Ухвала суду № 137762261, 29.06.2026, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

УХВАЛА

про відмову у видачі судового наказу

29.06.26 Справа № 917/1233/26

Господарський суд Полтавської області у складі судді Семчук О.С., розглянувши

заяву Приватного акціонерного товариства "Полтавський Облагропостач" (код ЄДРПОУ: 00913686, вул. Соборності, 66, м. Полтава, 36034)

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕМІКО" (код ЄДРПОУ: 21040699, вул. Б. Хмельницького, буд. 30, кв.35, м. Полтава, 36022)

про видачу судового наказу за вимогою про стягнення 39 317,45 грн,

ВСТАНОВИВ:

22.06.2026 до суду надійшла заява Приватного акціонерного товариства "Полтавський Облагропостач" про видачу судового наказу з вимогою про стягнення з боржника, Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕМІКО", заборгованості в розмірі 39 317,45 грн, зокрема: 15 400,00 грн - заборгованості згідно Договору оренди № -2161 від 01.03.2025 за період з 11.05.2025 по 31.01.2026, 4 620,00 грн - штрафу згідно п. 5.5 Договору, 965,72 грн-інфляційних втрат, 331,73 грн - 3% річних за період з 11.05.2025 по 05.06.2026, 18 000,00 грн - неустойки, а також витрат на відшкодування судового збору в сумі 332,80 грн.

29.06.2026 за вказаною заявою Господарським судом Полтавської області був виданий судовий наказ за вимогою Приватного акціонерного товариства "Полтавський Облагропостач" в розмірі 15 400, 00 грн - заборгованості згідно Договору оренди №-2161 від 01.03.2025 за період з 11.05.2025 по 31.01.2026, а також витрати на відшкодування судового збору в сумі 332,80 грн.

Розглянувши подану заяву про видачу судового наказу в іншій частині, щодо вимог про стягнення з боржника нарахованих 4 620,00 грн - штрафу, 965,72 грн - інфляційних втрат, 331,73 грн - 3% річних за період з 11.05.2025 по 05.06.2026, 18 000,00 грн - неустойки, суд дійшов висновку, що у цій частині заява про видачу судового наказу задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 147 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу.

Згідно частини 1, 2 статті 148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.

Отже, законодавцем запроваджена можливість стягнення неоспорюваної заборгованості в порядку наказного провадження.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статтей 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Назва статті 625 ЦК України "відповідальність за порушення грошового зобов`язання", частиною 2 якої визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми, так само як і інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Так, визначене законом право кредитора вимагати сплати індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних затрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору, а відтак не є заборгованістю за договором.

Отже, вимоги про сплату трьох процентів річних та інфляційних втрат у зв`язку з порушенням грошових зобов`язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю природою не є основним зобов`язанням та не є заборгованістю у розумінні приписів ст. 625 ЦК України та 148 ГПК України.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до частини 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно частини 2 статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З аналізу вказаних норм вбачається, що штраф та неустойка за своєю правовою природою не є грошовою заборгованістю за договором, а видом фінансової відповідальності за порушення виконання зобов`язання, яку сторона сплачує у разі невиконання/неналежного виконання свого зобов`язання.

Отже, вимога про сплату штрафу та неустойки (ст. 785 ЦК України) у зв`язку з порушенням умов договору хоча й має грошовий характер, але за своєю природою не є основним зобов`язанням.

Таким чином, заявлені вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕМІКО" 4 620,00 грн - штрафу, 965,72 грн - інфляційних втрат, 331,73 грн - 3% річних за період з 11.05.2025 по 05.06.2026, 18 000,00 грн - неустойки не відповідають вимогам статті 148 ГПК України.

Частиною 3 статті 152 ГПК України передбачено, що у разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов`язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу.

Відповідно до частини 2 статті 152 ГПК України про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.

Частина 2 статті 153 ГПК України передбачає, що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

Керуючись статтями 147, 150, 152, 153, 234, 235 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити Приватному акціонерному товариству "Полтавський Облагропостач" у видачі судового наказу за вимогою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕМІКО" в частині стягнення 4 620,00 грн - штрафу, 965,72 грн - інфляційних втрат, 331,73 грн - 3% річних за період з 11.05.2025 по 05.06.2026, 18 000,00 грн - неустойки.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена протягом десяти днів у порядку, визначеному статтею 257 ГПК України.

Суддя Олена СЕМЧУК