Рішення № 137766670, 04.06.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/41572/19

Провадження № 2/761/351/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва:

головуючий - суддя Савчук Ю.Н.

секретар судового засідання - Фортуна М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Київгаз» про захист порушених прав споживачів,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Акціонерного товариства «Київгаз» про захист порушених прав споживачів.

Свої позовні вимоги позивачі обґрунтовували тим, що відповідачем у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 було протиправно припинено газопостачання (розподіл природного газу) до водонагрівача, у зв`язку з чим, останнім були порушені їх законні права та інтереси, через що, відповідач повинен відшкодувати їм завдану моральну шкоду по 22 155,00 грн. для кожного.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2021 року справа була передана до провадження судді Юзькової О.Л.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11.10.2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

13.12.2024 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він проти задоволення позову заперечив. Свою позицію обгрунтовує тим, що дії відповідача щодо припинення розподілу природного газу за адресою: АДРЕСА_1 є правомірними з огляду на наступне. 12.06.2018 року представниками АТ «Київгаз» було проведено технічне обслуговування внутрішньо будинкової системи газопостачання та газових приладів з перевіркою на герметичність систем газопостачання відповідно до вимог чинного законодавства. При проведенні перевірки було виявлено грубі порушення вимог ПБСГ та ДБН В.2.5-20-2001 «Газопостачання», а саме: відсутність Договору на технічне обслуговування ГК «Демрад»; самовільну заміну газового проточного водонагрівача, невідповідність приєднання газового обладнання до димоходу, відсутність сигналізатора. З метою забезпечення безпечної експлуатації системи газопостачання та унеможливлення виникнення аварійних ситуацій і нещасних випадків, 15.06.2018 року газопостачання на ГК «Демрад» за адресою: АДРЕСА_1 , було відключено. 14.08.2029 року ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання щодо укладення договору на сервісне обслуговування проточної водонагрівної газової колонки «Демрад» у строку 10 діб. Після надання вказаного зобов`язання працівниками АТ «Київгаз» за адресою: АДРЕСА_1 було здійснено пуск газу до газового приладу «Демрад», що підтверджується відомістю від 14.08.2019 року. Таким чином, охоронювані законом права позивача відповідачем порушено не було. Щодо стягнення моральної шкоди, позивачами не подано жодних доказів завдання такої шкоди. Крім того, дії позивача не є протиправними, а відтак відсутній один з обов`язкових елементів складу цивільного правопорушення, що є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Згідно розпорядження керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва Зборщік А.О. щодо повторного автоматизованого розподілу справи № 01-08-439 від 02.03.2026 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.03.2026 року в провадження судді Савчук Ю.Н. надійшла зазначена цивільна справа.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11.10.2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 09.03.2026 року розгляд справи призначений на 04 червня 2026 року о 09 год. 30 хв. в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва.

Позивачі у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені.

04.06.2026 року представником відповідача через канцелярію Шевченківського районного суду м. Києва була подана заява про розгляд справи за його відсутності, в якій останній заперечував проти задоволення позову.

Суд, розглянувши подані сторонами докази, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, АТ «Київгаз» є оператором газорозподільних систем і у своїй діяльності керується чинним законодавством, зокрема Правилами безпеки систем газопостачання, затвердженими наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 15.05.2015 № 285 (далі - ПБСГ), Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики України та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2494 (далі - Кодекс ГРМ), Державними будівельними нормами ДБН В.2.5-20-2018 «Газопостачання» (далі- ДБН), Законом України «Про ринок природного газу» (далі - Закон), Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та іншими нормативно-правовими документами.

Вищевказані нормативні документи регулюють взаємовідносини суб`єктів ринку природного газу, а також визначають правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем.

Частиною 1 ст. 37 ЗУ «Про ринок природного газу» передбачено, що оператор газорозподільної системи відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання у належному стані та розвиток (включаючи нове будівництво та реконструкцію) газорозподільної системи, якою він користується на законних підставах.

Згідно ст. 38 ЗУ «Про ринок природного газу», права та обов`язки оператора газорозподільної системи визначаються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, кодексом газотранспортної системи, кодексом газорозподільних систем, а також договором розподілу природного газу. Передбачені обов`язки оператора газорозподільної системи зокрема: вживати заходів з метою забезпечення безпеки постачання природного газу, в тому числі безаварійної та безперебійної роботи газорозподільної системи та вживати інших заходів, необхідних для безпечної та стабільної газорозподільної системи, що передбачені цим Законом або не суперечать законодавству.

Відповідно до п. 5 гл. 1 р. III Кодексу ГРМ, при організації експлуатації газорозподільних систем та проведення робіт з технічного їх обслуговування і ремонту Оператор ГРМ повинен дотримуватися інструкцій і правил технічної експлуатації газорозподільних систем, правил безпеки систем газопостачання, державних стандартів, передбачених чинними нормативно-правовими актами України.

Пунктом 1.4. гл. 1 р. V ПБСГ передбачено, що технічний стан газопроводів (підземних, надземних, наземних та ввідних) і споруд на них повинен систематично контролюватись власником (балансоутримувачем та/або орендарем (наймачем)) шляхом проведення комплексного технічного огляду (обходу) трас газопроводів, технічного обстеження, в тому числі КПО, вимірювання захисних потенціалів і перевірки ефективності роботи засобів ЕХЗ. Запірну арматуру і компенсатори необхідно обслуговувати не рідше ніж один раз на рік і за необхідності - ремонтувати.

В п. 7.17. та п. 7.20 р. VII ПБСГ передбачено, що всі об`єкти систем газопостачання і газове обладнання перед їх підключенням до діючих газопроводів, а також після ремонту підлягають зовнішньому огляду і опресовуванню повітрям. Пуск газу в газопровід без його зовнішнього огляду та контрольного опресовування не допускається. Контрольне опресовування внутрішніх газопроводів і газового обладнання житлових і громадських будинків повинно проводитися тиском 500 даПа. Падіння тиску не повинно перевищувати 20 даПа за 5 хвилин.

З метою дотримання вищевказаних вимог Закону та ПБСГ представниками відповідача 12.06.2018 було проведене технічне обслуговування внутрішньобудинкової системи газопостачання та газових приладів з перевіркою на герметичність системи газопостачання за адресою: АДРЕСА_1 .

Пунктом 3.2. pозділу III ПБСГ передбачено, що власник (балансоутримувач та/або орендар (наймач)) повинен забезпечити утримання систем газопостачання відповідно до вимог чинного законодавства України.

Згідно пункту 3.3. розділу ІІI ПБСГ власник (балансоутримувач та/або орендар (наймач)) відповідає за технічний стан і безпечне користування газопроводами, газовими приладами, димовими та вентиляційними каналами.

Відповідно до пункту 5.5. глави 5 розділу V ПБСГ, заміна газового обладнання виконується за заявою власника (орендаря (наймача)) до газорозподільного підприємства суб`єктом господарювання, який має дозвіл на виконання зазначених робіт, виданий центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Заміна обладнання оформлюється ескізом у разі заміни газового обладнання без зміни функціонального призначення, потужності та системи димовідведення. В інших випадках - з оформленням виконавчо-технічної документації.

Документи щодо заміни газового обладнання передаються до архіву газорозподільного підприємства.

Згідно п. Ж. 9 додатку Ж «Відведення продуктів» ДБН В.2.5-20-2001, приєднання газового обладнання до димоходів слід передбачити з`єднувальними трубами, виготовленими з покрівельної або оцинкованої сталі товщиною не менше 1,0 мм, гнучкими металевими гофрованими патрубками або уніфікованими елементами.

Підпунктом 5.3 глави 5 розділу V ПБСГ передбачено, що приміщення, в яких встановлюють газове обладнання з відведенням продуктів згоряння в димохід, повинні бути оснащені сигналізаторами контролю мікроконцентрацій чадного газу та контролю довибухових концентрацій газу згідно з вимогами ДБН В.2.5-20-2001 "Газопостачання".

Згідно п.п. 5.4 глави 5 розділу V ПБСГ, технічне обслуговування внутрішніх газопроводів і газового обладнання житлових і громадських будівель, комунально-побутових об`єктів невиробничого характеру здійснюється відповідно до вимог документації з експлуатації заводів-виробників газового обладнання на договірних засадах.

При проведенні перевірки, перед пуском газу, працівниками відповідача у квартирі АДРЕСА_1 було виявлено грубі порушення вимог ПБСГ та ДБН В.2.5-20-2001 «Газопостачання», а саме:

1) відсутній договір на технічне обслуговування ГК «Демрад»;

2) самовільно замінений газовий проточний водонагрівач (порушено п.п 5.5 глави 5 розділу V ПБСГ);

3) невідповідність приєднання газового обладнання до димоходу (порушено п. Ж. 9 додатку Ж «Відведення продуктів» ДБН В.2.5-20-2001);

4) відсутність сигналізатора (порушено п.п. 5.3 глави 5 розділу V ПБСГ).

Підпунктом 5.7. глави 5 розділу V ПБСГ передбачено, що підлягає відключенню від системи газопостачання обладнання житлових і громадських будинків із встановленням заглушки за умови: наявності витоків газу, несправної автоматики безпеки, несправностей оголовків димових і вентиляційних каналів, відсутності тяги в димових і вентиляційних каналах, самовільного підключення газових приладів і пристроїв споживача до системи газопостачання, не забезпечення власником (балансоутримувачем та/або орендарем (наймачем)) технічного обслуговування згідно з вимогами пункту 5.4 цієї глави; не відповідності системи газопостачання житлового будинку проектній та виконавчо-технічній документації.

Отже, з метою забезпечення безпечної експлуатації системи газопостачання та унеможливлення виникнення аварійних ситуацій і нещасних випадків, 15.06.2018 газопостачання на ГК «Демрад» за адресою: АДРЕСА_1 було відключено.

14.08.2019 ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання щодо укладення договору на сервісне обслуговування проточної водонагрівальної газової колонки «Демрад» у строк 10 діб.

Відповідно до п. 6 гл. 7 р. VІ Кодексу ГРМ, відновлення газопостачання (розподілу природного газу) здійснюється Оператором ГРМ протягом двох робочих днів у містах та п`яти календарних днів у сільській місцевості за письмовим зверненням споживача (його постачальника) про відновлення газопостачання (розподілу природного газу) та після усунення порушень (за їх наявності) і відшкодування Оператору ГРМ витрат на припинення та відновлення газопостачання (розподілу природного газу).

Після надання зобов`язання, працівниками відповідача за адресою: АДРЕСА_1 було здійснено пуск газу до газового приладу «Демрад».

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Отже, з наданих письмових доказів судом встановлено, що позивачу було припинено газопостачання (розподіл природного газу) за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з порушенням позивачами вимог ПБСГ та ДБН В.2.5-20-2001 «Газопостачання».

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди в сумі 44 310 грн., суд виходить з таких норм чинного законодавства.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

За змістом ч. 2-4 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв`язок між протиправною дією чи бездіяльністю і негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вона заподіяна, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою.

Отже, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Відповідно до роз`яснень, наведених у п. 3, 5, 9, 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» N 4 від 31.03.1995, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Крім того, у разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду унормовані відповідно до положень статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Верховний Суд у постанові від 15.12.2020 року у справі № 752/17832/14-ц зазначив, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, судом враховуються правові висновки, здійснені Верховним Судом, викладені у постановах від 12.06.2023 року у справі № 686/7245/22, провадження № 61-2174св23; від 29 травня 2023 року у справі № 757/13867/21, провадження № 61-11498св22; від 02 березня 2023 року у справі № 607/21703/21, провадження № 61-11873св22.

Суд зауважує, що Верховний Суд у постановах: від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18; від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19, зробив висновок, який є застосованим й до даних правовідносин, про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідковий зв`язок такої поведінки із завданою шкодою.

При цьому, суд виходить з того, причинний зв`язок, як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди, між протиправною поведінкою та шкодою виражається у тому, що шкода, повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Натомість, ані особливостей психічного/психологічного стану, зумовленого рішенням позивача, ані змін/погіршення стану здоров`я, прийому медичних препаратів у даній справі не підтверджено. Суду не надано й доказів того, що внаслідок протиправних дій відповідача погіршились відносини із оточуючими людьми.

Верховний Суд у постанові від 15.12.2020 року у справі № 752/17832/14-ц зазначив, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Виходячи з положень ст. ст. 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому, як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Такий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020р. у справі № 216/3521/16-ц, що відповідає практиці ЄСПЛ (наприклад рішення № 47148/99 від 22 лютого 2005р. у справі «Новоселецький проти України»).

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, судом враховуються правові висновки, здійснені Верховним Судом, викладені у постановах від 12.06.2023 у справі №686/7245/22, провадження №61-2174св23; від 29 травня 2023 року у справі №757/13867/21, провадження № 61-11498св22; від 02 березня 2023 року у справі №607/21703/21, провадження № 61-11873св22.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22) зазначено, що: «зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи».

У позовній заяві позивачі стверджували, що незаконними діями представників відповідача їм була завдана моральна шкода, але, як вже встановлено вище судом, що відповідачем не було порушено законні права та інтереси позивачів.

У ч.1-3 ст.89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У даній категорії справ позивач повинен обґрунтувати та довести факт завдання йому шкоди.

Проте позивачами не наведено жодного обґрунтування завдання їм моральної шкоди, зокрема не вказано характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнали позивачі, характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та не надано доказів на підтвердження завдання моральної шкоди.

Протиправність дій відповідача, що є обов`язковим елементом складу цивільного правопорушення, та підставою для цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, судом не встановлено.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди не доведені належними та допустимими доказами, а твердження позивача про завдану моральну шкоду не зумовлюють настання обов`язку з її відшкодування з боку відповідача. Тому за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відшкодування шкоди.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши надані стороною позивача на підтвердження позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди письмові докази, суд дійшов висновку про те, що позов в цій частині за наявної аргументації та доведеності не підлягає задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA,№ 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Відмовляючи у стягненні моральної шкоди на користь позивача, суд не оцінює розмір заявлених позовних вимог з точки зору справедливості та розумності за умови не доведення підстав для її стягнення.

Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За приписами ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

У статті 5 Закону "Про судовий збір" визначено перелік пільг щодо сплати судового збору. Системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону "Про захист прав споживачів" дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленому статтею 5 Закону "Про судовий збір", не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.

Вказаний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц.

Отже, позивачі звільнені від сплати судових витрат на підставі ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів».

За змістом ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З врахуванням наведеного судовівитрати з позивачів не стягуються та компенсуються за рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 259, 265, 268, 273, 353-355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Київгаз» про захист порушених прав споживачів - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 10.06.2026 року.

Суддя: