Рішення № 137724382, 17.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.06.2026Справа № 907/729/25Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Блажівської О.Є., при секретарі судового засідання - Батій О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 907/729/25,

за позовом Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області (90575, Закарпатська обл., Тячівський р-н, селище міського типу Солотвино, вул. Харківська, буд. 1; код ЄДРПОУ 04349691)

до відповідача 1 Комунального некомерційного підприємства «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради (90575, Закарпатська обл., Тячівський р-н, смт. Солотвино, вул. Зарічна, 22; ЄДРПОУ 22111970)

відповідача 2 Закарпатської обласної ради (88008, Закарпатська обл., м. Ужгород, пл. Народна, 4; ЄДРПОУ 25435963)

відповідача 3 Комунальної установи «Управління спільної власностю територіальних громад Закарпатської обласної ради» (88000, Закарпатська обл, Ужгородський р-н, місто Ужгород, вул. Гойди Юрія, 8; ЄДРПОУ 33165909)

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області (88000, м. Ужгород, вул. Минайська, 39; код ЄДРПОУ 39766716)

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Озеро Кунікунда» (88000, м. Ужгород, вул. Гойди, 4; код ЄДРПОУ 22082010)

про визнання недійсним акту, скасування державної реєстрації права та усунення перешкод в користуванні землею,

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 17.06.2026,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Стислий виклад позовних вимог.

01.07.2025 через систему «Електронний суд» до Господарського суду Закарпатської області надійшов позов Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області до відповідача 1 Комунального некомерційного підприємства «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради до відповідача 2 Закарпатської обласної ради до відповідача 3 Комунальної установи «Управління спільної власністю територіальних громад Закарпатської обласної ради» про:

- визнання недійсним державний акт на право постійного користування землею, виданий КНП «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради - серія І-ЗК №000346 від 27.03.1998;

- скасування державну реєстрацію речового права користування на земельну ділянку, оформлену на підставі вказаного державного акта;

- заборону Комунальному некомерційному підприємству «Солотвинська обласна алергологічна лікарня», Головному управлінню Держгеокадастру у Закарпатській області, Центру Державного земельного кадастру, Державному реєстру речових прав та іншим особам змінювати межі, статут, цільове призначення, а також вчиняти будь-які дії щодо приватизації чи відчуження спірної земельної ділянки та об`єкта нерухомості;

- усунення перешкоди у здійсненні права комунальної власності територіальної громади смт. Солотвино на земельні ділянки шляхом скасування державного акта на право постійного користування серія І-ЗК №000346 від 27.03.1998 року, виданого КНП «Солотвинська обласна алергологічна лікарня».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Солотвинська селищна рада, є органом місцевого самоврядування, що представляє відповідну територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами. Спірна земельна ділянка знаходиться в смт. Солотвино, а отже, її власником та уповноваженим органом на розпорядження нею є Солотвинська селищна рада. Підставою для звернення з цим позовом є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, що прямо передбачено як підстава для припинення права користування відповідно до пункту «а» частини першої статті 141 Земельного кодексу України. Згідно з державним актом серії І-ЗК №?000346 від 27.03.1998 року, земельна ділянка була передана у постійне користування Обласній алергологічній лікарні (нині - правонаступнику КНП «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради) для розміщення алергологічної лікарні та бази відпочинку, тобто із визначеним цільовим призначенням для медичних цілей. Комунальне некомерційне підприємство «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради є закладом охорони здоров`я, що надає послуги третинної/високоспеціалізованої медичної допомоги будь-яким особам у порядку та на умовах, встановлених законодавством України, заснованим Комунальною установою «Управління спільною власністю територіальних громад», від імені яких виступає Закарпатська обласна рада, на основі майна, що належить до спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст області.

Як зазначає позивач у позовній заяві, у зв`язку з реорганізацією комунального підприємства та припиненням його функціонування як закладу охорони здоров`я, земельна ділянка фактично не використовується за призначенням, що є самостійною підставою для визнання державного акта недійсним.

Крім того, позовні вимоги про визнання недійсним державного акта на право постійного користування землею та скасування його державної реєстрації позивач обґрунтовує наступним:

- порушенням земельного законодавства та територіального змісту акту, оскільки є порушення вимог до формування територіального змісту такого документа (акт на право постійного користування земельною ділянкою серії І-ЗК № 000346 від 27.03.1998 року), що проявляється у встановленні множинного накладення меж на земельні ділянки, які фактично перебувають у користуванні інших осіб, зокрема територіальної громади в особі Солотвинської селищної ради. Встановлене накладення меж свідчить про те, що фактичне місцезнаходження земельної ділянки, зазначене у державному акті, не відповідає її реальному просторовому розташуванню в межах населеного пункту, з чітко зафіксованими координатами меж, кадастровими даними та межами землекористувачів. Крім того, при формуванні державного акта не були встановлені спільні поворотні точки межі із суміжними землекористувачами, зокрема комунальними закладами та установами, що призвело до накладення частини спірної земельної ділянки на іншу землю, яка вже перебувала у користуванні або у володінні. Такі дії свідчать про суттєві порушення під час оформлення документа, що зумовлює його невідповідність вимогам законодавства щодо точності, однозначності та просторової визначеності об`єкта права;

- незаконним розташуванням на землях водного фонду та порушення вимог щодо прибережних захисних смуг, оскільки частину площі земельної ділянки наданої КНП «СОАЛ» розташовано на водному об`єкті - землях водного фонду України. Відведення земельної ділянки у постійне користування у 1998 році відбулося з грубим порушенням чинного на той час земельного та водного законодавства України, зокрема - вимог щодо охорони земель водного фонду та прибережних захисних смуг. На час прийняття рішення про надання земельної ділянки діяли наступні нормативно-правові акти: Земельний кодекс України в редакції, чинній у 1998 році (в редакції від 13 березня 1992 року із наступними змінами), який визначав у статті 59, що до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, а також землі прибережних захисних смуг, смуги відведення та інші землі, що використовуються для потреб водного господарства». Стаття 61 того ж Кодексу передбачала, що на землях водного фонду встановлюються водоохоронні зони, прибережні захисні смуги, смуги відведення. Ширина прибережної захисної смуги встановлюється залежно від характеристики водного об`єкта, але не може бути меншою 25 метрів - для малих річок і озер». Також діяла редакція Водного кодексу України від 06.06.1998 року, де стаття 88 зобов`язувала забезпечення режиму охорони поверхневих вод у межах водоохоронних зон; Стаття 89 чітко визначала мінімальні розміри прибережних захисних смуг (не менше 25 метрів для малих річок, озер, ставків). Отже, на момент надання земельної ділянки у постійне користування (1998 рік) встановлення прибережної захисної смуги було обов`язковим, а її ширина не могла бути меншою за 25 метрів. У разі включення таких земель до складу ділянки, наданої у користування, орган, що приймав рішення, мав попередньо забезпечити виключення із проєкту відведення смуги водоохоронного призначення, як такої, що не підлягає передачі. Також позивач зазначає про рішення виконавчого комітету Солотвинської селищної ради від 23.12.1997 № 130 про до виділення земельної ділянки товариству «Озеро Кунікунда» для забезпечення виходу до солених озер також підтверджує наявність водного об`єкта. Позивач посилається на два висновок експерта за результатами земельно-технічної експертизи від 29.05.2023 № 670-e, висновок експерта за результатами земельно-технічної експертизи від 10.06.2020 № 5/20;

- порушенням прав власника та вимоги законодавства про передачу земель, оскільки Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ІЗК № 000346 від 27.03.1998 р. видано без належного дотримання процедури, передбаченої земельним законодавством, яке було чинним на момент його оформлення. Зокрема, відсутні докази виготовлення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Відповідно до пунктів 1.1, 2.1 та 2.5 Інструкції про порядок заповнення, обліку і видачі державних актів на право постійного користування землею і право власності на землю, затвердженої наказом Держкомзему України від 04.05.1993 № 18, яка діяла на момент видачі акта, оформлення державного акта допускається лише після складання та погодження технічної документації із зазначенням меж ділянки, площі, суміжних землекористувачів, цільового призначення та інших характеристик. Згідно з пунктом 2.1 вказаної Інструкції оформлення державного акта здійснюється на підставі затвердженої в установленому порядку технічної документації на земельну ділянку, матеріалів відведення, погоджених з усіма суміжними землекористувачами та відповідними органами. Відсутність такої документації або наявність обґрунтованих сумнівів щодо її розробки свідчить про істотне порушення вимог до процедури формування правовстановлюючих документів на землю. Це, своєю чергою, є підставою для визнання державного акта недійсним як такого, що видано з порушенням обов`язкових умов правового регулювання. Позивач зазначає, що відсутність технічної документації унеможливлює перевірку меж, площі та цільового призначення ділянки, і створює загрозу накладення на землі інших користувачів, як це має місце у даному випадку. У сукупності з іншими порушеннями (використання ділянки не за цільовим призначенням, фактичне припинення діяльності закладу охорони здоров`я, накладення меж) - відсутність технічної документації підтверджує незаконність видачі державного акта та є додатковою самостійною підставою для визнання його недійсним.

- фактичним користуванням земельною ділянкою здійснюється іншою юридичною особою, оскільки Державний акт серії І-ЗК № 000346 від 27.03.1998 року було видано Обласній алергологічній лікарні, яка на той момент функціонувала як окрема юридична особа. Натомість наразі фактичним користувачем земельної ділянки є Комунальне некомерційне підприємство «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради, що є іншою юридичною особою.

Стислий виклад заперечень відповідача1.

Відповідач 1 правом на подання відзиву на позовну заяву у відповідності до приписів ст. 178 ГПК України не скористався та не надав.

Стислий виклад заперечень відповідача 2.

20.08.2025 відповідачем 2 подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що у постійному користуванні Комунального некомерційного підприємства «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради (КНП «СОАЛ») перебувають дві земельні ділянки загальною площею 14,83 га, а саме: земельна ділянка № 1 площею 8,70 га земельна ділянка № 2 площею 6,13 га та право постійного користування цими земельними ділянками посвідчено Державним актом серії І-ЗК № 000346 від 27.03.1998. Цей державний акт виданий Солотвинською селищною Радою народних депутатів Тячівського району Закарпатської області і підтверджує передача у постійне користування 14.83 га землі в межах згідно з планом землекористування. Землю надано у постійне користування для розміщення алергологічної лікарні та бази відпочинку відповідно до рішення Солотвинської селищної ради народних депутатів від 22.12.1997 №40. Свідоцтвом про право комунальної власності на нерухоме майно №112 підтверджується, що Виконавчим комітетом Солотвинської селищної ради посвідчено, що нерухоме майно в складі: Майновий комплекс в цілому, розташоване за адресою: смт. Солотвино, вул. Добролюбова, №20 дійсно належить Закарпатській обласній раді в цілому. Відповідач зазначає, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 1 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України від 25 жовтня 2001 року не є суб`єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо вказаної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства (відповідач посилається на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 663/1738/16-ц). Крім того, пунктом 1 рішенням Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області №788 від 24.09.2020 було встановлено припинити право постійного користування КНП "Солотвинська обласна алергологічна лікарня" (код ЄДРПОУ - 22111970) земель площею 14,83 га, Державний акт на право постійного користування землею І - ЗК №000346 від 27.03.1998 року. Однак, вказаний пункт рішення №788 від 24.09.2020 був визнаний незаконним та скасований у межах розгляду справи 907/153/21 за позовом Комунального некомерційного підприємства «Солотвинська обласна алергологічна лікарня». Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні. Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Відповідно до рішення обласної ради від 16.11.2023 № 978 Комунальне некомерційне підприємство «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради вирішено реорганізувати шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства «Закарпатська обласна клінічна лікарня імені Андрія Новака» Закарпатської обласної ради. 12.06.2025 р. Закарпатська обласна рада прийняла рішення № 1393, яким виключила з Переліку об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, що підлягають приватизації, об`єкти, що були включені до Переліку згідно з рішеннями обласної ради від 26.09.2024 р. № 1178 та від 19.12.2024 р. № 1243, а саме: об`єкт приватизації - нежитлові будівлі загальною пл. 3138,4 кв. м, споруди, об`єкт незавершеного будівництва пл. 254,3 кв. м, групу інвентарних об`єктів майнового комплексу за адресою: Тячівський район, селище Солотвино, вулиця Зарічна, 22 та постановила скасувати рішення обласної ради від 19.12.2024 р. № 1252 «Про приватизацію об`єкта спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області», а також визнала такими, що втратили чинність рішення обласної ради від 26.09.2024 р. № 1178 та від 19.12.2024 р. № 1243. Таким чином нежитлові будівлі загальною пл. 3138,4 кв. м, споруди, об`єкт незавершеного будівництва пл. 254,3 кв. м, групу інвентарних об`єктів майнового комплексу за адресою: Тячівський район, селище Солотвино, вулиця Зарічна, 22 залишаються у власності Комунального некомерційного підприємства «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради, а тому відповідача 2 просить відмовити у задоволенні вказаного позову. Також, 29.10.2025 відповідачем 2 долучено рішення № 1458 «Про внесення змін до рішення обласної ради від 16.11.2023 № 978 «Про реорганізацію комунальних некомерційних підприємств у сфері охорони здоров`я Закарпатської обласної ради» (зі змінами від 21.03.2024)» та 1459 «Про реорганізацію Комунального некомерційного підприємства «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради», згідно яких було відмінено процес реорганізації Комунального некомерційного підприємства «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства «Закарпатська обласна клінічна лікарня імені Андрія Новака» Закарпатської обласної ради та розпочато процес реорганізації Комунального некомерційного підприємства «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради шляхом перетворення в Комунальну установу «Центр надання інтегрованих соціальних послуг» Закарпатської обласної ради, зберігши за ним можливість надання медичних послуг населенню, які спростовують позицію Позивача щодо невикористання земельної ділянки за цільовим призначенням, що є суттєвим порушенням умов, за яких було надано право постійного користування, та підтверджує юридичний факт про наміри Закарпатської обласної ради відновити діяльність землекористувача у межах наданого цільового призначення.

Стислий виклад заперечень відповідача 3.

26.08.2025 відповідачем 3 подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач 3 зазначає, що заявлені у позові вимоги селищної ради про скасування державного акту на право постійного користування земельною ділянкою є необґрунтованими, оскільки право власності на вказану земельну ділянку за позивачем не припинялося та не припиняється. Право комунальної власності на земельну ділянку, яка є предметом спору, продовжує належати селищній раді, і тому відсутні правові підстави вважати, що її право порушено чи обмежено внаслідок надання права постійного користування на підставі акту на право постійного користування землею серії І-ЗК № 000346 від 27.03.1998. Відповідач 3 вказує, що у позовній заяві не наведено жодної передбаченої законом підстави припинення права постійного користування.

Також, відповідачем 3 у відзиві заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності.

Стислий виклад пояснень третьої особи 1.

Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області подало 12.09.2025 до суду письмові пояснення третьої особи, в яких зазначив про наступні обставини.

Згідно даних Державного земельного кадастру за КНП «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради значиться земельна ділянка з кадастровим номером 2124455900:02:003:1445, площею 5,2547 га для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги. Відомості внесено до ДЗК на підставі розробленої технічної документації, виготовленої на замовлення КУ «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради. Складовою частиною технічної документації є державний акт на право постійного користування землею серія І-ЗК № 000346, відповідно до якого у постійне користування Обласній алергологічній лікарні надано земельні ділянки загальною площею 14,83 га для розміщення алергологічної лікарні та бази відпочинку. Земельна ділянка № 1 площею 8,70 га використовувалася для розміщення алергологічної лікарні, а ділянка № 2 площею 6,13 - для розміщення та обслуговування бази відпочинку. Земельні ділянки надані відповідно до рішення Солотвинської селищної ради від 22 грудня 1997 року № 40. З наведеного випливає, що із загальної площі земель, що перебували у постійному користуванні до Державного земельного кадастру внесено відомості про земельну ділянку площею 5,2547 га. Варто відмітити, що документація із землеустрою не містить обґрунтування зменшення площі земельної ділянки відомості про яку внесено до ДЗК у порівнянні з правовстановлюючим документом на землю (щодо земельної ділянки, яка у державному актів відображена за № 1, площею 8,70 га). Різниця площ складає 3,4453 га. Земельна ділянка з кадастровим номером 2124455900:02:003:1445 у Державному реєстрі речових прав не зареєстрована.

Солотвинська селищна рада в позовній заяві серед підстав для визнання недійсним спірного державного акта звертає увагу зокрема на накладення земельних ділянок та на порушення при формуванні державного акта серії І-ЗК № 000346 від 27.03.1998, то третя особа 1 зазначає, що оскільки документація із землеустрою, на підставі якої видано державний акт на право постійного користування землею серії І-ЗК № 000346 від 27.03.1998 обласній алергологічній лікарні була вилучена правоохоронними органами, встановити правомірність видачі державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗК № 000346 є неможливим. спірного державного акта звертає увагу зокрема на накладення земельних ділянок та на порушення при формуванні державного акта серії І-ЗК № 000346 від 27.03.1998. Оскільки документація із землеустрою, на підставі якої видано державний акт на право постійного користування землею серії І-ЗК № 000346 від 27.03.1998 обласній алергологічній лікарні була вилучена правоохоронними органами, встановити правомірність видачі державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗК № 000346 є неможливим. Разом з тим, з матеріалів справи не можливо встановити, на які саме земельні ділянки накладаються земельні ділянки, що перебувають в постійному користуванні Обласної алергологічної лікарні згідно державного акта на право постійного користування землею серія І-ЗК № 000346. Третя особа посилається у своїх поясненнях на правий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений в постанові від 31.10.2023 по cправі № 908/722/20, в якому зазначено, що для встановлення факту накладення (перетинання) земельних ділянок позивачу необхідно було відновити межі земельної ділянки позивача з розробленням відповідної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Однак, на момент подання позову в цій справі не було відновлено межі спірних земельних ділянок в натурі відповідно до вимог діючого законодавства та не надано суду технічних документацій щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) на підставі топографо-геодезичних і картографічних матеріалів відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про землеустрій".

Стислий виклад пояснень третьої особи 2.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Озеро Кунікунда» подало 08.10.2025 до суду письмові пояснення третьої особи, в яких зазначив про наступні обставини. Згідно наказу Держкомзему від 15.04.1993 року № 28 ''Про затвердження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею'', втратила чинність 04.05.1999, акт має відповідати наступним критеріям, а саме: П. 2.5 - сторінку державного акту із зображенням плану земельної ділянки підписує інженер-землевпорядник; П. 3.5. - у разі зміни меж, розміру, цільового призначення та умов надання земельних ділянок, що відбулися після видачі державного акта, до нього вносяться ці зміни, які фіксуються на плані зовнішніх меж і на останній сторінці державного акта. Зміни на плані зовнішніх меж викреслюються чорною тушшю, а старі межі перекреслюються червоною тушшю. Всі зміни вносяться одночасно в обидва примірники державного акта. Кожний запис про зміну меж, площі, цільового призначення та умов надання земельної ділянки посвідчується інженеромземлевпорядником сільської, селищної, міської Ради народних депутатів або відділу земельних ресурсів районної державної адміністрації. Як видно з матеріалів експертизи наданої позивачем на ділянці № 2 площею 6,13га, (адреса смт. Солотвино, вул. Озерна, 29) розташовані будівлі які перебувають у власності інших осіб та розташовані на приватизованих земельних ділянках з кадастровими номерами, тобто ділянки, які вже перебувають у власності інших осіб і є вилученими з ділянки № 2. Також вказані будівлі та земельні ділянки мають різні адреси та цільове призначення, що також доводить недійсність Державного акту на право постійного користування землею серії І-ЗК № 000346 від 27.03.1998 року, загальною площею 14,83га. Також третя особа 2 зазначає, що значна частини території яка начеб то охоплюється актом вкрита водоймою (соленим озером) про що також не відображено в акті. Крім того, під ділянкою № 2 в акті лікарні відсутній підпис інженераземлевпорядника. На останній сторінці акту не зазначено жодної зміни. Земельна ділянка ТОВ «Озера Кунікунда» площею 1,03га повністю накладається на земельну ділянку Обласної алергологічної лікарні, яка вказана під № 2 в плані зовнішніх меж у Державному акті на право постійного користування землею серії І-ЗК № 000346 від 27.03.1998 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 238. Вказані порушення на думку третьої особи дають підстави вважати, що такий акт СОАЛ не виконує функції покладені на нього законодавством в частині ділянки № 2, не відображає дійсні фактичні обставини, існує тільки формально, а отже є недійсним та підлягає скасуванню у вказаній частині. В свою чергу право постійного користування ТОВ «Озеро Кунікунда» підтверджено Державним актом на право постійного користування землею серії І-ЗК №000216 від 08.11.1996, зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 183 відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, а отже є дійсним. Однак наявність Державного акту на право постійного користування землею серії ІЗК № 000346 від 27.03.1998 року, без внесення в нього відповідних змін та виправлень завдає шкоди правам та інтересам ТОВ «Озеро Кунікунда», оскільки через наявний судовий спір позбавляє його можливості повноцінно використовувати майно. Третя особа 2 у своїй поясненнях звертає увагу суду, що сам бланк Державного акту лікарні був виданий 27.03.1998 вже після прийняття рішення селищної ради за 23.12.1997 № 130 і на даний час без рішення сесії від 22.12.1997 № 40 неможливо встановити яку площу земельної ділянки передали лікарні по рішенню сесії і чи включена така площа до державного акту лікарні, чи в акт лікарні включили площу за мінусом 1,03га, яку передали товариству, чи взагалі 1,03га довиділили з інших земель лікарні. Однак, такі відомості можна доводити тільки маючи оригінали документів, а саме: технічної документації на підставі якої розроблявся Державний акт на право постійного користування землею серії І-ЗК № 000346 від 27.03.1998р. та рішення сесії від 22.12.1997 № 40 Солотвинської селищної ради. Також, 06.11.2025 третьою особою 2 подані додаткові пояснення, в яких зазначається про те, що згідно рішення Закарпатської обласної ради ''Про реорганізацію Комунального некомерційного підприємства «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради'' від 18.09.2025 за № 1459 припинено Комунальне некомерційне підприємство «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради (код ЄДРПОУ - 22111970) в результаті реорганізації шляхом перетворення в Комунальну установу «Центр надання інтегрованих соціальних послуг» Закарпатської обласної ради. Комунальна установа «Центр надання інтегрованих соціальних послуг» Закарпатської обласної ради є правонаступником усіх прав та обов`язків Комунального некомерційного підприємства «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради. Як вбачається з Державного акту лікарні від 27 березня 1998 року землю надано у постійне користування для розміщення алергологічної лікарні та бази відпочинку, однак вже не має ні лікарні ні бази відпочинку, про що свідчить рішення облради та комісійна експертиза проведена КНІСЕ від 23 вересня 2025 року за № 3834/25-41, долучена третьої особою до матеріалів справи. Третя особа 2 вказує на те, що змінивши цільове призначення нерухомого майна - з медичного закладу у соціальну установу - Закарпатська обласна рада зобов`язана змінити цільове призначення земельної ділянки шляхом розроблення проекту землеустрою з погодженням меж ділянок суміжних землевласників, що враховуючи висновки експертиз про накладання земельних ділянок на земельні ділянки лікарні та об`єкти водного фонду, призведе до кардинально нових конфігурації земельних ділянок соціальної установи, зміну права постійного користування на право оренди землі та по суті враховуючи відомості ДЗК, залишить біля 5га землі на вул. Зарічній, 22 зі всього акту колишньої лікарні.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 03.07.2025 матеріали справи № 907/729/25 передано до Господарського суду міста Києва.

22.07.2025 до Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи № 907/729/25.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2025 матеріали позовної заяви №907/729/25 передано на розгляд судді Блажівській О.Є.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 22.07.2025 заяву про забезпечення позову передано судді Блажівській О.Є.

Матеріали позовної заяви № 907/729/25 та Заяву про забезпечення позову було передано та отримано (сектором) суддею Блажівською О.Є.- 23.07.2025.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2025 заяву про забезпечення позову Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області від 01.07.2025 до відповідача 1 Комунального некомерційного підприємства «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради до відповідача 2 Закарпатської обласної ради до відповідача 3 Комунальної установи «Управління спільної власністю територіальних громад Закарпатської обласної ради» повернуто заявнику.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 28.07.2025 залишено без руху позовну заяву Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області. Надано позивачу строк для усунення недоліків, який становить п`ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом: - зазначення відомостей про наявність/відсутність в сторін електронного кабінету; - доказів надсилання копії заяви про усунення недоліків позовної заяви з доданими документами відповідачам.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2025 заяву про забезпечення позову Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області від 01.07.2025 до відповідача 1 Комунального некомерційного підприємства «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради до відповідача 2 Закарпатської обласної ради до відповідача 3 Комунальної установи «Управління спільної власністю територіальних громад Закарпатської обласної ради» повернуто заявнику.

29.07.2025 через систему «Електронний суд» від Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 27.08.2025.

04.08.2025 через систему «Електронний суд» представник заявника Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області надійшла про повернення судового збору.

06.08.2025 через систему «Електронний суд» представник заявника Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області Йовдій Василь Михайлович звернувся до Господарського суду міста Києва з заявою про забезпечення позову.

07.08.2025 через систему «Електронний суд» від ТОВ "Озеро Кунікунда" надійшла заява про вступ у справу як третьої особи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2025 відмовлено заявнику Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області у задоволенні заяви про забезпечення позову.

15.08.2025 Господарським судом міста Києва надіслано лист до Господарського суду Закарпатської області.

19.08.2025 через систему «Електронний суд» від представника Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області надійшла заява про залучення представника.

19.08.2025 через систему «Електронний суд» від представника Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області надійшло клопотання про повернення судового збору.

19.08.2025 через систему «Електронний суд» від Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області надійшла заява в якій представник просить надати можливість представнику позивача, надати можливість приймати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, ідентифікатор для зв`язку: iurviddil-stg@ukr.net.

20.08.2025 через систему «Електронний суд» від Закарпатської обласної ради надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2025 заяву Йовдій Василя Михайловича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено. Забезпечено участь представника позивача - Йовдій Василя Михайловича у розгляді справи №907/729/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в підсистемі Електронний суд (адреса електронної пошти - ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

25.08.2025 через систему «Електронний суд» від Закарпатської обласної ради надійшла заява в якій представник просить дозволити провести засідання Господарського суду міста Києва по справі № 907/729/25, розгляд якої призначено 27.08.2025 в режимі відеоконференції та надати представнику відповідача - Закарпатської обласної ради Сигидіну Олегу Ігоровичу можливість взяти в ньому та інших судових засіданнях по даній справі участь поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Обліковий запис (логін) представника третьої особи - Сигидіна Олега Ігоровича у підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи "Електронний суд": ІНФОРМАЦІЯ_2.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2025 заяву Сигидіна Олега Ігоровича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено. Забезпечено участь представника відповідача 2 - Сигидіна Олега Ігоровича у розгляді справи № 907/729/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в підсистемі "Електронний суд": ІНФОРМАЦІЯ_2 Судове засідання, призначене на 27.08.25 о 15:45 год. у справі №907/729/25 провести у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою Підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС за веб-посиланням https://vkz.court.gov.ua.

26.08.2025 через систему «Електронний суд» від Комунальної установи «Управління спільної власністю територіальних громад Закарпатської обласної ради» надійшла відповідь на відзив.

27.08.2025 у судове засідання з`явилися представники позивача та відповідача 2.

27.08.2025 у судове засідання не з`явилися представники відповідача 1 та відповідача 3.

Ухвала суду від 04.08.2025 була направлена відповідачу 1 рекомендованим листом 06.08.2025, що підтверджується відтиском печатки про відправлення на зворотному боці ухвали, на адресу місцезнаходження, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, - 90575, Закарпатська обл., Тячівський р-н, смт. Солотвино, вул. Зарічна, 22. Згідно трекінгу відправлення (0610272490174) станом на 29.08.2025 10:46 конверт з ухвалою суду від 04.08.2025 повернено відправнику з відміткою «Одержувач відсутній за вказаною адресою». Від відповідача 1 (представника) клопотань, заяв про відкладення розгляду судового засідання та/або про неможливість прибути у судове засідання, та/або про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням сервісу «Система захищеного відеоконференцзв`язку з судом» (посилання в мережі інтернет - https://vkz.court.gov.ua/) згідно ст. 197 ГПК України, призначене на 27.08.2025, до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд» не подано, клопотань/заяв від відповідача 1 (представника) не було подано до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд», а також не направлено до суду через відділення поштового зв`язку.

Ухвала суду від 04.08.2025 була направлена відповідачу 3 в електронний кабінет системи "Електронний суд" та отримана останнім, про що свідчить довідка про доставку електронного листа. Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Враховуючи викладене відповідач 3 повідомлений належним чином про розгляд даної справи. Від відповідача 3 клопотань, заяв про відкладення розгляду судового засідання та/або про неможливість прибути у судове засідання, призначене на 27.08.2025, до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд» не подано. Також відповідачем 3 не було подано до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд» клопотань про розгляд справи за його відсутності та відсутності його представників.

27.08.2025 у судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення та підтримав клопотання, яке міститься в позовній заяві про залучення до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області.

27.08.2025 у судовому засідання представник відповідача 2 надав усні пояснення та зазначив, що при вирішенні даного клопотання представника позивача про залучення до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області поклався на розсуд суду.

27.08.2025 у судовому засіданні судом з`ясовано думку учасників справи щодо заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Озеро Кунікунда» про вступ у справу як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідачів від 07.08.2025.

27.08.2025 у судовому засідання представник позивача надав усні пояснення та заперечив щодо задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Озеро Кунікунда» про вступ у справу як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідачів від 07.08.2025.

27.08.2025 у судовому засідання представник відповідача 2 надав усні пояснення, підтримав та просив задовольнити заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Озеро Кунікунда» про вступ у справу як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідачів від 07.08.2025.

27.08.2025 у судовому засіданні судом розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Озеро Кунікунда» про вступ у справу як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідачів від 07.08.2025 відкладено до наступного судового засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2025 відкладено підготовче засідання у даній справі на 01.10.2025.

На підставі статті 50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області (88000, м. Ужгород, вул. Минайська, 39; код ЄДРПОУ 39766716).

02.09.2025 до канцелярії суду від Київської міської прокуратури надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

08.09.2025 до канцелярії суду від Господарського суду Закарпатської області надійшла заява про надіслання виписки.

12.09.2025 через систему «Електронний суд» від Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області надійшла заява.

30.09.2025 через систему «Електронний суд» від Закарпатської обласної ради надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 907/729/25 до 01.01.2026.

30.09.2025 через систему «Електронний суд» від Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області від надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 907/729/25 до 01.01.2026.

01.10.2025 у судове засідання з`явився представник позивача та представник відповідача 2.

01.10.2025 у засідання представник відповідача 1, представник відповідача 3 чи представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - не з`явились.

Ухвала суду від 27.08.2025 була направлена відповідачу 3 в електронний кабінет системи "Електронний суд" та отримана останнім, про що свідчить довідка про доставку електронного листа. Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Враховуючи викладене відповідач 3 повідомлений належним чином про розгляд даної справи. Від відповідача 3 клопотань, заяв про відкладення розгляду судового засідання та/або про неможливість прибути у судове засідання, призначене на 01.10.2025, до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд» не подано. Також відповідачем 3 не було подано до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд» клопотань про розгляд справи за його відсутності та відсутності його представників.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 27.08.2025 була направлена третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору в електронний кабінет системи "Електронний суд" та отримана останнім, про що свідчить довідка про доставлення електронного листа. Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового процесуального рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового процесуального рішення до електронного кабінету особи. Враховуючи викладене третя особа (представник) повідомлений належним чином про розгляд даної справи. Від третьої особи (представника) клопотань, заяв про відкладення розгляду судового засідання та/або про неможливість прибути у судове засідання, та/або про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням сервісу «Система захищеного відеоконференцзв`язку з судом» (посилання в мережі інтернет - https://vkz.court.gov.ua/) згідно ст. 197 ГПК України, призначене на 01.10.2025, до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд» не подано, клопотань/заяв від третьої особи (представника) не було подано до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд», а також не направлено до суду через відділення поштового зв`язку.

01.10.2025 у засіданні представник позивача надав пояснення, підтримав подане клопотання про зупинення провадження у справі від 30.09.2025.

Представник відповідача 2 у засіданні 01.10.2025 підтримав подане клопотання про зупинення провадження у справі від 30.09.2025, висловив позицію та надав пояснення.

Судом у засіданні 01.10.2025 клопотання позивача про зупинення розгляду справи від 30.09.2025 та клопотання відповідача 2 про зупинення розгляду справи від 30.09.2025 відкладено до наступного судового засідання.

01.10.2025 у засіданні судом з`ясовувалось щодо клопотання про вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів від 07.08.2025.

Представник позивача надав усні пояснення та висловив позицію щодо вступу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю "Озеро Кунікунда" у справу.

Представник відповідача 2 висловив позицію та надав усні пояснення щодо вступу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю "Озеро Кунікунда" у справу.

01.10.2025 у судовому засіданні поставлено на обговорення питання щодо продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання та враховано їх позицію.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2025 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів. Відкладено підготовче засідання у даній справі на 05.11.2025. На підставі статті 50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю «Озеро Кунікунда» (88000, м. Ужгород, вул. Гойди, 4; код ЄДРПОУ 22082010).

02.10.2025 через систему «Електронний суд» від Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області надійшла заява на виконання ухвали суду.

07.10.2025 через систему «Електронний суд» від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Озеро Кунікунда" надійшла заява про дистанційне ознайомлення з матеріалами справи та надання електронної копії матеріалів на електронну адресу.

08.10.2025 через систему «Електронний суд» від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Озеро Кунікунда" надійшли додаткові пояснення у справі.

20.10.2025 через систему «Електронний суд» від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Озеро Кунікунда" надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2025 заяву Колотухи Івана Олексійовича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

Забезпечено участь представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Озеро Кунікунда" - Колотухи Івана Олексійовича у розгляді справи № 907/729/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в підсистемі Електронний суд (адреса електронної пошти - ІНФОРМАЦІЯ_3 , тел. НОМЕР_1 ).

23.10.2025 через систему «Електронний суд» від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Озеро Кунікунда" надійшло клопотання.

29.10.2025 через систему «Електронний суд» від Закарпатської обласної ради надійшло клопотання про долучення доказів.

04.11.2025 через систему «Електронний суд» від Комунальної установи «Управління спільної власностю територіальних громад Закарпатської обласної ради» надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

06.11.2025 через систему «Електронний суд» від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Озеро Кунікунда" надійшло клопотання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2025 заяву ОСОБА_2 про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції задоволено. Забезпечено участь представника ОСОБА_2 у розгляді справи № 907/729/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в підсистемі Електронний суд (моб. тел.: НОМЕР_2 , електронна адреса, яка була використана для реєстрації в системі відеоконференцзв`язку «EasyCon» - ІНФОРМАЦІЯ_4 ). Судове засідання, призначене на 05.11.2025 об 15:15 год. у справі № 907/729/25, вирішено провести у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою Підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС за веб-посиланням https://vkz.court.gov.ua.

02.12.2025 через систему «Електронний суд» від Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи рішення сесії Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області "Про погодження та підписання мирової угоди у справі № 907/729/25" № 3960 від 02.12.2025.

02.12.2025 через систему «Електронний суд» від Закарпатської обласної ради надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи.

Судове засідання призначене на 05.11.2025 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Блажівської О.Є. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.12.2025 підготовче засідання у справі № 907/729/25 призначено на 17.12.25.

17.12.2025 через систему "Електронний суд" від Комунальної установи «Управління спільної власністю територіальних громад Закарпатської обласної ради» надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У судове засідання 17.12.2025 з`явилися представники позивача, відповідача 2 та третьої особи 2.

17.12.2025 у судове засідання не з`явилися представники відповідача 1, 3 та третьої особи 1.

Ухвала суду від 10.12.2025 була направлена відповідачу 3, третій особі 1 в електронний кабінет системи "Електронний суд" та отримана останнім, про що свідчить довідка про доставлення електронного листа. Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового процесуального рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового процесуального рішення до електронного кабінету особи. Враховуючи викладене відповідач 3, третя особа 1 (представник) повідомлений належним чином про розгляд даної справи. Від відповідача 3, третьої особи 1 (представника) клопотань, заяв про відкладення розгляду судового засідання та/або про неможливість прибути у судове засідання, та/або про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням сервісу «Система захищеного відеоконференцзв`язку з судом» (посилання в мережі інтернет - https://vkz.court.gov.ua/) згідно ст. 197 ГПК України, призначене на 17.12.2025, до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд» не подано, клопотань/заяв від відповідача 3, третьої особи 1 (представника) не було подано до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд», а також не направлено до суду через відділення поштового зв`язку.

17.12.2025 у судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення, виказав позицію щодо клопотання про зупинення провадження у справі №907/729/25 до 01.01.2026.

17.12.2025 у судовому засіданні представник відповідача 2 надав усні пояснення, виказав позицію щодо клопотання позивача про зупинення провадження у справі №907/729/25 до 01.01.2026.

17.12.2025 у судовому засіданні представник третьої особи 2 надав усні пояснення, виказав позицію щодо клопотання позивача про зупинення провадження у справі №907/729/25 до 01.01.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2025 у задоволенні клопотання позивача Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області від 30.09.2025 про зупинення провадження у справі № 907/729/25 до 01 січня 2026 року відмовлено повністю.

17.12.2025 у судовому засіданні представник відповідача 2 надав усні пояснення, виказав позицію щодо клопотання про зупинення провадження у справі №907/729/25 до 01.01.2026.

17.12.2025 у судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення, виказав позицію щодо клопотання відповідача 2 про зупинення провадження у справі №907/729/25 до 01.01.2026.

17.12.2025 у судовому засіданні представник третьої особи 2 надав усні пояснення, виказав позицію щодо клопотання відповідача 2 про зупинення провадження у справі №907/729/25 до 01.01.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2025 у задоволенні клопотання відповідача 2 Закарпатської обласної ради від 30.09.2025 про зупинення провадження у справі № 907/729/25 до 01 січня 2026 року відмовлено повністю.

17.12.2025 у судовому засіданні судом з`ясовано щодо клопотання Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області про долучення проекту мирової угоди, який надійшов до суду як клопотання про долучення до матеріалів справи 02.12.2025.

17.12.2025 у судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення та зазначив, що не підтримує подане клопотання про долучення до матеріалів справи рішення сесії Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області «Про погодження та підписання мирової угоди у справі № 907/729/25» № 3960 від 02.12.2025, просив залишити без розгляду подане клопотання.

17.12.2025 у судовому засіданні представник відповідача 2 надав усні пояснення, виказав позицію щодо клопотання позивача про долучення до матеріалів справи рішення сесії Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області «Про погодження та підписання мирової угоди у справі № 907/729/25» № 3960 від 02.12.2025.

17.12.2025 у судовому засіданні представник третьої особи 2 надав усні пояснення, виказав позицію щодо клопотання позивача про долучення до матеріалів справи рішення сесії Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області «Про погодження та підписання мирової угоди у справі № 907/729/25» № 3960 від 02.12.2025.

Заслухавши усні пояснення представника позивач щодо заявленої усної заяви про залишення без розгляду клопотання про долучення до матеріалів справи рішення сесії Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області «Про погодження та підписання мирової угоди у справі № 907/729/25» № 3960 від 02.12.2025, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України ) учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Беручи до уваги процесуальні права учасників справи, суд дійшов висновку про задоволення заявленої усної заяви представника позивача та клопотання про долучення до матеріалів справи рішення сесії Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області «Про погодження та підписання мирової угоди у справі № 907/729/25» № 3960 від 02.12.2025 залишити без розгляду на підставі ст.ст. 80, 81 ГПК України.

17.12.2025 у судовому засіданні судом на обговорення поставлено питання щодо закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

17.12.2025 у судовому засіданні представник позивача не заперечував щодо закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

17.12.2025 у судовому засіданні представник відповідача 2 заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи з застосуванням принципу розумності процесуальних строків, відповідно до ст. 114 ГПК України. Надав додаткові пояснення щодо можливості укладення мирової угоди.

17.12.2025 у судовому засідання представник третьої особи 2 підтримав усне клопотання про відкладення розгляду справи з застосуванням принципу розумності процесуальних строків, відповідно до ст. 114 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2025 заявлену усну заяву позивача Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області про залишення без розгляду клопотання про долучення до матеріалів справи рішення сесії Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області «Про погодження та підписання мирової угоди у справі № 907/729/25» № 3960 від 02 грудня 2025 року задоволено.

Клопотання позивача Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області від 02.12.2025 про долучення до матеріалів справи рішення сесії Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області «Про погодження та підписання мирової угоди у справі № 907/729/25» № 3960 від 02 грудня 2025 року - залишено без розгляду.

Закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті призначено на 21.01.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2025 відмовдено представнику відповідача 3 Комунальній установі «Управління спільної власністю територіальних громад Закарпатської обласної ради» у задоволенні заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції по справі №907/729/25.

20.01.2026 через систему «Електронний суд» від Закарпатської обласної ради надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи.

21.01.2026 у судове засідання з`явились представник позивача та представник третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Ухвала суду від 17.12.2025 була направлена відповідачу 1 рекомендованим листом, що підтверджується відтиском печатки про відправлення на зворотному боці ухвали, на адресу місцезнаходження, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, - 90575, Закарпатська обл., Тячівський р-н, смт. Солотвино, вул. Зарічна, 22. Згідно трекінгу відправлення (R067068616791) станом на 21.01.2026 конверт з ухвалою суду від 17.12.2025 повернено відправнику з відміткою «закінчено встановлений термін зберігання». Від відповідача 1 (представника) клопотань, заяв про відкладення розгляду судового засідання та/або про неможливість прибути у судове засідання, та/або про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням сервісу «Система захищеного відеоконференцзв`язку з судом» (посилання в мережі інтернет - https://vkz.court.gov.ua/) згідно ст. 197 ГПК України, призначене на 21.01.2026, до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд» не подано, клопотань/заяв від відповідача 1 (представника) не було подано до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд», а також не направлено до суду через відділення поштового зв`язку.

Ухвала суду від 17.12.2025 була направлена відповідачу 2 та відповідачу 3, третій особі 1 в електронний кабінет системи "Електронний суд" та отримана останнім, про що свідчить довідка про доставлення електронного листа. Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового процесуального рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового процесуального рішення до електронного кабінету особи. Враховуючи викладене відповідач 2, відповідач 3, третя особа 1 (представник) повідомлений належним чином про розгляд даної справи. Від відповідача 3, третьої особи 1 (представника) клопотань, заяв про відкладення розгляду судового засідання та/або про неможливість прибути у судове засідання, та/або про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням сервісу «Система захищеного відеоконференцзв`язку з судом» (посилання в мережі інтернет - https://vkz.court.gov.ua/) згідно ст. 197 ГПК України, призначене на 21.01.2026, до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд» не подано, клопотань/заяв від відповідача 3, третьої особи 1 (представника) не було подано до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд», а також не направлено до суду через відділення поштового зв`язку.

Від відповідача 2 Закарпатської обласної ради надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи від 20.01.2026.

21.01.2026 судом зазначалось щодо клопотання відповідача 2 про відкладення (перенесення) розгляду справи від 20.01.2026.

Представник позивача та представник третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача не заперечували щодо задоволення клопотання відповідача 2 про відкладення (перенесення) розгляду справи від 20.01.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2026 засідання у справі №907/729/25 призначено на 11.02.2026.

10.02.2026 через систему «Електронний суд» від Закарпатської обласної ради надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи.

11.02.2026 через систему «Електронний суд» від Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2026 підготовче засідання у справі № 907/729/25 призначено на 11.03.2026.

11.03.2026 через систему «Електронний суд» від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Озеро Кунікунда" надійшло клопотання.

11.03.2026 через систему «Електронний суд» від Закарпатської обласної ради надійшло клопотання про долучення доказів.

11.03.2026 у засідання з`явився представник позивача та представник відповідача 2.

Ухвала суду від 16.02.2026 була направлена відповідачу 1 рекомендованим листом, що підтверджується відтиском печатки про відправлення на зворотному боці ухвали, на адресу місцезнаходження, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, - 90575, Закарпатська обл., Тячівський р-н, смт. Солотвино, вул. Зарічна, 22. Згідно трекінгу відправлення (R067104840857) станом на 11.03.2026 конверт з ухвалою суду від 16.02.2026 повернено відправнику з відміткою «одержувач відсутній за вказаною адресою». Від відповідача 1 (представника) клопотань, заяв про відкладення розгляду судового засідання та/або про неможливість прибути у судове засідання, та/або про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням сервісу «Система захищеного відеоконференцзв`язку з судом» (посилання в мережі інтернет - https://vkz.court.gov.ua/) згідно ст. 197 ГПК України, призначене на 11.03.2026, до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд» не подано, клопотань/заяв від відповідача 1 (представника) не було подано до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд», а також не направлено до суду через відділення поштового зв`язку.

Ухвала суду від 16.02.2025 була направлена відповідачу 3, третій особі 1, третій особі 2 в електронний кабінет системи "Електронний суд" та отримана останнім, про що свідчить довідка про доставлення електронного листа. Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового процесуального рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового процесуального рішення до електронного кабінету особи. Враховуючи викладене, відповідач 3, третя особа 1, третя особа 2 (представник) повідомлені належним чином про розгляд даної справи.

Від відповідача 3, третьої особи 1 (представника) клопотань, заяв про відкладення розгляду судового засідання та/або про неможливість прибути у судове засідання, та/або про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням сервісу «Система захищеного відеоконференцзв`язку з судом» (посилання в мережі інтернет - https://vkz.court.gov.ua/) згідно ст. 197 ГПК України, призначене на 11.03.2026, до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд» не подано, клопотань/заяв від відповідача 3, третьої особи 1 (представника) не було подано до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд», а також не направлено до суду через відділення поштового зв`язку.

Від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Озеро Кунікунда" надійшло клопотання через систему «Електронний суд» від 11.03.2026, в якому представник зазначає, що у зв`язку з участю в дебатах по справі № 299/8473/24 Виноградівського районного суду Закарпатської області в якості представника відповідачів призначеної на 14.00 11.03.2026р., прошу відкласти розгляд справи на інший строк.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2026 засідання у справі №907/729/25 призначено на 18.03.2026.

12.03.2026 через систему «Електронний суд» від Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад Закарпатської обласної ради» надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2026 Заяву ОСОБА_3 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - задоволено. Забезпечено участь представника ОСОБА_3 у розгляді справи № 907/729/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в підсистемі Електронний суд.

17.03.2026 через систему «Електронний суд» від Закарпатської обласної ради надійшло клопотання про долучення доказів.

17.03.2026 через систему «Електронний суд» від Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад Закарпатської обласної ради» надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

18.03.2026 у засідання з`явився представник позивача та представник відповідача 2, відповідача 3 та третьої особи 2.

Ухвала суду від 11.03.2026 була направлена відповідачу 1 рекомендованим листом, що підтверджується відтиском печатки про відправлення на зворотному боці ухвали, на адресу місцезнаходження, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, - 90575, Закарпатська обл., Тячівський р-н, смт. Солотвино, вул. Зарічна, 22. Згідно трекінгу відправлення (R067104840857) станом на 18.03.2026 конверт з ухвалою суду від 11.03.2026 повернено відправнику з відміткою «одержувач відсутній за вказаною адресою». Від відповідача 1 (представника) клопотань, заяв про відкладення розгляду судового засідання та/або про неможливість прибути у судове засідання, та/або про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням сервісу «Система захищеного відеоконференцзв`язку з судом» (посилання в мережі інтернет - https://vkz.court.gov.ua/) згідно ст. 197 ГПК України, призначене на 18.03.2026, до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд» не подано, клопотань/заяв від відповідача 1 (представника) не було подано до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд», а також не направлено до суду через відділення поштового зв`язку.

Ухвала суду від 11.03.2026 була направлена третій особі 1 в електронний кабінет системи "Електронний суд" та отримана останнім, про що свідчить довідка про доставлення електронного листа. Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового процесуального рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового процесуального рішення до електронного кабінету особи. Враховуючи викладене, третя особа 1 (представник) повідомлені належним чином про розгляд даної справи. Від третьої особи 1 (представника) клопотань, заяв про відкладення розгляду судового засідання та/або про неможливість прибути у судове засідання, та/або про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням сервісу «Система захищеного відеоконференцзв`язку з судом» (посилання в мережі інтернет - https://vkz.court.gov.ua/) згідно ст. 197 ГПК України, призначене на 18.03.2026, до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд» не подано, клопотань/заяв від третьої особи 1 (представника) не було подано до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд», а також не направлено до суду через відділення поштового зв`язку.

У судовому засіданні ( 18.03.26 14:45 ) по справі № (907/729/25) судом на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України оголошено перерву на 15.04.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2026 засідання у справі №907/729/25 призначено на 06.05.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2026 засідання у справі №907/729/25 призначено на 03.06.2026.

03.06.2026 у засідання з`явився представник позивача та представник відповідача 2, відповідача 3 та третьої особи 2.

Ухвала суду від 30.04.2026 була направлена відповідачу 1 рекомендованим листом, що підтверджується відтиском печатки про відправлення на зворотному боці ухвали, на адресу місцезнаходження, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, - 90575, Закарпатська обл., Тячівський р-н, смт. Солотвино, вул. Зарічна, 22. Згідно трекінгу відправлення (R067104840857) станом на 03.06.2026 конверт з ухвалою суду від 30.04.2026 повернено відправнику з відміткою «одержувач відсутній за вказаною адресою». Від відповідача 1 (представника) клопотань, заяв про відкладення розгляду судового засідання та/або про неможливість прибути у судове засідання, та/або про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням сервісу «Система захищеного відеоконференцзв`язку з судом» (посилання в мережі інтернет - https://vkz.court.gov.ua/) згідно ст. 197 ГПК України, призначене на 03.06.2026, до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд» не подано, клопотань/заяв від відповідача 1 (представника) не було подано до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд», а також не направлено до суду через відділення поштового зв`язку.

Ухвала суду від 30.04.2026 була направлена третій особі 1 в електронний кабінет системи "Електронний суд" та отримана останнім, про що свідчить довідка про доставлення електронного листа. Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового процесуального рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового процесуального рішення до електронного кабінету особи. Враховуючи викладене, третя особа 1 (представник) повідомлені належним чином про розгляд даної справи. Від третьої особи 1 (представника) клопотань, заяв про відкладення розгляду судового засідання та/або про неможливість прибути у судове засідання, та/або про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням сервісу «Система захищеного відеоконференцзв`язку з судом» (посилання в мережі інтернет - https://vkz.court.gov.ua/) згідно ст. 197 ГПК України, призначене на 03.06.2026, до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд» не подано, клопотань/заяв від третьої особи 1 (представника) не було подано до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд», а також не направлено до суду через відділення поштового зв`язку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 з технічних причин (відсутність звуку у представника позивача та перериванням зображення, що унеможливлює продовження розгляду справи у системі ВКЗ) засідання у справі № 907/729/25 призначено на 17.06.2026.

17.06.2026 через систему «Електронний суд» від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Озеро Кунікунда" надійшло клопотання про долучення доказів.

17.06.2026 у засідання з`явився представник позивача та представник відповідача 2, відповідача 3 та третьої особи 2

Ухвала суду від 03.06.2026 була направлена відповідачу 1 рекомендованим листом, що підтверджується відтиском печатки про відправлення на зворотному боці ухвали, на адресу місцезнаходження, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, - 90575, Закарпатська обл., Тячівський р-н, смт. Солотвино, вул. Зарічна, 22. Згідно трекінгу відправлення (R067104840857) станом на 17.06.2026 конверт з ухвалою суду від 03.06.2026 повернено відправнику з відміткою «одержувач відсутній за вказаною адресою». Від відповідача 1 (представника) клопотань, заяв про відкладення розгляду судового засідання та/або про неможливість прибути у судове засідання, та/або про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням сервісу «Система захищеного відеоконференцзв`язку з судом» (посилання в мережі інтернет - https://vkz.court.gov.ua/) згідно ст. 197 ГПК України, призначене на 17.06.2026, до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд» не подано, клопотань/заяв від відповідача 1 (представника) не було подано до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд», а також не направлено до суду через відділення поштового зв`язку.

Ухвала суду від 03.06.2026 була направлена третій особі 1 в електронний кабінет системи "Електронний суд" та отримана останнім, про що свідчить довідка про доставлення електронного листа. Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового процесуального рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового процесуального рішення до електронного кабінету особи. Враховуючи викладене, третя особа 1 (представник) повідомлені належним чином про розгляд даної справи. Від третьої особи 1 (представника) клопотань, заяв про відкладення розгляду судового засідання та/або про неможливість прибути у судове засідання, та/або про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням сервісу «Система захищеного відеоконференцзв`язку з судом» (посилання в мережі інтернет - https://vkz.court.gov.ua/) згідно ст. 197 ГПК України, призначене на 17.06.2026, до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд» не подано, клопотань/заяв від третьої особи 1 (представника) не було подано до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд», а також не направлено до суду через відділення поштового зв`язку.

17.06.2026 представник третьої особи 1 просив задовольнити його клопотання про приєднання до матеріалів справи пояснення з додатком до нього, а саме копію рішення Солотвинської селищної ради народних депутатів від 22.12.1997 за № 40 та поновити строк на їх подання, оскільки такий строк пропущений з поважних причин. Дане клопотання обґрунтовано тим що 16.06.2026 року, в архіві довірителя, під час проведення інвентаризації документів було виявлено копію рішення Солотвинської селищної ради народних депутатів 15-ї сесії 22-го скликання від 22.12.1997 за № 40 «Про закріплення земельної ділянки за обласною алергологічною лікарнею для створення бази відпочинку».

Представник позивача виказав позицію щодо поданого представником третьої особи 2 клопотання про долучення доказу та не заперечував щодо його задоволення.

Представник відповідача 2 виказав позицію щодо поданого представником третьої особи 2 клопотання про долучення доказу та не заперечував щодо його задоволення.

Представник відповідача 2 виказав позицію щодо поданого представником третьої особи 2 клопотання про долучення доказу та у його вирішення покладався на роз суду.

17.06.2026 у судовому засіданні заслухавши усні пояснення представників позивача, відповідача 2, 3, позицію представника третьої особи 2, дослідивши матеріали справи, клопотання представника третьої особи 2 про приєднання до матеріалів справи пояснення з додатком до нього, а саме копію рішення Солотвинської селищної ради народних депутатів від 22.12.1997 за № 40 та поновити строк на їх подання, суд ухвалив у відповідності до приписів ст. 207 ГПК України подане клопотання залишити без розгляду.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 17.06.2026 у засідання з`явився представник позивача та представник відповідача 2, відповідача 3 та третьої особи 2.

17.06.2026 у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити у повному обсязі.

17.06.2026 у судовому засіданні представник відповідача 2 надав усні пояснення, заперечив щодо позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні.

17.06.2026 у судовому засіданні представник відповідача 3 надав усні пояснення, заперечив щодо позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні.

17.06.2026 у судовому засіданні представник третьої особи 2 надав усні пояснення, заперечив щодо позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні

В судовому засіданні 17.06.2026 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено скорочену (вступну та резолютивну частини) рішення суду.

ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Рішенням Закарпатської обласної ради народних депутатів від 23.12.1992 «Про комунальну власність області та програму її приватизації» затверджено перелік об`єктів комунальної власності, відповідно до якого майно Обласної алергологічної лікарні (позивача) належить до спільної власності територіальних громад селищ, міст області.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею І-ЗК №000346 видано Обласній алергологічній лікарні сел. Солотвино, вул. Добролюбова, 22 Солотвинською селищною Радою народних депутатів Тячівського району Закарпатської області України у тому, що зазначеному користувачу надається в постійне користування 14,83 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування.

Землю надано в постійне користування для розміщення алергологічної лікарні та бази відпочинку відповідно до рішення Солотвинської селищної ради народних депутатів від 22.12.1997 за № 40.

Згідно з планом землекористування даний Державний акт на право постійного користування землею І-ЗК №000346 містить відомості про дві земельні ділянки: земельна ділянка № 1 площею 8,70 га та земельна ділянка №2 площею 6,13 га.

Згідно опису земельні ділянки межують з земельними ділянками (землями) інших землекористувачів, зокрема: з "А" до "Б" - землі загального користування (проїзд); з "Б" до "В" - в користуванні ТОВ "Кунікунда"; з "В" до "Г", "Д" до "Е", "Є" до "А" - в користуванні Солотвинського солерудника; з "Г" до "Д", "Е" до "Є" - землі запасу селищної ради.

Позивач зазначає, що у Державному земельному кадастрі та ДРРП було зареєстровано численні нові ділянки, що наклалися на межі обох ділянок, внаслідок чого права Солотвинської селищної ради як власника суміжних земель опинилися порушеними.

Одночасно КНП «СОАЛ» перебуває у процесі реорганізації та включена до переліку об`єктів приватизації через аукціон, що свідчить про невиконання цільового призначення землі під оздоровче обслуговування. Позивач зазначає, що у зв`язку з реорганізацією комунального підприємства та припиненням його функціонування як закладу охорони здоров`я, земельна ділянка фактично не використовується за призначенням, а тому підставою для звернення з позовом є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, що прямо передбачено як підстава для припинення права користування відповідно до пункту «а» частини першої статті 141 Земельного кодексу України.

У цих умовах державний акт втратив територіальну, цільову та юридичну визначеність, а рішення реєстраційних органів про нові записи створило колізії в Реєстрі речових прав. Таким чином, вказаний державний акт: - втратив фактичний зміст через накладення ділянок; - втратив цільову правову основу внаслідок зміни функції об`єкта; - перешкоджає Солотвинській селищній раді здійснювати належне управління землями громади.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Судом під час розгляду справи по суті було досліджено наступні докази, якими позивач та відповідач обґрунтовували свої доводи та заперечення, а саме копії: Державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗК № 000346 від 27.03.1998; листа Закарпатської обласної ради від 23.05.2025 № 1108/01.1-28; Рішення виконавчого комітету Солотвинської селищної ради від 23.12.1997 № 130 про до виділення земельної ділянки товариству «Озеро Кунікунда»; Рішення Закарпатської обласної ради від 26.09.2024 № 1178; Рішення Закарпатської обласної ради від 26.09.2024 № 12434; Рішення Закарпатської обласної ради від 19.12.2024 № 1252; висновку експерта земельно-технічної експертизи від 29.05.23 № 670-e; висновку експерта земельно-технічної експертизи від 10.06.20 № 5/20; інформаційного повідомлення про проведення електронного аукціону 17.01.25; листа Чопської міської ради від 01.05.2025 № 0319/1029; інформаційна довідка (Витяг з ЄДР); акту прийому-передачі від 24.01.2020; схеми розташування меж земельної ділянки № 2; Рішення Закарпатської обласної ради від 12.06.2025 №1393; Державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗК № 000216 від 27.03.1998 з додатками; висновку експерта від 23.09.2025 №3834/25-41 за результатами проведення комісійної судової земельно-технічної експертизи у цивільній справі №307/1607/24; рішення № 1458 «Про внесення змін до рішення обласної ради від 16.11.2023 № 978 «Про реорганізацію комунальних некомерційних підприємств у сфері охорони здоров`я Закарпатської обласної ради» (зі змінами від 21.03.2024)» та 1459 «Про реорганізацію Комунального некомерційного підприємства «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради», судом надано оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожен має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За приписами частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частинами 1 та 2 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частиною 1 статті 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Стаття 155 Земельного кодексу України визначає відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок.

В силу частини 1 статті 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Матеріалами справи встановлено, що відповідно до Державного акту на право постійного користування землею І-ЗК №000346 видано Обласній алергологічній лікарні сел. Солотвино, вул. Добролюбова, 22 Солотвинською селищною Радою народних депутатів Тячівського району Закарпатської області України у тому, що зазначеному користувачу надається в постійне користування 14,83 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування, який був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 238.

З Державного акту на право постійного користування землею І-ЗК №000346 вбачається, що землю надано в постійне користування для розміщення алергологічної лікарні та бази відпочинку відповідно до рішення Солотвинськоі селищної ради народних депутатів від 22.12.1997 за № 40.

Згідно з планом землекористування даний Державний акт на право постійного користування землею І-ЗК №000346 містить відомості про дві земельні ділянки: земельна ділянка № 1 площею 8,70 га та земельна ділянка №2 площею 6,13 га.

Згідно опису земельні ділянки межують з земельними ділянками (землями) інших землекористувачів, зокрема: з "А" до "Б" - землі загального користування (проїзд); з "Б" до "В" - в користуванні ТОВ "Кунікунда"; з "В" до "Г", "Д" до "Е", "Є" до "А" - в користуванні Солотвинського солерудника; з "Г" до "Д", "Е" до "Є" - землі запасу селищної ради.

На час видачі Державного акту на право постійного користування землею І-ЗК № 000346 був чинний Земельний кодекс України (в редакції чинній на момент видачі Державного акту на право постійного користування землею від 27.03.1998).

Положеннями ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент видачі Державного акту на право постійного користування землею від 27.03.1998) визначено, що земельні відносини в Україні регулюються цим Кодексом та іншими актами законодавства України і Республіки Крим, що видаються відповідно до нього.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент видачі Державного акту на право постійного користування землею від 27.03.1998) власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 4 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент видачі Державного акту на право постійного користування землею від 27.03.1998) у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Суб`єктами права державної власності на землю виступають: Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України; Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території Республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

Положеннями ч.ч. 1, 2, 5 ст. 7 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент видачі Державного акту на право постійного користування землею від 27.03.1998) визначено, що користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства; сільськогосподарським підприємствам і організаціям; громадським об`єднанням; релігійним організаціям; промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям; організаціям, зазначеним у статті 70 цього Кодексу для потреб оборони; для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам; житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам; спільним підприємствам, міжнародним об`єднанням і організаціям з участю українських, іноземних юридичних і фізичних осіб, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 9 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент видачі Державного акту на право постійного користування землею від 27.03.1998) до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент видачі Державного акту на право постійного користування землею від 27.03.1998) сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

Статтею 22 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент видачі Державного акту на право постійного користування землею від 27.03.1998) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Відповідно до ст. 23 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент видачі Державного акту на право постійного користування землею від 27.03.1998) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Пунктом 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року №2200 "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі" було передбачено, що громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до Земельного кодексу України.

За висновками Верховного Суду, для задоволення позову про припинення права постійного користування земельною ділянкою та визнання недійсним і скасування державного акта на право постійного користування землею мають бути наявні докази або добровільної відмови відповідача від права постійного користування земельною ділянкою, посвідченого відповідним державним актом, або підстави, визначені статтею 143 ЗК України, для примусового припинення права користування землею. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права постійного користування земельною ділянкою без наявності підстав, визначених у статті 141, 143 ЗК України, є такими, що порушують право суб`єкта на користування земельною ділянкою (зокрема, постанови Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 911/1669/18, від 20.02.2020 у справі № 909/108/19).

Водночас, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (справа «Сакхінадзе проти Грузії»), яка є джерелом права, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною майна. Таке очікування може вважатися правомірним, коли воно ґрунтується на нормі закону або правовому акті, що зачіпає правовий інтерес.

Таким чином, отримавши відповідне рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування, підприємство має усі підстави розраховувати на законний перебіг подій, що є правомірним очікуванням щодо користування спірною земельною ділянкою.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб

Також ЄСПЛ зазначив, що повноваження державних органів з перегляду власних рішень, включаючи випадки виявлення помилки, які не обмежено жодними часовими рамками, мають суттєвий негативний вплив на юридичну визначеність у сфері особистих прав і цивільних правовідносин, що шкодить принципу «належного урядування» та вимозі «законності», закріпленим у статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

У постанові Верховного Суду від 04.04.2023 суд зазначав, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2- 3007/11 міститься правовий висновок, відповідно до якого державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Подібні висновки містяться, наприклад, й у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.12.2023 у справі № 278/330/14-ц де суд дійшов висновків, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18).

У приватному праві не передбачалося нікчемності для оспорюваного державного акту про право власності на землю. Заявляти вимогу про визнання недійсним державного акту про право власності на землю може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею державного акту про право власності на землю. Тобто, оспорювання акту відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання акту) (див, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2023 року в справі № 683/2422/19 (провадження № 61-13607св21).

При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово (зокрема, але не виключно у постанові від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20) наголошувала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

У пункті 83 постанови від 13 листопада 2019 року по справі № 823/1984/16 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію про те, що Державний акт про право постійного користування земельною ділянкою є документом, який посвідчує наявність такого права. Існування права постійного користування земельною ділянкою у відповідного суб`єкта не залежить від наявності чи відсутності у нього такого державного акта.

Пунктом 90 постанови від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду визначила, що Державний акт на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

У пункті 91 цієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду виклала правовий висновок про те, що підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку. Такий акт лише посвідчує відповідне право та не має самостійного юридичного значення.

Отже, право, що посвідчене державними актами, є похідним відповідно рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування.

Щодо наданих позивачем доказів, зокрема висновку судового експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи № 5/20 від 10.06.2020 (який був долучений, як доказ у справі №907/729/25), суд зазначає що зі змісту вказаного висновку вбачається, що предметом експертного дослідження було запитання про те, чи накладаються на інші земельні ділянки межі земельної ділянки №2, наданої у постійне користування Солотвинській обласній алергологічній лікарні.

Відповідь на вказане питання надана експертом наступним чином: «За відсутності повноти даних та з припущенням про ймовірне місцезнаходження земельної ділянки №2 площею 6,13 га згідно державного акта про постійне користування землею І-ЗК №000346, межі якої не встановлені в натурі, є можливий перетин (накладення) вказаної земельної ділянки із земельними ділянками з кадастровими номерами: … » (всього зазначена 31 ділянка).

Тобто, суд зазначає, що вказаний висновок експерта носить значний ймовірнісний характер, у зв`язку з чим не може бути використаний як самостійний та вірогідний доказ для покладення в основу судового рішення у даній справі.

Разом з тим, судом враховано, що право, посвідчене Державним актом на право постійного користування землею серії І-ЗК № 000346, є похідним від рішення Солотвинської селищної ради Народних депутатів Тячівського району Закарпатської області України від 22.12.1997 №40.

У даному випадку позивачем не надано доказів того, що рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого видано спірний державний акт, визнавалось недійсним у встановленому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що Комунальне некомерційне підприємство «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради є правонаступником Солотвинської алергологічної лікарні.

При вказаному перетворенні код ЄДРПОУ 22111970 у позивача не змінився. Тобто спочатку код ЄДРПОУ 22111970 належав Солотвинській обласній алергологічній лікарня, потім вказаний код був присвоєний Комунальному некомерційному підприємству «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради. Відтак, до відповідача 1 перейшло, зокрема, право постійного користування землею за Державним актом (серія І-ЗК №000346).

КНП «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради (код ЄДРПОУ 22111970) є правонаступником майна, прав і обов`язків Солотвинської обласної алергологічної лікарні. Право постійного користування земельною ділянкою не припиняється в разі реорганізації землекористувача, оскільки припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.

Водночас, припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення (реорганізації) юридичної особи, зважаючи на положення частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, допускається лише у випадку, коли припинення такої особи виключає правонаступництво (зазначену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 21.02.2011 у справі № 21-3а11, у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 911/4065/16, від 21.05.2018 у справі № 922/1017/17, від 31.10.2018 у справі № 916/1776/17; від 10.10.2018 у справі № 907/916/17).

Разом з тим, 24.09.2020 Солотвинською селищною радою Тячівського району прийнято рішення №788 "Про припинення права користування земельною ділянкою" від 24.09.2020, яким вирішено припинити права постійного користування земель КНП "Солотвинська обласна алергологічна лікарня" (код ЄДРПОУ - 22111970) площею 14.83 га, Державний акт на право постійного користування землею І - ЗК №000346 від 27.03.1998 року.

Вказаний пункт рішення №788 від 24.09.2020 був визнаний незаконним та скасований у межах розгляду справи №907/153/21 рішенням Господарського суду Закарпатської області від 18.05.2023 за позовом Комунального некомерційного підприємства «Солотвинська обласна алергологічна лікарня», яке набрало законної сили 03.04.2024.

Крім того, рішенням обласної ради від 16.11.2023 № 978 Комунальне некомерційне підприємство «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради вирішено реорганізувати шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства «Закарпатська обласна клінічна лікарня імені Андрія Новака» Закарпатської обласної ради.

Прийняття рішення про реорганізацію Комунального некомерційного підприємства «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради зумовлене необхідністю виконати вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2023 року № 174 «Деякі питання організації спроможної мережі закладів охорони здоров`я», витяг із протоколу засідання Робочої групи Міністерства охорони здоров`я України з питань погодження пропозицій щодо визначення спроможної мережі закладів охорони здоров`я та проєктів планів розвитку госпітальних округів від 28 червня 2023 року, розпорядження голови обласної державної адміністрації - начальника обласної військової адміністрації від 07.09.2023 № 795 «Про затвердження спроможної мережі закладів охорони здоров`я Закарпатського госпітального округу».

12.06.2025 р. Закарпатська обласна рада прийняла рішення № 1393, яким виключила з Переліку об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, що підлягають приватизації, об`єкти, що були включені до Переліку згідно з рішеннями обласної ради від 26.09.2024 р. № 1178 та від 19.12.2024 р. № 1243, а саме: об`єкт приватизації - нежитлові будівлі загальною пл. 3138,4 кв. м, споруди, об`єкт незавершеного будівництва пл. 254,3 кв. м, групу інвентарних об`єктів майнового комплексу за адресою: Тячівський район, селище Солотвино, вулиця Зарічна, 22 та постановила скасувати рішення обласної ради від 19.12.2024 р. № 1252 «Про приватизацію об`єкта спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області», а також визнала такими, що втратили чинність рішення обласної ради від 26.09.2024 р. № 1178 та від 19.12.2024 р. № 1243. Таким чином нежитлові будівлі загальною пл. 3138,4 кв. м, споруди, об`єкт незавершеного будівництва пл. 254,3 кв. м, групу інвентарних об`єктів майнового комплексу за адресою: Тячівський район, селище Солотвино, вулиця Зарічна, 22 залишаються у власності Комунального некомерційного підприємства «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради.

18.09.2025 Закарпатською обласною радою були прийняті рішення № 1458 «Про внесення змін до рішення обласної ради від 16.11.2023 № 978 «Про реорганізацію комунальних некомерційних підприємств у сфері охорони здоров`я Закарпатської обласної ради» (зі змінами від 21.03.2024)» та 1459 «Про реорганізацію Комунального некомерційного підприємства «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради». Вказаними рішеннями було відмінено процес реорганізації Комунального некомерційного підприємства «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства «Закарпатська обласна клінічна лікарня імені Андрія Новака» Закарпатської обласної ради та розпочато процес реорганізації Комунального некомерційного підприємства «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради шляхом перетворення в Комунальну установу «Центр надання інтегрованих соціальних послуг» Закарпатської обласної ради, зберігши за ним можливість надання медичних послуг населенню.

Отже, право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку, не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за змістом чинного Земельного кодексу України не може набувати права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства, у тому числі за правонаступником такого землекористувача.

Зазначену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 26.09.2011 у справі № 6-14цс11 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.05.2019 у справі №914/1104/18.

Зазначену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 26.09.2011 у справі № 6-14цс11 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.05.2019 у справі №914/1104/18.

Пунктом 2 Постанови КМУ від 02.04.2002 р. № 449 "Про затвердження форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинним і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб (Постанова Верховного суду України від 26.09.2011 р. № 6-14цс11).

Обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у п. 6 Перехідних положень Земельного кодексу України, визнаний неконституційним на підставі рішення Конституційного суду України від 22.09.2005.

Так, Конституційний Суд України рішенням від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 (справа № 1-17/2005) визнав неконституційним положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але відповідно до норм Земельного кодексу України не можуть мати їх на такому праві - без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення. При цьому Конституційний Суд України вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою. Таким чином, документ, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею), виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним.

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.

У пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі №906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (дана позиція підтверджується також і постановою Верховного суду від 14.07.2021 у справі №907/456/20, від 11.04.2025 у справі № 907/383/22).

Крім того, Законом України "Про Державний земельний кадастр" (чинний з 01.01.2013) встановлено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Чинне законодавство не містить чіткого регулювання щодо порядку переоформлення права користування земельними ділянками, тобто приведення його у відповідність до діючої редакції ЗК України. Відтак, у господарюючих суб`єктів, які користуються земельними ділянками на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою чітко не встановлений законом обов`язок вчиняти дії, що пов`язані із переоформленням такого права на право власності або право оренди, до законодавчо визначеної та встановленої нормативно-правовими актами відповідної процедури.

Із суті спору вбачається, що підставою для звернення позивача з позовом є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, оскільки Державним актом серії І-ЗК № 000346 від 27.03.1998 року було видано Обласній алергологічній лікарні, яка на той момент функціонувала як окрема юридична особа. Натомість наразі фактичним користувачем земельної ділянки є Комунальне некомерційне підприємство «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради, що є іншою юридичною особою. Згідно Акту прийому-передачі від 24 січня 2020 Закарпатською обласною радою майно передане КУ «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради, а зараз лікарня реорганізована в КНП «Закарпатська обласна клінічна лікарня імені А. Новака».

При цьому поняття "невикористання земельної ділянки за призначенням" та "використання земельної ділянки не за цільовим призначенням" різні за правовою природою, останнє з яких застосовується до випадків, коли на земельній ділянці із певним цільовим призначенням здійснюється діяльність, яка виходить за межі цього цільового призначення. Використання не за цільовим призначенням передбачає дію використання, а за невикористання (бездіяльність) не передбачається позбавлення права користування.

Отже, за змістом приписів статті 141 ЗК України невикористання земельної ділянки не є самостійною підставою припинення права користування нею.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 918/119/21, від 29.09.2021 у справі № 911/2259/19, від 04.04.2019 у справі № 922/324/17, від 25.03.2020 у справі № 715/214/17-ц, від 14.07.2020 у справі № 916/1998/19 та від 12.08.2021 у справі № 904/2166/20 (904/5835/20), від 07.02.2023 у справі № 922/672/21, від 17.07.2023 у справі №640/9431/19 та інших, які суд вважає релевантними до застосування в спірних правовідносинах.

Статтею 141 ЗК України передбачено підстави припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, державних чи комунальних некомерційних товариств, крім перетворення державних чи комунальних підприємств у випадках, визначених статтею 120-1 цього Кодексу;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;

ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом публічно-приватного партнерства або об`єктом концесії;

з) припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами);

и) невиконання акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, вимог, визначених статтею 120-1 цього Кодексу. Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Частинами 3 та 4 ст. 142 Земельного кодексу України визначено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

З аналізу наведених норм вбачається, що правом добровільної відмови від права користування земельною ділянкою наділений землекористувач, а повноваженнями з прийняття рішення про припинення такого права наділений власник земельної ділянки (правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 р. у справі № 915/1917/19).

Матеріали справи не містять доказів наявності добровільної відмови від права користування земельною ділянкою відповідача 1.

Також суд зазначає щодо посилань позивача у позові на рішення виконавчого комітету Солотвинської селищної ради від 23 грудня 1997 року № 130 про до виділення земельної ділянки товариству «Озеро Кунікунда», а також на зазначення, зокрема окремою підставою для визнання недійсним державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії І-ЗК № 000346 від 27.03.1998 року є порушення вимог до формування територіального змісту такого документа, що проявляється у встановленні множинного накладення меж на земельні ділянки, які фактично перебувають у користуванні інших осіб, зокрема територіальної громади в особі Солотвинської селищної ради, оскільки встановлене накладення меж свідчить про те, що фактичне місцезнаходження земельної ділянки, зазначене у державному акті, не відповідає її реальному просторовому розташуванню в межах населеного пункту, з чітко зафіксованими координатами меж, кадастровими даними та межами землекористувачів, то суд зазначає наступне.

Матеріали справи місять постанову Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 907/456/20, якою касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури задоволено. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 09.12.2020 у справі № 907/456/20 скасовано і прийнято нове рішення. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Озеро Кунікунда" відмовити.

Відповідно до даної постанови Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 907/456/20: «1.1.Товариство з обмеженою відповідальністю "Озеро Кунікунда" (далі - позивач) звернулось з позовом до Комунального некомерційного підприємства Солотвинська обласна алергологічна лікарня Закарпатської обласної ради (далі - відповідач-1) та Солотвинської селищної ради (далі - відповідач-2), в якому просило припинити право постійного користування відповідача-1 на земельну ділянку № 2 площею 6,13га, яка вказана в плані зовнішніх меж у державному акті на право постійного користування землею серії I-ЗЛ №000346 від 27.03.1998 загальною площею 14,83га, зареєстрованому в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 238.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача-1 наявний державний акт на право постійного користування землею, згідно якого у його користуванні перебуває дві ділянки: №1 площею 8,70 га, на якій розташовані будівлі лікарні та № 2 площею 6,13 га, яка межує із земельною ділянкою позивача. Однак, при видачі вказаного державного акта не було враховано факт довиділення у постійне користування позивачу земельної ділянки площею 1,03 га на підставі рішення Солотвинської селищної ради № 130 від 23.12.1997, внаслідок чого до державного акта відповідача-1 безпідставно включено відомості про земельну ділянку позивача. Так, на замовлення позивача була проведена земельно-технічна експертиза, відповідно до якої встановлено факт накладення земельної ділянки позивача площею 1,03 га на земельну ділянку №2 відповідача-1 згідно державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗК №000346 від 27.03.1998. Вказане порушення дає підстави вважати, що спірний акт, виданий відповідачу-1, не виконує функцій, покладених на нього законодавством в частині ділянки №2, не відображає дійсних фактичних обставин, існує тільки формально, а отже є недійсним та підлягає скасуванню у вказаній частині.

2.1. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 09.12.2020, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.04.2021, позов задоволено частково, припинено право постійного користування відповідачем-1 земельною ділянкою №2 площею 1,03 га.

2.2. Суд першої інстанції виходив з того, що на спірній земельній ділянці розташоване нерухоме майно позивача, відповідно до нього перейшло право користування земельною ділянкою під цим майном, що є підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою відповідачем-1. Строк позовної давності, про застосування наслідків пропуску якого було заявлено прокурором та третьою особою у справі, позивачем не було пропущено.

2.3. Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, зазначив, що з матеріалів справи випливає факт накладення меж земельних ділянок згідно державних актів на право постійного користування позивача та відповідача-1, матеріалами справи не підтверджено факт наявності нерухомого майна на спірній земельній ділянці, проте право постійного користування спірною землею виникло спочатку у позивача відповідно до державного акту від 08.11.1996 з дня внесення до нього змін, а у відповідача-1 згідно його державного акту на право постійного користування - 27.03.1998, тобто пізніше».

Також згідно даної постанови Верховного Суду «Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Разом з тим, встановлені обставини справи щодо виникнення права постійного користування однією земельною ділянкою двома особами на підставі двох державних актів на постійне користування, а також заявлені підстави позову не дають права суду виходити за межі визначеного вичерпного переліку підстав припинення права постійного користування, передбаченого у статті 141 Земельного кодексу України, натомість з урахуванням вказаного дозволяють зробити висновок, що позивач обрав не вірний спосіб захисту, оскільки, як уже зазначалося, перелік правових підстав припинення права постійного користування, визначений у статті 141 Земельного кодексу України, є вичерпним. Тому оскільки правових підстав припиняти право постійного користування відповідчу-1 відповідно до вимог законодавства немає, в позові з такими позовними вимогами слід відмовити.

4.15. При цьому слід зазначити, оскільки підстави позову позивачем пов`язуються з невірністю видачі державного акта на право постійного користування відповідачу-1 без врахування довиділення спірної земельної ділянки позивачу на підставі відповідного рішення (позивач у позові зазначав, що при видачі державного акта відповідачу-1 не було враховано факт довиділення у постійне користування позивачу земельної ділянки площею 1,03 га на підставі рішення Солотвинської селищної ради № 130 від 23.12.1997, внаслідок чого до державного акта відповідача-1 безпідставно включено відомості про земельну ділянку позивача), то позивачем фактично зазначено про неправомірність виділення спірної земельної ділянки відповідачу-1, позивач не позбавлений права звернутися у суд із відповідним позовом для вирішення питання про захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів.»

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд зазначає, що 13.03.1992 Верховна Рада України прийняла Постанову № 2201-XII "Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею", в якій було закріплено, зокрема, форму державного акта на право постійного користування землею та доручено Кабінету Міністрів України організувати виготовлення в необхідній кількості бланків зазначених державних актів та забезпечення ними місцевих Рад народних депутатів. Проект відведення земельної ділянки погоджується з власником землі або землекористувачем та подається до сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка розглядає його у місячний строк і в межах своєї компетенції приймає рішення про надання земель.

Згідно з пунктами 1.2, 2.4, 2.5, 3.4, 4 Інструкції № 28 державні акти, які посвідчують право власності на землю або право постійного користування землею, яка перебуває у державній власності, видаються на підставі рішень Верховної Ради України, Верховної Ради Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів. При заповненні бланків державних актів на право власності на землю, постійного користування землею і договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) всі записи мають бути зроблені чітко і акуратно, помарки і виправлення не допускаються. Державні акти на право колективної власності на землю, право приватної власності на землю, право постійного користування землею складаються у двох примірниках, підписуються головою відповідної місцевої Ради народних депутатів і скріплюються гербовою печаткою. Сторінку державного акта із зображенням плану земельної ділянки підписує інженер-землевпорядник. Книги записів (реєстрації) державних актів і договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) ведуться виконавчими органами відповідних сільських, селищних, міських Рад народних депутатів (міст обласного підпорядкування), відділами земельних ресурсів районних державних адміністрацій, управліннями земельних ресурсів Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. Ці книги шнуруються, засвідчуються підписами голови відповідної Ради народних депутатів, інженером-землевпорядником місцевої Ради, скріплюються гербовою печаткою Ради. Власники землі і землекористувачі зберігають видані їм державні акти і договори на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) як документи постійного зберігання. Другі примірники державних актів і договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), а також книги їх реєстрації зберігаються у вогнетривких шафах у тих органах, що здійснювали їх видачу і реєстрацію. У випадках припинення права власності або права користування на земельну ділянку документи, що посвідчують це право, повертаються до органу, котрий їх видав.

У постанові від 17.01.2024 по справі № 904/9070/21 Верховний Суд виснував: «Водночас, дійшовши висновку про його недійсність виключно на цій підставі, суди помилково не врахували інші обставини, які також були ними встановлені та не заперечувались сторонами щодо: 1) вчинення відповідних активних дій спрямованих на передачу земельної ділянки у користування Придніпровською сільською Радою народних депутатів Нікопольського району Дніпропетровської області (яка в подальшому увійшла до складу Червоногригорівської селищної об`єднаної територіальної громади); 2) вчинення дій спрямованих на прийняття у користування земельної ділянки Відповідачем, в тому числі перерахування коштів Придніпровській сільській раді для вирішення питань соціального розвитку села (хоча й суди правильно наголосили на відсутності в законодавстві на той момент передбачених механізмів оплатної передачі землі); 3) видачу відповідного Державного акта на право постійного володіння землею уповноваженим органом державної влади, його подальшу реєстрацію у встановленому порядку; 4) тривале визнання зазначеного юридичного титулу державою та відображення його при передачі земельної ділянки з державної у комунальну форму власності; 5) обізнаності Позивача з документів приймання-передачі землі про те, що спірна земельна перебуває у Відповідача на праві постійного володіння та передається йому з відповідним обтяженням.»

При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що для того, щоб захід втручання у право мирного володіння земельною ділянкою узгоджувався з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мало встановити лише те, що виділення такої ділянки у приватну власність не відповідало певним вимогам закону. У кожному такому випадку слід також встановити, чи є легітимна мета відповідного втручання, яка випливає, зокрема, зі змісту абзацу другого вказаної статті, а також, чи є втручання у право мирного володіння земельною ділянкою за обставин конкретної справи пропорційним відповідній меті (див., наприклад, постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 373/626/17).

Крім того слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок. Потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13.12.2007 та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11.06.2009).

Суд також враховує правову позицію викладену в рішенні ЄСПЛ від 09.10.2018 у справі "Фонд "Батьківська турбота" проти України". У пункті 61 рішення ЄСПЛ зазначив, що сторони не заперечували, що законність права власності заявника була належним чином перевірена та підтверджена органами державної реєстрації. У зв`язку із цим ЄСПЛ указав, що помилки та недоліки, допущені державними органами влади, повинні служити на користь постраждалих осіб, особливо в разі відсутності інших конфліктуючих приватних інтересів. Іншими словами, ризик вчинення державними органами будь-якої помилки має нести держава і ці помилки не повинні виправлятись за рахунок зацікавленої особи. Втручання у майнові права заявника поклало на нього непропорційний тягар з огляду на визнання недійсним його права власності на майно за наведених обставин, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції (пункт 64 Рішення).

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". З питань оцінки "пропорційності" Європейський суд з прав людини, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

В такий спосіб, Суд доходить висновку про те, що з урахуванням наведених позицій Європейського Суду з прав людини, за умови відсутності встановлення протиправних дій як з боку учасників спірних правовідносин, так і відповідного державного органу, Виконавчий комітет з урахуванням принципу "належного урядування" набув право на майно саме на тому юридичному титулі на якому він був і зазначений у відповідному Державному акті - право постійного володіння землею та має права та обов`язки щодо його використання, які відповідають саме такому праву.

Отже, за таких встановлених обставин справи, з урахуванням об`єктивного існування у Відповідача права на майно, з урахуванням принципів належного урядування, легітимного очікування, а також відсутності встановлених судами умов для законного втручання у право мирного володіння земельною ділянкою відповідно до гарантій статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема, наявності легітимної мети такого втручання та його пропорційності суд вважає, що у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним державний акт на право постійного користування землею, виданий КНП «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради - серія І-ЗК №000346 від 27.03.1998 необхідно відмовити.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17.01.2024 по справі № 904/9070/21.

За вказаних обставин не підлягає до задоволення також вимога позивача про усунення перешкоди у здійсненні права комунальної власності територіальної громади смт. Солотвино на земельні ділянки шляхом скасування державного акта на право постійного користування серія І-ЗК №000346 від 27.03.1998 року, виданого КНП «Солотвинська обласна алергологічна лікарня».

Щодо вимоги позивача про скасування державну реєстрацію речового права користування на земельну ділянку, оформлену на підставі вказаного державного акта, суд зазначає таке.

Статтею 125 Земельного кодексу України від 2001 року (редакція від 16.10.2020) закріплено, що право власності на земельну ділянку, а також і право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 Земельного кодексу України від 2001 року передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (надалі Закон 1952- IV).

Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 2 Закон 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У частині третій статті 3 Закон 1952-IV встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

За змістом пункту 2 частини першої статті 4 цього ж Закону державній реєстрації прав підлягають у т.ч. речові права на нерухоме майно, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; право довірчої власності на отриманий в управління об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості; інші речові права відповідно до закону.

Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17.

Згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" було викладено у новій редакції.

Згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" було викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції Закону № 3103-IX від 03.05.2023) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

Пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону передбачено, що у разі задоволення скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав або підтвердження факту використання ідентифікаторів доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав іншими особами Міністерство юстиції України, його територіальні органи приймають рішення про: визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора (про державну реєстрацію прав, про зупинення державної реєстрації прав, про залишення заяви без руху або про відмову в державній реєстрації прав), анулювання рішення територіального органу Міністерства юстиції України. Рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав визнається прийнятим з порушенням цього Закону та анулюється виключно у разі неможливості відновлення порушеного права скаржника шляхом прийняття Міністерством юстиції України рішень, передбачених пунктами 2 і 3 цієї частини. Не можуть бути підставою для визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора допущені ним формальні (несуттєві) помилки, які не впливають на об`єктивність, достовірність та повноту відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Одночасно із визнанням прийнятим з порушенням цього Закону та анулюванням рішення державного реєстратора, анулюванням рішення територіального органу Міністерства юстиції України, а також у разі відсутності підстав для їх анулювання Міністерство юстиції України може прийняти одне із рішень, передбачених пунктами 4-6 цієї частини.

Також згідно пунктів 1 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції Закону № 3103-IX від 03.05.2023) у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Викладене свідчить, що з 16.01.2020, тобто на час звернення до суду з позовом, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не тільки не передбачав, а й прямо забороняв.

Подібні правові висновки містяться в т.ч., але не виключно у постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, №905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19, від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 16.09.2020 у справі № 352/1021/19

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постановах Верховного Суду від 22.08.2022 у справі №597/977/21 та від 17.08.2022 у справі №450/441/19, у розумінні положень частини другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" належними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц сформульовано висновок про те, що скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності не є належним способом захисту.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 22.06.2021 у справі №200/606/18).

Враховуючи вищевикладене, вимога повивача про скасування державну реєстрацію речового права користування на земельну ділянку, оформлену на підставі державного акта на право постійного користування серія І-ЗК №000346 від 27.03.1998 року, виданого КНП «Солотвинська обласна алергологічна лікарня», також не підлягає до задоволення.

З урахуванням обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав до задоволення не підлягає і вимога позивача про заборону Комунальному некомерційному підприємству «Солотвинська обласна алергологічна лікарня», Головному управлінню Держгеокадастру у Закарпатській області, Центру Державного земельного кадастру, Державному реєстру речових прав та іншим особам змінювати межі, статут, цільове призначення, а також вчиняти будь-які дії щодо приватизації чи відчуження спірної земельної ділянки та об`єкта нерухомості.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

Щодо тверджень у відповідача 3, що позов подано з пропуском строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч. 1ст. 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 Цивільного кодексу України).

Водночас, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, заявлених позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Аналогічна позиція міститься також в постанові 14.08.2018 Верховного Суду у справі №922/1425/17.

Беручи до уваги, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини у справі від 09.12.1994 «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів, дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд бере до уваги висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду у справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242, 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволені позову Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області - відмовити повністю.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 26.06.2026

Суддя Оксана БЛАЖІВСЬКА