Рішення № 137746105, 15.06.2026, Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/2902/25

Номер провадження2/173/392/2026

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

повне

15 червня 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Челюбєєва Є.В.,

за участі:

секретаря Салтикової С.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Верхньодніпровської міської ради Дніпропетровської області, Служба у справах дітей Верхньодніпровської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання та утримання,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що перебував у шлюбі з відповідачем з 20.03.2015. У 2023 році шлюб було розірвано. Від шлюбу мають доньку ОСОБА_4 , яка проживає разом з ним, та перебуває на його повному утриманні. З відповідача на його користь стягнено аліменти. У вихованні та утриманні дитини відповідач участі не приймає. Він піклується про виховання та розвиток доньки, забезпечує продуктами харчування, предметами першої необхідності, одягом, взуттям, ліками та іграшками.

Відповідач вважає за необхідне визначити місце проживання дитини разом з ним для створення належних соціально-побутових умов, духовного та розумового розвитку та просить встановити факт самостійного виховання та утримання ним дитини для забезпечення захисту прав та інтересів дитини, оскільки законодавством передбачено установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби.

Провадження у справі відкрито 03.11.2025.

Ухвалою суду від 23.04.2026, як третю особу залучено до участі у справі ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою від 13.05.2026 закрито підготовче провадження та призначений судовий розгляд справи.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та пояснив, що донька висловила бажання проживати з ним і фактично проживає разом із ним з 2023 року, тобто з моменту розірвання шлюбу між сторонами. За словами позивача, у матері дитини немає можливості забрати доньку до себе. Відповідач проживає разом зі своїми батьками в Царичанському районі. Разом із нею також проживає її старший син від першого шлюбу. Позивач бажає, щоб дитина проживала з ним на законних підставах, оскільки, на його думку, відповідач вживає алкогольні напої та палить. Щодо виконання військового обов`язку, позивач пояснив, що має бронювання за місцем роботи. Позбавляти відповідача батьківських прав позивач не вважає за необхідне. Відповідач не заперечує проти проживання доньки разом із батьком та іноді спілкується з нею телефоном.Крім того, минулого місяця відповідач приїжджала на день народження доньки разом зі своїм сином та матір`ю, привезла від своїх батьків харчові продукти та подарунок.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві та просила їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Представники третіх осіб Органу опіки та піклування виконавчого комітету Верхньодніпровської міської ради Дніпропетровської області та Служби у справах дітей Верхньодніпровської міської ради в судове засідання не з`явилися, надали заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Представник третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_2 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Оскільки належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи відповідач повторно не з`явилася в судове засідання без повідомлення причин, відзив не подала та позивач не заперечує проти ухвалення заочного рішення у справі, відповідно до ч.1 ст. 280 ЦПК України суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

Суд, вислухав пояснення сторони позивача, свідка, неповнолітньої дитини, дослідив матеріали справи та надані докази в їх сукупності, вважає, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що від подружнього життя позивач та відповідач мають неповнолітню дитину: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , в якому батьками дітини записані сторони.

Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 13.11.2023 по справі №173/2180/23 шлюб між сторонами розірвано.

Верхньодніпровським районним судом Дніпропетровської області від 09.01.2024 по справі № 173/2179/23 з відповідача на користь позивача стягнуті аліменти на утримання доньки ОСОБА_6 у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку відповідача.

Згідно роз`яснення головного державного виконавця від 17.07.2025, станом на 17.07.2025 у ОСОБА_3 наявна заборгованість зі сплати аліментів за період з 31.07.2023 по 01.07.2025 у розмірі 81996 грн.

Згідно з характеристикою від 04.08.2025, наданою Верхньодніпровському міською радою, ОСОБА_1 за місцем проживання характеризується позитивно.

ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи не погашеної судимості не має, що підтверджується Витягом МВС України № ФОВА-004366277.

Згідно Витягу № 1818 від 31.07.2023 про зареєстрованих у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані та проживають: ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав № 439877740 від 18.08.2025, позивачеві належить на праві спільної часткової власності 1/4 частина квартири АДРЕСА_2 .

Згідно довідки № 353 від 31.07.2025, виданої Верхньодніпровським ліцеєм № 2, ОСОБА_5 навчається у 5-А класі.

У характеристиці від 10.10.2025, наданої Верхньодніпровським ліцеєм № 2 стосовно ОСОБА_5 зазначено, що батько, ОСОБА_1 приділяє належну вагу навчанню та вихованню доньки, завжди відвідує батьківські збори, підтримує постійний зв`язок з класним керівником, завжди реагує на всі зауваження і поради вчителя, систематично цікавиться поведінкою та успішністю дитини. Мати ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , не приймає у часті у виховані та навчанні доньки, не цікавиться успішністю дитини, батьківські збори не відвідує, з класним керівником не спілкується.

Згідно Декларації про вибір лікаря № 0001-Н676-98АО, сімейним лікарем ОСОБА_5 є ОСОБА_7 , довіреною особою пацієнта зазначено ОСОБА_3 . З цим же лікарем укладена декларація № 0001-56Т6-98АО і з позивачем.

Відповідно до довідки сімейної клініки «Медексперт», питаннями здоров`я ОСОБА_5 займається батько ОСОБА_1 , приводить на прийом та виконує всі рекомендації лікаря.

Згідно Акту обстеження умов проживання від 09.10.2025 по АДРЕСА_1 , умови проживання належні, дитина забезпечена всім необхідним, її вихованням займається ОСОБА_1 , стосунки у сім`ї благополучні. Мати дитини проживає окремо, участі у житті дитини не приймає.

Позивач ОСОБА_1 працюівав у ТОВ «Нова пошта» у січні-березні 2025 року, що підтверджується довідкою № 6329/д-2025 від 31.07.2025, зараз працює у ОСОБА_8 та отримує стабільний дохід (довідка від 07.10.2025 № 00000000003).

Виконавчий комітет Верхньодніпровської міської ради № 536 від 17.12.2025 дійшов висновку про недоцільність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку з відсутністю спору між батьками.

Опитана у судовому засіданні в присутності психолога Верхньодніпровської міської ради ОСОБА_10 неповнолітня ОСОБА_5 пояснила, що на даний час проживає разом із батьком, а її мати проживає окремо - у бабусі. За словами дитини, батьки не проживають разом близько трьох років. Неповнолітня зазначила, що бажає проживати з батьком, оскільки вважає, що для неї так краще. Також повідомила, що під час спільного проживання батьків мати вживала алкогольні напої. Дитина підтримує спілкування зі своїм старшим братом, сином матері від першого шлюбу, який проживає разом із матір`ю. Зі слів неповнолітньої, вона відвідує матір приблизно двічі на місяць, під час таких зустрічей мати купує їй одяг та надає грошові кошти на особисті потреби.

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні пояснив, що є головою правління ОСББ та проживає в одному будинку з позивачем, але в іншому під`їзді. За його словами, колишня дружина позивача не проживає разом із ним понад рік, однак точного періоду він не пам`ятає. Ця обставина відома йому зі слів сусідів. Востаннє свідок бачив відповідача ще тоді, коли вона проживала у м. Верхньодніпровську. Близьких стосунків із нею не підтримував та особисто не спілкувався. Доньку сторін він періодично бачить під час прогулянок у дворі будинку. Також свідок зазначив, що від жителів будинку чув, ніби відповідач переїхала проживати до свого колишнього чоловіка, від якого має старшого сина, тоді як спільна донька сторін залишилася проживати разом із батьком.

Частинами 6, 8 статті 7 Сімейного кодексу України визначено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5ст. 157 цього Кодексу.

Згідно із ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті (ч. 1ст. 157 СК України).

Відповідно до ст. 160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, а яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Згідно з ч. 1ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 18 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

При розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частини четверта, п`ята статті 19 СК України).

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Виконавчий комітет Верхньодніпровської міської ради № 536 від 17.12.2025 прийшов до висновку про недоцільність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку з відсутністю спору між батьками.

Судом встановлено, що фактично спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з якою дитина і так фактично проживає і від якого мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання.

Після звернення батька дитини до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, відповідач не подала до суду відзив на позовну заяву, у встановленому порядку з самостійним позовом до суду або із зустрічним позовом в межах розгляду даної справи про визначення місця проживання дитини разом з собою, не зверталася, будь-яких належних доказів, які б свідчили про її бажання і волю щодо визначення місця проживання дитини із матір`ю суду не надала.

Згідно висновку виконкому міської ради, відповідач у телефонному режимі пояснила, що не заперечує проти того, щоб донька проживала разом з батьком.

За встановлених обставин, у суду відсутні підстави вважати, що на час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, який фактично проживав і проживає разом з дитиною, між батьками дитини виник спір саме щодо її місця проживання, оскільки мати дитини, ОСОБА_3 не вимагала від батька дитини змінити її місце проживання, не порушувала в судовому порядку питання щодо відібрання дитини у позивача, не зверталася до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом з собою.

Зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання.

При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.

Суд також відхиляє доводи представника позивача про необхідність визначення місця проживання дитини разом із батьком з огляду на те, що мати дитини не має сталої позиції з цього питання та раніше висловлювала намір забрати доньку до себе. Такі обставини самі по собі не свідчать про наявність між сторонами спору щодо місця проживання дитини на час розгляду справи. При цьому суд зазначає, що його повноваження поширюються на вирішення існуючих спорів про право, а не на врегулювання можливих правовідносин чи конфліктів, які можуть виникнути в майбутньому.

З урахуванням встановлених обставин, суд доходить висновку, що вимоги про визначення місця проживання дитини заявлені позивачем передчасно, оскільки зверненню до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками щодо місця проживання дитини та принаймні існувати на час вирішення справи в суді.

З огляду на вказане, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позову у цій частині.

Щодо вимоги позивача про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

За змістом частини першої статті 319 ЦПК України у рішенні суду про встановлення факту повинні бути зазначені відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я утворюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно з частиною четвертою статті 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім`ї.

Статтею 180, частинами першою та другою статті 181 СК України встановлено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку щодо утримання дитини визначаються за домовленістю між ними.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення та несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Верховний Суд у постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 127/3622/24 звернув увагу, що після набрання чинності Законом України № 3633-IX від 11 квітня 2024 року законодавче регулювання питання встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини істотно змінилося. Чинна редакція частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а також положення статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» пов`язують реалізацію права на звільнення з військової служби за сімейними обставинами та права на відстрочку від призову під час мобілізації з наявністю встановленого судом факту самостійного виховання та утримання дитини. Таким чином, законодавець надав цьому факту самостійне юридичне значення, оскільки його встановлення безпосередньо породжує для заявника визначені законом правові наслідки.

Верховний Суд також зазначив, що перелік фактів, які можуть бути встановлені в порядку окремого провадження, не є вичерпним. Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України суд може встановлювати й інші юридичні факти, якщо від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи та якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Оскільки чинне законодавство не передбачає іншого механізму підтвердження факту самостійного виховання та утримання дитини, такий факт може бути встановлений судом у порядку окремого провадження за відсутності спору про право.

Крім того, Верховний Суд роз`яснив, що правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, були сформульовані за іншого нормативного регулювання та інших фактичних обставин, які існували до набрання чинності Законом № 3633-IX, а тому не виключають можливості встановлення такого юридичного факту за чинною редакцією законодавства.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За змістом частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно зі статтею 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Частиною першою статті 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що входять до предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факту самостійного виховання та виключного утримання дитини.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач не усунулася повністю від виконання батьківських обов`язків. Зокрема, з неї стягуються аліменти на утримання дитини, вона підтримує спілкування з донькою, відвідує її, надає грошові кошти, купує одяг та інші необхідні речі. Крім того, відповідач відвідувала дитину з нагоди дня народження та привозила подарунки, що свідчить про її участь у матеріальному забезпеченні та підтриманні сімейних зв`язків із донькою.

Матеріали справи також не містять належних і допустимих доказів того, що саме позивач одноосібно та без будь-якої участі матері забезпечує всі потреби дитини, пов`язані з її утриманням, навчанням, лікуванням, розвитком та вихованням.

Суд враховує, що поняття «самостійне виховання дитини» передбачає не лише проживання дитини з одним із батьків, а й фактичне усунення іншого з батьків від участі в її житті, вихованні та матеріальному забезпеченні. Наявність окремих доказів проживання дитини разом із позивачем сама по собі не спростовує презумпцію спільної участі батьків у виконанні батьківських обов`язків.

За встановлених обставин суд дійшов висновку, що відповідач продовжує брати участь у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини, а тому твердження позивача про її повне усунення від виконання батьківських обов`язків не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Таким чином, надані позивачем докази у своїй сукупності не є достатніми для встановлення факту самостійного виховання та утримання ним неповнолітньої дитини.

У зв`язку з недоведеністю зазначених обставин належними, допустимими та достатніми доказами суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

Враховуючи викладене вище, у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1816,80 грн, суд вважає за можливе покласти на позивача, так як судом у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 89, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ), треті особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Верхньодніпровської міської ради Дніпропетровської області (Дніпропетровська область, Кам`янський район, м. Верхньодніпровськ, просп. Шевченка, 21, ЄДРПОУ 04052595), Служба у справах дітей Верхньодніпровської міської ради (Дніпропетровська область, Кам`янський район, м. Верхньодніпровськ, вул. Сергія Яцковського, 25, ЄДРПОУ 45066281), ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_4 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання та утримання - відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач може оскаржити рішення суду до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати складання повного його тексту, у порядку, передбаченому підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03.10.2017 року.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повний текст рішення складений 25 червня 2026 року.

Суддя: Є.В. Челюбєєв