Ухвала суду № 137758435, 25.06.2026, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа № 949/2294/25

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

провівши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дубровиця в режимі відеоконференції судове засідання по кримінальному провадженню, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12025181110000233 від 20 серпня 2025 року по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

16 жовтня 2025 року до Дубровицького районного суду Рівненської області надійшли матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесені до ЄРДР за №12025181110000233 від 20 серпня 2025 року по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України із затвердженим 15 жовтня 2025 року обвинувальним актом.

Ухвалою суду від 17 жовтня 2025 року вказане кримінальне провадження призначено до судового розгляду.

Крім того, вказаною ухвалою суду та ухвалами суду від 08 грудня 2025 року, 03 лютого 2026 року, 31 березня 2026 року та 26 травня 2026 року продовжено обвинуваченому ОСОБА_4 строк тримання під вартою. Зокрема, ухвалою суду від 26 травня 2026 року продовжено на строк 60 днів, тобто до 24 липня 2026 року включно.

26 червня 2026 року через канцелярію суду надійшло клопотання прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Дубровицького відділу Сарненської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

В обґрунтування необхідності продовжено обвинуваченому ОСОБА_4 строк тримання під вартою, прокурор у клопотанні зазначає наступне.

22 серпня 2025 року слідчим суддею Дубровицького районного суду Рівненської області відносно ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який неодноразово продовжувався.

26 травня 2026 року ухвалою Дубровицького районного суду Рівненської області запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 продовжено до 24 липня 2026 року.

Прокурор зазначає, що метою продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 є забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам реалізації ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Вважає, що застосування інших більш м`яких запобіжних заходів до обвинуваченого ОСОБА_4 , які зможуть забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігти виникненню ризиків передбачених у ст. 177 КПК України, а саме таких, як особисте зобов`язання та/або домашній арешт неможливо у зв`язку з тим, що останній вчинив кримінальне правопорушення, яке відноситься до категорії тяжкого злочину, а можливість передання обвинуваченого на особисту поруку та/або застосування відносно останнього застави на даний час не можливо, так як вони не зможуть, запобігти ризикам передбаченим ст. 177 КПК України, зокрема переховуватись від органу досудового розслідування та суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України), незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України), перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України) та вчинити інше кримінальне правопорушення чим продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України), а тому з огляду на вказані обставини, застосування більш м`яких запобіжних заходів відносно обвинуваченого, окрім як тримання під вартою неможливе.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 , враховуючи суспільну небезпечність обвинуваченого, який вчинив умисне тяжке кримінальне правопорушення, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 9 років та який перебуваючи на волі може переховуватись від суду, впливати на свідків, оскільки може виникнути потреба у їх повторному допиті, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення у якому обвинувачується, чим перешкоджатиме встановленню істини в ході судового провадження, а тому з метою забезпечення виконання процесуальних рішень та запобігання подальшої злочинної діяльності, просила суд задоволити клопотання та продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 строк тримання під вартою.

Захисник - адвокат ОСОБА_5 щодо клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 заперечував. Вважає, що перебування обвинуваченого під цілодобовим домашнім арештом з носінням електронного засобу контролю, що в повній мірі забезпечить виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків та не вплине на ефективність здійснення судового розгляду. Також зміна запобіжного заходу на більш м`який не буде перешкодою як прокурору, так і суду здійснювати контроль на належною процесуальною поведінкою обвинуваченого.

Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав позицію свого захисника та просив змінити запобіжний захід на домашній арешт.

Заслухавши прокурора, захисника, обвинуваченого, вивчивши подане прокурором клопотання, суд приходить до наступного висновку.

Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

За ч. 4 ст. 176 КПК України, запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування та до початку підготовчого судового засідання - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини "Тейс проти Румунії", автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України, а саме: запобігання спробам обвинуваченого переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення чи перешкоджати встановленню істини у справі іншим чином.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність подовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Як передбачено ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, законним та обґрунтованим визнається арешт особи, коли він є необхідним для запобігання вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, а також для забезпечення виконання будь-якого обов`язку, встановленого законом.

Отже, у судовому засіданні встановлено, що в рамках кримінального провадження №12025181110000233 від 20 серпня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України обвинуваченому ОСОБА_4 22 серпня 2025 року ухвалою слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, з одночасним визначенням застави 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Також, ухвалами Дубровицького районного суду Рівненської області від 17 жовтня 2025 року, 03 лютого 2026 року, 31 березня 2026 року та 26 травня 2026 року клопотання прокурора ОСОБА_3 були задоволені та продовжувався відносно ОСОБА_4 строк тримання під вартою на строк 60 днів кожне, зокрема до 24 липня 2026 року включно.

Одночасно, обвинуваченому ОСОБА_4 визначено розмір застави у межах 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Суд, при наданні оцінки наявності обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим ОСОБА_4 інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, враховує положення статей 368, 369, 371, 374 КПК України, змістом яких передбачено, що надання оцінки доказів у справі відбувається в нарадчій кімнаті на стадії постановлення вироку. Зазначене свідчить про те, що суд на даній стадії судового розгляду не може робити висновок щодо "обґрунтованості підозри" шляхом надання оцінки всіх доказів у справі, а повинен виходити з поняття наявності відомостей, які здатні переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа могла вчинити це правопорушення, що відповідає критеріям, сформованих у практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, позиції у рішенні від 21 квітня 2011 року у справі "Нечипорук і Йонкало проти України", якою відзначено, що термін "обґрунтована підозра" означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення; а також позиції у рішенні від 30 серпня 1990 року у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства", якою відзначено, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

Отже, на думку суду, відомості, викладені в Реєстрі матеріалів досудового розслідування, а також посилання прокурора в клопотанні на матеріали можуть свідчити про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим інкримінованого кримінального правопорушення. Вагомість таких доказів наразі не викликає сумнівів.

Таким чином, суд, на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів, визначає, що причетність обвинуваченого до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього запобіжного заходу з огляду потреб судового розслідування.

Так, у клопотанні прокурор посилається на наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість обвинуваченого переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення.

При цьому суд наголошує, що обґрунтованість застосованого раніше запобіжного заходу може піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за наявності яких такий запобіжний захід було застосовано, або внаслідок виникнення інших обставин, які можуть бути підставами зміни запобіжного заходу в сторону його продовження чи пом`якшення, зміни чи скасування, оскільки тривала дія запобіжного заходу без врахування конкретних обставин справи може призвести до порушення прав, свобод чи інтересів учасників кримінального провадження.

Отже, суд надаватиме оцінку винятково питанню продовженню існування заявлених прокурором ризиків.

У той же час, прокурор у клопотанні зазначає, що ризики, які існували на момент прийняття рішення про обрання ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та його продовженні, існують, не зменшилися та продовжують бути актуальними. Водночас, перебування обвинуваченого на волі призведе до неможливості повного та об`єктивного судового розгляду з наведених у клопотанні причин.

Так, в обґрунтування вказаного ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, прокурор вказує на той факт, що ОСОБА_4 , будучи обізнаним про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, санкція якого передбачає покарання у вигляді позбавленням волі на строк від 7 до 9 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна, перебуваючи на свободі, зможе вчинити дії, спрямовані на цілеспрямоване переховування від органу досудового розслідування, прокурора та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за скоєне ним злочинне діяння.

Крім того, прокурор зауважує, що інкриміноване кримінальне правопорушення безпосередньо пов`язане з незаконним переправленням осіб через державний кордон України, а місце його вчинення є прикордонною територією. До того ж, ОСОБА_4 володі знаннями щодо особливостей прикордонної місцевості, порядку несення служби підрозділами Державної прикордонної служби України, розміщення пунктів контролю, а також ландшафтних особливостей, придатних для незаконного перетину державного кордону України, тобто, обізнаний про методи і способи незаконного перетину державного кордону, у зв`язку з чим, сам може незаконно перетнути державний кордон.

З приводу наведених обставин, суд зазначає, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (рішення ЄСПЛ "Бекчиєв проти Молдови"). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти (рішення ЄСПЛ "Ідалов проти росії", "Гарицьки проти Польщі", "Храїді проти Німеччини", "Ілійков проти Болгарії").

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" ЄСПЛ зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".

Надаючи оцінку можливості обвинуваченому ОСОБА_4 переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній, з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, може вдатися до відповідних дій.

Отже, у судовому засіданні прокурором доведено наявність ризику, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто обвинувачений без застосування до нього запобіжного заходу зможе переховуватися від суду.

На переконання прокурора, обґрунтування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України - незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні являється те, що ОСОБА_4 познайомився зі свідком ОСОБА_6 і перебуваючи на волі, він може незаконно на нього впливати з метою зміни ним показань та покращення свого становища, у зв`язку з чим лише перебування останнього в слідчому ізоляторі унеможливить їх спілкування.

Прокурор зазначає, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Тобто, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. При цьому, прокурор наголошує, що завжди існує вірогідність виникнення підстав для їх повторного допиту судом.

Так, при наданні оцінки ступеню вказаного ризику, суд враховує, що згідно п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Яжинський проти Польщі" ризик незаконного впливу обвинувачених особисто на свідків може бути визнано на початкових стадіях процесу.

Рівень доведення прокурором цих обставин на даному етапі кримінального провадження не відповідає вимогам достатності для переконання в тому, що він існує, оскільки усі свідки заявлені стороною обвинувачення уже допитані судом і будь-яких підстав для їх повторного допиту судом не встановлено.

Європейський суд із прав людини у справі "Рідкодубський та інші проти України" від 22 січня 2026 року застерігають суди від формалізму, звертаючи увагу на "крихкість та повторюваність аргументації". Судді, продовжуючи запобіжні заходи, часто вдаються до механічного, бездумного перенесення текстів з попередніх ухвал у нові рішення. Це створює ілюзію стабільності правової позиції, але насправді свідчить про повну відсутність аналізу динаміки ризиків.

Ризик - категорія динамічна, а не статична. Те, що було актуальним, гострим і вагомим у перші дні після затримання, через рік розслідування може втратити будь-яку вагу. Слідство за цей час зібрало докази, провело обшуки, допитало свідків, отримало висновки експертиз, отже, об`єктивні можливості підозрюваного перешкоджати цьому процесу суттєво зменшилися, а часто і зовсім зникли. Ігнорування цього факту, як зазначив ЄСПЛ, перетворює процедуру продовження варти на автоматичну пролонгацію, що є категорично неприпустимим у демократичному суспільстві.

Відповідно до ст. 23 та ч. 4 ст. 95 КПК України, суд обґрунтовує свої рішення лише тими показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Оскільки свідки вже допитані, зміна їхніх показань поза судом або тиск на них втрачають процесуальний сенс і зводяться до теоретичних припущень.

Згідно зі ст. 177 КПК України, прокурор зобов`язаний довести реальність ризиків, а не будувати їх на припущеннях. Тому, зважаючи на наведене, суд переконується в тому, що допитаний свідок виключає можливість доведення ризику впливу поза розумним сумнівом.

Таким чином, враховуючи стадію розгляду кримінального провадження, суд переконується в тому, що прокурором ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, не знайшов свого підтвердження під час розгляду клопотання.

Водночас, обґрунтуванням ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, прокурор зазначає те, що ОСОБА_4 скоїв інкриміноване кримінальне правопорушення за попередньою змовою із невстановленою органом досудового розслідування особою і лише тримання під вартою дозволяє забезпечити відсутність спілкування між ними.

Вбачає, що є достатні підстави вважати, що ОСОБА_4 може повідомити таку особу про вже відомі йому обставини досудового розслідування з метою унеможливлення дотримання вимог ст. 2 КПК України в частині, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, а також спільно вчинити комплекс заходів, спрямований на перешкоджання кримінальному провадженню в будь-який спосіб.

Так, зважаючи на те, що у фактичних обставинах кримінального правопорушення, які покладені в основу висунутого обвинувачення, обвинувачений дійсно здійснював реалізацію свого злочинного умислу разом із невстановленою досудовим розслідуванням особою. Тому, наведені прокурором обґрунтування можуть свідчити про наявність ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Також ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення у якому обвинувачується ОСОБА_4 прокурором обґрунтований тим. що обвинувачений офіційно не працює, немає сталого джерела доходів та соціально сталих зв`язків.

Тож, суд вважає, що обставини інкримінованого кримінального правопорушення свідчать про можливість обвинуваченого вчинити інше кримінальне правопорушення. Так, дійсно. обвинувачений ОСОБА_4 ніде не працює, не має постійного джерела прибутку, тому задля реалізації корисливого мотиву та мети на отримання грошової винагороди від невстановленої в ході досудового розслідування особи, та в разі не перебування під вартою, може продовжити вчиняти інші кримінальні правопорушення аналогійного характеру з метою власного збагачення або з інших мотивів.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність подовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи чи продовжуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства ("Летельє проти Франції").

Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

Отже, незважаючи на доволі тривалий час тримання обвинуваченого під вартою, ризики, які стали підставою для застосування та продовження запобіжного заходу - не зникли та не зменшились суттєво, окрім ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Тому, необхідність запобігання вказаним ризикам, з урахуванням переваги суспільного інтересу, виправдовують тримання обвинуваченого під вартою, оскільки в даному випадку суспільний інтерес значно превалює над приватними інтересами обвинуваченого, а застосування більш м`якого запобіжного заходу для запобігання наявним ризикам неможлива.

У даному випадку прокурор обґрунтовано просить суд про продовження строку тримання під вартою з наведенням достатніх аргументів на підтвердження існуючих ризиків.

До того ж, зазначені ризики не спростовані стороною захисту.

Водночас, під час судового засідання у кримінальному проваджені не здобуто відомостей, які би безумовно свідчили про неможливість тримання обвинуваченого під вартою, також судом не отримано відомостей, щодо іншого комплексу обставин, які би переважили ризики передбачені ст. 177 КПК України.

Враховуючи вищевикладене, з метою забезпечення обвинуваченому покладених на нього процесуальних обов`язків, а також відсутність підстав для скасування запобіжного заходу, суд вважає необхідним клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу задоволити та продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою в межах строків, встановлених ст. 197 КПК України.

Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 183, ч. 5 ст. 182 КПК України, враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, зокрема вчинення його з корисливих мотивів, у воєнний час, зважаючи на діючі обмеження воєнного стану, та його тяжкість, відповідно до ст. 12 КК України, обвинуваченому слід обрати розмір застави в межах 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки внесення застави саме в такому розмірі може гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків.

У разі внесення застави обвинуваченим, з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення та вказаних обставин його вчинення, слід покласти обов`язки передбачені ст. 194 КПК України, а саме: не відлучатися із населеного пункту, в якому зареєстрований та проживає, без дозволу прокурора або суду; повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи; утриматись від спілкування із свідками в даному кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Керуючись ст.ст. 176-178, 182, 194, 195, 331, 369-372, 394, 395 КПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Дубровицького відділу Сарненської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку тримання під вартою по кримінальному провадженню, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12025181110000233 від 20 серпня 2025 року по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України - задоволити.

Продовжити строк тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України на строк 60 днів, тобто з 26 червня 2026 року до 24 серпня 2026 року включно.

Одночасно визначити ОСОБА_4 у розмір застави у межах 80 (вісімдесяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 242240 грн. (двісті сорок дві тисячі двісті сорок гривень), яка може бути внесена як самим обвинуваченим так і іншою особою (заставодавцем) за наступними реквізитами:

Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 26259988

Банк отримувача: ДКСУ, м. Київ

Код банку отримувача (МФО): 820172

Рахунок отримувача: UA048201720355229002000010559.

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом дії ухвали.

У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 на строк до 24 серпня 2026 року включно наступні обов`язки:

- не відлучатися із населеного пункту, в якому зареєстрований та проживає, без дозволу прокурора або суду;

- повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;

- утриматись від спілкування із свідками в даному кримінальному провадженні;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_4 у, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документа з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок коштів, має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа місця ув`язнення має негайно здійснити розпорядження про звільнення ОСОБА_4 з-під варти, повідомивши усно та письмово прокурора та суд.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений ОСОБА_4 зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави, підозрюваний ОСОБА_4 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Ухвала щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Копію ухвали направити до ДУ "Рівненський слідчий ізолятор" для виконання.

Ухвала може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а особою, що перебуває під вартою - з моменту вручення копії ухвали.

Повний текст ухвали оголошений о 10 год. 29 червня 2026 року в приміщенні Дубровицького районного суду Рівненської області.

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду ОСОБА_1