Рішення № 137763133, 29.06.2026, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/3823/26

н/п 2/953/2902/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року

Київський районний суд м. Харкова, у складі головуючого судді Вітюка Р.В.,

за участю секретаря судового засідання Глазько С.О.,

учасники справи у судове засідання не з`явились

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Єврокредит" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ціна позову 32 231,26 грн.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК Єврокредит" (далі Товариство) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ) про стягнення заборгованість за кредитним договором № 1-045-850-2-21-Г в розмірі 32 231,26 гривень, що складається з: заборгованості за кредитом 18 926,90 гривень; проценти 504,77 гривень; комісій 12 799,59 гривень та судових витрат, а саме судовий збір у розмірі 2 662,4 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11 200 грн. Розгляд просив проводити без участі представника, проти заочного рішення не заперечують.

Позовна заява мотивована тим, що позивач отримав права вимоги відповідно до договору факторингу за кредитним договором, зобов`язання за яким відповідач належним чином не виконував, через що у нього утворилась заборгованість спочатку перед первісним кредитором, а потім перед позивачем.

Виклад позиції відповідача

Відповідачка правом на подачу відзиву не скористався.

Процесуальні дії у справі

Суд ухвалою від 01.04.2026 відкрив спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначив справу до розгляду, встановив учасникам справи строки для реалізації процесуальних прав.

Розгляд справи відкладався з метою належного повідомлення відповідача, зокрема, до 29.06.2026.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, у позовній заяві просив розгляд справи проводити за його відсутності, вказавши, що не заперечує проти винесення заочного рішення.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, про дату, час і місце судових засідань повідомлявся своєчасно та належним чином, шляхом надсилання на адресує реєстрації ухвали суду та судових повісток. Поштові відправлення повернулись до суду з відміткою: "адресат відсутній", що згідно зі ст. 128, 272 ЦПК України та усталеною практикою Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 752/11896/17, Верховного Суду від 09.11.2023 у справі № 753/114/22) вважається належним повідомленням. Відзиву на позовну заяву не подано, будь-яких заяв чи клопотань до суду не надходило.

Суд ухвалою від 29.06.2026, враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлявся про місце і час судового засідання, ухвалив здійснювати розгляд у відсутності відповідача та згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України постановляє заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280, 281 ЦПК України.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Фактичні обставини, встановлені судом

05.01.2021 АТ "МЕГАБАНК" та ОСОБА_1 уклали договір № 1-045-850-2-21-Г (далі договір), згідно з пунктом 1 якого кредитодавець надає кредитні кошти в сумі та на умовах визначених договором, які позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю, вплатити проценти за користування кредитом та інші платежі згідно з додатками. Договір містить підпис позичальника у розділі реквізитів договору.

Відповідно до п. 2.1 2.11 договору тип кредиту кредит; кредит надається на строк з 05.01.2021 до 04.01.2024; загальний розмір кредиту 27 700,00 грн; процентна ставка за користування кредитом, що нараховується на суму заборгованості % річних 15,00; розмір комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості в % від суми кредиту сплачується у день надання кредиту 3,5; процентна ставка за користування кредитом понад строк, вказаний в п. 2.2 договору 0,1 %.

На підтвердження факту користування кредитними коштами позивач надав виписки по особовому рахунку відповідача 05.01.2021 до 02.12.2022 і з02.12.2022 до 03.09.2024, в яких відображено рух наданих кредитних коштів.

Відповідно до довідки-розрахунку заборгованість ОСОБА_1 за договором № 1-045-850-2-21-Г станом на 03.09.2024 складає 32 231,26 гривень, що складається з: заборгованості за кредитом 18 926,90 гривень; проценти 504,77 гривень; комісій 12 799,59 гривень.

03.09.2024 відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону) Банк та Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Мустанг Фінанс" уклали договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги, відповідно до пункту 1 якого Банк відступає новому кредитору належні Банку, а новий кредитор набуває права вимоги Банку до дебіторів та/або позичальників та/або фізичних осіб та/або фізичних осіб-підприємців та/або юридичних осіб, зазначених у додатку № 1 цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників. За договорами на розрахунково-касове обслуговування та/або договорами про користування банківськими індивідуальними сейфами та/або кредитними договорами, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно з реєстром у додатку № 1 до цього договору. Новий кредитор сплачує Банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором.

ТОВ "Фінансова компанія "Мустанг Фінанс" передано право вимоги до боржників за основними договорами, зокрема, за кредитним договором № 1-045-850-2-21-Г від 05.01.2021, відповідно до якого боржником є ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з додатку № 1 до договору № GL1N426240 про відступлення прав вимоги, укладеного 03.09.2024.

27.12.2024 ТОВ "Фінансова компанія "Мустанг Фінанс" і Товариство уклали договір № 1/12 про відступлення прав вимоги, відповідно до пункту 2 якого права вимоги переходять від первісного кредитора до нового кредитора з моменту підписання сторонами цього договору та додатку № 1.

Пунктом 14 договору № 1/12 визначено, що цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і скріплення відтисками печаток сторін.

Відповідно до умов договору № 1/12 Товариство набуло право вимоги і є поточним кредитором щодо заборгованості боржників за основними договорами.

Згідно з витягом з додатку № 1 до договору № 1/12 про відступлення прав вимоги, серед інших, до Товариства перейшло право вимоги за кредитним договором № 1-045-850-2-21-Г від 05.01.2021, відповідно до якого боржником є ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Між учасниками справи склались правовідносини щодо позики, яке спочатку виникло між первісним кредитором (Банком) і боржницею, а в подальшому між новим кредитором (Товариством) та боржницею. Спір у справі стосується повернення заборгованості за наданими у користування коштами, зокрема, таких коштів і процентів за користування ними.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що Банк та відповідач уклали договір про відкриття рахунків, видачу та обслуговування платіжних карток МПС з відкриттям кредитної лінії, за яким відповідачу було надано можливість використовувати кошти у межах встановленого кредитного ліміту, тобто між сторонами фактично склались договірні правовідносини у порядку статей 626, 628 ЦК України щодо отримання кредиту.

Факт укладення договору та отримання коштів підтверджується наданими доказами, зокрема, договором, випискою по особовому рахунку.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

З матеріалів справи вбачається, що первісний кредитор (Банк) за договором надав грошові кошти боржниці, тобто виконали свої зобов`язання з надання коштів, що підтверджується виписками по рахунку.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Позивач отримав права грошової вимоги до відповідача за договором, відповідно до договорів відступлення права вимоги, а тому з дати відступлення прав вимоги Товариство стало кредитором за вказаним договором.

Отже, первісний кредитор виконав взяті на себе зобов`язання щодо надання боржнику коштів у користування (право вимоги за якими згодом перейшло до позивача), однак в порушення ст. 509, 1048, 1049, 1054 ЦК України та умов договору відповідач зобов`язання належним чином не виконувала, внаслідок чого у останнього перед позивачем утворилась заборгованість. А тому суд вважає обґрунтованими вимоги позивача в частини вимог за тілом кредиту та процентами.

При цьому як зазначено у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 № 913/618/21, у справі про стягнення заборгованості, доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.

Відповідач доказів на підтвердження повернення наданих у користування коштів та заперечень щодо розміру заборгованості не надав.

Щодо комісії за обслуговування кредитної заборгованості

Позивач крім заборгованості за тілом кредиту та процентів за користування ним також заявив до стягнення комісію за видачу кредиту.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої статті 11 Закону України "Про споживче кредитування" (тут і далі у редакції, чинній на момент укладення договорів) після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Крім того, відповідно до частин першої, другої, пунктів 3, 5 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (який відповідно до частини першої статті 11 цього ж Закону застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування") продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час застосування наведених норм права суд, відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування" (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" (пункт 31.29. постанови Великої Палати Верховного Суду у від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19).

Верховний Суд у постанові від 25.01.2023 у справі № 752/4008/20 дійшов висновку, що положення пункту кредитного договору (комісія) щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно у терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними, оскільки боржнику було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно.

Крім того, суд також враховує положення пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України і статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", зокрема, щодо таких засад цивільного законодавства, як справедливість і добросовісність стосовно того, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (частина перша статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів"), неприпустимості допущення істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів") і несправедливості таких умов договору, як встановлення жорстких обов`язків споживача, коли надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (пункт 3 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів") та встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором (пункт 5 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів").

Зі змісту пункту 2.8. кредитного договору вбачається, що ним чітко не визначено, за яку саме послугу справляється комісія, в чому вона полягає та яким чином обраховується. До того ж, така фактично за своїм змістом становить проценти (3,5), що не притаманно та не характерно для такого платежу, як комісія.

За таких обставин, суд, ураховуючи положення пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування", частин першої, другої, пунктів 3, 5 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" та усталену практику Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду у від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19і Верховного Суд від 25.01.2023 у справі № 752/4008/20), дійшов висновку, що положення кредитних договорів щодо розміру комісії за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними в силу закону, оскільки боржнику було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно (іншого Банк не довів), наявний очевидний дисбаланс і несправедливість умови щодо сплати комісії. А тому заявлені на їх підставі вимоги щодо стягнення заборгованості не підлягають задоволенню. Відповідно, у позові в частині вимог про стягнення 12 799,59 грн комісії за договором слід відмовити.

Висновки за результатами розгляду заяви

Отже, позовні вимоги Товариства до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості підлягають задоволенню в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту 18 926,90 гривень; проценти 504,77 грн, усього 19 431,67 грн. У решті слід відмовити за необґрунтованістю.

Судові витрати

Позивач заявив до стягнення судовий збір та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 2 662,40 грн і 11 200 грн, відповідно.

Щодо судового збору

Суд здійснює розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України, а саме пропорційно розміру заявлених позовних вимог, а тому з відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог.

Щодо витрат на професійну правову допомогу

Позивач на підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу до позовної заяви та заяви про розподіл судових витрат додав (в копіях):

- договір про надання правничої допомоги від 01.07.2025 № 1/07, укладений між Товариством та адвокатським об`єднанням "Альянс ДЛС";

- акт приймання-передачі послуг з правничої допомоги № 12075305 від 05.01.2026, відповідно до якого, загальна вартість послуг складає 11 200 грн, з яких 1 200,00 грн проведення юридичного та фінансового аналізу, 10 000,00 грн складання позовної заяви;

- ордер від 11.08.2025.

Правила розподілу судових витрат унормовано статтею 141 ЦПК України.

У постанові Верховного Суду від 10.08.2023 у справі № 759/17885/19 сформовано висновок, що випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною другою статті 141 ЦПК України, також визначені положеннями частин четвертої, п`ятої, дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою - п`ятою та дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами третьою п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Суд враховує, що розмір заявлених позивачем витрат на правничу допомогу є непропорційним до предмету спору. Позивач заявив до стягнення 32 231,26 грн, а витрати на правову допомогу у розмірі 11 200 грн. При цьому справа, що розглядається не є складною (предметом є стягнення кредитної заборгованості, яка не потребує формування складної правової позиції). А тому заявлена до стягнення сума витрат на правову допомогу визнається судом непропорційною до предмету спору, що, враховуючи дані, конкретні обставини справи, є підставою для часткової відмови у задоволенні таких вимог. Оскільки суд частково задовольняє позовні вимоги в розмірі 19 431,67 грн, то розмір витрат на правову допомогу, що підлягає стягненню, суд визначає пропорційно до задоволених вимог та пропорційно ціні позову, а саме у розмірі 2 000 грн.

Керуючись статтями 2, 4, 13, 19, 76 81, 141, 263 265, 280 282, 354, 355 ЦПК України

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Єврокредит" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Єврокредит" суму заборгованості за договором позики № 1-045-850-2-21-Г від 05.01.2021 у розмірі 19 431,67 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 605,11 грн.

У решті позову відмовити

3. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Єврокредит" про відшкодування витрат на правову допомогу задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Єврокредит" витрати на професійну правову допомогу у розмірі 2 000 грн.

У решті заяви відмовити.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня складення рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Дані про сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК Єврокредит" (49001, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, пров. Ушинського, буд. 1, офіс 105; код 40932411).

Відповідач: ОСОБА_1 (

АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Повне судове рішення складено та підписано 29.06.2026.

Суддя Роман ВІТЮК