Рішення № 137771050, 29.06.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2026 рокусправа № 380/9798/25

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕШЛТЕХ" до Головного управління ДПС у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕШЛТЕХ" до Головного управління ДПС у Львівській області з вимогою визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.01.2025 № 2963/13-01-07-09, яким до позивача застосовано штрафну (фінансову) санкцію в сумі 643320,30 грн.

В обґрунтування позову позивач вказав, що у період з 05.12.2024 до 13.12.2024 посадові особи Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на підставі наказу заступника начальника від 04.12.2024 № 6216-п провели фактичну перевірку господарської одиниці позивача - магазину "Ябко", розташованого за адресою: м. Кривий Ріг, площа 30-річчя Перемоги, 1. За результатами перевірки складено акт від 13.12.2024 № 4003/04-36-07-14/РРО/45459088 (бланк № 001157), у якому зафіксовано порушення пунктів 1, 2 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг". На підставі цього акта Головне управління ДПС у Львівській області (за місцем обліку платника) прийняло оскаржуване податкове повідомлення-рішення. Позивач вважає призначення та проведення фактичної перевірки безпідставними. Зазначив, що у наказі від 04.12.2024 № 6216-п міститься посилання лише на підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, проте позивачу не доведено до відома, яка саме інформація від державних органів або органів місцевого самоврядування слугувала підставою для призначення перевірки. Відсутні такі відомості і в самому наказі, що, на думку позивача, дає підстави сумніватися в наявності законних підстав для перевірки. Послався на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26.03.2024 у справі № 420/9909/23, від 28.05.2024 у справі № 280/1431/23, від 01.06.2022 у справі № 520/7331/21, та вказав, що ненадання платнику деталізованої інформації про факти можливого порушення дає можливість висловлювати сумніви щодо підставності перевірки. Також звернув увагу на відсутність у наказі реквізитів суб`єкта, який перевіряється, що, за його позицією, додатково свідчить про відсутність фактичних підстав для проведення перевірки.

Щодо суті нарахованих санкцій позивач зазначив, що у податковому повідомленні-рішенні наведено лише формулювання порушення - "не проведення через реєстратор розрахункових операцій розрахункові операції з видачею відповідних розрахункових документів". Висновок контролюючого органу про реалізацію товару на суму 428 880,20 грн без проведення через РРО ґрунтується виключно на даних інвентаризації (зняття залишків), за результатами якої виявлено різницю між обліковим та фактичним залишком товарів. Позивач наполягає, що в акті відсутні відомості про те, які конкретно розрахункові операції не було проведено через РРО та щодо яких товарів не видано розрахункових документів. Натомість пункт 2.2.12 акта фіксує проведення контрольної розрахункової операції із застосуванням РРО, а пункти 2.2.13 2.2.15 - надання розрахункового документа, фіскальний режим роботи РРО та використання режиму попереднього програмування.

Позивач також вказав, що контролюючий орган не вручав і не направляв йому вимоги про проведення інвентаризації за адресою перевірки, а провів зняття залишків самостійно, на власний розсуд. Послався на правові позиції Верховного Суду (постанови від 06.02.2020 у справі № 807/1556/17, від 28.09.2022 у справі № 1.380.2019.004529, від 18.03.2024 у справі № 120/2466/23, від 15.04.2024 у справі № 120/2764/23), згідно з якими проведення платником податків на вимогу контролюючого органу інвентаризації товарів є єдиним встановленим законом засобом доказування нестачі чи наявності товарів, а нестача має бути виявлена в результаті інвентаризації, проведеної саме платником. На цих підставах позивач просив позов задовольнити та покласти судові витрати на відповідача.

Ухвалою від 21.05.2025 суддею Москалем Р.М. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.

Ухвалою від 02.03.2026 справу прийнято до провадження судді Желік О.М.

Ухвалою суду від 17.03.2026 у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовити.

Ухвалою суду від 24.03.2026 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17А; код ЄДРПОУ 44118658).

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечено. В обґрунтування відповідач зазначив, що фактичною підставою для проведення перевірки була інформація про можливі порушення платником податків законодавства, викладена в доповідній записці з посиланням на лист ДПС України від 03.12.2024 № 33542/7/99-00-07-03-03-07. Наказ № 6216-п та направлення на перевірку від 04.12.2024 № 11145, № 11146, № 11147 вручені працівнику ТОВ "СПЕШЛТЕХ" ОСОБА_1 , перевірка проведена за його присутності.

Відповідач послався на правові висновки Верховного Суду у постанові від 26.03.2024 у справі № 420/9909/23, постанові від 21.01.2021 у справі № 460/1239/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 816/228/17, за змістом яких підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України містить лише одну фактичну підставу для призначення перевірки, а тому посилання в наказі на цей підпункт без розкриття його змісту є мінімально допустимим обсягом інформації та не свідчить про протиправність наказу. Підставами для скасування рішень, прийнятих за наслідками перевірки, є не будь-які порушення під час її призначення та проведення, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу. Відповідач також зауважив, що посилання позивача на постанови у справах № 280/1431/23 та № 520/7331/21 є нерелевантними, оскільки в них ішлося про підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, який містить дві самостійні фактичні підстави.

Щодо суті порушення відповідач зазначив, що пункт 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР установлює відповідальність за невиконання щонайменше одного з трьох обов`язків: непроведення розрахункової операції через РРО; проведення її на неповну суму покупки; невидача відповідного розрахункового документа. У спірному випадку до позивача застосовано штрафну санкцію за реалізацію товарів без проведення через РРО, що встановлено за результатами інвентаризації. Заперечуючи доводи позивача про непроведення інвентаризації, відповідач указав, що в пункті 14 письмової вимоги перевіряючих № 1 від 05.12.2024 про надання документів міститься вимога провести інвентаризацію матеріальних цінностей станом на 14:00 09.12.2024 у присутності працівників ГУ ДПС. На цих підставах відповідач просив відмовити в задоволенні позову.

Позивач надіслав до суду відповідь на відзив, доводи якої аналогічні викладеним у позовній заяві.

Третя особа надіслала до суду пояснення, в яких підтримала позицію відповідача та просила в задоволенні позову відмовити. Зазначила, що наказ від 04.12.2024 № 6216-п винесено на підставі підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, наказ і направлення вручено працівнику позивача під підпис, що відповідає вимогам пункту 81.1 статті 81 ПК України. Послалася на правові висновки Верховного Суду у постановах від 21.01.2021 у справі № 460/1239/19, від 12.08.2021 у справі № 140/14625/20, від 25.04.2023 у справі № 520/3328/2020 та Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 816/228/17. Окремо третя особа навела правову позицію Верховного Суду у постанові від 09.09.2024 у справі № 280/6832/23 щодо допустимості використання контролюючим органом під час фактичної перевірки податкової інформації, яка міститься в Системі обліку даних реєстраторів розрахункових операцій (СОД РРО), як самостійної підстави для висновків. Щодо порушення пункту 85.2 статті 85 ПК України третя особа зазначила, що обов`язок платника надати всі документи, пов`язані з предметом перевірки, виникає після початку перевірки та не залежить від наявності вимоги контролюючого органу, пославшись на постанову Верховного Суду від 17.10.2024 у справі № 160/9989/22.

Суд вивчив матеріали справи, з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються, і встановив таке.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕШЛТЕХ" зареєстроване як юридична особа за адресою: 79007, м. Львів, вул. Данилишина, 6, офіс 206; код ЄДРПОУ 45459088. Позивач здійснює, зокрема, господарську діяльність з роздрібної торгівлі в магазині "Ябко" за адресою: м. Кривий Ріг, площа 30-річчя Перемоги, 1.

Головне управління ДПС у Дніпропетровській області наказом від 04.12.2024 № 6216-п призначило фактичну перевірку зазначеної господарської одиниці позивача з метою перевірки дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками. Підставою для проведення перевірки в наказі визначено підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

На підставі наказу та направлень на перевірку від 04.12.2024 № 11145, № 11146, № 11147 уповноваженими посадовими особами проведено фактичну перевірку, за результатами якої складено акт від 13.12.2024 № 4003/04-36-07-14/РРО/45459088 (бланк № 001157). Перевірку проведено у присутності працівника ТОВ "СПЕШЛТЕХ" ОСОБА_1 , якому вручено письмову вимогу перевіряючих № 1 від 05.12.2024 про надання документів.

За результатами перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем пунктів 1, 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР, а саме реалізацію товарів без проведення розрахункових операцій через РРО на суму 428 880,20 грн. Зазначений висновок ґрунтується на даних інвентаризації товарних запасів: інвентаризацією станом на 21.11.2024 встановлено наявність товару в кількості 494 одиниці на суму 657 442,54 грн; фактичні залишки станом на 09.12.2024 становлять 400 одиниць на суму 523 520,00 грн; за період з 21.11.2024 по 09.12.2024 оприбутковано 209 одиниць на суму 498 196,66 грн та продано 130 одиниць на суму 203 239,00 грн. За розрахунком контролюючого органу залишок товарів мав становити 573 одиниці на суму 952 400,20 грн, а різниця між обліковим та фактичним залишком, кваліфікована як реалізація без проведення через РРО, склала 173 одиниці товару на суму 428 880,20 грн.

Розглянувши матеріали перевірки, Головне управління ДПС у Львівській області, за місцем обліку платника, прийняло оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 28.01.2025 № 2963/13-01-07-09, яким на підставі пункту 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР до позивача застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 643 320,30 грн. Окремим податковим повідомленням-рішенням від 28.01.2025 № 2965/13-01-07-09 до позивача застосовано санкцію в сумі 2 040,00 грн за порушення пункту 85.2 статті 85 ПК України, яке позивачем не оскаржується та предметом цього спору не є.

Не погодившись із податковим повідомленням-рішенням від 28.01.2025 № 2963/13-01-07-09, вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.

При вирішенні спору суд керується таким.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Згідно з підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника, щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, дотримання роботодавцем законодавства щодо оформлення трудових відносин.

Відповідно до пунктів 80.1, 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків та може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з передбачених підстав. Згідно з підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України до таких підстав віднесено наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій.

Згідно з пунктом 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для її проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання направлення на проведення перевірки, копії наказу про проведення перевірки та службового посвідчення осіб, зазначених у направленні.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав та дотримання процедури проведення фактичної перевірки, суд виходить із такого.

Верховний Суд у постанові від 26.03.2024 у справі № 420/9909/23, ухваленій у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, сформулював висновки, за змістом яких податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов`язку в повному обсязі розкрити в наказі зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Якщо відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України містить весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), посилання в наказі на сам лише підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України, а такий наказ не породжує неоднозначного трактування та не може вважатися протиправним.

При цьому Верховний Суд розмежував підпункт 80.2.2 та підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України: на відміну від підпункту 80.2.5, який містить дві самостійні фактичні підстави (наявність/отримання певної інформації та здійснення контролюючим органом функцій, визначених законодавством), підпункт 80.2.2 містить єдину фактичну підставу - наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку відповідної інформації. Тому за призначення фактичної перевірки на підставі підпункту 80.2.2 достатнім є посилання в наказі саме на цей підпункт як на підставу для її проведення.

Водночас, як зазначено у тій самій постанові від 26.03.2024 у справі № 420/9909/23, у випадку оскарження наказу про призначення перевірки та/або рішення, прийнятого за її наслідками, суд не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки.

Здійснюючи таку перевірку, суд встановив, що фактичною підставою для призначення перевірки слугувала податкова інформація про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, викладена в доповідній записці управління податкового аудиту з посиланням на лист ДПС України від 03.12.2024 № 33542/7/99-00-07-03-03-07. Наведене узгоджується із гіпотезою підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, який пов`язує право на призначення фактичної перевірки з наявністю/отриманням інформації від державних органів. Отже, фактична підстава для призначення перевірки об`єктивно існувала, а в наказі від 04.12.2024 № 6216-п правомірно зазначено правову підставу - підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Доводи позивача про необхідність розкриття в наказі деталізованої інформації, реквізитів документа-приводу та реквізитів суб`єкта, який перевіряється, ґрунтуються переважно на правових позиціях, сформульованих стосовно підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України (постанови Верховного Суду від 28.05.2024 у справі № 280/1431/23 та від 01.06.2022 у справі № 520/7331/21). Ці висновки не є прямо застосовними до спірних правовідносин, оскільки в цій справі перевірку призначено на підставі підпункту 80.2.2, який, на відміну від підпункту 80.2.5, містить єдину фактичну підставу. Крім того, у справі № 520/7331/21 ішлося про помилку в найменуванні платника та коді ЄДРПОУ у наказі, тоді як у цій справі наказ і направлення вручено саме уповноваженому працівникові позивача під підпис, а ідентифікація платника не викликає сумнівів.

Суд також ураховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 08.09.2021 у справі № 816/228/17, відповідно до якої підставами для скасування рішень, прийнятих за наслідками перевірки, є не будь-які порушення, допущені під час її призначення і проведення, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та, відповідно, на обґрунтованість і законність прийнятого рішення. Порушень положень законодавства в частині наявності підстав та процедури призначення і проведення перевірки, які вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу, у спірному випадку суд не встановив.

Щодо встановленого порушення, яке стало підставою для застосування штрафної санкції, суд зазначає таке.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 № 265/95-ВР (далі - Закон № 265/95-ВР).

Згідно з пунктом 1 статті 3 Закону № 265/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або безготівковій формі при продажу товарів (наданні послуг), зобов`язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням відповідних розрахункових документів. Пунктом 2 статті 3 цього Закону встановлено обов`язок надавати особі, яка отримує товар (послугу), розрахунковий документ установленої форми та змісту на повну суму проведеної операції.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у разі встановлення в ході перевірки факту проведення розрахункових операцій на неповну суму вартості проданих товарів; непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидачі відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, - у розмірі 100 відсотків вартості проданих з порушеннями товарів за порушення, вчинене вперше, та 150 відсотків - за кожне наступне порушення.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що пункт 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР установлює відповідальність за невиконання суб`єктом господарювання щонайменше одного з обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 статті 3 цього Закону, зокрема за непроведення розрахункової операції через РРО з фіскальним режимом роботи. Наявність будь-якої з таких обставин (окремо або в сукупності) утворює склад правопорушення. Аналогічного підходу дотримується Верховний Суд, зокрема у постанові від 22.02.2022 у справі № 640/4426/19, де зазначено, що продаж товару без застосування РРО не є триваючим порушенням, а кожне наступне незастосування РРО при продажу товарів є окремим порушенням.

Ключовим для вирішення спору є питання про те, чи довів контролюючий орган факт реалізації позивачем товарів без проведення розрахункових операцій через РРО та чи є належним доказом такого факту виявлена за результатами зняття залишків різниця між обліковим і фактичним залишком товарів. Обов`язок доказування правомірності свого рішення покладено на відповідача (частина друга статті 77 КАС України); водночас і позивач не звільняється від обов`язку довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги (частина перша статті 77 КАС України).

Суд установив, що фактичною підставою для висновку про реалізацію товарів без проведення через РРО на суму 428880,20 грн стали результати інвентаризації (зняття залишків), проведеної під час фактичної перевірки. Інвентаризацією станом на 21.11.2024 встановлено наявність товару в кількості 494 одиниці на суму 657442,54 грн; за період з 21.11.2024 по 09.12.2024 оприбутковано 209 одиниць на суму 498196,66 грн, продано (за даними РРО) 130 одиниць на суму 203239,00 грн; обліковий залишок мав становити 573 одиниці на суму 952400,20 грн, тоді як фактичні залишки станом на 09.12.2024 склали 400 одиниць на суму 523520,00 грн. Виявлена різниця в 173 одиниці товару на суму 428880,20 грн і кваліфікована контролюючим органом як реалізація товарів без проведення розрахункових операцій через РРО.

Доводи позивача про те, що інвентаризація проведена контролюючим органом самостійно, без відповідної вимоги, не знайшли підтвердження.

Як слідує з матеріалів справи, у пункті 14 письмової вимоги перевіряючих № 1 від 05.12.2024 про надання документів, врученої працівникові позивача ОСОБА_1 , міститься вимога провести інвентаризацію матеріальних цінностей станом на 14:00 09.12.2024 у присутності працівників контролюючого органу. Отже, інвентаризація проведена саме платником на вимогу контролюючого органу під час перевірки, у межах якої її було ініційовано, що відповідає вимогам підпункту 20.1.9 пункту 20.1 статті 20 ПК України та узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 06.02.2020 у справі № 807/1556/17, від 28.09.2022 у справі № 1.380.2019.004529, від 18.03.2024 у справі № 120/2466/23, від 15.04.2024 у справі № 120/2764/23, відповідно до якої проведення інвентаризації товарів на вимогу контролюючого органу є визначеним законом засобом доказування нестачі чи наявності товарів у платника податку. Відповідні доводи позивача суд відхиляє.

Суд зважає на те, що інвентаризація за своєю суттю є перевіркою фактичної наявності майна та співставленням її результатів із даними обліку. Виявлена за наслідками інвентаризації нестача товарів, за умови що рух товарів (оприбуткування та реалізація через РРО) за відповідний період відомий і врахований, об`єктивно свідчить про вибуття товару поза обліком розрахункових операцій, тобто про його реалізацію без проведення через РРО. Саме така ситуація має місце у спірному випадку: контролюючий орган установив обліковий залишок на підставі даних інвентаризації, документів про оприбуткування та даних РРО про реалізацію, і виявлена різниця не отримала іншого пояснення.

При цьому позивач, заперечуючи висновки акта, не надав ні контролюючому органу під час перевірки, ні суду під час розгляду справи жодних первинних документів чи інших доказів, які б пояснювали виявлену різницю залишків інакше, ніж реалізацією товару поза РРО (зокрема, документів про повернення, списання, псування товару, виявлену пересортицю чи помилки оприбуткування). Декларативне заперечення висновків акта за відсутності доказів, які б їх спростовували, не може бути підставою для визнання податкового повідомлення-рішення протиправним. Виявлені під час інвентаризації обставини позивачем по суті не спростовані.

Суд також ураховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 09.09.2024 у справі № 280/6832/23, відповідно до якої інформація, що міститься в Системі обліку даних реєстраторів розрахункових операцій (СОД РРО), відображає всі дані про проведені розрахункові операції та може використовуватися контролюючими органами як податкова інформація під час проведення фактичних перевірок і бути самостійною підставою для висновків. Дані РРО про обсяг реалізації за відповідний період правомірно враховані контролюючим органом при визначенні розрахункового залишку товарів, а посилання позивача на пункти 2.2.12 2.2.15 акта (проведення контрольної розрахункової операції із застосуванням РРО) самі по собі не спростовують факту реалізації частини товарів поза РРО, встановленого за результатами інвентаризації.

За таких обставин суд дійшов висновку, що контролюючий орган довів факт реалізації позивачем товарів без проведення розрахункових операцій через РРО, що утворює склад порушення, відповідальність за яке передбачена пунктом 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР, а застосування до позивача штрафної (фінансової) санкції в сумі 643 320,30 грн є правомірним та обґрунтованим.

З урахуванням наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи суд дійшов висновку про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 28.01.2025 № 2963/13-01-07-09, а тому воно не підлягає скасуванню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті спору не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 (заява № 4909/04), пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, № 303-A, пункт 29).

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі наведеного суд дійшов висновку, що відповідач довів правомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення, а тому в задоволенні позову слід відмовити повністю.

В силу приписів статті 139 КАС України, оскільки в задоволенні позову відмовлено, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.