Рішення № 137755137, 17.06.2026, Новобузький районний суд Миколаївської області

Справа № 481/1059/21

Провадж.№ 2/481/101/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року м. Новий Буг

Новобузький районний суд Миколаївської області в складі:

головуючої по справі судді - Васильченко-Дриги Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Войцеховської О.А.,

прокурора - Кручко О.С.,

представник відповідача - Філевський Р.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Новобузького районного суду Миколаївської області цивільну справу за позовом керівника Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Софіївської сільської ради Баштанського району Миколаївської області до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_1 , приватного підприємства «Обоянь», третя особа: регіональний ландшафтний парк «Приінгульський», про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди, зобов`язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Новобузького районного суду Миколаївської області перебуває цивільна справа за позовною заявою керівника Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Софіївської сільської ради Баштанського району Миколаївської області до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_1 , приватного підприємства «Обоянь», третя особа: регіональний ландшафтний парк «Приінгульський», про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди, зобов`язання повернути земельну ділянку.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідачів:

20.08.2021 року керівник Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Софіївської сільської ради Баштанського району Миколаївської області, звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_1 , приватного підприємства «Обоянь», третя особа: регіональний ландшафтний парк «Приінгульський», про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди, зобов`язання повернути земельну ділянку.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що Баштанською окружною прокуратурою Миколаївської області виявлено порушення при передачі та набутті у приватну власність земельної ділянки, що має статус об`єкта природно-заповідного фонду.

Відповідно до проекту створення регіонального ландшафтного парку «Приінгульський» (РЛП «Приінгульський») рішенням Миколаївської обласної ради від 17.12.2002 №6 утворено об`єкт природно-заповідного фонду місцевого значення РЛП «Приінгульський» загальною площею 3152,7 га в межах Новобузького (на цей час Баштанського) району.

Відповідно до наявних у проекті створення РЛП «Приінгульський» документів, зокрема погоджень Новобузької районної ради, Новобузької райдержадміністрації, Новобузької міської ради та Софіївської, Розанівської, Кам`янської сільських рад, до складу природно-заповідного об`єкту місцевого значення - РЛП «Приінгульський» включено території зазначених сільських та міської ради загальною площею 3152,7 га.

З вказаної загальної площі в межах Новобузької міської ради 602,5 га земель (Софіївське водосховище 44,7 га та землі запасу 557,8 га), в межах Софіївської сільської ради 867,6 га (Софіївське водосховище 82,2 га та землі запасу 785,4 га), Кам`янської сільської ради 573,8 га (землі державного лісового фонду 121 га, Софіївське водосховище 132 га та землі запасу 320,8 га), Розанівської сільської ради - 1108,8 га земель запасу.

Тобто, на момент створення до складу РЛП «Приінгульський» увійшли землі державної форми власності, у тому числі 2772,8 га земель запасу не переданих у власність чи користування.

Розпорядженням Миколаївської облдержадміністрації від 24.03.2006 №108-р затверджено Положення про РЛП «Приінгульський».

У подальшому, розпорядженням Миколаївської облдержадміністрації від 13.02.2010 №37-р затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж регіонального ландшафтного парку «Приінгульський» в натурі (на місцевості) в межах території Кам`янської, Софіївської, Розанівської сільських та Новобузької міської ради Новобузького району на загальній площі 3267,72 га, додатком до якої є картографічні матеріали із графічним зображенням меж парку.

За результатами вирахування площ земельних угідь складено експлікацію земель в межах території РЛП «Приінгульський» уточнено його загальну площу - 3267,72 га.

Відповідно до зазначеної Технічної документації за результатами наземної кадастрової зйомки відбулось фактичне збільшення площі РЛП «Приінгульський» на 115,02 га у порівнянні з площею РЛП, визначеною у проекті створення за допомогою планово-картографічних матеріалів аерофотозйомки зальоту 1975 року, що не відповідали стану меж земельних угідь на 2010 рік.

Вказана Технічна документація містить каталог координат поворотних точок зовнішніх меж регіонального ландшафтного парку та акт про встановлення в натурі меж РЛП «Приінгульський» на площі 3267,72 га, складений у присутності представників відділу Держкомзему у Новобузькому районі та РЛП «Приінгульський».

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж РЛП «Приінгульський» погоджена із Відділом Держкомзему у Новобузькому районі; відділом містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Новобузької райдержадміністрації; Новобузькою районною санітарно-епідеміологічною станцією; Управлінням культури Миколаївської облдержадміністрації; Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в області; директором РЛП «Приінгульський»; Новобузькою райдержадміністрацією; Кам`янською, Софіївською, Розанівською сільськими радами; Миколаївським обласним виробничим управлінням меліорації і водного господарства; Новобузькою дільницею групового водопроводу Миколаївського облводгоспу.

Таким чином, у 2010 році остаточні (сучасні) межі РЛП «Приінгульський» детально окреслено, винесено на місцевість та визначено його площу - 3267,72 га.

РЛП «Приінгульський», як об`єкт природно-заповідного фонду, юридично створений з 17.12.2002 і включає 3267,72 га земель які перебувають під особливою державною охороною.

Незважаючи на це, наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 29.12.2015 №2627-СГ затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 4824585000:02:000:0543) без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства в межах території Софіївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області.

На підставі зазначеного наказу у Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.02.2016 за №13158206 зареєстровано право власності ОСОБА_1 .

У подальшому, 01.07.2018 між ОСОБА_1 та приватним підприємством «Обоянь» укладено договір оренди вказаної вище земельної ділянки терміном на 10 років до 31.12.2028, з правом пролонгації, про що 27.07.2018 внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №27283599.

Відповідно до інформації Державного земельного кадастру від 17.08.2021 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 4824585000:02:000:0543 становить 20 919,24 грн.

Водночас, згідно з інформацією управління екології та природних ресурсів Миколаївської облдержадміністрації від 08.06.2021 №1443/01.1-03/06 та РЛП «Приінгульський» від 08.06.2021 №72, вказана земельна ділянка повністю входить до складу території РЛП «Приінгульський».

Також за результатами геодезичних досліджень шляхом співставлення координат поворотних точок спірної земельної ділянки з координатами меж РЛП «Приінгульський», спеціаліст-геодезист підтвердив накладення усієї площі земельної ділянки з кадастровим номером 4824585000:02:000:0543 на межі території РЛП «Приінгульський».

Крім того, на офіційному веб-порталі Держгеокадастру України розміщена Публічна кадастрова карта, яка відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 «Про затвердження порядку ведення Державного земельного кадастру», є частиною програмного забезпечення Державного земельного кадастру, за допомогою якої здійснюється надання доступу до відомостей Державного земельного кадастру та оприлюднення відомостей у вигляді відкритих даних, визначених Законом України «Про Державний земельний кадастр».

Згідно графічних даних Публічної кадастрової карти (вкладення «Природно-заповідний фонд»), спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4824585000:02:000:0543 повністю входить в межі території об`єкту природно-заповідного фонду РЛП «Приінгульський».

Наведені докази, зокрема й картографічні матеріали, на яких доступно для візуального сприйняття зображено накладення площі спірної земельної ділянки на територію РЛП «Приінгульський», у сукупності та взаємному зв`язку підтверджують, що земельна ділянка площею 2 га із кадастровим номером 4824585000:02:000:0543, яку ОСОБА_1 набув у власність та в подальшому передал її в оренду ПП «Обоянь», входить в межі РЛП «Приінгульський» і за своєю характеристикою відноситься до земель природно-заповідного фонду.

Таким чином, вказане свідчить, що спірна земельна ділянка на час передачі її у приватну власність і на теперішній час входить в межі об`єкту природно-заповідного фонду.

Враховуючи викладене, наказ ГУ ДГК в Миколаївській області від 29.12.2015 №2627-СГ про надання вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 видано з порушенням вимог земельного і природоохоронного законодавства та він є незаконним. ГУ ДГК в Миколаївській області прийнято оскаржуваний наказ за відсутності погоджень управління екології та природних ресурсів Миколаївської облдержадміністрації, з порушення вимог ст. ст. 84, 118, 186-1 ЗК України, ст. ст. 51-54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Надана відповідачу земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного фонду, а тому її правовий режим врегульовується, окрім земельного, також природоохоронним законодавством.

На момент видачі оскаржуваного наказу ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області, розпорядником земель, що входять до складу території РЛП «Приінгульський» та відносяться до земель природно-заповідного фонду, була Миколаївська облдержадміністрація.

Водночас, за інформацією Миколаївської облдержадміністрації від 15.06.2021 №05-67/2471/5-21, рішення про добровільну відмову, вилучення або зміну цільового призначення земельної ділянки, що входить до території РЛП «Приінгульський», не приймались.

Також, відповідно до інформації РЛП «Приінгульський» від 08.06.2021 №70 жодної відмови, згоди на вилучення або відведення вказаної ділянки будь-яким особам РЛП «Приінгульський» не надавались.

Таким чином, ГУ ДГК в Миколаївській області в односторонньому та позасудовому порядку, з перевищенням наданих законом повноважень, незаконно вилучено поза волею належного, на той час, розпорядника - держави в особі Миколаївської облдержадміністрації, спірну земельну ділянку із земель природно-заповідного фонду та передано її у приватну власність ОСОБА_1 , який в свою чергу, передав її в оренду ПП «Обоянь».

Враховуючи, що наказ ГУ ДГК в Миколаївській області від 29.12.2015 №2627-СГ про надання спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 стосується земель природно-заповідного фонду, розпоряджатися якими не уповноважений вказаний орган державної влади, та які взагалі не можуть бути передані у приватну власність, таке рішення суперечить вимогам ст. ст. 84, 122 ЗК України та порушує інтереси держави, що, згідно зі ст. ст. 16, 21, 203, 215 ЦК України, ст. ст. 152, 155 ЗК України, є підставою для визнання його незаконним та скасуванню.

Оскільки при набутті у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки та подальшої передачі її в оренду ПП «Обоянь» на підставі договору оренди земельної ділянки б/н від 01.07.2018 не були дотримані вимоги ЦК України, ЗК України, Закону України «Про природо-заповідний фонд України», а отже наявні правові підстави для визнання цього договору оренди недійсним, що визначено статтями 203,215 ЦК України.

Існування договору оренди перешкоджає Софіївській сільській раді, як розпоряднику спірної земельної ділянки, у реалізації від імені територіальної громади правомочностей користування і розпорядження майном, оскільки формально він є правочином, що посвідчує право користування ПП «Обоянь» цією ділянкою.

У зв`язку з цим наявні правові підстави для усунення територіальній громаді в особі Софіївської сільської ради перешкод у користуванні спірною ділянкою шляхом визнання недійсним згаданого договору.

На час пред`явлення вказаного позову, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка з кадастровим номером 4824585000:02:000:0543 площею 2 га зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 (на підставі наказу ГУ ДГК в області від 29.12.2015 №2627-СГ) та на праві користування (оренди) за ПП «Обоянь» (на підставі договору оренди землі б/н від 01.07.2018).

Враховуючи, що спірна земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного фонду та вибула із державної власності поза волею власника - Миколаївської облдержадміністрації, наказ ГУ ДГК в Миколаївській області від 29.12.2015 №2627-СГ та договір оренди землі б/н від 01.07.2018 суперечать земельному та природоохоронному законодавству та підлягають скасуванню, а тому, керуючись абз. 3 ч. 3 ст. 26 вказаного Закону, право приватної власності ОСОБА_1 та право оренди ПП «Обоянь» на земельну ділянку з кадастровим номером 4824585000:02:000:0543 підлягають припиненню.

Такий спосіб захисту у повному обсязі відповідає критерію ефективності, адже співвідноситься зі змістом права, за захистом якого звертається позивач, характером порушення цього права та спричиненими цим порушенням наслідками.

29.09.2021 до суду надійшов відзив ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Заперечення обґрунтовані тим, що розробники документації із землеустрою несуть відповідно до закону відповідальність за достовірність, якість і безпеку заходів, передбачених цією документацією. Беручи до уваги те, що проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 сформовано земельну ділянку, яка належить до категорії земель сільськогосподарського призначення державної власності, у Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області не було підстав, передбачених ч.6 ст. 186-1, для відмови, тому було видано наказ 29.12.2015 №2627-СГ про затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Зазначений наказ прийнятий Головним управлінням на підставі інформації Відділу у Новобузькому районі Головного управлінні Держгеокадастру у Миколаївській області відповідно до якої земельна ділянка, яку передбачено передати у власність ОСОБА_1 належить до земель державної власності сільськогосподарського призначення. Отже, оскаржуваний наказ є правомірним, оскільки на час його прийняття у Головного управління не було інформації про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 4824585000:02:000:0543 відноситься до земель природно-заповідного фонду. Також слід зазначити, що поданий прокурором позов не є негаторним, він підпадає під ознаки віндикаційного позову, оскільки за своєю суттю є витребуванням майна з чужого незаконного володінні (передбачено ст.387 ЦК України), а не усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном. Крім того, представник відповідача просив застосувати до вимог прокурора строк позовної давності та наслідки її спливу.

05.10.2021 до суду від Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області надійшла відповідь на відзив Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області. У своїй відповіді представник позивача додатково обґрунтував незаконність оскаржуваного наказу. Крім того наполягав на необхідності подання саме негаторного позову та заперечував підстави для застосування строку позовної давності.

23.06.2022 в системі «Електронний суд» представником відповідача ОСОБА_1 , адвокатом Філевським Р.М. сформовано та подано до Новобузького районного суду Миколаївської області відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачеві у задоволенні позову повністю. Зазначив, що земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не перейшли у комунальну власність Софіївської сільської ради, оскільки державна реєстрація права комунальної власності на такі земельні ділянки зазначеною радою не проведена і доказів зворотного прокурором не надано. Відтак відсутня матеріально-правова підстава набуття відповідного права Софіївською сільською радою, з огляду на що відсутнє суб`єктивне право що могло би бути порушено і з метою відновлення якого звернувся з цим позовом прокурор.

Посилаючись на Проект створення регіонального ландшафтного парку «Приінгульський» та затверджену технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж регіонального ландшафтного парку «Приінгульський» в натурі (на місцевості) в межах території Кам`янської, Софіївської, Розанівської сільських та Новобузької міської ради Новобузького району на загальній площі 3267,72 га, прокурор з невідомих відповідачеві причин не надає їх належним чином засвідчених копій, з яких би можна було встановити зокрема межі РЛП «Приінгульський». Слід зауважити, що з розміщеної у відкритому доступі за посиланням: https://map.land.gov.ua/ Публічної кадастрової карти України вбачається, що на ній відсутні як такі межі РЛП «Приінгульський». Інакше кажучи, з 2010 року і до цього часу не здійснено державну реєстрацію земельної/их ділянки/ок, відведеної/их РЛП «Приінгульський», у порядку, встановленому Законом України «Про державний земельний кадастр» та Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051. Доказів зворотного прокурор не надав. Більше того, з листа Софіївської сільської ради №733/02.01.04 від 24.06.2021, приєднаного прокурором в копії до позовної заяви, випливає, що згідно з відомостями Публічної кадастрової карти України на місці розташування земельних ділянок з визначеними кадастровими номерами (в т.ч. земельної ділянки, належної відповідачеві на праві приватної власності) ділянки природно-заповідного фонду (належні РЛП «Приінгульський») не сформовані та відповідно не зареєстровані.

За таких обставин неможливо визначити, чи знаходиться земельна ділянка, що належить відповідачеві на праві приватної власності, в межах чи поза межами регіонального ландшафтного парку «Приінгульський».

Інформація управління екології та природних ресурсів Миколаївської облдержадміністрації, що міститься в листі від 08.06.2021 №1443/01.1-03/06, та РЛП «Приінгульський», що міститься в листі від 08.06.2021 №72, «графічні дані», знеособлені «картографічні матеріали» не можуть нічого підтверджувати або спростовувати, оскільки не можуть бути належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами у цій справі, оскільки суперечать положенням ст.ст. 8, 11-18 Закону України «Про державний земельний кадастр».

Принаймні окрім зазначених оціночних суджень прокурор мав надати відповідні докази, на які він сам посилається у позовній заяві (зокрема, але не виключно, Проект створення регіонального ландшафтного парку «Приінгульський» та затверджену технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж регіонального ландшафтного парку «Приінгульський» в натурі (на місцевості) в межах території Кам`янської, Софіївської, Розанівської сільських та Новобузької міської ради Новобузького району та відомості щодо державної реєстрації відповідних земельних ділянок, відведених РЛП «Приінгульський», та меж його території, дат внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру (якщо такі вносились), причин невнесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру.

Якщо прокурор наполягатиме, що належна відповідачеві земельна ділянка знаходиться в межах території РЛП «Приінгульський», а згідно з приписами ст. 12 Закону України «Про природно-заповідний фонд» управління регіональними ландшафтними парками здійснюється їх спеціальними адміністраціями, то по суті йдеться про порушення прав саме РЛП «Приінгульський», а не Софіївської сільської ради, яка до цієї ділянки не мала та не має жодного відношення. Тож по суті прокурор заявив цей позов не в інтересах Софіївської сільської ради, яка в цьому випадку не є суб`єктом владних повноважень, не має відповідного суб`єктивного права, що може бути порушено, а в інтересах РЛП «Приінгульський», що зазначений в статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача. Прокурор, намагаючись створити видимість порушення неіснуючих прав Софіївської сільської ради (яка навіть сама зі свого боку не вбачає жодних порушень відповідачами своїх прав), по суті заявив позов в інтересах спеціальної адміністрації РЛП «Приінгульський» та порушив пряму заборону, встановлену ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Слід звернути увагу суду на необхідність застосування практики ЄСПЛ у цій справі - у п.71 рішення у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04), прийняте 20.10.2011 року (набуло статусу остаточного 20.01.2012 року) ЄСПЛ зазначив, що принцип належного врядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. Разом з тим, потреба виправити допущену в минулому помилку не повинна непропорційним чином утручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки держоргану має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного врядування може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові. Прикладом застосування принципу належного врядування є постанова Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2019 року у справі №460/762/16-ц. Крім того, до позовної заяви не додано жодного доказу на підтвердження тез і по суті звинувачень в бік відповідача щодо порушення законодавства. Якщо прокурор не вважає відповідача як набувача права власності на спірну земельну ділянку добросовісним, він мав надати відповідні докази цьому, яких у матеріалах справи немає. А доведення добросовісності/недобросовісності набувача є обов`язковим в такій категорії справ, чому наводиться обґрунтування у п. 3.2. цього відзиву. Більш того, є жодним чином не доведеними посилання прокурора в позовній заяві на те, що надання у приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель, включених до території регіонального ландшафтного парку для створення та обслуговування об`єкту природно-заповідного фонду, суперечить цільовому використанню цих земель.

Миколаївська обласна державна адміністрація у своєму листі від 16.11.2021 №05-67/4523/5-21 у відповідь на запит № 2 від 05.11.2021 адвоката Філевського Р.М. зокрема зазначила, що відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України регіональний ландшафтний парк як комунальна установа має право постійного користування земельною ділянкою. За станом на 01.11.2021 у складі території природно заповідного фонду - регіонального ландшафтного парку «Приінгульський» перебуває 1033,9090 га земель, які оформлені комунальною установою РЛП «Приінгульський» у постійне користування (відомості про земельні ділянки внесені у Державний земельний кадастр) та решта земель із загальної площі РЛП, як такі, що не вилучалися при створенні РЛП та відведені іншим користувачам з відповідною реєстрацією прав, або є землями державної чи комунальної власності. Інакше кажучи, існування в межах регіонального ландшафтного парку (якщо це дійсно так) земельної ділянки відповідача жодним чином не може зменшити площу такого парку і не суперечить вимогам закону.

Спірна земельна ділянка була сформована вперше на підставі оспорюваного прокурором наказу ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності та вперше відомості про неї були внесені до Державного земельного кадастру України саме на підставі технічної документації з землеустрою, розробленою на підставі зазначеного наказу. Даних в Державному земельному кадастрі України щодо існування на її місці інших земельних ділянок, а тим більше таких, що відносилися до земель природно заповідного фонду, не було та немає, інакше би в ньому неможливо було зареєструвати спірну земельну ділянку ВПЕРШЕ. Інакше кажучи, до цього моменту її як об`єкта цивільних прав просто не існувало, а відтак вона не мала та не могла відноситися до земель природно-заповідного фонду.

Що стосується «скасування» договору оренди спірної земельної ділянки, укладеного відповідачем з ПП «Обоянь». Поняття «скасування» договору не існує в національній правовій системі як такого, а якщо ж вести мову про визнання його недійсним, то для цього відсутні підстави. Так, відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами ) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У позовній заяві прокурором не зазначено, з яких саме підстав договір підлягає визнанню недійсним та які вимоги не дотримані сторонами на момент його вчинення. Відповідно прокурором не надано жодних доказів на підтвердження недійсності договору чи окремих його частин. При цьому за приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Також представник вказує про помилковість обраного способу захисту «порушеного» права, що вкупі з відсутністю порушеного права як такого, неналежним позивачем дають відразу декілька підстав для відмови в позові. Відповідач як набувач майна (земельної ділянки) є добросовісним та законним, зокрема оскільки як на момент оформлення зазначеної земельної ділянки, так і наразі відповідна інформація про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного фонду і знаходиться в межах РЛП «Приінгульський», відсутня у відкритих джерелах (зокрема на Публічній кадастровій карті - Миколаївська обласна державна адміністрація у своєму листі від 16.11.2021 №05-67/4523/5-21 у відповідь на запит №2 від 05.11.2021 адвоката Філевського Р.М. зокрема зазначила, що Межі РЛП «Приінгульський» встановлені на місцевості 2010р., тобто до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» та до створення єдиної інформаційної системи Державного земельного кадастру (01.01.2013), відповідно відомості не відображаються на Публічній кадастровій карті), а інша документація, що може існувати з цього приводу, не була та не могла бути відома позивачеві. Зворотне підлягає доведенню прокурором у встановленому законом порядку.

Крім того, представник також зазначив, що звернувшись до змісту позовної заяви, можна побачити, що «порушення» права, що не належало та не належить позивачу, в інтересах якого прокурором подано позовну заяву, мало місце у 2015 році, а позовну заяву подано тільки у 2021 році. Відповідач вважає позовні вимоги надуманими та протиправними, а позов пред`явленим з порушенням строку позовної давності. При доведеності фактичних підстав позову строк позовної давності сплив у 2018 році. Тож зважаючи на порушення позивачем строку давності відповідач вважає за доцільне, окрім позицій, викладених вище, заявити про необхідність застосування строку позовної давності до всіх правовідносин у цій справі.

19.09.2022 до суду від Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області надійшла відповідь на відзив представника відповідача Філевського Р.М. Щодо відсутності у Софіївської сільської ради підстав набуття права власності на спірну земельну ділянку, прокурор зазначив наступне. З 27.05.2021 земельні ділянки за межами населених пунктів, у тому числі землі об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення, перейшли у комунальну власність та право розпорядження ними перейшло до повноважень відповідних сільських, селищних, міських рад. Отже, землі РЛП «Приінгульський», який належить до об`єктів природно-заповідного фонду місцевого зазначення (а не загальнодержавного), що розташовані за межами населених пунктів на території Софіївської територіальної громади перейшли у комунальну власність та право розпорядження ними перейшло до повноважень Софіївської сільської ради. Саме Софіївська сільська рада має право вимагати усунення порушення її права власності на цю ділянку, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

На даний час Софіївська сільська рада є розпорядником земель комунальної власності та має право вимагати повернення у комунальну власність земельних ділянок, які незаконно вибули.

Щодо встановлення меж РЛП «Приінгульський», прокурор зазначив наступне. Відповідно до проекту створення регіонального ландшафтного парку «Приінгульський» рішенням Миколаївської обласної ради від 17.12.2002 №6 утворено об`єкт природно-заповідного фонду місцевого значення РЛП «Приінгульський» загальною площею 3152,7 га в межах Новобузького (на цей час Баштанського) району.

Пунктом 2 зазначеного рішення передбачено обов`язок Миколаївського обласного управління земельних ресурсів забезпечити переведення земель РЛП «Приінгульський» до категорії земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Відповідно до наявних у проекті створення РЛП «Приінгульський» документів, зокрема погоджень Новобузької районної ради, Новобузької райдержадміністрації, Новобузької міської ради та Софіївської, Розанівської, Кам`янської сільських рад, до складу природно-заповідного об`єкту місцевого значення - РЛП «Приінгульський» включено території зазначених сільських та міської ради загальною площею 3152,7 га. З вказаної загальної площі в межах Новобузької міської ради 602,5 га земель (Софіївське водосховище 44,7 га та землі запасу 557,8 га), в межах Софіївської сільської ради 867,6 га (Софіївське водосховище 82,2 га та землі запасу 785,4 га), Кам`янської сільської ради 573,8 га (землі державного лісового фонду 121 га, Софіївське водосховище 132 га та землі запасу 320,8 га), Розанівської сільської ради - 1108,8 га земель запасу. Тобто, на момент створення до складу РЛП «Приінгульський» увійшли землі державної форми власності, у тому числі 2772,8 га земель запасу не переданих у власність чи користування. Розпорядженням Миколаївської облдержадміністрації від 24.03.2006 №108-р затверджено Положення про РЛП «Приінгульський». Територія РЛП «Приінгульський» складає 3152,7 га в межах колишнього Новобузького району Миколаївської області (наразі в межах Новобузької міської та Софіївської сільської об`єднаних територіальних громад Баштанського району Миколаївської області).

У подальшому, розпорядженням Миколаївської облдержадміністрації від 13.02.2010 №37-р затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж регіонального ландшафтного парку «Приінгульський» в натурі (на місцевості) в межах території Кам`янської, Софіївської, Розанівської сільських та Новобузької міської ради Новобузького району на загальній площі 3267,72 га (далі - Технічна документація), додатком до якої є картографічні матеріали із графічним зображенням меж парку. За результатами вирахування площ земельних угідь складено експлікацію земель в межах території РЛП «Приінгульський» та уточнено його загальну площу - 3267,72 га.

Відповідно до зазначеної Технічної документації за результатами наземної кадастрової зйомки відбулось фактичне збільшення площі РЛП «Приінгульський» на 115,02 га у порівнянні з площею РЛП, визначеною у проекті створення за допомогою планово-картографічних матеріалів аерофотозйомки зальоту 1975 року, що не відповідали стану меж земельних угідь на 2010 рік.

Вказана Технічна документація містить каталог координат поворотних точок зовнішніх меж регіонального ландшафтного парку та акт про встановлення в натурі меж РЛП «Приінгульський» на площі 3267,72 га, складений у присутності представників відділу Держкомзему у Новобузькому районі та РЛП «Приінгульський».

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж РЛП «Приінгульський» погоджена із Відділом Держкомзему у Новобузькому районі; відділом містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Новобузької райдержадміністрації; Новобузькою районною санітарно-епідеміологічною станцією; Управлінням культури Миколаївської облдержадміністрації; Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в області; директором РЛП «Приінгульський»; Новобузькою райдержадміністрацією; Кам`янською, Софіївською, Розанівською сільськими радами; Миколаївським обласним виробничим управлінням меліорації і водного господарства; Новобузькою дільницею групового водопроводу Миколаївського облводгоспу.

Враховуючи викладене, у 2010 році остаточні (сучасні) межі РЛП «Приінгульський» детально окреслено, винесено на місцевість та визначено його площу - 3267,72 га.

Щодо представництва прокурором інтересів держави в суді. Верховний Суд звертає увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками, держава може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. З ст. 13, ч. 7 ст. 41,ч. 1 ст. 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (ст. ст. 18, 19, п. "а" ч. 1 ст. 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України) (п. 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, п. 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/6211/14-ц, п. 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 № 183/1617/16).

Софіївська сільська рада має право звернутись до суду за захистом порушеного права як власник (розпорядник) земель природо-заповідного фонду, однак заходів до усунення порушень законодавства нею дотепер не вжито. Зокрема, Баштанською окружною прокуратурою 17.06.2021 до Софіївської сільської ради скеровано запит, де вказано про конкретні порушення законодавства при відведенні у власність спірної земельної ділянки та звернуто увагу на необхідність вжиття Софіївською сільською радою, як власником земель природо-заповідного фонду, заходів до усунення порушень законодавства. Водночас, листом Софіївської сільської ради від 24.06.2021 повідомлено окружну прокуратуру що сільська рада не володіє Технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж РЛП «Приінгульський» та інформацією щодо розпорядження спірною земельною ділянкою. При цьому, сільською радою не повідомлено про вжиті або заплановані до вжиття заходи щодо усунення вказаних порушень вимог законодавства та повернення земельної ділянки у комунальну власність Софіївської сільської ради. Натомість вона не заперечує проти вжиття таких заходів реагування Баштанською окружною прокуратурою та представництва в суді інтересів сільської ради. Згідно додаткової інформації Софіївської сільської ради від 11.08.2021 вжиття останньою заходів до повернення у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 4824585000:02:000:0543 також не заплановано, у тому числі у зв`язку із відсутністю коштів на сплату судового збору. Тобто, незважаючи на очевидність порушення інтересів держави Софіївською сільською радою будь-яких заходів щодо звернення до суду не вжито та про наміри вжиття таких заходів не повідомлено, що свідчить про не здійснення захисту інтересів держави. Враховуючи, що спірна ділянка відноситься до земель природно-заповідного фонду, які перебувають під особливою охороною держави, невжиття Софіївською сільською радою заходів до їх поновлення є підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом в інтересах держави в особі цієї сільської ради. Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 №912/2385/18.

Щодо обраного прокурором способу захисту та позовної давності. Враховуючи, що наказ ГУ ДГК в області від 29.12.2015 №2627-СГ про надання спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 стосується земель природно-заповідного фонду, розпоряджатися якими не уповноважений вказаний орган державної влади, та які взагалі не можуть бути передані у приватну власність, таке рішення суперечить вимогам ст. ст. 84, 122 ЗК України та порушує інтереси держави, що, згідно зі ст. ст. 16, 21, 203, 215 ЦК України, ст. ст. 152, 155 ЗК України, є підставою для визнання його незаконним та скасуванню.

Оскільки при набутті у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки та подальшої її передачі в оренду ПП «Обоянь» на підставі договору оренди землі б/н від 01.07.2018 наведені вище вимоги ЦК України, ЗК України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України» не дотримані, є визначені статтями 203, 215 ЦК України правові підстави для визнання цього договору оренди недійсним. Існування зазначеного договору перешкоджає Софіївській сільській раді, як розпоряднику спірної земельної ділянки, у реалізації від імені територіальної громади правомочностей користування і розпорядження майном, оскільки формально він є правочином, що посвідчує право користування ПП «Обоянь» цією ділянкою. У зв`язку з цим наявні правові підстави для усунення територіальній громаді в особі Софіївської сільської ради перешкод у користуванні спірною ділянкою шляхом визнання недійсним згаданого договору.

Заяви (клопотання) учасників справи:

24.09.2021 заява відповідача ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи.

22.09.2021 та 29.09.2021 клопотання представника Софіївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області щодо проведення підготовчого судового засідання та судового розгляду за відсутності представника Софіївської сільської ради.

02.11.2021 клопотання представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Філевського Р.М. про відкладення підготовчого засідання.

10.11.2021 клопотання представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Філевського Р.М. про ознайомлення з матеріалами справи.

24.11.2021 заява представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Філевського Р.М. про відкладення підготовчого засідання.

26.01.2022 повідомлення представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Філевського Р.М. про неможливість з технічних причин взяти участь у судовому засіданні.

11.04.2022 заява представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Філевського Р.М. про відкладення підготовчого засідання.

06.06.2022 заява представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Філевського Р.М. про відкладення підготовчого засідання.

06.06.2022 заява прокурора Новобузького відділу Баштанської окружної прокуратури про закриття підготовчого та призначення справи до розгляду за його відсутності.

23.06.2022 клопотання представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Філевського Р.М. про витребування у Регіонального ландшафтного парку «Приінгульський» письмових доказів.

15.09.2022 заява прокурора Новобузького відділу Баштанської окружної прокуратури про ознайомлення з матеріалами справи.

18.10.2022 заява прокурора Новобузького відділу Баштанської окружної прокуратури про розгляд клопотання представника відповідача щодо витребування доказів без його участі.

19.10.2022 клопотання-заява представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Філевського Р.М. про розгляд клопотання про витребування доказів без його участі, питання щодо закінчення підготовчого засідання вирішити на розсуд суду.

16.03.2023 заява представника третьої особи: РЛП «Приінгульський» про розгляд цивільної справи без участі представника.

14.02.2025 заява керівника Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області про відновлення провадження у справі.

20.05.2025 клопотання керівника Новобузького відділу Баштанської окружної прокуратури про доручення доказів. та від 19.05.2025 заява представника третьої особи: РЛП «Приінгульський» про підтримання клопотання прокурора про долучення доказів.

16.06.2025 клопотання представника третьої особи: РЛП «Приінгульський» про відкладення судового засідання.

19.03.2026 заява клопотання першого заступника керівника Баштанської окружної прокуратури про повернення до стадії підготовчого провадження.

19.03.2026 заява першого заступника керівника Баштанської окружної прокуратури про зміну предмету позову у справі.

30.03.2026 заява представника Софіївської сільської ради Баштанського району Миколаївської області про ознайомлення із заявами прокурора про повернення до стадії підготовчого провадження та зміну предмету позову у справі.

01.04.2026 заява - заперечення представника ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області про відмову у задоволенні заяв - клопотань прокурора.

17.06.2026 заява - клопотання керівника Новобузького відділу Баштанської окружної прокуратури про долучення доказів.

Процесуальні дії суду по справі:

Ухвалою Новобузького районного суду Миколаївської області від 06.09.2021 року відкрито провадження у справі та призначено до підготовчого розгляду.

Ухвалою судді Новобузького районного суду Миколаївської області від 02.11.2021 призначено справу в режимі відеоконференції.

Ухвалами Новобузького районного суду Миколаївської області від 26.01.2022 та 28.02.2022 відкладено підготовче судове засідання.

Ухвалою Новобузького районного суду Миколаївської області від 18.10.2022 витребувано письмові докази.

Ухвалою Новобузького районного суду Миколаївської області від 23.05.2023 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Новобузького районного суду Миколаївської області від 19.07.2023 зупинено провадження у справі.

Ухвалою Новобузького районного суду Миколаївської області від 25.02.2025 відновлено провадження у справі.

Ухвалою Новобузького районного суду Миколаївської області від 27.04.2026 відмовлено у задоволенні клопотання про повернення до стадії підготовчого судового засідання та прийнятті заяви про зміну предмету позову.

В судове засідання:

Представник Софіївської сільської ради Баштанського району Миколаївської області не з`явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку. На адресу Новобузького районного суду Миколаївської області подав заяву, у якій він просив проводити розгляд справи без його участі.

Представник ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області не з`явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку. На адресу Новобузького районного суду Миколаївської області подав заяву, у якій він просив проводити розгляд справи без його участі.

Відповідач ОСОБА_1 не з`явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку. Причини неявки не відомі. Заяв та клопотань на адресу Новобузького районного суду Миколаївської області не надходило.

Представник ПП «Обоянь» не з`явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку. Причини неявки не відомі. Заяв та клопотань на адресу Новобузького районного суду Миколаївської області не надходило.

Представник РЛП «Приінгульський» не з`явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку. На адресу суду надіслав заяву в якій просив розгляд справи проводити без його участі.

В судовому засіданні:

Прокурор Кручко О.О. позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. Крім того доповнила, що навіть не погоджуючись з обраним позивачем способом захисту порушених інтересів держави, суди мають встановити мету позову та застосувати відповідні норми права для захисту порушених інтересів позивача. Зазначене кореспондується з принципом «суд знає закони» та положеннями ст. ст. 2, 5 ЦПК України.

19.07.2023 та 17.06.2026 представник відповідача ОСОБА_1 , адвокат Філевський Р.М. повідомив про не визнання позовних вимог прокурора, просив відмовити у задоволенні позову.

Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин:

Рішенням Миколаївської обласної ради від 17.12.2002 №6 утворено об`єкт природно-заповідного фонду місцевого значення РЛП «Приінгульський» загальною площею 3152,7 га в межах Новобузького (на цей час Баштанського) району.

Розпорядженням Миколаївської облдержадміністрації від 13.02.2010 №37-р затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж регіонального ландшафтного парку «Приінгульський» в натурі (на місцевості) в межах території Кам`янської, Софіївської, Розанівської сільських та Новобузької міської ради Новобузького району на загальній площі 3267,72 га. За результатами вирахування площ земельних угідь складено експлікацію земель в межах території РЛП «Приінгульський» та уточнено його загальну площу, яка становить 3267,72 га.

Відповідно до зазначеної Технічної документації за результатами наземної кадастрової зйомки відбулось фактичне збільшення площі РЛП «Приінгульський» на 115,02 га у порівнянні з площею РЛП, визначеною у проекті створення за допомогою планово-картографічних матеріалів аерофотозйомки зальоту 1975 року, що не відповідали стану меж земельних угідь на 2010 рік.

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж РЛП «Приінгульський» погоджена із Відділом Держкомзему у Новобузькому районі; відділом містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Новобузької райдержадміністрації; Новобузькою районною санітарно-епідеміологічною станцією; Управлінням культури Миколаївської облдержадміністрації; Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в області; директором РЛП «Приінгульський»; Новобузькою райдержадміністрацією; Кам`янською, Софїївською, Розанівською сільськими радами; Миколаївським обласним виробничим управлінням меліорації і водного господарства; Новобузькою дільницею групового водопроводу Миколаївського облводгоспу. Враховуючи викладене, у 2010 році остаточні (сучасні) межі РЛП «Приінгульський» детально окреслено, винесено на місцевість та визначено його площу - 3267,72 га.

Отже, рішенням Миколаївської обласної ради від 17.12.2002 №6 про створення РЛП «Приінгульський» та розпорядженням Миколаївської облдержадміністрації від 13.02.2010 №37-р про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж РЛП «Приінгульський» на загальній площі 3267,72 га зазначеним землям у встановленому законом порядку надано статус території об`єкту природно-заповідного фонду та відповідно переведено їх до категорії земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 29.12.2015 №2627-СГ затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 4824585000:02:000:0543) без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства в межах території Софіївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області.

На підставі зазначеного наказу у Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.02.2016 за №13158206 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку.

01.07.2018 між ОСОБА_1 та приватним підприємством «Обоянь» укладено договір оренди вказаної вище земельної ділянки терміном на 10 років до 31.12.2028, з правом пролонгації, про що 27.07.2018 внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №27283599.

Водночас, згідно з інформацією управління екології та природних ресурсів Миколаївської облдержадміністрації від 08.06.2021 №1443/01.1-03/06 та РЛП «Приінгульський» від 08.06.2021 №72, вказана земельна ділянка повністю входить до складу території РЛП «Приінгульський».

Що також видно із відомостей з Публічної кадастрової карти а саме, що земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні РЛП «Приінгульський» сформовані, їм присвоєні кадастрові номери, які відображаються в Публічній кадастровій карті, у тому числі спірна земельна ділянка 4824585000:02:000:0543 в межах території РЛП «Приінгульський».

Позиція суду та оцінка доводів учасників справи:

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності та кожен окремо, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Зобов`язання виникають з підстав, передбачених ст.11 ЦК України, зокрема із договорів.

Згідно зі ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦК України, ч.1 ст.4 ЦПК України).

Згідно з ч.2 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Власнику належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч.1 ст.317 ЦК України).

Згідно з ч.ч.1-3,5 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Відповідно до ст.386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст.391 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Зі змісту ч. 1 ст. 12 ЦПК України, вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим (стаття 18 ЗК України).

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша статті 19 ЗК України).

Статтею 43 ЗК України встановлено, що землі природно-заповідного фонду це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно зі статтею 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 ЗК України).

Статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Статті 25, 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачають, що заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів.

На територіях заказників забороняються суцільні, прохідні, лісовідновні та поступові рубки, видалення захаращеності, а також полювання та інша діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник.

Господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям і завданням заказника, проводиться з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.

Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Відповідно до вимог статей 53, 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, на підставі відповідного експертного висновку. Території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.

Як визначено статтею 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з пунктом «в» частини четвертої статті 83 ЗК України та пунктом «г» частини четвертої статті 84 ЗК України до земель комунальної та державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

У пункті «г» частини першої статті 150 ЗК України визначено, що до особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення.

Відповідно до частини другої статті 150 ЗК України припинення права постійного користування земельними ділянками особливо цінних земель, визначених у пункті «г» частини першої цієї статті, з підстави добровільної відмови від користування ними або шляхом їх вилучення здійснюється за погодженням з Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 153 ЗК України, власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Системний аналіз вищенаведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у державній, комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв`язку з формуванням на цих земельних ділянках об`єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Пунктом 24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України визначено, що до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина перша статті 11 ЦК України).

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Отже, за загальним правилом цивільні права, зокрема право власності, виникають із правомірних, а не протиправних дій.

Як вже було зазначено, фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об`єкта природно-заповідного фонду.

При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та інших нормативно-правових актів України заборонено.

Надання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території РЛП «Приінгульське» суперечить як статусу відповідного об`єкта природно-заповідного фонду, так і законодавчим обмеженням на ведення особистого селянського господарства на відповідних землях.

Зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство відокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Згідно з вимогами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина 2 статті 152 ЗК України).

Частина 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 р. №1952-ІV регламентує, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

В Законі України від 12 березня 2025 року №4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (далі Закон № 4292-ІХ), який набув чинності 09 квітня 2025 року, статтю 390 ЦК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: «5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».

Наведена норма захищає права добросовісного набувача в разі витребування в нього майна державним органом відповідно до статті 388 ЦК України.

На підставі Закону №4292-ІХ оновлено й редакцію статті 388 ЦК України, відповідно до частини третьої якої держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо: 1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років; 2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років. Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною.

Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало: а) до об`єктів критичної інфраструктури; б) до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; в) до об`єктів та земель оборони; г) до об`єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів (територій) на момент вибуття з володіння; ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів на момент вибуття з володіння; д) до пам`яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації.

Законодавець передбачив компенсацію добросовісному набувачеві у випадку задоволення позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, зокрема й у випадку, коли відповідне рішення суду стосується об`єктів або територій природно-заповідного фонду.

Повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування підпадає під визначені статтею 390 ЦК України умови обов`язкової компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі №908/2388/21 суд зазначив про необхідність оцінки добросовісності кінцевого набувача, пропорційності застосовуваних до нього засобів та можливості відшкодування кінцевому набувачеві збитків за негаторним позовом.

Відповідно до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №4292-ІХ цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.

У Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України (стаття 6 Конституції України).

Споживач послуг органів виконавчої влади законно презюмує, що рішення цього органу є законними і такими, що прийняті у межах компетенції.

У рішенні Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04, пункт 70) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Необхідність виправлення старої «помилки» не повинна зумовлювати непропорційне втручання у нове право, яке було набуте особою, що добросовісно покладалася на законність дій органу державної влади. Ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має нести сама держава, і ці помилки не повинні виправлятися за рахунок інших третіх осіб. У контексті позбавлення права власності на майно, передане помилково, принцип належного урядування може не лише накладати на органи влади обов`язок оперативно виправити свою помилку, але й вимагати виплати адекватної компенсації або іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власнику (наприклад, рішення від 11 червня 2020 року в справі «Фортеця проти України», заява №68946/10, пункт 42).

Помилки з боку державних органів мають слугувати на користь потерпілих осіб, особливо за відсутності конфлікту інших приватних інтересів (рішення ЄСПЛ від 13 грудня 2007 року в справі «Ґаші проти Хорватії», №3257/05, пункт 40).

Отже, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ особа не може відповідати за помилки державних органів під час виконання ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення майна в попередній стан, посилаючись на те, що вони під час виконання своїх повноважень припустилися помилки.

Принцип належного урядування, як правило, не має заважати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, що є наслідком їхньої власної недбалості. З іншого боку, потреба у виправленні попередньої несправедливості не має становити непропорційне втручання у право, щойно набуте особою, яка добросовісно покладалася на законність дій державного органу (рішення від 31 травня 2016 року «Вукушич проти Хорватії», №69735/11, §64; від 12 червня 2018 року «Бейнарович та інші проти Литви», №70520/10, 21920/10, 41876/11, пункт 140).

Майнове право особи можна припинити в разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства і таке втручання у мирне володіння майном є пропорційним до цілей, які це втручання переслідувало.

Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція), відповідно до статті 1 якого кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника (рішення в справах «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, пункт 45, «Святі монастирі проти Греції» (The Holy Monasteries v. Greece, від 09 грудня 1994 року, пункт 71, Серія А № 301-А, та «Колишній король Греції та інші проти Греції» [ВП] (Former King of Greece and Others v. Greece) [GC], заява № 25701/94, пункт 89, ЄСПЛ 2000-XII).

Отже, позбавлення права власності має бути: здійснене відповідно до закону, необхідне в демократичному суспільстві і спрямоване на досягнення «справедливого балансу» між інтересами суспільства та інтересами заявника.

«Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватись з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (див., серед інших, рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) від 23 вересня 1982 року, Series A no. 52, p. 26, § 69). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (див. рішення від 20 листопада 1995 року в справі «Прессос Компанія Нав`єра С. А. та інші проти Бельгії» (Pressos Compania Naviera S. A. and Others v. Belgium), Series A no. 332, p. 23, § 38).

Перевіряючи дотримання «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав людини, ЄСПЛ у рішенні від 16 лютого 2017 року в справі «Кривенький проти України» констатував порушення такого балансу у зв`язку з позбавленням заявника права на земельну ділянку без надання будь-якої компенсації або іншого відповідного відшкодування, тобто порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції. ЄСПЛ зробив висновок, що відбулось непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Право власності та право користування земельною ділянкою набуваються в порядку, визначеному ЗК України, який також передбачає вичерпний перелік підстав для припинення таких прав.

Отже, суди під час розгляду справ, пов`язаних із захистом права власності на землю чи права землекористування, повинні неухильно дотримуватися положень ЗК України щодо підстав для припинення прав на землю та гарантій, установлених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, стосовно захисту права власності.

Позбавлення права власності можливе лише за умови, що власник, повідомлений про обмеження у користуванні земельною ділянкою, такі обмеження порушить. Указані порушення мають бути належним чином зафіксовані, а наслідком таких порушень може бути передбачене законом вилучення земельної ділянки. В іншому випадку позбавлення права власності на земельну ділянку без відповідної майнової компенсації незалежно від того, чи заявляв про неї відповідач, узаконює порушення органів державної влади чи місцевого самоврядування при розпорядженні землею та звільняє їх від будь-якої відповідальності перед особою, яка потерпіла від їх неправомірних дій.

Верховний Суд виснував, що норма внутрішнього законодавства, яка за своїм змістом створює підстави для непропорційного втручання держави в право власності приватних осіб, не підлягає застосуванню як така, що порушує критерій сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції у світлі практики ЄСПЛ.

У постанові від 04 лютого 2026 року у справі №554/10397/16-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування підпадає під умови обов`язкової компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві, оскільки відповідна компенсація першочергово гарантується статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У даній справі встановлено, що відповідачу ОСОБА_1 у власність була надана земельна ділянка природно-заповідного фонду.

Верховна Рада України та центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, не погоджували вилучення спірної земельної ділянки із державної власності та зміну меж парка.

Отже право власності держави (наразі територіальної громади) на цю ділянку не припинилося і до фізичної особи ОСОБА_1 не перейшло. Він безпідставно безоплатно отримав у приватну власність для особистого селянського господарства земельну ділянку на території об`єкта природного-заповідного фонду.

Докази обізнаності ОСОБА_1 про належність спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду у матеріалах справи відсутні.

У вказаній справі «помилка» під час виділення земельної ділянки набувачеві була допущена державним органом.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ особа не може відповідати за помилки державних органів під час виконання ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення майна в попередній стан, посилаючись на те, що вони під час виконання своїх повноважень припустилися помилки.

Ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має нести сама держава, і ці помилки не повинні виправлятися за рахунок інших третіх осіб.

Помилки з боку державних органів мають слугувати на користь потерпілих осіб, особливо за відсутності конфлікту інших приватних інтересів.

Прокурор не навів обґрунтованих і достатніх мотивів наявності виняткових обставин у розумінні останньої практики ЄСПЛ, за яких повна відсутність компенсації може вважатися виправданою згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та з урахуванням принципів розумності і справедливості.

Вказане у сукупності свідчить, що відповідач ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, а тому на нього розповсюджується умови компенсації вартості майна.

На підставі вищевказаного, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позовної вимоги прокурора про повернення земельної ділянки її недобросовісним набувачем у власність держави в особі органу місцевого самоврядування через її повне накладання на земельну ділянку природно-заповідного фонду.

Розподіл судових витрат між сторонами:

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, підстав для стягнення з відповідачів судового збору немає.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог, відмовити.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовленом 29.06.2026.

Суддя Наталя ВАСИЛЬЧЕНКО-ДРИГА