Рішення № 137724210, 25.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.06.2026Справа № 910/4099/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Будком" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 424 350,00 грн., без виклику представників сторін,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 424 350,00 грн. безпідставно набутих коштів на підставі статей 509, 526, 530, 560, 562, 563, 569, 612, 655, 663, 1212, 1214 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовано відсутністю правових підстав для стягнення відповідачем коштів банківської гарантії у розмірі 424 350,00 грн., у зв`язку з чим вказана сума має бути повернута позивачу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2026 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами та залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Акціонерне товариство "Альтбанк".

Заперечень щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін від сторін у встановлений законом строк не надано.

15.04.2026 року позивачем до суду подано додаткові пояснення у справі.

27.04.2026 року третьою особою до суду подано заперечення на позовну заяву, в яких остання просила в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

30.04.2026 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в якому останній просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Предметом позову є вимоги позивача про стягнення з відповідача 424 350,00 грн. безпідставно набутих коштів, у зв`язку з тим, що на думку позивача, відповідач (бенефіціар) прийняв від позивача товар за Договором у повному обсязі та в строки, встановлені умовами Договору, з огляду на це позивач (принципал) здійснив належне виконання зобов`язань за Договором, що виключало право відповідача (бенефіціара) на задоволення вимог за банківською гарантією. У результаті здійснення банком платежу відповідачу (бенефіціару), останній, отримав грошові кошти в розмірі 424 350,00 грн. за відсутності настання гарантійного випадку (невиконання/або неналежне виконання принципалом зобов`язань, передбачених Договором), вказані кошти є такими, що набуті відповідачем (бенефіціаром) безпідставно. Таким чином, позивач вважає, що у відповідача не існувало підстав для стягнення гарантійного забезпечення за Договором в загальному розмірі 424 350,00 грн. Враховуючи наведене, позивач просить стягнути з відповідача кошти в сумі 424 350,00 грн., як безпідставно набуті відповідно до положень до статті 1212 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, що 21.04.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Будком" (позивач, постачальник) та Акціонерним товариством "Українська залізниця" (відповідач, покупець) укладено Договір про закупівлю матеріально-технічних ресурсів № ЦЗВ-01-00425-01 (Договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю товар, відповідно до Специфікації № 1 (Додаток 1), що є невід`ємною частиною цього Договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей товар на умовах цього Договору.

Відповідно до пункту 11.1 Договору постачальник до підписання Договору зобов`язаний надати забезпечення виконання цього Договору у вигляді гарантії, у розмірі 5% від ціни Договору, що становить 424 350,00 грн. Строк дії забезпечення виконання цього Договору у вигляді гарантії повинен бути дійсним з дня укладання Договору та обов`язково повинен перевищувати строк дії Договору не менше ніж на 1 календарний місяць.

На виконання вказаних вимог, позивачем (принципал, позичальник) укладено Договір про надання гарантії № 122132/Т-1638 18.04.2025 року з Акціонерним товариством "Альтбанк" (третя особа, банк, гарант), в яких зазначено відповідача як бенефіціара, та на підставі чого третя особа видала банківську гарантію № 122132/Т-1638 від 18.04.2025 року на загальну суму 424 350,00 грн. на користь відповідача як бенефіціара.

Згідно з вказаної банківської гарантії, гарант бере на себе обов`язок безвідклично та безумовно сплатити бенефіціару повну суму цієї гарантії, що складає 424 350,00 грн. протягом 5 робочих днів з дня одержання першої письмової вимоги бенефіціара про сплату суми гарантії (вимога). Така оплата здійснюється без необхідності для бенефіціара обґрунтувати свою вимогу, подавати будь-які інші документи, крім вимоги, або виконувати будь-які інші умови. У вимозі бенефіціара повинно бути зазначено, що сума, яка вимагається, має бути сплачена у зв`язку з невиконанням/неналежним виконанням принципалом зобов`язань, передбачених договором про закупівлю. Вимога бенефіціара може бути оформлена у вигляді паперового оригіналу вимоги, оформленого належним чином (підписи уповноважених осіб, печатка бенефіціара (якщо передбачено)), або автентичного SWIFT-повідомлення через банк бенефіціара на SWIFT адресу гаранта.

Відповідно до пункту 11.3 Договору надана постачальником у якості забезпечення виконання Договору гарантія повинна свідчити про безумовний та безвідкличний обов`язок фінансової установи сплатити на користь покупця суму забезпечення у разі невиконання або неналежного виконання постачальником своїх зобов`язань за Договором протягом 5 робочих днів з дати отримання першої вимоги покупця. Така оплата здійснюється без необхідності для покупця обґрунтувати свою вимогу, подавати будь-які інші документи, крім вимоги, або виконувати будь-які інші умови. У вимозі покупця повинно бути зазначено, що сума, яка вимагається, має бути сплачена у зв`язку з невиконанням/неналежним виконанням постачальником зобов`язань, передбачених цим Договором. Вимога покупця може бути надана до фінансової установи у вигляді паперового оригіналу вимоги, оформленої належним чином (підписи уповноважених осіб, печатка), або автентичного SWIFT-повідомлення через банк покупця.

Згідно з пунктом 11.7 Договору у разі порушення постачальником умов цього Договору, а саме невиконання та/або порушення строків поставки понад 30 (тридцять) календарних днів покупець стягує забезпечення виконання Договору та/або має право в односторонньому порядку розірвати цей Договір, письмово повідомивши про це постачальника в порядку згідно пункту 8.2.3 Договору.

Умовами пункту 4.2 Договору передбачено, що поставка товару проводиться партіями протягом строку дії Договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару. Партією товару вважається обсяг одиниць товару, визначений покупцем у рознарядці, якщо інше не вказано в самій рознарядці. Обсяг постачання, визначений покупцем в рознарядці не може становити менше ніж 500 шт. товару. Максимальний обсяг місячного замовлення за рознарядками покупця (загальний обсяг постачання в межах календарного місяця) не може перевищувати 2500 шт. У випадку необхідності замовлення обсягу постачання, що перевищує зазначений обсяг, замовник може надати рознарядку на такий обсяг виключно за письмовим погодженням з постачальником. Строк поставки товару протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати надання письмової рознарядки покупцем.

02.07.2025 року відповідачем на виконання умов Договору на електронну адресу позивача направлено рознарядку від 01.07.2025 року за № ЦЗВ-31/518 (рознарядка) на відвантаження товару на загальну суму 517 500,00 грн. з ПДВ. Кінцевою датою поставки товару за рознарядкою є 01.08.2025 року включно.

На підставі рознарядки відповідача від 01.07.2025 року за № ЦЗВ-31/518, позивач 21.07.2025 року поставив обумовлений товар відповідачу на загальну суму 517 500, 00 грн. разом з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000058 від 18.07.2025 року, товарно-транспортною накладною № 26 від 18.07.2025 року та податковою накладною № 7 від 18.07.2025 року.

21.07.2025 року філією "Центр забезпечення виробництва" АТ "Укрзалізниця" складено акт вхідного контролю № 33 в якому зазначено про те, що при проведенні вхідного контролю 1 рівня колодки фосфористої для електропоїздів (типу Ф) в кількості 500 шт., виявлено відсутність документів, зокрема, сертифікату відповідності на товар, у зв`язку з чим кінцевим вантажоодержувачем повідомлено про призупинення приймання товару.

Листом від 23.07.2025 року за № ЦЗВ-20/3120 відповідач звернувся до позивача з проханням направити 24.07.2025 року до кінцевого вантажоодержувача уповноваженого представника постачальника для подальшого оформлення документів та вирішення вищевказаного питання.

Листом від 24.07.2025 року за № 173/07 позивач повідомив відповідача про те, що станом на день направлення зазначеного листа представник позивача не зможе надати копію сертифіката відповідності, копія сертифіката відповідності, при необхідності, додатково до декларації буде надано у найкоротший термін.

Листом від 01.08.2025 року за № РПЧ-5-4/520н кінцевим вантажоодержувачем повідомлено філію "Центр забезпечення виробництва" АТ "Укрзалізниця", що 29.07.2025 року від позивача отримано копію сертифікату відповідності № UA 1O080.00970-25 (термін дії з 28.07.2025 року до 27.07.2027 року), однак, зазначений документ не відповідає вимогам Договору, оскільки спірний товар був виготовлений до 28.07.2026 року.

Листом від 04.08.2025 року за № ЦЗВ-20/3244 відповідач звернувся до позивача з вимогою щодо надання сертифікату відповідності, який відповідає вимогам Договору до поставленого товару або заміни товару відповідно з датою виготовлення, вказаною у наданому сертифікаті.

Листом від 05.08.2025 року за № 185/08 позивач повідомив про те, що немає жодних підстав виконувати вимоги, викладені у листі від 04.08.2025 року за № ЦЗВ-20/3244.

29.08.2025 року відповідачем на адресу позивача надіслано вимогу за вих. № ЦЗВ-20/3540 про сплату філії "Центр забезпечення виробництва" АТ "Укрзалізниця" суму гарантії в розмірі 424 350, 00 грн.

29.08.2025 року банком на адресу позивача надіслано вимогу щодо сплати коштів за гарантією за вих. № 12-1/2229 від 29.08.2025 року, в якій зазначено, що 29.08.2025 року банк отримав від бенефіціара письмову вимогу № 3690 від 29.08.2025 року за гарантією щодо сплати коштів у сумі 424 350,00 грн. у зв`язку з неналежним виконанням принципалом зобов`язань за договором, а саме порушення строків поставки товару.

Листом за вих. № 12-1/2263 від 03.09.2025 року банк повідомив позивача про те, що гарант не вправі робити власних висновків щодо наявності чи відсутності обов`язку принципала, а зобов`язаний платити за гарантією, якщо вимога та додані документи за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії, а отже банк має сплатити кошти за представленою вимогою, а тому банк просив перерахувати грошові кошти в сумі 424 350,00 грн. у строк до 04.09.2025 року на користь третьої особи.

05.09.2025 року банк листом-повідомленням за вих. № 12-1/2289 про сплату за вимогою за банківською гарантією № 122132/Т-1638 від 18.04.2025 року повідомив позивача про те, що на підставі вимоги від бенефіціара, про настання гарантійного випадку, а саме: порушення строків поставки товару, що укладено за результатами закупівлі, банк сплатив на користь бенефіціара грошові кошти в розмірі 424 350,00 грн.

16.09.2025 року позивач звернувся до банку з листом за вих. № 212/09 про повідомлення про вчинення відповідачем шахрайських дій, але не дивлячись на це, відповідач направив позивачу претензію за № ЦЗВ-20/3547 від 01.09.2025 року про сплату штрафних санкцій.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

За положеннями статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки, за яким одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 265 Господарського кодексу України).

За приписами частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписи частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов. Наведе кореспондується з вимогами статті 629 Цивільного кодексу України.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 599 Цивільного кодексу України та статтею 202 Господарського кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Спір у даній справі виник у зв`язку з наявністю, на думку позивача, підстав для стягнення з відповідача отриманих ним коштів банківської гарантії у розмірі 424 350,00 грн., яка не підлягала списанню на користь останнього, у зв`язку з належним виконанням позивачем умов Договору.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною 1 статті 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає зазначене у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони (частина 2 статті 200 Господарського кодексу України).

Згідно з статтею 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до статті 561 Цивільного кодексу України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.

Отже, гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов`язок гаранта сплатити кредитору-беніфеціару грошову суму відповідно до умов гарантії у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією.

Відповідно до статті 563 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред`явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано. Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.

Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії (частина 1 статті 565 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 568 Цивільного кодексу України зобов`язання гаранта перед кредитором припиняється у разі: 1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію; 2) закінчення строку дії гарантії; 3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов`язків за гарантією.

Відповідно до Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 639, зареєстрованого Міністерством юстиції України 13.01.2005 року за № 41/10321, гарантія - спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов`язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії; гарантійний випадок - одержання банком-гарантом/банком-контргарантом вимоги бенефіціара, що становить належне представлення, протягом строку дії або до дати закінчення дії гарантії/контргарантії, що свідчить про порушення принципалом базових відносин.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2021 року в справі № 910/16898/19 дійшла висновку, що відповідно до статей 560, 563, 565 Цивільного кодексу України обов`язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією та направлення кредитором гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає.

Верховний Суд у вказаній справі зазначив, що при вирішенні спору про існування обов`язку гаранта платити за гарантією, в предмет доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов`язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією.

З матеріалів справи вбачається, що постачальник не надав передбачений умовами Договору сертифікат відповідності, що є обов`язковим документом на підтвердження якості та відповідності товару при вхідному контролі, який поставлено позивачем за рознарядкою відповідача від 01.07.2025 року за № ЦЗВ-31/518.

За таких обставин, матеріали справи не містять і позивачем суду не надано належних доказів виконання постачальником умов Договору та рознарядки відповідача від 01.07.2025 року № ЦЗВ-31/518 щодо своєчасної поставки товару.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем порушено зобов`язання в частині поставки товару в строку, обумовлений Договором.

В той же час, суд звертає увагу на те, що ні умовами банківської гарантії, ні приписами чинного законодавства сума договірного забезпечення (гарантована сума), яка підлягає виплаті бенефіціару (залізниці), а також сам обов`язок банку з виплати цієї суми не ставиться в залежність від конкретного обсягу невиконаних чи неналежно виконаних принципалом (постачальником) зобов`язань за Договором.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача безпідставно отриманих грошових коштів в розмірі 424 350,00 грн.

Більше того, суд не може погодитись з доводами позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зокрема, зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Тобто зобов`язання з безпідставного набуття та збереження майна можуть бути наслідком таких юридичних фактів: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. При цьому договірний характер правовідносин сторін виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 Цивільного кодексу України у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 20.11.2018 року у справі № 922/3412/17 та від 13.02.2019 року у справі № 320/5877/17 зазначила, що положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України".

Також, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 24.07.2020 року № 922/2216/18, від 19.02.2020 року у справі № 915/411/19, від 21.02.2020 року у справі № 910/660/19, від 17.03.2020 року у справі № 922/2413/19, вказав на те, що положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі шляхом розірвання договору. Крім того, аналогічна позиція була викладена в постанові Верховного Суду від 16.03.2021 року по справі № 910/10233/20.

У даному випадку суд встановив, що грошові кошти в сумі 424 350,00 грн. були перераховані позивачем для компенсації забезпечення за банківською гарантією, а відтак - вони були набуті відповідачем на правовій підставі та у спосіб, що був передбачений господарським зобов`язанням.

З огляду на викладене у сукупності, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу задоволення позовних вимог, і тому правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Отже, права позивача за захистом яких він звернувся до суду відповідачем не порушено, а тому в позові слід відмовити.

Інші доводи, на які посилався позивач, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови у задоволенні позову.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) від 10.02.2010 року у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Витрати по сплаті судового збору, а також витрати позивача на професійну правничу допомогу, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та у строк, які визначені розділом IV ГПК України.

Суддя С.О. Чебикіна