Рішення № 137772105, 29.06.2026, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/2410/21

Провадження № 2/466/52/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2026 року Шевченківський районний суд м. Львова

в складі головуючого - судді Єзерського Р.Б.

при секретарі Свиті А.І.

за участю представника позивача Савки Т.В.

представника відповідача Гур`єва О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Савки Тараса Володимировича до ОСОБА_2 , законним представником якої є ОСОБА_3 ; Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про позбавлення права користування житловим приміщенням та скасування реєстрації місця проживання,-

ВСТАНОВИВ:

23 березня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Савка Тарас Володимирович звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , законним представником якої є ОСОБА_3 ; Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, в якій просить суд ухвалити рішення, яким позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 права користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , та скасувати реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в квартирі АДРЕСА_1 , шляхом зняття її з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

В обґрунтування своїх позовних вимог покликається на те, що він ОСОБА_1 є основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 , яка складається з трьох кімнат житловою площею 44, 8 кв. м. (загальна площа 74.0 кв. м.), та розташована на другому поверсі 5-ти поверхового будинку, що перебуває на балансі ВСП - Львівський коледж «Інфокомунікації» НУ «Львівська політехніка». Вищевказана квартира є неприватизованою, та перебуває у його законному користуванні на підставі ордера на житлове приміщення № 0004004 від 19 серпня 2010 року, який видано Виконавчим комітетом Львівської міської ради на підставі рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 06.08.2010 року № 1032.

Зазначає, що другий поверх будинку АДРЕСА_2 перебуває на балансі ВСП - Львівський коледж «Інфокомунікації» НУ «Львівська політехніка», хоча ухвалою Львівської міської ради від 17.05.2018 року № 3416 «Про прийняття у власність територіальної громади м. Львова від Львівської філії ПАТ «Укртелеком» приміщень четвертого поверху у гуртожитку на АДРЕСА_3 було прийнято у власність територіальної громади м. Львова від філії ПАТ «Укртелеком» приміщення четвертого поверху у гуртожитку на АДРЕСА_3 загальною площею 1017, 4 кв. м., що підтверджується листом Львівської міської ради № 2901 від 23.10.2020 року. З ордера № 0004004 від 19 серпня 2010 року вбачається, що він виданий, йому ОСОБА_1 , та його на той час сім`ї, яка окрім нього складалася ще з трьох осіб - ОСОБА_4 (колишня дружина), ОСОБА_5 (дочка колишньої дружини), ОСОБА_6 (син колишньої дружини). Після видачі ордера на вище вказану квартиру, я зареєстрував своє місце проживання, та місце проживання членів своєї на той час сім`ї у вказаній квартирі. Проте, незважаючи на факт реєстрації ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у спірній квартирі останні не проживали жодного дня, оскільки проживали в іншому наявному житлі.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 26 травня 2017 року у справі № 466/597/17, шлюб між ни, та ОСОБА_4 було розірвано, оскільки ще до моменту ухвалення даного рішення, шлюбні відносини між ними були давно припинені, вони проживали окремо, та не вели спільного господарства. Проте, незважаючи на факт припинення шлюбних відносин, та офіційного розірвання шлюбу, ОСОБА_4 , та її діти не знялися з реєстраційного обліку в квартирі АДРЕСА_1 , в якій він постійно проживає, та є основним квартиронаймачем, більше того, у вказаній квартирі, також, проживає його нова дружина ОСОБА_7 зі своїм сином, з якою 26 жовтня 2019 року він зареєстрував офіційний шлюб, та його матір ОСОБА_8

Як вбачається з довідки про склад сім`ї та прописку № 17 від 20.02.2020 року, у квартирі АДРЕСА_1 , окрім нього, зареєстровані ОСОБА_4 (колишня дружина), ОСОБА_5 (дочка колишньої дружини), ОСОБА_6 (син колишньої дружини), як іу вказаній квартирі не проживали з моменту їх реєстрації в такій жодного дня, не брали та не беруть участь в її утриманні, сплаті комунальних послуг, будь-яких особистих речей у вказаній квартирі не зберігають, більше того, станом на сьогоднішній час вибули на інше постійне місце проживання, яке йому невідоме.

Відповідно до актів складених комісією у складі працівників ВСП - «Інфокомунікації» НУ «Львівська політехніка», та мешканців (його сусідів) будинку АДРЕСА_2 , а саме акту від 14.03.2020 року, та акту від 21.10.2020 року, у квартирі АДРЕСА_1 , окрім нього зареєстровані ОСОБА_4 (колишня дружина), ОСОБА_5 (дочка колишньої дружини), ОСОБА_6 (син колишньої дружини), проте, останні у вказаній квартирі не проживають, на даний час в квартирі проживає ОСОБА_1 разом зі своєю дружиною ОСОБА_7 , її сином ОСОБА_9 , а також матір ОСОБА_1 - ОСОБА_8 . Дружина ОСОБА_7 її син ОСОБА_9 , а також матір ОСОБА_1 - ОСОБА_8 проживають у вказаній квартирі без реєстрації.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 28 грудня 2020 року у цивільній справі № 466/8655/20, було задоволено його позов до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , та визнано їх такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 . Більше того, вказаним рішенням встановлено той факт, що ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 незважаючи на факт їх включення до житлового ордеру, не проживали у вище вказаній квартирі жодного дня.

Крім того, зазначає, що після винесення вищевказаного рішення Шевченківського районного суду міста Львова, він дізнався про те, що дочка його колишньої дружини ОСОБА_5 , яка є законним представником ОСОБА_2 у даній справі, після реєстрації шлюбу змінила своє прізвище на - « ОСОБА_10 ». Згодом, з метою виконання Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 28 грудня 2020 року у цивільній справі № 466/8655/20, та зняття ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 з реєстраційного обліку у спірній квартирі, 16.02.2021 року, він звернувся в один із підрозділів ЦНАП міста Львова із заявою про зняття вказаних осіб з реєстрації місця проживання, приєднавши до вказаної заяви вище вказане судове рішення. Проте, 17.02.2021 року працівником ЦНАП міста Львова, йому було повідомлено, що у знятті з реєстрації ОСОБА_3 (колишнє прізвище ОСОБА_3 ) було відмовлено, оскільки відсутнє рішення суду про позбавлення права користування на житлове приміщення її малолітньої дочки - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ст. 29 ЦК - місцем проживання дитини є місце проживання її батьків). Проте, реєстрація малолітньої ОСОБА_2 є незаконною, оскільки ні один із її батьків не проживав жодного дня у спірній квартирі, а тому реєстрація її місця проживання у житлі в якому не проживає ні один із батьків прямо суперечить положенням ст. 29 ЦК України. Крім того, ОСОБА_2 не є, та не була членом його сім`ї, як основного квартиронаймача, на її ім`я не видавалися будь-які документи, які б давали їй підставу для вселення до спірної квартири, а вказана особа була зареєстрована незаконно в спірній квартирі, оскільки її матір ОСОБА_3 повідомила органу реєстрації неправдиву інформацію, щодо свого місця проживання. Таким чином, з огляду на те, що під час реєстрації місця проживання малолітньої ОСОБА_2 , її матір ОСОБА_3 не надала органу реєстрації достовірної інформації щодо свого місця проживання чи щодо місця проживання батька дитини, а тому малолітня ОСОБА_2 не була зареєстрована за місцем проживання жодного з батьків, що прямо суперечить ст.29 ЦК України, а тому з огляду на те, що реєстрація малолітньої ОСОБА_3 у спірній квартирі була проведена з порушенням вимог чинного законодавства, така реєстрація підлягає скасуванню.

Зазначає, що скасування реєстрації місця проживання, чи визнання втрати права на користування спірною квартирою малолітньою ОСОБА_2 , жодним чином не порушить її житлових, чи будь-яких майнових прав та інтересів, оскільки малолітня ОСОБА_2 , як і її батько чи матір не проживали жодного дня в спірній квартирі, не користувалися нею, оскільки не мають в цьому жодної потреби, з огляду на те, що проживають в іншому житлі, а до спірної квартири втратили будь-який інтерес.

Таким чином, оскільки він обґрунтовує порушення своїх житлових прав, як основного квартиронаймача спірної квартири фактом реєстрації в ній малолітньої ОСОБА_2 , та її матері ОСОБА_3 , ефективними способами захисту його прав та інтересів в даному спорі, буде прийняття рішення про позбавлення права користування малолітньої ОСОБА_2 , та скасування реєстрації ї місця проживання у спірній квартирі.

11 лютого 2022 року на адресу суду від законного представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що її матір у м. Славутич Київської області познайомилася з її вітчимом ОСОБА_1 , з яким вона разом з нею та її братом почали проживати разом у квартирі матері. В подальшому, квартиру мама у м. Славутич продала, та з вітчимом переїхали до м. Львова, а виручені від квартири гршові кошти передала вітчиму. На підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 06.08.2010 №1032 ОСОБА_1 був виданий ордер №0004004 від 19.08.2010 на житлове приміщення - трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Таку велику квартиру влада надала через те, що вона з братом були дітьми різної статі. Вказаний ордер надавався для проживання їх на той час сім`ї. Проте вказана квартира перебувала у жахливому стані, проте вітчим обіцяв зробити ремонт, в тому числі із коштів, які були виручеені від продажу квартири матері у м. Славутич. Зазначає, що вона несподівано довідалася, що ОСОБА_1 подав до суду позов до її неповнолітньої дочки ОСОБА_2 - про позбавлення її права користування житловим приміщенням та скасування реєстрації місця проживання. Лише з матеріалів справи дізнавалась, що колишній вітчим через заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 28 грудня 2020 року визнав мене, матір та брата такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 . Дане заочне рішення наразі нею оскаржується. Так само нічого про ці заочні судові рішення не знав і мій брат. Вони з матір`ю останні роки працюють за кордоном, де тимчасово і проживають. Зазначає, що вона має намір надалі проживати за адресою у спірній квартирі, оскільки відпали обставини, які перешкоджали вселенню ремонт, як виявляється з судової справи, колишній вітчим успішно закінчив ще в 2017 році, хоча і приховував цей факт від нас, як і факт розлучення з матір`ю. Наявність реєстрації у квартирі осіб та малолітніх дітей, що перебувають у родинних відносинах між собою, які іншого постійного житла не мають, але вимушено винаймають інше житло, не є підставою для визнання їх такими, що втратили право користування майном, у якому вони зареєстровані. Вважає, що позбавлення її малолітньої доньки ОСОБА_2 права на користування наданим державою в т.ч. і її житлом, буде грубо порушувати її права та законні інтереси.

В судовому засіданні представник позивача Савка Т.В. позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив такі задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_14 заперечив щодо задоволення даного позоу, просив у такому відмовити.

Представник відповідача Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради у судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про місце, час та дату судового засідання.

Представник третьої особи Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради у судове засідання не з`явився, проте надав суду висновок, у якому вважає за недоцільне визнання малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Заслухавши учасників справи, з`ясувавши дійсні обставини справи, права та обов`язки сторін, дослідивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з таких мотивів.

Судом встановлено, що відповідно до Рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №1032 від 06.08.2010 року «Про надання квартир черговикам за місцем проживання за контрольним списком Міжрегіонального вищого професійного училища зв`язку м. Львова», ОСОБА_1 - сину черговика Міжрегіонального вищого професійного училища зв`язку м. Львова ОСОБА_8 , затверджено рішення та оформлено ордер на квартиру АДРЕСА_4 на сім`ю з 4-х осіб (він, дружина ОСОБА_4 , донька ОСОБА_5 , син ОСОБА_6 , які є дітьми ОСОБА_15 від попереднього шлюбу.

На підставі вищевказаного Рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №1032 від 06.08.2010 року, 19.08.2010 року ОСОБА_1 видано ордер на житлове приміщення №0004004 на вселення в квартиру АДРЕСА_1 , де ОСОБА_1 - основний квартиронаймач, ОСОБА_4 - дружина, ОСОБА_5 - донька, ОСОБА_6 - син.

У відповідності до довідки з місця проживання про склад сім`ї і прописки №17, виданої 20.02.2020 року Львівським коледжем «Інфокомунікації» НУ «Львівська політехніка», в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані позивач ОСОБА_1 - основний квартиронаймач, відповідачі ОСОБА_4 - дружина, ОСОБА_5 - донька, ОСОБА_6 - син.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 26.05.2017 року, розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 26.10.2019, позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб 26.10.2019 року.

З Актів Львівського коледжу «Інфокомунікації» НУ «Львівська політехніка» від 14.03.2020 року, 21.10.2020 року, 11.03.2021 вбачається, що ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 , однак не проживають за вищевказаною адресою.

05.11.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, в якому просить суд ухвалити рішення, яким визнати ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 28 грудня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_5 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .

З метою виконання Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 28 грудня 2020 року у цивільній справі № 466/8655/20, та зняття ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 з реєстраційного обліку у спірній квартирі, 16.02.2021 року, ОСОБА_7 , яка є новою дружиною позивача ОСОБА_1 звернулася до Центру надання адміністративних послуг Львівської міської ради із заявою про зняття ОСОБА_5 з реєстрації місця проживання, приєднавши до вказаної заяви вище вказане судове рішення.

Проте, 17.02.2021 року працівником Шевченківської районної адміністрації Льввської міської ради, ОСОБА_7 було відмовлено у знятті з реєстрації місця проживання, оскільки відсутнє рішення суду про позбавленя користування на житлове приміщення на малолітню доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ст. 29 ЦК - місцем проживання дитини є місце проживання її батьків).

Відповідно до повідомлення Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради №36-вих-15599 від 02.03.2021, згідно переданих даних балансоутримувача станом на 02.03.2021 за відомостями Реєстру територіальної громади м. Львова за адресою: АДРЕСА_5 зареєстровані - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 (колишнє прізвище ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою від 31 травня 2022 Шевченківським районним судо м. Львова зобов`язано орган опіки і піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради надати письмовий висновок щодо розв`язання спору між батьками за позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Савки Тараса Володимировича до ОСОБА_2 , законним представником якої є ОСОБА_3 ; Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про позбавлення права користування житловим приміщенням та скасування реєстрації місця проживання.

01 липня 2022 на адресу суду надійшов висновок Органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Льввської міської ради про недоцільність визнання малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування жилим приміщенням, за адресою: АДРЕСА_5 .

У даному висновку встановлено наступне.

Малолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю, ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 .

Дана квартира є неприватизованою та згідно ордера на житлове приміщення № 0004004 від 19.08.2010 року перебуває у користуванні ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_16 , ОСОБА_6 .

ОСОБА_17 , який являється батьком малолітньої ОСОБА_2 на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради зазначив, що їхня сім`я проживає у знайомих за адресою: АДРЕСА_6 . Іншого альтернативного житла для проживання у них немає.

Ст. 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається Державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачіві) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Частиною другою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумову розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Враховуючи, що малолітня ОСОБА_2 , на даний час є малолітньою та має право на користування квартирою за адресою своєї реєстрації нарівні з позивачем.

Декларацією прав дитини (ст. 4) визначено, що дитині належить право на відповідне житло, а ст. 3 Конвенції про права дитини зобов`язує в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, судами, першочергову увагу приділяти забезпеченню інтересів дитини.

Малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її непроживання у спірній квартирі/будинку не є безумовною підставою для позбавлення її права користування цим житлом.

З огляду на зазначене, факт непроживання дитини у спірній квартирі не може бути підставою для зняття з реєстрації у вказаній квартирі дитини, а право користування жилим приміщенням за малолітньою дитиною надасть їй у майбутньому визначити свої місце проживання самостійно відповідно до положень частини четвертої статті 29 ЦК України.

В подальшому, Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 01 серпня 2022 року, заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 28.12.2020 року по справі №466/8655/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - скасовано та призначено підготовче судове засідання.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 17 червня 2024 (справа №466/8655/20) у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 - відмовлено.

Даним рішенням, зокрема встановлено, що відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_6 з 2020 року перебували за межами України, а саме в Республіці Польща, де були працевлаштовані, що підтверджується копіями їх закордонних паспортів з візами та договорами про тимчасову роботу. Відтак, на думку суду, відповідачі були відсутні за місцем реєстрації понад шість місяців з поважних причин - виїзду на роботу за межі України та не втратили інтересу до спірного житла.

Постановою Львівського апеляційного суду від 25 листопада 2024 рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 17 червня 2024 залишено без змін.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі ст. 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, установлених законом.

Частинами 4 та 5 ст.9 Житлового кодексу України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань.

Відповідно до ст. 18 Житлового кодексу України управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.

Відповідно до ст. 52 Житлового кодексу України жилі приміщення в будинках відомчого житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради, а у випадках, передбачених Кабінетом Міністрів України, - за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету з наступним повідомленням виконавчому комітетові відповідної ради про надання жилих приміщень для заселення.

Згідно ст. 58 Житлового кодексу України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Відповідно до ст. 61 Житлового кодексу України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Відповідно до ст. 64 Житлового кодексу України, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Нормативне врегулювання справ зазначеної категорії передбачено нормами ст.71, 72 ЖК України та ст.405 ЦК України.

Згідно зст.71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

У відповідності до ст.72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Статтею 405 ЦК України регулюється право членів сім`ї власника житла на користування цим житлом. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом (частина друга статті 405 ЦК України).

Із змісту позову вбачається, що спірна квартира перебуває у комунальній власності і основним квартиронаймачем спірної квартири у відповідності до ордеру є ОСОБА_1 .

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 серпня 2021 року у справі № 521/5887/17 (провадження № 61-7894св20) зроблено висновок, що: "аналіз норм статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням за одночасної наявності двох умов: непроживання особи в житловому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин на це. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. Вичерпного переліку поважних причин непроживання в житловому приміщенні законодавством не встановлено, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи і правил ЦПК України щодо оцінки доказів".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 жовтня 2021 року в справі № 203/1665/19-ц (провадження № 61-11593св21) міститься висновок про те, що процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності".

Відповідно до статті 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Згідно із частиною четвертою статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

В силу ст. 160 СК України місце проживання дитини визначається місцем проживання батьків. Неповнолітня дитина не має права вільно та самостійно обирати місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає. Права неповнолітньої дитини є похідним від права батьків (або одного з них). Причини не проживання неповнолітньої дитини за місцем реєстрації не залежить від волі дитини, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для неповнолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків. Неповнолітня дитина не є самостійним суб`єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками.

За змістом ч.2 ст.18 закону «Про охорону дитинства», діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Жодна дитина не може бути об`єктом самовільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист за законом від такого втручання або посягання (стаття 16 вказаної Конвенції).

Більше того, несплата дитиною коштів за користування житлово-комунальними послугами також не може бути підставою для визнання її такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням, оскільки позивачка, в разі доведеності понесення нею таких витрат одноособово, не позбавлена можливості ставити питання про їх відшкодування до законних представників (батьків) малолітньої дитини.

Також у постанові Верховного Суду України від 16.12.2020 у справі № 206/4028/18 міститься висновок, що малолітній не може самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт його не проживання у спірній квартирі, не може бути безумовною підставою для визнання його таким, що втратив право користування зазначеним житлом.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, зважаючи на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 17 червня 2024 року, яким у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 - відмовлено, яке постановою Львівського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року залишено без змін, тобто дане рішення набрало законної сили, а також висновку Органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про недоцільність визнання малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування жилим приміщенням, за адресою: АДРЕСА_5 , зважаючи на те, що малолітня дитина в силу свого віку не може самостійно визначати місце свого проживання, а тому не може бути позбавлена права користування житловим приміщенням, що запобігатиме порушенню як найкращих інтересів дитини визначених Конвецією.

Отже, на підставі зазначених судом норм чинного законодавства, що регулюють даний вид правовідносин, беручи до уваги всі зібрані і досліджені судом докази у справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов є необґрунтованим, в зв`язку з чим він не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 4, 7, 12, 13, 258-259, 264, 265, 354 ЦПК України, ст.ст. 4, 5, 9, 18, 52, 58, 61, 64, 71, 72 ЖК України, ст. 29 ЦК України, суд -

УХВАЛИВ:

у задоволенні позовних вимог представника ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_5 - адвоката Савки Тараса Володимировича до ОСОБА_2 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_5 , законним представником якої є ОСОБА_3 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_5 ; Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, ЄДРПОУ: 04056115, місцезнаходження: м. Львів, вул. Липинського, 11, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, ЄДРПОУ: 04056115, місцезнаходження: м. Львів, вул. Липинського, 11 про позбавлення права користування житловим приміщенням та скасування реєстрації місця проживання - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 29.06.2026 року.

Суддя Р. Б. Єзерський