процентна ставка за користування кредитними коштами -24%.

З підписанням Оферти відповідач беззаперечно підтвердила, що попередньо ознайомлена у письмовій формі : зі всією інформацією, необхідною для прийняття усвідомленого рішення щодо отримання кредиту; з інформацією, надання якої передбачене нормами Закону України «Про споживче кредитування».

Сторони погодили, що Угода вважається укладеною та набуває чинності з моменту підписання акцепту Банком (розділ 6 Договору). Наявним підписом Відповідача підтверджується отримання нею 12 березня 2019 року Акцепту Банку на подану ним Оферту, якими, зокрема, були запропоновані умови кредитування.

Згідно виписки та розрахунку заборгованості, вбачається, що умови Угоди Банком виконано в повному обсязі, а позичальник прийняв зазначені умови угоди шляхом активного використання кредитних коштів для власних потреб та часткової сплати заборгованості по відсоткам.

Відповідно до банківської виписки по рахунку ОСОБА_1 , яка відображає рух коштів по рахунку Позичальника та здійсненні ним операції, вбачається, що відповідач з 08.11.2019 активно користується кредитним лімітом, встановленим їй АТ «Альфа-Банк» на підставі Договору, що свідчить про його отримання і користування кредитним лімітом. Часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання нею боргу.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 127/23910/14-ц (постанова від 23 грудня 2020 року). Факт здійснення погашення заборгованості за кредитним договором, що підтверджується розрахунком первісного кредитора, свідчить про належне усвідомлення відповідачем умов зазначеного договору, його прийняття та фактичне визнання існування заборгованості.

Внаслідок здійснення відповідачем готівкових і безготівкових операцій утворилася заборгованість, станом на дату відступлення права вимоги 18 травня 2021 року у загальній сумі 41590 грн, з них 36174,93 грн складає саме сума основного боргу; 4615,24 грн- заборгованість за відсотках; 800 грн - заборгованість зі штрафу. Зазначене підтверджується випискою та розрахунком заборгованості.

Отже, в матеріалах справи достатньо доказів про отримання відповідачем коштів за договором та подальшого користування кредитними коштами.

Відповідно до Протоколу №2/2022 від 18 серпня 2022 року Позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Альфа - Банк», відповідно до умов яких, змінено найменування Банку з АТ «Альфа - Банк» на наступне: Повне найменування Банку українською мовою: Акціонерне товариство «Сенс Банк», скорочене - АТ «Сенс Банк».

17 травня 2021 року укладено договір № 2 відповідно до якого АТ «Альфа - Банк» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Флексіс" права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № CCNG-631122246.

18 травня 2021 року укладено договір № 18-05/21 відповідно до якого ТОВ «ФК «Флексіс» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № CCNG-631122246.

10 січня 2023 року укладено договір № 10-01/2023 відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № CCNG-631122246.

ТОВ «Вердикт Капітал», як правонаступник, нарахував відсотки в межах строку кредитування у період з 18.05.2021 -27.08.2021 у сумі 2426,19 грн, а також нарахував за порушення зобов`язання в межах строку дії договору, передбаченою частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України: 3% річних за користування кредитними коштами -535,19 грн, у строк з 28.08.2021 до 23.02.2021 (дата, що передувала введення воєнного стану) та інфляційні збитки у сумі 2376,54 грн , за період 09.2021-02.2022.

Щодо спливу строків позовної давності, то датою останнього нарахування 3% річних за користування кредитними коштами - є 23.02.2021; інфляційних збитків -02.2022.

Разом з тим, 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 року в Україні запроваджено карантин, який продовжено на всій території України згідно з Постановами КМ №392 від 20.05.2020, №500 від 17.06.2020, №641 від 22.07.2020, №760 від 26.08.2020, №956 від 13.10.2020, №1236 від 09.12.2020, №104 від 17.02.2021, №405 від 21.04.2021, №611 від 16.06.2021, №855 від 11.08.2021, №981 від 22.09.2021, №1336 від 15.12.2021, №229 від 23.02.2022, №630 від 27.05.2022, №928 від 19.08.2022, №1428 від 23.12.2022 року до 30.04.2023 року.

У постанові від 22.09.2022 року по справі №920/724/21 Верховний Суд зазначив про автоматичне продовження строків позовної давності пов`язане саме зі встановленням карантину на всій території України без будь-яких додаткових вимог та умов в аспекті їх продовження в силу закону.

Підсумовуючи вищезазначене, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин, який тривав до 30 червня 2023 року.

Тобто, загальні та спеціальні строки позовної давності відповідно до вищезазначеного були призупинені до 30.06.2023, а їх перебіг міг би початись з 30.06.2023, якби не наступне.

Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, чинного на момент звернення позивача до суду з позовом, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

24.02.2022 року Указом Президента України №64/2022, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації по відношенню до України, відповідно пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» - на території України з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та затверджувався Верховною радою України та діє до цього часу.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Зокрема, під час дії карантину позовна давність продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023. Також, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовну давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився і розпочався з 04.05.2025.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.07.2025 року у справі №903/602/24 дійшла висновку, що звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 02.04.2017 по 01.01.2024, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим.

Тому враховуючи, що до введення воєнного стану загальний строк позовної давності не минув, на момент звернення позивача до суду з позовом правовий режим воєнного стану закінчився тільки 04.09.2025, а відповідно, позовні вимоги подані в межах строку позовної давності.

Таким чином, законодавцем з метою забезпечення визначеного Конституцією України права на доступ до суду передбачено продовження на період дії воєнного стану строку, протягом якого особа може реалізувати своє право на звернення до суду з метою захисту своїх прав та інтересів. Тобто загальна позовна давність, перебіг якої припав на період дії в Україні правового режиму воєнного стану, продовжена законодавцем на період дії такого правового режиму. Водночас продовження строків свідчить, що їх перебіг, який відбувається у період дії воєнного стану, не зараховується при обчисленні.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За приписами ч.1 ст.12 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Крім того, Законом України «Про внесення змін до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 за №4434-IX передбачено виключення пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України.

Пунктом 2 цього Закону передбачено, що цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування.

Набрання чинності такого Закону відбулося 04.09.2025, тобто, саме із цієї дати почався відлік строку позовної давності, який спливає 04.09.2028.

З огляду на викладене, строк позовної давності щодо позовних вимог ТОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості на дату звернення позивача до суду не минув, отже суд доходить висновку, що позовні вимоги заявлені в межах строку позовної давності, а тому вимога відповідача про застосування у даній справі строку позовної давності є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Отже, у період з 2020 по 2025 рік законодавцем була застосована конструкція, яка призупинила строк позовної давності на вищезазначених підставах.

Відповідно до Постанови Верховного Суду від 07.06.2023 року по справі №234/3840/15 визначено, що непогодження (незгода) з розрахунком, наданим позивачем, не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі. Незгода відповідача із розрахунком заборгованості не позбавляє його можливості, на підтвердження своїх доводів, надати свій «контррозрахунок». Відповідачем не було надано ніяких доказів виконання зобов`язань, зокрема доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості, відповідно до умов Договору, в тому числі шляхом проведення та надання власного контррозрахунку.

До такої ж думки дійшов суд у постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі №415/160/17: «Верховний Суд неодноразово вказував на те, що тягар доказування покладається на обидві сторони спору. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний».

Однак, на противагу наданим позивачем доказам, які підтверджують зазначені ним у позовній заяві обставин, відповідачем не надано жодного належного, допустимого та достовірного доказу на підтвердження викладених у відзиві обставин, як на підставу своїх вимог.

З кредитного договору вбачається, що у відповідності до вимог частини першої статті 638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору.

Отже, розмір та порядок нарахування відсотків погоджений сторонами Кредитного договору, підстави виникнення заборгованості є законними, а її розмір розумним та справедливим.

Частина 1 статті 205 та 207 ЦК України встановлює, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Згідно статті 626 та 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Свобода договору закріплена у статтях 6 і 627 ЦК України, відповідно до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, частина 2 статті 638 ЦК України визначає, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Водночас, згідно статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Закон України «Про захист прав споживачів» покладає обов`язок на позичальника бути відповідальним та добросовісним при укладенні договору та вчиняти відповідні дії з метою повного з`ясування умов кредитування.

Крім того, кредитні кошти відповідач прийняла в повному обсязі, скориставшись ними у споживчих цілях.

Будь-яких заперечень або претензій від неї щодо суми отриманого кредиту, невідповідність умовам договору чи особистим цілям та волевиявленню позичальника, на адресу кредитора (усно чи письмово) не надходило.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 12.04.2022 по справі №756/6038/20 зазначила, що незгода позичальника з умовами та особливостями кредитування, за відсутності зауважень щодо змісту та умов кредитного договору під час його укладення та підписання, не є підставою для визнання умов договору такими, що не підлягають виконанню під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором, оскільки суперечать принципам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається нарівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст. 1056 - 1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Укладений між сторонами Договір відповідає вимогам чинного законодавства та вільному волевиявленню сторін, відповідач ОСОБА_1 була ознайомлена з умовами Договору, висловила своє волевиявлення шляхом його підписання та користування кредитними коштами, що свідчить про прийняття нею таких умов, а також спрямованість на реальне настання правових наслідків.

Відповідачем укладено Договір за власним бажанням, добровільно, без будь-якого примусу з боку третіх осіб. Окрім цього, у разі незгоди з умовами Кредитного договору відповідач мала можливість скористатися своїм правом, визначеним частиною 6 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та частиною 1 статті 5 Закону України «Про споживче кредитування», на відкликання протягом 14 календарних днів своєї згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин.

Відповідач так не вчинила, а звернулася до Банку з офертою на укладення угоди, отримала акцепт оферти на відповідних умовах, та отримала кредитні кошти, які підлягають поверненню в повному обсязі.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61- 22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 610 та 625 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Приписами ч. 4 ст. 631 ЦУ України встановлено, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Щодо банківської виписки по рахунку НОМЕР_2 за період з 12.03.2019 по 17.05.2021, то у постанові Верховного Суду від 25.05.2021 року у справі №554/4300/16-ц зазначено, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

В зазначеній справі Верховний Суд зауважив, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Такого ж змісту норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 569/15311/21 (провадження № 61-11750св22)

Відповідно до Постанови КЦС ВС від 15.01.2025 по справі № 753/16762/15-ц , банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджує рух коштів по конкретному рахунку, містять записи про операції, здійснення протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Виписка формується в електронній системі банку, це офіційний електронний документ який фіксує кожну операцію по рахунку, достовірність якого забезпечується самим механізмом банківського обліку.

Тому надані позивачем документи повністю доводять, що кредитний договір укладено, рахунок відкрито, рух коштів відображено, нарахування і погашення відбувалися, заборгованість існує, так як відповідач не виконала свого обов`язку та припинила повертати наданий їй кредит в строки, передбачені Договором.

Щодо відступлення права вимоги, то 17.05.2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Фінансова Компанія «Флексіс» було укладено Договір факторингу №2, відповідно умов якого ТОВ «Фінансова Компанія «Флексіс» набуло статусу нового кредитора та отримала право грошової вимоги до боржників, в тому числі за Угодою про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії CCNG 631122246 від 12.03.2019, що укладена між АТ «Альфа-Банк» та позичальником, яким є: ОСОБА_1 .

Підтвердження факту набуття ТОВ «Фінансова Компанія «Флексіс» перед АТ «Альфа -Банк» прав вимоги за договором факторингу №2 від 17.05.2021 року надано: Акт приймання- передачі Реєстру боржників від 17.05.2021 року до Договору факторингу №2 від 17.05.2021; Реєстр Боржників, що є Додатком 1- 1 до Договору факторингу №2 від 17.05.2021 із зазначенням договору Відповідача (стор.181 з 188 стор. з реєстру боржників додатку 1-1).

На підтвердження оплати по Договору факторингу №2 від 17.05.2021 до матеріалів справи надано платіжне доручення №253 від 17.05.2021.

Згідно умов договору факторингу п.2.3-2.5 ТОВ «Фінансова Компанія «Флексіс» відступило право грошової вимоги до позичальників ТОВ «Вердикт Капітал» відповідно до Договору факторингу №18-05/21 від 18.05.2021 року, в тому числі до ОСОБА_1 за Угодою про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії CCNG631122246 від 12.03.2019

Факт набуття позивачем прав вимоги за договором факторингу № 18-05/21 від 18.05.2021, укладеним між ТОВ «Фінансова Компанія «Флексіс» та ТОВ «Вердикт Капітал» підтверджується: Актом приймання передачі Реєстру боржників від 18.05.2021 року до Договору факторингу №18-05/21 від 18.05.2021; Реєстром боржників, що є Додатком 1-1 до Договору факторингу № 18- 05/21 від 18.05.2021 із зазначенням договору відповідача (стор.181 з 188 стор. з реєстру боржників додатку 1-1). На підтвердження оплати по Договору факторингу № 18-05/21 від 1.05.2021 надано платіжні доручення від 17.06.2021 та 26.07.2021.

10 січня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект центр» укладено договір №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) за умовою якого ТОВ «Коллект центр» набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги до боржників за Угодами (кредитними договорами), укладеними між АТ «Альфа Банк» і боржниками, вказаними у реєстрі боржників, в тому числі за Угодою про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії CCNG 631122246 від 12.03.2019.

Факт набуття ТОВ «Коллект центр» перед ТОВ «Вердикт Капітал» прав вимоги за договором №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) підтверджено актом прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж), відповідно до якого на виконання умов зазначеного договору первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв Реєстр боржників кількістю 207307; реєстром боржників до зазначеного договору, де під номером №19230 зазначено відповідача Ребрик за Угодою про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії CCNG 631122246 від 12.03.2019 на загальну суму заборгованості у розмірі на загальну суму 46928,09 грн, з них: 36174,93 грн- заборгованість з основної суми (тіло кредиту); 2426,19 грн заборгованість за відсотками (нарахована ТОВ «Вердикт Капітал» на підставі п.2.1 Договору факторингу №18-05/21); 4615,24 грн - заборгованість за відсотками та 800 грн -заборгованість зі штрафу (нарахована АТ «Альфа Банк»- Первісним кредитором); 2911,73 грн (3%-535,19грн.+інфляційні збитки-2376,54грн.) відповідальність за порушення грошового зобов`язання згідно ст. 625 ЦК України).

На підтвердження оплати по Договором №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) від 10.01.2023 року до матеріалів справи надано Акт зарахування зустрічних однорідних вимог від 28.02.2023.

Крім цього, згідно умов, договору відступлення (купівлю-продаж) права вимоги, права власності на Права Вимоги переходить до наступного кредитора, після підписання сторонами Акту -приймання передачі Реєстру Боржників.

Таким чином, момент переходу права вимоги сторони прямо пов`язано з підписанням Акту приймання-передачі Реєстру Боржників.

Позивачем на підтвердження цих обставин надано належні докази укладення між первісним кредитором та ТОВ «Фінансова Компанія «Флексіс», між ТОВ «Фінансова Компанія «Флексіс» та ТОВ «Вердикт Капітал», ТОВ «Вердикт Капітал» та позивачем ТОВ «Коллект Центр» договорів факторингу та відступлення (купівлю-продаж). Отже, ТОВ «Коллект Центр» наділено правом вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Угодою про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії CCNG 631122246 від 12.03.2019.

З моменту отримання права вимоги до відповідача, позивачем не здійснювалися нарахування додатково відсотків, штрафних санкцій та будь-яких інших додаткових нарахувань.

Факт відступлення прав вимоги від АТ «Альфа Банк», ТОВ «Фінансова Компанія «Флексіс», ТОВ «Вердикт Капітал» до ТОВ «Коллект Центр» підтверджено належними та достатніми доказами.

Отже, позивачем доведено, що з моменту відступлення на користь ТОВ «Коллект Центр» прав вимоги до ОСОБА_1 за Угодою про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії CCNG 631122246 від 12.03.2019, позивач набув усі права згідно кредитного договору, що були у Первісного кредитора.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги. Цивільне законодавство передбачає заміну кредитора в будь-якому зобов`язанні, за винятком зобов`язань, нерозривно пов`язаних з особою кредитора (ст. 515 ЦК України). При цьому заборона на відступлення права вимоги має встановлюватися законом або договором. Таким чином відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину.

Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору факторингу глава 73 ЦК України.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому частина друга статті 516 ЦК України уточнює, що навіть якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, то ризик настання несприятливих наслідків несе лише новий кредитор (Позивач), а саме у частині виконання боржником (Відповідачем) свого обов`язку Первісному кредитору. Оскільки таке виконання законодавець вважає належним. Однак, як вбачається з матеріалів справи та доводів самого Відповідача, виконання ним зобов`язання за кредитним договором не було виконано жодному з кредиторів.

У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

За висновками Верховного Суду України, що викладені у постанові № 6- 979цс15 від 23 вересня 2015 року, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Отже, обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги. Цивільне законодавство передбачає заміну кредитора в будь-якому зобов`язанні, за винятком зобов`язань, нерозривно пов`язаних з особою кредитора (ст. 515 ЦК України). При цьому заборона на відступлення права вимоги має встановлюватися законом або договором. Таким чином відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).

У постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 ВП ВС однією з ознак договору про відступлення права вимоги встановлено, що наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

За договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Крім того, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19 визначено, що до нового кредитора переходить право вимоги у тому ж обсязі та на тих самих умовах, які існували у первісного кредитора на момент відступлення, включно з усіма додатковими правами, зокрема правом на нарахування процентів, штрафних санкцій, пені та інших передбачених договором або законом платежів.

«Відповідно ст. ст. 512 , 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення до вимог права). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язання в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 1 ст. 509 ЦК України вирішує, що зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на накладення другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або отримати від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов`язання.

Сторонами в зобов`язання є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України ).

Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення вимог права).

Відступ від вимоги права за суттю означає вимогу договірної передачі зобов`язальних первісного кредитора новому кредитору.

Відступ від вимог права відбувається шляхом укладення договору між постійним та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язання в обсязі і на умовах, що виникли на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України ).

При цьому слідує, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається і повністю змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Отже, виходячи із загальних правил та положення ст. 514 ЦК України , до нового кредитора переходять усі права першого кредитора».

Таким чином, якщо кредитним договором передбачено право кредитора на нарахування процентів за користування кредитом та/або процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання до моменту його повного погашення, таке право не припиняється внаслідок відступлення права вимоги, а переходить до нового кредитора у повному обсязі. Сам факт заміни кредитора не може змінювати ані зміст зобов`язання, ані обсяг прав боржника та обов`язків боржника.

Інше тлумачення фактично зводило б інститут відступлення права вимоги до передачі лише «статичної» суми основного боргу, що суперечить правовій природі зобов`язання та позиції Верховного Суду, який виходить із того, що новий кредитор вступає у всі права первісного кредитора, зокрема й у право на подальше формування розміру заборгованості шляхом нарахування процентів та інших передбачених договором платежів.

Отже, враховуючи викладене та відсутність наданих стороною відповідача доказів виконання зобов`язання за кредитним договором, суд вважає, що позивач є належним і стягнення заборгованості підлягає на його користь.

Щодо пені та підстави її виникнення

Як вбачається з виписки по рахунках відповідача ОСОБА_1 та зведеного розрахунку заборгованості, який по суті є аналітичною довідкою, сформованою на підставі даних такої виписки, відображені відповідні суми, а саме: 5415,24 грн не є заборгованістю з пені, а обліковується на рахунках відповідача, за Угодою про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії CCNG 631122246 від 12.03.2019, як заборгованість за відсотками у сумі 4615,24 грн та 800 грн- заборгованість зі штрафу.

Однак, ТОВ «Вердикт Капітал» у своїх стандартних формах розрахунку заборгованості, в яких відображаються всі складові боргу, помилково зазначено суму заборгованості за відсотками у графі заборгованості з пені, що в подальшому призвело до некоректного документального відображення такої помилки.

Водночас, позивач спростував, що зазначена технічна помилка не може бути підставою для зміни правової природи заборгованості або підміни одного її виду іншим. Оскільки предметом відступлення є не формальне (письмове) відтворення грошової суми, а саме Право вимоги, що виникає з відповідного договору та підтверджується належними доказами, зокрема виписками по рахунках Позичальника та розрахунком боргу.

Так, відповідно до п. 1.1 Договору факторингу №2 від 17.05.2021 року, АТ «Альфа -Банк» передав ТОВ «Фінансова Компанія «Флексіс» Право Вимоги - права грошової вимоги Клієнта до Боржників, які виникли або можуть виникнути у майбутньому на підставі укладених між Клієнтом та Боржниками Основних договорів з усіма додатками та додатковими угодами, укладених між Клієнтом та Боржниками;

Заборгованість за Основними договорами - включає суму заборгованості за основною сумою кредитів, нарахованими процентами, комісіями та договорами, право на одержання яких належить Клієнту.

Згідно до п.п. 2.1,2.2., 2.4 Договору факторингу №2, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт відступає Фактору, а Фактор набуває належне Клієнтові Право Вимоги до Боржників (які надалі, в залежності від контексту, іменуються «Боржники» або «Боржник») за договорами (надалі іменуються «Основні договори» або «Основний договір», в залежності від контексту), перелік яких міститься в Додатку № 1-1 до Договору, що додається до даного Договору на паперовому носії. Сторони погодили, що за фактом відступлення Прав вимоги Фактор стає стороною всіх Основних договорів, укладених між Клієнтом та Боржниками, перелік яких міститься в Додатку 1-1 до Договору, в силу чого до Фактора переходять всі права, які належать Клієнту за Основними договорами, на умовах передбачених Основними договорами, в тому числі, але не виключно, права нарахування відсотків, комісій, неустойки, що передбачені умовами Основних договорів.

Право Вимоги, що відступається згідно даного Договору включає суму заборгованості за основною сумою кредитів, нарахованими процентами, комісіями та всіма іншими платежами за Основними договорами, право на одержання яких належить Клієнту.

З моменту переходу до Фактора Права Вимоги, всі гарантії, надані Боржниками щодо заборгованості за Основними договорами, України стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з Правом Вимоги Фактору переходять всі інші пов`язані з ними права, в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, зокрема, право на звернення до суду за встановленою в Основному договорі підсудністю спорів, право на всі суми, які Фактор одержить від Боржників на виконання його вимог, та інші, з врахуванням обмежень встановлених цим Договором.

Зазначене також підтверджується у наступному договорі факторингу № 18- 05/21 від 18.05.2021 року, укладеному між ТОВ «Фінансова Компанія «Флексіс» та ТОВ «Вердикт Капітал».

Відповідно до договору №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги від 10.01.2023 року, укладеного між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект центр», «Права вимоги» - означає всі належні Первісному кредитору, права вимоги до Боржника за Договором позики (Кредитним договором), включаючи всі права грошової вимоги, права, що забезпечують виконання зобов`язання Боржника за Кредитним договором, засоби доступні Первісному кредитору, щодо отримання Загальної суми заборгованості.

Отже, з умов зазначених договорів вбачається, що право вимоги формується на підставі договорів, укладених між АТ «Альфа-Банк» та боржниками, у тому числі відповідачем, що підтверджується виписками по рахунку та зведеним аналітичним розрахунком заборгованості. Реєстри боржників та інші додатки до договорів факторингу і відступлення (купівлі-продажу) права вимоги містять узагальнену інформацію щодо відповідних договорів і боржників та слугують їх систематизацією в межах укладених правочинів і визначення загального обсягу вже існуючого боргу.

Таким чином, до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача: - за Угодою про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії CCNG 631122246 від 12.03.2019 на загальну суму заборгованості у розмірі 46928,09 грн, з них: 36174,93 грн - заборгованість з основної суми (тіло кредиту); 2426,19 грн заборгованість за відсотками (нарахована ТОВ «Вердикт Капітал» на підставі п.2.1 Договору факторингу №18-05/21); 4 615,24 грн- заборгованість за відсотками та 800 грн -заборгованість зі штрафу (нарахована АТ «Альфа Банк»- Первісним кредитором); 2911,73 грн відповідальність за порушення грошового зобов`язання згідно ст. 625 ЦК України)

Щодо витрат на правничу допомогу

Позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу згідно з Договором 04/10-2024 від 04.10.2024 та Витягом з Акту №17 від 27.02.2026 у розмірі 16 000 грн.

Як зазначає позивач Договір від 04.10.2024 № 04/10-2024 укладений не лише в рамках надання правової допомоги щодо конкретного відповідача, а охоплює також правову допомогу стосовно інших боржників. Відповідно, платіжна інструкція від 16.03.2026 № 0625880001, що була долучена до позовної заяви, передбачає оплату не лише за надання послуг у межах окремої заявки, а й за комплексну юридичну підтримку за кількома справами.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, наприклад у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.

Дана платіжна інструкція має на меті в тому числі проведення авансового платежу, що є поширеною практикою у договірних відносинах, особливо коли йдеться про об`ємну юридичну підтримку, яка може охоплювати сотні заявок на надання правової допомоги. Відповідно, платіжна інструкція містить авансовані платежі по сотням заявок на надання юридичної допомоги в тому числі і згідно заявки від 01.08.2025 № 7.

Позивач зазначає, що договірні відносини між ТОВ «Коллект Центр» та Фізична особа підприємець ОСОБА_2 за Договором є виключно цивільно-правовими правовідносинами між сторонами цього договору і не впливають на жодні права Відповідача у справі. Вони мають на меті лише обумовлені угодою обов`язки та відповідні дії сторін даного договору, що не суперечать правовим нормам та не зачіпають інтереси третіх осіб. Відтак, будь-які посилання на цей договір з метою доведення порушень прав Відповідача є необґрунтованими.

Верховний суд у складі колегії судів Касаційного господарського суду прийшов до наступного висновку в своїй постанові від 01.02.2022 № 910/10935/20: «укладення Договору представником-адвокатом як фізичною особою - підприємцем не позбавляє його статусу адвоката, а тому в розумінні наведених приписів процесуального закону і не впливає на правильність розподілу судових витрат у справі».

У цій справі Верховний суд у складі колегії судів Касаційного господарського суду встановив, що суд апеляційної інстанції, встановив, що адвокат був представником позивача в апеляційному суді та діяв на підставі виданої позивачем довіреності, на виконання умов договору і замовлення між ними, крім того суд встановив, що ТОВ-позивач на підставі рахунків ФОП адвоката оплатив вартість правничої допомоги. Суд правильно вирішив питання про розподіл витрат позивача, пов`язаних із наданням правничої допомоги адвокатом на час розгляду справи, обґрунтовано взяв до уваги розмір гонорару, визначений за погодженням адвоката з клієнтом, перелік, обсяг, зміст та реальність наданих адвокатом послуг, що пов`язані з розглядом даної справи, дійшов обґрунтованих висновків щодо пов`язаності даних витрат із розглядом справи, їх розумності та реальності, співмірності сум витрат із складністю справи.

Позивач зазначає, що ОСОБА_2 має статус адвоката і укладення договору адвокатом як фізичною особою-підприємцем не позбавляє його статусу адвоката. При цьому, відомості про наявність свідоцтва є відкритими та загальнодоступними, що виключає будь-яку шкоду для принципу змагальності сторін і дозволяє суду врахувати їх для об`єктивного та всебічного вирішення спору. Дані про наявність свідоцтва відкриті та доступні в інтернеті. Відповідно до даних Національної асоціації адвокатів України, Ткачук О.В. є адвокатом - свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №5572 від 26.02.2015, видане Радою адвокатів Київської області.

Відповідно до статті 131-2 Конституції України, професійна правнича допомога надається адвокатами.

Аналогічна правова позиція закріплена у статті 137 ЦПК України, яка передбачають можливість відшкодування виключно витрат на правничу допомогу адвоката.

Представник відповідача зазначає, що послуги з правничої допомоги надавалися не адвокатом, адвокатським бюро чи об`єднанням, а фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , що виключає можливість віднесення таких витрат до витрат на професійну правничу допомогу у розумінні процесуального законодавства. Витрати на ті ж послуги, надані юристами, які не є адвокатами, відшкодуванню не підлягають (постанова Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 810/4749/15).

Верховний Суд у постанові від 31.05.2023 у справі № 757/13974/21-ц зазначив, що витрати на правничу допомогу підлягають відшкодуванню лише за умови, якщо така допомога надавалась адвокатом.

Витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 ЦПК України (пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 провадження № 14- 44цс21).

Таким чином, витрати, понесені позивачем на оплату послуг фізичної особи підприємця, не можуть бути віднесені до судових витрат у розумінні статті 141 ЦПК України та не підлягають стягненню з відповідача, тому у задоволенні в стягненні витрат на правничу допомогу представник відповідача просила відмовити.

Частиною 1статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч. 1ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до роз`яснень, наведених у п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10 підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Верховний Суд у своїй постанові від 03 травня 2018 року в справі № 372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат, стороні на користь якої ухвалено судове рішення.

Також Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 висловив свою позицію про те, що для цілей відшкодування витрат на правову допомогу заявник може використовувати будь-який документ, який свідчить про фактичне понесення таких витрат.

Правову допомогу позивачу в справі надано на підставі договору про надання правової допомоги 04/10-2024 від 04.10.2024 та Витягу з Акту №17 від 27.02.2026 у розмірі 16000 грн.

Позивачем надано відповідні документи разом з позовною заявою на дотримання вимоги ч. 9 ст. 175 ЦПК України, а саме: Договір про надання правової допомоги від 04.10.2024 №04/10-2024; Платіжна інструкція від 16.03.2026 №0625880001; Тарифи на послуги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ; Заявка на надання юридичної допомоги №2 від 02.02.2026; Витяг з Акту № 17 про надання юридичної допомоги від 27.02.2026, тощо.

Відповідно до Акту були проведені роботи (надані наступні послуги) по супроводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), договір № CCNG-631122246.

У пунктах 34-47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 465/3458/15-ц (провадження № 61-19582св20), від 09 листопада 2021 року у справі № 759/14346/16 (провадження № 61-12783св21).

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зазначив про те, що аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при оплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форми такого документа. Урахувавши наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, ВС дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Також судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, відповідно до якої витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2статті 137 ЦПК України).

У відзиві представник відповідача наголосила, що оскільки договір про надання професійної правничої допомоги 04/10-2024 від 04.10.2024 укладено між позивачем та ФОП ОСОБА_2 таке суперечить вимогам Закону України та рішенню Ради адвокатів України, тому сплачені за зазначеним договором грошові кошти не є оплатою професійної правової допомоги та не входять до складу судових витрат які підлягають розподілу між сторонами.

У відповіді на заперечення позивач навів практику ВС КЦС де зазначено, що укладення договору представником-адвокатом як фізичною особою- підприємцем не позбавляє його статусу адвоката, а тому в розумінні наведених приписів про процесуального закону і не впливає на правильність розподілу судових витрат у справі. Відповідна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01.02.2022 року по справі №910/10935/20.

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18 та від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 вказав на те, що від учасника справи вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а не докази обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, тому достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

В силу вимог ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

При вирішенні даного спору суд виходить з того, що між сторонами виникли правовідносини за договором позики та кредитним договором, врегульовані ЦК України.

Вимогами ст. 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оскільки сторона відповідача не спростувала документально нарахований позивачем розмір заборгованості, тому, з урахуванням наведеного, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, та враховуючи факт невиконання відповідачем ОСОБА_1 умов кредитного договору № CCNG-631122246 від 12 березня 2019 року, суд приходить до висновку, що позов про стягнення заборгованості за кредитним договором є підставним і його слід задовольнити, стягнувши з відповідача на користь позивача 46928.09 грн заборгованості за кредитним договором.

Щодо вирішення питання судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З урахуванням задоволення позовних вимог сума сплаченого при поданні позовної заяви судового збору підлягає стягненню з відповідача на користь позивача та витрати на правничу допомогу.

Отже, з відповідача на користь позивача слід стягнути понесенні ним документально підтвердженні судові витрати по справі, зокрема, 2662,40 грн судового збору, платіжна інструкція кредитового переказу коштів, номер документа 0632670086 від 06 квітня 2026 року та витрати на правничу допомогу в сумі 16000 грн, згідно платіжної інструкції №0625880001 від 16 березня 2026 року.

Керуючись ст.ст.19, 76, 77, 81, 258, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження юридичної особи: 01133, м.Київ, вул.Мечнікова,3 офіс 306) заборгованість за Договором № CCNG-631122246 від 12.03.2019 року в розмірі 46928.09 грн (сорок шість тисяч дев`ятсот двадцять вісім гривень); судові витрати: 2662.40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні сорок копійок) сплаченого судового збору та 16000 грн (шістнадцять тисяч гривень) витрати на правничу допомогу.

Рішення суду може бути оскаржене сторонами в загальному порядку безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду або через Зборівський районний суд Тернопільської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Повний текст рішення складено 29 червня 2026 року.

Суддя Зборівського

районного суду В.Г. Чорна