Ухвала суду № 137749571, 23.04.2019, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/7499/17-ц

пр. 4-с-12/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2019 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Новака Р.В.,

при секретарі судових засідань Владіміровій О.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу представника АТКБ «Приватбанк» - Данильченка О.О. на дії та бездіяльність Соборного відділу державної виконавчої служби м. Дніпро Головного територіально управління юстиції у Дніпропетровській області та скасування постанов,-

ВСТАНОВИВ:

представник АТ КБ «Приватбанк» - Данильченко О.О. звернувся до суду із скаргою в якій просив: 1) визнати дії в.о. начальника Соборного відділу державної виконавчої служби м. Дніпро Головного територіально управління юстиції у Дніпропетровській області Астапенкової К.М. незаконними в частині порушення Закону України «Про виконавче провадження» під час розгляду скарги стягувачів в порядку ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» та винесення відповідної постанови про перевірку виконавчого провадження в межах ВП № 53527745; 2) скасувати постанову про перевірку виконавчого провадження в.о. начальника Соборного відділу державної виконавчої служби м. Дніпро Головного територіально управління юстиції у Дніпропетровській області Астапенкової К.М. в межах ВП № 53527745; 3) скасувати постанову Соборного відділу державної виконавчої служби м. Дніпро Головного територіально управління юстиції у Дніпропетровській області про поновлення виконавчого провадження в межах ВП № 53527745 (т. 6 а.с. 14-88).

16.08.2017 позивачі КАМЕРІН ІНВЕСТМЕНТС ЛЛП (CAMERIN INVESTMENTS LLP), САННЕКС ІНВЕСТМЕНТС ЛЛП (SUNNEX INVESMENTS LLP), ТАМПЛЕМОН ІНВЕСТМЕНТС ЛЛП (TAMPLEMON INVESTMENTS LLP), БЕРЛІНІ КОММЕРШІАЛ ЛЛП (BERLINI COMMERCAIL LLP), СОФІНАМ ІНВЕСТМЕНТС ЛЛП (SOFINAM INVESTMENTS LLP) подали до суду заперечення на скаргу представника АТ КБ «Приватбанк» - Данильченка О.О. на дії та бездіяльність Соборного відділу державної виконавчої служби м. Дніпро Головного територіально управління юстиції у Дніпропетровській області ( т. 6, а.с. 208-220).

Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового засідання, у судове засідання не з`явились матеріалах справи міститься заява позивачі про розгляд справи без їх участі. За таких обставин, суд визнав можливим провести розгляд скарги за відсутності сторін.

Суд, дослідивши матеріали скарги та справи, оцінивши зібрані по справі докази, прийшов до наступних висновків.

За змістом ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Згідно ч. 1,2 ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов`язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред`явити його до виконання.

Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспоренні права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Тлумачення зазначених норм права та положень статті 447 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.

Звертаючись до суду, сторона виконавчого провадження зобов`язана обґрунтувати, а суд, в свою чергу, зобов`язаний встановити, яке саме право скаржника як сторони виконавчого провадження порушено та підлягає захисту в порядку судового контролю за виконанням.

У порядку судового контролю за виконанням судових рішень правовий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту.

По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів сторони виконавчого провадження - є неприпустимим, саме по собі порушення норм законодавства ще не є достатньою підставою для задоволення скарги в порядку судового контролю; необхідно також довести та встановити порушення прав саме скаржника як сторони виконавчого провадження.

Отже, якщо державний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби, приватний виконавець порушив встановлений порядок вчинення виконавчих дій, проте при цьому не порушив права скаржника (скаржник не обґрунтував, а суд не встановив порушення прав саме скаржника, а не будь якої іншої особи), то така скарга задоволенню не підлягає.

З урахуванням вище зазначного, суд вважає, що скаржником не доведено, чим порушено його права як сторони боржника виконавчого провадження оскаржуваними постановами державного виконавця, в той час, як всі дії, які передували вказаним постановам порушували права стягувачів, а самі оскаржувані постанови про перевірку виконавчого провадження та про поновлення виконавчого провадження фактично є способом відновити порушені права саме стягувачів.

За встановлених обставин суд доходить висновку про відмову у задоволенні скарги по цій справі.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст. 321, 353 ЦК України, ст.ст. 260, 353, 447, 450, 451 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні скарги представника АКБ«Приватбанк» - Данильченка О.О. на дії та бездіяльність Соборного відділу державної виконавчої служби м. Дніпро Головного територіально управління юстиції у Дніпропетровській області та скасування постанов -відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Р.В. Новак