Ухвала суду № 137724022, 26.06.2026, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

____________________________

УХВАЛА

"26" червня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/600/26

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М., розглянувши заяву Управління Мукачівської єпархії Української Православної Церкви, м. Мукачево Закарпатської області

про забезпечення позову

у справі №907/600/26

за позовом: Управління Мукачівської єпархії Української Православної Церкви, м. Мукачево Закарпатської області

до відповідача: Ужгородської міської ради, м. Ужгород

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Релігійна організація «Релігійна громада Свято-Миколаївська парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Ужгород», м. Ужгород

про визнання незаконним і скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Управління Мукачівської єпархії Української Православної Церкви через свого представника адвоката Старцева Є.Г. звернулося до Господарського суду Закарпатської області із заявою від 01.06.2026 (вх. № 02.3.1-05/640/26 від 01.06.2026) про забезпечення позову до подання позовної заяви, якою заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову до пред`явлення позовної заяви Управління Мукачівської єпархії Української Православної Церкви до відповідача: Ужгородської міської ради, за участю третьої особи: Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Миколаївська парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Ужгород», який за твердженням заявника буде спрямований на захист належного йому речового права постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 2110100000:50:001:0170 шляхом:

- заборони державним реєстраторам, нотаріусам та іншим суб`єктам державної реєстрації прав вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:50:001:0170 площею 0,0308 га, що розташована за адресою: м. Ужгород, вул. Собранецька, буд. Б/Н, у тому числі щодо реєстрації, зміни, переходу, припинення чи набуття будь-яких речових прав та їх обтяжень стосовно зазначеної земельної ділянки, до набрання законної сили рішенням суду у майбутній справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.06.2026 головуючим суддею для розгляду справи №907/600/26 визначено суддю Лучка Р.М.

Ухвалою від 03 червня 2026 року судом повернуто заяву про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви у зв`язку з нереєстрацією заявником електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі те через незазначення конкретного предмету позовних вимог, з якими заявник має намір звернутися до суду в майбутньому.

22 червня 2026 року Управління Мукачівської єпархії Української Православної Церкви через свого представника адвоката Старцева Є.Г. звернулося до Господарського суду Закарпатської області із позовною заявою від 19.06.2026 (вх. № 02.3.1-05/722/26 від 22.06.2026) до відповідача Ужгородської міської ради, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Релігійна організація «Релігійна громада Свято-Миколаївська парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Ужгород» про визнання незаконним і скасування рішення Ужгородської міської ради №2788 від 04 червня 2026 року «Про впорядкування земельної ділянки по вул. Собранецькій».

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 22.06.2026 матеріали позовної заяви Управління Мукачівської єпархії Української Православної Церкви у справі №907/600/26 передано судді Лучку Р.М.

Після подання позовної заяви позивач звернувся до господарського суду із заявою про забезпечення позову від 24.06.2026 шляхом:

- заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (у тому числі акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») вчинення будь-яких реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та/або прийняття будь-яких рішень спрямованих на реєстрацію речових прав на нерухоме майно, похідних від права власності, у тому числі оренди, суборенди, емфітевзису, прав постійного користування щодо земельної ділянки 2110100000:50:001:0170 площею 0,0308 га, що розташована по вул. Собранецька, буд. Б/Н у м. Ужгороді.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 24.06.2026 заяву про забезпечення позову передано для розгляду судді Лучку Р.М.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначає, що предметом заявлених у справі №907/600/26 позовних вимог є законність рішення відповідача №2788 від 04 червня 2026 року «Про впорядкування земельної ділянки по вул. Собранецькій», яким припинено належне позивачу право постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 2110100000:50:001:0170 площею 0,0308 га та передано зазначену земельну ділянку у постійне користування Релігійній організації «Релігійна громада Свято-Миколаївська парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Ужгород».

За позицією позивача, оскільки оскаржуване рішення вже прийняте та набрало чинності, для його реалізації не вимагається прийняття будь-яких додаткових рішень Ужгородської міської ради, а відтак, існує реальна та безпосередня можливість здійснення державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 2110100000:50:001:0170 за третьою особою ще до вирішення даного спору по суті і ризик зміни правового статусу земельної ділянки не є абстрактним або гіпотетичним, а має реальний та безпосередній характер.

Вважає, що у спірних правовідносинах належним, співмірним та безпосередньо пов`язаним із предметом спору заходом забезпечення позову є заборона державним реєстраторам, нотаріусам та іншим суб`єктам державної реєстрації прав здійснювати будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:50:001:0170 площею 0,0308 га, що розташована по вул. Собранецька, буд. Г/Н у м. Ужгороді, до набрання законної сили рішенням суду у справі, а невжиття зазначених заходів забезпечення позову призведе до виникнення нових речових прав щодо предмета спору та обумовить необхідність подання нових позовів про оскарження реєстраційних дій, що не відповідатиме завданню господарського судочинства та принципу ефективного судового захисту.

Згідно з ч.1 ст.140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

У даному випадку суд не вбачає необхідності здійснення виклику учасників справи для з`ясування додаткових обставин, з огляду на вказані заявником підстави та спосіб забезпечення позову, а також зважаючи на процесуально стислі строки розгляду заяви.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з такого.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 ГПК України, згідно з якою господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).

При вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду або незабезпечення таким рішенням ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 року у справі № 753/22860/17).

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову (висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 08.09.2020 року у справі № 910/1261/20, від 25.09.2020 року № 921/40/20).

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.10.2019 року у справі № 916/1572/19).

Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому, важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

При використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03.12.2020 року у справі № 911/1111/20).

Статтею 129-1 Конституції України визначений принцип обов`язковості судових рішень.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Із урахуванням цього, будь-яке можливе забезпечення позову, у випадку найменшої загрози його невиконання, є виправданим, якщо занижує поріг легітимного сподівання особи на захист свого порушеного права, і є законним, необхідним та збалансованим із правами усіх сторін спору.

Так, предметом оскарження у даній справі є рішення Ужгородської міської ради №2788 від 04 червня 2026 року «Про впорядкування земельної ділянки по вул. Собранецькій».

Зважаючи на те, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, то в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Наведена правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 по справі № 910/1040/18.

При цьому суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав, повинен бути переконаний у тому, що оскаржуване рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними у статті 2 ГПК України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності спірного рішення відповідача та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.

На стадії розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову, суд має встановити наявність саме таких ознак, які свідчать про очевидну протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом, а не встановлювати правомірність/протиправність цього рішення.

Крім того, саме існування очевидних ознак протиправності рішення не може бути єдиною підставою для забезпечення позову шляхом зупинення дії такого рішення, оскільки дана ознака є лише передумовою для такого забезпечення та повинна прийматись судом до уваги із врахуванням іншої підстави забезпечення позову невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України). Співмірність, зокрема передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №910/17014/20 та від 28.07.2021 у справі №910/3704/21).

При використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначити обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами (пункт 8.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №914/1570/20).

Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Відповідно до статей 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України).

А отже, на підтвердження застосування заходів забезпечення позову в даному разі суду має бути надане підтвердження існування реальної загрози, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Більш за те, забезпечення позову має бути максимально обґрунтованим, тобто заявник повинен аргументувати, чому саме невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, без нових звернень до суду.

При цьому, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів та, вживаючи заходи забезпечення позову, слід враховувати, що такі заходи не будуть перешкоджати іншим особам здійснювати покладені на них згідно із законодавством повноваження.

Як встановлено судом, предметом позову у даній справі позивачем визначено оспорення рішення Ужгородської міської ради №2788 від 04 червня 2026 року «Про впорядкування земельної ділянки по вул. Собранецькій», яким, зокрема:

- припинено Релігійній організації Мукачівської єпархії Української Православної Церкви право постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 2110100000:50:001:0170, площею 0,0308 га для громадських та релігійних організацій (будівництво каплиці) на території аеропорту по вул. Собранецькій (п. 1 рішення №2788 від 04 червня 2026 року);

- визнано таким, що втратив чинність Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №102205 від 23.07.2010 та п. 1.11. рішення V сесії міської ради від 04.06.2010 №1466 «Про регулювання земельних відносин» (п. 1 рішення №2788 від 04 червня 2026 року);

- надано Релігійній організації «Релігійна громада Свято-Миколаївська парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Ужгород» у постійне користування земельну ділянку кадастровий номер 2110100000:50:001:0170, площею 0,0308 га для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій на території аеропорту по вул. Собранецькій (п. 2 рішення №2788 від 04 червня 2026 року).

При цьому, пропоновані позивачем заходи забезпечення позову пов`язуються з ймовірною реєстрацією третьою особою права постійного користування спірною земельною ділянкою кадастровий номер 2110100000:50:001:0170, площею 0,0308 га, у зв`язку з чим встановлення підставності вжиття таких заходів на предмет ймовірності істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача в разі задоволення позовних вимог, - слід здійснювати з урахуванням спеціального законодавства у сфері державної реєстрації речових прав, яким є Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (надалі - Закон № 1952-IV).

Так, згідно з ч. 1 ст. 1 Закону № 1952-IV дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону № 1952-IV державній реєстрації прав підлягає, зокрема таке речове право на нерухоме майно, похідне від права власності, як право постійного користування земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону № 1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Правом постійного користування земельною ділянкою за змістом ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України (надалі ЗК України) є право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Приписами ст. 123 ЗК України визначено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється, зокрема, на підставі рішень органів місцевого самоврядування, прийнятих в межах власної компетенції щодо розпорядження земельними ділянками відповідно до ст. 122 ЗК України.

З урахуванням наведеного, відповідач у справі Ужгородська міська рада в межах власної компетенції наділений повноваженням як на надання земельних ділянок комунальної власності Ужгородської міської територіальної громади у постійне користування, так і на припинення відповідного права у визначених в ст. 141 ЗК України випадках, а рішення органу місцевого самоврядування про надання чи про припинення права постійного користування земельною ділянкою є підставою для державної реєстрації речового права постійного користування за правилами Закону № 1952-IV.

В той же час, за змістом абз. 2 ч. 3 ст. 26 Закону № 1952-IV у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України (абз. 3 ч. 3 ст. 26 Закону № 1952-IV).

В обґрунтування наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову позивач посилається на ймовірність здійснення державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 2110100000:50:001:0170 за третьою особою ще до вирішення даного спору по суті і ризик зміни правового статусу земельної ділянки, що унеможливить в рамках цієї справи ефективний захист та відновлення порушених прав Управління Мукачівської єпархії Української Православної Церкви.

В даному аспекті суд враховує, що державна реєстрація припинення речового права постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 2110100000:50:001:0170 позивача та відповідна державна реєстрація цього ж речового права за третьою особою є прямим наслідком прийняття відповідачем оспорюваного у цій справі рішення, а «зміна правового статусу земельної ділянки» у спірних правовідносинах пов`язується не з державною реєстрацією права постійного користування, а з самим фактом прийняття відповідачем рішення №2788 від 04 червня 2026 року «Про впорядкування земельної ділянки по вул. Собранецькій».

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункти 43, 89), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 60).

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна, володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно або іншого речового права підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване речове право, визнається фактичним володільцем правомочностей щодо нерухомого майна, яке надає таке речове право.

При цьому державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, а створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта такого права.

Згідно зі статтею 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, постанові Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 24.01.2020 у справі №910/10987/18, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.

Таким чином, у спірних правовідносинах сам факт державної реєстрації права постійного користування та/або припинення права постійного користування не може вважатися підставою набуття чи припинення такого права, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права, яке пов`язується з прийняттям відповідачем рішення №2788 від 04 червня 2026 року «Про впорядкування земельної ділянки по вул. Собранецькій».

Суд погоджується з позицією позивача, що в спірних правовідносинах існує обґрунтована ймовірність реєстрації третьою особою права постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 2110100000:50:001:0170 площею 0,0308 га, водночас така ймовірність є наслідком дотримання порядку реєстрації речових прав, не унеможливлює ефективний захист інтересів позивача щодо заявленого предмету спору, позаяк в разі скасування судом оспорюваного у цій справі рішення Ужгородської міської ради №2788 від 04 червня 2026 року «Про впорядкування земельної ділянки по вул. Собранецькій», - наведена обставина сама по собі за правилами абз. 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону № 1952-IV буде підставою як для припинення державної реєстрації речового права третьої особи, так і повернення відповідних прав чи обтяжень у стан, що існував до цього шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

Наведеним спростовуються аргументи позивача про необхідність подання ним нових позовів про оскарження реєстраційних дій (в разі задоволення позову в цій справі), а відтак, наразі в суду відсутні підстави вважати, що невжиття пропонованих позивачем заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

При цьому, суд враховує, що відповідно до ч. 11 ст. 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що пропоновані позивачем заходи забезпечення позову шляхом заборони державної реєстрації прав фактично мають намір зупинити дію рішення Ужгородської міської ради №2788 від 04 червня 2026 року «Про впорядкування земельної ділянки по вул. Собранецькій», що в спірних відносинах, з урахуванням вимог Закону № 1952-IV є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог.

Пропоновані позивачем заходи забезпечення суд не може вважати ні адекватним заходом щодо заявленого предмета спору, ані співмірним заявленим вимогам, позаяк по суті заборона виконувати вимоги законодавства у сфері державної реєстрації є непропорційним втручанням в компетенцію органів державної реєстрації речових прав шляхом заборони їм реалізовувати власну правосуб`єктність у сфері державної реєстрації речових прав за відсутності підстав вважати, що невжиття пропонованих позивачем заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Висновки господарського суду за результатами розгляду заяви про забезпечення позову.

В силу положень частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення конкретного позову, та на які така сторона посилається.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням наведеного, суд висновує, що мотиви забезпечення позовних вимог позивачем не пов`язуються з ймовірністю істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду чи ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача у випадку прийняття рішення про задоволення позовних вимог та скасування рішення Ужгородської міської ради №2788 від 04 червня 2026 року «Про впорядкування земельної ділянки по вул. Собранецькій», а доводи Управління Мукачівської єпархії Української Православної Церкви щодо можливості державної реєстрації виникнення чи припинення речового права на спірну земельну ділянку не можуть свідчити про необхідність вжиття заходів забезпечення позову з наведених вище мотивів та спрямовані фактично на зупинення дії оспорюваного у цій справі рішення та є тотожними прийняттю рішення про задоволення позовних вимог, що не відповідає застосуванню інституту забезпечення позову в господарському судочинстві відповідно до Глави 10 Розділу І ГПК України та слугує підставою для відмови у задоволенні заяви позивача.

Частиною 6 ст.140 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Керуючись 2, 4, 5, 7, 13, 14, 15, 74, 86, 136-140, 232-235, 255 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні заяви Управління Мукачівської єпархії Української Православної Церкви від 24.06.2026 про вжиття заходів забезпечення позову шляхом:

- заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (у тому числі акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») вчинення будь-яких реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та/або прийняття будь-яких рішень спрямованих на реєстрацію речових прав на нерухоме майно, похідних від права власності, у тому числі оренди, суборенди, емфітевзису, прав постійного користування щодо земельної ділянки 2110100000:50:001:0170 площею 0,0308 га, що розташована по вул. Собранецька, буд. Б/Н у м. Ужгороді.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строк, встановлені ст.ст.254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалу складено та підписано 26 червня 2026 року.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Суддя Р.М. Лучко