Ухвала суду № 137768127, 29.06.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА про відмову у забезпеченні позову

29 червня 2026 р.Справа №160/17551/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник Сергій Володимирович, розглянувши у письмовому провадженні клопотання представника заявника Непочатих Вікторії Володимирівни про забезпечення позову у справі за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправними та скасування постанов,-

ВСТАНОВИВ:

23.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 22.06.2026 року через систему Електронний суд позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (код ЄДРПОУ 44729283) про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №5289/04-36-09-01/3329807754/ДПС/ТД-ФС від 25.03.2026 року, згідно з якою на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) накладено штраф у розмірі 80 000 грн.;

- визнати протиправною та скасувати постанову Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (код ЄДРПОУ 44729283) про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №5466/04-36-09-01/3329807754/ДПС/ТД-ФС від 25.03.2026 року, згідно з якою на фізичну особу підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) накладено штраф у розмірі 240 000 грн.

Означені позовні вимоги вмотивовані наступним. 25.03.2026 року т.в.о. начальника Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці винесено дві постанови про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення. Першою постановою №5289/04-36-09-01/ НОМЕР_1 /ДПС/ТД-ФС на позивача накладено штраф у розмірі 80 000 грн за нібито допуск до роботи без укладення трудового договору продавця-консультанта ОСОБА_2 . Другою постановою, прийнятою того ж дня за результатами іншої фактичної перевірки, на позивача накладено штраф у розмірі 240 000 грн за нібито повторне протягом двох років порушення вимог статті 265 Кодексу законів про працю України щодо допуску до роботи без оформлення трудових відносин продавця-консультанта ОСОБА_3 . Підставою для прийняття зазначених постанов стали лист Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 04.02.2026 року №7768/6/04-36-09-01-10, службові записки Південно-Східного міжрегіонального управління Держпраці від 24.02.2026 року, а також копії актів (довідок) фактичних перевірок, проведених Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області. Перша фактична перевірка проводилась у період з 11.12.2025 року по 18.12.2025 року у магазині за адресою: АДРЕСА_1 . За її результатами складено акт (довідку) від 19.12.2025 року №5289/04-36-09-01/ НОМЕР_1 , у якому зазначено, що ОСОБА_2 здійснювала функції продавця-консультанта без оформлення трудових відносин із ФОП ОСОБА_1 . Разом із тим, зазначені висновки не відповідають фактичним обставинам справи. ОСОБА_2 відповідно до наказу №8к-тр від 24.11.2025 року була офіційно прийнята на посаду продавця-консультанта ФОП ОСОБА_4 з 25.11.2025 із посадовим окладом 8200 грн на місяць. ФОП ОСОБА_4 здійснював господарську діяльність у тому самому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору суборенди. На підтвердження цього до позовної заяви долучені наказ про прийняття на роботу, податкові розрахунки та договір суборенди. При цьому матеріали перевірки не містять жодного належного доказу того, що ОСОБА_2 виконувала трудові функції саме в інтересах ФОП ОСОБА_1 . Відсутні фіскальні чеки, які б підтверджували продаж товару, що належить позивачу, відсутні письмові пояснення самої ОСОБА_2 щодо перебування у трудових відносинах із Позивачем, не здійснювалася фото-, відео- чи аудіофіксація виконання нею трудових функцій, а особу належним чином не було ідентифіковано за документами. Більше того, у постанові про накладення штрафу відповідач посилається на акт перевірки від 19.12.2025 року №5289/04-36-09-01/ НОМЕР_1 , тоді як у відповідь на адвокатський запит позивачу було надано інший документ - акт (довідку) від 19.12.2025 року №5289/04-36-09-01/ НОМЕР_2 , тобто з іншим реєстраційним номером. Така невідповідність ставить під сумнів належність та допустимість доказів, покладених відповідачем в основу прийняття оскаржуваної постанови. Друга фактична перевірка проводилась у період з 18.12.2025 року по 26.12.2025 року у магазині за адресою: АДРЕСА_2 . За результатами перевірки складено акт (довідку) від 29.12.2025 №5466/04-36-09-01/ НОМЕР_1 , у якому зазначено, що ОСОБА_3 працював продавцем у ФОП ОСОБА_1 без оформлення трудового договору. Однак і цей висновок є необґрунтованим. ОСОБА_3 відповідно до наказу №1к-тр від 19.11.2025 року був прийнятий на роботу до ФОП ОСОБА_4 на посаду продавця-консультанта з 20.11.2025 року із посадовим окладом 8200 грн на місяць. ФОП ОСОБА_4 здійснював господарську діяльність у зазначеному приміщенні на підставі договору суборенди, що підтверджується письмовими доказами, долученими до позову. Матеріали перевірки також не містять належних доказів того, що ОСОБА_3 здійснював продаж товару, який належав саме ФОП ОСОБА_1 . Відсутні фіскальні чеки, які підтверджували б реалізацію товарів позивача, не встановлено, який саме товар реалізовувався, кому він належав та кому були передані кошти від його продажу. Таким чином, сам по собі факт перебування особи у приміщенні не може свідчити про існування трудових відносин саме із позивачем. Окрім відсутності належних доказів, відповідач допустив істотне порушення процедури притягнення позивача до відповідальності. Відповідно до Порядку накладення штрафів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №509, суб`єкт господарювання має бути письмово повідомлений про дату та час розгляду справи не пізніше ніж за п`ять днів до її розгляду. Запрошення на розгляд справи було направлено позивачу лише 26.02.2026 року рекомендованим листом. Згідно з інформацією про поштове відправлення №R0671099662, зазначений лист позивачу не вручено та повернуто відповідачу 14.03.2026 року. Незважаючи на це, 25.03.2026 року відповідач розглянув справу за відсутності позивача, не маючи доказів його належного повідомлення, чим позбавив його права брати участь у розгляді справи, надавати пояснення, заперечення та докази. Крім того, відповідач безпідставно застосував до позивача фінансову санкцію у розмірі 240 000 грн як за повторне порушення. Обидві постанови були прийняті 25.03.2026 року, тобто в один день. На момент прийняття другої постанови не існувало факту попереднього притягнення позивача до відповідальності, який би набув юридичного значення та міг бути підставою для кваліфікації наступного порушення як повторного. Також обидва факти, покладені в основу постанов, були встановлені ще під час перевірок, проведених у грудні 2025 року, тобто до прийняття будь-якої постанови про застосування штрафних санкцій. За таких обставин застосування абзацу третього частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України є безпідставним. Таким чином, оскаржувані постанови від 25.03.2026 року прийняті з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права, без належного повідомлення позивача про розгляд справи, за відсутності достатніх, належних та допустимих доказів фактичного допуску ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до роботи саме у ФОП ОСОБА_1 , а також із безпідставним застосуванням підвищеної відповідальності за повторне порушення. З огляду на це постанови є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги задоволенню в повному обсязі.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2026 року зазначена вище справа розподілена та 24.06.2026 передана судді Пруднику С.В.

26.06.2026 року від представника заявника ОСОБА_5 до суду надійшло клопотання про забезпечення позову, в якому представник просить суд:

вжити заходи забезпечення позову до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі шляхом зупинення дії постанов Південно-Східного міжрегіональне управління Державної служби про накладення штрафу за порушення законодавства про працю №5289/04-36-09-01/3329807754/ДПС/ТД-ФС від 25.03.2026 року, №5289/04-36-09-01/3329807754/ДПС/ТД-ФС від 25.03.2026 року та зупинення стягнення, яке здійснюється на їх підставі.

Аргументи даного клопотання зводяться до того, що Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці 25.03.2026 року прийнято дві постанови про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафів за порушення законодавства про працю у розмірах 80 000 грн. та 240 000 грн., загальна сума яких становить 320 000 грн. Вказані постанови є предметом оскарження у справі №160/17551/26. У зв`язку з несплатою штрафів у добровільному порядку спірні постанови були направлені до органів державної виконавчої служби, внаслідок чого 25.05.2026 року Індустріальним відділом державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відкрито виконавчі провадження №АСВП 81097741 та №АСВП 81097825 щодо примусового стягнення зазначених сум. Представник заявника зазначає, що подання адміністративного позову саме по собі не зупиняє дію оскаржуваних постанов та не перешкоджає їх примусовому виконанню, а тому існує реальна загроза накладення арешту на його рахунки, списання коштів, звернення стягнення на майно та фактичного блокування здійснення підприємницької діяльності ще до вирішення спору судом по суті. На підтвердження незадовільного фінансового стану представник заявника посилається на виписку АТ КБ «ПриватБанк» за період з 01.01.2026 року по 22.06.2026 року, відповідно до якої вхідний залишок коштів на рахунку становив 1412,55 грн, вихідний залишок станом на 22.06.2026 року - лише 1074,67 грн. Загальна сума надходжень за зазначений період склала 366 866,00 грн., тоді як витрати на здійснення господарської діяльності, оплату оренди, комунальних платежів, податків, ЄСВ, військового збору, ПДФО та розрахунків із постачальниками становили 367 203,88 грн., що свідчить про використання практично всіх отриманих коштів на поточні операційні витрати та відсутність вільних фінансових ресурсів. Крім того, представник заявника зазначає, що як фізична особа користується кредитним лімітом у розмірі 200 000 грн., при цьому залишок за кредитним рахунком становив - 111 572,94 грн. на початок відповідного періоду та - 99 772,07 грн. на кінець, що, на його думку, підтверджує відсутність власних заощаджень та необхідність постійного використання кредитних коштів для забезпечення власних потреб. Також представник заявника зазначає, що у його власності перебуває лише 1/2 частка квартири за адресою: АДРЕСА_3 , яка є місцем його проживання разом із сім`єю, іншого цінного майна він не має. Окремо представник заявника наголошує на наявності, на його думку, очевидних ознак протиправності спірних постанов, посилаючись на порушення відповідачем вимог Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №509, зокрема щодо належного повідомлення про розгляд справи, а також на те, що обидві постанови були прийняті 25.03.2026 року, попри застосування до однієї з них санкції як за повторне порушення. На думку представника заявника, невжиття заходів забезпечення позову призведе до примусового стягнення 320 000 грн., арешту рахунків та істотного ускладнення або фактичної неможливості продовження господарської діяльності ФОП, а у випадку подальшого задоволення позову повернення стягнутих коштів із державного бюджету вимагатиме додаткового часу та процесуальних дій, що не забезпечить ефективного захисту його прав. Саме з цих підстав заявник просить до набрання законної сили рішенням у справі зупинити дію постанов від 25.03.2026 року та зупинити їх примусове виконання у межах виконавчих проваджень № 81097741 та № 81097825.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2026 року, зазначене вище клопотання про забезпечення позову була розподілена та передана судді Пруднику С.В.

Вирішуючи клопотання про забезпечення позову, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Положеннями ч. 1 ст. 150 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно із ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Аналіз наведених вище норм права дозволяє зробити висновок, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття адміністративним судом, в провадженні якого знаходиться справа або до якого буде подано адміністративний позов, певних процесуально-правових заходів щодо охорони прав, свобод та інтересів позивача, які б гарантували виконання рішення суду, у разі задоволення позову.

Для задоволення судом заяви про забезпечення адміністративного позову заявник має обґрунтувати необхідність задоволення такої заяви належними та допустимими доказами та довести, що незадоволення заяви призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених ч. 2 ст. 150 КАС України.

Згідно із ч.6 ст.154 КАС України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Суд зазначає, що представник заявника не надав до суду будь-яких доказів наявності очевидної небезпеки його правам, свободам та інтересам позивача, неможливості чи ускладнення їх захисту без вжиття заходів забезпечення позову.

Так, із матеріалів справи не вбачається та представником заявника не надано належних доказів того, що:

оскаржувані постанови вже пред`явлені до примусового виконання у встановленому законом порядку;

за ними фактично здійснюється стягнення коштів;

державним виконавцем вжито заходів примусового виконання, які можуть створити реальну загрозу порушенню прав позивача.

Суд виходить з того, що саме факт відкриття виконавчого провадження або пред`явлення виконавчого документа до виконання може свідчити про реальність загрози майновим правам позивача. Натомість у разі відсутності таких доказів доводи про можливе у майбутньому стягнення є припущеннями, які не можуть бути покладені в основу ухвали про забезпечення позову.

Щодо посилань заявника на фінансовий стан, суд зазначає, що сам по собі факт недостатності коштів на рахунках або здійснення господарської діяльності в умовах обмежених фінансових ресурсів не є достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову, оскільки такі обставини не доводять наявності прямого та невідворотного порушення прав позивача саме внаслідок невжиття забезпечення позову.

Стосовно доводів про очевидну протиправність оскаржуваних постанов, суд зазначає, що на цій стадії провадження встановлення таких ознак потребує дослідження доказів у їх сукупності, перевірки їх допустимості, належності та достовірності, що є предметом розгляду справи по суті.

Отже, висновок про очевидну протиправність оскаржуваного рішення не може бути зроблений судом без повного судового розгляду, оскільки це означало б фактичне вирішення спору по суті на стадії вирішення питання про забезпечення позову, що суперечить завданню цього інституту.

Суд звертає увагу, що, у даному випадку, така обов`язкова умова для забезпечення адміністративного позову, як «наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення», може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.

Дослідивши матеріали справи, суд не встановив, а заявник не надав докази на підтвердження наявності жодної з обставин, передбачених ч.2 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності яких суд може вжити заходи забезпечення позову.

Суд також вважає, що звернувшись до суду з адміністративним позовом про оскарження постанов Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, позивач реалізував своє право на судовий захист.

Факти протиправності винесення оскаржуваних постанов потребує доведення та встановлення судом шляхом повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх зібраних доказів в судовому засіданні по справі.

У відповідності до ч.2 ст.76 КАС України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч.2 ст.74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (ч.1 ст.77 КАС України).

Згідно із п.17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №2 від 06 березня 2008 року «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він зробив висновок про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, суд вважає, що заявник не довів, що у разі незабезпечення позову - це істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду, або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість відкриття виконавчого провадження без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Такої позиції притримується Верховний Суд у своїй Постанові 17 жовтня 2018 року, справа № 183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18).

Таким чином, представник заявника не довів наявності у цій заяві хоча б однієї з вичерпного переліку підстав, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, для постановлення судом ухвали про забезпечення позову.

З огляду на зазначене вище суд зробив висновок, що відсутні передбачені ч.1 ст.150 КАС України обставини для вжиття заходів забезпечення позову, тому подане клопотання є таким, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 150, 151, 154, 156, 241, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника заявника Непочатих Вікторії Володимирівни про забезпечення позову відмовити повністю.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник