Рішення № 137751675, 26.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.06.2026Справа № 910/44/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (проведення судового засідання) господарську справу

за позовом Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону

в інтересах держави в особі

Головного управління Національної гвардії України

Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКВІПТОРГ"

про стягнення 242 000,00 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулась Київська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Головного управління Національної гвардії України (далі - позивач-1), Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - позивач-2) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКВІПТОРГ" (далі - відповідач) про стягнення 242 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за контрактом (договором) № 243/ВОЗ-2025 від 16.05.2025 в частині поставки товару у погоджений строк.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2026 відкрито провадження у справі № 910/44/26 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), а також встановлено учасникам справи строки для вчинення процесуальних дій.

Копія вказаної ухвали доставлена до електронних кабінетів учасників справи 12.01.2026 після 17 години та відповідно до приписів ст. 242 Господарського процесуального кодексу України вважається врученою учасникам справи 13.01.2026.

09.02.2026 від позивача-1 надійшли пояснення.

18.02.2026 від відповідача надійшов відзив на позов з клопотанням про поновлення строку на подання відзиву. Клопотання про поновлення строку обґрунтоване відповідачем тим, що відповідач у справі є підприємством оборонно-промислового комплексу України. Одним із ключових напрямком діяльності Відповідача є виготовлення Товарів (екіпіювання, одяг та ін.) військового призначення, реагування на повітряні тривоги є ключовим принципом направленим на збереження життя та здоров`я працівників. Протягом встановленого Судом строку для подачі Відзиву (12.01.2026 - 16.02.2026) у м. Київ (за місцем розташування відповідача) повітряна тривога лунала 56 разів, а її тривалість була 58,2 години.

Крім того, у результаті ракетно-бомбових ударів по енергетиці України, електропостачання у м. Київ знаходилось у критичному стані.

Таким чином, як вказує відповідач, у таких надзвичайно складних умовах відбувається господарська діяльність відповідача, що суттєво впливає як на виробництво товарів, так і на збір документів та доказової бази для визначення правової позиції та складання обґрунтованого відзиву на позовну заяву.

Щодо клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву на позов, суд вказує про наступне.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе поновити відповідачу строк для подання відзиву на позов та прийняти останній до розгляду.

23.02.2026 від спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону надійшла заява, яка фактично є відповіддю на відзив.

Інших заяв та клопотань від учасників справи до суду не надходило.

Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних та достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до приписів ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заперечення на такі вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

Між військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - військова частина НОМЕР_1 НГУ, Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКВІПТОРГ» (далі - ТОВ «ЕКВІПТОРГ», Виконавець) укладено державний контракт (договір) № 243/ВОЗ-2025 від 16.05.2025 (далі - Контракт) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення.

Відповідно до пункту 1 Контракту Виконавець зобов`язується у 2025 році виготовити та поставити Замовнику з дотриманням вимог законодавства для здійснення останнім заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та виконання заходів правового режиму воєнного стану Товари оборонного призначення за кодом 18930000-7 «Мішки та пакети» Єдиного закупівельного словника ДК 021-2015 (далі - Товар), найменування, кількість та строки поставки яких зазначені в специфікації Товарів оборонного призначення, яка є Додатком № 1 до Контракту і його невід`ємною частиною (далі - Специфікація), а Замовник - оплатити та прийняти Товар. Відповідно до пункту 8 Контракту ціна Контракту становить 31 680 000 грн 00 коп. з урахуванням податку на додану вартість. Податок на додану вартість становить 5 280 000 грн 00 коп.

Пунктом 18 Контракту сторони узгодили між собою, що поставка Товару здійснюється відповідно до Специфікації (Додаток 1 до Контракту).

Відповідно до п. 81 Контракту останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.11.2025, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами передбачених контрактом зобов`язань.

Відповідно до Додатку № 1 до Контракту (Специфікація) Виконавець повинен здійснити поставку: 30 000 штук Товару (Сумка транспортна індивідуальна колір G 0822) у термін: 10 000 штук до 01.07.2025; 10 000 штук до 01.08.2025; 10 000 штук до 01.09.2025.

Як вказує прокурор у позові, що не заперечує відповідач та як підтверджується наданими доказами: 5 000 штук товару, що мали бути поставлені до 01.07.2025, відповідач (виконавець) поставив 29.07.2025 (видаткова накладна від 29.07.2025 № 00000052); 5 000 штук товару, що мали бути поставлені до 01.07.2025, відповідач (виконавець) поставив 30.07.2025 (видаткова накладна від 30.07.2025 № 00000057).

Таким чином, прокурор стверджує, що відповідач прострочив строк поставки товару, який мав бути поставлений до 01.07.2025 (10 000 штук), на 27 та 28 днів відповідно.

Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор заявив вимогу про стягнення з відповідача на користь відповідача-2 пені у розмірі 242 000,00 грн

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач просить суд зменшити розмір пені на 80%, в обґрунтування чого посилається на те, що прострочення строків поставки товарів по контракту (договору) зумовлено істотними обставинами, саме:

- поставка виконана на 100% договірного об`єму поставки з незначним простроченням строку за умови відсутності порушень і претензій щодо якості поставленого товару;

- незначне прострочення поставки (28 днів) не заподіяло Позивачу збитків або шкоди у заявленій до стягнення чи іншій сумі;

- покладення на відповідача неустойки в заявленому позивачем розмірі є значним, набуває ознак каральної функції та є надмірним тягарем для відповідача, і такий розмір неустойки можна розцінювати як джерело отримання невиправданих додаткових прибутків.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, оцінюючи правомірність заявлених прокурор вимог, а також обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як визначено ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою та завдатком.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

При цьому в силу ч. 2, ч. 3 вказаної норми штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Відповідно до приписів ст. 58 контракту у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за контрактом сторони несуть відповідальність відповідно до законодавства та контракту. Сплата пені, штрафів та інших господарських санкцій не звільняє сторони від виконання зобов`язань за контрактом. Зазначені в пунктах 53, 59, 60, 61 та 62 платежі виконавець повинен провести шляхом перерахування відповідних сум на користь замовника протягом 7 банківських днів з дня отримання претензії замовника.

Згідно з п. 59 контракту за порушення терміну (строку) поставки товару з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1% вартості непоставленого товару за кожний день прострочення, а у випадку прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вартості непоставленого товару.

Перевіривши наданий прокурором розрахунок пені, суд зазначає, що останній є арифметично вірним.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру неустойки на 80% суд вказує про наступне.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 зауважила, що після прийняття постанови у справі № 761/26293/16-ц вона вже конкретизувала критерій, на підставі якого суд застосовує частину третю статті 551 ЦК України, в постановах від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, провадження № 12-79гс19 (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18 (пункт 85).

Верховний Суд також неодноразово вказував, що застосування статті 551 ЦК України та статті 233 Господарського кодексу України є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Переоцінка обставин, що є предметом доказування, та стали підставою для висновку щодо можливості зменшення розміру штрафних санкцій за рішенням суду, не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчить про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено. Наведене, у свою чергу, вимагає, щоб розмір неустойки відповідав принципам верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 сформувала висновки щодо застосування означених норм права та у розділі "Висновки щодо застосування норм матеріального права", зокрема, в пунктах 213, 214, зазначила:

"213. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

214. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".

Як вказано судом вище, клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки мотивовано відповідачем тим, що:

- поставка виконана на 100% договірного об`єму поставки з незначним простроченням строку за умови відсутності порушень і претензій по якості поставленого товару;

- незначне прострочення поставки (28 днів) не заподіяло Позивачу збитків або шкоди у заявленій до стягнення чи іншій сумі;

- покладення на відповідача неустойки в заявленому позивачем розмірі є значним, набуває ознак каральної функції та є надмірним тягарем для відповідача, і такий розмір неустойки можна розцінювати як джерело отримання невиправданих додаткових прибутків.

З огляду на викладене, враховуючи ступінь, характер та правові наслідки порушення зобов`язання, співмірність між ними, поведінку відповідача, яким було виконано умови Контракту, зважаючи на те, що порушення зобов`язання зі сторони Товариства обумовлене об`єктивними обставинами, та не завдало збитків позивачу та/або іншим учасникам господарських відносин, наявні обставини, які в силу приписів частини третьої статті 551 ЦК України є достатніми підставами для зменшення розміру штрафу та пені, які заявлені позивачем до стягнення з відповідача, на 50%.

Суд відзначає, що при визначенні розміру (відсоткового співвідношення) зменшення штрафних санкцій суд керується своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 121 000 грн пені.

В іншій частині позову суд відмовляє в задоволенні позову.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні ЄСПЛ "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже вони не спростовують встановлених судом обставин та не впливають на результат прийнятого рішення.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 ГПК України, позов підлягає частковому задоволенню, ураховуючи зменшення штрафних санкцій на 50%.

Суд зазначає, що висновки стосовно застосування статті 129 ГПК України (про розподіл судового збору), у справах, за результатами розгляду яких, суд зменшив розмір неустойки на підставі статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 ЦК України, викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19.

Так, у вказаних постановах Верховним Судом наведено правовий висновок, відповідно до якого судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у повній сумі, оскільки позивачем заявлено правомірні вимоги про стягнення пені та штрафу, а зменшення судом їх розміру не впливає на відшкодування відповідачем позивачу судових витрат.

На відповідача підлягає покладенню судовий збір у розмірі 3 630,00 грн.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКВІПТОРГ" (03162, м. Київ, вул. Навська, буд. 21, код 45582454) на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) 121 000 грн пені (сто двадцять одну тисячу грн 00 коп.),

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКВІПТОРГ" (03162, м. Київ, вул. Навська, буд. 21, код 45582454) на користь Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (01104, м. Київ, вул. Петра Болбочана, 8а, код 3834701426) 3 630,00 грн (три тисячі шістсот тридцять грн 00 коп.) судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст рішення підписано 26.06.2026.

Суддя О.Г. Удалова