Ухвала суду № 137756629, 29.06.2026, Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 950/2480/25

Номер провадження 1-кп/950/82/26

У Х В А Л А

29 червня 2026 року Лебединський районний суд Сумської області

в складі: судді - ОСОБА_1

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

прокурора - ОСОБА_3 , захисника - ОСОБА_4 , обвинуваченого - ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лебедин клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та клопотання захисника ОСОБА_4 про застосування ОСОБА_5 більш м`якого запобіжного заходу у кримінальному провадженні № 62025170040008243 про обвинувачення

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кремінна Луганської області, громадянина України, солдата військової частини НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , освіта середня, розлученого, раніше судимого вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 20.12.2022 за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком 4 роки 10 місяців, ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02.09.2024 звільненого умовно-достроково від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом під час особливого періоду,

- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

в с т а н о в и в:

Лебединським районним судом Сумської області здійснюється судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_5 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Ухвалою Лебединського районного суду Сумської області від 05 травня 2026 року щодо ОСОБА_5 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Строк дії зазначеного запобіжного заходу спливає, у зв`язку з чим прокурор звернувся до суду з клопотанням про його продовження строком на 60 днів.

Клопотання прокурора обґрунтоване тим, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення проти встановленого порядку проходження військової служби, а саме у нез`явленні вчасно на службу без поважних причин, вчиненому в умовах воєнного стану.

За змістом обвинувачення, ОСОБА_5 після умовно-дострокового звільнення від відбування покарання уклав контракт про проходження військової служби, був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , призначений на посаду старшого водія - радіотелефоніста штурмового спеціалізованого відділення штурмового спеціалізованого взводу штурмової спеціалізованої роти «Шквал» військової частини НОМЕР_1 .

Прокурор зазначає, що після проходження лікування у ДНП «Всеукраїнський лікувально-реабілітаційний центр «ЦИБЛІ» ОСОБА_5 у визначений час до місця несення служби не прибув, у період з 06.04.2025 по 23.04.2025 обов`язки військової служби не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до військової частини не вживав, а 23.04.2025 самостійно повернувся до пункту тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 .

На думку прокурора, ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшилися, а саме існує ризик переховування обвинуваченого від суду, ризик незаконного впливу на свідків, які ще не допитані судом, а також ризик вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження кримінального правопорушення, у якому особа обвинувачується.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 клопотання підтримав, просив його задовольнити та продовжити щодо ОСОБА_5 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Обвинувачений ОСОБА_5 проти задоволення клопотання прокурора заперечив, просив обрати йому більш м`який запобіжний захід, не пов`язаний із триманням під вартою.

Захисник ОСОБА_4 проти задоволення клопотання прокурора заперечувала, просила відмовити у його задоволенні та обрати обвинуваченому більш м`який запобіжний захід. Захисник послалася на Рішення Конституційного Суду України № 4-р(ІІ)/2026, яким визнано неконституційною частину восьму статті 176 КПК України щодо безальтернативності застосування до військовослужбовців запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. У разі якщо суд дійде висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою, захисник просила визначити альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у мінімальному розмірі.

Заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши клопотання прокурора та матеріали, якими воно обґрунтовується, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Частиною 2 цієї статті передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність, а позбавлення свободи можливе лише у випадках і відповідно до процедури, встановленої законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Згідно з ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Суд враховує, що тримання під вартою є найбільш суворим запобіжним заходом, який суттєво обмежує право особи на свободу та особисту недоторканність, а тому продовження строку його дії можливе лише за наявності належних, достатніх і конкретних підстав, установлених судом за результатами індивідуальної оцінки обставин кримінального провадження, даних про особу обвинуваченого та ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Частина 3 ст. 331 КПК України передбачає, що за результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам, зокрема: переховуватися від органів досудового розслідування та суду; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється або обвинувачується.

Відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування або продовження запобіжного заходу суд зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, зокрема вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі; вік та стан здоров`я особи; міцність соціальних зв`язків; наявність постійного місця роботи або навчання; репутацію; майновий стан; наявність судимостей; дотримання умов раніше застосованих запобіжних заходів; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України. Санкція вказаної норми передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років, тобто обвинувачення стосується тяжкого злочину.

При цьому суд звертає увагу, що на цій стадії судового провадження суд не вирішує питання про винуватість чи невинуватість ОСОБА_5 , не оцінює докази з точки зору їх достатності для ухвалення обвинувального або виправдувального вироку, а перевіряє виключно наявність правових та фактичних підстав для подальшого застосування запобіжного заходу.

ОСОБА_5 згідно з ч. 2 ст. 42 КПК України має процесуальний статус обвинуваченого, оскільки обвинувальний акт щодо нього переданий до суду. Обґрунтованість пред`явленого обвинувачення, доведеність чи недоведеність вини, достовірність або недостовірність доказів, перевага одних доказів над іншими можуть бути вирішені виключно під час ухвалення судом остаточного рішення за наслідками судового розгляду.

Щодо ризику переховування від суду, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд приходить до висновку, що такий ризик не зменшився та залишається актуальним.

Такий висновок суду ґрунтується не лише на тяжкості інкримінованого кримінального правопорушення, а й на сукупності інших обставин. ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні злочину, пов`язаного із нез`явленням на службу в умовах воєнного стану. За змістом обвинувачення, після виписки з лікувального закладу він у визначений час до місця несення служби не прибув, у період з 06.04.2025 по 23.04.2025 обов`язки військової служби не виконував та перебував поза місцем проходження служби.

Суд не надає цим обставинам оцінки як доказам винуватості, однак враховує їх при оцінці ризику ухилення від суду, оскільки сама фабула обвинувачення, дані про попередню поведінку особи, тяжкість можливого покарання, відсутність сталих соціальних зв`язків за місцем розгляду справи, реєстрація в іншій області та фактичне проживання за іншою адресою у сукупності свідчать про наявність реальної можливості переховування від суду.

Суд також враховує, що ОСОБА_5 раніше судимий, умовно-достроково звільнений від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом під час особливого періоду, а кримінальне провадження здійснюється в умовах воєнного стану. Ці обставини у сукупності посилюють ризик ухилення від суду.

Щодо ризику незаконного впливу на свідків, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд приходить до висновку, що такий ризик також не відпав.

У кримінальному провадженні свідками є, зокрема, військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 . Судовий розгляд по суті пред`явленого обвинувачення не завершений, усі докази не досліджені, усі свідки судом не допитані. Відповідно до принципу безпосередності дослідження доказів суд покладає в основу судового рішення лише ті докази, які безпосередньо досліджені в судовому засіданні. До моменту допиту відповідних свідків у суді ризик впливу на них не може вважатися усунутим.

Суд враховує, що для встановлення цього ризику закон не вимагає доведення факту вже вчиненого впливу на свідків. Достатнім є встановлення реальної можливості такого впливу з урахуванням характеру кримінального провадження, зв`язків обвинуваченого із військовим колективом, кола свідків та стадії судового розгляду. Саме такі обставини у цьому провадженні наявні.

Щодо ризику вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа обвинувачується, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд також вважає його доведеним.

ОСОБА_5 є військовослужбовцем, обвинувачується у вчиненні військового кримінального правопорушення в умовах воєнного стану. За змістом обвинувачення, кримінальне правопорушення пов`язане саме з порядком проходження військової служби та виконанням військового обов`язку. З огляду на попередню судимість, умовно-дострокове звільнення для проходження військової служби, характер обвинувачення та обставини інкримінованого діяння, суд приходить до висновку, що існує реальний ризик повторення протиправної поведінки або вчинення іншого кримінального правопорушення.

Згідно зі ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України. Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022, в Україні введено воєнний стан. Наявність воєнного стану, характер інкримінованого кримінального правопорушення та статус обвинуваченого як військовослужбовця зумовлюють підвищений суспільний інтерес до забезпечення належної процесуальної поведінки особи та виконання завдань кримінального провадження.

Оцінюючи доводи сторони захисту про необхідність застосування більш м`якого запобіжного заходу, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.

Суд приходить до висновку, що особисте зобов`язання, особиста порука, домашній арешт чи інший більш м`який запобіжний захід, не пов`язаний із триманням під вартою, не здатні належним чином запобігти встановленим ризикам. Особисте зобов`язання є недостатнім з огляду на тяжкість обвинувачення, попередню судимість, характер інкримінованої поведінки та ризик ухилення від суду. Особиста порука не може бути застосована, оскільки до суду не подано письмових звернень осіб, які заслуговують на довіру та поручаються за виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків. Домашній арешт також не забезпечить належного запобігання ризикам, оскільки не усуває можливості незаконного впливу на свідків, ухилення від суду та повторення протиправної поведінки з урахуванням конкретних обставин цього провадження.

Суд окремо оцінює посилання захисника на Рішення Конституційного Суду України № 4-р(ІІ)/2026.

Другий сенат Конституційного Суду України 24 червня 2026 року у Рішенні № 4-р(ІІ)/2026 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_6 визнав неконституційною частину восьму статті 176 КПК України, яка передбачала безальтернативне застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до військовослужбовців, підозрюваних або обвинувачених у вчиненні окремих військових кримінальних правопорушень, відтермінувавши втрату чинності цього припису на три місяці.

Суд враховує правову позицію Конституційного Суду України про те, що застосування до військовослужбовців виключно найсуворішого запобіжного заходу без можливості індивідуальної оцінки обставин конкретного кримінального провадження та ризиків не відповідає конституційним гарантіям свободи та особистої недоторканності.

Водночас зазначене рішення Конституційного Суду України саме по собі не означає автоматичної неможливості застосування або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Його зміст вимагає від суду не формального посилання на статус військовослужбовця та кваліфікацію за ст. 407 КК України, а індивідуальної оцінки ризиків, обставин справи, даних про особу та можливості застосування альтернативних запобіжних заходів.

Саме таку індивідуальну оцінку суд у цій ухвалі здійснив і дійшов висновку, що встановлені ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, є реальними, актуальними та не можуть бути нейтралізовані більш м`яким запобіжним заходом, не пов`язаним із триманням під вартою.

Разом з тим, з урахуванням правової позиції Конституційного Суду України, вимог ст. 29 Конституції України, ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також принципу пропорційності, суд приходить до висновку, що у цій справі необхідно визначити альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, визначених ч. 4 ст. 183 КПК України.

Згідно з абзацом восьмим ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого, зокрема, ст. 407 КК України.

Наведена норма надає суду право не визначати розмір застави, однак не встановлює обов`язку суду у кожному випадку відмовлятися від визначення застави. З урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 4-р(ІІ)/2026, принципу індивідуалізації запобіжного заходу та необхідності забезпечення реальної альтернативи триманню під вартою, суд вважає за необхідне визначити заставу.

Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України щодо особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, розмір застави визначається в межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Суд відхиляє доводи захисника про необхідність визначення застави у мінімальному розмірі, оскільки мінімальна застава не відповідатиме інтенсивності встановлених ризиків та не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

При визначенні розміру застави суд враховує тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення, санкцію ч. 5 ст. 407 КК України, попередню судимість обвинуваченого, факт умовно-дострокового звільнення від відбування покарання для проходження військової служби, характер обвинувачення, наявність ризиків переховування від суду, незаконного впливу на свідків та вчинення іншого кримінального правопорушення, а також стадію судового розгляду, на якій не всі докази досліджені та не всі свідки допитані.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що застава у мінімальному або наближеному до мінімального розмірі не здатна достатньою мірою гарантувати виконання ОСОБА_5 процесуальних обов`язків. Водночас застава у максимальному розмірі, передбаченому п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України для тяжкого злочину, а саме 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, є необхідною, достатньою та пропорційною встановленим ризикам.

Станом на час постановлення ухвали прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3328 грн. Отже, 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 266240 грн.

Доказів того, що визначення застави саме у такому розмірі є завідомо непомірним для обвинуваченого, стороною захисту суду не надано. Крім того, КПК України передбачає можливість внесення застави як самим обвинуваченим, так і заставодавцем.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що клопотання прокурора підлягає частковому задоволенню: строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_5 необхідно продовжити на 60 днів, одночасно визначивши альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у максимальному розмірі, передбаченому законом для тяжкого злочину.

Керуючись ст. ст. 29, 65, 68 Конституції України, ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 2, 7, 8, 9, 42, 131, 132, 176, 177, 178, 182, 183, 194, 331, 369, 372, 376 КПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Продовжити щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 27 серпня 2026 року включно.

Утримання ОСОБА_5 здійснювати в Державній установі «Сумський слідчий ізолятор».

Одночасно визначити ОСОБА_5 альтернативний запобіжний захід у виді застави для забезпечення виконання ним обов`язків, визначених КПК України.

Розмір застави визначити у межах 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 266 240 грн у національній грошовій одиниці України, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок: отримувач: ТУ ДСА України в Сумській області; код ЄДРПОУ отримувача: 26270240; банк отримувача: ДКСУ м. Київ; МФО: 820172; рахунок отримувача: UA558201720355249001000008869; призначення платежу: «Застава за ОСОБА_5 , справа № 950/2480/25, Лебединський районний суд Сумської області».

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному цією ухвалою, протягом дії ухвали про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, тобто до 27 серпня 2026 року включно.

У разі внесення застави покласти на обвинуваченого ОСОБА_5 такі обов`язки:

прибувати до Лебединського районного суду Сумської області за кожним викликом;

повідомляти суд про зміну свого місця проживання, місця перебування та/або місця служби;

здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, а також інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_5 , що у разі внесення застави у визначеному цією ухвалою розмірі оригінал документа з відміткою банку, який підтверджує внесення коштів на депозитний рахунок, має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

Після отримання та перевірки протягом одного дня документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа місця ув`язнення, за умови відсутності іншого судового рішення, яке передбачає тримання ОСОБА_5 під вартою, зобов`язана негайно здійснити розпорядження про його звільнення з-під варти та повідомити про це усно і письмово Лебединський районний суд Сумської області та прокурора.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної цією ухвалою, ОСОБА_5 зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у виді застави.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави ОСОБА_5 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.

Роз`яснити ОСОБА_5 та заставодавцю, що у разі невиконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, неприбуття за викликом суду без поважних причин або неповідомлення про причини неприбуття, а також у разі порушення інших умов застосування застави, застава може бути звернута в дохід держави в порядку, передбаченому КПК України.

У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_4 про застосування більш м`якого запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, відмовити.

Копію ухвали після її оголошення негайно вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору та направити до Державної установи «Сумський слідчий ізолятор» для виконання.

Ухвала в частині продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена безпосередньо до Сумського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою, - у той самий строк з моменту вручення йому копії ухвали.

Подання апеляційної скарги на ухвалу не зупиняє її виконання.

Суддя: ОСОБА_7