Рішення № 137761630, 29.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.06.2026Справа № 910/4357/26

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Вантажна Локомотивна Компанія"

про стягнення 104 773,09 грн

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

О.Ю. Мороз

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Вантажна Локомотивна Компанія" (далі - відповідач) про стягнення 82 820,13 грн інфляційних втрат та 21 952,96 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2026 (повне рішення складено 15.06.2026) позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Вантажна Локомотивна Компанія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" 21 875,45 грн 3 % річних, 82 820,13 грн інфляційних втрат та 2 662,40 грн судового збору.

19.06.2026 до суду від позивача надійшла заява про стягнення витрат на правничу допомогу.

Відповідно до наведеної заяви Товариство з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Вантажна Локомотивна Компанія" витрати на правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2026 у справі № 910/4357/26 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" про стягнення витрат на правничу допомогу прийнято до розгляду.

23.06.2026 до суду від відповідача надійшла заява про залишення без розгляду заяви позивача про стягнення витрат на правову допомогу, з підстав не подання позивачем протягом 30-ти днів з дня відкриття провадження у справі № 910/4357/26 доказів понесених судових витрат, а також не подано заяви, що такі докази будуть подані протягом 5 днів після ухвалення рішення суду, чим порушено положення ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

23.06.2026 до суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому зазначено, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт. Відтак, витрати позивача на правничу допомогу в розмірі 50 000,00 грн не відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру. З огляду на викладене, відповідач просив суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу.

Розглянувши заяву позивача про стягнення витрат на правничу допомогу та заперечення відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд

УСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 3 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.

Відповідно ч. 1, 2 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи (ч. 3 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (ч. 3 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що безпосередньо у позовній заяві позивачем наведено попередній (орієнтовний) розмір судових витрат у розмірі 50 000,00 грн, який складається з суми судового збору та витрат на правову допомогу адвоката.

При ухваленні рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2026 у справі № 910/4357/26, суд відповідно до приписів ст. 238 Господарського процесуального кодексу України вирішив питання стосовно розподілу судових витрат в частині судового збору, поклавши судовий збір у сумі 2 662,40 грн на відповідача.

Станом на час ухвалення рішення, у суду були відсутні підстави для відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Відповідач у заяві про залишення без розгляду заяви позивача про стягнення витрат на правову допомогу зазначив, що вказана заява позивача підлягає залишенню без розгляду, оскільки позивач не заявляв суду про те, що докази на підтвердження понесення судових витрат будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, а також не обґрунтував причин неможливості подання відповідних доказів до прийняття рішення по суті.

Суд зазначає, що відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надаються цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Згідно із ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За приписами ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі, крім випадків, передбачених статтею 252-1 цього Кодексу.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться (ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

З аналізу положень ч. 8 ст. 129, ч. 13 ст. 8, ст. 252 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що, на відміну від розгляду справи у порядку загального провадження, який передбачає стадію судових дебатів, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження не передбачає проведення судових дебатів.

Оскільки, в процедурі спрощеного провадження стадія судових дебатів відсутня, то до правовідносин сторін підлягає застосуванню інша вимога ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Судом встановлено, що рішення у справі № 910/4357/26 ухвалено 15.06.2026, а заява позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу подана до суду 19.06.2026, тобто в межах встановленого строку на її подання.

Отже, суд дійшов висновку, що позивачем дотримано строки встановлені ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 922/376/20.

Відтак, у суду відсутні підстави для залишення без розгляду заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, у зв`язку із чим заяву відповідача про залишення без розгляду заяви позивача про стягнення витрат на правову допомогу суд залишає без задоволення.

Приписами ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено:

1. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

2. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

3. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України, згідно приписів якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим, у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Критерії, визначені ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.

Договір про надання правничої допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у загальній сумі 50 000,00 грн позивачем було подано такі документи:

- копія Договору про надання правової допомоги від 14.04.2026 (далі - Договір), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" (далі - клієнт) та Адвокатом Калініченко Борисом Ігоровичем (далі - адвокат);

- копія Акту № 1 надання послуг від 15.06.2026;

- опис наданих послуг за Договором;

- копія ордеру серії АІ № 2178804 від 15.04.2026;

- копія свідоцтва № 9940/10 від 15.04.2021.

Відповідно до п. 1.1 Договору, адвокат бере на себе зобов`язання за плату (гонорар) в порядку та на умовах, визначених цим Договором, забезпечити представництво інтересів клієнта, щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих із суми 415 387,84 грн безпідставно отриманого доходу стягнутого в рамках справи № 910/8931/25, з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Вантажна Локомотивна Компанія", а клієнт зобов`язується оплатити надані послуги адвоката на умовах, визначених цим Договором.

Згідно з п. 4.1 Договору, за правову допомогу, передбачену пунктом 1.1 цього Договору клієнт сплачує адвокату винагороду (гонорар) у розмірі 50 000,00 грн.

Судом встановлено, що 15.06.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" (далі - клієнт) та Адвокат Калініченко Борис Ігорович склали та підписали Акт №1 надання послуг, відповідно до якого виконавцем було виконано роботи на суму 50 000,00 грн.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Суд звертає увагу, що за змістом ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до положень ч. 5 ст 126 ГПК України визначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У постанові Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 07.08.2018 Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 916/1283/17.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Суд, дослідивши матеріали справи, щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, врахувавши заперечення відповідача, вважає, що заявлена відповідачем сума є необґрунтованою та неспівмірною.

Аналогічна правова позиція щодо застосування критерію необґрунтованості та неспівмірності заявленої до стягнення суми витрат із реальністю таких витрат, з посиланням зокрема, на незначний обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду у господарському суді та на тривалість судових засідань міститься у Додатковій ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.07.2020 у справі 915/1654/19.

Надавши оцінку наявним в матеріалах справі доказам, беручи до уваги ступінь складності справи та виконані адвокатом роботи (надані послуги), принципи справедливості та верховенства права, співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, а також заперечення відповідача на заяву позивача про стягнення витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є частково обґрунтованими та з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Керуючись ст. 74, 86, 123, 126, 129, 233, 241, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково.

2. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Вантажна Локомотивна Компанія" (Україна, 04119, місто Київ, вул.Іллєнка Юрія, будинок 83Д, офіс 801; ідентифікаційний код: 41427859) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" ( Україна, 54020, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вул.Заводська, будинок 15/2, офіс 3; ідентифікаційний код: 42098436) 10 000,00 грн (десять тисяч гривень 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

3. У задоволенні решти вимог відмовити.

4. Після набрання додатковим рішенням законної сили видати наказ.

Додаткове рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Додаткове рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку, передбаченому ст. 253, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст додаткового рішення складено 29.06.2026.

Суддя Оксана ГУМЕГА