Рішення № 137768435, 29.06.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 рокуСправа №160/6124/26 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеси О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему Електронний Суд надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 підприємець ОСОБА_1 (далі позивач, ФОП ОСОБА_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі відповідач, Укртрансбезпека), в якій позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №011253 начальника Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у постанові про застосування адміністративно-господарського штрафу №011253 зазначено, що автомобільним перевізником ФОП ОСОБА_1 29.01.2026 о 10 год. 55 хв., Харківська обл., м. Лозова, вул. Покровська, буд.1 допущено порушення ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» відповідальність за яке передбачена абзацем 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», що підтверджується актом №ОАР 064630 від 29.01.2026. Зазначену постанову позивач вважає незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, оскільки в ній взагалі не зазначені фактичні обставини адміністративного правопорушення та відсутня інформація за відсутності яких саме документів вона була винесена. Окрім того акт, який зазначений у постанові, позивач не отримував. Наголошував на тому, що відповідачем не подано до суду доказів повідомлення ФОП ОСОБА_1 про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт. Зауважив, що транспортний засіб марки Mercedes-Benz, модель Sprinter 313 CDI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не заявлений як такий, що використовується для провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом, міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом будь-яким ліцензіатом. При цьому, державними інспекторами Укртрансбезпеки не було встановлено автомобільного перевізника. Позивачем не здійснювалися регулярні перевезення пасажирів та доказів такого здійснення останнім відповідачем не надано. Отже, під час проведення перевірки посадовими особами відповідача не було з`ясовано та не встановлено належними доказами особу автомобільного перевізника. Крім того, посадові особи відповідача в акті перевірки не вказали, на підставі яких документально підтверджених доказів ними було визначено автомобільним перевізником саме позивач, та чи було їм надано під час перевірки документи, що засвідчують використання водієм транспортного засобу на договірних умовах. Позивач вважає, що відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірності прийнятого рішення, оскаржувана постанова прийнята не об`єктивно, без урахування усіх обставин справи, що мають значення для прийняття рішення, без доведення обставин належними і достатніми доказами, а тому є протиправною і підлягає скасуванню. Наголошував на принципі презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, відповідно до якого всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, тоді як рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах. Враховуючи, що відповідачем не додано доказів до постанови, які могли би підтвердити правомірність оскаржуваного позивачем рішення, позивач просить задовольнити позовні вимоги та скасувати оскаржувану постанову.

Ухвалою суду від 17.03.2026 року позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови залишено без руху. Позивачу встановлено десятиденний строк, з моменту отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позовної заяви.

На виконання вимог ухвали суду від 17.03.2026 року позивач направив до суду через систему «Електронний суд» заяву про усунення недоліків, разом із якою додатком у форматі PDF додано уточнену позовну заяву.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.04.2026 року продовжено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви на 10 (десять) днів з моменту отримання копії цієї ухвали шляхом надання до суду нової редакції позовної заяви окремим документом, сформованим за допомогою системи "Електронний суд", разом із доказами направлення нової редакції позовної заяви на адресу відповідача.

На виконання ухвали суду позивач виправив вказані недоліки, згідно заяви від 13.04.2026 р. вх.№ 20604/26.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.04.2026 р. відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

01.05.2026 року до суду через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив, в якому відповідач не погоджується з доводами позивача, викладеними у позовній заяві та просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Відзив обґрунтовано тим, що відповідно до ст. 39 ЗУ «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення. Таким чином, положеннями чинного законодавства покладено на перевізника обов`язок з забезпечення, а водія - пред`явлення для перевірки відповідних документів. Під час перевірки було виявлено порушення вимог абзацу 3 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Як наслідок, за порушення вимог додержання законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом було складено постанову від 03.03.2026 року № 011253. Постанова № 011253 року прийнята на основі акту № ОАР 064630, де зазначене і конкретизоване порушення, а саме: при здійсненні регулярних пасажирських перевезень за маршрутом міжобласних міжміським «Павлоград-Харків» на момент перевірки у водія відсутні документи на підставі яких виконуються данні перевезення: схема маршруту, копії затвердженого організатором перевезень розкладу руху та таблиці вартості проїзду затвердженої перевізником; на момент проведення перевірки відсутній протокол перевірки технічного стану транспортного засобу; перевезення пасажирів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 39 Закону. Наголошував на тому, що саме суб`єкт господарювання, який зацікавлений в доведенні своїй позиції, має надати всю інформацію, яка може вплинути на результат розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт. Відтак, матеріалами справи підтверджено вчинення адміністративно-господарського правопорушення позивачем, як суб`єктом господарювання. Зауважив, що Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області направило на офіційну електронну адресу, яка зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивачу повідомлення про розгляд справи разом з копією акту. Таким чином, відповідачем вжито усіх заходів щодо належного повідомлення позивача про розгляд справи, оскільки здійснено повідомлення у спосіб, визначений Порядком № 1567, а позивач мав можливість бути присутнім на розгляді справи, але не скористався цим право, як і правом на надання пояснень, заперечень щодо змісту Акту. Також відповідачем було направлено копію Акту із повідомленням про розгляд справи на чинну електронну адресу. Окрім того відповідача наголошував на тому, що під час проведення перевірки та під час розгляду справи було з`ясовано, що транспортний засіб, яким здійснювалися перевезення пасажирів, належить ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу та зафіксовано у Акті проведення перевірки. Акт проведення перевірки підписано водієм, що підтверджує правильність заповнення усіх відомостей. ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) зареєстрований в системі «Шлях» та має чинну ліцензію на внутрішні чи міжнародні перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом. Отже, відповідачем належним чином встановлено особу автомобільного перевізника. Окремо зауважив, що ФОП ОСОБА_1 регулярно здійснює перевезення пасажирів із порушенням вимог чинного законодавства, про що свідчать значна кількість судових справ з тих самих підстав, що і в даному позові. Окрім того, в момент проведення перевірки було надано реєстраційні документи на транспортний засіб та Витяг Державної служби України з безпеки на транспорті з ліцензійної справи перевізника. Під час розгляду справи визначено особу автомобільного перевізника, яким є позивач. Особу автомобільного перевізника було встановлено на підставі сукупності документів та наявної в системі «Шлях» інформації. Постанова № 010120 складена у відповідності до вимог законодавства про автомобільний транспорт, зокрема згідно Порядку № 1567. На підставі викладеного відповідач вважає, що доводи позовної заяви не підтверджують порушень в діях контролюючого органу під час проведення рейдової перевірки, а оскаржуваний акт індивідуальної дії є таким, що прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства. Отже, приймаючи оскаржувану постанову, орган державного контролю діяв у межах, у спосіб та на підставі повноважень, визначених чинним законодавством, а підстави для задоволенні позовних вимог відсутні.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 29.01.2026 року о 10:55 посадовою особою відповідача на підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) від 23.01.2026 року №ОНР002348, було здійснено рейдову перевірку транспортного засобу MERCEDES BENZ номерний знак НОМЕР_3 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_4 , за адресою Харківська область, м.Лозова, вул.Покровська 1 (Автостанція).

За результатами перевірки було складено Акт № ОАР 064630 від 29.01.2026 року проведення рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом (далі Акт перевірки), в якому контролюючим органом зроблено висновку, що під час перевірки виявлено наступні порушення: «…ст. 39 ЗУ «Про автомобільний транспорт» при здійсненні регулярних пасажирських перевезень за маршрутом міжобласних міжміським «Павлоград-Харків» на момент перевірки у водія відсутні документи на підставі яких виконуються данні перевезення, а саме схема маршруту, копії затвердженого організатором перевезень розкладу руху та таблиці вартості проїзду затвердженої перевізником. Та за відсутності на момент проведення перевірки протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу, передбачений част. 8 ст. 35 ЗУ «Про дорожній рух». Абз.3 ч.1 перевезення пасажирів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст.39 цього Закону».

З Акта перевірки вбачається, що водієм транспортного засобу на момент проведення перевірки був ОСОБА_2 , посвідчення водія НОМЕР_5 , видане ДАІ МВС-УВС м.Павлоград від 13.10.1995, який був ознайомлений з Актом перевірки та отримав його копію.

Також в Акті перевірки визначено, що транспортний засіб належить перевізнику ФОП ОСОБА_3 , АДРЕСА_1 .

Згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , власником транспортного засобу MERCEDES BENZ реєстраційний номер НОМЕР_3 є ОСОБА_1 , дата реєстрації 21.05.2021 року.

18.02.2026 року на електронну адресу ФОП ОСОБА_1 відповідачем було направлено повідомлення про розгляд справи про автомобільний транспорт та повідомлено, що розгляд справи відбудеться 03 березня 2026 року (часи прийому з 09:00 до 12:00) у приміщенні Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області. Також у повідомленні зазначено, що у разі неявки позивача справа буде розглянута без його участі відповідно до пункту 17 Порядку.

03.03.2026 року начальником Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті було прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №011253, в якій зазначено, що розглянувши справу про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт автомобільним перевізником ФОП ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , за відсутності його представника, ураховуючи те, що автомобільним перевізником ФОП ОСОБА_1 29.01.2026 року о 10 год 55 хв. допущено порушення ст.39 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацем 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», що підтверджується актом №ОАР 064630 від 29.01.2026 року, постановлено стягнути з ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарський штраф у сумі 17000 гривень.

Листом від 04.03.2026 року копію постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу направлено на адресу позивача.

Не погоджуючись із постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу №011253 від 03.03.2026 року, прийнятою начальником Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Законом України «Про автомобільний транспорт» № 2344-ІІІ від 05.04.2001 року (далі Закон № 2344-ІІІ) законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України «Про транспорт», «Про дорожній рух», чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.

Згідно з ст.1 Закону № 2344-ІІІ автомобільний перевізник - суб`єкт господарювання, який здійснює на комерційній основі чи за рахунок власних коштів перевезення пасажирів та/або вантажів транспортними засобами.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону №2344-ІІІ з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням. Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю. Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.

Статтею 34 Закону № 2344-ІІІ визначено, що автомобільний перевізник повинен:

виконувати вимоги цього Закону та інших нормативно-правових актів у сфері перевезення пасажирів та/або вантажів;

використовувати на маршруті транспортні засоби, пристосовані для перевезення пасажирів, у тому числі для перевезення пасажирів у кріслах колісних, пасажирів з порушенням зору або слуху, у кількості, визначеній замовником перевезень;

утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону;

забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут;

забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров`я водіїв;

організовувати проведення початкового та періодичного навчання водіїв, у тому числі з питань супроводу осіб з інвалідністю під час посадки у транспортний засіб і висадки з нього, згідно з вимогами законодавства;

забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства;

забезпечувати безпеку дорожнього руху;

забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів та/або вантажів.

Автомобільний перевізник зобов`язаний забезпечувати ознайомлення з документами щодо умов провадження та організації господарської діяльності з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільним транспортом особам, уповноваженим на здійснення заходів державного нагляду (контролю) на автомобільному транспорті.

Згідно зі статтею 39 Закону 2344-III автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.

Документи для регулярних пасажирських перевезень:

для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;

для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України;

для пасажира - квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу (для пільгового проїзду - посвідчення особи встановленого зразка чи довідка, на підставі якої надається пільга), а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - електронний квиток та документи для пільгового проїзду.

Відповідно до ч.8 ст.35 Закону України «Про дорожній рух» на кожний транспортний засіб, що пройшов обов`язковий технічний контроль і визнаний технічно справним, суб`єкт проведення обов`язкового технічного контролю складає протокол перевірки його технічного стану, який видається водію транспортного засобу. У протоколі зазначається строк чергового проходження обов`язкового технічного контролю транспортного засобу відповідно до періодичності проходження, встановленої частиною восьмою цієї статті.

За приписами абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону №2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З аналізу наведених вище норм права випливає висновок, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, яка передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону №2344-III застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.

Водночас автомобільним перевізником є суб`єкт господарювання, який здійснює на комерційній основі чи за рахунок власних коштів перевезення пасажирів та/або вантажів транспортними засобами, а не безпосередньо власник/користувач транспортного засобу.

При цьому надання послуг з перевезення може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344-III.

Отже, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб, адже такі дані не завжди можуть збігатися.

Аналогічні висновки також викладені у постанові Верховного суду від 22 лютого 2023 року у справі № 240/22448/20.

Верховний Суд у постанові від 19 жовтня 2023 р. у справі №640/27759/21 зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити з того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

В цьому контексті основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

У відзиві на позов відповідач зазначає, що під час проведення перевірки та під час розгляду справи було з`ясовано, що транспортний засіб, яким здійснювалися перевезення пасажирів, належить ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу та зафіксовано у Акті проведення перевірки.

В момент проведення перевірки було надано реєстраційні документи на транспортний засіб та Витяг Державної служби України з безпеки на транспорті з ліцензійної справи перевізника.

Також відповідач зазначив, що ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) зареєстрований в системі «Шлях» та має чинну ліцензію на внутрішні чи міжнародні перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом (скріншот ліцензійної справи позивача надано в додатках до відзиву).

На підставі викладених обставин відповідач вважає, що ним належним чином встановлено особу автомобільного перевізника.

З наведеними доводами відповідача суд не погоджується, з огляду на наступне.

З Акта перевірки № ОАР 064630 від 29.01.2026 року вбачається, що водієм транспортного засобу на момент проведення перевірки був ОСОБА_2 , посвідчення водія НОМЕР_5 , видане ДАІ МВС-УВС м.Павлоград від 13.10.1995, який був ознайомлений з Актом перевірки та отримав його копію.

Також в Акті перевірки визначено, що транспортний засіб належить перевізнику ФОП ОСОБА_3 , АДРЕСА_1 .

Інформацію про те, що власником транспортного засобу MERCEDES BENZ реєстраційний номер НОМЕР_3 є ОСОБА_1 в Акті перевірки №ОАР 064630 від 29.01.2026 року відсутня.

Більш того, Акт перевірки № ОАР 064630 від 29.01.2026 року взагалі не містить жодної інформації чи відомостей про позивача.

Як вбачається з Витягу Державної служби України з безпеки на транспорті з ліцензійної справи перевізника, який надавався відповідачу під час перевірки та наданий відповідачем до суду, цей Витяг стосується ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , номер та дата прийняття рішення про видачу ліцензії №127 від 08.02.2018 року, Дозволений вид робіт: внутрішні перевезення пасажирів автобусами.

Тоді як, згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , ОСОБА_1 є лише власником транспортного засобу MERCEDES BENZ реєстраційний номер НОМЕР_3 .

ФОП ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , згідно із скріншотом ліцензійної справи, який було надано відповідачем до суду, дійсно має чинну ліцензію від 07.02.2024 року на міжнародні перевезення пасажирів легковими автомобілями на замовлення, внутрішні перевезення пасажирів легковими автомобілями на замовлення, внутрішні перевезення пасажирів автобусами, що не спростовано позивачем.

Проте, ключовим питання для визначення дійсного перевізника в розглядуваному випадку є не наявність у власника транспортного засобу ліцензії на перевезення, а встановлення самого суб`єкта господарювання, який здійснював перевезення пасажирів у день проведення перевірки.

Як зазначалось вище, в Акті перевірки відповідач визначив, що транспортний засіб належить перевізнику ФОП ОСОБА_3 , АДРЕСА_1 , оскільки під час перевірки було надано Витяг Державної служби України з безпеки на транспорті з ліцензійної справи перевізника - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_6 .

Тоді як, 03.03.2026 року начальником Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті було прийнято постанову №011253 про застосування адміністративно-господарського штрафу до ФОП ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , якого визначено автомобільним перевізником всупереч інформації наведеній в Акті перевірки та документам, які надавались водієм під час перевірки.

Перевіривши та оцінивши оскаржувану постанову та надані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність постанови №011253 від 03.03.2026 року, оскільки Державною службою України з безпеки на транспорті не доведено факт вчинення позивачем, як перевізником, правопорушення визначеного у постанові №011253 від 03.03.2026 року.

Зазначена у постанові №011253 від 03.03.2026 року інформація не підтверджена належними і допустимими доказами та протирічить інформації, яка наведена в Акті перевірки №ОАР 064630 від 29.01.2026 року. Тоді як, саме Акт перевірки є джерелом доказової інформації та був підставою для прийняття оскаржуваної постанови.

Таким чином, при прийнятті оскаржуваної постанови відповідачем порушено принципи всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин, оскільки при розгляді справи було застосовано спрощений підхід, а саме: обґрунтування вини сформовано лише на підставі інформації про власника транспортного засобу та наявності у нього чинної ліцензії на перевезення, ігноруючи інформацію надану під час перевірки про іншого перевізника - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_6 та без застосування будь-яких інших фактів, які б підтверджували наявність або відсутність вини позивача.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що при розгляді справи не знайшов свого підтвердження факт вчинення позивачем порушення вимог ст.39 Закону України «Про автомобільний транспорт» та ч.8 ст. 35 Закону України «Про дорожній рух», а отже і підстави для накладення на нього штрафу на підставі абз. 3 ч.1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» відсутні.

Аналіз норм законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, та встановлені у справі обставини вказують на те, що відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірності прийнятого рішення про накладення штрафу на позивача за порушення норм законодавства про автомобільний транспорт та дорожній рух.

Отже, оскаржувана постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №011253 від 03.03.2026 року прийнята начальником Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті не об`єктивно, без урахування усіх обставин справи, що мають значення для прийняття рішення, без доведення обставин належними і достатніми доказами, а тому є протиправною та підлягає скасуванню.

Інші доводи учасників справи не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України(далі-КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч. 1ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ч. 1 і ч. 2 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідачем у справі не доведено правомірність оскаржуваної постанови, тоді як позивачем належним чином та в повному обсязі доведено ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

За наведених обставин та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими врегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 257, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (03150, м.Київ, вул.Антоновича, буд.51, код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №011253 від 03.03.2026 року начальника Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн. 96 коп.

Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст.295,297 Кодексу адміністративного судочинства України.

У зв`язку з перебуванням судді у відпустці, повний текст рішення складено та підписано 29.06.2026 року.

Суддя О.М. Неклеса