Рішення № 137770805, 29.06.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2026 року м. Київ справа №320/44135/25

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Кочанової П.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України, в якому просить суд:

- визнати протиправною (необґрунтованою) постанову (довідку) від 31.03.2025 гарнізонної військово-лікарської комісії Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (ЄДРПОУ - 07773293) № 2025-0331-1640 про те, що ОСОБА_1 «не потребує тривалого лікування»,

- визнати протиправною бездіяльність Центральної військово-лікарської комісії (ЄДРПОУ - 08356179) у період з 16.04.2025 - 02.07.2025 щодо розгляду Скарги Позивача на постанову від 31.03.2025 гарнізонної військово-лікарської комісії Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» у довідці № 2025-0331-1640,

- визнати протиправною (неґрунтованою) відповідь Центральної військово-лікарської комісії від 02.07.2025 № 598/9/15898 за результатами розгляду Скарги Позивача від 16.04.2025,

- зобов`язати Центральну військово-лікарську комісію повторно розглянути Скаргу Позивача від 16.04.2025 з урахуванням висновків суду,

- стягнути з державного бюджету 100 000, 00 грн моральної шкоди на користь Позивача.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 20.04.2023 позивач отримав поранення під час виконання бойового завдання, а з 05.03.2024 військовослужбовець почав проходити складне довгострокове лікування у США.

03.03.2025 командир в/ч НОМЕР_1 скерував направлення на дистанційний медичний огляд солдата Лапаніка військово-лікарською комісією з метою визначення потреби в тривалому лікуванні. За наслідком такого медичного огляду 31.03.2025 гарнізонна військово - лікарська комісія НВМКЦ "ГВКГ" видала довідку № 2025- 0331-1640, згідно з якою солдат ОСОБА_2 "не потребує тривалого лікування". За наслідком перегляду скарги на рішення відповідача-1, ЦВЛК підтримала висновок щодо відсутності потреби для позивача в подальшому тривалому лікуванні.

Представник позивача наголошує, що висновки відповідачів про відсутність потреби у подальшому лікуванні для позивача є необґрунтованими, оскільки не враховано: час перебування на лікуванні за кордоном солдата Лапаніка з 05.03.2024, належним чином завірені копії іноземних документів, перекладені українською мовою, а також те, що 18.06.2025 у солдата Лапаніка заплановано ряд хірургічних процедур у лікаря П`єра Джуліанотті у місті Чікаго (Іллінойс), після проходження 12 місяців безперервного лікування військовослужбовець може перебувати на тривалому лікуванні, але вже без надання матеріального та грошового забезпечення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року прийнято до провадження адміністративну справу та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача-1 подав до суду відзив, у якому заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що спірне рішення про відсутність підстав та потреби в довготривалому лікуванні прийнято на підставі всіх наданих позивачем документів.

При цьому, наголошено, що Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь» не має юридичного статусу на не має повноважень щодо впливу на діяльність ЦВЛК, а отже є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки саме ЦВЛК є орган управління, який налічений правом суб`єкта владних повноважень з питань військово-лікарської експертизи, прийняття та перегляду постанов ВЛК про відсутність придатності особи для проходження військової служби та її скасування.

Окрім цього, на думку відповідача-1, визначення певного діагнозу у позивача та придатності (непридатності) до військової служби за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями військово-лікарської комісії, а отже оцінка діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, виходить за межі даного судового розгляду.

Як наслідок, похідна вимога про стягнення моральної шкоди є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій наголошено, що аргументи у відзиві відповідача-1 є безпідставними та невмотивованими. Зауважено, що у довідці ВЛК від 31.03.2025 № 2025-0331-1640 серед проаналізованих документів взагалі не зазначено документів за 2024 рік, а отже посилання на прийняття рішення з урахуванням досліджених всіх наданих документів не підтверджується належними доказами. Також не надано конкретного переліку документів, які було покладено в основу спірного рішення відповідача-1.

Окрім цього, не заслуговують на увагу доводи про неналежність визнання Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» відповідачем у справі, оскільки саме членами ВЛК, які обстежували позивача, є працівниками цієї юридичної особи.

Аргументи відповідача-1 щодо його дискреційних повноважень щодо суті прийнятого рішення також є необґрунтованими, оскільки позивач оскаржує саме процедурні порушення під час прийняття такого рішення.

Представник відповідача-2 своєї позиції щодо заявлених позовних вимог не виклав.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

17.09.2022 позивач уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, а саме у військовій частині НОМЕР_2 .

20.04.2023 позивач отримав поранення поблизу населеного пункту Ступочки Донецької області під час виконання бойового завдання, що підтверджується довідкою про обставини травми від 02.08.2023.

В період з 20.04.2023 по 28.04.2023 військовослужбовець перебував на лікуванні в КП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені 1.1. Мечникова «ДОР», що підтверджується випискою з медичної карти амбулаторного хворого.

Згідно з виписки з медичної карти амбулаторного хворого № 5938 з КНП «Київська міська клінічна лікарня №6» в період 28.04.2023 - 04.03.2024 військовослужбовець перебував на лікуванні в Київській міській клінічній лікарні №6.

05.02.2024 позивача обстежено гарнізонною військово-лікарською комісією у м. Київ. Згідно довідки № 2816 від 05.02.2024 військово-лікарської комісії Національного військово-медичного клінічного центра «Головний військовий клінічний госпіталь»: «Поранення. ТАК пов`язане із захистом Батьківщини (Довідка про обставини поранення від 02.08.2023 №28/2148 видана командиром в/ч. НОМЕР_1 ). На підставі статті - графи II Розкладу хворобу графи ТДВ потребує тривалого лікування. За наказом МОЗ №370 від 04.07.2007 травма тяжка».

04.03.2024 лікарі Київської міської клінічної лікарні № 6 рекомендували «подальше довготривале хірургічне і відновлювальне лікування».

04.03.2024 - 05.03.2024 військовослужбовець перебував у ВП «Лікарня Святого Пантелеймона». Згідно виписки з медичної карти: «Виписується зі стаціонару для подальшого етапу - медичної евакуації - лікування за кордоном. Рекомендації: 1) Подальші хірургічне та тривале відновлювальне лікування».

05.03.2024 Позивача транспортували до Республіки Польща через пункт пропуску «Краківець - Корчова» з метою подальшого перевезення його до закладу охорони здоров`я «The University of Illinois Hospital & Health Sciences System», що підтверджується листом заступника Міністра з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Міністерства охорони здоров`я України 29/9443/2-24 від 01.03.2024.

05.03.2024 військовослужбовець почав проходити довгострокове лікування у США, в Northwestern Hospital під керівництвом лікаря хірурга ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1. Повідомлення Президентки Благодійного фонду Revived Soldiers Ukraine про це було направлено командиру військової частини НОМЕР_1 листом від 10.06.2024.

З того часу солдат ОСОБА_1 постійно проходив лікування/консультації/обстеження та інші процедури в названому закладі, зокрема: 07.03.2024, 02.07.2024, 03.07.2024, 05.07.2024, 11.07.2024, 24.07.2024, 21.08.2024, 10.02.2025, 24.02.2025, 03.04.2025.

03.03.2025 командир в/ч НОМЕР_1 скерував направлення на дистанційний медичний огляд солдата ОСОБА_1 військово-лікарською комісією з метою визначення потреби в тривалому лікуванні.

31.03.2025 гарнізонна військово-лікарська комісія НВМКЦ "ГВКГ" видала довідку № 2025- 0331-1640, згідно з якою солдат ОСОБА_2 "не потребує тривалого лікування".

16.04.2025 представник позивача надіслала на офіційну електронну адресу Центральної військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 скаргу на постанову гарнізонної військово-лікарської комісії Головного військового клінічного госпіталя Національного військово-медичного клінічного центра щодо потреби у тривалому лікуванні (довідка від 31 березня 2025 № 2025-0331-1640), де просила:

1. Дослідити цифрові копії фотографій та медичних документів, виданих іноземними медичним закладом "The University of Illinois Hospital & Health Sciences System", а також їх нотаріально засвідчений переклад українською мовою.

2. Запитати (витребувати) від військової частини НОМЕР_1 засвідчений нотаріально переклад медичних документів виданих іноземним медичним закладом "The University of Illinois Hospital & Health Sciences System".

3. Запитати від іноземного медичного закладу "The University of Illinois Hospital & Health Sciences System" (https://hospital.uillinois.edu/contact~us) додаткові медичні документи щодо лікування солдата ОСОБА_1 .

4. Забезпечити участь солдата ОСОБА_1 , його лікаря (лікарів) ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ( СІЛА , штат Іллінойс, м. Чікаго) та його адвоката Юхименко Руслани (м. Львів) при розгляді цієї скарги в режимі відеоконференції.

5. Переглянути постанову (довідку) гарнізонної військово - лікарської комісії НВМКЦ "ГВКГ" від 31.03.2025 № 2025-0331-1640 і направити ОСОБА_1 для проходження дистанційного медичного огляду до іншої ВЛК, ніж та, постанова якої оскаржується.

15.05.2025 позивач отримав відповідь на електронну адресу, в якій було зазначено, що скарга підлягає поверненню на підставі частини третьої статті 7 Закону України «Про звернення громадян», оскільки до скарги не додано жодних документів.

19.05.2025 адвокат Юхименко Руслана в інтересах позивача поскаржилася Уповноваженому з прав людини Верховної ради України на протиправну бездіяльність ЦВЛК щодо розгляду цієї скарги.

18.06.2025 Омбудсмен повідомив адвоката позивача, що на підставі статті 101 Конституції України, статей 17, 22 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України направлено лист з проханням повторно розглянути скаргу від 16.04.2025 та поінформувати про результати її розгляду.

02.07.2025 ЦВЛК повторно розглянула скаргу позивача, за наслідком чого повідомила, що за встановленим позивачу на момент огляду, діагнозом, враховуючи ступені тяжкості захворювань та ступені порушення функції органів і систем органів, та терміни проведеного лікування постанову гарнізонної ВЛК НВМКЦ «ГВКГ» про відсутність потреби в тривалому лікуванні згідно довідки ВЛК від 31.03.2025 № 2025-0331-1640 прийнято обґрунтовано, відповідно до вимог Положення.

За висновком відповідача-2 згідно наданих копій медичних документів, наявність захворювань, які відповідно до вимог Положення зумовлюють непридатність позивача до військової служби, не вбачається.

Ураховуючи зазначене, на думку ЦВЛК підстав для скасування постанови гарнізонної ВЛК НВМКЦ "ГВКГ" про відсутність потреби в тривалому лікуванні згідно довідки ВЛК від 31.03.2025 № 2025-0331- 1640 чи направлення позивача начальником ЦВЛК ЗС України на контрольний медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби на теперішній час немає.

Не погоджуючись із рішеннями відповідачів, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов`язки людини і громадянина, серед яких відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який неодноразово було продовжено та триває станом на день розгляду справи.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов`язок» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Згідно з частинами першою, третьої статті 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Наказом Міністра оборони України №402 від 14.08.2008 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 року за №1109/15800, затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення №402).

Пунктом 1.1 глави 1 розділу II Положення №402 передбачено, що медичний огляд проводиться ВЛК зокрема з метою визначення придатності військовослужбовців до військової служби, а також з метою визначення потреби у тривалому лікуванні.

Згідно із пунктом 1.2 глави 1 розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза - це:

медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі - ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі - ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби;

визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ;

встановлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів, осіб, звільнених з військової служби, а також причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), які призвели до смерті військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби.

Відповідно до пункту 2.1 глави 2 розділу I Положення № 402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).

Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.

ВЛК приймають постанови у тому числі на виїзних засіданнях та, в окремих випадках (лікування за кордоном) - дистанційно.

Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання.

Відповідно до абзаців 1-3 пункту 2.2 розділу І Положення № 402 штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом.

До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК); ВЛК регіону.

Пунктом 2.3 розділу І Положення № 402 передбачено, що Центральна військово-лікарська комісія є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України.

Начальник ЦВЛК безпосередньо підпорядковується директору Військово-медичного департаменту (далі - ВМД) МОУ. Усі штатні ВЛК Збройних Сил України безпосередньо підпорядковуються начальнику ЦВЛК (підпункт 2.3.2 пункту 2.3 розділу І Положення № 402).

На ЦВЛК покладається, зокрема організація військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України, у тому числі: організація медичного огляду призовників, кандидатів на навчання у ВВНЗ, військовослужбовців, громадян, які приймаються на військову службу за контрактом, військовозобов`язаних та резервістів (кандидатів у резервісти); розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи; прийняття та перегляд постанов ВЛК про ступінь придатності осіб, звільнених з військової служби, на період їх фактичного звільнення із Збройних Сил України (підпункт 2.3.3 пункту 2.3 розділу І Положення № 402).

Як передбачено підпунктом 2.3.4 пункту 2.3 розділу I Положення № 402 ЦВЛК має право, зокрема: оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення; перевіряти роботу підпорядкованих ВЛК з питань військово-лікарської експертизи; витребовувати документи в частині, що характеризують обставини отримання захворювання, поранення, травми, каліцтва, необхідні для прийняття постанови про їх причинний зв`язок, запитувати від військових, цивільних лікувальних закладів, військових частин, військових комісаріатів і ВВНЗ додаткові дані для аналізу, узагальнення та оцінки результатів військово-лікарської експертизи; розглядати, переглядати, скасовувати, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії (далі - ЛЛК)) Збройних Сил України.

Згідно з підпунктом 2.3.5 пункту 2.3 розділу I Положення № 402 Постанови ЦВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Відповідно до підпункту 2.4.5 пункту 2.4 розділу І Положення № 402 ВЛК регіону має право, зокрема: оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення; приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК. Постанову про придатність до військової служби колишніх військовослужбовців на період їх фактичного звільнення зі Збройних Сил України має право приймати або переглядати тільки ЦВЛК.

Постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку (підпункт 2.4.10. пункту 2.4 розділу І Положення № 402).

Рішенням штатної ВЛК може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд (підпункт 2.4.6. пункту 2.4 розділу І Положення № 402).

У главі 6 розділу ІІ Положення №402 наведені такі норми щодо медичного огляду військовослужбовців:

6.13. Загальний час безперервного перебування військовослужбовців у закладах охорони здоров`я (установах), у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою та/або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може перевищувати дванадцять місяців поспіль. Не пізніше закінчення строку безперервного перебування на лікуванні у закладах охорони здоров`я (установах), у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою та/або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовці підлягають медичному огляду ВЛК з метою визначення придатності до військової служби.

У разі визнання військовослужбовця ВЛК непридатним до військової служби, документи про його звільнення з військової служби можуть бути надіслані посадовій особі, яка видає наказ про звільнення, до виписки військовослужбовця із закладу охорони здоров`я (установи).

Медичний огляд ВЛК з метою визначення потреби у тривалому лікуванні проводиться не пізніше ніж через чотири місяці від початку лікування.

У разі направлення військовослужбовців на лікування за кордон у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, безперервним перебуванням на лікуванні за кордоном вважається період надання медичних послуг в закладах охорони здоров`я іноземних держав, включаючи час переміщення з одного закладу охорони здоров`я до іншого та час очікування між плановими етапами лікування, реабілітації, протезування.

Після повернення із лікування з-за кордону військовослужбовці підлягають медичному огляду ВЛК закладів охорони здоров`я в системі Міністерства оборони України для визначення придатності до військової служби або потреби у тривалому лікуванні, за рішенням керівника закладу охорони здоров`я (установи) або інших осіб, визначених абзацом першим пункту 6.1 глави 6 цього розділу.

З метою визначення потреби (відсутності потреби) у продовженні тривалого лікування військовослужбовців за кордоном, медичний огляд може проводитися дистанційно, гарнізонними ВЛК НВМКЦ "ГВКГ", ВМКЦ регіонів за направленням командирів військових частин за місцем їх служби або посадових осіб, у розпорядженні яких перебувають військовослужбовці. У таких випадках до ВЛК разом з направленням на медичний огляд подаються медичні документи військовослужбовця (документи, що підтверджують направлення на лікування за кордон, виписки із медичних карт стаціонарного хворого, консультативні висновки лікарів-спеціалістів, результати додаткових методів досліджень, довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), медичні документи іноземних закладів охорони здоров`я (завірені в установленому законодавством порядку копії, перекладені українською мовою) та військово-облікові документи (довідки про проходження військової служби, у тому числі за кордоном, про безпосередню участь у бойових діях тощо).

Постанова ВЛК про продовження тривалого лікування оформляється довідкою ВЛК, затвердженню штатною ВЛК не підлягає та направляється посадовій особі, яка видала направлення на медичний огляд.

6.14. Відпустка для лікування у зв`язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) надається військовослужбовцю командиром військової частини (закладу, установи), де він проходить службу, на підставі постанови ВЛК.

6.16. Медичний огляд ВЛК обов`язково проводиться військовослужбовцям, які потребують тривалого лікування за кордоном та направляються для лікування за кордон з метою отримання медичної та/або реабілітаційної допомоги.

Досліджуючи записи у довідці Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» від 31.03.2025 № 2025-0331-1640, суд наголошує, що серед проаналізованих ВЛК документів взагалі відсутні записи за період 2024-2025 року, тобто довідка обмежена записами історії хвороб та причинно-наслідковий зв`язок захворювань за період з отримання травми - 20.04.2023 та останнім записом за 16.05.2023.

Отже, суд погоджується з аргументами представника позивача про неповне дослідження та оцінку відповідачем-1 всім наданим документам, у т.ч. щодо закордонного лікування та теперішній стан та лікування.

При цьому, суд зауважує, що Положення № 402 не передбачає право особи, що проходила медичний огляд, оскаржувати постанови позаштатних постійно діючих ВЛК у судовому порядку.

Водночас, перевірка рішення ВЛК ТЦК та СП (позаштатної ВЛК) на предмет того, чи дотримані всі умови та критерії, передбачені Положенням № 402 при проведенні медичного огляду військового, належить до функцій ВЛК регіону чи ЦВЛК.

Так, скориставшись своїм правом, позивач звертався зі скаргою до ЦВЛК, однак останнім не надано належної оцінки наданим аргументам позивача та залишено без змін спірні висновки Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», викладені в довідці від 31.03.2025 № 2025-0331-1640.

Зокрема, у листі від 02.07.2025 № 598/9/15898 відповідач-2 виснував, що постанову гарнізонної ВЛК НВМКЦ «ГВКГ» про відсутність потреби в тривалому лікуванні згідно довідки від 31.03.2025 № 2025-0331-1640 прийнято обґрунтовано та відповідно до вимог Положення. Також зазначав, що згідно з наданих документів позивача не встановлено наявності захворювань, які б відповідно до вимог Положення зумовлювали б непридатність позивача до військової служби.

Поряд з цим, суд наголошує, що ані в довідці Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», ані в листі ЦВЛК у відповідь на скаргу не зазначено вичерпного переліку історії хвороби та актуального визначення стану травми/захворювання у позивача, що не дає змогу підтвердити висновки відповідачів щодо відповідності/невідповідності такої травми/захворювання переліку згідно з Положенням, яке виключає підстави для тривалого лікування та нівелює умови визнання непридатності позивача до військової служби.

Таким чином, суд вважає за належне визнати протиправною та необґрунтованою відповідь Центральної військово-лікарської комісії від 02.07.2025 № 598/9/15898 за результатами розгляду скарги позивача від 16.04.2025 та зобов`язати Центральну військово-лікарську комісію повторно розглянути скаргу позивача від 16.04.2025 з урахуванням висновків суду.

Щодо вимоги про визнання протиправною бездіяльність Центральної військово-лікарської комісії (ЄДРПОУ - 08356179) у період з 16.04.2025 - 02.07.2025 щодо розгляду скарги позивача на постанову від 31.03.2025 гарнізонної військово-лікарської комісії Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» у довідці № 2025-0331-1640 суд зазначає, що на час звернення до суду із даним позовом відповідач вже надав відповідь на скаргу позивача, що спростовує доводи позивача про пасивну поведінку ЦВЛК на час розгляду справи, що виключає правові підстави для задоволення такої вимоги.

Щодо стягнення моральної шкоди суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 23 ЦК України (у редакції від 01.07.2021) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналіз статті 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Ними передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є необхідною, однак не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які підлягають доведенню у відповідних спорах. Підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв`язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17).

У постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року в справі № 641/5005/20 (провадження № № 61-19219св21) зазначено, що «суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Так, позивач не надав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди та наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів та моральною шкодою. Судом таких обставин не встановлено.

За викладених обставин, відсутні підстави для стягнення з відповідачів на користь позивача моральної шкоди.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.01.2023 по справі № 454/287/22.

Інші доводи та заперечення сторін не спростовують вище встановленого судом та не мають визначального значення для вирішення спору по суті.

Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідач.

Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Зважаючи на те, що позивача від сплати судового збору звільнено на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», розподіл судових витрат зі сплати судового збору згідно з приписами ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною та необґрунтованою відповідь Центральної військово-лікарської комісії від 02.07.2025 № 598/9/15898 за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 від 16.04.2025.

Зобов`язати Центральну військово-лікарську комісію повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 16.04.2025, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 29 червня 2026 року.

Суддя Кочанова П.В.