Рішення № 137754724, 22.06.2026, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 947/38520/25

Провадження № 2/947/535/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2026 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Гниличенко М.В.

при секретарі Тіщенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Одеси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку при звільненні, моральної шкоди та зобов`язання сплатити страхові внески, суд-

ВСТАНОВИВ:

10.10.2025 року ОСОБА_1 , збільшивши позовні вимоги /а.с.35/, звернулась до Київського районного суду м.Одеси з позовом до Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства, яким просить суд стягнути з Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства, ЄДРПОУ 01432144, на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за період з березня 2020 року по липень 2021 року у сумі 35600,97 грн.; стягнути з Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.07.2021 року по 01.02.2023 року у розмірі 166 011,12 грн.; стягнути з Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.; зобов`язати Причорноморське державне регіональне геологічне підприємство сплатити страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_1 за періоди: березень 2020 року 1672 грн.; квітень 2020 року 1672 грн.; травень 2020 року 1672 грн.; червень 2020 року 1672 грн.; липень 2020 року 1672 грн.; серпень 2020 року 1672 грн.; вересень 2020 року 1672 грн.; жовтень 2020 року 1672 грн.; листопад 2020 року 1672 грн.; грудень 2020 року 1672 грн.; січень 2021 року 1727 грн.; лютий 2021 року 1727 грн.; березень 2021 року 1727 грн; квітень 2021 року 1750 грн.; травень 2021 року 1727 грн.; червень 2021 року 1727 грн.; липень 2021 року 1727 грн., такж з відповідача стягнути судові витрати.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.10.2025 року справу за вказаним позовом було розподілено судді Гниличенко М.В.

Відповідно до ч.2 ст.19 ЦПК України цивільне судочинство у порядку позовного провадження здійснюється за правилами загального та спрощеного провадження.

Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 23.10.2025 року прийнято до розгляду та відкрите загальне позовне провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку при звільненні, моральної шкоди та зобов`язання сплатити страхові внески. Розгляд справи призначено у порядку загального позовного провадження.

Вищевказана ухвала була направлена сторонам по справі та відповідно до вимог цивільно-процесуального законодавства відповідачу був наданий строк для подання відзиву на позовну заяву, заперечень, подання зустрічного позову або клопотання про слухання справи у судовому засіданні з викликом сторін.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Кодексом випадках.

Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Тільненко О.С. до судового засідання не з`явились, належним чином повідомлялись, через канцелярію суду надали заяву, якою просили розглянути справу за їх відсутності, позовні вимоги підтримали та просили задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача - Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства до судового засідання не з`явився, належним чином повідомлявся, причини неявки суду невідомі.

Відповідач правом надати відзив на позов не скористався, доводи позову не спростовано.

Згідно з ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Основним Законом України статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок роботодавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій ст.94 КЗпП України.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у п.4 ч.І Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року №13 7-У, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

Згідно із ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною 1 ст.94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

На підставі ст.15 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Усі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці, а згідно ст.24 цього Закону своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

За вимогами ч.1 ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця.

Суд також зазначає що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті заробітної плати працівникові та не звільняє роботодавця від відповідальності.

Згідно ч.1 ст.21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно із ч.5 ст.97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку.

Відповідно до ч.6 ст.24 Закону України «Про оплату праці», своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Заробітна плата повинна виплачуватися працівникові регулярно в робочі дні в строки, встановлені в колективному договорі, не рідше двох разів на місяць, не більше як через 16 календарних днів.

Затримка виплати заробітної плати навіть на один і більше днів є порушенням строків виплати згідно зі ст.241-1 КЗпП України.

Частиною 2 ст. 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Будь-яких доказів проведення повного розрахунку з позивачем невиплаченої заробітної плати відповідачем суду не надано.

Таким чином, свого обов`язку з оплати праці позивача відповідачами не виконано, факт нарахування позивачу заробітної плати у спірний період часу та невиплати нарахованої заробітної плати відповідачем не спростовано.

Відповідно до ст. 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала у Причорноморському державному регіональному геологічному підприємстві на посаді гідрогеолога 2 категорії в Одеської геологорозвідувальної експедиції з 24.01.2006 року, з 12.06.2007 року переведена гідрогеологом1 категорії загону регіональних інженерно-геологічних робіт, у подальшому 19.07.2021 року була звільнена., що вбачається із копії трудової книжки./а.с.57-59/

Згідно наказу № 36/к від 19.07.2021 року, виданого генеральним директором Причерномор ДРГП Державної служби геології та надр України С.Ю., ОСОБА_1 19.07.2021 року звільнена із займаної посади за угодою сторін, на підставі ч.1 ст. 36 КЗпП України./а.с.21/

27.07.2021 року була прийнята на роботу в ЗП «Південно-українська гідрогеологічна експедиція ДП «Українська геологічна компанія» на посаду гідрогеолога 1 категорії у Причерноморську комплексну геолого-розвідувальну партію відповідно до наказу № 7/к від 26.07.2021 року, де і працює по даний час.

Згідно із ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Всупереч ст.116 КЗпП України відповідачем 19.07.2021 року при звільненні ОСОБА_1 не було здійснено розрахунку по заробітній платі, який має проводитись при звільненні.

Починаючи з липня 2020 року по липень 2021 року відповідачем не виплачена позивачу заробітна плата у сумі 35600,97 грн., що підтверджується інформаційною довідкою про нарахування, виплату заробітної плати № 021224 від 07.12.2021 року.

Із інформаційної довідки про нарахування, виплату заробітної плати за період з липня 2020 року по липень 2021 року № 021224 від 07.12.2021 року вбачається, що нарахована заробітна плата ОСОБА_1 в період з липня 2020 року по липень 2021 року становить загальний розмір 35600,97 грн., середній заробіток позивача для нарахування виплат за час затримки фактичного розрахунку становить 419,22 грн. Вказано, що підприємство впродовж 2021 року працювало скорочений робочий тиждень./а.с.20/

Кількість робочих днів, впродовж яких затримано виплату фактичного розрахунку за період: з 20.07.2021 року по 01.02.2023 року, становить 396 днів.

Таким чином, представник позивача зазначає, що середній заробіток за весь час затримки за період з 20.07.2021 року по 01.02.2023 року становить наступну суму (419,22 грн. х 396 робочих днів) = 166 011,12 грн.

Суд зазначає що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті заробітної плати працівникові та не звільняє роботодавця від відповідальності.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Частиною 2 ст. 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, зокрема до 01.07.2022 року норми ст.117 КЗпП не обмежували строк подання до суду, з 01.07.2022 року до 01.02.2023 року існувало обмеження в шість місяців на звернення до суду.

Пи цьому, суд також звертає увагу на рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року, яким законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України./а.с.53/

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов?язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов?язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Невиплата працівникові при звільненні усіх належних йому сум є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Як роз?яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв?язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред?явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховують у розмірі середнього заробітку і який спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом термін винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

В матеріалах справи, є інформаційна довідка № 021224 від 07.12.2021 року, яка містить відомості про те, що підприємство впродовж 2021 року працює скорочений робочий тиждень. При цьому, відсутні відомості щодо повідомлення ОСОБА_1 про затвердження нових або зміну діючих умов оплати праці.

Так, відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Усі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов?язань щодо оплати праці.

За приписами ст.103 КЗпП України про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

При таких обставинах, вважаючи відсутність відомостей щодо попередження ОСОБА_1 щодо встановлення нового режиму роботи, позивач вважає, що заробітна плата повинна була нараховуватися та виплачуватися їй відповідно до встановленого посадового окладу.

Відповідно до статті 253 КЗпП України особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов?язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов?язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах,передбаченихзаконодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Із довідки про індивідуальні відомості про застраховану особу форми ОК-5 від 23.07.2025 року вбачається, що страховий стаж ОСОБА_1 за період з березня 2020 року по липень 2021 року відсутній. Тому, позивач просить зобов`язати Причорноморське державне регіональне геологічне підприємство сплатити страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_1 /22%/ за період з березня 2020 року по грудень 2020 року включно щомісячно в розмірі 1672 грн.; за період з січня 2021 року по липень 2021 року включно щомісячно в розмірі 1727 грн., окрім квітня 2021 року 1750 грн./а.с.13/

Таким чином, відповідачем не виконувався обов?язок щодо сплати страхового внеску за ОСОБА_1 за період з березня 2020 року по липень 2021 року, що призвело до зменшення страхового стажу позивача та негативно впливає на перерахунок пенсії.

Згідно ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Як зазначалось вище, доведеним є факт невиплати відповідачем позивачу нарахованої та не виплаченої заробітної плати за період з липня 2020 року по липень 2021 року.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд вважає, що відповідач своїми неправомірними діями завдав ОСОБА_1 фізичних та душевних страждань. Внаслідок затримки заробітної плати позивачем були втрачені нормальні життєві зв?язки, виникла потреба докладати додаткових зусиль для організації свого життя, позивач змушена економити на продуктах харчування, ОСОБА_1 має другу групу інвалідності, у зв?язку із чим потребує постійного лікування, придбання медичних препаратів, проте, можливості придбавати для себе необхідні речі та ліки у неї відсутні./а.с.12/

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що державним підприємством позивачу завдана моральна шкода у розмірі 10 000 грн., вказаний розмір моральної компенсації є розумним, виваженим і справедливим.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, суд керується вимогами ч. 6 ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову, витрати по сплаті судового збору у розмірі 2116,12 грн. підлягають стягненню з відповідача в дохід держави.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81-89, 259, 263-265, 268, 273-274, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку при звільненні, моральної шкоди та зобов`язання сплатити страхові внески задовольнити.

Стягнути з Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства, ЄДРПОУ 01432144, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , невиплачену заробітну плату за період з березня 2020 року по липень 2021 року в сумі 35600 /тридцять п`ять тисяч шістсот/ гривень 97 копійок.

Стягнути з Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства, ЄДРПОУ 01432144, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.07.2021 року по 01.02.2023 року в розмірі 166011 /сто шістдесят шість тисяч одинадцять/ гривень 12 копійок.

Стягнути з Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства, ЄДРПОУ 01432144, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , моральну шкоду у розмірі 10000,00 /десять тисяч/ гривень.

Зобов`язати Причорноморське державне регіональне геологічне підприємство, ЄДРПОУ 01432144, сплатити страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_1 , за період з березня 2020 року по грудень 2020 року включно щомісячно в розмірі 1672 грн.; за період з січня 2021 року по липень 2021 року включно щомісячно в розмірі 1727 грн., за квітень 2021 року 1750 грн.

Стягнути з Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства, ЄДРПОУ 01432144, в дохід держави судовий збір в розмірі 2116 /дві тисячі сто шістнадцять/ гривень 12 грн.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 29 червня 2026 року.

Суддя М. В. Гниличенко