Рішення № 137738323, 26.06.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2026 рокуСправа №183/3043/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

03.03.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення №82895759 державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Мелай Анни Володимирівни від 19.01.2026 року.

- зобов`язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно об`єкту нерухомості, а саме: квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 на підставі заяви ОСОБА_1 від 08.12.2025 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, ОСОБА_1 є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку набуте відповідно до вимог законодавства України та підтверджується належними правовстановлюючими документами. З метою внесення відомостей про належне йому право власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач 08.12.2025 року звернувся до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради із заявою про державну реєстрацію права власності на зазначений об`єкт нерухомості. Під час розгляду поданої заяви державним реєстратором було витребувано інформацію щодо державної реєстрації права власності, проведеної до 01.01.2013 року. На відповідний запит Комунальне підприємство «Сіверськодонецьке бюро технічної інвентаризації» листом №515 від 29.12.2025 року повідомило, що архівні документи БТІ, які містять відомості про об`єкти нерухомого майна на території Сіверськодонецької міської територіальної громади, залишилися на тимчасово окупованій території та не були евакуйовані на підконтрольну Україні територію. У зв`язку із цим підприємство фактично позбавлене можливості надати інформацію щодо зареєстрованих до 01.01.2013 року прав власності на нерухоме майно. Незважаючи на те, що неможливість отримання відповідних архівних відомостей була обумовлена виключно об`єктивними причинами, пов`язаними з тимчасовою окупацією частини території України та втратою доступу до архівів БТІ, рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради №82895759 від 19.01.2026 року позивачу було відмовлено у проведенні реєстраційних дій. Підставою для відмови зазначено неусунення обставин, які стали підставою для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію права власності, а саме неотримання документів та інформації щодо реєстрації права власності до 01.01.2013 року. Позивач вважає таке рішення протиправним, оскільки відсутність доступу до архівних документів БТІ, які перебувають на тимчасово окупованій території України, не залежить від його волі та не може покладати на нього негативні наслідки у вигляді неможливості реалізувати гарантоване державою право власності. На думку позивача, державний реєстратор неправомірно ототожнив відсутність можливості отримати додаткові архівні відомості із відсутністю самого права власності, хоча подані ним документи підтверджують законність набуття права на спірну квартиру. Позивач зазначає, що відповідно до положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» право власності громадян України на нерухоме майно, розташоване на тимчасово окупованій території, зберігається та підлягає захисту державою незалежно від фактичної можливості доступу до відповідних архівних документів. При цьому чинне законодавство не передбачає можливості відмови у державній реєстрації права власності лише з тієї підстави, що органи державної влади або підприємства, уповноважені зберігати архівні документи, не мають можливості надати необхідні відомості внаслідок воєнних дій або окупації території. Крім того, позивач вказує, що положення частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» покладають обов`язок щодо витребування необхідної інформації саме на державного реєстратора, а відсутність можливості отримати відповідь на відповідний запит не може автоматично свідчити про відсутність зареєстрованого права чи бути достатньою підставою для відмови у його державній реєстрації. За переконанням позивача, оскаржуване рішення фактично позбавляє його можливості реалізувати належне право власності на квартиру та суперечить принципам правової визначеності, пропорційності та належного урядування. У зв`язку з наведеним позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора №82895759 від 19.01.2026 року про відмову у проведенні реєстраційних дій, а також зобов`язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради здійснити державну реєстрацію права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі заяви позивача від 08.12.2025 року.

27.03.2026 року ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області адміністративну справу №183/3043/26 за вказаним позовом передано за підсудністю до Дніпропетровського окружного адміністративного суду виходячи із приписів ст. ст. 20, 29 КАС України.

16.04.2026 року справа №183/3043/26 надійшла на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2026 року зазначена вище справа розподілена та передана судді Пруднику С.В.

17.04.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

20.05.2026 року від Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що заявлені позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підтверджуються належними та допустимими доказами, а також суперечать нормам чинного законодавства України. Відповідач вказав, що оскаржуване рішення державного реєстратора було прийняте виключно у межах наданих законом повноважень та відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», із дотриманням передбаченої процедури перевірки поданих заявником документів. Зокрема, під час розгляду заяви про державну реєстрацію права власності державним реєстратором було здійснено перевірку відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, його архівній складовій частині та інших передбачених законом інформаційних ресурсах, за результатами чого встановлено відсутність підтвердження державної реєстрації права власності на спірний об`єкт у встановленому порядку до 01.01.2013 року. Також відповідач зазначив, що у зв`язку з неможливістю отримання відповідної інформації від БТІ, у тому числі з причин втрати або недоступності архівних матеріалів, державний реєстратор був позбавлений можливості належним чином підтвердити виникнення права власності у заявника, що є обов`язковою умовою для проведення державної реєстрації. У зв`язку з цим, на підставі положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державним реєстратором було прийнято рішення про відмову у проведенні державної реєстрації прав як таке, що відповідає вимогам закону та ґрунтується на встановлених обставинах. Крім того, у відзиві зазначено, що вимога позивача про зобов`язання здійснити державну реєстрацію фактично спрямована на підміну дискреційних повноважень державного реєстратора, що виходить за межі повноважень адміністративного суду. Відповідач також послався на правові висновки Верховного Суду щодо меж судового контролю у сфері державної реєстрації та необхідності дотримання принципу розмежування компетенції між судом і суб`єктом владних повноважень, наголошуючи, що спірні правовідносини не дають підстав для задоволення позову. У зв`язку з викладеним, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

26.06.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 15.09.1995 року, виданого на підставі розпорядження (наказу) органу приватизації від 13.09.1995 року №8476, квартира загальною площею 52,6 кв. м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві спільної (сумісної) власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

До вказаного свідоцтва про право власності на житло позивачем також долучено технічний паспорт на квартиру, з якого вбачається, що зазначений об`єкт нерухомого майна перебуває у власності тих самих співвласників: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Судом встановлено, що згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 19.03.2024 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Дніпро.

Також зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 29.05.2025 року вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 у віці 90 років.

Так, позивач ОСОБА_1 звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради із заявою від 08.12.2025 року про державну реєстрацію набуття права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Заявлені вимоги позивача ґрунтувалися на наданих ним документах, зокрема свідоцтві про право власності на житло від 15.09.1995 року №8558, а також інших документах, які, на думку позивача, підтверджують первинне набуття та подальше існування права власності на спірний об`єкт нерухомого майна. Позивач також посилався на положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-IV, вказуючи, що у разі відсутності доступу до архівів БТІ, розташованих на тимчасово окупованій території, державна реєстрація не може бути фактично унеможливлена, а держава зобов`язана забезпечити альтернативні механізми підтвердження раніше зареєстрованих прав.

Як убачається з матеріалів справи, державним реєстратором у процесі розгляду заяви було сформовано відповідний запит до комунального підприємства «Сіверськодонецьке бюро технічної інвентаризації», яке листом №515 від 29.12.2025 року повідомило, що архівні матеріали щодо реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна по Сіверськодонецькій міській територіальній громаді зберігаються на паперових носіях, однак фактично не були евакуйовані на підконтрольну Україні територію, у зв`язку з чим надання інформації щодо зареєстрованих до 01.01.2013 року прав власності є неможливим.

Також встановлено, що Сіверськодонецька міська територіальна громада включена до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або які тимчасово окуповані Російською Федерацією, що об`єктивно ускладнює або унеможливлює доступ до первинних реєстраційних архівів, необхідних для підтвердження даних про державну реєстрацію прав у період до 01.01.2013 року.

Рішенням державного реєстратора №82895759 від 19.01.2026 року у проведенні державної реєстрації прав відмовлено з підстав не усунення обставин, що стали підставою для зупинення розгляду заяви, зокрема у зв`язку з відсутністю отриманої інформації, необхідної для підтвердження реєстрації права власності до 01.01.2013 року.

Суд також встановив, що спірне рішення було прийнято в межах процедури, передбаченої статтями 10, 18, 23, 24 Закону України №1952-IV, а державним реєстратором було вжито заходів щодо витребування необхідної інформації, однак її фактичне отримання виявилось неможливим з причин, що не залежать від волі відповідача.

Позивач, вважаючи протиправним рішення державного реєстратора про відмову у проведенні реєстраційних дій, звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом. Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються, зокрема, Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, діючій на час виникнення правовідносин).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" - державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно частини 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Згідно частини 4 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" вбачається, що будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.

За правилом абзацу 4 частини 5 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав проводиться за заявами у сфері державної реєстрації прав будь-яким державним реєстратором з урахуванням вимог, встановлених абзацами першим - третім цієї частини, крім випадку, передбаченого статтею 31-2 цього Закону, та автоматичної державної реєстрації прав у випадках, передбачених цим Законом.

Пунктом 2 частини 1 статті 6 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що суб`єктами державної реєстрації прав є виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) набувають повноважень у сфері державної реєстрації прав відповідно до цього Закону у разі прийняття відповідною радою такого рішення.

Так, частиною 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" врегульовано, що державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Пунктом 1 статті 20 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування).

Згідно статті 23 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором виключно у таких випадках: 1) подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством; 1-1) відсутність документа, що підтверджує оплату адміністративних послуг у повному обсязі; 2) неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.

Державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху та невідкладно повідомляє про це заявника.

Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора про відновлення розгляду заяви. Перебіг строку державної реєстрації прав продовжується з моменту усунення обставин, що стали підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху, з урахуванням часу, що минув до залишення такої заяви без руху.

Частиною 1 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено наступні підстави для відмови в державній реєстрації прав: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, крім випадків, визначених цим Законом; 6-1) встановлення факту застосування санкцій відповідно до Закону України "Про санкції", які унеможливлюють проведення державної реєстрації прав; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху; 9) документи подано до неналежного суб`єкта державної реєстрації прав, нотаріуса; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, у тому числі за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці; 13) відсутність згоди заставодержателя (іпотекодержателя) на дострокове припинення дії договору емфітевзису, суперфіцію, оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення щодо державної реєстрації припинення таких прав, що перебувають у заставі (іпотеці); 14) у Державному реєстрі прав відсутня державна реєстрація спеціального майнового права на подільний об`єкт незавершеного будівництва, крім випадків, визначених законом, - у разі державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об`єкти нерухомості; 15) у Державному реєстрі прав відсутня державна реєстрація спеціального майнового права на об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості - у разі державної реєстрації переходу спеціального майнового права, іншого речового права, обтяження на об`єкт незавершеного будівництва (крім об`єктів незавершеного будівництва, на які зареєстровано право власності), майбутній об`єкт нерухомості; 16) заява про первинну державну реєстрацію спеціального майнового права на майбутні об`єкти нерухомості містить відомості не про всі майбутні об`єкти нерухомості у складі подільного об`єкта незавершеного будівництва; 17) не визначено чи визначено не в повному обсязі майбутні об`єкти нерухомості, включені до гарантійної частки, - у разі первинної державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об`єкти нерухомості, які є частинами подільного об`єкта незавершеного будівництва; 18) наявні зареєстровані спеціальні майнові права на майбутні об`єкти нерухомості, що є складовою частиною подільного об`єкта незавершеного будівництва, - у разі державної реєстрації речового права або обтяження на подільний об`єкт незавершеного будівництва, крім зміни замовника будівництва відповідно до закону, обтяження майна іпотекою відповідно до Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю"; 19) у Державному реєстрі прав відсутні відомості про право власності/право користування земельною ділянкою замовника будівництва (крім випадків, якщо відповідно до закону виконання будівельних робіт може здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою) у разі: державної реєстрації спеціального майнового права на неподільний/подільний об`єкт незавершеного будівництва; первинної державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об`єкти нерухомості; державної реєстрації спеціального майнового права на майбутній об`єкт нерухомості у зв`язку з його першим відчуженням; 20) не дотримано вимоги, визначені статтею 27-2 цього Закону; 21) відсутність дозволу кредитора за аграрною нотою на проведення державної реєстрації прав у результаті відчуження боржником за відповідною аграрною нотою належної земельної ділянки (крім звернення стягнення на предмет іпотеки), права оренди, права емфітевзису або права суперфіцію, укладення договору суборенди, розірвання договору оренди, емфітевзису або суперфіцію, внесення змін до такого договору або відмову від нього - у разі якщо земельна ділянка зазначена в Реєстрі аграрних нот як місце вирощування заставленої майбутньої сільськогосподарської продукції.

Частиною 2 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

Отже, законодавством регламентовано перелік підстав для відмови у державній реєстрації, який є виключним і не підлягає розширеному тлумаченню (постанова Верховного Суду від 10 червня 2021 року у справі № 638/13304/17).

Водночас згідно з частиною 5 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена.

Як вбачається з матеріалів справи, державним реєстратором прав на нерухоме майно Мелай Анною Володимирівною Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради прийнято рішення від 19.01.2026 року №80412866 про відмову в проведенні реєстраційних дій.

Підставою для прийняття оскаржуваного рішення визначено неможливість встановлення набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, оскільки під час розгляду заяви від 08.12.2025 року №70380792 державним реєстратором не було отримано підтвердження інформації щодо державної реєстрації права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування прийнятого рішення державний реєстратор послався на положення частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до яких у разі проведення державної реєстрації прав, що виникли до 01 січня 2013 року, державний реєстратор зобов`язаний витребувати відповідну інформацію від органів влади, підприємств, установ та організацій, які здійснювали оформлення або реєстрацію таких прав, у разі відсутності доступу до відповідних реєстрів або неподання заявником необхідних документів.

На виконання зазначених вимог державним реєстратором було направлено відповідний запит до комунального підприємства «Сіверськодонецьке бюро технічної інвентаризації», яке листом №515 від 29.12.2025 року повідомило, що архівні матеріали щодо реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна по Сіверськодонецькій міській територіальній громаді зберігаються на паперових носіях. Водночас зазначено, що такі архіви не були евакуйовані на підконтрольну Україні територію.

Крім того, повідомлено, що відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 року №376 Сіверськодонецька міська територіальна громада включена до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або які тимчасово окуповані Російською Федерацією, у зв`язку з чим надання інформації щодо зареєстрованих до 01.01.2013 прав власності, що містяться в архівних справах, є фактично неможливим.

З огляду на викладене, державний реєстратор дійшов висновку про відсутність можливості підтвердити у встановленому законом порядку факт державної реєстрації права власності на зазначений об`єкт нерухомого майна до 01.01.2013 року, у зв`язку з чим прийняв рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Разом з тим суд звертає увагу, що вищевказана підстава для відмови, не зазначена серед підстав, визначених частиною 1 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"

В свою чергу, умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, визначені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок № 1127).

Згідно пункту 12 Порядку № 1127 розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, у тому числі у зв`язку із прийняттям Радою національної безпеки і оборони України та введенням в дію Указом Президента України рішення про застосування санкцій, передбачених пунктами 1, 4, 7, 16 та 24-1 частини першої статті 4 Закону України Про санкції, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами, обтяженнями речових прав, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, у тому числі у зв`язку із прийняттям Радою національної безпеки і оборони України та введенням в дію Указом Президента України рішення про застосування санкцій, передбачених пунктами 1, 4, 7, 16 та 24-1 частини першої статті 4 Закону України Про санкції, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, у тому числі у зв`язку із прийняттям Радою національної безпеки і оборони України та введенням в дію Указом Президента України рішення про застосування санкцій, передбачених пунктами 1, 4, 7, 16 та 24-1 частини першої статті 4 Закону України Про санкції, відмови в державній реєстрації прав, у тому числі у зв`язку із прийняттям Радою національної безпеки і оборони України та введенням в дію Указом Президента України рішення про застосування санкцій, передбачених пунктами 1, 4, 7, 16 та 24-1 частини першої статті 4 Закону України Про санкції.

Пунктом 14 Порядку № 1127 визначено, що у разі коли під час розгляду заяви встановлено наявність підстав, передбачених законом для зупинення розгляду заяви, державний реєстратор невідкладно приймає рішення щодо зупинення розгляду заяви.

Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення щодо зупинення розгляду заяви виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, а також у разі коли державним реєстратором протягом 30 робочих днів з моменту прийняття відповідного рішення на запит отримано документи та/або інформацію, необхідні для державної реєстрації прав, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора щодо відновлення розгляду заяви.

У разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог або неотримання на запит документів та/або інформації, необхідних для державної реєстрації прав, у строк, встановлений в абзаці другому цього пункту, державний реєстратор приймає рішення щодо відмови в державній реєстрації прав.

Відповідно до пункту 23 Порядку № 1127 за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття, з відповідним обґрунтуванням їх застосування.

Зміст наведених норм дає підстави дійти висновку, що законодавцем чітко встановлено процедуру розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, яка включає в себе перевірку документів на предмет відповідності таких вимогам законодавства, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявності підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

Однак приймаючи рішення про відмову у вчиненні реєстраційних дій державним реєстратором не було прийнято до уваги норми Постанови КМУ від 06.03.2022 року №209 Про деякі питання державної реєстрації та функціонування єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану, норм Цивільного законодавства та норм Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України.

Разом з тим, у зв`язку зі змінною законодавства, на виконання постанови КМУ від 18 лютого 1998 року № 192 Про заходи щодо створення системи реєстрації прав на нерухоме та рухоме майно прийнято Інструкцію про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, яка затверджена наказом Держбуду України від 9 червня 1998 року № 121, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 року за № 399/2839. Інструкція втратила чинність згідно з наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 15 лютого 2002 року № 36 у зв`язку з прийняттям Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445.

За пунктами 1.5,1.6 вказаної Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб було передбачено, що Державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна здійснюють державні комунальні підприємства-бюро технічної інвентаризації. Державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов`язковою для власників, незалежно від форми власності. За пунктами 2.1, 2.4, 2.5 Інструкції, реєстрація провадиться на підставі право встановлювальних документів (додаток 1) у такому порядку: а) заявник подає до бюро технічної інвентаризації два примірники право встановлювального документа (оригінал та копію); б) відповідальний працівник бюро технічної інвентаризації вивчає законність та повноту документів і на підставі їх робить відповідний запис у реєстрову книгу; в) адреса об`єкта, що реєструється, записується в алфавітний журнал адрес; г) прізвище, ім`я та по-батькові фізичних осіб -власників нерухомого майна вноситься в алфавітний журнал або картку картотеки власників; д) на оригіналі право встановлювального документа робиться реєстраційний напис. Якщо на право встановлювальному документі немає місця для реєстраційного напису, то видається реєстраційне посвідчення, яке є невід`ємною частиною такого документа. Після проведення первинної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна бюро технічної інвентаризації повинно здійснювати державну реєстрацію всіх змін у правовому стані цього об`єкта, тобто проводити поточну реєстрацію. Поточна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна-це реєстрація переходу права власності від одних власників до інших. Право встановлювальний документ, що свідчить про перехід права власності на об`єкт нерухомого майна, не може бути зареєстрований в бюро технічної інвентаризації, якщо непроведена первинна реєстрація права власності на цей об`єкт. Відповідно до додатку №1 до Інструкції, до переліку право встановлювальних документів, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна вказаною Інструкцією віднесено Договори купівлі продажу, міни, зареєстровані біржею (п. 9 Додатку до Інструкції).

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 15.09.1995 року, виданого на підставі розпорядження (наказу) органу приватизації від 13.09.1995 року №8476, квартира загальною площею 52,6 кв. м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві спільної (сумісної) власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

До вказаного свідоцтва про право власності на житло позивачем також долучено технічний паспорт на квартиру, з якого вбачається, що зазначений об`єкт нерухомого майна перебуває у власності тих самих співвласників: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Судом встановлено, що згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 19.03.2024 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Дніпро.

Також зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 29.05.2025 року вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 у віці 90 років.

Суд зауважує, що заперечення від третіх осіб щодо проведення державної реєстрації права власності на квартиру позивача, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , до суду не надходили.

Крім того слід урахувати, що Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату розгляду справи триває.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376, Сіверськодонецька міська територіальна громада віднесена до тимчасово окупованої російською федерацією території України з 26.06.2022 (код UA44120110010072887).

При цьому, статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

З приписів статті 392 Цивільного кодексу України слідує, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто передумовою для застосування статті 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Також, нормами статті 11 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України на тимчасово окупованій території право власності охороняється згідно із законодавством України. За державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, у тому числі територіальною громадою міста Севастополя, державними органами, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами публічного права зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.

За фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.

Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону, запроваджена в Україні з 01.01.2013 року, до цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об`єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон про державну реєстрацію не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.

Тобто, до 2013 року державна реєстрація таких об`єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 року у справі № 334/3161/17 дійшла висновку, що особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.

Таким чином, у випадку позивача документ (свідоцтвом про право власності на житло від 20.10.1995), що посвідчує набуття її права та позначка на ньому, яка свідчить про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 до 01.01.2013 року збережений в оригіналі, та був долучений до пакету документів з яким остання зверталася до державного реєстратора у відповідності до норм чинного законодавства, для проведення державної реєстрації речового права на об`єкт нерухомого майна.

У зв`язку із зазначеним, прийняте рішення №82895759 державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Мелай Анни Володимирівни від 19.01.2026 року, - є таким, що порушує матеріальне право позивача та підлягає скасуванню, а відтак позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

З приводу вимоги про зобов`язання державного реєстратора здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно об`єкту нерухомості, суд зазначає наступне.

У відповідності до статті 11 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Аналіз вказаних положень Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень дає підстави стверджувати, що під час розгляду заяви про державну реєстрацію і поданих документів державний реєстратор має виключну компетенцію у питаннях встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутності суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно.

Державна реєстрація прав на нерухоме майно відноситься до компетенції державного реєстратора, який приймає відповідне рішення за умови відповідності заявлених прав, поданої заяви та долучених до неї документів вимогам, встановленим законом.

Разом із тим, суд звертає увагу на те, що законодавець чітко передбачив як підстави, порядок, строки, процедуру проведення реєстраційних дій щодо речових прав на нерухоме майно, так і порядок, строки, відповідну процедуру та підстави для відмови у проведенні таких реєстраційних дій.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому, на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що з метою ефективного захисту прав позивача, слід зобов`язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради повторно розглянути заяву позивача від 08.12.2025 року про здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, а саме на квартиру, що розташована за адресою: Луганська обл., м. Сіверськодонецьк, вул. Миколи Леонтовича, 7/121, з урахуванням висновків суду.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд доходить висновку, про обґрунтованість позовних вимог і наявність підстав для часткового задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову в розмірі 1331,20 грн.

Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1331,20 грн. підлягає стягненню на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення №82895759 державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Мелай Анни Володимирівни від 19.01.2026 року.

Зобов`язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради повторно розглянути заяву від 08.12.2025 за реєстраційним номером 70380792 про здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, а саме на квартиру, що розташована за адресою: Луганська обл., м. Сіверськодонецьк, вул. Миколи Леонтовича, 7/121, з урахуванням висновків суду викладених у цьому рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 40392181) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник