Рішення № 137750058, 26.06.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2026 року справа №320/12242/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (адреса 03168, м. Київ, проспект Повітряних Сил, 6 ЄДРПОУ 22990368) про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Представник позивача ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд:

-Визнати протиправними дії Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення, всіх одноразових виплат, здійснених за період з 30.01.2020 по 31.12.2021 виходячи з розміру посадового окладу, окладу за військове звання, надбавки за вислугу років, додаткових видів грошового забезпечення та премії, у відсоткових розмірах, призначених та виплачених за цей період ОСОБА_1 , які визначити шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2020 року, станом на 01 січня 2021 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, визначені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 (в редакції постанови, що діяла до 21.02.2018).

-Зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплати ОСОБА_1 щомісячне грошове забезпечення, всі одноразові виплати, здійснені за період з 30.01.2020 по 31.12.2021 виходячи з розміру посадового окладу, окладу за військове звання, надбавки за вислугу років, додаткових видів грошового забезпечення та премії, у відсоткових розмірах, призначених та виплачених за цей період ОСОБА_1 , які визначити шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2020 року, станом на 01 січня 2021 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, визначені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 (в редакції постанови, що діяла до 21.02.2018), виплату різниці грошового забезпечення здійснити з урахуванням виплачених сум, з одночасною компенсацією сум податку на доходи з фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення згідно з пунктом 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

-Зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплачених розмірів грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 30.01.2020 по 31.12.2021.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.06.2026 постановлено здійснювати розгляд (формування та зберігання) судової справи в електронній формі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у період з 30.01.2020 по 31.12.2021 проходив військову службу та перебував на грошовому забезпеченні у відповідача. На думку позивача, відповідач під час нарахування та виплати грошового забезпечення, а також пов`язаних із ним одноразових виплат неправомірно застосовував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений станом на 01.01.2018, замість прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. У зв`язку з цим позивач вважає, що його грошове забезпечення за спірний період було визначено у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством, тому просить визнати дії відповідача протиправними та зобов`язати здійснити перерахунок і виплату належних сум грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом станом на 01.01.2020 та 01.01.2021, а також провести відповідні виплати компенсації втрати частини доходів і компенсації сум податку на доходи фізичних осіб.

03.04.2026 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими та просив відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що правові засади соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Відповідно до статті 9 цього Закону до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, зокрема надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення. Відповідач вказує, що розміри грошового забезпечення військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України, зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704. Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям визначено наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260. На думку відповідача, у спірний період пункт 4 постанови №704 підлягав застосуванню в редакції, відповідно до якої розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови №704. Відповідач не погоджується з доводами позивача про те, що після ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 пункт 4 постанови №704 мав застосовуватися у редакції, чинній до 21.02.2018. Відповідач зазначає, що скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 саме по собі не створює підстав для проведення перерахунку грошового забезпечення позивача та не поновлює автоматично попередню редакцію пункту 4 постанови №704. При цьому відповідач посилається на пункт 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 №870, відповідно до якого визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України або його скасування не поновлює дію актів, які були визнані ним такими, що втратили чинність, або які були ним скасовані. Поновлення дії акта можливе лише шляхом прийняття відповідного акта або шляхом прямого зазначення про це в акті про визнання акта таким, що втратив чинність, чи про його скасування. Відповідач наголошує, що у спірний період відповідні зміни до пункту 4 постанови №704 внесені не були. Відтак, у відповідача були відсутні правові підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням позивача шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Щодо вимоги про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідач зазначає, що така вимога є передчасною, оскільки судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи чи інтереси особи, а не ті, які можуть бути ймовірно порушені у майбутньому. Питання утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів із нарахованих сум належить до обов`язків роботодавця та вирішується під час фактичного нарахування і виплати відповідних сум. З огляду на викладене, відповідач вважає, що порушення прав чи законних інтересів позивача у спірних правовідносинах відсутнє, а тому підстав для задоволення позовних вимог немає. У зв`язку з цим відповідач просить суд прийняти відзив на позовну заяву та відмовити у задоволенні позову повністю.

06.04.2026 на виконання ухвали від 24.03.2026 Фінансовим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України скеровано витребувану інформацію.

Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Встановлені судом обставини.

Позивач проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 та перебував на грошовому забезпеченні в Фінансовому управлінні ГШ ЗСУ в спірний період з 30.01.2020 по 31.12.2021.

Наказом Міністра оборони України від 31.12.2021 №705 генерал-майора ОСОБА_1 було відрядження до Апарату РНБОУ.

Наказом Міністра оборони України від 23.02.2024 №269 генерал-майора ОСОБА_1 , звільнено з військової служби у відставку за пп. «б» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за станом здоров`я.

Судом встановлено, що з метою захисту своїх прав позивач через свого представника звернувся до відповідача з адвокатським запитом від 26.02.2026 №60-МП щодо проведення перерахунку розміру грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 31.12.2021.

У вказаному зверненні представник позивача просив провести перерахунок щомісячних розмірів грошового забезпечення та всіх одноразових виплат грошового забезпечення, здійснених за період з 30.01.2020 по 31.12.2021, виходячи з розміру посадового окладу, окладу за військове звання, надбавки за вислугу років, додаткових видів грошового забезпечення та премії у відсоткових розмірах, призначених і виплачених позивачу за цей період.

Такий перерахунок представник ОСОБА_1 просив здійснити шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнта на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом станом на 01.01.2020 та 01.01.2021, згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 у редакції, що діяла до 21.02.2018.

Також у зверненні порушувалося питання щодо виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 31.12.2021 відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

Крім того, представник ОСОБА_1 просив здійснити одночасну компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Також позивач через свого представника звернувся з адвокатським запитом від 26.02.2026 №59-МП до Галузевого архіву Міністерства оборони України з метою отримання довідки про розміри грошового забезпечення, отриманого за спірний період.

На вказаний запит позивачу надано довідку про розміри грошового забезпечення, яка долучена до матеріалів справи.

Листом Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України від 08.04.2026 № 320/1564, надісланим на виконання ухвали Київського окружного адміністративного суду від 24.03.2026 у справі №320/12242/26, повідомлено, що інформація про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 по 31.12.2021 у Фінансовому управлінні відсутня у зв`язку з передачею відповідних розрахунків на зберігання до Галузевого державного архіву Міністерства оборони України.

Згідно з грошовим атестатом від 04.01.2022, виданим Фінансовим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України на ім`я генерал-майора ОСОБА_1 , останньому станом на 04.01.2022 визначено оклад за військовим званням у розмірі 1 620,00 грн, посадовий оклад за 60 тарифним розрядом у розмірі 10 150,00 грн, надбавку за вислугу років у розмірі 50 відсотків та сумі 5 875,35 грн, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 100 відсотків та сумі 17 665,06 грн, премію у розмірі 130 відсотків та сумі 13 195,58 грн, надбавку за державного експерта з питань таємниць у розмірі 20 відсотків та сумі 2 261,94 грн. У грошовому атестаті також зазначено, що вислуга років станом на 01.01.2022 становить 40 років 4 місяці 14 днів, а пільгова вислуга років становить 42 роки 7 місяців 20 днів. Крім того, у документі містяться відомості про виплачену індексацію грошового забезпечення у сумі 716,67 грн та про зарахування особи у розпорядження командувача Сил підтримки Збройних Сил України.

Архівною довідкою Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 26.02.2026 №59-МП/І встановлено, що в архівних документах відображено нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з січня по грудень 2018 року та за період з липня 2019 року по грудень 2021 року.

З таблиці розрахунків, долученої до архівної довідки Галузевого державного архіву Міністерства оборони України, встановлено, що у ній наведено помісячну структуру грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2020 та 2021 роки із зазначенням окремих складових грошового забезпечення, зокрема окладу за військовим званням, посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, надбавки державного експерта, премії, інших нарахувань, матеріальної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення та сум індексації.

Позивач вважає дії відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення, всіх одноразових виплат, здійснених за період з 30.01.2020 по 31.12.2021 незаконними та такими, що порушують конституційні права, тому звернувся до суду із даним позовом.

Норми права, які застосував суд, мотиви їх застосування, оцінка та висновки суду.

Щодо клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною п`ятою статті 122 КАС України встановлено місячний строк звернення до адміністративного суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення.

Разом з тим предметом спору у цій справі є не питання проходження чи звільнення з публічної служби, а правомірність нарахування та виплати складових грошового забезпечення, тобто спір щодо оплати праці (грошового забезпечення).

До 19.07.2022 частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, статтю 233 Кодексу законів про працю України викладено у новій редакції, якою, зокрема, встановлено тримісячний строк звернення до суду у справах про вирішення трудових спорів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23 зазначила, що до правовідносин, які виникли та існували до набрання чинності Законом України №2352-IX, застосуванню підлягає редакція статті 233 Кодексу законів про працю України, чинна на момент виникнення таких правовідносин.

Оскільки спір у цій справі стосується нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 31.12.2021, тобто правовідносин, які виникли та існували до 19.07.2022, до них підлягає застосуванню редакція статті 233 Кодексу законів про працю України, яка не містила будь-якого обмеження строку звернення до суду.

Таким чином, і з цих підстав доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду є необґрунтованими.

Щодо позовної вимоги про нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму встановленого на 01 січня відповідного календарного року.

Відповідно до положень статті 19 Конституції України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Перевіряючи правомірність дій відповідача щодо проведення розрахунку розміру грошового забезпечення без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом про державний бюджет на відповідний рік у спірний період, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, суд виходить з наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній та політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначені та врегульовані Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до частин другої - четвертої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30.08.2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (далі - Постанова № 704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.

Згідно з пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України № 704 (у первинній редакції від 30.08.2017 року), ця постанова набирає чинності 01 січня 2018 року.

Пунктом 4 Постанови № 704 було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також, додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Таким чином, Кабінетом Міністрів України було запроваджено дві розрахункові величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

21.02.2018 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб (далі - Постанова № 103), яка набрала чинності 24.02.2018 року.

Пунктом 6 Постанови № 103 були внесені зміни до ряду постанов Кабінету Міністрів України, в тому числі до Постанови № 704 були внесені чергові зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено на 01.03.2018 р.

Крім цьому, пунктом 6 Постанови № 103 внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, який викладено в наступній редакції:

Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

При цьому, суд зауважує, що зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 до Постанови № 704 не вносилися.

Отже, згідно із пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції Постанови № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, для складання довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії за відповідною посадою, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 року, тоді як згідно з примітками до вказаних додатків розрахунковою величиною визначено відсотковий показник від розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Водночас, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.

Відтак, зміни до пункту 4 Постанови №704, внесені пунктом 6 Постанови № 103, з 29.01.2020 року не підлягають застосуванню.

За таких обставин, з 29.01.2020 року відновлена юридична дія пункту 4 постанови КМУ № 704 у первісній редакції, що передбачає визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.

Тобто, з 29.01.2020 року відновлена дія пункту 4 постанови КМУ № 704 у редакції, яка запроваджувала у якості однієї із величин алгоритму розрахунку показника окладу за посадою - мінімальний розмір заробітної плати.

Разом з тим, визнання Шостим апеляційним адміністративним судом протиправним та скасування пункту 6 Постанови № 103 не впливає на застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

01.01.2017 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 року № 1774-VIII, пунктом 3 розділу ІІ якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Суд звертає увагу, що під час розв`язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ та пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою №103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704, перевагу належить віддати положенням закону, як акту права вищої юридичної сили.

Оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 року № 1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704, суд приходить до висновку, що обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу не проводиться із використанням величини мінімальної заробітної плати.

Таким чином, відповідно до пункту 4 Постанови № 704, починаючи з 29.01.2020 року, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня календарного року.

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб:

- станом на 01 січня 2018 року встановлений в розмірі 1762,00 грн. (стаття 7 Закону України від 07.12.2017 р. № 2246-VIII Про Державний бюджет України на 2018 рік);

- станом на 01 січня 2020 року встановлений в розмірі 2102,00 грн. (стаття 7 Закону України від 14.11.2019 р. № 294-IX Про Державний бюджет України на 2020 рік);

- станом на 01 січня 2021 року встановлений в розмірі 2270,00 грн. (стаття 7 Закону України від 15.12.2020 р. № 1082-IX Про Державний бюджет України на 2021 рік).

За таких обставин, суд зазначає, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законами № 294-IX, № 1082-IX, № 1928-IX, № 2710-IX у осіб з числа військовослужбовців виникло право на перерахунок грошового забезпечення з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Відповідного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 року у справі № 440/60 та у постанові від 19.10.2022 у справі № Початок форми

400/6214/21.

З огляду на викладене, право позивача на обрахунок грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення, із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року є беззаперечним, оскільки обумовлене підвищенням прожиткового мінімуму та, відповідно, збільшенням розміру грошового забезпечення на підставі пункту 4 постанови КМУ №704.

Доводи відповідача про те, що скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 не створює підстав для проведення перерахунку грошового забезпечення позивача та не поновлює попередню редакцію пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, суд відхиляє, оскільки після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 була усунута норма, якою пункт 4 постанови №704 було викладено із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018.

Грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги (п. 3 розділу I Наказу № 260).

Відповідач не заперечує, що в спірний період продовжував нараховувати позивачу грошове забезпечення виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, а саме 1792 грн.

Грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавку за вислугу років; підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний; надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання; доплати за науковий ступінь та за вчене звання; премію; морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування; одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби; інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України (п. 4 розділу XVI Наказу № 260).

Командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби (п. 1 розділу I Наказу № 260).

Розмір щомісячної премії, але не менше 10 відсотків посадового окладу, встановлює Міністр оборони України для відповідних категорій військовослужбовців виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби (п. 2 розділу XVI Наказу № 260).

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення (п. 1 розділу XXIII Наказу № 260).

Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (абз. 1 п. 6 розділу XXIII Наказу № 260).

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (п. 1 розділу XXIV Наказу № 260).

Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України (абз.1 п. 7 розділу XXIV Наказу № 260).

До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (абз.3 п. 7 розділу XXIV Наказу № 260).

Виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги (п. 9 розділу XXIV Наказу № 260).

Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення (п. 5 розділу XXXI Наказу № 260)

Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби, військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період) здійснюється виплата одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірах та на умовах, установлених пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (п. 1 розділу XXXII Наказу № 260).

Одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються: звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою (абзаци 1-2 п. 1 розділу XXXII Наказу № 260).

За наведених обставин суд дійшов до висновку про те, що відповідач протиправно розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що призвело до порушення майнових прав позивача.

Щодо позовної вимоги стосовно компенсації податку з доходів фізичних осіб.

Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 (далі Порядок №44), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

З огляду на викладене, вимоги позивача в частині компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, також мають бути задоволені.

Аналогічний підхід Верховний Суд застосував у постановах від 27 вересня 2023 року у справі № 420/23176/21, від 27 вересня 2023 року у справі № 420/23176/21, від 31 січня 2024 року у справі № 320/6441/22, від 18 квітня 2024 року у справі № 160/10789/22, від 30 квітня 2024 року у справі № 360/700/23 та від 07 травня 2025 року у справі № 560/15993/24.

Щодо вимоги компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 31.12.2021.

У пункті 4 Порядку № 1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ від 19.10.2000 (далі Закон № 2050-ІІІ).

Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно із статтею 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 159 від 21.02.2001, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі Порядок № 159).

Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);

- соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);

- стипендії;

- заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно із пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 13.01.2020 в справі №803/203/17, від 14.05.2020 у справі № 816/379/16, від 30.09.2020 у справі № 280/676/19, від 15.09.2020 у справі №240/11882/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20, від 05 07.2022 у справі №420/7633/20, від 29.03.2023 у справі №120/9475/21-а, від 12.09.2024 у справах №400/5837/23, №240/18489/23, від 10.10.2024 у справі №280/5397/19, від 18.12.2024 у справі №755/15005/23 та інших досліджував питання правової природи компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та умов її здійснення.

У вказаних постановах Верховний Суд зазначав, що основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.

Тобто компенсація за порушення строків виплати доходу виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата, індексація тощо) особи (працівника) з вини відповідача (роботодавця) не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари і послуги.

Дія норм Закону № 2050-III та Порядку №159 поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Виплата компенсації втрати частини доходів проводиться незалежно від порядку і підстав їх (доходів) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

У постанові від 29.05.2025 у справі № 640/12053/21 Верховний Суд дійшов наступних висновків.

Право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

У постановах від 24.01.2025 у справі № 380/1607/24 та від 04.09.2025 у справі № 420/16557/24 Верховний Суд вказав, що компенсація, передбачена Законом № 2050-III і Порядком №159, виплачується саме у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо.

Верховний Суд у постанові від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19 виснував, що визнав безпідставними доводи судів попередніх інстанцій про те, що право на компенсацію позивач набуде після набрання законної сили відповідним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення, зауваживши, що у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

У постановах від 14.05.2019 у справі № 804/2994/18, від 23.12.2020 у справі №640/7975/15-а, від 05.07.2022 у справі № 420/7633/20 Верховний Суд вказав, що право особи на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати виникає з моменту фактичного порушення строку виплати доходу. Тобто така компенсація підлягає нарахуванню за весь період невиплати відповідного доходу.

Враховуючи те, що відповідач з 30.01.2020 по 31.12.2021.не нарахував та не виплатив позивачу суми грошового забезпечення та допомоги на оздоровлення у визначеному законодавством розмірі, позивач набув право на нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 30.01.2020 по 31.12.2021.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на наведе, оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Від сплати судового збору за подання цієї позовної заяви позивач звільнений на підставі пункту 1 частини один статті 5 Закону України «Про судовий збір» у справах про стягнення заробітної плати. Постановою Верховного Суду від 05 травня 2022 року в справі № 380/8976/21 зазначено, що від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, спір про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення та компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати такої індексації, стосується заробітної плати військовослужбовця.

Крім того, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» як учасник бойових дій, що підтверджуються копією посвідчення, доданого до позову.

Також позивач є інвалідом війни ІІ групи, та звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 2, 17, 77, 90, 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (адреса 03168, м. Київ, проспект Повітряних Сил, 6 ЄДРПОУ 22990368) про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення, всіх одноразових виплат, здійснених за період з 30.01.2020 по 31.12.2021 виходячи з розміру посадового окладу, окладу за військове звання, надбавки за вислугу років, додаткових видів грошового забезпечення та премії, у відсоткових розмірах, призначених та виплачених за цей період ОСОБА_1 , які визначити шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2020 року, станом на 01 січня 2021 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, визначені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 (в редакції постанови, що діяла до 21.02.2018).

Зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплати ОСОБА_1 щомісячне грошове забезпечення, всі одноразові виплати, здійснені за період з 30.01.2020 по 31.12.2021 виходячи з розміру посадового окладу, окладу за військове звання, надбавки за вислугу років, додаткових видів грошового забезпечення та премії, у відсоткових розмірах, призначених та виплачених за цей період ОСОБА_1 , які визначити шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2020 року, станом на 01 січня 2021 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, визначені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 (в редакції постанови, що діяла до 21.02.2018), виплату різниці грошового забезпечення здійснити з урахуванням виплачених сум, з одночасною компенсацією сум податку на доходи з фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення згідно з пунктом 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

Зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплачених розмірів грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 30.01.2020 по 31.12.2021.

Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.