Рішення № 137770417, 29.06.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2026 року м. Київ справа №320/55869/25

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у місті Києві у письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Княжа Либідь» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (адреса Україна, 04050, місто Київ, вулиця Глибочицька, будинок 72, ЄДРПОУ 19023989) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Княжа Либідь» (адреса 07401, Київська обл., Броварський р-н, місто Бровари, вул. Київська, будинок 221, ЄДРПОУ 40818552) у якому просить суд стягнути з відповідача на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю грошову суму в рахунок адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 44667,04 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем на виконання статті 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні не сплачено адміністративно-господарські санкції у відповідному розмірі.

Зазначає, що дана сума заборгованості підтверджується розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку із невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік та квитанцією про розміщення розрахунку в електронному кабінеті роботодавця.

Наголошує, що несплата адміністративно-господарських санкцій до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю завдає значної шкоди державним інтересам, не дозволяє в повній мірі створити особам з інвалідністю необхідні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року відкрите провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

До суду надійшов відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача посилається на об`єктивну неможливість виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році, мотивуючи це специфікою господарської діяльності товариства у будівельній галузі.

За твердженням відповідача, згідно із затвердженим штатним розписом підприємства, його кадровий потенціал складають переважно працівники, залучені до виконання робіт з помірним та значним фізичним навантаженням. Відповідач зазначає, що працевлаштування осіб з інвалідністю на такі посади є практично неможливим через обмеження, які, як правило, містяться в індивідуальних програмах реабілітації таких осіб (зокрема, вимоги щодо мінімального фізичного, нервово-психічного навантаження та надання додаткового часу для відпочинку), що є невиконуваним у межах технологічних процесів будівництва. З огляду на це, Відповідач вказує на відсутність фактичної та технічної можливості створення, облаштування та пристосування відповідних робочих місць під потреби осіб з інвалідністю.

Крім того, як на підставу для відмови у позові, відповідач посилається на помилковість здійсненого Позивачем помісячного розрахунку середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу за 2024 рік, що, на переконання товариства, свідчить про відсутність у нього правового обов`язку щодо дотримання спірного нормативу у звітному періоді.

Також відповідач зазначає, що за змістом статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067-VI, обов`язок роботодавця щодо подання звітності за формою № 3-ПН («Інформація про попит на робочу силу (вакансії)») виникає виключно у разі наявності (відкриття) вакантних посад. Оскільки протягом 2024 року нові вакансії відповідачем не відкривалися, звітність за формою № 3-ПН до органів уповноваженого центру зайнятості не подавалася, а чинне законодавство не передбачає відповідальності за неподання вказаної форми за відсутності вакансій.

Додатково у відзиві наголошено на тому, що позивач звертається до суду з аналогічними позовними вимогами щорічно, а отже, достеменно обізнаний про наявність у відповідача встановленого частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» нормативу в кількості 1 особи.

На думку відповідача, регулярне ініціювання однотипних судових процесів є перекладанням публічного обов`язку щодо сприяння у працевлаштуванні осіб з інвалідністю виключно на суб`єкта господарювання.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

ТОВ «Княжа Либідь» відноситься до суб`єктів господарювання, яким відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.91 №875-XII встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Як стверджує позивач, відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 14 осіб, таким чином, середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 Закону №875-ХІІ, відповідача повинна складати 1 особу.

Середньооблікова чисельність штатних працівників осіб з інвалідністю роботодавця склала 0 осіб, що є менше ніж встановлено нормативом.

Враховуючи інформацію за розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, який був надісланий у формі електронного документа через електронний кабінет відповідача, встановлено невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році.

Таким чином, на думку позивача, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю у 2024 році, відповідач до 15.04.2025 повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 42600,94 грн.

Крім того, позивач вважає, що за порушення термінів сплати зазначених санкцій відповідач зобов`язаний сплатити пеню у розмірі 2066,10 грн, яка розрахована починаючи з наступного дня граничного строку сплати адміністративно-господарських санкцій, тобто з 16.04.2025 відповідно до Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Мінпраці України від 15.05.2007 №223.

Відповідні розрахунки містять в матеріалах справи та відповідачем не заперечуються.

Відповідні обставини стали підставою для звернення до суду, в той час як відповідач вважає, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця.

Надаючи правову оцінку відповідних обставин справи суд зазначає наступне.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII (далі - Закон № 875-XII).

Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону №875-XII, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено положеннями ст. 19 Закону №875-ХІІ, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

У межах зазначеного нормативу здійснюється також працевлаштування осіб з інвалідністю внаслідок психічного розладу відповідно до Закону України "Про психіатричну допомогу".

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, зараховується забезпечення роботою осіб з інвалідністю на підприємствах, в організаціях громадських об`єднань осіб з інвалідністю шляхом створення господарських об`єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.

Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення осіб з інвалідністю, які можуть бути працевлаштовані, та надсилає інформацію про таких осіб до Державного центру зайнятості для проведення роботи з їх працевлаштування.

Відповідно до статті 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другої вказаної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Тобто, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення. Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, відмова особи з інвалідністю від працевлаштування на підприємство, наявність протипоказань за станом здоров`я особи для роботи на відповідній посаді.

Наведене вище узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 28.04.2020 у справі № 824/643/18-а та від 21.05.2020 у справі № 520/3919/19.

Необхідно також зазначити, що в силу вимог п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України від 05.07.2012 №5067-VI «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання не пізніше ніж за два місяці до вивільнення (не пізніше ніж за 30 календарних днів до вивільнення у разі звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу"). Інформація щодо вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України подається не пізніш як за 10 календарних днів до вивільнення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що на роботодавця покладається обов`язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі й центри зайнятості, однак законодавством не покладено обов`язок на роботодавців здійснювати самостійний пошук працівників серед осіб з інвалідністю.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, від 09.06.2021 у справі № 920/474/20 та від 22.08.2023 у справі № 120/2403/20-а.

На виконання п.4 ч.3 ст.50 Закону №5067-VI наказом Міністерства соціальної політики України від 12.04.2022 № 827-22 Про затвердження форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядку її подання, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.05.2022 за № 565/37901, затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) (далі - Порядок №827-22).

Періодичність подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, але передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію (пункт 1.5 Порядку №827-22).

Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 11.09.2020 у справі №440/2010/19 та від 03.08.2023 у справі №120/4975/22.

Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, надісланого відповідачу, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 14 осіб, таким чином середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», повинна складати 1 особа, однак 1 робоче місце, що призначене для особою з інвалідністю залишилось не зайнятими.

Так, відповідач у відзиві зазначав, що наразі не має можливості працевлаштувати особу з інвалідністю та забезпечити дотримання щодо такої особи будь-яких соціально-економічних гарантій.

Відповідач зазначав, що у січні 2024 року у штаті Товариства обліковувались 16 осіб, з них 8 перебували у відпустці без збереження заробітної плати; у лютому 2024 року у штаті Товариства обліковувались 16 осіб, з них 8 перебували у відпустці без збереження заробітної плати; у березні 2024 року у штаті Товариства обліковувались 16 осіб, з них 8 перебували у відпустці без збереження заробітної плати; у квітні 2024 року у штаті Товариства обліковувались 16 осіб (частина з них працювала неповний робочий день), з них 8 перебували у відпустці без збереження заробітної плати; у травні 2024 року у штаті Товариства обліковувались 16 осіб (частина з них працювала неповний робочий день), з них 8 перебували у відпустці без збереження заробітної плати, 1 людина звільнилась; у червні 2024 року у штаті Товариства обліковувались 15 осіб (частина з них працювала неповний робочий день), з них 7 перебували у відпустці без збереження заробітної плати; у липні 2024 року у штаті Товариства обліковувались 15 осіб, з них 7 перебували у відпустці без збереження заробітної плати; у серпні 2024 року у штаті Товариства обліковувались 15 осіб, з них 7 перебували у відпустці без збереження заробітної плати; у вересні 2024 року у штаті Товариства обліковувались 15 осіб, з них 7 перебували у відпустці без збереження заробітної плати; у жовтні 2024 року у штаті Товариства обліковувались 15 осіб, з них 7 перебували у відпустці без збереження заробітної плати, 1 людина звільнилась; у листопаді 2024 року у штаті Товариства обліковувались 14 осіб, з них 6 перебували у відпустці без збереження заробітної плати; у грудні 2024 року у штаті Товариства обліковувались 14 осіб, з них 6 перебували у відпустці без збереження заробітної плати.

Обґрунтовуючи неможливість виконання нормативу, відповідач також посилається на комплекс складних об`єктивних обставин, зумовлених введенням в Україні воєнного стану, що супроводжується тривалими повітряними тривогами, а також аварійними та плановими обмеженнями в електропостачанні й забезпеченні доступу до мережі Інтернет.

За твердженням відповідача, зазначені чинники змусили підприємство перевести більшість працівників адміністративно-управлінського персоналу на віддалений (дистанційний) режим роботи. Водночас персонал, залучений до безпосереднього виконання будівельно-монтажних робіт, здійснює трудові функції в умовах підвищеного ризику для життя та здоров`я. На переконання відповідача, характер здійснюваної ним господарської діяльності у поєднанні з безпековими та інфраструктурними ризиками воєнного часу унеможливлює безпечне облаштування, належне пристосування робочих місць та забезпечення повноцінного контролю за охороною праці осіб з інвалідністю, що виключає вину суб`єкта господарювання у незабезпеченні показників спірного нормативу.

Заперечуючи проти доводів відповідача та обґрунтовуючи підстави для стягнення адміністративно-господарських санкцій, позивач вказує, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу Відповідача за звітний 2024 рік становила 14 осіб. Зазначений показник підтверджується офіційними даними, що містяться у Централізованому банку даних з проблем інвалідності.

Позивач наголошує, що інформація щодо відповідача надійшла до ЦБІ від Пенсійного фонду України з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування у відповідності до вимог частини шостої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» № 875-XII та Порядку обміну інформацією, затвердженого постановою правління ПФУ. Вказані відомості сформовані безпосередньо на підставі звітних Податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, та сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, які ТОВ «КНЯЖНА ЛИБІДЬ» самостійно обраховувало та декларувало протягом 2024 року.

З огляду на це, позивач вважає безпідставними твердження відповідача про неправильність обрахунку кадрового складу, оскільки Позивачем використано виключно ті первинні дані, які були подані самим суб`єктом господарювання.

На переконання позивача, такий розрахунок повністю відповідає імперативним вимогам частини першої статті 19 Закону № 875-ХІІ, якою встановлено, що для підприємств, установ, організацій, які використовують найману працю, де працює від 8 до 25 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю встановлюється у кількості одного робочого місця.

Окрім того, позивач звертає увагу суду на те, що відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту створення у 2024 році робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в межах визначеного нормативу, як і доказів інформування уповноважених органів працевлаштування (зокрема, територіальних центрів зайнятості) про наявність таких вакантних посад шляхом подання звітності за формою № 3-ПН («Інформація про попит на робочу силу (вакансії)»).

За таких обставин, на думку позивача, відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо виконання законодавчо встановленого соціального нормативу, що є підставою для застосування фінансових санкцій.

Так судом встановлено, що інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю, з огляду на приписи Порядку подання підприємствами, установами організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 (далі - Порядок №70), роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Таким чином, передбачена ч. 1 ст. 20 Закону міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справах № 817/652/17, № 802/707/17-а.

Отже, обов`язок доведення того, що норматив робочих місць не виконується з незалежних від роботодавця причин покладається саме на такого суб`єкта господарювання, який зобов`язаний створити відповідне робоче місце та поінформувати про його наявність і відкритість вакансії.

Водночас відповідач, посилаючись на те, що він не має можливості створити одне робоче місце для особи з інвалідністю, не надає жодних належних і допустимих доказів на підтвердження таких тверджень.

Крім того, відповідач не надав доказів вжиття необхідних заходів щодо інформування компетентних органів про наявність вакантної посади, призначеної для працевлаштування особи з інвалідністю, та її відкритість для заміщення відповідними кандидатами. За таких обставин наведені твердження мають декларативний характер і не підтверджуються належними доказами.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що специфіка підприємства (будівництво, охорона, шахти) не звільняє від обов`язку створювати робочі місця. Роботодавець має право запроваджувати штатні одиниці не лише виробничого, а й адміністративно-господарського, допоміжного або конторського персоналу (юрист, бухгалтер, архіваріус тощо), де фізичне навантаження відсутнє.

Крім цього, на переконання суду переведення офісу на «дистанційку» через блекаути та тривоги фактично підтверджує наявність у відповідача адміністративних (безпечних) посад. Більш того, чинне законодавство України дозволяє укладати трудовий договір про дистанційну роботу, у тому числі з особами з інвалідністю.

Оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності та системно проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про доведеність факту невиконання відповідачем законодавчо встановлених вимог щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у повному обсязі, відповідно до нормативу, визначеного статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» № 875-XІI. Крім того, матеріалами справи підтверджується не інформування відповідачем органів державної служби зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) на підприємстві та потребу у направленні йому відповідних осіб для подальшого працевлаштування.

Як убачається з матеріалів справи, примірник роздруківки Розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій (далі - АГС) долучений позивачем до додатків позовної заяви. Вказаний Розрахунок сум АГС за звітний 2024 рік сформовано на суму 42 600,94 грн та належним чином розміщено в електронному кабінеті роботодавця. Належним та допустимим доказом направлення та оприлюднення Розрахунку в е-кабінеті відповідача є відповідні квитанції Пенсійного фонду України, паперові копії яких містяться в матеріалах адміністративної справи.

З огляду на те, що відповідач у добровільному порядку не виконав імперативні вимоги профільного Закону № 875-XІI в частині самостійної сплати визначених сум АГС до територіального відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю у строк до 15 квітня 2025 року, останньому у відповідності до вимог закону було нараховано пеню. Спірна сума адміністративно-господарських санкцій та пені в загальному розмірі 44 667,04 грн відповідачем у встановлений законом строк сплачена не була.

Під час судового розгляду справи відповідач не надав суду жодних доказів фактичного працевлаштування у 2024 році осіб з інвалідністю із числа штату підприємства в кількості однієї особи (згідно з розрахованим нормативом), як і не надав доказів, що підтверджують беззаперечну сплату нарахованих санкцій та пені в повному обсязі або наявність законних підстав для звільнення від їх сплати.

Оскільки відповідач упродовж 2024 року не забезпечив виконання нормативу та не вжив залежних від нього активних дій, спрямованих на сприяння у працевлаштуванні осіб з інвалідністю на належним чином облаштовані робочі місця, суд вважає правомірними вимоги щодо примусового стягнення з суб`єкта господарювання суми адміністративно-господарських санкцій та пені на підставі статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

За таких обставин, позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними письмовими доказами та підлягають повному задоволенню.

Керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КНЯЖНА ЛИБІДЬ» (адреса 07401, Київська обл., Броварський р-н, місто Бровари, вул.Київська, будинок 221, ЄДРПОУ 40818552) на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (адреса Україна, 04050, місто Київ, вулиця Глибочицька, будинок 72, ЄДРПОУ 19023989) грошову суму в рахунок адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 44667,04 грн (сорок чотири тисячі шістсот шістдесят сім гривень 04 копійки).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 29.06.2026.

Суддя Панченко Н.Д.