Рішення № 137726723, 25.06.2026, Новоодеський районний суд Миколаївської області

25.06.2026

Справа № 482/225/26

Номер провадження 2/482/747/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

25 червня 2026 року місто Нова Одеса

Новоодеський районний суд Миколаївської області у складі: головуючого судді Сергієнка С.А., секретаря судового засідання Лебедьєвої А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Нова Одеса, Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про зняття заборони та виключення запису з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єкта нерухомого майна,-

ВСТАНОВИВ:

03 лютого 2026 року позивач звернулася до Новоодеського районного суду Миколаївської області із позовом до акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про зняття заборони та виключення запису з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єкта нерухомого майна.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вона є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (колишня АДРЕСА_2 . Дане майно вона успадкувала за законом після смерті свого чоловіка ОСОБА_2 . Чоловік набув права власності на будинок на підставі договору дарування від 18.01.1994 року від своєї матері ОСОБА_3 .

Право власності зареєстроване у встановленому законом порядку та підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, серія НТС № 340244 від 11.08.2025 року .

У серпні місяці 2025 року позивач звернулася до приватного нотаріуса Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Філіпенко Ольги Миколаївни з метою посвідчення договору дарування житлового будинку з земельною ділянкою на користь своєї доньки.

Однак нотаріус відмовив у вчиненні нотаріальної дії, посилаючись на те, що відносно житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 накладена заборона відчуження у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, за номером обтяження 3371486.

Як з`ясувалося, підставою для накладення заборони є повідомлення АТ «Ощадбанк» від 23.11.1990 року, при цьому власником майна зазначена особа, яка позивачу невідома, ніколи не була власником вказаного будинку та ніколи не була зареєстрована за цією адресою, а саме ОСОБА_4 .

Позивач стверджує, що не перебувала і не перебуває у будь-яких договірних або боргових правовідносинах з АТ «Ощадбанк», не укладала кредитних договорів, договорів застави або іпотеки щодо зазначеного майна.

Позивач зверталася до Новоодеського відділення АТ «Ощадбанк» в усній формі з метою отримання роз`яснень щодо підстав накладення заборони відчуження на належне їй нерухоме майно. Проте уповноважений спеціаліст Банку відмовив у наданні відповідної інформації, посилаючись на її конфіденційний характер та те, що зазначені відомості стосуються іншої особи, у зв`язку з чим можуть бути надані виключно цій особі.

Таким чином, заборона відчуження: накладена безпідставно; ґрунтується на застарілому повідомленні 1990 року, порушує право власності позивача та унеможливлює розпорядження майном.

Оскільки скасувати наявну заборону у позасудовому порядку неможливо, у позивача виникла підстава для звернення до суду.

Позивач вважає за необхідне звернутись за захистом своїх прав та інтересів з метою припинення та зняття обтяжень на належне на праві приватної власності майно.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечується.

Так, вказується, що АТ «Ощадбанк» не є належним відповідачем. Зазначена заборона до АТ «Ощадбанк», не має жодного відношення та Банк не може нести відповідальність за внесення Новоодеською державною нотаріальною конторою у 2006 році ймовірно помилкової інформації щодо власника або об`єкту нерухомого майна про яку зазначено в позові.

Позивач у судове засідання не з`явилася, подала заяву про підтримання позовних вимог та про розгляд справи за її відсутності.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, у відзиві на позовну заяву просив про здійснення розгляду справи без його участі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши доводи позову, відзиву на позовну заяву і матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (колишня АДРЕСА_2 .

Дане майно вона успадкувала за законом після смерті свого чоловіка ОСОБА_2 . Чоловік набув права власності на будинок на підставі договору дарування від 18.01.1994 року від своєї матері ОСОБА_3 .

Право власності зареєстроване у встановленому законом порядку та підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, серія НТС № 340244 виданим приватним нотаріусом Новоодеського районного нотаріального округу Миколаївської області Філіпенко О.М. від 11.08.2025 року, за реєстровим номером 575 (спадкова справа №2/2019).

Позивач вирішила розпорядитися своїм майном та реалізувати право на відчуження належного їй майна подарувавши вищевказаний житловий будинок із з земельною ділянкою своїй доньці, вчиненню вищевказаного правочину перешкоджає те, що відносно житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 накладена заборона відчуження у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, за номером обтяження 3371486.

Наявність заборони підтверджується інформаційною довідкою №481097155 від 10.06.2026 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 , згідно якої наявна заборона (архівний запис), реєстраційни1 номер обтяження 3371486, який зареєстровано Новоодеською державною нотаріальною конторою 23.06.2006 року, підстава обтяження «повідомлення, б/н, 23.11.1990, Ощадбанк».

Як видно із відзиву АТ «Ощадбанк» заперечує свою вину у накладенні вищевказаного обтяження та вказує що відсутні будь-які підстави для існування вищевказаного обтяження з боку АТ «Ощадбанк».

Щодо позиції представника відповідача про те, що АТ «ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ" є неналежним відповідачем, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.2 Постанови Верховної Ради України від 20.03.1991 р. «Про порядок введення в дію Закону України «Про банки і банківську діяльність» було оголошено власністю України Український Республіканський банк Держбанку СРСР, Український Республіканський банк державного комерційного промислово-будівельного банку «Укрпромбудбанк», Український Республіканський Банк Ощадного банку СРСР, Український республіканський банк Зовнішекономбанку СРСР з їх мережею, обчислювальним центрами, усіма активами, пасивами. Наказом Українського Республіканського банку від 02.01.1992 року за №2-К у відповідності з Статутом, зареєстрованим Національним банком України 31.12.1991 року за №4, Український Республіканський банк Ощадного банку СРСР, з підзвітною йому інфраструктурою установ та організацій, перетворено в Державний спеціалізований комерційний Ощадний банк України (Ощадбанк України) - постанова Вищого господарського суду України від 29.09.2009 року у справі №2/112.

Крім того, пряма вказівка на безпосереднє правонаступництво банківських установ міститься в постановах Кабінету Міністрів України від 09.01.2008 року №1 «Про виплату в 2008 році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, та облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, державні казначейські зобов`язання СРСР і сертифікати Ощадного банку СРСР, придбані на території Української РСР», від 23.04.2012 року №346 «Про виплату в 2012 році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, та в облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, державні казначейські зобов`язання СРСР і сертифікати Ощадного банку СРСР, придбані на території Української РСР» (пункти 1).

Із статуту Державного спеціалізованого комерційного Ощадного банку України, зареєстрованого НБУ 31 грудня 1991 року відомо, що Державний спеціалізований комерційний Ощадбанк України (Ощадбанк України), створений відповідно до Закону України від 20 березня 1991 року «Про банки та банківську діяльність» і входить в банківську систему України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.1999 року за № 876 "Про деякі питання управління Державним спеціалізованим комерційним ощадним банком України" на виконання розпорядження Президента України від 20.05.1999 року №106 та з метою удосконалення структури і організації управління Державним спеціалізованим комерційним ощадним банком України, створення умов для більш ефективної реалізації державою прав власника вирішено перетворити Державний спеціалізований комерційний Ощадний банк України (Ощадбанк України) у відкрите акціонерне товариство „Державний ощадний банк України". Установлено, що Банк є правонаступником прав і обов`язків Ощадбанку. 02 червня 2011 року внесено зміни до Статуту Банку, якими слово «відкрите» змінено на «публічне».

Постановою КМУ від 5 червня 2019 р. № 568 «Питання акціонерного товариства Державний ощадний банк України» затверджено статут такого банку, згідно якого цей банк є правонаступником всіх прав та обов`язків Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України, зареєстрованого Національним банком 31 грудня 1991 р. за № 4.

З вищенаведеного слідує, що як з моменту створення системи Ощадбанків так і до сьогоднішнього часу такі відносяться до державних банків, а відповідач є правонаступником відповідного банку України в інтересах якого накладено заборону.

Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення.

Також суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 15.05.2013 року у справі № 6-26 цс 13, згідно з якою вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту.

Крім цього, у п. 2 постанови Пленуму ВССУ від 3 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» роз`яснено, що позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Суд звертає увагу на те, що правова природа у забороні відчуження майна полягає у реальному забезпеченні зобов`язання, тоді як в дійсній справі відсутні відомості про те, що зобов`язання щодо наданої позики державним ощадним банком продовжує діяти зі спливом вже більше 35 років з моменту накладення обтяження.

Оскільки судом не встановлено наявності на даний момент відповідного зобов`язання щодо позики наданої позивачу, або будь-якому попередньому власнику житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , в забезпечення виконання чого було накладено заборону відчуження на нерухоме майно, а також суб`єкт, в інтересах якого зареєстровані заборони на відчуження, не здійснював протягом більше ніж 35 років будь-яких дій, направлених на стягнення боргу і відповідачем у своєму відзиві заявлено про відсутність перед ним боргу зі сторони позивача (або будь-якого попереднього власника вказаного майна), відповідач фактично визнає відсутність матеріальної претензії до позивача, яка слугувала б підставою накладення такого обтяження, а позивач є на даний момент спадкоємцем майна щодо якого накладена заборона, наявна заборона відчуження не направлена на реальне забезпечення зобов`язання, тому існування такого обтяження на думку суду є суттєвим втручанням у здійснення позивачем його права розпорядження належним йому нерухомим майном.

Вищезазначений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду , викладеною у постанові від 28.10.2020 року у справі №446/1366/18.

З огляду на те, що по справі на цей час відсутні жодні докази на підтвердження доцільності й необхідності продовження дії обтяження зазначеного вище нерухомого майна, що як наслідок впливає на можливість позивача повноцінно реалізувати свої права як власника майна, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову в частині вимог про припинення обтяження у вигляді заборони відчуження нерухомого майна і виключення цього запису із Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, а саме домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 .

При цьому суд враховує, що у справі відсутні жодні відомості на підтвердження того, що внаслідок скасування обтяження у вигляді заборони відчуження нерухомого майна будуть порушені права інших осіб.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги.

Керуючись ст. ст. 10, 12, 141, 142, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Зняти заборону відчуження з житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , накладену на підставі повідомлення АТ «Ощадбанк» від 23.11.1990 року, реєстраційний номер обтяження у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, за номером обтяження - № 3371486, вилучивши відповідний запис з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Головуючий суддя: С.А. Сергієнко