Рішення № 137751647, 18.06.2026, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/581/25

Господарський суд Закарпатської області у складі головуючого - судді Сисина С.В., за участі секретаря судового засідання Далекорій Б.В, розглянувши в загальному позовному провадженні справу,

за позовом Ужгородської міської ради, код ЄДРПОУ 33868924, місцезнаходження 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, площа Поштова, будинок 3,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «СТЕН», код ЄДРПОУ 19108355, місцезнаходження 88018, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця М.Заньковецької, будинок 3, квартира 8,

про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності,

за участі представників сторін:

від позивача не з`явився,

від відповідача не з`явився,

В С Т А Н О В И В :

Ужгородська міська рада (далі позивач, Міська рада) звернулась до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою №32.01-17/57 від 15.05.2025 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТЕН» (далі відповідач, ТОВ «Стен», Товариство) про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 578610,35 грн.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/581/25 визначено головуючого суддю Сисин С.В. що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.05.2025.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 27.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 18.06.2025; встановлено сторонам строки на подачу заяв по суті справи.

Враховуючи, що призначене на 18.06.2025 підготовче засідання фактично не відбулося через сповіщення системою цивільного захисту міста Ужгорода сигналу «Повітряна тривога», про що керівником апарату суду складено акт №7 від 18.06.2025, ухвалою суду від 18.06.2025 підготовче засідання призначено на 23.07.2025.

Враховуючи неявку в підготовче засідання 23.07.2025 учасників справи, згідно з ухвалою від 23.07.2025 продовжено з ініціативи суду строк проведення підготовчого провадження на 30 днів; відкладено підготовче засідання на 18.08.2025; попереджено позивача про те, що у випадку його повторної неявки у підготовче засідання, призначене на 18.08.2025 відповідно до п. 4 ч.1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) дана обставина є підставою залишення судом без розгляду позову в даній справі.

18.08.2025 надійшло клопотання від 18.08.2025 адвоката Дрюченко О.С. (представника ТОВ «Стен» згідно ордеру серії АО №1190025 від 18.08.2025), згідно з яким він просить надати йому можливість ознайомитися зі матеріалами справи в підсистемі «Електронний суд» і відкласти призначене на 18.08.2025 підготовче засідання.

Згідно з ухвалою від 18.08.2025 судом задоволено клопотання від 18.08.2025 представника відповідача про відкладення підготовчого засідання, наступне підготовче засідання призначено на 18.09.2025.

18.09.2025 через систему «Електронний суд ЄСІТС» надійшов відзив на позовну заяву від 18.09.2025, поданий представником відповідача - адвокатом Дрюченко О.С. (зареєстрований за вхідним №02.3.1-02/8130/25), згідно з яким він просить продовжити строк на подання відзиву у справі до 18.09.2025 та відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Враховуючи тимчасову непрацездатність судді Сисина С.В. станом на 18.09.2025, згідно з ухвалою від 07.10.2025 суд призначив підготовче засідання у справі на 22.10.2025 та відповідно до абз.2 ч.4 ст. 170 ГПК України повернув без розгляду представнику ТОВ «Стен» - адвокату Дрюченко О.С. відзив відповідача на позовну заяву від 18.09.2025 (зареєстрований за вхідним №02.3.1-02/8130/25 від 18.09.2025), з огляду на те, що станом на день подачі відзиву та постановлення ухвали (07.10.2025) ТОВ «Стен» не мав зареєстрованого електронного кабінету в ЄСІТС.

Згідно з ухвалою від 22.10.2025 суд задовольнив усне клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання, розгляд справи призначено на 26.11.2025.

25.11.2025 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від ТОВ «Стен» надійшов відзив на позовну заяву від 25.11.2025 (зареєстрований за вх. №02.3.1-02/10270) та відзив (аналогічного змісту) від 25.11.2025 (зареєстрований за вх. №02.3.1-02/10280/25), до якого долучені додатки і докази його направлення з додатками позивачу. У відзивах на позовну заяву від 25.11.2025 наведено клопотання ТОВ «Стен» про продовження строку на подання відзиву.

Згідно з відповіддю №28516752 від 26.11.2025 про наявність зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС встановлено, що ТОВ «Стен» має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС, дата реєстрації - 05.11.2025.

26.11.2025 через канцелярію суду представником відповідача - адвокатом Дрюченко О.С. подано клопотання про поновлення строку на подання відзиву від 26.11.2025.

Згідно з ухвалою від 26.11.2025 суд постановив: відмовити у задоволенні клопотання представника ТОВ «Стен» - адвоката Дрюченко О.С. про продовження строку на подання відзиву на позовну заяву, наведеного у відзиві на позовну заяву від 25.11.2025; задовольнити клопотання представника відповідача про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву; поновити ТОВ «Стен» строк на подання відзиву на позовну заяву від 25.11.2025; долучити до матеріалів справи відзив на позовну заяву ТОВ «Стен», поданий його представником - адвокатом Дрюченко О.С. від 25.11.2025; задовольнити усне клопотання представника відповідача про оголошення перерви у підготовчому засіданні; призначити наступне підготовче засідання 18.12.2025.

01.12.2025 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від позивача надійшла відповідь на відзив від 01.12.2025 (зареєстрована за вх.№02.3.1-02/10486/25).

Згідно з ухвалою від 18.12.2025 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до розгляду по суті на 04.02.2026.

03.02.2026 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від Ужгородської міської ради надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи від 03.02.2026 (зареєстроване за вх.№02.3.1-02/905/26).

Відповідно до ухвали від 04.02.2026 суд задовольнив клопотання Ужгородської міської ради від 03.02.2026 про відкладення розгляду справи та призначив судове засідання на 12.02.2026.

У судовому засіданні 12.02.2026, у вступному слові представник позивача підтримала позовні вимоги повністю і просила їх задовольнити, повідомила, що не має підстав для застосування позовної давності.

У вступному слові представник відповідача заперечив проти позовних вимог з підстав, наведених у заявах по суті справи, та окремо просив застосувати позовну давність. Окремо представник відповідача зазначив, що, на його переконання, за будь-яких умов відсутні підстави для стягнення з відповідача грошових коштів за період, про який зазначає позивач у позовній заяві, а саме: з 01.01.2017 по 01.04.2017 (так як позовна давність не застосовується навіть з урахуванням внесених у 2020 році змін до п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, які набрали чинності з 02.04.2020) та наголосив про відсутність підстав для стягнення з відповідача за період з 01.03.2020 по 31.03.2020 грошових коштів у сумі 6457,00 грн відповідно до чинних на той час положень пункт 52-4 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Після завершення заслуховування вступних слів представників сторін, представник відповідача заявив усне клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні, проти задоволення якого не заперечила представник позивача. А відтак згідно з ухвалою від 12.02.2026 суд задовольнив усне клопотання представника відповідача про оголошення перерви та призначив наступне судове засідання 18.03.2026.

Згідно з ухвалою від 18.03.2026 суд задовольнив клопотання позивача - Ужгородської міської ради від 17.03.2026 про відкладення (перенесення) розгляду справи (яке зареєстроване за вхідним №02.3.1-02/2431/26 від 17.03.2026), наступне судове засідання призначив на 21.04.2026.

Згідно з ухвалою від 21.04.2026 суд задовольнив клопотання позивача - Ужгородської міської ради від 21.04.2026 (яке зареєстроване за вхідним №02.3.1-02/3695/26 від 21.04.2026) про відкладення (перенесення) розгляду справи та призначив наступне судове засідання по розгляду справи по суті на 27.05.2026.

З довідок про доставку електронного листа, які отримана з автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», вбачається, що документ в електронному вигляді «Ст. 216 ГПК Відкладення розгляду справи (з призначенням дати)» від 21.04.2026 у справі №907/581/25 (суддя Сисин С.В.) було надіслано одержувачам позивачу, відповідачу та його представнику в їх Електронні кабінети. Документ доставлено до електронних кабінетів учасників справи 21.04.2026 о 18:34.

В пунктах 41-42 постанови Верховного Суду від 30.08.2022р. у справі №459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до «Електронного кабінету» є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.

Отже, учасники справи належним чином повідомлені про дату, місце та час судового засідання призначеного на 27.05.2026.

Відповідач у судове засідання 27.05.2026 повторно участі уповноважених представників не забезпечив, будучи належним чином повідомлений про дату, місце та час проведення судового засідання.

27.05.2026 в судовому засіданні по розгляду справи по суті, з`ясувавши думку представника позивача щодо можливості проведення судового засідання без участі представника відповідача; врахувавши приписи ч.ч. 1 та 3 ст. 202 ГПК України; врахувавши, що відповідача було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання; беручи до уваги, що явка учасників справи не визнавалася обов`язковою, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення питань, які вирішуються у судовому засіданні; врахувавши повторну неявку представника відповідача у судові засідання, суд згідно ухвали, постановленої в судовому засіданні без оформлення окремого документа, та зазначеної у протоколі судового засідання, постановив: продовжити розгляд справи за відсутності представника відповідача, який належним чином повідомлений про місце, дату та час судового засідання.

Після проголошення вищезазначеної ухвали, постановленої в судовому засіданні без оформлення окремого документа, та зазначеної у протоколі судового засідань, суд відповідно до ч.1 ст.210 ГПК України за участі представника позивача дослідив наявні у справі письмові докази, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи, після дослідження яких представник позивача заявила усне клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні з метою дотримання прав відповідача щодо його участі в судових дебатах у справі. Відтак, згідно ухвали від 27.05.2026 суд задовольнив усне клопотання представника позивача про оголошення перерви у судовому засіданні та призначив наступне судове засідання 17.06.2026.

У судовому засіданні 17.06.2026 суд заслухав виступи представників сторін у судових дебатах, під час яких представник позивача просила позов задовольнити, а представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову, застосувати позовну давність та окремо просив врахувати ухвалення Восьмим апеляційним адміністративним судом постанови від 03.02.2026 у справі №308/9524/17, якою визнано протиправним та нечинним рішення Ужгородської міської ради від 14.07.2014 №1398 «Про затвердження технічної документації по нормативній грошовій оцінці земель населеного пункту м. Ужгорода Ужгородської міської ради».

Після заслуховування промов (заключних слів) представників сторін у судових дебатах, суд відповідно до ч. 1 ст. 219 ГПК України оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення, повідомивши дату та час його проголошення у цьому судовому засіданні о 13:10 18.06.2026.

Так як у судове засідання, яким завершено розгляд справи о 13:10 18.06.2026, не з`явилися учасники справи, відповідно до ч.4 ст.240 ГПК України суд підписав скорочене (вступну та резолютивну частини рішення) без його проголошення.

Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Аргументи сторін

Позиція позивача, викладена у позовній заяві

Позовні вимоги Міською радою обґрунтовані з посиланням на реєстрацію за відповідачем 05.06.2008 права власності на об`єкт нерухомого майна площею 2291,6 кв.м. за адресою: місто Ужгород, вулиця Гранітна, будинок 14 (далі нерухоме майно).

Вказане нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці комунальної форми власності площею 3033 кв.м. з кадастровим номером: 2110100000:60:002:0043. Між територіальною громадою міста Ужгорода в особі позивача та відповідачем, за період з 01.01.2017 по день подання позовної заяви не укладався договір оренди земельної ділянки, що використовується відповідачем.

Згідно наявного у позовній заяві розрахунку безпідставно збережених коштів за користування відповідачем земельною ділянкою без укладення договору оренди землі, позивачем з урахуванням нормативно-грошової оцінки земельної ділянки та відсоткової ставки річної орендної плати за землю за період з 01.01.2017 по 30.04.2025 нараховано 716647,20 грн. За даними Головного управління Державної податкової служби, ТОВ «Стен» за означений період сплачено до місцевого бюджету 138036,85 грн за користування земельною ділянкою.

Враховуючи такі обставини справи, позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за користування протягом періоду з 01.01.2017 по 30.04.2025 земельною ділянкою з кадастровим номером 2110100000:60:002:0043 у сумі 578610,35 грн, які визначені як різниця нарахованих позивачем коштів у розмірі 716647,20 грн за користування Товариством земельною ділянкою у виді орендної плати та самостійно сплачених відповідачем коштів у сумі 138036,85 грн у виді земельного податку.

Суть спору за позицією відповідача

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 25.11.2025 заперечує щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі, вважаючи їх безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Свою позицію відповідач мотивує тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Стен» на початку 2000-их років придбало адміністративно-побутовий корпус, що знаходиться за адресою м. Ужгород, вул. Гранітна,14, який належав ВАТ «Завод залізобетонних виробів», який був реконструйований у виробничі приміщення, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ №889721 від 04.06.2008.

У 2007 році за участі землевпорядників, суміжних земельних користувачів, а також представника Ужгородської міської ради були встановлені в натурі межі користування земельної ділянки ТОВ «Стен»; відповідачем було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в м. Ужгороді по вул. Гранітній,14 під придбаним нерухомим майном на умовах оренди і такій земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 211010000:60:002:0092.

Отже, починаючи з 2007 року, відповідачем було вжито всіх необхідних заходів для належного оформлення права користування земельною ділянкою.

22.04.2008 між Міською радою та відповідачем був укладений договір оренди земельної ділянки по вулиці Гранітна, 14 у м.Ужгород, який неодноразово продовжувався, що підтверджується долученими до відзиву додатковими угодами та рішенням сесії Ужгородської міської ради, у тому числі із правом наступного викупу. Однак, 07.09.2017 управлінням Держземагенства в Ужгородському районі, згідно заявки №ЗВ-2101887752016 від 20.09.2016, тип заявки виправлення помилки допущеної у ДЗК внаслідок помилкового перенесення земельної ділянки, із даних ДЗК вилучено відомості стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 211010000:60:002:0092. Вказана обставина унеможливила в подальшому підписання договору оренди, а будь-які спроби ТОВ «Стен» по відновленню кадастрового номеру та підписанню договору оренди земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно Товариства, блокувались саме позивачем.

З цих підстав відповідачем не укладено договір оренди земельної ділянки, водночас Товариство впродовж спірного періоду сплачувало земельний податок за користування земельною ділянкою.

У відзиві відповідач з посиланням на правові позиції Верховного Суду погоджується з тим, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Відповідач зазначає, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

Відповідач звертає увагу, що відповідно до правових позицій, викладених у постановах Великої палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 та від 20.11.2018 по справі №922/3412/17, постанові від 04.12.2019 №917/1739/17, обов`язковим в даній категорії спорів про стягнення коштів за кондикційними зобов`язаннями є доведення площі земельної ділянки, а також сам факт фактичного її використання.

При цьому, відповідач вказує, що основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п. 288.5.1 ст. 288 ПК України.

Навівши такі пояснення, надалі Товариство просить відмовити у задоволенні позову, так як ТОВ «Стен» впродовж спірного періоду не використовувало земельну ділянку саме внаслідок ухилення позивачем від укладення договору, та враховуючи, що факт невикористання земельної ділянки підтверджений у ході обстеження спірної земельної ділянки, проведеного представниками позивача (про що вказує долучений до позовної заяви протокол засідання комісії від 11.10.2024).

У відзиві на позовну заяву відповідач також зазначає про сплив трирічного строку позовної давності щодо частини позовних вимог (не уточнюючи до якого саме спірного періоду слід застосувати позовну давність), що у відповідності до положень ст.ст. 256, 257, 267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні позову. Свою позицію відповідач мотивує тим, що позивач пропустив строк для захисту свого права, обчислення якого розпочалося з дня, коли останній довідався або міг довідатися про порушення свого права.

У зв`язку з цим, відповідач звертається до суду із заявою про застосування позовної давності в даній справі.

Позиції учасників справи, викладені в інших заявах по суті спору.

Позивач у відповіді на відзив від 01.12.2025 зазначає, що договір оренди земельної ділянки від 22.04.2008 припинив свою дію ще у 2011 році на підставі абз. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про оренду землі», згідно з яким договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено, а відомості про подальше поновлення оренди відсутні. При цьому позивач вказує на суперечливість аргументів відповідача, який одночасно стверджує про регулярну сплату коштів з 2008 року та про невикористання земельної ділянки через нібито ухилення Міської ради від укладення договору. Будь-яких доказів такого ухилення чи неправомірної бездіяльності позивача матеріали справи не містять, а посилання відповідача на кадастровий номер 2110100000:60:002:0092 спростовуються відсутністю таких даних у Державному земельному кадастрі.

Щодо позовної давності, позивач вважає вимоги за період з 01.01.2017 по 30.04.2025 правомірними, оскільки перебіг строків був продовжений на час дії карантину з 12.03.2020 по 30.06.2023 та зупинений у зв`язку із запровадженням і регулярним продовженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022. З огляду на спеціальні норми Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, позовна давність до заявлених позовних вимог за спірний період не застосовується, що спростовує відповідні заперечення відповідача.

Фактичні обставини справи встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна №426211450 від 09.05.2025 вбачається, що 05.06.2008 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване право власності ТОВ «Стен» на виробничі приміщення, реконструйовані з адміністративно-побутового корпусу (літ.Б) по вулиці Гранітна, 14 у м.Ужгород Закарпатської області, підстава виникнення права власності свідоцтво про право власності ЯЯЯ №899721 від 04.06.2008, видане виконкомом Ужгородської міської ради.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру №НВ-0002613622024 від 23.10.2024, виданого щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:60:002:0043 (далі земельна ділянка) встановлено, що така ділянка знаходиться за адресою Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Гранітна 14; категорія земель - землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення; цільове призначення земельної ділянки - 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об?єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком, площа земельної ділянки 0,3033 га, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, проведеної 15.10.2024, становить 3433901,94 грн.

У витязі №НВ-0002613622024 від 23.10.2024 зазначено про державну реєстрацію 03.10.2005 Управлінням Держгеокадастру в Ужгородському районі земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:60:002:0043.

Отже, земельна ділянка, на якій розташоване нерухоме майно відповідача, з 03.10.2005 є сформованою у порядку, визначеному ст.79-1 Земельного кодексу України (далі ЗК України) та з цього часу зареєстрована у Державному земельному кадастрі з присвоєнням кадастрового номеру 2110100000:60:002:0043.

Такі обставини справи не заперечуються відповідачем, який упродовж спірного періоду з 01.01.2017 по 30.04.2025 за користування земельною ділянкою сплачував кошти у виді земельного податку та протягом означеного періоду сплатив 138036,85 грн земельного податку.

Відповідач також не заперечує, що земельна ділянка з кадастровим номером 2110100000:60:002:0043, площею 0,3033 га, розташована за адресою Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Гранітна 14, на якій знаходиться його нерухоме майно, належить до комунальної власності територіальної громади міста Ужгорода.

Ці ж обставини справи про перебування в комунальній власності територіальної громади міста Ужгорода земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:60:002:0043, площею 0,3033 га, розташованої за адресою: Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Гранітна 14, вбачаються також з урахуванням таких положень законодавства.

У п. 10 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу. За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.

Із уведенням у дію 01.01.2002 нового ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, про що зазначено у ч. 2 ст. 83 ЗК України.

Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях ЗК України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у ЗК України.

Законом України від 05.02.2004 №1457-IV «Про розмежування земель державної та комунальної власності» (втратив чинність 01.01.2013, підстава - Закон №5245-VI) було визначено правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування.

У ст. 5 цього Закону було наголошено, що суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. Водночас при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави (ст. 7 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності»).

Із 01.01.2013 набув чинності Закон №5245-VI, за змістом п. 3 розд. II «Прикінцеві та перехідні положення» якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах «а» і «б» пункту 4 цього розділу.

Згідно з п. 5 розд. II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №5245-VI державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у п.п. 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі ст. 122 ЗК України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Як передбачено у п. 6 розд. II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №5245-VI, «у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у п.п. 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються: у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами; за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками».

За змістом п. 9 розд. II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 5245-VI державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом.

У подальшому Законом України від 28.04.2021 № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» (далі - Закон № 1423-ІХ) були внесені зміни до пункту 24 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, згідно з якими з дня набрання чинності цим пунктом, а саме з 27.05.2021, землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, за виключенням переліку земель, зазначених у підпунктах «а»-«е» абзацу 1 цього пункту.

При цьому, абз. 2 п. 24 розд. X «Перехідні положення» ЗК України в редакції Закону України №1423-ІХ визначено, що земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом (абз. 3 п. 24 розділу X «Перехідні положення» ЗК України в редакції Закону України №1423-ІХ).

Отже, беручи до уваги наведені положення ЗК України і пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №5245-VI, Територіальна громада міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради впродовж спірного періоду з 01.01.2017 по 30.04.2025 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:60:002:0043, площею 0,3033 га, розташованої за адресою: Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Гранітна 14, на якій знаходиться нерухоме майно ТОВ «Стен».

Згідно протоколу засідання комісії з перевірки умов використання земельних ділянок комунальної власності (на підставі проведення обстеження території) від 11.10.2024, вбачається, що комісія у складі, визначеному розпорядженням міського голови від 16.12.2021 №719, з наступними змінами від 12.10.2023 №660: Плавайко Є.С. заступник міського голови (голова комісії), Гільтайчук В.С. директор департаменту міської інфраструктури, заступник голови комісії, Клещева С.С. заступник начальника відділу управління комунальною власністю та земельними ресурсами департаменту міської інфраструктури, секретар комісії, члени комісії: Баняс В.Ю. - начальник юридичного відділу міської інфраструктури, Ляховицький В.І. начальник служби містобудівного кадастру управління містобудування та архітектури, Свереняк Я.О. начальник відділу управління комунальною власністю та земельними ресурсами департаменту міської інфраструктури, Чепка О.О. начальник відділу землекористування, розглянувши лист відділу землекористування від 24.10.2023 №196/14-14 щодо перевірки сплати орендної плати, в тому числі відомостей про власника об`єктів нерухомого майна, правові підстави формування земельної ділянки загальною площею 3033 кв.м. по вулиці Гранітна 14 (кадастровий номер 2110100000:60:002:0043) для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, встановила таке. За результатом огляду території по вулиці Гранітна, 14 в м.Ужгород, встановлено, що земельна ділянка розміщена посеред промислової зони, зі сторони вулиці Гранітна земельна ділянка огороджена бетонним парканом, доступ до території обмежено, а тому членам комісії не вдалось потрапити на територію. Також комісія встановила, що на земельній ділянці розміщена будівля загальною площею 2291,6 кв.м, така будівля ймовірно є 4-поверховою (на час обстеження вікна і дах наявні).

Крім цього, комісія встановила, що ТОВ «Стен» з 28.12.2011 по 10.10.2023 здійснював платежі за користування земельною ділянкою, без зазначенням відомостей про реквізити правовстановлюючого документа на право користування земельною ділянкою. Водночас, ТОВ «Стен» не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдиноможливою формою здійснення плати за землю у таких випадках як землекористувача є орендна плата.

Відтак, члени комісії з перевірки умов використання земельних ділянок комунальної власності (на підставі проведення обстеження території) дійшли таких висновків та рекомендацій (що вбачається з протоколу засідання комісії від 11.10.2024):

- ТОВ «Стен» впродовж загального строку позовної давності до поточного періоду 2023 року використовувало земельну ділянку комунальної власності з кадастровим номером 2110100000:60:002:0043 загальною площею 3033 кв.м. під наявною будівлею та територією необхідною для її обслуговування без достатньої правової підстави;

- рекомендувати департаменту міської інфраструктури підготувати розрахунок суми безпідставно набутого ТОВ «Стен» доходу (у формі використання земельної ділянки комунальної власності без сплати орендної плати), та направити лист - вимогу про повернення безпідставно збережених коштів;

- рекомендувати департаменту міської інфраструктури, на виконання норм встановлених ст. 41 ПК України, з метою перевірки відомостей щодо сплати ТОВ «Стен» орендної плати та/або відсутності відповідних платежів, ініціювати звернення до органів державної податкової служби для одержання офіційних та/достовірних відомостей у зазначений вище період.

У вимозі про повернення безпідставно збережених коштів від 22.10.2024 за №02.4-16/861 (яку Міська рада направила на адресу Товариства згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №8800021834233 та яке було повернуто Міській раді із зазначенням причини повернення: «за закінченням терміну зберігання», що встановлено із долученої до позовної заяви копії поштового конверту (поштового рекомендованого відправлення)) позивач звернувся до відповідача із вимогою у місячний термін сплатити 529439,55 грн безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки за період з 01.01.2017, враховуючи часткову сплату відповідачем коштів за використання земельної ділянки у формі земельного податку.

Згідно наявного у позовній заяві розрахунку безпідставно збережених відповідачем коштів за використання земельної ділянки без укладення договору оренди землі протягом періоду з 01.01.2017 по 30.04.2025, судом встановлено, що такий розрахунок Міською радою складений із урахуванням необхідності сплати відповідачем як власником нерухомого майна орендної плати в наступних розмірах:

- у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки впродовж періоду з 01.01.2017 по 31.12.2024 (так як така ставка орендної плати у вказаний період визначена на підставі Порядку встановлення ставок орендної плати у м.Ужгород за земельні ділянки, які перебувають у розпорядженні Ужгородської міської ради, затвердженого рішенням Ужгородської міської ради від 19.02.2015 №1651);

- у розмірі 4% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки впродовж періоду з 01.01.2025 по 30.04.2025 (так як така ставка орендної плати у вказаний період визначена на підставі Порядку встановлення ставок орендної плати у м.Ужгород за земельні ділянки, які перебувають у розпорядженні Ужгородської міської ради, затвердженого рішенням Ужгородської міської ради від 11.07.2024 №1862).

Відповідно до цього ж наявного у позовній заяві розрахунку безпідставно збережених відповідачем коштів за використання земельної ділянки без укладення договору оренди землі протягом періоду з 01.01.2017 по 30.04.2025, судом встановлено, що такий розрахунок Міською радою складений із урахуванням наведених вище ставок орендної плати від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка впродовж періоду визначалася у таких розмірах:

- у 2025 році в сумі 3221656,24 грн (відповідно до витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки №НВ-9962286412025 від 08.05.2025),

- у 2024 році - 3433901,94 грн (відповідно до витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки №НВ-2100454152024 від 15.10.2024),

- у 2023 році - 3267271,11 грн (із урахуванням коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки - 1,051, про що вказано у листі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12.01.2024 №21-131/0/1-24 та у листі Державної служби статистики України від 11.01.2024 №6-1719/0/1-24);

- у 2022 році 2841105,31 грн (із урахуванням коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки - 1,15, про що вказано у листі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12.01.2023 №6-28-0.222-323/2-23);

- у 2021 році 2582823,01 грн (із урахуванням коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки - 1,1, про що вказано у листі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2022 №13-28-0.222-275/2-22 та у листі Державної служби статистики України від 11.01.2022 №6-992/0/1-22);

- у 2017 2020 роках 2582823,01 грн (із урахуванням коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки впродовж вказаного періоду - 1,0, про що вказано у листі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 06.01.2021 №22-28-0.222-171/2-21).

Водночас при складанні позивачем розрахунку безпідставно збережених відповідачем коштів за використання земельної ділянки без укладення договору оренди землі протягом періоду з 01.01.2017 по 30.04.2025, Міською радою враховано, що протягом спірного періоду Товариство за користування земельною ділянкою сплачувало кошти у виді земельного податку і за вказаний період ТОВ «Стен» сплатило у загальному 138036,85 грн.

Відтак, розмір безпідставно збережених відповідачем коштів за користування земельною ділянкою за період з 01.01.2017 по 30.04.2025, Міською радою визначений у сумі 578610,35 грн як різниця між сумою, що підлягала сплаті за використання земельної ділянки у виді орендної плати в сумі 716647,20 грн і сплаченими Товариством протягом вказаного періоду коштів у виді земельного податку у розмірі 138036,85 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог з підстав, зокрема, що відповідач раніше укладав з Міською радою договір оренди, який продовжувався шляхом укладення додаткових угод щодо земельної ділянки, розташованої по вулиці Гранітна, 14 у м.Ужгород, однак з іншим кадастровим номером 211010000:60:002:0092, відомості про яку були помилково виключені з Державного земельного кадастру, до відзиву на позовну заяву ТОВ «Стен» долучило копії таких документів.

Згідно рішення Ужгородської міської ради №681 від 04.04.2008 Міська рада вирішила: затвердити проект відведення; надати в оренду строком на 1 рік з наступним викупом земельну ділянку площею 3032,6 кв.м під придбаним майном по вул. Гранітній, 14 та скасувати договір оренди земельної ділянки від 03.10.2005 за №0405070000078.

Згідно додаткової угоди від 23.06.2009 про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки від 22.04.2008 вбачається, що 23.06.2009 між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради та ТОВ «Стен» укладено додаткову угоду про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки від 22.04.2008, якою продовжено на 2 роки термін оренди земельної ділянки площею 3032,6 кв.м в місті Ужгороді по вулиці Гранітна, 14.

Згідно додаткової угоди від 28.04.2010 про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки від 22.04.2008 вбачається, що 28.04.2010 між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради та ТОВ «Стен» укладено додаткову угоду про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки від 22.04.2008, якою внесено зміни щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки та розміру орендної плати.

Правове обгрунтування і оцінка суду

Відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою, виключно, відповідно до закону.

За умовами ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (наприклад, постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.09.2022 у справі № 922/423/19, постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17).

Так, відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 ст. 93 і ст. 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (п. "в" ч. 1 ст. 96 ЗК України).

Принцип платного використання землі також передбачено ст.206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (пп. 14.1.147 п.14.1 ст. 4 Податкового кодексу України (далі - ПК України), тут і далі - у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Стаття 1 Закону України «Про оренду землі» визначає, що оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Отже, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Оскільки відповідач у спірний період не був власником або постійним землекористувачем земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:60:002:0043, розташованої за адресою Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Гранітна 14, на якій розташоване його нерухоме майно, а тому він не вважався суб`єктом плати за землю у формі земельного податку. При цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для них, як землекористувачів, є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 07.07.2020 у справі №922/3208/19.

Щодо сплати відповідачем протягом спірного періоду коштів за користування земельною ділянкою у виді земельного податку, то суд зазначає, що так як ТОВ «Стен» не був власником чи постійним землекористувачем такої земельної ділянки, тому єдиноможливою формою здійснення плати за землю для нього була сплата орендної плати, так як відповідно до п.п.14.1.72. п.п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України земельний податок це обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Водночас, так як протягом періоду з 01.01.2017 по 30.04.2025 Товариство за користування земельною ділянкою сплатило 138036,85 грн, безпідставно визначивши такі кошти як земельний податок, а тому суд виснує, що за таких обставин Міська рада правильно зарахувала такі кошти у рахунок безпідставно збережених відповідачем коштів за користування земельною ділянкою, зменшивши на 138036,85 грн загальну суму коштів у розмірі 716647,20 грн, яка підлягала сплаті Товариством за використання земельної ділянки у виді орендної плати.

Згідно зі ст.ст. 122 - 124 ЗК України міські, селищні, сільські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі".

Водночас ст.120 ЗК України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду.

Таким чином, за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи ч.2 ст. 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.

Таким чином, положення глави 15, ст.ст. 120, 125 ЗК України, ст. 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19. у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20).

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 .

У даній справі судом встановлено, що відповідач з 2008 році набув право власності на об`єкти нерухомого майна: виробничі приміщення, реконструйовані з адміністративно-побутового корпусу (літ.Б), розташовані по вулиці Гранітна, 14 у м.Ужгород Закарпатської області.

У витязі №НВ-0002613622024 від 23.10.2024 зазначено про державну реєстрацію 03.10.2005 Управлінням Держгеокадастру в Ужгородському районі земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:60:002:0043, площею 0,3033 га, місце розташування Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Гранітна 14; цільове призначення земельної ділянки - 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

Отже, дослідженими судом доказами встановлено, що на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 2110100000:60:002:0043, площею 0,3033 га, місце розташування Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Гранітна 14, по цьому ж адресу розташовані об`єкти нерухомого майна відповідача виробничі приміщення, реконструйовані з адміністративно-побутового корпусу.

Матеріали справи не містять доказів належного оформлення відповідачем, як власником нерухомого майна господарського призначення, права користування протягом періоду з 01.01.2017 по 30.04.2025 земельною ділянкою з кадастровим номером 2110100000:60:002:0043, розташованої по адресу: Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Гранітна 14, зокрема, укладення договору оренди земельної ділянки з Ужгородською міською радою та державної реєстрації такого права.

Водночас, суд відхиляє доводи відповідача як такі, що спростовують позовні вимоги у справі, про те, що Товариство 22.04.2008 укладало з Міською радою договір оренди земельної ділянки, розташованої по вулиці Гранітна, 14 у м.Ужгород, з іншим кадастровим номером, а саме: 211010000:60:002:0092, до якого вносилися зміни відповідно до додаткових угод: від 23.06.2009 (якою продовжено договір від 22.04.2008 на 2 роки) і від 28.04.2010 (якою змінено розмір орендної плати за договором), та враховуючи, що згідно з рішенням Ужгородської міської ради №681 від 04.04.2008 Міська рада надала Товариству в оренду строком на 1 рік з наступним викупом земельну ділянку площею 3032,6 кв.м під придбаним майном по вул. Гранітній, 14.

Відхиляючи такі доводи відповідача, суд зазначає, що наведені Товариством обставини укладення договору оренди землі від 22.04.2008 та внесення до нього змін відповідно до додаткових угод від 23.06.2009 і від 28.04.2010, як і прийняття Міською радою рішення №681 від 04.04.2008 не стосуються спірного періоду (з 01.01.2017 по 30.04.2015), а тому такі обставини не мають правового значення, так як відповідач не заперечує неукладення протягом такого спірного періоду (з 01.01.2017 по 30.04.2015) з Міською радою договору оренди земельної ділянки. Водночас, доводи відповідача про наявність земельної ділянки, розташованої по вулиці Гранітна, 14 у м.Ужгород, з кадастровим номером 211010000:60:002:0092, як і перешкоджання Міською радою в укладенні з ТОВ «Стен» договору оренди не підтверджені жодними доказами, а Міська рада такі пояснення Товариства заперечує.

З урахуванням наведеного, суд виснує, що відповідач у період з 01.04.2017 по 30.04.2025 користувався земельною ділянкою з кадастровим номером 2110100000:60:002:0043, на якій розташовані належні йому об`єкти нерухомості, без достатньої правової підстави, та відповідно зберіг у себе кошти за таке користування означеною земельною ділянкою.

Стосовно площі спірної земельної ділянки і доводів відповідача про її невикористання протягом спірного періоду, суд зазначає таке.

Як було вказано вище, відповідно до ч. 1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із ч.ч. 1- 4, 9 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.

У даній справі, судом встановлено земельна ділянка (кадастровий номер 2110100000:60:002:0043), площею 0,3033 га, місце розташування Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Гранітна 14, на якій розташовані об`єкти нерухомого майна, належні відповідачеві, та за користування якої позивач просить суд стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у виді орендної плати, сформована з 03.10.2005 (визначено її площу і межі), їй присвоєно кадастровий номер, відомості про неї внесені до Державного земельного кадастру.

Зважаючи на викладене, спір у цій справі стосується сформованої земельної ділянки, а тому сумнівів щодо її розміру суд не має.

Більше цього, впродовж спірного періоду відповідач, не будучи власником чи постійним користувачем земельної ділянки, сплатив 138036,85 грн за користування земельною ділянкою (чого не заперечив відповідач у своїх заявах по суті справи та представник Товариства у судовому засіданні), однак такі кошти ТОВ «Стен» безпідставно визначило як земельний податок. На переконання суду, сплата відповідачем таких коштів, які ним безпідставно визначені у виді земельного податку, спростовують доводи Товариства про невикористання земельної ділянки, так як відповідач не надав суду логічних пояснень щодо підстав сплати таких коштів у разі його заперечень користування земельною ділянкою. Більше цього, протягом спірного періоду Товариство було власником нерухомого майна, розташованого на такій сформованій земельній ділянці, а відтак ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на таку земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна, що спростовує доводи Товариства про невикористання земельної ділянки.

Не погоджуючись з такими доводами відповідача, суд зазначає, що з протоколу засідання комісії з перевірки умов використання земельних ділянок комунальної власності від 11.10.2024, судом встановлено, що за результатом огляду території по вулиці Гранітна, 14 в м.Ужгород, комісія у складі, визначеному розпорядженням Ужгородського міського голови від 16.12.2021 №719, встановила, що означена земельна ділянка огороджена бетонним парканом, доступ до території обмежено, а тому членам комісії не вдалось потрапити на територію.

Щодо цього, суд також зазначає, що відповідно до правової позиції, наведеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 та у п. 65 постанови Велика Палата Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати, є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Пункт 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Щодо розміру безпідставно збережених коштів за спірний період

Звертаючись у суд з позовною заявою Ужгородська міська рада про стягнення з ТОВ «Стен» безпідставно збережених коштів за користування протягом періоду з 01.01.2017 по 30.04.2015 земельною ділянкою без укладання договору оренди землі та відповідно без сплати орендної плати за землю, Міська рада розмір таких безпідставно збережених коштів визначила у сумі 578610,35 грн.

Як було вказано вище, згідно наявного у позовній заяві розрахунку безпідставно збережених коштів за користування впродовж періоду з 01.01.2017 по 30.04.2025 відповідачем земельною ділянкою без укладення договору оренди землі, позивачем з урахуванням нормативно-грошової оцінки земельної ділянки за кожен рік протягом спірного періоду та відсоткової ставки річної орендної плати за землю, затвердженої рішеннями Міської ради від 19.02.2015 №1651 і від 11.07.2024 №1862 (про що детально наведено вище, у фактичних обставинах справи) нараховано 716647,20 грн. Оскільки, за даними Головного управління Державної податкової служби, ТОВ «Стен» за означений період сплачено до місцевого бюджету 138036,85 грн за використання земельної ділянки, а відтак розмір безпідставно збережених коштів відповідачем визначено в сумі 578610,35 грн.

ТОВ «Стен» у відзиві на позовну заяву та під час розгляду справи в суді представник відповідача не заперечили проти складеного Ужгородською міською радою розрахунку безпідставно збережених Товариством коштів у сумі 716647,20 грн та сплату Товариством протягом спірного періоду 138036,85 грн, які ним визначено як земельний податок, а також відповідач не надав свого контррозрахунку щодо наведеного Міською радою у позовній заяві розрахунку безпідставно збережених коштів.

За приписами пп. 289.1, 289.2 статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою.

За змістом ст. 12 Закону України «Про оцінку земель» нормативно-методичне регулювання оцінки земель здійснюється у відповідних нормативно-правових актах, що встановлюють порядок проведення оцінки земель, організації і виконання землеоціночних робіт, склад і зміст технічної документації та звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок, вимоги до них, порядок їх виконання. Нормативно-правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» за результатами бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Пунктом 162 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1051 від 17.10.2012 року, унормовано, що відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: 1) витягу з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; 2) довідки, що містить узагальнену інформацію про землі (території), за формою згідно з додатком 41; 3) викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); 4) копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру. Витяги, довідки, викопіювання та копії документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру, в паперовій та електронній формі відповідно до Закону України Про електронні документи та електронний документообіг мають однакову юридичну силу.

Враховуючи наведені норми, господарський суд вважає вірними доводи позивача про те, що як положення Податкового кодексу України, так і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об`єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом.

Крім цього, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі №905/1680/20 дійшла наступних правових висновків:

«Пунктом 162 Порядку № 1051 визначено відомості, які можуть надаватися державними кадастровими реєстраторами у такій формі: 1) витягу з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; 2) довідки, що містить узагальнену інформацію про землі (території), за формою згідно з додатком 41; 3) викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); 4) копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру. Витяги, довідки, викопіювання та копії документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру, в паперовій та електронній формі відповідно до Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» мають однакову юридичну силу.

Згідно з додатком 41 передбачена форма довідки з Державного земельного кадастру, яка ідентифікує земельну ділянку за її кадастровим номером, місцем знаходження, площею, а також поряд з іншими даними містить відомості про економічну та нормативну грошову оцінку земель.

Відповідно до п. 179 Порядку № 1051 довідки з Державного земельного кадастру, що містять узагальнену інформацію про землі (території), надаються органам державної влади, органам місцевого самоврядування для здійснення своїх повноважень, визначених законом, особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників, Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів та Державного реєстру оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок.

Отже, така довідка, поряд з витягом про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, може бути належним доказом на обґрунтування її нормативної грошової оцінки».

Крім цього, у п.п.7.28-7.30 цієї ж постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №905/1680/20 зазначено про таке:

« 7.28. З огляду на те, що земельним законодавством та ПК України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 ГПК України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі.

7.29. Відтак убачаються помилковими висновки судів, які застосовують приписи статей 20, 23 Закону України «Про оцінку земель» у спосіб тлумачення витягу про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки - як єдиного належного доказу на підтвердження нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати чи повернення безпідставно збережених грошових коштів фактичним землекористувачем без оформлення орендного договору.

7.30. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеного в постанові від 29 травня 2020 року у справі № 922/2843/19, а саме: «при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно …, а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель» (абз. 2 п. 37 постанови)».

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, враховуючи положення пп. 289.1, 289.2 статті 289 Податкового кодексу України, ст.ст. 12, 20, 23 Закону України «Про оцінку земель», п. 162 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1051 від 17.10.2012, враховуючи наведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №905/1680/20 та обставини даної справи, господарський суд приходить до висновку про те, що витяги з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки №НВ-9962286412025 від 08.05.2025, №НВ-2100454152024 від 15.10.2024, довідки Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12.01.2024 №21-131/0/1-24, від 12.01.2023 №6-28-0.222-323/2-23, від 11.01.2022 №13-28-0.222-275/2-22, від 06.01.2021 №22-28-0.222-171/2-21 є належними і достовірними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Підсумовуючи викладене, суд виснує, що розрахунок безпідставно збережених відповідачем коштів за використання земельної ділянки без укладення договору оренди землі протягом періоду з 01.01.2017 по 30.04.2025, Міською радою правильно визначений в сумі 716647,20 грн. А тому, враховуючи сплату відповідачем протягом спірного періоду коштів у розмірі 138036,85 грн у виді земельного податку, відтак розмір безпідставно збережених відповідачем за період з 01.01.2017 по 30.04.2025 коштів Міською радою правильно зменшений на 138036,85 грн.

Отже, розмір безпідставно збережених відповідачем коштів за користування земельною ділянкою за період з 01.01.2017 по 30.04.2025, становить 578610,35 грн, а тому такі позовні вимоги є обгрунтовані та підтверджені перевіреними судом належними і допустимими доказами.

Суд відхиляє доводи представника відповідача, наведені у вступному слові, про відсутність підстав для стягнення з Товариства за період з 01.03.2020 по 31.03.2020 грошових коштів у сумі 6457,00 грн відповідно до чинних на той час положень пункт 52-4 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Щодо цього суд зазначає, що Законом України "Про оренду землі" у ч. 3 ст. 23 передбачено, що орендар має право вимагати відповідного зменшення орендної плати в разі, якщо стан орендованої земельної ділянки погіршився не з його вини.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 №211 установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 рок на всій території України карантин. Зазначеною постановою, зокрема, була передбачена заборона до 11 травня 2020 року роботу суб`єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення (з урахуванням винятків).

У зв`язку з наведеним Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" внесені зміни до відповідних законодавчих актів України, зокрема викладено пункт 52-4 підрозділу 10 Розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України в новій редакції, згідно з якою не нараховується та не сплачується за період з 1 березня по 31 березня 2020 року плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в господарській діяльності.

При цьому платники плати за землю (крім фізичних осіб), які відповідно до пункту 286.2 статті 286 цього Кодексу подали податкову декларацію, мають право подати уточнюючу податкову декларацію, в якій відобразити зміни податкового зобов`язання із сплати плати за землю за податковий період березень 2020 року.

У разі якщо у березні чи квітні 2020 року платниками плати за землю було подано уточнюючу податкову декларацію щодо зменшення податкового зобов`язання із сплати плати за землю за податковий період квітень 2020 року з причин, які не пов`язані із самостійним виявленням помилок, що містяться у раніше поданій ними податковій декларації, такі платники плати за землю зобов`язані подати не пізніше 30 квітня 2020 року уточнюючі податкові декларації з плати за землю (земельного податку та/або орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2020 рік, в яких відобразити зміни податкового зобов`язання із сплати плати за землю за податкові періоди березень та квітень 2020 року відповідно до положень цього підпункту.

При цьому у разі подання таких податкових декларацій з підстав, визначених цим підпунктом, до таких платників податків не застосовуються санкції, визначені статтею 50 цього Кодексу, та штрафні санкції згідно з вимогами пункту 120.2 статті 120 цього Кодексу, за внесення змін до податкової звітності в частині збільшення податкових зобов`язань з плати за землю за податковий період квітень 2020 року.

Щодо цього, суд зазначає, що у постанові від 15 вересня 2021 року в справі № 911/3394/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що з аналізу викладених положень податкового законодавства вбачається, що вони передбачають не лише звільнення від нарахування та сплати за період з 1 березня по 31 березня 2020 року орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, а й визначають механізм врегулювання правовідносин, пов`язаних з таким звільненням шляхом подання уточнень до податкової декларації. При цьому закріплений у наведеній нормі порядок врегулювання відповідних правовідносин не передбачає внесення певних змін до договорів оренди землі стосовно сплати орендної плати в зазначений період.

Отже, так як ТОВ «Стен» у період з 01.03.2020 по 31.03.2020 не був власником земельної ділянки та не користувався земельною ділянкою на підставі чинного договору оренди землі, не подавав уточнень до податкової декларації з плати за землю (земельного податку та/або орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності), а відтак до нього не застосовуються п. 52-4 підрозділу 10 Розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, а тому доводи відповідача у цій частині є безпідставні та необґрунтовані.

Щодо покликання відповідача на те, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2026 у справі №308/9524/17 визнано протиправним та нечинним рішення Ужгородської міської ради від 14.07.2014 №1398 «Про затвердження технічної документації по нормативній грошовій оцінці земель населеного пункту м. Ужгорода Ужгородської міської ради», на підставі якого сформовано витяги про нормативно-грошову оцінку спірних земельних ділянок та розраховано суму позовних вимог у цій справі за спірний період, то судом такі аргументи Товариства також відхиляється, оскільки відповідно до ч.2 ст. 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Тобто, рішення Ужгородської міської ради від 14.07.2014 №1398 вважається таким, що втратило чинність, лише з 03.02.2026, а на момент звернення Ужгородської міської ради з позовом до ТОВ «Стен» вказаний нормативно-правовий акт був чинним, мав обов`язкову силу та підлягає застосуванню судом під час вирішення спору.

Крім цього, суд враховує, що згідно з ухвалою про зупинення дії судового рішення від 06.05.2026 у справі № 308/9524/17 Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду задовольнив клопотання Ужгородської міської ради про зупинення дії судового рішення та зупинив дію постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року у справі № 308/9524/17 до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Щодо заяви відповідача про сплив позовної давності.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив застосувати позовну давність.

Водночас, у вступному слові представник відповідача просив застосувати позовну давність, вказавши, що, на його переконання, за будь-яких умов відсутні підстави для стягнення з відповідача грошових коштів за період, про який зазначає позивач у позовній заяві, а саме: з 01.01.2017 по 01.04.2017 (так як позовна давність не застосовується навіть з урахуванням внесених у 2020 році змін до п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, які набрали чинності з 02.04.2020)

Згідно зі ст.ст.256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХнабрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився.

Підсумовуючи наведене, у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Крім цього, у п.п.53, 97 і 98 постанови від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила про таке:

«53. Задовольняючи частково позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій визнали обґрунтованими позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 02 квітня 2017 року по 01 квітня 2024 року. Водночас суди зазначили про відсутність правових підстав для стягнення заявлених позивачем інфляційних втрат та процентів річних, нарахованих за період з 13 березня по 01 квітня 2017 року, у зв`язку зі спливом позовної давності.

«97. Отже, оскільки в цій справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо визнаних судами обґрунтованими позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних не спливла, то перебіг цього строку є зупиненим і дотепер (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану).

98. За таких обставин звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 02 квітня 2017 року по 01 квітня 2024 року, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим. Доводи відповідача про безпідставність нарахування позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних протягом зазначеного періоду спростовуються викладеними висновками».

Спірними у даній справі на час ухвалення рішення є позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 578610,35 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без укладання договору оренди землі та відповідно без сплати орендної плати за землю за період з 01.01.2017 по 30.04.2025.

Згідно з ч.ч.3 і 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц (пункт 28), від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 (пункт 57), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 129) неодноразово формулювала висновок, згідно з яким суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушив належний відповідач право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес належний відповідач не порушив, суд відмовляє у задоволенні позову через необґрунтованість останнього. І лише якщо встановить, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушив належний відповідач, але позовна давність спливла, і про це зробив заяву належний відповідач (інша сторона спору), суд відмовляє у вимозі до цього відповідача через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Отже, позовна давність застосовна лише до заявленої до належного відповідача необхідної й ефективної позовної вимоги, яку суд мав би задовольнити, якщо б вона не спливла.

Врахувавши подану відповідачем заяву про сплив позовної давності, суд зазначає про відсутність правових підстав у зв`язку зі спливом позовної давності для стягнення з відповідача 15474,58 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без укладання договору оренди землі за період з 01.01.2017 по 01.04.2017, із розрахунку, що розмір безпідставно збережених відповідачем коштів за один місяць (за період січня березня 2017 року) становить 5101,51 грн і за один день квітня 2017 року (за 01.04.2017) становить 170,05 грн.

Відтак, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 15474,58 грн безпідставно збережених коштів за користування відповідачем земельною ділянкою без укладання договору оренди землі та сплати орендної плати за період з 01.01.2017 по 01.04.2017 через сплив позовної давності.

Водночас, суд задовольняє позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 563135,77 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 2110100000:60:002:0043 за період з 02.04.2017 по 30.04.2025.

Щодо обгрунтованості рішення

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями ст.ст. 13 - 14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано мотивовану оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, та надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих позивачем доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Розподіл судових витрат

Відповідно до наданої платіжної інструкції №385 від 12.05.2025 при поданні позовної заяви щодо стягнення грошових коштів у загальній сумі 578610,35 грн, позивачем було здійснено сплату судового збору в розмірі 8679,16 грн.

Судові витрати на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).

Відтак, так як суд задовольнив позовні вимоги частково та стягнув з відповідача 563135,77 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою (водночас відмовляє у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 15474,58 грн через сплив позовної давності), а тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 8447,04 грн у повернення сплаченого судового збору.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стен» (код ЄДРПОУ 19108355; місцезнаходження 88018, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця М. Заньковецької, будинок 3, квартира 8) на користь Ужгородської міської ради, (код ЄДРПОУ 33868924, місцезнаходження 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, площа Поштова, будинок 3) 563135,77 грн (п`ятсот шістдесят три тисячі сто тридцять п`ять гривень 77 копійок) безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 2110100000:60:002:0043 та 8447,04 (вісім тисяч чотириста сорок сім гривень 04 копійок) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, згідно з частиною першою ст. 256 ГПК України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складене і підписане 26.06.2026.

Суддя С.В. Сисин