Ухвала суду № 137739592, 26.06.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у забезпеченні позову

26 червня 2026 року Київ № 320/25883/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., розглянувши в порядку письмового провадження заяву про забезпечення позову в межах адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду 23.06.2026 через підсистему «Електронний суд» звернувся ОСОБА_1 з позовом (зареєстрований 25.06.2026) до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 30.03.2018 №366/26-15-13-02-26/ НОМЕР_1 про виключення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з Реєстру платників єдиного податку;

- зобов`язати Головне управління ДПС у м. Києві поновити реєстрацію ФОП ОСОБА_1 як платника єдиного податку шляхом відновлення відповідних відомостей у Реєстрі платників єдиного податку з 01.04.2018;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві форми «Р» № 2141724021 від 23.02.2026 про визначення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 2 868 921,00 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві форми «Р» №2142124021 від 23.02.2026 про визначення грошового зобов`язання з військового збору у сумі 239 076,75 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві форми «Р» № 2142824021 від 23.02.2026 про визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 3 316 225,00 грн;

- визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-19321 від 16.03.2026, винесену Головним управлінням ДПС у м. Києві щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у м. Києві №1943224021 від 16.03.2026 про застосування штрафних санкцій за донарахування контролюючим органом своєчасно не нарахованого єдиного внеску у сумі 267 436,40 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві №2142924021 від 23.03.2026 про застосування штрафної санкції у сумі 8 647,00 грн за ненадання документів та інформації на запит контролюючого органу;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві №2143224021 від 23.03.2026 про застосування штрафної санкції у сумі 1 020,00 грн за незабезпечення зберігання та ненадання документів під час проведення податкового контролю;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві №2142524021 від 23.03.2026 про застосування штрафної санкції у сумі 1 360,00 грн за неподання декларації про майновий стан і доходи;

Разом із позовною заявою подано заяву про забезпечення позову (зареєстрована в суді 26.06.2026), відповідно до якої просить:

- зупинити дію рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 30.03.2018 №366/26-15-13-02-26/2476103217 про виключення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з Реєстру платників єдиного податку до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд виходив із такого.

Забезпечення позову це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

- очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

За умовами статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено:

- зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

- забороною відповідачу вчиняти певні дії;

- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Згідно із частиною другою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно з Рекомендаціями № R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема прийматись у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

У постанові від 22.12.2022 у справі № 640/31815/21 Верховний Суд виснував: Колегія суддів зазначає, що судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деяким, визначеними у частині другій статті 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, а саме, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобам. При цьому, таке судового рішення стає обов`язковим для виконання до його апеляційного перегляду.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Зміст названих норм свідчить про те, що суд може забезпечити адміністративний позов лише за наявності двох обов`язкових умов: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі та якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову заявник вказує, що предметом оскарження у цій справі є рішення ГУ ДФС у м. Києві від 30.03.2018 №366/26-15-13-02-26/2476103217, яким заявника виключено з Реєстру платників єдиного податку.

Особливістю цієї справи є те, що зазначене рішення було прийняте ще у 2018 році, однак протягом наступних восьми років контролюючий орган фактично не ставив під сумнів перебування заявника на спрощеній системі оподаткування.

Протягом 2018-2025 років контролюючим органом приймалась податкова звітність заявника як платника єдиного податку, приймалась сплата єдиного податку, не висувались вимоги щодо переходу на загальну систему оподаткування, не ставилось питання щодо обов`язкової реєстрації платником податку на додану вартість та не пред`являлись будь-які претензії, які б свідчили про втрату заявником права на застосування спрощеної системи оподаткування.

Про існування рішення №366/26-15-13-02-26/2476103217 заявнику фактично стало відомо лише після ознайомлення з актом документальної позапланової невиїзної перевірки №7937/Ж5/26-15-24-02-01/2476103217 від 06.02.2026.

Після отримання названого акта заявник був змушений звернутись до контролюючого органу з відповідним запитом, і лише листом ГУ ДПС у м. Києві №54837/6/26-15-24-01-21-06 від 09.06.2026 отримав інформацію про існування рішення №366/26-15-13-02-26/ НОМЕР_1 та обставини його прийняття.

Саме зазначене рішення було покладене контролюючим органом в основу висновків перевірки та стало правовою підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску та рішення про застосування штрафних санкцій на загальну суму понад 6,7 млн грн.

Таким чином, рішення №366/26-15-13-02-26/2476103217 не є одним із декількох оскаржуваних у справі актів. Саме рішення №366/26-15-13-02-26/2476103217 є первинною юридичною підставою усіх спірних правовідносин між сторонами та джерелом усіх податкових донарахувань, що оскаржуються у цій справі.

Зазначив, що у цьому випадку негативні наслідки дії рішення №366/26-15-13-02-26/2476103217 не є потенційними чи ймовірними. Такі наслідки вже настали. Фактично у цій справі суд має оцінити не ризик можливого виникнення негативних наслідків у майбутньому, а необхідність припинення триваючих негативних наслідків дії рішення №366/26-15-13-02-26/2476103217, яке продовжує існувати як чинний індивідуальний акт та використовується контролюючим органом як правова підстава для обґрунтування всіх спірних податкових донарахувань.

Саме тому критерій ефективного захисту прав заявника у цій справі набуває особливого значення. На підставі рішення №366/26-15-13-02-26/2476103217 контролюючим органом уже сформовано висновок про обов`язок заявника перебувати на загальній системі оподаткування, починаючи з 01.04.2018, що стало підставою для визначення податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб, військового збору, податку на додану вартість, донарахування єдиного внеску та застосування штрафних санкцій.

Таким чином, на переконання заявника, негативні наслідки у цій справі вже реалізувались та набули форми конкретних податкових донарахувань і фінансових санкцій.

Отже, на момент звернення до суду існує не ризик виникнення порушення прав у майбутньому, а триваючий стан порушення прав заявника, джерелом якого є саме рішення №366/26-15-13-02-26/2476103217.

На сьогодні зазначене рішення продовжує існувати як чинний індивідуальний акт та використовується відповідачем як правова підстава для обґрунтування законності усіх оскаржуваних у справі донарахувань. За відсутності заходів забезпечення позову дія такого рішення буде зберігатись протягом усього часу розгляду справи.

Водночас у позові заявник вимагає не лише скасування рішення №366/26-15-13-02-26/2476103217, а й усунення наслідків його багаторічного застосування, включаючи поновлення статусу платника єдиного податку з 01.04.2018, приведення у відповідність податкового обліку та усунення наслідків усіх похідних рішень контролюючого органу.

На думку заявника, застосування такого заходу не вирішує спір по суті, не свідчить про протиправність рішення №366/26-15-13-02-26/2476103217 та має виключно тимчасовий характер до набрання законної сили рішенням суду у справі, що повністю відповідає правовій позиції Верховного Суду.

Водночас невжиття заходів забезпечення призведе до подальшого збереження дії акта, який є джерелом усіх спірних правовідносин між сторонами.

Крім того, у цій справі заявлений захід забезпечення позову не передбачає вирішення спору між сторонами, не означає попереднього висновку суду щодо законності чи незаконності рішення ГУ ДФС у м. Києві від 30.03.2018 №366/26-15-13-02-26/2476103217 та не створює для заявника будь-яких переваг, які виходять за межі предмета спору.

Крім наведеного, заявник звернув увагу суду на наявність очевидних ознак протиправності рішення №366/26-15-13-02-26/ НОМЕР_1 .

Як детально наведено у позовній заяві, рішення №366/26-15-13-02-26/2476103217 було прийняте без проведення документальної перевірки та без складання акта перевірки, який відповідно до вимог Податкового кодексу України є необхідною передумовою для прийняття такого рішення.

Разом із тим наведений аргумент заявляється як додаткова підстава забезпечення позову та не потребує дослідження спору по суті на цій стадії судового процесу.

За таких обставин невжиття заходів забезпечення позову призведе до подальшого збереження дії рішення, яке є джерелом усіх спірних правовідносин між сторонами, тоді як застосування заявленого заходу забезпечення не вирішує спір по суті, не порушує баланс інтересів сторін та забезпечує збереження існуючого становища до ухвалення судового рішення.

Суд уважає названі мотиви вжиття заходів забезпечення позову необґрунтованими та такими, що не свідчать про можливість настання негативних наслідків для заявника та ймовірність виникнення складнощів під час виконання рішення суду.

Таким чином, у разі забезпечення цього позову шляхом зупинення дії рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 30.03.2018 №366/26-15-13-02-26/2476103217 про виключення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з Реєстру платників єдиного податку до набрання законної сили рішенням суду у цій справі, судом фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає критеріям розумності, обґрунтованості і адекватності, збалансованості інтересів учасників спірних правовідносин та не відповідає інституту забезпечення позову в адміністративному судочинстві.

При цьому, суд уважає за необхідне зазначити, що забезпечення адміністративного позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде ухвалено на користь позивача.

Натомість, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.

Метою забезпечення позову є невідкладне реагування суду задля запобіганню можливого порушення прав позивача та можливості виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені, у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Також, суд має враховувати співрозмірність вимог заяви про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.

Заявником не доведені та документально не підтверджені обставини, які б указували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам заявника, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі за його позовом.

Важливим для врахування є те, що у межах розгляду цієї заяви, судом не може даватись оцінка правомірності/протиправності рішення відповідача, оскільки встановлення очевидності ознак його протиправності без розгляду справи по суті, є неприпустимим, адже саме під час розгляду спору по суті, учасниками справи надаються відповідні докази на підтвердження своєї правової позиції, забезпечується принципи змагальності та рівності учасників справи.

Слід відмітити, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними.

За таких обставин, суд доходить висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 150-154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. У задоволенні заяви про забезпечення позову - відмовити.

2. Копію ухвали надіслати (видати) особі, яка подала заяву.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвалу про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Суддя Леонтович А.М.