Рішення № 137755958, 17.06.2026, Ізяславський районний суд Хмельницької області

Справа № 675/1371/22

Провадження № 2/675/10/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" червня 2026 р. Ізяславський районний суд Хмельницької області в складі головуючої - судді Янішевської О. С., з секретарем судового засідання Король К. О.,

з участю позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки адвоката Люблінського О. Ф.,

представника відповідача ТОВ СП «Агрос-Віста» адвоката Дацишиної М. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ізяславі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Агрос-Віста» про стягнення компенсації за період фактичного користування земельною ділянкою та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

29 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Агрос-Віста» (далі ТОВ СГП «Агрос-Віста») про стягнення компенсації за період фактичного користування земельною ділянкою та стягнення моральної шкоди. Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16 червня 2007 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 6822189200:05:008:0127, загальною площею 2,4749 га, що призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Тернавської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, кадастровий номер якої в подальшому був змінений на 6822187500:04:010:0650. 20 лютого 2008 року між позивачкою та ТОВ СГП «Агрос-Віста» був укладений Типовий договір оренди землі строком на 10 років, що набирає чинності з моменту його реєстрації, тобто з 25 грудня 2010 року. Відповідно до п. 37 вказаного договору дія договору припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено, тобто дія договору закінчилась 25 грудня 2020 року. Невід`ємною частиною договору є акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 20 лютого 2008 року, відповідно до якого право власності орендодавця на орендовану земельну ділянку підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 16 червня 2007 року, що в свою чергу підтверджує, що йдеться саме про земельну ділянку з кадастровим номером 6822187500:04:010:0650. Позивачка вказує, що неодноразово зверталась до ТОВ СГП «Агрос-Віста» з письмовими вимогами припинити використання та обробку даної земельної ділянки: від 29 червня 2017 року, 08 лютого 2018 року, 01 липня 2019 року, 18 червня 2020 року, 01 липня 2021 року, які були отримані ТОВ СГП «Агрос-Віста». Позивачка також 25 листопада 2020 року зверталась до державного реєстратора Ізяславської РДА з письмовою заявою, в якій просила не реєструвати новий договір оренди земельної ділянки між нею та ТОВ СГП «Агрос-Віста», оскільки не збирається його укладати та оновлювати. Також ОСОБА_1 05 лютого 2021 року, 21 березня 2021 року та 24 червня 2022 року зверталась до голови Сахновецької ОТГ з письмовими заявами про незаконне користування ТОВ СГП «Агрос-Віста» спірною земельною ділянкою без укладення договору та про перешкоджання ТОВ СГП «Агрос-Віста» у доступі ОСОБА_1 до даної земельної ділянки, ненадання їй дороги для користування земельною ділянкою. Позивачка вказує, що станом на 12 липня 2022 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна відсутня інформація про реєстрацію іншого речового права на спірну земельну ділянку. Позивачка вказала, що в листі від 16 листопада 2021 року ТОВ СГП «Агрос-Віста» звернулося до неї з пропозицією міни земельними ділянками, на що позивачка не погодилась і що на думку позивачки свідчить про безпідставне користування належною ОСОБА_1 земельною ділянкою. ОСОБА_1 повідомила, що не отримала плати за фактичне використання ТОВ СГП «Агрос-Віста» належної позивачці земельної ділянки з 01 січня 2018 року по 2022 роки. В зв`язку з цим позивачка просить стягнути з ТОВ СГП «Агрос-Віста» компенсацію за період фактичного використання її земельної ділянки в таких розмірах: за 2018 рік 15000 грн, за 2019 рік 15000 грн, за 2020 рік 20000 грн, за 2021 рік 25000 грн, за 2022 рік 30000 грн, а всього в сумі 105000 грн. Крім того, ОСОБА_1 вказує, що зазнала моральних страждань, які пов`язані з негативним відношенням до неї представників ТОВ СГП «Агрос-Віста», внаслідок чого погіршився і без того поганий стан її здоров`я; численні звернення до відповідача спричинили душевні переживання, а оскільки ОСОБА_1 є особою похилого віку , то вказані страждання нанесли непоправної шкоди її здоров`ю. Нанесену моральну шкоду Громюк М. В. оцінює в 250000 грн.

Позивачка просить стягнути з ТОВ СГП «Агрос-Віста» на її користь компенсацію за період фактичного користування земельною ділянкою в сумі 105000 грн та 250000 грн моральної шкоди.

Позивачка ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала.

Представник позивачки адвокат Люблінський О. Ф. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ТОВ СГП «Агрос-Віста» адвокат Дацишина М. В. у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, просила відмовити позивачці в позові.

Вислухавши позицію сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

29 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Агрос-Віста» про стягнення компенсації за період фактичного користування земельною ділянкою та стягнення моральної шкоди.

Ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 01 вересня 2022 року відкрите провадження за вказаною заявою за правилами загального провадження.

02 березня 2023 року закрите підготовче провадження.

19 жовтня 2022 року представником відповідача ТОВ СГП «Агрос-Віста» суду надано відзив на вказану позовну заяву, в якому зазначено, що позовні вимоги задоволенню не підлягають через їх безпідставність, оскільки ТОВ СГП «Агрос-Віста» визнає та не оспорює право власності ОСОБА_1 на вказану в позові земельну ділянку, визнає та не оспорює, що між сторонами був укладений типовий договір оренди землі. Що стосується неотримання позивачкою плати за користування земельною ділянкою, ТОВ СГП «Агрос-Віста» зазначило, що відповідно до умов договору оренди регулярно та вчасно нараховувало ОСОБА_1 орендну плату у визначених в договорі розмірах, яку позивачка отримувала особисто в касі або в натуральній формі, не надаючи відповідачу своїх банківських реквізитів, однак з 2018 року ОСОБА_1 припинила отримувати орендну плату особисто, не зверталась до ТОВ СГП «Агрос-Віста» за виплатою орендної плати ні особисто, ні через своїх представників, банківських реквізитів для перерахунку орендної плати також не надала. При цьому ОСОБА_1 була нарахована орендна плата за 2018, 2019, 2020 роки на загальну суму 11224,45 грн, які ТОВ СГП «Агрос-Віста» готове сплатити ОСОБА_1 в будь-який зручний для неї спосіб, за 2021 та 2022 роки орендна плата не нараховувалась та не виплачувалась у зв`язку з закінченням строку дії договору оренди, тому відповідач заявлені позивачкою суми компенсації необґрунтованими, а заяви позивачки про вину відповідача в неотриманні коштів маніпулятивними та безпідставними. Що стосується моральної шкоди, відповідач вважає, що позивачкою не надано і не може бути надано доказів глибини душевних страждань та того, що негативні наслідки настали саме внаслідок дій відповідача.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 6822187500:04:010:0650, площею 2,1725 га, що розташована на території Тернавської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується доданими до матеріалів справи копіями державного акту серії ЯД № 0199337, виданого Ізяславською державною адміністрацією 26 листопада 2007 року на підставі свідоцтва про право на спадщину, свідоцтва про прав на спадщину за заповітом, Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 304771271 від 12 липня 2022 року.

Вказана земельна ділянка перебувала в оренді ТОВ СГП «Агрос-Віста» відповідно до умов типового договору оренди землі № 205, укладеного між ТОВ СГП «Агрос-Віста» та ОСОБА_1 20 лютого 2008 року строком на 10 років, який був зареєстрований в Ізяславському відділі ТРФДПЦДЗС у Державному реєстрі земель від 25 грудня 2010 року № 041075400039, що підтверджується доданими до матеріалів справи копіями договору, додатку до договору оренди землі кадастрового плану, акту визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), акту приймання-передачі земельної ділянки.

Суд звертає увагу, що факт реєстрації договору в Державному реєстрі земель від 25 грудня 2010 року № 041075400039 в ході судового розгляду не оспорювався та на його спростування суду не було надано жодних доказів.

Що стосується доводів позивачки про відсутність інформації про договір оренди між нею та ТОВ СГП «Агрос-Віста» від 20 лютого 2008 року в Державному земельному кадастрі, суд звертає увагу, що договір укладений 20 лютого 2008 року, зареєстрований у державному реєстрі земель 25 грудня 2010 року, тоді як Закон України «Про Державний земельний кадастр» № 3613-VIприйнятий 07 липня 2011 року та частково набрав чинності 7 серпня 2011 року, тобто як укладений, так і зареєстрований до створення Державного земельного кадастру.

Як повідомила в судовому засіданні сама позивачка, вона не мала наміру укладати новий договір оренди земельної ділянки або продовжувати договірні відносини щодо земельної ділянки з ТОВ СГП «Агрос-Віста», про що письмовими заявами повідомляла ТОВ СГП «Агрос-Віста» 29 червня 2017 року, 08 лютого 2018 року, 01 липня 2019 року, 18 червня 2020 року, 25 листопада 2020 року, 01 грудня 2021 року, які отримувало ТОВ СГП «Агрос-Віста.

Представник ТОВ СГП «Агрос-Віста» не заперечував факт отримання заяв ОСОБА_1 з відмовою від поновлення договору оренди земельної ділянки та не заперечувала проти того, що дія договору оренди земельної ділянки площею 2,1725 га кадастровий номер 6822187500:04:010:0650 закінчилась, повідомила, що на всі письмові заяви позивачки надавались письмові відповіді.

Сама ОСОБА_1 не заперечувала, що на свої письмові заяви отримувала від ТОВ СГП «Агрос-Віста» письмові відповіді, копії яких та копії відповідей на свої звернення до інших державних органів додала до матеріалів справи.

Зокрема, до матеріалів справи додана постанова від 30 грудня 2019 року про закриття кримінального провадження № 42019241270000019, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20 травня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, за заявою, серед інших, ОСОБА_1 про використання ТОВ СГП «Агрос-Віста» належної позивачці земельної ділянки без законних на те підстав та неповернення позивачці земельної ділянки. Кримінальне провадження було закрите на підставі п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК України за відсутністю події кримінального правопорушення.

Разом з тим, 22 березня 2021 року (вх № 167) ОСОБА_1 зверталась до Сахновецької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області з письмовою заявою від 05 лютого 2021 року, в якій просила сільську раду не укладати договору оренди на проектну польову дорогу з ТОВ СГП «Агрос-Віста» та надати позивачці дорогу для під`їзду до належної позивачці земельної ділянки.

ОСОБА_1 підтверджує факт безпідставного використання ТОВ СГП «Агрос-Віста» належної позивачці земельної ділянки площею 2,1725 га кадастровий номер 6822187500:04:010:0650 отриманим від ТОВ СГП «Агрос-Віста» листом № 381 від 16 листопада 2021 року, копію якого додала до матеріалів справи з пропозицією міни земельними ділянками, на яку ОСОБА_1 не погодилась.

Крім того, позивачка надала суду копію договору про спільний обробіток земельної ділянки між нею та ТОВ СГП «Агрос-Віста» від 18 квітня 2022 року, підписаний директором ТОВ СГП «Агрос-Віста», однак не підписаний ОСОБА_1

23 жовтня 2024 року представник позивачки адвокат Калабський С. В. звернувся до суду з письмовим клопотанням про залучення доказів, яке було задоволене ухвалою суду від 23 жовтня 2024 року.

Суду надані копії протоколу про адміністративне правопорушення № ДК/0005П/07/01/-24 від 28 травня 2024 року, складеного державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у Хмельницькій області головним спеціалістом Сектору державного контролю за використанням та охороною земель № 1 Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про притягнення до адміністративної відповідальності керівника ТОВ СГП «Агрос-Віста» Федорчука І. Б. за ст. 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення; постанови про накладення адміністративного стягнення № ДК/003По/08/01/-24, винесеної 27 червня 2024 року державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у Хмельницькій області головним спеціалістом Сектору державного контролю за використанням та охороною земель № 1 Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання винним керівника ТОВ СГП «Агрос-Віста» ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яке полягає у використанні ТОВ СГП «Агрос-Віста» належної ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,1725 га кадастровий номер 6822187500:04:010:0650 без правовстановлюючих документів єдиним масивом із суміжними земельними ділянками, що перебувають в користуванні ТОВ СГП «Агрос-Віста», накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_2 у вигляді штрафу в сумі 340 грн; припису від 27 червня 2024 року № ДК/0005Пр/03/01/-24 директору ТОВ СГП «Агрос-Віста»; повідомлення про сплату шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, псування земель, що відбулося під час провадження діяльності, пов`язаної з порушенням родючого шару ґрунту, яку здійснено за відсутності відповідної документації із землеустрою від 27 червня 2024 року № ДК/0003ШК/11/01/-24; розрахунку розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки з кадастровим номером 6822187500:04:010:0650, розташованої на території Сахновецької ОТГ Шепетівського району за межами населених пунктів.

Суд не може взяти до уваги вказані документи в якості доказів, оскільки вказані протокол про адміністративне правопорушення № ДК/0005П/07/01/-24 складений 28 травня 2024 року, постанова про накладення адміністративного стягнення № ДК/003По/08/01/-24, винесена 27 червня 2024 року, припис № ДК/0005Пр/03/01/-24 директору ТОВ СГП «Агрос-Віста» та повідомлення про сплату шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, псування земель, що відбулося під час провадження діяльності, пов`язаної з порушенням родючого шару ґрунту, яку здійснено за відсутності відповідної документації із землеустрою № ДК/0003ШК/11/01/-24 винесені 27 червня 2024 року, тоді як позовні вимоги заявлені позивачкою обмежуються строком з 2018 по 2022 роки.

Позивачка вказала що компенсація за період фактичного використання її земельної ділянки становить за 2018 рік 15000 грн, за 2019 рік 15000 грн, за 2020 рік 20000 грн, за 2021 рік 25000 грн, за 2022 рік 30000 грн, однак жодних розрахунків із посиланням на відповідні докази позивачка суду не надала. Також ОСОБА_1 не просила суд витребувати будь-які докази для проведення таких розрахунків.

Представник відповідача адвокат Дацишина М. В. суду повідомила, що ТОВ СГП «Агрос-Віста» згідно умов договору оренди земельної ділянки нараховувало ОСОБА_1 орендну плату у 2018, 2019 та 2020 роках, при цьому розмір орендної плати переглядався і збільшувався як у зв`язку із збільшенням нормативно-грошової оцінки землі, такі в зв`язку із збільшенням відсотків, які сплачуються в якості орендної плати. При цьому адвокат звернула увагу суду, що ОСОБА_1 відмовлялася отримувати нараховану суму орендної плати.

Доводи представника відповідача підтверджуються доданими до матеріалів справи копією витягу з наказу ТОВ СГП «Агрос-Віста» № 50 від 14 травня 2019 року «Про підвищення орендної плати», довідками ТОВ СГП «Агрос-Віста» № 468 від 29 грудня 2022 року, № 88/1 від 13 лютого 2023 року, № 588 від 20 вересня 2023 року, № 589 від 20 вересня 2023 року, витягом № НВ-9928338112023 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, реєстром безготівкових термінових переказів від 24 січня 2023 року № 88, копією платіжного доручення № 5136863423 від 03 березня 2023 року, копією реєстру безготівкових термінових переказів від 18 липня 2023 року № 100, копією платіжної інструкції № 1354652074123 від 21 серпня 2023 року, а також показами свідка ОСОБА_3 .

Сама ОСОБА_1 у судовому засіданні не заперечувала, що відмовилась отримувати нараховану ТОВ СГП «Агрос-Віста» орендну плату за 2018, 2019, 2020 роки, оскільки вважає, що їй нарахована несправедливо маленька сума орендної плати.

Допитана в ході судового розгляду в якості свідка ОСОБА_3 суду показала, що працює в ТОВ СГП «Агрос-Віста», ОСОБА_1 являлась орендодавцем, дія договору закінчилась в грудні 2020 року, з метою продовжити договірні відносини позивачці пропонувались різні варіанти, однак ОСОБА_1 відмовилась, крім того, позивачці пропонувалось як укласти новий договір оренди, так і провести обмін земельними ділянками, передавши ОСОБА_1 земельну ділянку не в середині поля, а з краю від дороги, викупити земельну ділянку, однак на всі пропозиції позивачка відповіла відмовою, не зважаючи на це, ТОВ СГП «Агрос-Віста» готове до перемовин з позивачкою.

Допитаний в ході судового розгляду в якості свідка ОСОБА_4 суду показав, що працює в ТОВ СГП «Агрос-Віста», підтвердив, що товариством робились неодноразові спроби продовжити договір оренди землі з ОСОБА_1 , на що остання відповіла відмовою. Свідок наполягає, що належна позивачці земельна ділянка засівалася лише у 2022 році за попередньою домовленістю з ОСОБА_1 , від якої в подальшому позивачка відмовилась, тоді поле було засіяне кукурудзою з врожайністю приблизно 100 ц з гектара. Також свідок повідомив, що на полі, де знаходиться належна позивачці земельна ділянка, у 2021 році сіялася соя, у 2022 році кукурудза.

Правовідносини, наявні між сторонами у справі на підставі наведених фактичних обставин, мають таке правове регулювання.

Стаття 41 Конституції України визначає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Аналогічні положення міститься й у статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Неодмінним елементом правовідносин є їхній зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певні матеріальні або нематеріальні блага з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створенням об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та (або) нематеріального блага.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною 1 ст. 31 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Статтею 33 Закону України «Про оренду землі» визначено, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

За змістом частин першої та другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною першою статті 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення (частина друга та третя цієї ж статті).

Залежно від моменту виникнення прав та обов`язків у сторін договору виділяють консенсуальні та реальні договори.

Консенсуальний договір - це договір, у якому права та обов`язки виникають з моменту досягнення між сторонами згоди за усіма істотними умовами [момент одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір (оферту), відповіді про прийняття цієї пропозиції (акцепту)], і саме з цього моменту такі договори вважаються укладеними та набувають юридичного значення. Схожі висновки викладені у підпункті 8.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16, постановах КЦС ВС від 12 червня 2019 року у справі № 2-6315/11 та від 23 листопада 2022 року у справі № 757/63756/18, а також пунктах 71, 72 постанови КГС ВС від 19 вересня 2019 року у справі № 924/831/17.

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частини перша та друга статті 792 ЦК України).

З наведеного визначення слідує, що договір оренди землі є консенсуальним договором (орендодавець зобов`язаний передати орендареві земельну ділянку), який встановлює такі права сторін у зобов`язальних правовідносинах: для орендаря - право вимагати передання йому у володіння та користування земельну ділянку; для орендодавця - право на оренду плату та право вимагати використання ділянки відповідно до договору і законодавства (див. mutatis mutandis постанови КГС ВС від 03 квітня 2020 року у справі № 912/3294/18 та від 15 листопада 2022 року у справі № 914/917/21).

Висновки про те, що договір оренди землі є консенсуальним, містяться також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19, від 06 березня 2024 року у справі № 902/1207/22, Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 лютого 2019 року у справі № 808/4797/13-а та КЦС ВС від 09 серпня 2023 року у справі № 357/10393/19.

За нормою статті 18 Закону України «Про оренду землі» № 161-XIV (далі Закон № 161-XIV), відповідно до якої договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації, та частини першої статті 20 цього Закону, яка визначала, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації, були зроблені висновки Великої Палати Верховного Суду про застосування цих норм, викладені у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17.

У вказаній вище постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, зокрема, що права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтями 18, 20 Закону № 161-XIV у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Також Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що сторони в договорі оренди землі мали право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії вказаного договору, однак якщо сторони цього не зробили, то діють загальні правила, передбачені Законом № 161-XIV, який прямо встановлював, що договір оренди земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації. Отже, для визначення початку перебігу та закінчення строку дії саме цього договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення в Реєстрі відповідних реєстраційних дій.

При цьому Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України у редакції, яка була чинною як на час укладення договору оренди земельної ділянки у справі (01.11.2007), так і на момент його державної реєстрації (30.06.2011), визначено момент, коли договір, який підлягав державній реєстрації, є укладеним, а саме: договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації. Оскільки моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються (частина друга статті 631 ЦК України), то моментом укладення договору оренди земельної ділянки на час дії зазначеної редакції частини третьої статті 640 ЦК України є саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до частини третьої статті 631 цього Кодексу.

Однак Велика Палата Верховного Суду вважає незастосовними у цій справі наведені вище висновки, викладені у її постанові від 15.01.2020 у справі № 322/1178/17, адже вони зроблені щодо договору оренди землі, підписаного сторонами 01 листопада 2007 року та зареєстрованого 30 червня 2011 року, а з 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» (далі - Закон № 1878-VI), якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено посилання на державну реєстрацію правочинів, а із Закону № 161-XIV були виключені статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі.

До того ж за висновками, викладеними у пункті 39 постанови палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності КГС ВС від 16 березня 2020 року у справі № 922/1658/19, які Велика Палата Верховного Суду враховує mutatis mutandis під час вирішення цього спору, необхідно розмежовувати державну реєстрацію речових прав, зокрема, на землю, порядок якої урегульовано у статтях 125, 126 ЗК України, та державну реєстрацію правочину (стаття 210 ЦК України).

У пункті 45 постанови від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку про те, що державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору оренди землі.

Таким чином, у зв`язку зі змінами в законодавстві з 01 січня 2013 року договір не міг бути зареєстрований. Натомість закон передбачає проведення державної реєстрації права оренди, зокрема, на підставі укладеного в установленому порядку договору оренди землі (частини перша та шоста статті 6 Закону № 161-XIV; пункт 1 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV).

Аналіз Закону № 161-XIV у наведеній вище редакції з урахуванням консенсуальної природи договору оренди землі дозволяє зробити низку висновків.

Насамперед слід звернути увагу на те, що концепція розмежування дати укладення договору оренди землі і дати набрання ним чинності властива законодавству, яке діяло до 01 січня 2013 року. Однак після описаних вище законодавчих змін слід розмежовувати момент укладення договору оренди землі (це момент досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов та підписання для договорів з 01 січня 2013 року), з якого у його сторін виникають права і обов`язки у зобов`язальних правовідносинах, і момент виникнення на підставі вказаного правочину речового права, який пов`язаний з моментом державної реєстрації такого права (третє речення частини першої статті 19 Закону № 161-XIV).

Стаття 17 Закону № 161-XIV у тій самій редакції передбачає, що об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, Закон № 161-XIV у вказаній вище редакції не визначає акт приймання-передачі як документ, яким здійснюється передання земельної ділянки, а передбачає, що таке передання відбувається шляхом державної реєстрації речового права оренди. Відтак земельна ділянка вважається переданою орендарю з моменту державної реєстрації права оренди, і з цього ж моменту в нього виникає відповідне речове право.

Якщо момент укладення договору оренди землі (виникнення у його сторін прав і обов`язків у зобов`язальних правовідносинах) і реєстрація на підставі цього правочину права оренди землі (виникнення у орендаря речового права) не збігаються в часі, то в проміжку між укладенням договору і набуттям орендарем земельної ділянки шляхом реєстрації відповідного речового права договір діє, а у сторін є право захищати свої порушені договірні права зобов`язального характеру зобов`язально-правовими способами. Так, за наявності відповідних підстав орендар може вимагати зобов`язати орендодавця виконати обов`язок з передання земельної ділянки в натурі чи відмовитись від договору і вимагати відшкодувати збитки, а орендодавець, у свою чергу, може стягнути з орендаря орендну плату. З моменту ж реєстрації речового права оренди орендар може захищати це право від третіх осіб речово-правовими способами захисту, зокрема вимагати усунення сторонньою особою перешкод у користуванні орендованою земельною ділянкою (див. mutatis mutandis постанови КГС ВС від 03 квітня 2020 року у справі № 912/3294/18 та від 15 листопада 2022 року у справі № 914/917/21).

Наведене узгоджується також із подальшими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19, про те, що з 01 січня 2013 року державній реєстрації підлягає не сам договір оренди землі, а право оренди земельної ділянки. Такий договір є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов та його підписання у простій письмовій формі, якщо інше не узгоджено між сторонами, тобто за умови дотримання ними вимог статей 638, 759 і 792 ЦК України та статті 15 Закону 161-ХIV. З моменту укладення договору оренди землі в орендодавця виникає обов`язок передати орендарю земельну ділянку в користування на визначений у договорі строк, а в орендаря - отримати право користування земельною ділянкою. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що право оренди земельної ділянки є речовим і без державної реєстрації такого права немає правових підстав для користування відповідною земельною ділянкою. Оскільки зареєстроване право оренди землі є речовим правом, то і способи захисту цього права можуть бути такими, що притаманні речовим правам. Так, орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці будь-якими особами.

Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду підтримала висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16, у частині того, що договір оренди землі є укладеним з моменту досягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов, а право оренди виникає з моменту його державної реєстрації, однак відступила від висновків, викладених у вказаній постанові Верховного Суду України, у частині того, що, виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України, договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

При цьому Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що вказані висновки стосуються чинності договору оренди землі, укладеного після 01 січня 2013 року, тобто після зміни законодавчого регулювання, а саме виключення із Закону № 161-XIV вимог про необхідність державної реєстрації договору оренди із вказівкою на необхідність реєстрації права оренди, а також виключення з тексту цього Закону посилання на укладеність такого правочину з дня його державної реєстрації.

Вказана правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 березня 2024 року в справі № 902/1207/22.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, зважаючи на викладене, строк дії договору оренди землі № 205, укладеного між ТОВ СГП «Агрос-Віста» та ОСОБА_1 20 лютого 2008 року строком на 10 років, який був зареєстрований в Ізяславському відділі ТРФДПЦДЗС у Державному реєстрі земель від 25 грудня 2010 року № 041075400039, закінчився 25 грудня 2020 року.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно зі статтею 1212 ЦК України передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (провадження № 14-175цс21)).

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18)).

У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19 (провадження № 12-12гс21) Велика Палата Верховного Суду вказала, що сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави, у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Положення частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією із сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого отримання.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Предметом позову у цій справі є стягнення з ТОВ СГП «Агрос-Віста»компенсації за безпідставне користування земельною ділянкою, належної позивачці на праві власності, за період з 2021 року по 2022 рік у розмірі 55 000 грн.

Таким чином, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів (коштів) за безпідставне користування земельною ділянкою є за своїм змістом кондикційними.

Разом з тим, для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18).

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та від 20 вересня 2018 у справі № 925/230/17 (провадження № 12-188гс18).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 12 ЦПК України).

За змістом частини п`ятої статті 12 ЦПК України на суд покладені обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, а відповідно до вимог статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд може визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, однак зобов`язаний встановити обставини, які підлягають доказуванню і зобов`язаний вжити всіх необхідних заходів з метою правильного вирішення справи. Принцип змагальності не виключає необхідності всебічного та повного дослідження всіх обставин справи задля об`єктивного вирішення справи.

Зважаючи на викладене, суд встановив, що протягом 2021 та 2022 років ТОВ СГП «Агрос-Віста» без достатньої правової підстави використовувало земельну ділянку площею 2,1725 га кадастровий номер 6822187500:04:010:0650, яка на праві власності належить ОСОБА_1 , однак в зв`язку з тим, що позивачкою не надано суду жодних розрахунків компенсації за користування вказаною земельною ділянкою та жодних доказів на підтвердження такого розрахунку, відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.

Що стосується стягнення моральної шкоди, суд зауважує наступне.

Так, частинами 1, 2 ст. 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає точних критеріїв майнового виразу фізичних страждань, переживань, душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може відповідати дійсним стражданням, тому її розмір може мати суто умовний вираз. Разом з тим, такий повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року № 752/17832/14-ц визначено, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з людьми, які його оточують, інших негативних наслідків морального характеру.

Компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 1 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц). Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення від 22 лютого 2005 року у справі «Новоселецький проти України» (Novoseletskiy v. Ukraine, заява № 47148/99).

Сталою судовою практикою визначено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості, що зазначено у постанові Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 372/3192/18.

У постанові від 5 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 Об`єднана палата Касаційного цивільного суду Верховного Суду зазначила, що зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. Також у цій постанові зазначено, що відбувається такий розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 5 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 вказано, що при визначенні грошової суми компенсації моральної шкоди враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності й справедливості. В деяких випадках в законодавстві визначено мінімальний розмір моральної шкоди. При цьому розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

ОСОБА_1 посилається на те, що неправомірними діями ТОВ СГП «Агрос-Віста» їй нанесена моральна шкода на суму 250 000 грн, свої вимоги підтверджує тим, що через ситуацію, яка склалась, вона зазнала моральних страждань, погіршився стан здоров`я позивачки, що підтверджується доданими ОСОБА_1 до матеріалів справи копіями медичних документів.

У судовому засіданні позивачка неодноразово наголошувала, що змушена захищати власні права шляхом численних звернень як до відповідача, так і до інших керівних органів, а негативне відношення до неї як орендодавця та особи похилого віку з боку керівництва ТОВ СГП «Агрос-Віста» ображає її, пригнічує та нервує, через що в неї погіршується стан здоров`я і вона змушена звертатись за медичною допомогою.

Представник відповідача адвокат Дацишина М. В. проти доводів позивачки заперечувала, однак жодними доказами їх не спростувала.

Судом встановлено, що протягом 2021 та 2022 років ТОВ СГП «Агрос-Віста» без достатньої правової підстави використовувало земельну ділянку площею 2,1725 га кадастровий номер 6822187500:04:010:0650, яка на праві власності належить ОСОБА_1 , за що позивачці не була виплачена грошова компенсація, сама позивачка вчиняла активні дії для захисту своїх прав, що завдало ОСОБА_1 моральних страждань.

При визначенні розміру завданої моральної шкоди суд зважає на характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей позивачки, ступінь вини відповідача, вимоги розумності і справедливості, приймає до увагирозміри прожиткового мінімуму, встановлені Законами України «Про Державний бюджет на 2021 рік» та «Про Державний бюджет на 2022 рік» та вважає за доцільне стягнути з ТОВ СГП «Агрос-Віста» на користь ОСОБА_1 56 484 грн моральної шкоди.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи, необхідні та достатні для ухвалення даного рішення, отримали достатню оцінку.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що в ході судового розгляду позивачкою не було доведено неможливість задовольнити потреби у проїзді до належної ОСОБА_1 земельної ділянки в інший спосіб, без встановлення сервітуту, відсутність альтернативних шляхів доступу; наявність технічної можливості встановлення сервітуту; відсутність надмірного обтяження власника земельної ділянки, щодо якої встановлюється сервітут.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При розподілі судових витрат суд враховує пропорційність задоволених вимог. Позов заявлений з ціною 355000 грн і задоволено на суму 56484 грн, тобто на 15,91% (56484х100:355000). Таким чином, із ТОВ СГП «Агрос-Віста»на корить позивачки слід стягнути 555,58 грн (3492,00х15,91%) сплаченого судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13, 18, 133, 141, 263-265, 354 ЦПК України

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Ізяславським РВУМВС України в Хмельницькій області 19 травня 1999 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Агрос-Віста» (місцезнаходження вул. Героїв Майдану, буд. 1А, с. Влашанівка Шепетівського району Хмельницької області, код ЄДРПОУ 23651875) про стягнення компенсації за період фактичного користування земельною ділянкою та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Агрос-Віста» на користь ОСОБА_1 56 484 грн моральної шкоди, 555,58 грн сплаченого судового збору.

В задоволенні решти позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на його апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 26 червня 2026 року.

Суддя: О. С. Янішевська