Ухвала суду № 137732668, 22.06.2026, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/23167/25

провадження № 1-кп/753/1147/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2026 р.

Дарницький районний суд міста Києва у складі:

головуючий суддя ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12025100100003410 від 07.10.2025 р. за обвинуваченням:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Луганськ, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше несудимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, 3 ст. 307 КК України,

сторони кримінального провадження:

прокурор ОСОБА_4 ,

захисник ОСОБА_5 ,

обвинувачений ОСОБА_3 ,

встановив:

В провадженні Дарницького районного суду м. Києва перебуває означене кримінальне провадження.

В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строків застосованого до обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з метою виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризиків, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: спробам переховуватись від суду, враховуючи суворість покарання, та ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України можливості вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки ОСОБА_3 офіційно не працевлаштований, не має офіційних джерел доходів, постійного або тимчасового місця роботи, а дохід ОСОБА_3 був зі збуту психотропних речовин. Крім того наявний ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме вплив на свідків, які ще судом не допитані. Вказав, що інший запобіжний захід не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Захисник ОСОБА_5 в судовому засіданні вказав, що підстав для задоволення клопотання прокурора не має. Просив змінити обвинуваченому запобіжний захід на домашній арешт або визначити розмір застави. Вказав, що ОСОБА_3 офіційно перебуває у шлюбі з ОСОБА_6 , яка має неповнолітню доньку, батько якої помер. Таким чином ОСОБА_3 приходиться вітчимом неповнолітній ОСОБА_7 , бере активну участь у її житті, та забезпечує її матеріально. Так, ОСОБА_7 має захворювання органів зору і потребує постійного лікування. Також захисником була опитана дружина ОСОБА_3 , двоюрідна тітка ОСОБА_8 та родич ОСОБА_9 . Дані особи охарактеризували ОСОБА_3 тільки з позитивної сторони, вказали, що він має місці соціальні зв`язки. Клопотання прокурора ніяким чином не обґрунтоване та не підлягає задоволенню.

Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав позицію захисника.

Заслухавши сторін кримінального провадження, вивчивши письмове клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, заперечення захисника та матеріали кримінального провадження в обсязі необхідному для вирішення клопотань, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 10 квітня 2026 обвинуваченому ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 28 червня 2026.

Відтак, строк який визначений ч. 1 ст. 197 КПК та даною ухвалою, стосовно обвинуваченого закінчується 28 червня 2026.

Прокурор, обґрунтовуючи своє клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 вважає такими, що продовжують існувати ризики передбачені пунктами 1, 3, 5 частини 1 статті 177 КПК України.

Норми ст. 177 КПК України визначають мету і підстави застосування запобіжних заходів. Так, відповідно до ч. 1 цієї статті метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Згідно з ч. 2 підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Отже, враховуючи те, що повідомлена обвинуваченому ОСОБА_3 підозра у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2, 3 ст. 307 КК України, не скасована у встановленому законом порядку, а трансформована в обвинувальний акт, суд вважає наявними підстави для визнання її обґрунтованою.

На думку суду ризики, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачені може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені п.1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення ними зазначених дій. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачені обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватимуть відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вони мають реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Таким чином, суду належить встановити наявність або відсутність встановлених процесуальним законом ризиків у співставленні їх з доводами сторін кримінального провадження.

Так, ризик переховування (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України) обвинуваченого від суду існує та залишається з огляду на тяжкість кримінальних правопорушень, яке інкримінують обвинуваченому ОСОБА_3 , суворістю покарання, яке йому загрожує, а саме до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна, оскільки ці кримінальні правопорушення є тяжкими і особливо тяжкими злочинами.

Зазначені обставини самі по собі можуть спонукати обвинуваченого переховуватися від суду. Це твердження узгоджується з практикою ЄСПЛ, зокрема позицією, викладеною у справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року, в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. Відтак, сама по собі тяжкість злочину не є єдиною визначальною умовою при встановленні ризику, проте разом з іншими обставинами повинна враховуватись судом під час вирішення розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу.

У справі «Амбрушкевич проти Польщі» Європейський суд з прав людини наголошує, що не викликає протиріч те, що в деяких особливих випадках позбавлення свободи може бути єдиним засобом, який дозволяє гарантувати явку обвинуваченого до суду, зокрема, з урахуванням його особистості та характеру злочину, а також тяжкості ймовірного покарання.

При цьому, суд враховуючи вік обвинуваченого, вважає наявною можливість переховуватись з метою уникнення явки до суду, а тому приходить до висновку, що ОСОБА_3 ймовірно може переховуватись від суду.

Окрім цього, суд вважає доведеним існування ризику незаконного впливу обвинуваченого на свідків, які судом ще не допитані, шляхом впливу на них.

Так, 02.04.2026 року судом було встановлено порядок дослідження доказів, відповідно до якого спочатку досліджуються письмові докази сторони обвинувачення з додатками, після допит свідків сторони обвинувачення, дослідження доказів сторони захисту та допит обвинуваченого. Враховуючи те, що судом ще не досліджені письмові докази, стадія допиту свідки не почалась, існує реальний ризик впливу обвинуваченого на недопитаних свідків (п.3 ч. 1 ст. 177 КПК України).

Щодо ризику вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачуються ОСОБА_3 (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України). Такий ризик підтверджується характером інкримінованих обвинуваченим кримінальних правопорушень, ретельної підготовки до них та конспірації такої діяльності, як це вказано в обвинувальному акті.

Розглядаючи клопотання захисника про зміну запобіжного заходу на домашній арешт, суд враховує наявність місця проживання в обвинуваченого ОСОБА_3 , однак, з огляду на викладені ризики, відсутність даних, щодо перебування на утриманні останнього доньки та матері, на які посилається захисник, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання сторони захисту.

Під час розгляду клопотання захисника ОСОБА_5 про визначення розміру застави обвинуваченому ОСОБА_3 суд враховує, що відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Обґрунтовуючи свої попередні рішення щодо продовження строку тримання під вартою без визначення розміру застави, суд, зокрема, на особливо великий розмір прекурсору.

Разом з цим, за приписами ч. 2 ст. 8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень (зокрема, «Харченко проти України» (Заява № 40107/02) від 10 лютого 2011 року, «Фельдман проти України» (Заяви № 76556/01 та № 38779/04) від 08 квітня 2010 року) неодноразово акцентував увагу на тому, що доцільність продовження строків тримання під вартою, як упродовж досудового розслідування, так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у право особи на свободу. Таким чином, зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і органи досудового розслідування чи прокурор мають навести інші підстави для продовження строку тримання під вартою. До того ж такі підстави мають бути чітко вказані.

Водночас, згідно правової позиції ЄСПЛ, викладеної у пункті 80 рішення від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України», при розгляді клопотання про обрання або ж продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов`язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.

У справі «Заїкін проти України» №37822/16 від 11.05.2023 суд зазначив, що при вирішенні питання про звільнення або подальше тримання особи під вартою, органи державної влади зобов`язані розглянути альтернативні засоби забезпечення її явки до суду (пункт 7). Більше того, в рішенні у справі «Бузаджи проти Молдови» № 23755/07 від 05.07.2016 зазначено, презумпція завжди застосовується на користь звільнення і до засудження особа має вважатися невинуватою, і метою положення Конвенції, є по суті, вимога про звільнення обвинуваченого, як тільки його тривале тримання під вартою перестає бути розумним (пункти 87 і 102).

З урахуванням наведених правових позицій ЄСПЛ, стадії судового розгляду і прогнозованої тривалості для його завершення, а також даних про особу обвинуваченого, суд вважає за можливе визначити йому розмір застави.

Відповідно до ч. 4 ст. 183 КК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Згідно п. 3 ч. 5 ст. 182 Кримінального процесуального кодексу України розмір застави визначається щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до рішень ЄСПЛ у справі «В. проти Швейцарії» (W. V. Switzerland)14379/88, 26 січня 1993 року, у справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain), 12050/04, 8 січня 2009 року розмір застави повинен бути належною гарантією того, що заявник вирішить не зникати через побоювання втратити цю заставу, при визначенні розміру застави виправданим є врахування серйозності обставин справи.

Крім цього, при визначенні розміру застави обвинуваченому, суд враховує, що відповідне питання є основоположним правом на свободу, гарантованим статтею 5 Конвенції, органи державної влади повинні докладати максимум зусиль як для встановлення належного розміру застави, так і для вирішення питання про необхідність продовження тримання під вартою. Тяжкість обвинувачень, пред`явлених обвинуваченому, не може бути вирішальним фактором для виправдання розміру застави (див. рішення у справі "Хрістова проти Болгарії" (Hristova v. Bulgaria), заява № 60859/00, пункт 111, від 07 грудня 2006 року).

Враховуючи викладене, зокрема, майновий та сімейний стан ОСОБА_3 (вперше притягується до кримінальної відповідальності, тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких вони обвинувачуються, перелічені вище ризики для кримінального провадження, суд вважає за можливе визначити заставу ОСОБА_3 відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 Кримінального процесуального кодексу України у розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 998 400 (дев`ятсот дев`яносто вісім гривень чотириста) гривень. Такий розмір застави здатен буде забезпечити виконання покладених на обвинуваченого обов`язків та запобігти встановленим ризикам.

Суд враховує, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою. Обираючи строк тримання під вартою обвинуваченому, суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише його права, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про доцільність продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого, оскільки прокурором доведено, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України спробам переховуватися від суду, впливати на свідків та вчинити інші кримінальні правопорушення.

Керуючись статтями 177, 395, 331, 350 КПК України, суд

постановив:

Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_3 - задовольнити частково. Клопотання захисника ОСОБА_5 про зміну обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу на домашній арешт або визначення розміру застави - задовольнити частково.

Продовжити застосований відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор», строком на 60 днів, тобто до 20 серпня 2026 включно.

Визначити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 заставу у розмірі 300 (трьохсот) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 998 400 (дев`ятсот дев`яносто вісім гривень чотириста) гривень.

На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України, у разі внесення застави покласти на ОСОБА_3 такі обов`язки:

- прибувати до суду за першою вимогою;

- не відлучатися з населеного пункту, де проживає, без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

- утримуватися від спілкування з свідками у вказаному кримінальному провадженні.

Визначити строк дії покладених на ОСОБА_3 ухвалою суду обов`язків - 60 днів з моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави у розмірі, визначеному судом.

Ухвала суду підлягає апеляційному оскарженню безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Суддя ОСОБА_1