Рішення № 137739054, 26.06.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 червня 2026 року (15:00)Справа № 280/3634/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури м. Запоріжжя Запорізької області Руденко Інни Ярославівни (69006, м. Запоріжжя, вул. Фанатська, буд. 14, код ЄДРПОУ 0290997324) в інтересах держави в особі Відділу охорони культурної спадщини Запорізької міської ради (69126, м. Запоріжжя, вул. Зелінського, буд. 3, код ЄДРПОУ 43215946) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

21.04.2026 через підсистему «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури м. Запоріжжя Запорізької області Руденко Інни Ярославівни (далі заявник) в інтересах держави в особі Відділу охорони культурної спадщини Запорізької міської ради (далі позивач) до ОСОБА_1 (далі відповідач), в якій позивач просить суд: зобов`язати відповідача укласти з Відділом охорони культурної спадщини Запорізької міської ради охоронний договір на частину пам`ятки архітектури місцевого значення (охоронний номер 5032-Зп), на умовах і в порядку, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768, а саме: приміщення (група приміщень), літ А-4, Б, що розташоване за адресою АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1136897023101).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Дніпровською окружною прокуратурою міста Запоріжжя Запорізької області при виконанні повноважень, визначених в ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон №1697-VII), встановлено порушення інтересів держави під час охорони культурної спадщини. Наказом Управління містобудування та архітектури Запорізької обласної державної адміністрації (далі Управління) від 28.11.2013 №49-О затверджено Перелік щойно виявлених об`єктів культурної спадщини архітектури та містобудування м. Запоріжжя (далі - Перелік), до якого під № 18 занесено Забудову кварталу №3 Соцміста, датованого 1933-1934, 1936-1937, роками, перебудови 1947-1950 років та обмеженого пр. Металургів, вул. Незалежної України (попередня назва - вул. 40 років Радянської України), вул. Рекордною та вул. Верхньою. До цієї забудови також відноситься будинок житловий, датований 1936-1937роками, перебудови 1949 року, розташований за адресою: АДРЕСА_3 (далі Будинок житловий). У подальшому, розпорядженням Запорізької обласної військової адміністрації від 15.05.2023 №236, на підставі Положення про Управління від 28.05.2021 №370, наказу Управління від 28.11.2013 №49-о, листа Відділу охорони культурної спадщини Запорізької міської ради від 11.04.2023 № 043/01-41, затверджений новий Перелік об`єктів культурної спадщини Запорізької області, до якого під №8 вже окремо включено вищевказаний Будинок житловий, розташований по просп. Металургів, буд. 5. Наказом Міністерства культури та стратегічних комунікацій України від 20.08.2025 за №641 до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі Реєстр) за категорією місцевого значення занесено об`єкти культурної спадщини Запорізької області, до яких, зокрема під №7 віднесено пам`ятку архітектури Будинок житловий, датований 1936-1937 роками, перебудови 1949 року, (охоронний номер 5032-Зп), розташований у АДРЕСА_3 . З указаного моменту розглядуваний будинок набув статусу пам`ятки культурної спадщини, проте ще з 2013 року є об`єктом культурної спадщини, а отже потребував охорони. Встановлено, що згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно частина житлового будинку АДРЕСА_3 , який є пам`яткою архітектури місцевого значення, а саме приміщення (група приміщень), літ. А-4, Б, загальною площею 235.4 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер 1136897023101, перебуває у приватній власності ОСОБА_1 . Згідно з договором купівлі-продажу від 30.04.2025 ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_1 нежитлове приміщення, літ. А-4, Б, за номером 42а, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 235,4 кв. м. Відповідно до технічного паспорта на нежитлове приміщення № 42-а, виготовленого 28.04.2025, об`єкт є самостійним об`єктом нерухомого майна, розташований на 1 поверсі та у підвалі, складається з приміщень у літ. А-4, А1, Б і має загальну площу 235,4 кв. м, з яких 70,2 кв.м припадає на підвальний поверх, а 165,2 кв.м - на перший поверх. Згідно з експлікацією до плану поверхів будівлі літ. А-4, Б, А1 нежитлове приміщення № 42-а складається: у підвальному поверсі - зі складів № 1, 2, 4, електрощитової № 3, коридору № 5, санвузла № 6; на першому поверсі - з тамбура № 7, залу № 8, коридору № 9, складів № 10, 11, 12, санвузла № 13, сходової клітини №14. Разом з тим, в супереч імперативних норм Закону України Про охорону культурної спадщини від 8 червня 2000 року №1805-III (далі Закон №1805-III), охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини на вказану частину пам`ятки до теперішнього часу відповідачем не укладено. Просить позов задовольнити.

Ухвалою від 27.06.2026 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

27.05.2026 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №29322), в якому останній зазначає, що повноваження особи, яка підписала позов, не підтверджені. Разом з цим, що прокурором не доведено неможливість або відсутність можливості позивача, зокрема Відділом охорони культурної спадщини Запорізької міської ради звернутися з відповідним позовом, оскільки позивач, в особі яких в інтересах держави з позовом до суду звернулась прокуратура, має підстави і можливість самостійно захищати свої права і прокурор не довів неможливості реалізації такого захисту самим позивачем або відсутності у нього процесуальної дієздатності. Звертає увагу суду на те, що у ОСОБА_1 не було умислу ухилятися від укладання охоронного договору з позивачем. При укладенні 30.04.2025 договору купівлі-продажу приміщення по АДРЕСА_3 , жодних відомостей щодо того, що цей будинок віднесено до культурної спадщини йому повідомлено не було. Жодних відповідних застережень договір купівлі-продажу приміщення не містить. Те, що будинок в АДРЕСА_3 є об`єктом культурної спадщини відповідачеві стало відомо лише із матеріалів позовної заяви. Жодних листів ані від Відділу охорони культурної спадщини Запорізької міської ради , ані від прокуратури з пропозиціями укласти охоронюваний договір Злобіну В.О. не надходило. Наступного дня, після отримання позовної зави ОСОБА_1 звернувся до Відділу охорони культурної спадщини Запорізької міської ради та на теперішній час займається узгодженням істотних умов, оскільки в середині належного йому приміщення ще з 2000-х років банком, якому на той час багато років воно належало, робився ремонт, а тому є необхідність зафіксувати всі зміни у приміщенні, які були здійснені попередніми власниками, щоб в майбутньому не бути безпідставно звинуваченим у недотриманні охоронюваного договору. Крім того, звертає увагу суду на те, що ОСОБА_1 є власником приміщення саме, як фізична особа, а не як фізична особа-підприємець. Його володіння цим майном не має відношення до його підприємницької діяльності. Між тим, судом було відкрито провадження саме до фізичної особи- підприємця ОСОБА_1

29.05.2026 до суду від представника заявника надійшла відповідь на відзив (вх. №30067), в якій зазначено, що у цій справі Дніпровська окружна прокуратура міста Запоріжжя Запорізької області не є позивачем та не звертається до суду за захистом власних прав чи інтересів. Позов подано заступником керівника окружної прокуратури в інтересах держави в особі Відділу охорони культурної спадщини Запорізької міської ради, а відтак процесуальний статус прокурора у цій справі визначається ст. 131-1 Конституції України, ст.53 КАС України, ст. 23 та ст. 24 Закону України «Про прокуратуру», а не положеннями щодо самопредставництва юридичної особи. Отже, заступник керівника окружної прокуратури прямо визначений у ч. 1 ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» як суб`єкт, уповноважений на подання позовної заяви до адміністративного суду. Прокурором також визначено компетентний орган у спірних правовідносинах - Відділ охорони культурної спадщини Запорізької міської ради, якому делеговано повноваження щодо укладення охоронних договорів на пам`ятки архітектури та містобудування на території м. Запоріжжя. Водночас матеріалами, доданими до позовної заяви, підтверджено, що Відділ належного захисту інтересів держави не здійснив. Так, окружною прокуратурою 19.01.2026 направлено до Відділу лист №53-95-359ВИХ-26 щодо надходження пропозицій про укладення охоронного договору на будинок АДРЕСА_3 , фактичного укладення такого договору та вжиття заходів щодо повідомлення власників. Згідно з відповіддю Відділу від 23.01.2026 №01-38/44 пропозиції щодо укладення охоронних договорів від власників не надходили, укладені охоронні договори за цією адресою відсутні, а заходи судово-претензійного характеру не вживалися у зв`язку з відсутністю асигнувань на сплату судового збору. У подальшому, листом від 07.04.2026 № 53-95-2848ВИХ-26 окружна прокуратура повідомила Відділ про фактичного власника нежитлового приміщення частини пам`ятки архітектури у будинку АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 , та порушила питання щодо вжиття заходів судово-претензійного характеру. Відповідно до інформації Відділу від 09.04.2026 № 01-38/198 звернення, листи чи пропозиції від ОСОБА_1 щодо наміру укласти охоронний договір не надходили, а заходи судово-претензійного характеру щодо укладення охоронного договору не вживалися. Отже, Відділ, будучи компетентним органом у спірних правовідносинах, знав про відсутність охоронного договору, мав повноваження для реагування, однак самостійного судового захисту не забезпечив. Така поведінка відповідає ознакам нездійснення захисту інтересів держави у розумінні ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Посилання відповідача на те, що під час укладення договору купівлі-продажу від 30.04.2025 йому не повідомлялося про належність будинку до пам`яток культурної спадщини, а відповідні застереження у договорі відсутні, також не спростовує позовних вимог. Обов`язок укласти охоронний договір виникає не з умов договору купівлі-продажу та не з моменту отримання окремого повідомлення органу охорони культурної спадщини, а безпосередньо із Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768. Інформація про статус будинку по АДРЕСА_3 є відкритою та загальнодоступною. Ще наказом Управління містобудування та архітектури Запорізької обласної державної адміністрації від 28.11.2013 №49-о будинок включено до Переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини у складі забудови кварталу № 3 Соцміста. У подальшому наказом Міністерства культури України від 20.08.2025 №641 цей будинок занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятку архітектури місцевого значення. Також зазначає, що охоронна дошка розміщена на фасаді будинку зі сторони проспекту Металургів була наявна на момент звернення прокурора до суду. На ній вказано, що будинок є пам`яткою архітектури, охоронний № 5032-Зп, охороняється державою, а його пошкодження карається законом. Встановлення охоронна дошки прямо передбачене законом саме з метою інформування власників, користувачів та інших осіб про спеціальний правовий режим відповідного об`єкта. Тому наявність охоронної дошки безпосередньо на фасаді будинку, у якому розташоване належне відповідачу приміщення, є самостійною об`єктивною обставиною, що підтверджує обізнаність відповідача або, щонайменше, його реальну можливість дізнатися про спеціальний статус будівлі. Також зазначає, що зазначення в ухвалі про відкриття провадження процесуального статусу відповідача як фізичної особи-підприємця не змінює суті спірних правовідносин і не впливає на предмет доказування у справі. Позовні вимоги обумовлені не підприємницьким статусом відповідача, а фактом належності йому на праві приватної власності частини будинку, який має статус пам`ятки архітектури місцевого значення.

Згідно зі ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, встановив наступні обставини.

Наказом Управління містобудування та архітектури Запорізької обласної державної адміністрації (далі Управління) від 28.11.2013 №49-О затверджено Перелік щойно виявлених об`єктів культурної спадщини архітектури та містобудування м. Запоріжжя (далі - Перелік), до якого під №18 занесено Забудову кварталу № 3 Соцміста, датованого 1933-1934, 1936-1937, роками, перебудови 1947-1950 років та обмеженого пр. Металургів, вул. Незалежної України (попередня назва - вул. 40 років Радянської України), вул. Рекордною та вул. Верхньою. До цієї забудови також відноситься будинок житловий, датований 1936 1937 роками, перебудови 1949року, розташований за адресою: АДРЕСА_3 (далі Будинок житловий).

У подальшому, розпорядженням Запорізької обласної військової адміністрації від 15.05.2023 №236, на підставі Положення про Управління від 28.05.2021 №370, наказу Управління від 28.11.2013 №49-о, листа Відділу охорони культурної спадщини Запорізької міської ради від 11.04.2023 №043/01-41, затверджений новий Перелік об`єктів культурної спадщини Запорізької області, до якого під №8 вже окремо включено вищевказаний Будинок житловий, розташований по просп. Металургів, буд. 5.

Наказом Міністерства культури та стратегічних комунікацій України від 20.08.2025 за №641 до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі - Реєстр) за категорією місцевого значення занесено об`єкти культурної спадщини Запорізької області, до яких, зокрема під №7 віднесено пам`ятку архітектури Будинок житловий, датований 1936-1937 роками, перебудови 1949 року, (охоронний номер 5032-Зп), розташований у АДРЕСА_3 .

З указаного моменту розглядуваний будинок набув статусу пам`ятки культурної спадщини, проте ще з 2013 року є об`єктом культурної спадщини, а отже потребував охорони.

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка №471092447 від 02.04.2026) частина житлового будинку АДРЕСА_3 , який є пам`яткою архітектури місцевого значення, а саме приміщення (група приміщень), літ. А-4, Б, загальною площею 235.4 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер 1136897023101, перебуває у приватній власності ОСОБА_1 .

Право власності зареєстровано 30.04.2025 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вовк І.І. на підставі договору купівлі продажу від 30.04.2025, зареєстрованого в реєстрі за №1928.

Згідно з договором купівлі-продажу від 30.04.2025 ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_1 нежитлове приміщення, літ. А-4, Б, за номером 42а, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 235,4 кв.м.

Відповідно до технічного паспорта на нежитлове приміщення № 42-а, виготовленого 28.04.2025, об`єкт є самостійним об`єктом нерухомого майна, розташований на 1 поверсі та у підвалі, складається з приміщень у літ. А-4, А1, Б і має загальну площу 235,4 кв.м, з яких 70,2 кв.м припадає на підвальний поверх, а 165,2 кв.м - на перший поверх.

Згідно з експлікацією до плану поверхів будівлі літ. А-4, Б, А1 нежитлове приміщення № 42-а складається: у підвальному поверсі - зі складів № 1, 2, 4, електрощитової №3, коридору №5, санвузла № 6; на першому поверсі - з тамбура № 7, залу №8, коридору №9, складів № 10, 11, 12, санвузла № 13, сходової клітини №14.

Так, відповідно до договору про надання послуг № 16 від 27.11.2025, укладеного між Відділом та ТОВ «Т.О.К.», виконавцем були надані послуги із встановлення охоронних дошок на пам`ятки культурної спадщини міста Запоріжжя згідно з Додатком №2, серед переліку будинків у яких, зокрема, під №17 зазначено буд. 5 по просп. Металургів у АДРЕСА_3 .

У подальшому, 19.12.2025 між сторонами був підписаний акт здачі-приймання (надання послуг).

За наслідками візуального обстеження житлового будинку АДРЕСА_3 встановлено, що охоронна дошка розміщена на фасаді будинку зі сторони проспекту.

На вказаній охоронній дошці зазначено, що житловий будинок є пам`яткою архітектури охоронний номер 5032-Зп, він охороняється державою, а його пошкодження карається законом.

Так, окружною прокуратурою на адресу Відділу 19.01.2026 направлено лист №53-95-359ВИХ-26 щодо надходження пропозицій про укладення охоронного договору на буд. 5 по просп. Металургів у м. Запоріжжі, фактичного укладення охоронного договору на теперішній час та чи надсилалося органом охорони культурної спадщини повідомлення власникам щодо статусу об`єкта.

Згідно з інформацією Відділу від 23.01.2026 №01-38/44 пропозиції щодо укладення охоронних договорів від власників або уповноважених ним органів на вказану пам`ятку архітектури та містобудування до Відділу не надходили. Укладені охоронні договори за вказаною адресою відсутні. Заходи судово-претензійного характеру щодо укладення охоронних договорів на пам`ятку не вживались у зв`язку з відсутністю асигнувань на сплату судового збору.

Листом окружної прокуратури від 07.04.2026 №53-95-2848ВИХ-26 Відділ повідомлено про фактичного володільця нежитловим приміщенням - частини пам`ятки архітектури у буд. АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 , а також ініційовано вжиття заходів щодо направлення йому листа-повідомлення про необхідність укладення охоронного договору.

За інформацією Відділу від 09.04.2026 №01-38/198 листи чи пропозиції від ОСОБА_1 щодо наміру укласти охоронний договір на належну йому частину пам`ятки архітектури місцевого значення за адресою: АДРЕСА_3 , до Відділу не надходили.

В свою чергу, Відділом листом-повідомленням від 08.04.2026 №01-40/45 повідомлено ОСОБА_1 про необхідність укладення охоронного договору на нежитлове приміщення, що належить йому на праві приватної власності.

У той же час, на момент подання цього позову охоронний договір на відповідну частину пам`ятки не укладено.

Невжиття Відділом охорони культурної спадщини ЗМР заходів щодо укладення охоронного договору на частину пам`ятки архітектури та містобудування місцевого значення (охоронний номер 5032-Зп), слугувало підставою для звернення прокурора до суду із цим позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон № 1805-ІІІ.

За Преамбулою цього Закону об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою.

Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1 Закону №1805-ІІІ, об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - це об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Охорона культурної спадщини - це система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини.

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону №1805-ІІІ, державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

За змістом пункту 17 частини 1 статті 6 Закону №1805-ІІІ до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить укладення охоронних договорів на пам`ятки.

За змістом частин 1, 3 та 4 статті 23 Закону № 1805-ІІІ усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

Порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України. Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону.

Власник або уповноважений ним орган, користувач зобов`язані утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору (ч. 1 ст. 24 Закону № 1805-ІІІ).

Статтею 25 Закону № 1805-ІІІ визначено, що надання об`єктів культурної спадщини, що є пам`ятками, в користування юридичним та фізичним особам з науковою, культурно-освітньою, туристичною та іншою метою здійснюється з дотриманням встановлених цим Законом вимог. Юридичні та фізичні особи, у користуванні яких перебувають пам`ятки, відповідають за їхню збереженість і зобов`язані дотримувати вимог органів охорони культурної спадщини. Юридичні та фізичні особи зобов`язані забезпечити збереженість пам`яток на землях, якими вони користуються, та укладати з органами охорони культурної спадщини охоронні договори.

З аналізу вищенаведених норм права слідує, що об`єкти культурної спадщини охороняються законом навіть при відсутності належним чином укладеного охоронного договору. В той же час, охоронний договір встановлює чіткі вимоги для збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність.

Пунктом 2 Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768 (далі - Порядок №1768) передбачено, що, власник пам`ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов`язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам`ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Водночас, у пункті 8 Порядку №1768 зазначено, що в охоронному договорі, складеному за формою згідно з додатком 1, зазначаються вимоги щодо режиму використання пам`ятки чи її частини, види і строки виконання робіт з консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту, пристосування пам`яток, інших пам`яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.

Таким чином, з аналізу положень Закону №1805-ІІІ та Порядку №1768 слідує, що юридичні або фізичні особи, у власності яких перебувають об`єкти культурної спадщини чи їх частини або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності, зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір встановленого зразка, до якого мають бути додані додаткові документи. Тобто, обов`язок укладення охоронного договору покладається саме на власника пам`ятки, а не на орган охорони культурної спадщини, і саме власник повинен бути його ініціатором.

Такий самий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 13 грудня 2018 року у справі №826/4605/16, у постанові від 23 грудня 2019 року у справі №806/1536/18 та у постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 826/25854/15.

Так, Верховний Суд в постанові від 23.12.2019 у справі №806/1536/18 вказав, що охоронний договір за своєю правовою природою є адміністративним договором. Наразі охоронний договір є актом за участю суб`єкта владних повноважень та співвласника пам`ятки культурної спадщини, має форму договору, визначає взаємні права та обов`язки його учасників у публічно-правовій сфері (реалізація державного управління охороною культурної спадщини) і укладається на підставі ст. 23 Закону №1805-ІІІ. Укладання такого договору відбувається замість видання індивідуального акта органу охорони культурної спадщини, яким покладається на власника зобов`язання щодо забезпечення збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини. Укладання охоронних договорів спрямоване на реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Такими договорами не вирішується питання власності на об`єкт культурної спадщини, а встановлюється режим використання пам`яток та відповідальність за порушення такого режиму. Законом передбачається обов`язкове укладення власником пам`ятки чи її частини охоронного договору з відповідним органом культурної спадщини вже після переходу права власності.

Як встановлено судом, з інформаційної довідки №471092447 від 02.04.2026 частина житлового будинку АДРЕСА_3 , який є пам`яткою архітектури місцевого значення, а саме приміщення (група приміщень), літ. А-4, Б, загальною площею 235.4 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер 1136897023101, перебуває у приватній власності ОСОБА_1 .

Суд зазначає, що всупереч імперативних приписів Закону № 1805-ІІІ відповідач не виконав свого обов`язку з укладення охоронних договорів з органом охорони культурної спадщини на вказану вище пам`ятку архітектури, починаючи з моменту набуття права і до часу розгляду судом цієї справи.

У рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. З Конституції України); для здійснення такої діяльності органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.

У постанові від 15.07.2019 у справі №420/5625/18 Верховний Суд дійшов висновку, що під судовим захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права; обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Право суспільства на збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, гарантоване статтею 54 Конституції України.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч.4 ст.5 КАС України суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону №1697-VII, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 4 ст. 23 Закону №1697-VII, передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Частиною 4 ст. 53 КАС України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

У даному спорі приватне право (інтерес) відповідача протиставляється публічному інтересу, який виражається у збереженні та охороні історико-культурної спадщини.

Відтак, забезпечення справедливого балансу приватного та публічного інтересів у даній справі полягає у необхідності дотримання відповідачем вимог законодавства про охорону культурної спадщини, визначених, зокрема, Законом №1805-ІІІ.

Такий самий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №826/12524/18.

У спірних правовідносинах бездіяльність відповідача порушує інтереси держави, оскільки не вживаються передбачені законом заходи для збереження об`єкта культурної спадщини місцевого значення.

Отже, державний інтерес у цій справі полягає у зупиненні порушень відповідачем законодавства щодо охорони культурної спадщини шляхом спонукання до укладення ними охоронного договору на пам`ятку культурної спадщини з метою встановлення режиму використання пам`ятки та відповідальності відповідача за порушення такого режиму.

Зважаючи на викладені обставини, а також на те, що допущене відповідачем порушення у вигляді не укладення охоронного договору є триваючим, на теперішній час відповідач зобов`язаний укласти з Відділом охорони культурної спадщини ЗМР охоронний договір на частину пам`ятки культурної спадщини за категорією місцевого значення (охоронний номер 5032-Зп), а саме: приміщення (група приміщень), літ А-4, Б, що розташоване за адресою м. Запоріжжя, просп. Металургів, буд. 5, приміщення 42а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1136897023101).

Також, суд вважає окремо зазначити наступне.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи позивача про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці ЄСПЛ.

Зважаючи на такі правові позиції Великої Палати Верховного Суду та обставини справи, суд дійшов висновку, що у заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя виникло право звернутися до суду з цим позовом з підстави, передбаченої частиною третьою статті 23 Закону № 1697-VII.

Такі ж самі висновки щодо підстав звернення прокурора до суду з позовом у подібній категорії спорів викладені Верховним Судом у постановах від 17.11.2022 у справі №640/16767/21, від 30.01.2024 у справі №420/10218/22, від 08.05.2024 у справі №240/17530/23.

Зважаючи на встановлені судовим розглядом обставини справи та нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, суд визнає доведеним факт порушення відповідачем вимог статті 23 Закону №1805-III.

При цьому суд враховує, що Рішенням від 03 грудня 2025 року №6-р(ІІ)/2025 Конституційний Суд України ухвалив визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Однак відповідно до пункту 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Таким чином, доводи відповідача про відсутність підстав для звернення до суду із вказаним позовом є необґрунтованими.

Щодо зазначення в ухвалі про відкриття спрощеного провадження від 27.04.2026 про те, що позов пред`явлений до ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця, суд зазначає наступне.

Зазначення в ухвалі від 27.04.2026 процесуального статусу відповідача як фізичної особи-підприємця не змінює суті спірних правовідносин і не впливає на предмет доказування у справі. Позовні вимоги обумовлені не підприємницьким статусом відповідача, а фактом належності йому на праві приватної власності частини будинку, який має статус пам`ятки архітектури місцевого значення. Частина 1 ст. 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» покладає обов`язок укласти охоронний договір на всіх власників пам`яток чи їх частин незалежно від форми власності, статусу особи або характеру використання майна.

Отже, уточнення судом процесуального статусу відповідача як фізичної особи, а не фізичної особи-підприємця, це не усуває його обов`язку як власника частини пам`ятки укласти охоронний договір.

Решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ч.2 ст.139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

За таких обставин, враховуючи відсутність доказів понесення суб`єктом владних повноважень судових витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури м.Запоріжжя Запорізької області Руденко Інни Ярославівни (69006, м. Запоріжжя, вул. Фанатська, буд. 14, код ЄДРПОУ 0290997324) в інтересах держави в особі Відділу охорони культурної спадщини Запорізької міської ради (69126, м. Запоріжжя, вул. Зелінського, буд. 3, код ЄДРПОУ 43215946) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_1 укласти з Відділом охорони культурної спадщини Запорізької міської ради охоронний договір на частини пам`ятки архітектури місцевого значення (охоронний номер 5032-Зп), а саме: приміщення (група приміщень), літ А-4, Б, що розташоване за адресою АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1136897023101).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 26.06.2026.

Суддя Ю.В. Калашник