Рішення № 137767554, 26.06.2026, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2026 року ЛуцькСправа № 140/2410/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі ГУ ПФУ в м. Києві, відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 30 липня 2025 року №262240031764 про відмову у призначенні пенсії та зобов`язання ГУ ПФУ у Волинській області призначити пенсію за віком з дати звернення з 22 липня 2025 року, зарахувавши до страхового стажу періоди проходження строкової військової служби з 10 листопада 1980 року по 21 грудня 1982 року та період роботи з 03 березня 1983 року по 01 квітня 1993 року; зобов`язання ГУ ПФУ в м. Києві виплатити пенсію за віком з 22 липня 2025 року.

В обґрунтування позову позивач вказав, що 22 липня 2025 року звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання - до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09 березня 2003 року №1058-ІV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон №1058-ІV) та отримав рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 30 липня 2025 року №262240031764 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, до якого не зараховано періоди роботи з 03 березня 1983 року по 01 квітня 1993 року за записами трудової книжки та проходження строкової військової служби.

Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним, оскільки страховий стаж за спірні періоди проходження строкової служби та роботи підтверджується трудовою книжкою, за ведення якої відповідає роботодавець, а не працівник; недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила порушення, а не для працівника. При цьому проходження позивачем строкової військової служби підтверджується також військовим квитком серії НОМЕР_1 від 10 листопада 1980 року.

З урахуванням наведеного позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) з метою вирішення клопотання представника позивача про поновлення ОСОБА_1 строку на звернення до суду витребувано у відповідача ГУ ПФУ в м. Києві докази вручення позивачу рішення від 30 липня 2025 року №262240031764.

ГУ ПФУ в м. Києві доказів про ознайомлення позивача із спірним рішенням в інший спосіб, ніж його отримання в територіальному органі Пенсійного фонду України в листопаді 2025 року, суду не надало, тому відсутні підстави вважати пропущеним строк звернення до суду.

Відповідач 1, отримавши ухвалу про відкриття провадження (а.с.49), відзив на позов не подав.

Відповідач 2 у відзиві на позовну заяву (а.с.54-56) у задоволенні позовних вимог просив відмовити. В обґрунтування цієї позиції вказав, що засобами програмного забезпечення ГУ ПФУ у Волинській області було визначене уповноваженим органом на розгляд заяви ОСОБА_1 від 22 липня 2025 року. За результатами розгляду документів, які були надані позивачем до заяви від 22 липня 2025 року, йому правомірно відмовлено у призначенні пенсії за віком через невиконання умови про страховий стаж, до якого згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 не зараховано період роботи з 03 березня 1983 року по 01 квітня 1993 року, оскільки відсутній підпис відповідальної особи, яка вносила запис про звільнення. Крім того не зараховано період строкової військової служби з 10 листопада 1980 року по 21 грудня 1982 року, так як запис не містить дати видачі військового квитка.

Відповідач 2 зауважував, що вирішення питання про призначення пенсії належить до дискреційних повноважень пенсійного органу.

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.

Суд, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

22 липня 2025 року позивач ОСОБА_1 у віці 63 роки звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком.

Після реєстрації заяви працівниками ГУ ПФУ в м. Києві та формування електронної пенсійної справи заява позивача відповідно до принципу екстериторіальності була розглянута ГУ ПФУ у Волинській області, рішенням якого від 30 липня 2025 року №262240031764 (а.с.29) ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки страховий стаж становить 15 років 01 місяць 13 днів при необхідному від 22 до 32 років. До страхового стажу не зараховано:

період роботи з 03 березня 1983 року по 01 квітня 1993 року (у записі про звільнення відсутній підпис відповідальної особи);

період проходження строкової військової служби з 10 листопада 1980 року по 21 грудня 1982 року (запис не містить дати видачі військового квитка).

Незгода позивача із відмовою у призначенні пенсії за віком та незарахування до страхового стажу періоду роботи з 03 березня 1983 року по 01 квітня 1993 року та періоду проходження строкової військової служби з 10 листопада 1980 року по 21 грудня 1982 року стала підставою для звернення до суду із цим позовом.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон №1058-ІV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону №1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Пунктом 1 частини першої статті 9 Закону №1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначається, зокрема, пенсія за віком.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.

Як визначено частиною другою статті 26 Закону №1058-IV, у разі відсутності, починаючи з 01 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.

За приписами частини четвертої статті 26 названого Закону наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Отже, норми Закону №1058-IV, який набрав чинності 01 січня 2004 року, умовами для призначення пенсії за віком визначають не лише вік, а й наявність відповідного страхового стажу на час досягнення віку.

ОСОБА_1 досяг пенсійного віку ( ІНФОРМАЦІЯ_1 йому виповнилося 63 роки) перша умова. Для призначення пенсії за віком має виконуватися умова про страховий стаж (у віці 63 роки достатнім є стаж не менше 22 роки).

Як встановлено абзацом першим частини першої статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).

Згідно з частиною першою статті 56 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-XII Про пенсійне забезпечення (далі Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону №1788-XII визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зазначеній нормі Закону №1788-XII відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі Порядок №637, зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2022 року №1058). Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (абзац другий пункту 1, пункт 2 Порядку №637).

Документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності) (пункт 23 Порядку №637).

За приписами частини першої статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846; далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 зі змінами).

Згідно з підпунктом 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 (в редакції, чинній на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії) до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637. За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).

Як регламентовано пунктом 4.2 розділу IV Порядку №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (пункт 4.7 розділу ІV Порядку №22-1).

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (частина третя статті 44 Закону №1058-IV).

Відповідно до частини п`ятої статті 45 Закону №1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

З аналізу наведених норм слід дійти висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж (за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування), є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.

У позивача наявна трудова книжка серії НОМЕР_2 (а.с.26-28), яка надавалася разом із заявою про призначення пенсії.

Відмовляючи ОСОБА_1 у призначенні пенсії, ГУ ПФУ у Волинській області виходило з того, що до страхового стажу не може бути зараховано період роботи з 03 березня 1983 року по 01 квітня 1993 року з тієї причини, що запис про звільнення не містить підпису відповідальної особи.

Відповідно до пункту 2.3 глави 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02 серпня 1985 року №252, із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19 жовтня 1990 року №412), всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

У разі звільнення працівника всі записи про роботу, нагороди і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 глави 4 Інструкції №162).

Згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 Про трудові книжки працівників відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17.

За висновком Верховного Суду у постанові від 06 березня 2018 року у справі №754/14989/15-а не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є виключно підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах.

З наявної в матеріалах справи копії трудової книжки серії НОМЕР_2 видно, що позивач з 03 березня 1983 року прийнятий на роботу на Ворошиловградський завод колінчастих валів імені 20-річчя Жовтня (запис №5), а 01 квітня 1993 року він був звільнений у зв`язку з переведенням в Орендне підприємство Луганський завод колінчастих валів ім. 20-річчя Жовтня (запис №8). За змістом запису №9 01 квітня 1993 року ОСОБА_1 прийнятий на зазначене підприємство по переводу слюсарем-ремонтником 5 розряду механічного цеху №5, де він працював по 12 квітня 1994 року (звільнений з ініціативи робітника запис №10).

По суті переведення позивача було зумовлено лише організаційними змінами в діяльності самого заводу, який був реорганізований та змінив форму власності (змінилася і назва міста згідно з постановою Президії Верховної Ради Української РСР від 04 травня 1990 року №9169-XI).

Суд зауважує, що у розглядуваному випадку записи трудової книжки читабельні та зрозумілі, між собою пов`язані хронологічно та не містять виправлень, тож відповідачі надто формально підходять до питання зарахування страхового стажу. Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини роботодавця не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист, а Пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне оформлення трудової книжки на позивача.

Такий недолік як відсутність підпису відповідальної особи в записі про звільнення (є дата наказу та запис засвідчений печаткою відділу кадрів роботодавця), не може бути підставою для неврахування трудової діяльності при обчисленні стажу роботи (до впровадження персоніфікованого обліку). Отже, період роботи з 03 березня 1983 року по 01 квітня 1993 року підлягає зарахуванню за відомостями трудової книжки серії НОМЕР_2 .

Спірним є також незарахування до страхового стажу позивача періоду проходження строкової військової служби з 10 листопада 1980 року по 21 грудня 1982 року, оскільки запис в трудовій книжці серії НОМЕР_2 не містить дати видачі військового квитка.

Відповідно до пункту в частини третьої статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується також: військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.

Частиною першою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII Про військовий обов`язок і військову службу визначено, час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Аналогічні приписи містить абзац другий частини першої статтею 8 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Відповідно до пункту 6 Порядку №637 для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв`язку приймаються, зокрема військові квитки.

За відомостями військового квитка серії НОМЕР_1 позивач у період з 10 листопада 1980 року по 21 грудня 1982 року проходив строкову військову службу (а.с.17-25).

Отже, оскільки період проходження ОСОБА_1 військової служби з 10 листопада 1980 року по 21 грудня 1982 року підтверджено належними та допустимими доказами, а тому цей період в силу пункту в частини третьої статті 56 Закону №1788-XII підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.

З огляду на встановлені обставини суд констатує, що рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 30 липня 2025 року №262240031764 про відмову у призначенні пенсії за віком та незарахування окремих періодів до страхового стажу є протиправним та підлягає скасуванню.

При вирішенні позовних вимог зобов`язального характеру суд враховує, що ОСОБА_1 на момент звернення із заявою (22 липня 2025 року) мав 63 роки; за наявності безспірного страхового стажу (15 років 01 місяць 13 днів) та періоду роботи (з 03 березня 1983 року по 01 квітня 1993 року) і періоду проходження строкової військової служби (з 10 листопада 1980 року по 21 грудня 1982 року), які підлягають зарахуванню з урахуванням наведених вище висновків суду, очевидним є виконання умови про страховий стаж - не менше 22 роки.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Право на отримання пенсії за віком відповідно до приписів статті 45 Закону №1058-IV у позивача виникло з 22 липня 2025 року (тобто з дня звернення за пенсією), оскільки звернення за пенсією відбулося пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Таким чином, за встановлених обставин справи та на підставі наведених норм чинного законодавства України, позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 30 липня 2025 року №262240031764 та зобов`язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 22 липня 2025 року, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 03 березня 1983 року по 01 квітня 1993 року та період проходження строкової військової служби з 10 листопада 1980 року по 21 грудня 1982 року.

Стосовно позовних вимог позивача щодо зобов`язання ГУ ПФУ в м. Києві виплачувати пенсію суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Тобто обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Докази про те, що на день звернення позивача до суду із цим позовом ГУ ПФУ в м. Києві не буде проводити ОСОБА_1 виплату пенсії відсутні.

Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, тому у задоволенні цих позовних вимог необхідно відмовити як передчасних.

Таким чином, позов підлягає задоволенню частково.

Згідно з частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивач сплатив судовий збір у сумі 1064,96 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 16 березня 2026 року (а.с.41), випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с.45).

Позов містить вимоги немайнового характеру: основну - про визнання протиправним та скасування рішення) та похідні зобов`язального характеру. На користь позивача у цьому разі необхідно стягнути за рахунок ГУ ПФУ у Волинській області, яке допустило порушення прав позивача, судові витрати у сумі 1064,96 грн, що відповідає розміру судового збору за основну та похідну вимоги.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 6, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, ідентифікаційний код юридичної особи 42098368) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 30 липня 2025 року №262240031764.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з 22 липня 2025 року, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 03 березня 1983 року по 01 квітня 1993 року та період проходження строкової військової служби з 10 листопада 1980 року по 21 грудня 1982 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області судові витрати у сумі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири грн 96 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ж.В. Каленюк