Рішення № 137739166, 26.06.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2026 року м. Київ справа №320/46542/25

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправними дій зобов`язати вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Державної міграційної служби України (адреса 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, ЄДРПОУ 37508470), в якому просить суд:

- визнати протиправною відмову ДМС України у обміні паспорта громадянина України у вигляді ID картки на паспорт громадянина України у вигляді книжечки;

- врахувати Висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17 від 19 вересня 2018 року та застосувати їх у цій адміністративній справі;

- зобов`язати ДМС України обміняти паспорт громадянина України у вигляді ID картки на паспорт громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року засвідчене в установленому законодавством порядку, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ в редакції Постанови Верховної Ради України № 3423-ХІІ від 02 вересня 1993 року, у зв`язку з ненаданням згоди на обробку персональних даних;

- зобов`язати ДМС України видалити персональні дані, які позивачка надавала раніше для оформлення паспорта громадянина України у вигляді ID картки з Єдиного державного демографічного реєстру.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачка звернулася до відповідача із заявою про обмін паспорта громадянина України у вигляді ID картки на паспорт громадянина України у вигляді книжечки, у зв`язку з тим, що вона звернулася до ДПС України з повідомленням про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків. Проте відповідачем було надано лише роз`яснення щодо порядку оформлення паспорта громадянина України, зазначає, що позитивної відповіді на свою заяву не отримав. Вказує, що на заяву з доданими документами про видачу паспорта у вигляді книжечки, відповідачем було протиправно відмовлено у його оформленні.

Також позивач зазначає, що не надає згоду на обробку персональних даних та просить видалити відомості.

На думку позивача, оскаржувані дії є незаконними, необґрунтованими, у зв`язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року відкрите спрощене провадження. Розгляд справи вирішено здійснювати без повідомлення (виклику) сторін та запропоновано відповідачу надати суду відзив на адміністративний позов протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

Відповідач проти позову заперечував та зазначив, що по-перше не є уповноваженим суб`єктом на вчинення відповідних дій, оскільки відповідні функції ДМС здійснює через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні, по-друге оформлення паспорта громадянина України у формі ID картки на ім`я ОСОБА_1 здійснено на підставі її власної заяви-анкети для внесення інформації до ЄДДР із присвоєнням заявнику Унікального номеру запису в реєстрі (далі УНЗР) 19751030-06541, що і було реалізовано, по-третє підстав та механізму скасування, видалення та знищення УНЗР не передбачено, в той час, як зміни до реєстру можуть вноситися лише у разі, якщо дані обробляються незаконно чи є недостовірними, і по-п`яте обставини справи не відповідають зразковому рішенню Великої Палати Верховного Суду, на яке посилалася позивачка, тому підстави для задоволення позову відсутні.

Надалі сторонами надавалися додаткові письмові пояснення, які кореспондуються з їхніми позиціями, викладеними в позові та відзиві.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи у судовому засіданні з повідомлення сторін.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

25 липня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Державної міграційної служби України з проханням обміняти паспорт громадянина України у вигляді ID картки на паспорт громадянина України у вигляді книжечки, в зв`язку з тим, що вона відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника додатків, звернувшись до територіального органу Державної податкової служби та подавши повідомлення про відмову.

Свою заяву з проханням видати паспорт громадянина України у вигляді книжечки вона обґрунтувала тим, що процедура видачі такого паспорта не передбачає збір персональних, зокрема конфіденційних та біометричних даних та внесення їх до бази даних Єдиного державного демографічного реєстру та до безконтактного електронного носія паспорта на відміну від процедури отримання паспорта громадянина України у вигляді ID картки, що є втручанням у її особисте та сімейне життя, суперечить Конституції України та Закону України «Про захист персональних даних» (далі - закон 2297-VI). Також у заяві вона повідомила, що забороняє подальшу обробку персональних даних, які були зібрані при виготовленні паспорта громадянина України у вигляді ID картки, надані нею раніше, та не надаю згоду на обробку персональних даних в подальшому.

У відповідь Державна міграційна служба України поінформувала заявника про порядок оформлення паспорта громадянина України, зазначено, що оформлення паспорта громадянина України у формі ID картки на ім`я ОСОБА_1 здійснено на підставі її власної заяви-анкети для внесення інформації до ЄДДР із присвоєнням заявнику Унікального номеру запису в реєстрі (далі УНЗР) 19751030-06541, що і було реалізовано.

Також було зазначено, що підстав та механізму скасування, видалення та знищення УНЗР не передбачено, в той час, як зміни до реєстру можуть вноситися лише у разі, якщо дані обробляються незаконно чи є недостовірними, проте такі обставини встановлені не були.

Вважаючи, що відповідачем протиправно відмовлено у видаленні номеру УНЗР та інших відомостей з Реєстру та видачі паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

За змістом частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України, зокрема, визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України від 18.01.2001 № 2235-III "Про громадянство України" (далі - Закон № 2235-III) документом, що підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України.

Пунктами 2, 3 Положення № 2503-XII визначено, що паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Пунктом 13 Положення № 2503-XII встановлено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.

06.12.2012 набрав чинності Закон № 5492-VI, яким визначено правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 5492-VI суспільні відносини, пов`язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.

Частиною першою статті 4 Закону № 5492-VI встановлено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб`єктів для функціонування Реєстру об`єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності, ніж визначено цим Законом, забороняються. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

За змістом частини першої статті 10 Закону № 5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону № 2297-VI. У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі (УНЗР) та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.

Згідно з підпунктом "а" пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 5492-VI документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, оформлення якого передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, є паспорт громадянина України.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій. Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія.

Частиною четвертою статті 13 Закону № 5492-VI передбачено, що особам гарантується право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України. Таке право реалізується шляхом подання заяви відповідному уповноваженому суб`єкту про внесення або відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук особи до безконтактного електронного носія.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою та п`ятою статті 14 Закону № 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Частиною першою статті 16 Закону № 5492-VI передбачено, що оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Згідно з частиною сьомою статті 21 Закону № 5492-VI до паспорта громадянина України вноситься така інформація: 1) назва держави; 2) назва документа; 3) ім`я особи; 4) стать; 5) громадянство; 6) дата народження; 7) унікальний номер запису в Реєстрі; 8) номер документа; 9) дата закінчення строку дії документа; 10) дата видачі документа; 11) уповноважений суб`єкт, що видав документ (код); 12) місце народження; 13) відцифрований образ обличчя особи; 14) відцифрований підпис особи; 15) податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган). У разі наявності повідомлення про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків проставляється слово "відмова".

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) затверджено зразок бланка, технічний опис та Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.

За змістом пункту 2 Постанови № 302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено з 01.01.2016 оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення № 2503-XII; з 01.11.2016 оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Пунктом 3 Постанови № 302 установлено, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01.11.2016 припиняється; паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 01.11.2016, є чинним протягом строку, на який його було видано. Вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюються відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою. Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.

Згідно з пунктами 1, 2, 3, 4 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 № 745) (далі - Порядок № 302), паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов`язаний отримати паспорт. Паспорт оформляється особам, які не досягли 18-річного віку, на чотири роки, а особам, які досягли 18-річного віку, - на кожні 10 років.

Відповідно до підпункту 5 пункту 6 Порядку № 302 обмін паспорта здійснюється у разі непридатності паспорта для подальшого використання (паспорт/фотокартка має пошкодження (та/або відсутня його/її частина), що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, власне ім`я, по батькові, дату та місце народження, ким виданий паспорт, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження перфорованої серії та номера, що не дають змогу встановити реквізити паспорта, виправлення, зокрема внесення змін до персональних даних особи/найменувань органу/штампа/печатки, пошкодження, які блокують можливість зчитування, а також внесення змін до інформації безконтактного електронного носія).

За змістом пункту 19 Порядку № 302 документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта подаються до центрів надання адміністративних послуг, державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, і його відокремлених підрозділів, територіальних органів та територіальних підрозділів ДМС. До територіального органу ДМС документи подаються лише в разі оформлення замість втраченого або викраденого, обміну паспорта, який було оформлено із застосуванням засобів Реєстру.

Згідно з пунктом 32 Порядку № 302 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС не пізніше наступного дня після надходження до розгляду документів перевіряє повноту поданих заявником документів, зазначених у пунктах 35, 46 і 69 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства.

Відповідно до пункт у 100 Порядку № 302 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС має право відмовити особі в оформленні або видачі паспорта, якщо: 1) особа не є громадянином України; 2) особа вже отримала паспорт (у тому числі паспорт зразка 1994 року), який є дійсним на день звернення (крім випадків обміну паспорта у зв`язку з виявленням помилки в інформації, внесеній до нього; звернення для обміну протягом одного місяця до дати закінчення строку дії паспорта; непридатності для подальшого використання); 3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану заявником інформацію; 4) за видачею паспорта звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень на отримання паспорта; 5) особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі паспорта; 6) особу не встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи.

Пунктом 131 Порядку № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація, зокрема, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.

Згідно з пунктом 1 розділу І Тимчасового порядку № 456 цей Тимчасовий порядок, розроблений відповідно до Постанови № 302, Постанови № 398, Положення № 2503-XII, визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку.

Відповідно до пункту 2 розділу І Тимчасового порядку № 456 паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.94 № 353 "Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України", дію якого відновлено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 за № 415 "Про зупинення дії постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 № 185".

Згідно з підпунктом 3 пункту 1 розділу IV Тимчасового порядку № 456 обмін паспорта здійснюється в разі непридатності паспорта для користування (паспорт/фотокартка має потертості (та/або відсутня її частина), що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, ім`я, по батькові, дату та місце народження, ким виданий паспорт, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження перфорованої серії та номера, що не дає змогу встановити реквізити паспорта, виправлення, підчистки окремих літер у персональних даних / найменуванні органу / штампах/печатках або інші чинники, які впливають на цілісність документа).

Пунктом 2 розділу IV Тимчасового порядку № 456 передбачено, що для обміну паспорта заявник подає: 1) заяву; 2) рішення суду; 3) паспорт, що підлягає обміну; 4) дві (три - у разі одержання паспорта, який обмінюється в іншому територіальному підрозділі ДМС) фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см; 5) платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита (у разі обміну паспорта у зв`язку із непридатністю для користування) або оригінал документа про звільнення від його сплати; 6) документи, що підтверджують обставини (крім обміну паспорта з причин непридатності його використання), на підставі яких паспорт підлягає обміну. Видані компетентними органами іноземної держави документи, що подаються для оформлення паспорта, засвідчуються в установленому законодавством порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та подаються з перекладом українською мовою, вірність якого засвідчується нотаріально; 7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 8) посвідчення про взяття на облік бездомних осіб, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (for бездомних осіб). У разі обміну паспорта, оформленого територіальним підрозділом ДМС, який припинив діяльність або тимчасово не здійснює свої повноваження, заявник додатково подає всі наявні документи, у тому числі документи, що містять фотозображення особи.

Відповідно до розділу Х Тимчасового порядку № 456 територіальний підрозділ державної міграційної служби відмовляє особі в оформленні або видачі паспорта (у тому числі у вклеюванні фотокартки), якщо: 1) особа не є громадянином України; 2) особа вже отримала паспорт, який є дійсним на день звернення (крім випадків обміну паспорта у зв`язку з виявленням помилки в інформації, внесеній до нього, непридатності для подальшого використання); 3) дані, отримані з баз даних Єдиного державного демографічного реєстру, картотек, не підтверджують надану заявником інформацію; 4) за видачею паспорта звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень на отримання паспорта; 5) особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення й видачі паспорта; 6) особу не встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи. У рішенні про відмову в оформленні чи видачі паспорта (у тому числі у вклеюванні фотокартки), яке доводиться до відома заявника протягом п`яти робочих днів з дня його прийняття, зазначаються підстави відмови.

Відповідно до пунктів 5-8 частини другої статті 8 Закону № 2297-VI суб`єкт персональних даних має право: пред`являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних; пред`являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними; на захист своїх персональних даних від незаконної обробки та випадкової втрати, знищення, пошкодження у зв`язку з умисним приховуванням, ненаданням чи несвоєчасним їх наданням, а також на захист від надання відомостей, що є недостовірними чи ганьблять честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи; звертатися із скаргами на обробку своїх персональних даних до Уповноваженого або до суду.

Пунктом 2 частини другої статті 15 Закону № 2297-VI передбачено, що персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі припинення правовідносин між суб`єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником, якщо інше не передбачено законом.

З матеріалів справи вбачається, що у цій справі позивачка оспорює протиправну, на її думку, відмову територіального органу міграції в обміні паспорта громадянина України у формі ID-картки на паспорт у формі книжечки зразка 1994 року, а також бездіяльність відповідача щодо скасування та знищення унікального номера запису в Реєстрі (УНЗР), присвоєного позивачці, вилучення з сервера міграційного органу персональних даних позивачки та її подальшого обліку без використання засобів ЄДДР, тобто за прізвищем, ім`ям, по батькові та роком народження, відповідно до Положення № 2503-XII.

Так, у поданій до ДМС України заяві позивачка просила видати їй паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року з огляду на направлення повідомлення до ДПС України про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків.

Аналіз норм законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від його форми, здійснювалася і здійснюється шляхом особистого подання заяви за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України, до компетентного органу особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, передбачених вимогами чинного законодавства.

При цьому дотримання особою певних правил, пов`язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо форми заяви, є обов`язковим.

Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 07.11.2018 у справі № 820/3327/16, від 29.11.2019 у справі № 260/1414/18, від 21.08.2020 у справі № 260/99/19, від 10.12.2020 у справі № 240/575/20 та від 08.06.2023 у справі № 380/5977/21.

Щодо вимоги позивачки зобов`язати ДМС України оформити та видати їй паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення № 2503-XII, врахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 806/3265/17 від 19 вересня 2018 року, та застосувати їх у цій адміністративній справі, суд зазначає наступне.

Суд ураховує, що правова позиція щодо наявності права громадян на отримання паспорта у формі книжечки була викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).

У постанові від 15.08.2019 у справі № 0940/2105/18 Верховний Суд аналізував, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) визначено основні ознаки типової справи, за яких спори, відкриті в інших судах, є типовими для цієї зразкової справи: а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорта у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-XII; б) відповідач - територіальні органи ДМС України; в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-XII.

Розглянувши зразкову справу № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення № 2503-XII, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, імені та по батькові, і залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України. Дана стаття забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Таке регулювання не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") і не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.50.

Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі констатувала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може завдати шкоди приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Суд звертає увагу, що відповідно до пунктів 21, 22 частини першої статті 4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.

Таким чином, ознаками типових адміністративних справ є один і той самий відповідач - суб`єкт владних повноважень та/або його відокремлені структурні підрозділи, аналогічні підстави публічно-правового спору, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та аналогічні позовні вимоги.

Повертаючись до матеріалів цієї справи, визначальними її особливостями, на підставі яких вона не може бути кваліфікована як типова, є, зокрема, такі.

Позивачка у цій справі зверталася до органу міграційної служби із заявами про вилучення та знищення її персональних даних з бази даних ДМС України, наданих під час оформлення її паспорта громадянина України у вигляді ID-картки, у зв`язку з тим, що вона не надає подальшої згоди на обробку персональних даних; про ведення її обліку без використання номера УНЗР; а також про видачу їй паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року.

При цьому, як зазначено вище, підставою виникнення спору у цій справі слугувала відмова позивачці у видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у зв`язку з тим, що її вже документовано паспортом громадянина України у формі ID-картки. Крім того, позивачку було повідомлено про відсутність підстав для задоволення її звернення, оскільки вона добровільно звернулась до органу міграції із заявою про оформлення паспортного документа у вигляді ID-картки та була поінформована щодо обробки її персональних даних відповідно до сформульованої мети, висловивши згоду у письмовій формі.

Отже, фактично позивачка звернулася із вимогою про обмін чинного паспорта громадянина України у вигляді ID-картки на паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки.

Сторонами не заперечується, що позивачка отримала паспорт громадянина України з безконтактним електронним носієм.

Таким чином, у Реєстрі вже містяться персональні дані позивачки та їй присвоєно унікальний номер запису в цьому Реєстрі (УНЗР), а за приписами частини першої статті 10 Закону № 5492-VI унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.

Разом з тим, у зразковій справі № 806/3265/17 правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, і предметом розгляду у тій справі було порушене право мати паспорт в альтернативній формі особи, яка первинно не надавала згоди на обробку персональних даних.

Тому відповідна справа не є типовою щодо зразкової справи № 806/3265/17.

З огляду на наведене, суд вважає безпідставними посилання позивачки на її небажання надавати згоду на обробку персональних даних та намір отримати паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки як на правомірну підставу її відмови від використання паспорта у вигляді ID-картки при обміні вже виданого їй раніше паспортного документа, оскільки у Реєстрі вже містяться персональні дані позивачки та їй присвоєно унікальний номер запису в цьому Реєстрі, який є незмінним.

Отже, суд дійшов висновку, що використання позивачкою паспорта громадянина України у вигляді ID-картки, оформленого внаслідок волевиявлення останньої (під час якого вона надала згоду на обробку персональних даних та їй було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та не може бути присвоєний повторно), свідчить про те, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки при обміні вже виданого їй раніше паспорта жодним чином не порушує права позивачки та у будь-якому разі не є втручанням у її приватне і сімейне життя.

З указаного також необхідно дійти висновку про відсутність порушень статті 8 Конвенції, відповідно до якої кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

До аналогічних висновків прийшов Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2025 року у справі №440/3168/23.

Верховний Суд також звертав увагу, що Верховний Суд у постанові від 21.12.2022 у справі N 160/1/21 погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для видачі особі паспорта громадянина України зразка 1994 року (книжечки), зокрема, у зв`язку із встановленням факту самостійного звернення такої особи у минулому із заявою-анкетою щодо внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та отримання паспорту громадянина України у формі ID-картки.

Також, подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.06.2023 у справі №380/5977/21

Стосовно вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності ДМС України щодо видалення персональних даних, які позивачка надавала раніше для оформлення паспорта громадянина України у вигляді ID картки з Єдиного державного демографічного реєстру та її подальшого обліку без використання засобів ЄДДР, тобто за прізвищем, ім`ям, по батькові та роком народження, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, суд зазначає таке.

Відповідно до пунктів 5-8 частини другої статті 8 Закону України "Про захист персональних даних" від 01.06.2010 за №2297-VI (далі - Закон №2297-VI) суб`єкт персональних даних має право: пред`являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних; пред`являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними; на захист своїх персональних даних від незаконної обробки та випадкової втрати, знищення, пошкодження у зв`язку з умисним приховуванням, ненаданням чи несвоєчасним їх наданням, а також на захист від надання відомостей, що є недостовірними чи ганьблять честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи; звертатися із скаргами на обробку своїх персональних даних до Уповноваженого або до суду.

Пунктом 2 частини другої статті 15 Закону №2297-VI передбачено, що персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі припинення правовідносин між суб`єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 4 Закону №5492-VI визначено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Статтею 10 Закону №5492-VI врегульовано порядок ведення Єдиного державного демографічного реєстру, відповідно до частини першої якої внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних".

До документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, належить, зокрема, паспорт громадянина України (пункт 1 частини першої статті 13 Закону).

Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" встановлює гарантії захисту і безпеки інформації Єдиного державного демографічного реєстру.

Судовим розглядом установлено, що паспорт громадянина України у формі ID-картки, який був виданий ОСОБА_1 , оформлений за допомогою засобів ЄДДР внаслідок волевиявлення останньої та позивачкою не заперечується.

За твердженням ОСОБА_1 , суб`єкт персональних даних має право пред`являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, проте таке право виникає у володільця персональних даних виключно якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними.

Оскільки будь-яких доказів про незаконність чи недостовірність обробки персональних даних відповідачем позивачка до суду не надала, правових підстав для вчинення дій щодо видалення/анулювання персональних даних немає.

Присвоєння унікального номера особі, як порушення її права на свободу віросповідання, не можуть слугувати підставою для того, щоб порушувати/не виконувати вимоги Закону України № 5492-VІ та/чи робити з нього винятки.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 08.12.2022 у справі №380/6916/20, від 21.12.2021 у справі №160/1/21.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 28.01.2020 у справі №260/99/19 зазначив, що законна і добровільна видача позивачу паспорта громадянина України у формі картки та внесення інформації щодо неї до Реєстру жодним чином не суперечить нормам Конституції України, Закону №2297-VI, а позивач фактично має право на поновлення або виправлення інформації, але ніяк не вилучення її в зв`язку з релігійними, внутрішніми чи іншими переконаннями.

Організаційні засади створення і функціонування Єдиного державного демографічного реєстру, види персональних даних, які підлягають обробці засобами Реєстру і мета цієї обробки визначені на законодавчому рівні, оскільки сфера цих суспільних відносин, за статтею 92 Конституції України, є предметом винятково законодавчого регулювання.

При цьому Верховний Суд у згаданій постанові наголосив, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.09.2018 за результатами розгляду справи №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), не можуть бути застосовані при розгляді справи щодо вилучення даних про особу з Реєстру з огляду на нетотожність предмета спору.

Враховуючи викладене та зважаючи на те, що інформація про позивача отримана з дозволу останньої і без порушень вимог Закону №2297-VI, як і Закону №5492-VI та є достовірною, суд вважає, що підстави для видалення УНЗР, а також даних щодо позивача з Реєстру - відсутні.

Вимоги позивача про зобов`язати ДМС України видалити персональні дані, які позивачка надавала раніше для оформлення паспорта громадянина України у вигляді ID картки з Єдиного державного демографічного реєстру є необґрунтовані.

Посилання позивача в позовній заяві на те, що ОСОБА_1 , звертаючись із заявою щодо обміну паспорту, заявила про відмову від обробки її персональних даних, зазначеного висновку суду не спростовує, оскільки спірні правовідносини сторін в частині присвоєння позивачу номера УНЗР, внесенні персональних даних позивача до ЄДДР виникли під час отримання позивачем паспорта громадянина України у формі ID-картки за заявою-анкетою №3601272 від 23.07.2019 року для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру.

Крім того, позивачкою не доведено, що зберігання відомостей про неї у Єдиному державному демографічному реєстрі призвело чи призведе до порушення будь-яких її конкретних прав чи законних інтересів, а також не наведено доказів того, що відповідач здійснює обробку її персональних даних поза межами повноважень, визначених законом.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Враховуючи викладене, оцінивши достовірність та достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, відповідно до свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Відповідно, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправними дій зобов`язати вчинити певні дії, відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 26.06.2026.

Суддя Панченко Н.Д.