Рішення № 137768391, 29.06.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 рокуСправа №160/1900/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коренева А.О.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» звернувся ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, у якій позивач, з урахуванням уточненої позовної заяви просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №2120202-24/04-62 від 30.06.2025 про нарахування мінімального податкового зобов`язання за 2024 рік у сумі 45 115,35 грн.

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №2194772-2413-0417- UA12020250000010438 від 03.11.2025 про нарахування земельного податку за 2025 рік у сумі 17 484,14 грн.;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №0033630-1310-0436 від 15.10.2025 про опис майна у податкову заставу на суму 41 454,50 грн.

- визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо відображення в інтегрованій картці платника податкового боргу, сформованого на підставі скасованих судом податкових повідомлень-рішень, зобов`язати відповідача скасувати податкову вимогу №0033630-1310-0436 від 15.10.2025 та виключити зазначений борг з інтегрованої картки платника.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач є засновником та головою Фермерського господарства «Сузір`я» (ЄДРПОУ 30996966), яке з 2000 року фактично використовує земельну ділянку кадастровий номер 1221455800:01:044:0001, загальною площею 38,2 га, на підставі акта на право постійного користування землею серія ІV-ДП №011578 від 14.12.1998. При цьому, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2025 року у справі № 160/17511/25, яке набрало законної сили 04.03.2026 року, було визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 30.10.2024 №2687957-2413-0417-UA12020250000010438, №2687958-2413-0417-UA12020250000010438 та №2687857-2413-0417-UA12020250000010438, якими визначено податкові зобов`язання з земельного податку ОСОБА_1 за земельну ділянку за кадастровим номером 1221455800:01:044:0301 площею 38,2 га за 2022-2024 роки. Проте, не зважаюче на зазначене, відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №2120202-24/04-62 від 30.06.2025, щодо нарахування мінімального податкового зобов`язання за 2024 рік у сумі 45 115,35 грн. та податкове повідомлення-рішення №2194772-2413-0417-UA12020250000010438 від 03.11.2025, щодо нарахування земельного податку за 2025 рік у сумі 17 484,14 грн., а також винесено рішення №0033630-1310-0436 від 15.10.2025 про опис майна у податкову заставу на суму 41 454,50 грн. На переконання позивача, вищевказані спірні ППР та рішення про податкову заставу на неузгоджену суму грошового зобов`язання є прямим порушенням норм пункту 56.18 статті 56, пункту 87.1 статті 87 та пункту 89.1 статті 89 ПК України. Крім того, позивачем наголошується, що він, як фізична особа, не є платником ані мінімального податкового зобов`язанн, ані земельного податку, оскільки ця земельна ділянка використовується фермерським господарством, яке, в свою чергу, є платником єдиного податку четвертої групи. Також позивач вказує на порушення відповідачем строку винесення податкового повідомлення-рішення №2194772-2413-0417-UA12020250000010438 від 03.11.2025. На підставі викладеного, на думку позивача, спірні ППР та рішення про податкову заставу є протиправними та підлягають скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року, прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/1900/26, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

03.03.2026 року до суду через підсистему «Електронний суд» від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач пред`явлений позов не визнав та заперечував проти його задоволення, посилаючись на те, що за даними інформаційної системи ДПС України ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 38,2 га (кадастровий номер:1221455800:01:044:0001), цільове призначення (01.02) для ведення фермерського господарства, яка розташована на території Слобожанської ТГ Дніпровського району Дніпропетровської області. Відповідно даних Державного земельного кадастру України ОСОБА_1 є користувачем відповідної земельної ділянки з 14.12.1998 по 28.04.2025 на підставі Державного акту на право постійного користування землею від14.12.1998 серія: IVДП №011578. Також, відповідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником зазначеної земельної ділянки відповідно договорукупівлі-продажу земельної ділянки від 22.04.2025 за №508, укладеного зі Слобожанською селищною радою Дніпровського району Дніпропетровської області. Відповідно до інформаційної системи ДПС України громадянин ОСОБА_1 обліковується як платник земельного податку з фізичних осіб, та відповідно є власником земельної ділянки, площею 38,2 га (кадастровий номер:1221455800:01:044:0001), цільове призначення (01.02) для ведення фермерського господарства, яка розташована на території Слобожанської ТГ Дніпровського району Дніпропетровської області. Керуючись п. 286.5 ст. 286 ПКУ та з урахуванням пп. 288.7 ст. 288 ПКУ ГУ ДПС платнику сформовано податкові повідомлення - рішення форма «Ф» (далі - ППР) щодо суми нарахованого податкового зобов`язання:за 2024 рік від 30.06.2025 № 2120202-24/04-62 на суму 45 115,35 грн.; за 2025 рік від 03.11.2025 №2194772-2412-0417-UA12020250000010438 на суму 17 484,14 грн. Крім того, відповідачем наголошується, що право користування земельними ділянками Фермерського Господарству Сузір`я в установленому законом порядку відповідно до даних ДРРП виникло 09.05.2025, в той час як нарахування мінімального податкового зобов`язання було встановлено за 2024 рік.

09.03.2026 року до суду через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останнім підтримано правову позицію, викладену ним у власній позовній заяві, з зазначенням анологічного обґрунтування та тотожних фактів.

17.03.2026 року до суду через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких останнім було, зокрема, повідомлено, що постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2026 року у справі №160/17511/25 було відхилено апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області та залишено без змін рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року. Також позивачем наголошувалось, що податкова вимога форми «Ф» №0033630-1310-0436 від 15.10.2025 на суму 41454,50 грн. та рішення про опис майна у податкову заставу №0033630-1310-0436 від 15.10.2025 винесені виключно на підставі трьох ППР від 30.10.2024, що є предметом оскарження у справі №160/17511/25.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії IV-ДП № 011578 від 14.12.1998 ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку площею 38.200 га для ведення селянського (фермерського) господарства.

Згідно з інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку станом на 28.01.2025, земельна ділянка з кадастровим номером 1221455800:01:044:0001 площею 38,2 га та цільовим призначенням 01.02 для ведення фермерського господарства перебувала на праві постійного користування у ОСОБА_1 .

Відповідно до пунктів 1.1., 2.1. статуту Фермерського господарства «Сузір`я» (ЄДРПОУ 30996966), господарство створено на підставі рішення ІІІ сесії ХХІІІ скликання Дніпровської районної ради від 21.10.1998 та Державного акту на право постійного користування землею; головою фермерського господарства є його засновник ОСОБА_1 .

У витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань зазначено, що державна реєстрація Фермерського господарства «Сузір`я» проведена 15.06.2000.

Фермерське господарство «Сузір`я» з 01.01.2016 перебуває на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного податку 4 групи. Протягом 2022-2025 років Фермерське господарство «Сузір`я» щоквартально сплачувало єдиний податок.

Протягом 1998-2021 років органом державної податкової служби не нараховувались податкові зобов`язання з земельного податку ОСОБА_1 , як фізичній особі, якій на праві постійного користування належить земельна ділянка з кадастровим номером 1221455800:01:044:0001 площею 38,2 га та цільовим призначенням 01.02 для ведення фермерського господарства.

ГУ ДПС у Дніпропетровській області 30.10.2024 винесено податкові повідомлення-рішення за 2022-2024 роки, якими визначено податкові зобов`язання з земельного податку ОСОБА_1 за земельну ділянку за кадастровим номером 1221455800:01:044:0301 площею 38,2 га (цільове призначення земельної ділянки для ведення фермерського господарства), а саме:

- №2687957-2413-0417-UA12020250000010438 на суму 12306,41 грн за 2022 рік;

- №2687958-2413-0417-UA12020250000010438 на суму 12306,41 грн за 2023 рік;

- №2687857-2413-0417-UA12020250000010438 на суму 12306,41 грн за 2024 рік.

13.05.2025 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1221455800:01:044:0001 за ФГ «Сузір`я» на підставі договору оренди від 09.05.2025 року.

Відповідно до ст.59 Податкового кодексу України, ГУ ДПС у Дніпропетровській області в автоматичному режимі ОСОБА_1 сформовано податкову вимогу форми «Ф» від 15 жовтня 2025 року №0033630-1310-0436 про сплату податкового боргу у загальній сумі 41 454,50 грн.

Вподальшому, ГУ ДПС у Дніпропетровській області було сформовано податкові повідомлення - рішення форма «Ф», щодо суми нарахованого ОСОБА_1 податкового зобов`язання:

- від 30.06.2025 № 2120202-24/04-62 про нарахування мінімального податкового зобов`язання за 2024 рік у сумі 45 115,35 грн.

- від 03.11.2025 №2194772-2412-0417- НОМЕР_1 про нарахування земельного податку за 2025 рік у сумі 17 484,14 грн.

Також, 15 жовтня 2025 року ГУ ДПС прийнято рішення про опис майна ОСОБА_1 у податкову заставу від №0033630-1310-0436.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2025 року у справі № 160/17511/25, позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, скасування податкових повідомлень-рішень і зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 30.10.2024 №2687957-2413-0417- UA12020250000010438, №2687958-2413-0417-UA12020250000010438,№2687857-2413-0417-UA12020250000010438.У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2026 року у справі № 160/17511/25, апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, скасування податкових повідомлень-рішень і зобов`язання вчинити певні дії залишено без змін.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає про таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини врегульовані положеннями Податкового кодексу України (далі - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.147. п. 14.1 ст. 14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з ст. 269 ПК України платниками плати за землю є: платники земельного податку: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування; платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди. Особливості справляння податку суб`єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

Статтею 270 ПК України встановлено, що об`єктами оподаткування платою за землю є: об`єкти оподаткування земельним податком: земельні ділянки, які перебувають у власності; земельні частки (паї), які перебувають у власності; земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування; об`єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.

Відповідно до п. 286.1 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є: а) дані державного земельного кадастру; б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю); г) дані сертифікатів на право на земельні частки (паї); ґ) рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв); д) дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї); е) дані Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих РФ, визначеного у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

У разі подання платником податку до контролюючого органу правовстановлюючих документів на земельну ділянку, земельну частку (пай), відомості про які відсутні у базах даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, нарахування податку фізичним особам здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом інформації про перехід права власності на об`єкт оподаткування.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У разі подання платником податку до контролюючого органу правовстановлюючих документів на земельну ділянку, відомості про яку відсутні у базах даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, сплата податку фізичними та юридичними особами здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом інформації про перехід права власності на об`єкт оподаткування.

Згідно з п. 287.1 ст. 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Окрім того, Законом України від 30.11.2021 року № 1914 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень" для платників податків - фізичних осіб, у яких у власності та/або користуванні (оренді, суборенді, емфітевзисі. постійному користуванні) є земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь, вводиться поняття мінімального податкового зобов`язання.

Відповідно до пункту 64 розділу XX "Перехідні положення" ПК України першим роком, за який визначається мінімальне податкове зобов`язання, є 2022 рік.

Згідно з підпунктом 170.14.3. пункту 170.14 статті 170 ПК України визначення загального мінімального податкового зобов`язання фізичним особам здійснюється контролюючими органами за податковою адресою таких осіб. Мінімальне податкове зобов`язання обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру та/або на підставі оригіналів чи належним чином засвідчених копій відповідних документів платника податків, зокрема документів, що підтверджують право власності/ користування.

Відповідно до підпункту 170.14.1. пункту 170.14 статті 170 ПК України для платників податку - власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, не переданих такими особами в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, загальне мінімальне податкове зобов`язання визначається контролюючим органом.

Згідно з підпунктом 170.14.5. пункту 170.14 статті 170 ПК України до загальної суми сплачених протягом податкового (звітного) року податків, зборів, платежів для платника податку - фізичної особи включаються: податок на доходи фізичних осіб (далі - податок) та військовий збір з доходів від продажу власної сільськогосподарської продукції; земельний податок за земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь.

Платниками податку до бюджету сплачується лише позитивне значення різниці між сумою загального мінімального податкового зобов`язання та сумою сплачених протягом податкового (звітного) року податків, зборів, платежів, пов`язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом. постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь.

Згідно з пп. 38-1.1.4 п. 38-1.1, п. 38-1.3, 38-1.4 ст. 38-1 ПК України мінімальне податкове зобов`язання визначається за період володіння (користування) земельною ділянкою, який припадає на відповідний податковий (звітний) рік.

У разі передачі земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування мінімальне податкове зобов`язання визначається для орендарів, користувачів на інших умовах таких земельних ділянок у порядку, визначеному цим Кодексом.

У разі переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року та за умови державної реєстрації такого права відповідно до законодавства, мінімальне податкове зобов`язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) за період з 1 січня такого календарного року до початку місяця, в якому припинилося право власності на таку земельну ділянку, або в якому така земельна ділянка передана в користування (оренду, суборенду, емфітевзис), а для нового власника, орендаря або користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) - починаючи з місяця, в якому він набув право власності або право користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди на таку земельну ділянку, та враховується у складі загального мінімального податкового зобов`язання кожного з таких власників або користувачів.

У разі відсутності державної реєстрації переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року мінімальне податкове зобов`язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) на загальних підставах за податковий (звітний) рік.

Згідно з підпунктом 38-1.1.2 статті 38-1 ПК України мінімальне податкове зобов`язання щодо земельної ділянки, нормативна грошова оцінка якої не проведена, обчислюється за формулою: МПЗ = НГО x S x К x М / 12, де: МПЗ мінімальне податкове зобов`язання; НГО - нормативна грошова оцінка 1 гектара ріллі по Автономній Республіці Крим або по області з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом для справляння плати за землю; S - площа земельної ділянки, гектарах; К - коефіцієнт, що становить 0,05; М - кількість календарних місяців, протягом яких земельна ділянка перебуває у власності, оренді, користуванні на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) платника податків.

Відповідно до підпункту 381.1.4 статті 38-1 ПК України мінімальне податкове зобов`язання визначається за період володіння (користування) земельною ділянкою, який припадає на відповідний податковий (звітний) рік.

Згідно з пунктом 38-1.3 статті 38-1 ПК України у разі передачі земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування мінімальне податкове зобов`язання визначається для орендарів, користувачів на інших умовах таких земельних ділянок у порядку, визначеному цим Кодексом.

Пунктом 381-.4 статті 38-1 ПК України встановлено, що у разі переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року та за умови державної реєстрації такого права відповідно до законодавства, мінімальне податкове зобов`язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) за період з 1 січня такого календарного року до початку місяця, в якому припинилося право власності на таку земельну ділянку, або в якому така земельна ділянка передана в користування (оренду, суборенду, емфітевзис), а для нового власника, орендаря або користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) - починаючи з місяця, в якому він набув право власності або право користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди на таку земельну ділянку, та враховується у складі загального мінімального податкового зобов`язання кожного з таких власників або користувачів.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 125 та ст.126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Права власності/користування земельними ділянками повинні бути оформлені та зареєстровані відповідно до законодавства.

Як встановлено судом, позивачу на праві постійного користування належить земельна ділянка кадастровий номер 1221455800:01:044:0001, площею 38,2 га, цільове призначення (01.02) для ведення селянського/фермерського/господарства, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії IV-ДП № 011578 від 14.12.1998, виданого Дніпропетровською районною радою народних Депутатів, згідно рішення 3 сесії ХХІІІ скликання Дніпропетровської районної ради народних депутатів Дніпропетровської району Дніпропетровської області від 06.02.1997 року, зареєстроване №1249.

ОСОБА_1 є керівником та засновником Фермерського господарства «Сузір`я» (ЄДРПОУ 30996966), що зареєстроване 15.06.2000 року, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20.12.1991 № 2009-XII (який втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України "Про фермерське господарство") після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Законодавством, чинним до 2003 року, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства.

Згідно із Законом України "Про фермерське господарство" № 973-IV, прийнятим 19 червня 2003 року, Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 № 973-IV унормовано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 зазначеного Закону право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому ЗК України. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

Суд враховує, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення. Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України.

Нормами Закону України «Про фермерське господарство» запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності. Таке фермерське господарство створюється після отримання громадянином земельної ділянки в оренду. З моменту створення цього фермерського господарства та його державної реєстрації до нього переходять права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі. В цьому випадку не відбувається відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки, а здійснюється встановлений нормами перехід прав та обов`язків орендаря земельної ділянки від громадянина до створеного ним фермерського господарства. При цьому такий перехід відбувається в силу вищенаведених норм Закону України «Про фермерське господарство» та не потребує вчинення сторонами орендних правовідносин будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод.

Так, відповідно до висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, на яку, зокрема, робила посилання Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 13.06.2024 у справі №320/6885/23, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення. Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.

Подібні за змістом висновки викладені й у інших постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема у постановах від 13 березня 2018 року у справі №348/92/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі №317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі №606/2032/16-ц, від 1 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17.

Отже, беручи до уваги наведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд робить висновок, що фактичним користувачем земельної ділянки кадастровий номер 1221455800:01:044:0001, площею 38,2 га є Фермерське господарство «Сузір`я» (ЄДРПОУ 30996966), яке і має обов`язок сплачувати земельний податок, як плату за користування землею.

Окрім того, у зв`язку з викладеним, обов`язок щодо сплати мінімального податкового зобов`язання за земельну ділянку з кадастровим номером 1221455800:01:044:0001 також належить ФГ «Сузір`я» (ЄДРПОУ 30996966), оскільки позивач є його засновником та вона знаходиться у користуванні фермерського господарства згідно зі Статутом.

Таким чином, позивачем доведено, що спірна земельна ділянка перебуває у користуванні ФГ «Сузір`я» (ЄДРПОУ 30996966), а сплата мінімального податкового зобов`язання відповідно до норм чинного законодавства покладається на користувача.

Крім того, суд бере до уваги, що 13.05.2025 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1221455800:01:044:0001 за ФГ «Сузір`я» на підставі договору оренди від 09.05.2025 року.

Щодо тверджень відповідача про те, що позивач належним чином не оформив передачу земельної ділянки фермерському господарству як землекористувачу, і відповідне право за фермерським господарством не було зареєстроване до 09.05.2025 року, то суд зауважує таке.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, реєстрація будь-якого речового права лише підтверджує (засвідчує) право використання певного майна, а не надає правомочності щодо його використання як такого.

Внесення права користування до реєстру речових прав носить суто формальний характер та не є визначальним за цих правовідносин. Відповідачем у справі не спростовано фактичне (безпосереднє) використання земельної ділянки саме СФГ «Діамант», яким сплачуються всі необхідні податкові платежі.

З огляду на вказане, відсутність належного оформлення права користування земельною ділянкою, як цього вимагають приписи статей 125, 126 Земельного кодексу України, Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", не є підставою для застосування подвійного оподаткування такої земельної ділянки.

Отже, податкові повідомлення-рішення №2120202-24/04-62 від 30.06.2025 та №2194772-2413-0417- UA12020250000010438 від 03.11.2025, винесені Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області, є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправним та скасуванні податкової вимоги №0033630-1310-0436 від 15.10.2025 та рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №0033630-1310-0436 від 15.10.2025 про опис майна у податкову заставу на суму 41 454,50 грн., то суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова вимога це письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Під податковим боргом, при цьому, розуміється сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим кодексом (підпункт 14.1.175 пункт 14.1 стаття 14 ПК України).

За правилами, встановленими п.п. 59.1, 59.3, 59.5 ст. 59 ПК України, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога разом з детальним розрахунком суми податкового боргу надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення податкового боргу та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

У разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Отже, факт узгодження грошового зобов`язання має наслідком обов`язок платника податку сплатити таке зобов`язання у встановлений законом строк. У свою чергу, невиконання обов`язку зі сплати узгодженого грошового зобов`язання у встановлений законом строк має наслідком включення такого зобов`язання до податкового боргу платника податків, процедура стягнення якого за загальними правилами розпочинається не раніше, ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання такому платнику податкової вимоги (в редакції Податкового кодексу України, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Суд зазначає, що узгодження податкового зобов`язання це процес, у якому визначається остаточна сума податку, яку платник повинен сплатити до бюджету. Тільки після узгодження податкове зобов`язання стає обов`язковим до виконання та починається відлік строків для добровільної сплати суми податку, а у разі несплати нарахування штрафів, пені та застосування інших санкцій.

За приписами п. 56.18 ст. 56 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.

Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Абзац 3 п. 89.3 ст. 83 ПК України передбачає, що опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, яке пред`являється платнику податків, що має податковий борг.

Також слід звернути увагу на те, що згідно із п. 60.1 ст. 60 ПК України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо:

- сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення (пп. 60.1.1 п. 60.1 ст. 60 ПК України);

- контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов`язання або податкову вимогу (пп. 60.1.2 п. 60.1 ст. 60 ПК України);

- контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов`язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі (пп. 60.1.3 п. 60.1 ст. 60 ПК України);

- рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі (пп. 60.1.4 п. 60.1 ст.60 ПК України);

- рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов`язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі (пп. 60.1.5 п. 60.1 ст. 60 ПК України).

Крім того, питання припинення податкової застави врегульовано ст. 93 ПК України, відповідно до якої майно платника податків звільняється з податкової застави з дня:

- отримання контролюючим органом підтвердження повного погашення суми податкового боргу та/або розстрочених (відстрочених) грошових зобов`язань та процентів за користування розстроченням (відстроченням) в установленому законодавством порядку (пп. 93.1.1 п. 93.1 ст. 93 ПК України);

- визнання податкового боргу безнадійним (пп. 93.1.2 п. 93.1 ст. 93 ПК України);

- набрання законної сили відповідним рішенням суду про припинення податкової застави у межах процедур, визначених законодавством з питань банкрутства (пп. 93.1.3 п. 93.1 ст. 93 ПК України);

- отримання платником податків внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження або в інших випадках, передбачених статтею 55 цього Кодексу, рішення відповідного органу про визнання протиправними та/або скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов`язання (пп. 93.1.4 п. 93.1 ст. 93 ПК України);

- отримання платником податків згоди контролюючого органу на відчуження майна, що перебуває у податковій заставі, відповідно до статті 92 цього Кодексу (пп. 93.1.6 п. 93.1 ст. 93 ПК України).

Згідно із п. 93.2 ст. 93 ПК України підставою для звільнення майна платника податків з-під податкової застави та її виключення з відповідних державних реєстрів є відповідний документ, що засвідчує закінчення будь-якої з подій, визначених пунктом 93.1 цієї статті.

Пунктом 93.3 ст. 93 ПК України визначено, що порядок застосування податкової застави встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Так, наказом Міністерства фінансів України від 16.06.2017 №586, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.07.2017 за № 859/30727, затверджено Порядок застосування податкової застави податковими органами (далі - Порядок).

Пунктами 8, 12 розділу І Порядку установлено, що день виникнення права податкової застави визначається на підставі даних інформаційно-телекомунікаційних систем податкових органів відповідно до законодавства. Повідомлення про виникнення у платника податків, що має податковий борг, права податкової застави міститься у податковій вимозі, яка надсилається відповідно до вимог статті 59 глави 4 розділу II Кодексу.

Згідно із пунктами 1, 2 розділу ІІ та пункту 1 розділу IV Порядку, опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення про опис майна у податкову заставу, яке приймається керівником податкового органу (його заступником або уповноваженою особою). Рішення про опис майна у податкову заставу надається платнику податків, що має податковий борг.

Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису майна. Акти опису майна реєструються у журналі реєстрації актів опису майна у податкову заставу.

Податковий орган зобов`язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі у п`ятиденний строк з дня складення акта опису майна.

Пунктами 1, 2 розділу VI Порядку установлено, що у випадках, визначених пунктом 93.1 статті 93 глави 9 розділу II Кодексу, майно платника податків звільняється з-під податкової застави, про що такому платнику надсилається повідомлення.

Звільнення майна платника податків з-під податкової застави та її виключення у встановлені законодавством строки з відповідних державних реєстрів здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 93.2 статті 93 глави 9 розділу II Кодексу.

У зв`язку з викладеним суд також враховує, що передумовою прийняття рішення про опис майна у податкову заставу є саме наявність податкового боргу

Так, судом встановлено, що відповідно до ст.59 Кодексу ГУ ДПС у Дніпропетровській області в автоматичному режимі ОСОБА_1 сформовано податкову вимогу форми «Ф» від 15 жовтня 2025 року №0033630-1310-0436 про сплату податкового боргу у загальній сумі 41 454,50 грн.

Податкову вимогу направлено засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою реєстрації ОСОБА_1 та яку отримано останнім 05.11.2025.

Крім того, у власному відзиві на позовну заяву, відповідач зауважує, що рішення про опис майна у податкову заставу №0033630-1310-0436 від 15.10.2025 та податкова вимога №0033630-1310-0436 відповідно, винесені на ППР: від 30.10.2024: №2687957-2413-0417-UA12020250000010438 на суму 12306,41 грн. за 2022 рік.; від 30.10.2024 №2687958-2413-0417-UA12020250000010438 на суму 12306,41 грн. за 2023 рік.; від 30.10.2024№2687857-2413-0417-UA12020250000010438 на суму 12306,41 грн. за 2024рік.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2025 року у справі № 160/17511/25, позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, скасування податкових повідомлень-рішень і зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 30.10.2024 №2687957-2413-0417- UA12020250000010438, №2687958-2413-0417-UA12020250000010438, №2687857-2413-0417-UA12020250000010438.У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2026 року у справі №160/17511/25, апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, скасування податкових повідомлень-рішень і зобов`язання вчинити певні дії залишено без змін.

Отже, податкова вимога №0033630-1310-0436 від 15.10.2025 та рішення про опис майна у податкову заставу №0033630-1310-0436 від 15.10.2025, винесені Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області, є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача виключити з інтегрованої картки платника (ІКП) заборгованість ОСОБА_1 з земельного податку, то суд зазначає таке.

Суд зазначає, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу щодо вірного та об`єктивного відображення в інтегрованій картці фактичного стану розрахунків з бюджетом.

Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган зобов`язаний вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом за такою вимогою про сплату боргу.

Правила ведення в податкових органах оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), визначено Порядком ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженимнаказом Міністерства фінансів України №5 від 12.01.2021р. (далі Порядок №5).

Відповідно до п.2 розд.І «Загальні положення» Порядку інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу.

Згідно п.1 розд.ІІ «Інтегрована картка платника» Порядку з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.

ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.

Відповідно до пункту 1 глави 1 Розділу II Порядку, з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.

ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.

Згідно з главою 2 Розділу II Порядку, з метою забезпечення контролю за правильністю відкриття/закриття ІКП в інформаційній системі щодекадно забезпечується автоматичне формування реєстрів контролю: реєстр контролю ІКП, відкритих в інформаційній системі, які не відповідають Переліку форм ІКП; реєстр контролю наявності відкритої ІКП за платником, стосовно якого в ЄДР внесено запис про припинення; реєстр контролю наявності ІКП без ознаки «Платник відсутній в реєстрі» відкритої платнику, якого не включено / виключено з реєстру платників певного податку.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу щодо вірного та об`єктивного відображення в інтегрованій картці фактичного стану розрахунків з бюджетом.

Відповідно, у разі скасування податкової вимоги №0033630-1310-0436 від 15.10.2025, контролюючий орган зобов`язаний вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Вказана правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року в адміністративній справі № 826/9288/18.

Судом наголошується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Європейський суд з прав людини у пункті 75 рішення від квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02) зазначив, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Суд вважає, що для ефективного поновлення порушеного права необхідною умовою є існування чіткого зв`язку між правопорушенням та способом захисту права, тобто метою судового захисту має бути усунення перешкод в реалізації права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе.

Отже, вимога на захист права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак, суд доходить висновку, що, з урахувнням скасування податкової вимоги №0033630-1310-0436 від 15.10.2025, винесеної Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області на суму 41 454,50 грн, зобов`язання відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення сум заборгованість зі сплати земельного податку, нарахованого за ППР, які скасовані рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2025 року у справі № 160/17511/25, яке набрало законної сили 04.03.2026 року,є ефективним способом захисту прав та інтересів позивача, такий спосіб відповідає вимогам чинного законодавства та не позбавляє суб`єкта владних повноважень дискреційного розсуду, адже такий обов`язок прямо передбачений нормативно-правовим актом.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, у рішенні ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. Разом із цим, обов`язок суду обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 29 рішення ЄСПЛ від 9 грудня 2009 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням наведеного, а також зважаючи на задоволення позовних вимог у повному обсязі, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою, у сумі 1331,20 грн. підлягають відшкодуванню на користь останнього шляхом стягнення їх з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 257-262,295, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (місцезнаходження: вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ ВП 44118658) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №2120202-24/04-62 від 30.06.2025 року про нарахування ОСОБА_1 мінімального податкового зобов`язання за 2024 рік у сумі 45 115,35 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №2194772-2413-0417- UA12020250000010438 від 03.11.2025 року про нарахування ОСОБА_1 земельного податку за 2025 рік у сумі 17 484,14 грн.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №0033630-1310-0436 від 15.10.2025 року про опис майна ОСОБА_1 у податкову заставу на суму 41 454,50 грн.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу форми «Ф» №0033630-1310-0436 від 15.10.2025 в розмірі 41 454,50 грн., винесену Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (місцезнаходження: вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ ВП 44118658) виключити з інтегрованої картки платника ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість зі сплати земельного податку у розмірі 41 454,50 гривень.

Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (місцезнаходження: вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ ВП 44118658) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Коренев