Рішення № 137724049, 26.06.2026, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/481/26

Суддя Господарського суду Закарпатської області Пляцко У.М.,

Розглянула матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут», м. Ужгород

до відповідача Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Смерічка-18», м. Ужгород

про стягнення 65 008,59 грн,

секретар судового засідання Дубик Д.С.

учасники справи не викликались

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом про стягнення з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Смерічка-18» 62 916,48 грн заборгованості за спожиту електричну енергію за жовтень, листопад, грудень 2025 року, 1709,44 грн інфляційних втрат та 382,67 грн - 3% річних з підстав невиконання відповідачем умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 230116 від 01.01.2019.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/481/26 визначено головуючого суддю Пляцко У.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 травня 2026 року.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 11 травня 2026 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, постановив розглянути спір в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи та встановив сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

Крім того, вказаною ухвалою про відкриття провадження у справі суд, у порядку абз. 3 ч. 7 ст. 42 ГПК України, звернув увагу відповідача на його обов`язок зареєструвати свій електронний кабінет на виконання вимог частини шостої статті 6 ГПК України, а також на приписи ч. 10 ст. 165 ГПК України, відповідно до яких суд має право вирішити справу за наявними матеріалами також у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов`язку.

Відповідач не скористався наданим йому правом заперечити проти позовних вимог та надати суду відзив на позов. Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 11.05.2026, яка надіслана судом на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу місцезнаходження відповідача (88000, м. Ужгород, вул. Оноківська, буд. 18) повернута без вручення Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку «Смерічка-18» із зазначенням причини невручення «Адресат відсутній», що підтверджується довідкою Укрпошти та вбачається з відомостей з вебсайту Укрпошти щодо відстеження рекомендованого відправлення за трек-номером R067170029760.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), а також Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б та від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, зокрема, містяться висновки, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Відповідно до ч. ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Порядок вручення судових рішень визначено у ст. 242 ГПК України, за змістом ч. 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Частиною 11 статті 242 ГПК України визначено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Системний аналіз ст. ст. 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 81, 82, 83, 99, 101 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. (схожа правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19 та від 01.04.2025 у справі №908/1766/24).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд цієї справи в суді, мав достатньо часу та можливості надати свої заперечення з приводу предмета спору, та докази, які мають значення для розгляду справи по суті.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Згідно з ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Відтак, відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165, ч. 1 ст. 251 ГПК України у зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати вартості поставленої електроенергії за Договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг за період з жовтня до грудня 2025 року включно, внаслідок чого в нього виникла та рахується заборгованість перед позивачем у розмірі 62 916,48 грн, на яку ТОВ «Закарпаттяенергозбут» за період з 10.02.2026 до 24.04.2026 нараховано 382,67 грн 3% річних та 1709,44 грн інфляційних втрат.

Заперечення (відзив) відповідача

Відповідач не подав відзиву на позовну заяву.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут», як Постачальником та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Смерічка-18», як Споживачем з 01.01.2019 було укладено Договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (надалі Договір), розроблений з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та відповідно до вимог Закону України «Про ринок електричної енергії», Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 (надалі Правила).

Укладений між сторонами Договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг є публічним договором приєднання, розміщений на сайті ТОВ «Закарпаттяенергозбут» (https://zakarpatzbut.energy/uploads/docs/-pro-postacanna.doc) та відповідно до ч. 4 ст. 63 Закону України «Про ринок електричної енергії», п. 7 постанови НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 (тут і надалі в редакції станом на час існування спірних правовідносин) вважається укладеним з моменту, зокрема фактичного споживання будь-яких обсягів електричної енергії (за умови надання рахунка) або оплати рахунка Споживачем (відповідачем у справі).

Згідно з п. 1.1. Договору, цей договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (далі - Договір) є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії виключно побутовим та малим непобутовим споживачам (далі - Споживач) постачальником універсальних послуг (далі - Постачальник) та укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання Споживача до цього Договору, згідно із заявою-приєднання яка є додатком 1 до цього Договору.

Укладення цього Договору можливе шляхом підписання заяви-приєднання, оплати виставленого рахунка, за умови відсутності направлених заперечень щодо договірних умов у цілому чи частково, через особистий кабінет в електронному цифровому вигляді (в установленому законодавством порядку).

На підставі п. 2.1. Договору, за цим Договором Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

За змістом п. 5.1. Договору, споживач розраховується з Постачальником за спожиту електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 3 до цього Договору.

У разі надання у встановленому порядку Постачальником Споживачу повідомлення про зміни умов цього Договору (у тому числі зміну ціни), що викликані змінами регульованих складових ціни (тарифу на послуги з передачі та/або розподілу електричної енергії, ціни (тарифу) на послуги постачальника універсальних послуг) та/або змінами в нормативно-правових актах щодо формування цієї ціни або умов постачання електричної енергії, цей Договір вважається із зазначеної в повідомленні дати зміни його умов (але не раніше ніж через 20 днів від дня надання Споживачу повідомлення):

1) достроково розірваним (без штрафних санкцій) за ініціативою Споживача - у разі надання Постачальнику письмової заяви Споживача про незгоду/неприйняття змін протягом 5 робочих днів з дня отримання такого повідомлення, але не пізніше ніж за 10 календарних днів до зазначеної в повідомленні дати зміни умов договору;

2) зміненим на запропонованих Постачальником умовах - якщо Споживач не надав Постачальнику письмову заяву про незгоду/неприйняття змін.

Оплата рахунка постачальника за цим Договором має бути здійснена споживачем у строки, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів від дати отримання споживачем цього рахунка, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного в комерційній пропозиції, прийнятої споживачем (п. 5.10. Договору).

Як свідчать матеріали справи, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Смерічка-18» з жовтня до грудня 2025 року споживало електричну енергію на об`єкті за адресою: м. Ужгород, вул. Оноківська, 18.

Відповідно до долучених до позовної заяви позивачем рахунків ПЕЕ №230116/10/Ф1 від 08.11.2025 на суму 64 679,04 грн, ПЕЕ №230116/11/Ф1 від 05.12.2025 на суму 2738,88 грн та ПЕЕ №230116/12/Ф1 від 08.01.2026 на суму 315,36 грн вартість спожитої відповідачем за період з жовтня 2025 року до грудня 2025 року включно електричної енергії становить 67 733,28 грн.

Разом з тим, суд встановив, що 12.11.2025 в розмірі 1762,56 грн, 08.12.2025 в розмірі 2738,88 грн та 09.01.2026 в розмірі 315,36 грн відповідачем здійснено часткове погашення заборгованості за спожиту електроенергію, які позивачем зараховано в рахунок часткової оплати заборгованості відповідача за жовтень 2025 року (рахунок ПЕЕ №230116/10/Ф1 від 08.11.2025 на суму 64 679,04 грн).

У зв`язку з несплатою відповідачем рахунків за спожиту електричну енергію позивача в період з жовтня 2025 року до грудня 2025 року включно позивачем 28.01.2026 надіслано Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку «Смерічка-18» вимогу №97/501-16 від 27.01.2026 про сплату в семиденний строк заборгованості за електричну енергію в загальній сумі 62 916,48 грн.

Означена вимога отримана відповідачем 31.01.2026, що вбачається з відстеження поштових відправлень за трек-номером 8800000426305.

При цьому суд враховує, що визначення у зазначеній вимозі семиденного строку для добровільного погашення заборгованості саме по собі не змінює порядку та строків виконання грошового зобов`язання, встановлених договором. Відповідно до пункту 5.10 Договору оплата рахунка постачальника має бути здійснена споживачем у строк, визначений у рахунку, але не менше п`яти робочих днів від дати отримання такого рахунка.

Оскільки матеріалами справи підтверджено отримання відповідачем рахунків саме 31.01.2026, а належних доказів їх отримання у більш ранній строк матеріали справи не містять, суд доходить висновку, що перебіг строку виконання грошового зобов`язання розпочався саме з цієї дати. З урахуванням положень пункту 5.10 Договору останнім днем виконання зобов`язання є 09.02.2026, а тому з 10.02.2026 відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні статті 612 ЦК України. Саме з цієї дати підлягають нарахуванню інфляційні втрати та три проценти річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

З урахуванням викладеного, за твердженням Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут», борг відповідача за поставлену йому в період з жовтня 2025 року до грудня 2025 року включно електричну енергію постачальником універсальної послуги становить 62 916,48 грн, стягнення якого разом із нарахованими трьома відсотками річних та інфляційними нарахуваннями і є предметом судового розгляду у цій справі.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України (надалі також - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статей 525, 526 цього Кодексу зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначені Законом України «Про ринок електричної енергії».

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» (тут і надалі в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) основні умови діяльності учасників ринку електричної енергії та взаємовідносин між ними визначаються нормативно-правовими актами, що регулюють впровадження цього Закону, зокрема, кодексом системи передачі, кодексом систем розподілу; правилами роздрібного ринку; іншими нормативно-правовими актами. Кодекс систем розподілу та правила роздрібного ринку затверджуються Регулятором (Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг).

Згідно з частиною п`ятою статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» правила роздрібного ринку передбачають, зокрема, загальні умови постачання електричної енергії споживачам, систему договірних відносин між учасниками роздрібного ринку, права та обов`язки учасників ринку, процедуру заміни споживачем постачальника електричної енергії, умови та порядок припинення та відновлення постачання електричної енергії споживачу, процедуру розгляду скарг споживачів, особливості постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги, постачальником «останньої надії».

Відповідно до частини першої статті 58 Закону України «Про ринок електричної енергії» споживач має право, зокрема: купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, за умови укладення ним договору про врегулювання небалансів та договору про надання послуг з передачі електричної енергії з оператором системи передачі, а у разі приєднання до системи розподілу - договору про надання послуг з розподілу електричної енергії з оператором системи розподілу; або купувати електричну енергію на роздрібному ринку у електропостачальників або у виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії на об`єктах розподіленої генерації, за правилами роздрібного ринку.

За приписами статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, і договори про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.

Пунктом 93 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що універсальною послугою є постачання електричної енергії побутовим та малим непобутовим споживачам, що гарантує їхні права бути забезпеченими електричною енергією визначеної якості на умовах, визначених відповідно до цього Закону, на всій території України, а відповідно до п. 67 означеної частини статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачальником універсальної послуги є визначений відповідно до цього Закону електропостачальник, який виконує зобов`язання щодо надання універсальної послуги.

Відповідно до абз. 2-4 п. 13 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про ринок електричної енергії» з метою забезпечення надійного та безперервного постачання електричної енергії побутовим та малим непобутовим споживачам відокремлення оператора системи розподілу, кількість приєднаних споживачів до системи розподілу якого перевищує 100 тисяч, здійснюється з урахуванням вимог цього пункту, а саме:

- суб`єкт господарювання, створений у результаті здійснення заходів з відокремлення з метою забезпечення постачання електричної енергії споживачам, у строк не пізніше ніж 12 місяців з дня набрання чинності цим Законом зобов`язаний в установленому порядку отримати ліцензію на провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії;

- упродовж семи років з 1 січня 2019 року такий електропостачальник, який отримав ліцензію на провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії, виконує функції постачальника універсальних послуг на закріпленій території, яка визначається як область, міста Київ та Севастополь, Автономна Республіка Крим, на якій до відокремлення провадив свою діяльність з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами та постачання електричної енергії за регульованим тарифом вертикально інтегрований суб`єкт господарювання;

- фактом приєднання споживача до умов договору постачання універсальних послуг (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, що засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної заяви про приєднання, оплата рахунка постачальника універсальної послуги та/або факт споживання електричної енергії.

Враховуючи те, що ТОВ «Закарпаттяенергозбут» було утворене під час здійснення заходів з відокремлення оператора системи розподілу, на такого відповідно до наведених вище положень Закону покладено обов`язок упродовж семи років з 1 січня 2019 року виконувати функції постачальника універсальних послуг на закріпленій території (перелік суб`єктів господарювання, створених у результаті здійснення заходів з відокремлення розміщений на офіційному веб-сайті НКРЕКП).

Упродовж строку виконання електропостачальником, створеним у результаті здійснення заходів з відокремлення, функцій постачальника універсальних послуг тариф на послуги постачальника універсальних послуг встановлюється Регулятором відповідно до затвердженої ним методики (абз. 5-6 п. 13 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про ринок електричної енергії»).

Згідно з ч. 4 ст. 63 Закону України «Про ринок електричної енергії», постачальник універсальних послуг здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, та на умовах договору постачання універсальних послуг. Договір про постачання універсальних послуг є публічним договором приєднання та розробляється постачальником універсальної послуги на підставі типового договору, форма якого затверджується Регулятором. Постачальник універсальних послуг розміщує договір постачання універсальних послуг на своєму офіційному веб-сайті.

Відповідно до абз. 13 п. 1.1.2. Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 312 від 14.03.2018 року (надалі Правила, в редакції станом на час існування спірних правовідносин), договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг - це домовленість між постачальником універсальних послуг та побутовим або малим непобутовим споживачем, або іншим споживачем, який відповідно до законодавства має право на отримання універсальних послуг, яка передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу постачальником універсальних послуг за цінами постачальника універсальних послуг.

Положеннями п. 13 розділу ХVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ринок електричної енергії», що кореспондуються із абз. 2 п. 2.1.7. глави 2.1 розділу II Правил та п. 7 постанови НКРЕКП від 14.03.2018 №312, фактом приєднання споживача до умов договору постачання універсальних послуг (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, що засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної заяви про приєднання, оплата рахунка постачальника універсальної послуги та/або факт споживання електричної енергії.

Приписами ст. 63 Закону України «Про ринок електричної енергії», п. 7 постанови НКРЕКП від 14.03.2018 року № 312 «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії» визначено, що договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг є публічним та договором приєднання, у зв`язку з чим не потребує його підписання у письмовій (в тому числі електронній) формі з кожним окремим споживачем.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3, 5 ст. 633 Цивільного кодексу України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Враховуючи наведені положення чинного законодавства та з огляду на фактичне споживання відповідачем з 01.01.2019 електричної енергії від постачальника універсальних послуг (позивача у справі) на об`єкті за адресою: м. Ужгород, вул. Оноківська, 18, в тому числі за період з жовтня до грудня 2025 року включно, що підтверджується оплатою відповідачем рахунків постачальника універсальної послуги, слід дійти висновку, що матеріалами справи підтверджується та обставина, що Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Смерічка-18» є споживачем електричної енергії та перебуває в договірних відносинах з ТОВ «Закарпаттяенергозбут» згідно з публічним договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, укладеним шляхом приєднання.

Здійснення відповідачем оплати виставлених рахунків є конклюдентною дією, яка свідчить про прийняття ним умов публічного договору та підтверджує факт приєднання до договору постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг. Такий висновок узгоджується з положеннями пункту 13 розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ринок електричної енергії» та пункту 7 постанови НКРЕКП від 14.03.2018 №312, відповідно до яких фактом приєднання споживача до умов договору є, зокрема, оплата рахунка постачальника та/або фактичне споживання електричної енергії.

При цьому матеріали справи не містять будь-яких доказів звернення відповідача до позивача із запереченнями щодо укладення договору, відмови від його умов, оспорювання обсягів спожитої електричної енергії чи повернення виставлених рахунків без виконання, що також підтверджує наявність між сторонами договірних правовідносин.

Вартість спожитої електричної енергії відповідачем не оспорюється та підтверджується долученими до позовної заяви рахунками ПЕЕ №230116/10/Ф1 від 08.11.2025 на суму 64 679,04 грн, ПЕЕ №230116/11/Ф1 від 05.12.2025 на суму 2738,88 грн та ПЕЕ №230116/12/Ф1 від 08.01.2026 на суму 315,36 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 Закону України «Про ринок електричної енергії», п.п.1 п. 5.2.1. Правил, електропостачальники мають право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію та послуги з постачання електричної енергії відповідно до укладених договорів.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 58 Закону України «Про ринок електричної енергії», п.п. 2 п. 5.5.5. Правил передбачено, що споживач зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

Розрахунки споживача за електричну енергію здійснюються за розрахунковий період, який, як правило, становить календарний місяць відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) (п. 4.19. Правил).

Приписами ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що в силу зобов`язання кредитор вправі вимагати виконання обов`язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов`язань у відносинах, що виникли між сторонами.

Договори, укладені між сторонами, як цивільно-правові правочини, є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов`язання за цими договорами мають виконуватися належним чином (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим за ним рахується заборгованість за поставленому йому постачальником універсальних послуг електричну енергію за період з жовтня до грудня 2025 року включно у розмірі 62 916,48 грн.

За таких обставин, сума основної заборгованості перед позивачем станом на час звернення із позовом та вирішення цього спору становить 62 916,48 грн, яка відповідачем належними та допустимими доказами не спростована, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення як заявлені обґрунтовано та правомірно.

Щодо 3 % річних та втрат від інфляції.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з цим, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Нарахування інфляційних втрат здійснюється окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з поданим позивачем розрахунком, за прострочення оплати відповідачем спожитої електричної енергії позивачем в порядку ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано за період з 10.02.2026 до 24.04.2026 1709,44 грн інфляційних нарахувань та 382,67 грн 3% річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивачем у справі надано суду докази надіслання/вручення відповідачу рахунків на оплату заборгованості за період з жовтня до грудня 2026 року включно (рахунки ПЕЕ ПЕЕ №230116/10/Ф1 від 08.11.2025, ПЕЕ №230116/11/Ф1 від 05.12.2025 та ПЕЕ №230116/12/Ф1 від 08.01.2026) 31.01.2026 разом з вимогою №97/501-16 від 27.01.2026.

З огляду на наведене, враховуючи зазначену оператором поштового зв`язку дату, вручення відповідачу 31.01.2026 (що вбачається з відстеження поштових відправлень за трек-номером 8800000426305), суд, з урахуванням п. 5.10. Договору, п. 4.12. Правил, вважає правомірним нарахування відповідачу 3% річних та втрат від інфляції з 10.02.2026 (5 робочих днів з дати отримання рахунку).

Здійснивши перевірку поданого позивачем розрахунку позовних вимог в цій частині, суд, з огляду на встановлений строк оплати рахунку, вважає правомірними, документально підтвердженими вимоги про стягнення з відповідача 382,67 грн 3% річних.

В той же час, здійснивши власний арифметичний розрахунок заявлених вимог в частині нарахованих втрат від інфляції, судом встановлено, що розмір інфляційних за зазначений позивачем період є більшим (2 614,20 грн), позаяк позивачем при обрахунку позовних вимог в цій частині не враховано показники інфляції в квітні 2026 року.

Разом з тим, враховуючи, що відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог при ухваленні рішення, а відтак підлягають до задоволення судом вимоги про стягнення з відповідача нарахованих позивачем інфляційних втрат на суму 1709,44 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

У постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. також постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).

За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості для реалізації стандарту більшої переконливості (такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №645/5557/16-ц).

Верховний Суд у постанові від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначив про те, що реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Окрім того, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги як обґрунтовано заявлені та документально обґрунтовані підлягають до задоволення судом.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 126, 129, 221, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Смерічка-18» (вул. Оноківська, буд. 18, м. Ужгород, 88000 код ЄДРПОУ 3 22094059) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» (88000, м. Ужгород, пл. Жупанатська, 18, код ЄДРПОУ 41999833) 62 916,48 грн (шістдесят дві тисячі дев`ятсот шістнадцять гривень 48 копійок) заборгованості, 382,67 грн (триста вісімдесят дві гривні 67 копійок) 3% річних, 1709,44 грн (одну тисячу сімсот дев`ять гривень 44 копійки) інфляційних нарахувань та 2 662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок) в повернення сплаченого судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 26 червня 2026 року.

Суддя У.М. Пляцко