Рішення № 137724518, 22.06.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/222/26

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Босової Ю.С.

За участю представників сторін:

Від прокурора: Ленченко О.О. на підставі посвідчення;

Від позивача: Каланжова А.О. в порядку самопредставництва;

Від відповідача: не з`явився;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до фізичної особи-підприємця Альошиної Світлани Ігнатівни про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування державної реєстрації права власності та зобов`язання звільнити земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси (далі прокурор) звернувся до господарського суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Одеської міської ради до фізичної особи-підприємця Альошиної Світлани Ігнатівни (далі Альошина С.І.), відповідно до якої прокурор просить суд:

1) усунути перешкоди у користуванні територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради земельною ділянкою загальною площею 43,7 кв. м за адресою: м. Одеса, вул. Середньофонтанська, будинок 34-А, приміщення 101, шляхом скасування державної реєстрації права власності Альошиної С.І. на нежитлове приміщення, загальною площею 86,2 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Середньофонтанська, будинок 34-А, приміщення 101 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 49922751101), що мало наслідком державну реєстрацію зміни речових прав щодо об`єкту нерухомого майна, площі та адреси, проведених згідно рішення державного реєстратора Новоселівської сільської ради Березівського району Одеської області Рубан М.О. від 29.04.2016, індексний номер рішення 29483887.

2) усунути перешкоди у користуванні територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради земельною ділянкою загальною площею 43,7 кв. м за адресою: м. Одеса, вул. Середньофонтанська, будинок 34-А, приміщення 101, шляхом зобов`язання Альошиної С.І. звільнити земельну ділянку загальною площею 43,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , та привести її у попередній стан шляхом знесення самочинно побудованого на вказаній земельній ділянці приміщення та приведення до попереднього стану (у відповідність до технічного паспорту, виготовленого КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» 04.08.2005) самочинно реконструйованої квартири АДРЕСА_2 .

В обґрунтування заявленого позову прокурор посилається на здійснення ОСОБА_1 самочинної прибудови (реконструкції належної їх квартири на першому поверсі багатоквартирного будинку) на земельній ділянці комунальної власності за адресою: м. Одеса, вул. Середньофонтанська, 34-А, без вихідних даних на проєктування, належно затвердженого проєкту будівництва (реконструкції), дозвільних документів про початок виконання будівельних робіт, документа на право власності чи користування земельною ділянкою. Прокурор наголошує, що в результаті здійсненого відповідачем самочинного будівництва були порушені права територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради на володіння та користування земельною ділянкою у зв`язку з чим прокурором і було пред`явлено даний позов до суду.

Ухвалою від 29.01.2026 судом було задоволено заяву прокурора про забезпечення позову, накладено арешт на нежитлове приміщення, загальною площею 86,2 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Середньофонтанська, буд. 34-А, приміщення 101, власником якого є відповідач; заборонено державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно проводити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно будь-які реєстраційні дії щодо об`єкту нерухомого майна - нежитлового приміщення, загальною площею 86,2 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Середньофонтанська, буд. 34-А, приміщення 101.

Ухвалою суду від 02.02.2026 дана справа була призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Альошина С.І. була повідомлена про розгляд судом цієї справи шляхом направлення ухвали суду за адресою її місцезнаходження згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: АДРЕСА_3 . Проте направлені на адресу відповідача рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень було повернуто до суду з відмітками про відсутність адресата за вказаною адресою.

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

У підготовчому засіданні 15.04.2026 судом було оголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

27.05.2026 до суду від представника відповідача адвоката Висоцького С.О. надійшла заява про надання доступу до електронної справи, яка була задоволена судом. Після надання 27.05.2026 представнику відповідача доступу до електронної справи в підсистемі «Електронний суд» всі ухвали суду доставлялися до кабінету представника.

Згідно з п. 2 ч. 6, ч. 7 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.

З огляду на викладене господарський суд дійшов висновку про належне повідомлення Альошиної С.І. про розгляд судом даного спору.

10.06.2026 до суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідачем не було поставлено питання про поновлення пропущеного процесуального строку, що стало підставою для залишення відзиву без розгляду згідно з ухвалою суду, занесеної до протоколу судового засідання від 10.06.2026.

Таким чином оскільки відповідачем не було надано суду відзиву на позов, справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 178 ГПК України.

12.06.2026 до суду від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення, згідно з якими відповідач просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на відсутність підстав для представництва інтересів позивача прокурором у зв`язку з пред`явленням прокурором даного позову після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 03.12.2025 року у справі №3- 28/2024(59/24). При цьому, за твердженням відповідача, підстави для вирішення даного спору за правилами господарського судочинства відсутні, оскільки докази використання ОСОБА_1 нежитлового приміщення в господарській діяльності прокурором надані не були.

Під час вирішення даного спору судом було запропоновано прокурору та позивачу, які брали участь у судових засіданнях, надати пояснення з питання можливості задоволення позову за наявності накладеного ухвалою слідчого судді арешту шляхом заборони вчинення реєстраційних дій щодо нежитлового приміщення, зареєстрованого за відповідачем.

Згідно з усними поясненнями прокурора та позивача, наданими у судовому засіданні 22.06.2026, наявність накладеного слідчим суддею арешту шляхом заборони вчинення реєстраційних дій не перешкоджає задоволенню позову. При цьому учасники стверджували про наявність у Одеської міської ради як власника земельної ділянки права на подання заяви про скасування арешту з дотриманням вимог КПК України на стадії виконання рішення суду у цій справі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, господарський суд встановив наступне.

08.04.2016 між ОСОБА_2 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Алексєєвою О.В. та зареєстрований в реєстрі за №344, відповідно до п. 1 якого Продавець передає у власність, а Покупець приймає у власність квартиру під номером АДРЕСА_4 , і зобов`язується оплатити її вартість за ціною та на умовах, встановлених у цьому договорі. Квартира відповідно до відомостей зазначених у технічному паспорті, що виданий комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» 20.09.2005, в цілому складається з двох житлових кімнат; загальна площа квартири - 40,2 кв.м, в тому числі житлова площа 26,2 кв.м.

Згідно з п. 2 договору купівлі-продажу від 08.04.2016 продаж квартири, за домовленістю сторін, вчиняється за ціною, що відповідає рівню звичайних цін і становить 299 993 (двісті дев`яносто дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто три) гривні 00 копійок, які Продавець одержав від Покупця, у відповідності до вимог діючого законодавства, повністю до підписання цього договору. Підписання цього договору Продавцем є підтвердженням факту повного розрахунку за продану квартиру та свідчить про відсутність у нього по відношенню до Покупця будь-яких претензій фінансового характеру.

Наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, свідоцтвом про права власності від 25.08.1993, договорами купівлі-продажу від 18.11.2002, від 28.09.2005, інформаційною довідкою №423464086 від 21.04.2025, яка містить відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно, підтверджується обставина належності ОСОБА_2 на праві власності квартири, загальна площа якої на дату відчуження становила 40,2 кв.м.

08.04.2016 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 49922751101) за адресою: АДРЕСА_6 , що підтверджується інформаційною довідкою №423464250 від 21.04.2025.

14.04.2016 в Реєстрі будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва за заявою ОСОБА_1 було зареєстровано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації №ОД142161051299 у зв`язку з проведенням заявником реконструкції квартири АДРЕСА_4 , під нежитлове приміщення без зміни геометричних розмірів.

27.04.2026 ТОВ «АРКС-ГРУПП» на замовлення ОСОБА_1 було складено технічний паспорт на нежитлове приміщення АДРЕСА_7 , згідно з яким загальна площа приміщення становить 86,2 кв. м.

28.04.2016 державним реєстратором було внесено зміни до відомостей про об`єкт нерухомого майна 49922751101, власником якого є відповідач, що підтверджується інформаційною довідкою №423464250 від 21.04.2025. Так, площа об`єкта була збільшена з 40,2 кв. м. до 86,2 кв. м.; адреса змінена з АДРЕСА_8 , на наступну: АДРЕСА_1 ; опис нерухомого майна змінено з квартири на нежитлове приміщення.

Підставою для внесення державним реєстратором змін до відомостей про об`єкт нерухомого майна 49922751101 стали наступні документи: довідка з Адресного реєстру м.Одеси, серія та номер: 370866/1, видана 26.04.2016, видавник: Юридичний департамент Одеської міської ради; технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 27.04.2016, видавник: АРКС ГРУПП; декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: ОД№142161051299, видана 14.04.2016, видавник: Департамент ДАБІ в Одеській області.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 05.12.2022 у справі №947/28931/22 було накладено арешт на нежитлове приміщення загальною площею 86,2 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 49922751101), яке на праві приватної власності належить ОСОБА_1 , шляхом заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (в тому числі, Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, стосовно вказаного об`єкту нерухомості, до скасування вказаного арешту у порядку встановленому КПК України.

Листом від 15.05.2025 Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області у відповідь на запит прокурора про надання відомостей щодо земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_8 , повідомлено наступне; згідно наявних Книг реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, других примірників державних актів та примірників договорів оренди землі станом на 31.12.2012 право власності, користування на вказану земельну ділянку не зареєстровано.

Листом від 16.05.2025 Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради у відповідь на запит прокурора було повідомлено, що за наявною в Департаменті інформацією рішення про передачу у власність або користування (оренду) громадянкам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 (попередній власники квартири АДРЕСА_5 ), ОСОБА_1 чи будь-яким іншим юридичним або фізичним особам земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_8 , Одеською міською радою не приймалися.

Листом від 19.05.2025 Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради у відповідь на запит прокурора повідомлено, що за інформацією відділу архіву та загального листування висновки за проєктом реконструкції квартири АДРЕСА_4 та/або містобудівні умови та обмеження на проєктування вказаного об`єкту в Департаменті відсутні. Інформація про надання дозволу на виконання будівельних робіт на об`єкті будівництва/реконструкції квартири АДРЕСА_4 , в базі даних архіву Департамента відсутня. Департаментом також повідомлено, що за інформацією відділу архіву та загального листування, документи щодо відповідності розташування земельної ділянки та/або висновок щодо погодження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_6 , в Департаменті не значаться.

Листом від 20.05.2025 Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради у відповідь на запит прокурора було повідомлено, що станом на час надання відповіді в Реєстрі будівельної діяльності відсутня інформація щодо реєстрації документів дозвільного/декларативного характеру щодо об`єкту будівництва за адресою: АДРЕСА_8 ; документи дозвільного/декларативного характеру на виконання будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів до Управління не надходили та не реєструвались.

Листом від 03.06.2025 Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради у відповідь на запит прокурора було повідомлено, що станом на час надання відповіді в Реєстрі будівельної діяльності наявна інформація щодо реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 14.04.2016 №ОД142161051299, зареєстрованої ДАБІ України, найменування об`єкту будівництва - «Реконструкція квартири №62 під нежитлове приміщення без зміни геометричних розмірів» за адресою: АДРЕСА_6 , замовник - фізична особа, статус - «діючий».

Листом від 18.08.2025 Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради у відповідь на лист прокурора, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, було повідомлено, що 07.08.2025 адміністрацією було організовано та проведено комісійне обстеження об`єкта за адресою: м. Одеса, вул. Середньофонтанська, 34А, прим. №101, за участю представників Департаменту з благоустрою міста Одеської міської ради, Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради, Управління ДАБК Одеської міської ради. За результатами комісійного обстеження при візуальному огляді комісією встановлено факт наявності нежитлового приміщення, яке на теперішній час експлуатується під аптеку, проведення будь-яких підготовчих або будівельних робіт під час обстеження не виявлено. Згідно наявних архівних документів, за період з 01.01.2016 до теперішнього часу розпорядження про присвоєння адреси: м. Одеса, вул. Середньофонтанська, 34А, приміщення 101, районною адміністрацією не приймалося.

Акт комісійного обстеження об`єкта за адресою: м. Одеса, вул. Середньофонтанська, 34А, прим. №101, складений комісією 07.08.2025, наявний в матеріалах справи. Згідно з доданими до акта матеріалами фотофіксації у приміщенні розташована аптека.

Листом від 25.12.2025 Приморська окружна прокуратура м. Одеси просила Одеську міську раду повідомити чи відомо раді про порушення її прав з боку Альошіної С.І. у зв`язку з розширенням останньою належної їй квартири за рахунок земельної ділянки комунальної власності. Крім того, прокуратура просила повідомити про наявність у Одеської міської ради наміру звернутися з позовом до суду про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за адресою м. Одеса, вул. Середньофонтанська, 34-А.

05.01.2026 прокурором у кримінальному провадженні № 42024163030000008 Тареєвим Сергієм було надано прокурорам Приморської окружної прокуратури м. Одеси, які відповідно до розподілу обов`язків здійснюють представництво інтересів держави в суді, письмовий дозвіл на використання копій документів та інформації, що містяться в кримінальному провадженні.

Листом від 20.01.2026 Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради на виконання доручення першого заступника Одеської міської ради у відповідь на запит прокуратури від 25.12.2025 було повідомлено, що Одеською міською радою позовна заява до суду не подавалась, оскільки документи та матеріали щодо виявлених прокуратурою порушень на адресу юридичного департаменту Одеської міської ради не надходили.

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстав позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) від 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Частиною 3 статті 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічні висновки викладено у пунктах 38-40, 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).

Судом встановлено, що прокурор звертався до Одеської міської ради з листом від 25.12.2025, у якому просив повідомити чи відомо раді про порушення її прав з боку Альошиної С.І., а також повідомити про наявність у Одеської міської ради наміру звернутися з позовом до суду. Проте зі змісту листа від 20.01.2026, наданого навіть не Одеської міською радою, а за дорученням ради Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради, не можна встановити наявність у ради наміру звертатися до суду з позовом до Альошиної С.І. Викладене дозволяє суду дійти висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі ради.

Доводи відповідача про пред`явлення прокурором даного позову після визнання окремих приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» неконституційними згідно з рішенням Конституційного Суду України рішення від 03.12.2025 року у справі №3- 28/2024(59/24) судом оцінюються критично, оскільки визнанні неконституційними положення Закону втрачають чинність з 01.01.2027 (п. 3 резолютивної частини рішення).

Предметом заявленого прокурором в інтересах держави в особі Одеської міської ради позову до Альошиної С.І. є вимоги про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування державної реєстрації права власності та зобов`язання звільнити земельну ділянку загальною площею 43,7 кв. м за адресою: м. Одеса, вул. Середньофонтанська, будинок 34-А, приміщення 101, та приведення її у попередній стан шляхом знесення самочинно побудованого на вказаній земельній ділянці приміщення та приведення його до попереднього стану.

В обґрунтування заявленого позову прокурор посилається на здійснення Альошиною С.І. самочинної прибудови (реконструкції належної їх квартири на першому поверсі багатоквартирного будинку) на земельній ділянці комунальної власності за адресою: м. Одеса, вул. Середньофонтанська, 34-А, яка відповідачу Одеською міською радою у власність або користування не передавалася.

Частиною 1 ст. 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Зміст права власності розкриває ст. 317 ЦК України, відповідно до якої власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Тобто зміст права власності становить "тріаду" повноважень, а саме: право володіння "jus possidendi", право користування "jus utendi" і право розпорядження "jus abutendi".

Питання самочинного будівництва врегульовані ст. 376 ЦК України. Так, законодавцем у вказаній статті закріплено норму, згідно з якою житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Верховний Суд у постанові від 17.03.2026 у справі № 914/3403/23 виснував, що наявність хоча б однієї із трьох зазначених у ч. 1 ст. 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об`єкт нерухомого майна самочинним будівництвом. Тому при вирішенні спору, що виникає у зв`язку із будівництвом на земельній ділянці об`єкта нерухомості, повинні досліджуватися питання щодо наявності документів про виділення земельної ділянки, дозвільної документації на будівництво спірних об`єктів та щодо відповідності побудованого об`єкта будівельним нормам і правилам (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 915/1268/23).

Не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (п.п. 92-94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (п. 35), від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 (п. 103)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) дійшла висновку, що сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності.

Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту (схожий висновок викладено в п. 7 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, у постанові Великої Палати Верховного Суд від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21, яка враховується при перегляді цієї справи з огляду на ч. 4 ст. 300 ГПК України).

Ураховуючи положення ч.ч. 3 - 5 ст. 376 ЦК України, коли власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (ч. 2 ст. 152 ЗК України).

Згідно із ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ч. 2 ст. 212 Земельного кодексу України приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майно залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва (див. постанову Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 904/4338/21).

Обов`язковому (безальтернативному) знесенню об`єкт будівництва підлягає лише у випадках, якщо такий об`єкт збудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та/або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи. В усіх інших випадках знесенню передує встановлення можливості перебудови об`єкта будівництва (див. постанови Верховного Суду від 24.06.2020 у справах № 320/5880/18, від 19.09.2023 у справі № 911/1406/20).

Разом із тим за усталеними висновками Верховного Суду особа, яка використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку (див. постанови від 02.06.2022 у справі № 910/14524/19, від 04.09.2024 у справі № 904/2077/23).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21 дійшла наступного висновку: виходячи зі змісту ч. 1 ст. 376 ЦК України об`єкт нерухомого майна вважається самочинним будівництвом, якщо він збудований або будується: 1) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту; 3) з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча б однієї з наведених ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним. Будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, охоплює ситуації, коли особа отримала у встановленому порядку земельну ділянку для забудови, але порушує мету використання такої земельної ділянки, а також коли особа здійснює будівництво, не маючи юридичних прав на земельну ділянку. Мова може йти про самовільне зайняття земельної ділянки, що є правопорушенням відповідно до ст. 211 Земельного кодексу України. Самовільним зайняттям земельної ділянки є активні протиправні дії особи, спрямовані на фактичне заволодіння чи/та використання земельної ділянки або її частини за відсутності рішення уповноваженого органу чи волевиявлення власника про її відчуження чи надання в користування. Відсутність в особи прав на земельну ділянку за загальним правилом унеможливлює отримання такою особою документів, необхідних для виконання будівельних робіт, оскільки, як зазначалося вище, право на забудову земельної ділянки належить власнику або особі, яка має відповідні речові права на земельну ділянку. Отже, якщо об`єкт будується або збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, це є самостійною та достатньою підставою для кваліфікації його судом об`єктом самочинного будівництва. У разі здійснення будівництва на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, найбільшого порушення зазнає право власника користуватись земельною ділянкою, яке слід розглядати як юридично гарантовану правовими нормами можливість власника самостійно господарювати на земельній ділянці, використовувати її корисні властивості для задоволення власних соціальних, економічних, духовних та інших потреб, тобто можливість її господарської експлуатації та, як наслідок, отримання доходу від неї. Особа, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що їй не належить, своїми протиправними діями позбавляє власника можливості належним чином вільно користуватися земельною ділянкою. У разі самочинного будівництва особа своїми діями також створює й інші перешкоди власнику. Йдеться, зокрема, про порушення права розпорядження земельною ділянкою, яке належить лише її власнику і полягає у юридично забезпеченій можливості визначати юридичну або фактичну долю земельної ділянки, тобто можливість вчиняти різні дії із земельною ділянкою, у тому числі й щодо її відчуження іншим особам".

При цьому Велика Палата Верховного Суду у наведеній постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21 визначила, що самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, є порушенням прав власника відповідної земельної ділянки. Законом встановлено, що власник земельної ділянки, права якого порушені, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України). Вимога про знесення майна, яке власник земельної ділянки вважає самочинним будівництвом, є різновидом негаторного позову власника земельної ділянки з усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своєю земельною ділянкою. Як уже зазначалося, обов`язок знести об`єкт самочинного будівництва має розглядатися в контексті правового захисту права власності на земельну ділянку. Отже, відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва має бути особа, яка чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (останній набувач). Необхідно з-поміж іншого зауважити, що процесуальний статус останнього набувача прав на об`єкт самочинного будівництва як відповідача надає такій особі можливість використовувати всі передбачені процесуальним законом засоби для захисту своїх прав та інтересів. Також суд під час розгляду справи зможе оцінити добросовісність відповідача та пропорційність застосовуваних до нього засобів. Останній набувач не позбавлений можливості звернутися з вимогою про відшкодування збитків до особи, в якої придбав об`єкт самочинного будівництва.

Господарським судом під час вирішення даного спору встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 08.04.2016 набула у власність квартиру АДРЕСА_5 , площа якої становила 40,2 кв.м., яка розташована на першому поверсі багатоквартирного будинку, що підтверджується технічним паспортом, виготовленим КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» 04.08.2005.

Після придбання квартири ОСОБА_1 було проведено її реконструкцію, в результаті якої площа квартири збільшилася з 40,2 кв.м. до 86,2 кв. м., тип об`єкта також було змінено з житлового приміщення на нежитлове.

Згідно декларації про готовність об`єкта до експлуатації №ОД142161051299 від 14.04.2016 реконструкція квартири під нежитлове приміщення не передбачала зміну геометричних розмірів. Проте вказані у декларація відомості не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки геометричні розміри квартири були змінені за рахунок зайняття земельної ділянки біля будинку, що підтверджується актом комісійного обстеження об`єкта 07.08.2025 та доданими до акта матеріалами фотофіксації.

Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, в оренду громадянам, юридичним особам у випадках, визначених частинами другою і третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України).

Згідно з п. 3 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 № 5245-VI (зі змінами), з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 01.01.2013, землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Таким чином, землі, розташовані в межах територіальної власності та щодо яких відсутні відомості про їх перебування у приватній або державній власності, належать до земель комунальної власності, повноваження щодо розпорядження якими надано органу місцевого самоврядування.

Проте докази надання Одеською міською радою Альошиній С.І. у власність або користування земельної ділянки для здійснення прибудови в матеріалах справи відсутні. Наведене дозволяє суду зробити висновок, що здійснення відповідачем прибудови на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, підтверджує самочинний характер здійсненого будівництва.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (зі змінами) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Реєстру.

До інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, застосування норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності. Самостійного значення для виникнення права власності факт державної реєстрації не має.

При цьому термін «визнання», який вживається в Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та нормах ст. 376 ЦК України, має різне змістовне значення. В контексті регулювання відносин, пов`язаних із самочинним будівництвом, термін «визнання» має чітко визначений зміст - визнання судом права власності на нерухоме майно, збудоване на земельній ділянці за тією чи іншою особою. Реєстраційна дія не може підміняти собою передбачений ст. 376 ЦК України судовий порядок визнання права власності на майно.

Аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, а державна реєстрація визначає лише момент, з якого право власності може виникнути за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) зробила висновок, що сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності. Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.

Повноцінне здійснення прав на нерухоме майно неможливе без державної реєстрації з огляду на те, що вона є завершальним етапом набуття повного обсягу речових прав. Однак сама по собі державна реєстрація речових прав не захищає учасників цивільних відносин від порушень права власності та інших речових прав.

Формулювання положень ст. 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів ч. 2 ст. 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, норм ч. 4 цієї статті (п.п. 6.31-6.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; п.п. 53-56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; п. 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстроване за певною особою без дотримання визначеного ст. 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності (п. 154 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справi № 916/1174/22).

Таким чином, згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду у спорах про знесення об`єкта самочинного будівництва заявлені позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності є неналежними та такими, що не спрямовані на реальний захист прав та інтересів позивача. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21.

Обрання способу захисту - це прерогатива позивача. Водночас свобода в обрані способу захисту передбачає й несення позивачем ризику відмови в задоволенні позовних вимог у зв`язку із неналежністю чи неефективністю заявленого захисту (див. постанову Верховного Суду від 18.09.2025 у справі № 922/82/20).

Враховуючи вищевикладене господарський суд доходить висновку, що належним способом захисту у спірних правовідносинах є лише вимога прокурора про зобов`язання відповідача звільнити земельну ділянку загальною площею 43,7 кв. м (площа прибудови основного приміщення №6) за адресою: м. Одеса, вул. Середньофонтанська, будинок 34-А, приміщення 101, та привести її у попередній стан шляхом знесення самочинно побудованого на вказаній земельній ділянці приміщення та приведення до попереднього стану (у відповідність до технічного паспорту, виготовленого КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» 04.08.2005) самочинно реконструйованої квартири № 62, загальною площею 40,2 кв. м, за адресою: м. Одеса, вул. Середньофонтанська, будинок 34-А.

Заявлена прокурором вимогам про скасування державної реєстрації права власності згідно з усталеними висновками Верховного Суду у подібних правовідносинах є неналежним способом захисту, що є підставою для відмови у її задоволенні судом.

Викладене дозволяє суду зробити висновок про наявність підстав для часткового задоволення заявленого прокурором позову в інтересах держави в особі Одеської міської ради шляхом зобов`язання ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та привести самочинно реконструйовану квартиру у попередній стан.

Задоволення позовних вимог прокурора у названій частині не тягне за собою фактичного скасуванням арешту, накладеного на нерухоме майно згідно з ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 05.12.2022 у справі №947/28931/22 з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно положенням ч. 5 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Отже, арешт, накладений в межах кримінальної справи, є заходом забезпечення кримінального провадження, застосованим згідно з нормами КПК України і його скасування відбувається виключно в порядку, передбаченому КПК України.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 05.12.2022 у справі №947/28931/22 було накладено арешт на нежитлове приміщення загальною площею 86,2 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 49922751101), яке на праві приватної власності належить ОСОБА_1 , шляхом заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (в тому числі, Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, стосовно вказаного об`єкту нерухомості, до скасування вказаного арешту у порядку встановленому КПК України.

У постанові від 16.04.2024 у справі № 922/331/23 Верховний Суд виснував, що господарський суд не має повноважень змінювати чи роз`яснювати ухвали слідчого судді, що постановлені у кримінальному провадженні. Господарський суд може лише дослідити зміст ухвали про арешт та її вплив на спірні правовідносини, тому, керуючись принципом правової визначеності, зобов`язаний керуватися буквальним формулюванням резолютивної частини ухвали про арешт щодо встановлених заборон та обмежень.

З огляду на зміст резолютивної частини ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 05.12.2022 у справі №947/28931/22, яка не встановлює для Альошиної С.І. заборони повернути власнику самовільно зайняту земельну ділянку та привести самочинно реконструйовану квартиру у попередній стан, суд доходить висновку, що застосовані у межах кримінального провадження заходи, не виключають можливості задоволення позову прокурора у відповідній частині.

Господарським судом відхиляються доводи Альошиної С.І. про відсутність підстав для вирішення даного спору за правилами господарського судочинства, оскільки належне відповідачу майно використовується для розміщення аптеки, тобто у господарській діяльності. При цьому судом враховано, що основним видом діяльності відповідача згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є надання в оренду й експлуатацію власного та орендованого майна. Таким чином, прокурором було правомірно пред`явлено до суду даний позов у порядку господарського судочинства.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладене вище, господарський суд доходить висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заявленого заступником керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради позову шляхом зобов`язання фізичної особи-підприємця Альошиної Світлани Ігнатівни звільнити земельну ділянку загальною площею 43,7 кв. м. за адресою: м. Одеса, вул. Середньофонтанська, будинок 34-А, приміщення 101, та привести її у попередній стан шляхом знесення самочинно побудованого на вказаній земельній ділянці приміщення та приведення до попереднього стану (у відповідність до технічного паспорту, виготовленого КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» 04.08.2005) самочинно реконструйованої квартири АДРЕСА_2 . В іншій частині позову необхідно відмовити.

У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову (ч. 9 ст. 145 ГПК України).

Оскільки заявлені прокурором позовні вимоги були задоволені судом частково підстави для скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою суду від 29.01.2026, відсутні.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 145, 236 238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зобов`язати фізичну особу-підприємця Альошину Світлану Ігнатівну ( АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) звільнити земельну ділянку загальною площею 43,7 кв. м за адресою: м. Одеса, вул. Середньофонтанська, будинок 34-А, приміщення 101, та привести її у попередній стан шляхом знесення самочинно побудованого на вказаній земельній ділянці приміщення та приведення до попереднього стану (у відповідність до технічного паспорту, виготовленого КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» 04.08.2005) самочинно реконструйованої квартири № 62, загальною площею 40,2 кв. м, за адресою: м. Одеса, вул. Середньофонтанська, будинок 34-А.

3. Стягнути з фізичної особи-підприємця Альошиної Світлани Ігнатівни АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Італійська, 3; ідентифікаційний код 03528552) судовий збір у розмірі 3 328,00 грн (три тисячі триста двадцять вісім грн 00 коп.).

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного рішення суду.

Повне рішення складено 26 червня 2026 р.

Суддя С.П. Желєзна