Рішення № 137723699, 26.06.2026, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 червня 2026 року Справа № 903/381/26

Господарський суд Волинської області у складі головуючої судді Бідюк С.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного виробничо-торгового підприємства Світязь, м. Луцьк

до відповідача: Споживчого товариства Джерело 8 Плюс, с. Овадне, Володимирський район, Волинська обл.

про стягнення 10800 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

23.04.2026 до Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Приватного виробничо-торгового підприємства Світязь до Споживчого товариства Джерело 8 Плюс, в якій позивач просить стягнути з відповідача 10800 грн, з яких: 5400 грн заборгованості по тарі, 5400 грн штрафу за несвоєчасне повернення тари, а також 10000 грн витрат на професійну правничу допомогу та 3328 грн витрат по оплаті судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовує неналежним виконанням СТ Джерело 8 Плюс своїх зобов`язань згідно договорів поставки №261/19 від 04.06.2019 та №259/21 від 26.04.2021 в частині повернення тари.

Ухвалою суду від 27.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

13.05.2026 надійшов відзив відповідача, згідно якого із заявленими позовними вимогами не погоджується та заперечує наявність заборгованості перед позивачем. Зазначає, що факт поставки товару фіксувався у видаткових накладних, факт повернення тари також фіксувався на видаткових накладних, шляхом поставлення відповідної відмітки представником позивача, де зазначалась кількість повернутої тари (кег). Облік повернутої тари відповідач вів по видаткових накладних позивача із відповідними відмітками. Із розрахунку неповернутої тари, наданої позивачем, вбачається, що останнім не було взято до уваги дві видаткові накладні, а саме № Б0030011734 від 03.07.2019

(відмітка забрав кег 50 л та підпис представника) та № Б0030010533 від 19.06.2019 (відмітка 1 кег обмін та підпис представника), які зазначенні в розрахунку не повернутої тари та на яких є відмітки про повернення тари. Відлік повернутої тари позивач починає вести з 26.07.2019, а відповідач з 19.06.2019. Відповідач доводить, що вказані накладні не були враховані позивачем при зверненні до суду.

Позивач у відповіді на відзив від 27.05.2026 зазначає, що у всіх видаткових накладних наявна графа «Заборгованість за клієнтом по зворотній тарі». У видаткових накладних, а саме: №60030007584 від 20.05.2020, №60030008820734 від 10.06.2020, №Б0030009357 від 17.06.2020, №Б0030010898 від 08.07.2020, №Б0030011916 від 22.07.2020, №50030012539 від 29.07.2020, МБ0030014253 від 19.08.2020, №50030008350 від 26.05.2021, №60030009268 від 09.06.2021, №Б003000986 16.06.2021, №Б0030010420 від 23.06.2021, №60030012056 від 14.07.2021, які підписані відповідачем без жодних зауважень, зазначена заборгованість по тарі, яка начебто на думку відповідача була повернута. Згідно видаткової накладної №60036012056 від 14.07.2021 передано відповідачу 2 КЕГ 50 л, у графі «Заборгованість за клієнтом по зворотній тарі» зазначено 6 КЕГ 50л, відповідно станом на 14.07.2021 всього у відповідача перебувало 8 КЕГ 50 л. У період 15.07.2021 та 30.09.2021 повернуто було 6 КЕГ 50 л, що не заперечується відповідачем, відповідно 2 КЕГ 50 л відповідачем повернуто не було, тому твердження відповідача про начебто повернення 2 КЕГ 50 л ще у 2019 році не відповідає дійсності. Із копій долучених відповідачем видаткових накладних №Б0030011734 від 03.07,2019 та №60030010533 від 19.06.2019 вбачається, що напис «забрав КГ 50 л» і « 1 КЕГ 50 Л обмін» не відповідає написам видаткових накладним, які наявні в позивача. Написи в накладних ставить безпосередньо представник отримувача товару, який інколи додатково прописом прописує КЕГ який приймає.

Крім цього, позивач звертає увагу суду, що 11.11.2025 відповідачем було отримано повідомлення про розірвання договору поставки і про необхідність повернути тару 2 КЕГ 50л, однак жодних заперечень щодо наявності заборгованості по тарі відповідач не надавав.

16.06.2026 від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив. Відповідач зазначає, що при отриманні товару продавець підписував накладну саме на отримання товару, і не звертав уваги на рядок з самого верху про заборгованість по тарі, так як обмін кегами відбувавсяне кожного разу при поставці товару. Крім того, при поверненні тари експедитор, що привозить товар на магазини, ставить свій підпис та зазначає що «Забрав» відповідну кількість кег, тому і продавець, побачивши відмітки експедитора, ніяких сумнівів не мав та підписав накладні. На накладних №Б0030011734 від 03.07.2019 та №Б0030010533 від 19.06.2016, наявних у відповідача, відповідні відмітки присутні «Забрав кг 50л» та підпис експедитора, на копіях тих самих накладних №Б0030011734 від 03.07.2019 та №Б0030010533 від 19.06.2016, наданих позивачем, також присутні відмітки експедитора про отримання повернення тари. Тому відомостей про не повернення кегів немає. За період з 19.06.2019 по 11.11.2025 від позивача ніяких звернень про не повернення 2 кег 50л не надходило. При перевірці накладних, наявних під час співпраці між сторонами, не знайшлось розбіжностей у поверненні тари, тому відповідач не

надавав відповіді на претензію, оскільки всі кеги були повернуті.

Відповідач просить відмовити у задоволенні усіх позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи господарський суд,

в с т а н о в и в:

04.06.2019 за №261/19 та 26.04.2021 за №259/21 між Приватним виробничо-торговим підприємством «Світязь» (Продавець) та Сподивчим товариством «Джерело 8 Плюс» (Покупець) укладено договори поставки, за умовами яких Продавець зобов`язався продавати продукцію, а Покупець зобов`язався оплачувати цю продукцію та своєчасно приймати її на умовах даного договору.

Відповідно до пункту 1.3 договору при централізованій доставці продукції покупець приймає фактичну кількість продукції від водія-експедитора, який здійснює доставку, ставить печатку на товарній накладній (ТН), підпис відповідальної особи «Покупця».

Отримання продукції підтверджується дорученням або зразками підписів на накладних, які затверджені в генеральному дорученні, що є додатком до даного договору. Покупець зобов`язаний проінформувати Продавця про зміну уповноважених осіб, вказаних в генеральному дорученні, яким довіряє отримувати продукцію від Продавця. У разі, якщо Покупець не повідомив Продавця про зміну уповноважених осіб, яким довіряє отримувати продукцію від Продавця, то вважатиметься, що продукція прийнята уповноваженою особою (п.1.4 Договорів).

Відповідно до п.1.7 Договору №261/19 від 04.06.2019 договір діє до 31.12.2019. Договір №259/21 від 26.04.2021 діє до 31.12.2021.

Якщо жодна із сторін не повідомила письмово про припинення цього договору не пізніше ніж за місяць до закінчення його дії, Договір вважається продовжений на такий самий строк і на тих самих умовах (п.1.8).

Заставна ціна на тару згідно діючому прейскуранту. (п.2.1. Договорів).

Відповідно до п. 2.10, 2.11 Договорів Покупець зобов`язаний повертати Продавцю пляшки (якщо пляшка зворотна) 100% від поставленої кількості; кеги, вуглекислотні балони, ящики, піддони - 100%. Вся зворотна тара повинна бути повернена Покупцем Продавцю в термін не більше 14 календарних днів з дня отримання продукції, але не пізніше ніж за 10 (десять) календарних днів до дати припинення дії цього Договору.

Пунктами 3.5, 3.6 Договорів сторони визначили, що розрахунковим документом за повернену тару і кеги є ТН на повернення зворотної тари з відміткою тарного складу Продавця. Розрахунки за повернену тару проводяться шляхом зарахування взаємних вимог.

Згідно п. 3.10 Договорів у випадку неповернення Покупцем будь-якого виду Тари (кеги, пляшка, ящик, балон) за 10 (десять) календарних днів до дати припинення дії цього Договору, така Тара стає Товаром та вважається проданою Постачальником Покупцю за ціною, визначеною в п. 3.11 Договору та переданою на підставі товарних накладних, оформлених при отриманні продукції. Строк оплати такої Тари становить 5 (п`ять) календарних днів з моменту продажу Тари.

Відповідно до п. 3.11. Договорів сторони домовились встановити вартість тари (кеги, пляшка, ящиків, балонів) виходячи з того, що: вартість одного кега (50 літрів) складає суму 2700 грн. з ПДВ; вартість одного кега (30 літрів) складає суму 2400 грн. з ПДВ; вартість одного кега (20 літрів) складає суму 2100 грн. з ПДВ; вартість одного ящика складає 120 грн. з ПДВ; вартість балона складає 1400 грн. з ПДВ.

Згідно із п.5.7 Договорів у випадку прострочення повернення зворотної тари у строк передбачений п.2.11 Договору, Покупець сплачує Продавцю штраф в розмірі 100 % вартості тари.

Договори було підписано повноважними представниками сторін без будь яких зауважень.

Згідно з кільцевою довіреністю (додатком № 1 до Договорів) Покупець засвідчив паспортні дані та зразки підписів уповноважених осіб на прийняття товару, а саме: Стрижовець Л.С. (договір №261/19 від 04.06.2019), Стрижовець Л.С., Субіцька О.М. та Луцюк В.І. (договір №259/21 від 26.04.2021).

На виконання договірних зобов`язань позивач поставив відповідачу товар, що не заперечується відповідачем. А саме у період з 05.06.2019 по 14.07.2021 ПВТП «Світязь» поставило СТ «Джерело 8 плюс» товар із тарою (кег 50л), що підтверджується видатковими накладними: №Б0030009332 від 05.06.2019, №Б0030010533 від 19.06.2019, №Б0030011168 від 26.06.2019, №Б0030011734 від 03.07.2019, №Б0030013271 від 24.07.2019, №Б0030014283 від 07.08.2019, №Б003005611 від 28.08.2019, №Б0030007584 від 20.05.2020, №Б0030008820734 від 10.06.2020, №Б0030009357 від 17.06.2020, №Б0030010898 від 08.07.2020, №Б0030011916 від 22.07.2020, №Б0030012539 від 29.07.2020, №Б0030014253 від 19.08.2020, №Б0030006672 від 28.04.2021, №Б0030008350 від 26.05.2021, №Б0030009268 від 09.06.2021, №Б0030009868 від 16.06.2021, №Б0030010420 від 23.06.2021, №Б0030012056 від 14.07.2021.

Видаткові накладні підписані відповідачем без зауважень.

Всього при поставці було поставлено тари (кег 50 л) у кількості 23 штуки.

При цьому позивач зазначає, що відповідач частково повернув тару (кеги по 50 л) у кількості 21 шт., не повернуто тари - 2 кеги по 50 л.

07.11.2025 позивачем на адресу відповідача надіслано повідомлення про розірвання договору та повернення тари, в яких він зазначив, що керуючись п.1.8 договорів поставки ПВТП «Світязь» повідомляє про припинення 31.12.2025 договорів поставки №261/19 від 04.06.2019 та №259/21 від 26.04.2021, а також вказав щодо неповернутої відповідачем тари.

Факт надіслання повідомлення відповідачу підтверджується накладною Укрпошти та описом вкладення у цінний лист від 07.11.2025. Повідомлення було отримано відповідачем 11.11.2025, проте вимога про повернення тари відповідачем була залишена без задоволення.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 1 статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Частинами першою та другою статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

Згідно ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, між сторонами виникли цивільні права та обов`язки на підставі договорів поставки, які предметом судового розгляду не були, недійсними в судовому порядку не визнавалися.

За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За загальним правилом, фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Накладна це супроводжуючий первинний документ, що використовується в бухгалтерському обліку та містить основні облікові дані про товар, що передається, відправляється, транспортується. Отже, накладна є належним документом, що підтверджує оформлення договірних відносин між сторонами.

Заперечуючи позовні вимоги відповідач посилається на те, що по розрахунку неповереної тари позивачем не було взято до уваги видаткові накладні, а саме № Б0030011734 від 03.07.2019 та № Б0030010533 від 19.06.2019. Відповідач доводить, що згідно цих накладних ним було повернуто позивачу спірні кеги, про що свідчать відповідні відмітки про повернення тари.

Судом встановлено, що у видатковій накладній № Б0030010533 від 19.06.2019, доданій до позовної заяви, зазначено: «Заборгованість за клієнтом по зворотній тарі - кег пивний 50 л 1 шт». Накладна підписана представником позивача в графі «До перевезення здав» та представником відповідача в графі «Прийняв» - Стрижовець. Також знизу міститься відмітка прописом « 1 кег 50 л».

У видатковій накладній № Б0030010533 від 19.06.2019, наданій відповідачем до відзиву на позов, зазначено: «Заборгованість за клієнтом по зворотній тарі - кег пивний 50 л 1 шт». Накладна підписана представником позивача в графі «До перевезення здав», підпис представника відповідача в графі «Прийняв» відсутній. Також знизу міститься відмітка прописом « 1 кег 50 л обмін» з підписом.

Також у видатковій накладній № Б0030011734 від 03.07.2019, доданій до позовної заяви, зазначено: «Заборгованість за клієнтом по зворотній тарі - кег пивний 50 л 3 шт». Накладна підписана представником позивача в графі «До перевезення здав» та представником відповідача в графі «Прийняв» - Стрижовець. Знизу міститься відмітка прописом «кг 50 л».

У наданій відповідачем видатковій накладній Б0030011734 від 03.07.2019 вказано: «Заборгованість за клієнтом по зворотній тарі - кег пивний 50 л 3 шт». Накладна підписана представником позивача в графі «До перевезення здав», підпис представника відповідача в графі «Прийняв» відсутній. Також знизу міститься відмітка прописом «Забрав кг 50 л» з підписом.

Отже, видаткові накладні, на які посилається відповідач, відрізняються від накладних, наданих позивачем та не містять підпису матеріально-відповідальної особи, уповноваженої СТ "Джерело 8 плюс» на одержання товару від продавця.

Суд звертає увагу, що п. 3.5 Договорів сторони визначили, що розрахунковим документом за повернену тару і кеги є ТН на повернення зворотної тари з відміткою тарного складу Продавця. Накладних на повернення від покупця, які підтверджують повернення спірних 2 кеги по 50 л відповідачем суду не надано.

Поряд із цим, згідно підписаної сторонами видаткової накладної №60036012056 від 14.07.2021 було передано відповідачу 2 кеги 50 л, у графі «Заборгованість за клієнтом по зворотній тарі» зазначено: 6 кег 50л, відповідно станом на 14.07.2021 всього у відповідача перебувало 8 кег 50 л.

У період 15.07.2021 та 30.09.2021 згідно накладних на повернення від покупця №2583 від 15.07.2021, №3665, №366 від 30.09.2021 відповідачем повернуто було всього 6 кег по 50 л, що не заперечується відповідачем. Отже, 2 кеги по 50 л відповідачем повернуто не було, у зв`язку із чим доводи відповідача про повернення 2-х кег по 50 л ще у 2019 році не відповідають дійсності.

Пунктом 3.10 Договорів сторони погодили, що у випадку неповернення Покупцем будь-якого виду Тари (кеги, пляшка, ящик, балон) за 10 (десять) календарних днів до дати припинення дії цього Договору, така Тара стає Товаром та вважається проданою Постачальником Покупцю за ціною, визначеною в п. 3.11 Договору та переданою на підставі товарних накладних, оформлених при отриманні продукції. Строк оплати такої Тари становить 5 (п`ять) календарних днів з моменту продажу Тари.

11.11.2025 відповідачем було отримано повідомлення позивача про розірвання договорів поставки та про необхідність повернути тару 2 КЕГ по 50л, проте жодних заперечень щодо наявності заборгованості по тарі відповідачем матеріали справи не містять. Отримання повідомлення відповідачем підтверджується роздруківкою із сайту Укрпошти щодо відправлення №4300600172423.

Договори поставки з 31.12.2025 є припиненими, у зв`язку із чим у відповідача виник обов`язок сплатити позивачу вартість неповерненої тари.

На день розгляду справи тара відповідачем не повернута, вартість тари не сплачена. Доказів повернення спірної тари відповідачем не надано, наявність заборгованості за неповернену тару відповідачем не спростована.

Враховуючи встановлені судом обставини, заборгованість відповідача становить 5400 грн, підтверджена мтаеріалами справи, є підставною та підлягає до стягнення.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно положень ч.2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно вимог ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 ЦК України).

Згідно із п.5.7 Договорів у випадку прострочення повернення зворотної тари у строк передбачений п.2.11 Договору, Покупець сплачує Продавцю штраф в розмірі 100 % вартості тари.

За порушення договірних зобов`язань на підставі п.5.7 Договорів позивач нарахував відповідачу 5400 грн штрафу.

Перевіривши розрахунок штрафу, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 5400 грн штрафу на підставі п. 5.7 Договорів.

Відповідно із ч.ч. 2-4 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на зазначене, позов підлягає до задоволення у повному обсязі.

Ураховуючи вищевикладене та положення ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору в сумі 3328 грн слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Також у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 10000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Порядок розподілу судових витрат визначений у ст. ст. 129 - 130 ГПК України.

Так, згідно ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру заявлених вимог.

Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні.

Види адвокатської діяльності визначає ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", відповідно до якої ними, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Частинами 1 - 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Тобто, гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру і погодинної оплати (див. п. 4.20 постанови Верховного Суду від 15.04.2025 у справі № 910/6138/24).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Згідно ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

На підтвердження надання ПВТП «Світязь» професійної правничої допомоги до позовної заяви позивач надав: договір №Д26/01/26-1 про надання правничої допомоги від 26.01.2026 з додатковою угодою №1; акт від 08.04.2026 приймання-передачі наданих послуг згідно договору про надання правничої допомоги №Д26/01/26-1 від 26.01.2026 на суму 10000грн.

26.01.2026 між Адвокатським об`єднанням «Преміум Сервіс» та ПВТП «Світязь» укладено договір №Д26/01/26-1 про надання правничої допомоги, відповідно до якого Клієнт доручає, а АО бере на себе зобов`язання надавати Клієнту правничу допомогу у справі про стягнення із СТ «Джерело 8 Плюс» наявної заборгованості по договорах поставки №261/19 від 04.06.2019 та №259/21 від 26.04.2021, в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.

Згідно п. 4.1. договору (з врахуванням додаткової угоди №1 від 20.03.2026) розмір винагороди Адвокатського об`єднання за надання правничої допомоги становить 15 000,00 грн., з яких 5 000,00 грн. за складання та формування заяви про видачу судового наказу про стягнення із СГ «Джерело 8 Плюс» наявної заборгованості по договорах» поставки №261/19 від 04.06.2019 та №259/21 від 26.04.2021, 10 000,00 грн. за складання та формування позовної заяви про стягнення із СТ «Джерело 8 Плюс» наявної заборгованості по договорах поставки №261 /19 від 04.06.2019 та №259/21.

Розрахунки за виконану роботу згідно п.4.1 Договору здійснюються Клієнтому безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на рахунок Адвокатського об`єднання протягом 5 банківських днів з моменту набрання рішенням законної сили у справі, що є предметом Договору (п.4.2).

Як вбачається з акту приймання-передачі наданих послуг від 08.04.2026 згідно договору №Д26/01/26-1 про надання правничої допомоги від 26.01.2026, Адвокатське об`єднання «Преміум сервіс» надало, а Клієнт прийняв наступні послуги: складання та формування позовної заяви про стягнення із СТ «Джерело 8 Плюс» наявної заборгованості по договорах поставки №261 /19 від 04.06.2019 та №259/21; витрачений час 5 год, вартість - 10 000,00 грн.

Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення: при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і, навпаки, підставою для виплати гонорару, визначеного у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (пункти 130, 131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Статтею 126 ГПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов`язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті у порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності у договорі таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19, від 16.02.2023 у справі № 911/1779/21, від 16.01.2025 у справі № 921/112/24.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 висловлену правову позицію, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява №19336/04).

Отже, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Суд також зазначає, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. У той же час, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статті 126, 129 ГПК України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

Клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу відповідачем суду не заявлено.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові №911/969/24 від 20.05.2026 зазначила, що стосовно застосування критеріїв співмірності згідно з частиною четвертою статті 126 ГПК України Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що за відсутності клопотання сторони про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відсутні підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат (додаткові постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, від 15 червня 2022 року у справі № 910/12876/19).

Аналізуючи зазначені норми у сукупності, Велика Палата Верховногоуду висновує, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності обґрунтованих заперечень сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката, зокрема через їх неспівмірність відповідно до частин четвертої - шостої статті 126 ГПК України статті, та/або за власним розсудом, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

Зокрема, суд може змінити розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу згідно з приписами частин четвертої - шостої статті 126 ГПК України як шляхом зменшення загальної суми таких витрат, зокрема у разі їх неспівмірності зі складністю справи, ціною позову чи значенням справи для сторони, так і шляхом відмови у відшкодуванні чи зменшення розміру витрат на оплату окремих послуг адвоката, зокрема у разі їх невідповідності критеріям реальності та розумності або через неспівмірність суми оплати із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) / обсягом наданих адвокатом послуг (коли одна послуга охоплюється і дублюється іншою послугою адвоката, внесеною до розрахунку) тощо.

Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19 тощо).

Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Суд враховує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, пункт 135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Суд зазначає, що надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи №903/381/26 в цілому у сукупності відповідають вимогам статей 73, 75-79 ГПК України, є належними і допустимими.

Водночас, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору.

Принцип пропорційності - загальноправовий принцип, спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються; дозволяє досягти розумного співвідношення між цілями державного впливу та засобами їх досягнення.

У зв`язку із наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Судом враховується, що господарський спір у даній справі є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів, що виникають у зв`язку із неналежним виконанням договору поставки. Справа, за клопотанням позивача, розглядалася судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Крім того, спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України. Відповідно, великої кількості законів і підзаконних нормативно - правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини також не передбачають.

Суд ураховує, що критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям.

З огляду на викладене, суд, керуючись, зокрема, такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також ураховуючи критерій розумності розміру витрат, виходячи з конкретних обставин справи, відповідно до свого внутрішнього переконання, дійшов висновку про не покладення всієї заявленої суми витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн на Споживче товариство Джерело 8 Плюс, та покладення витрат у розмірі 3 000,00 грн, а в іншій частині слід відмовити.

У рішенні Європейського суду з прав людини справі у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Отже, ураховуючи наведене, оцінивши надані позивачем докази, виходячи з наведених вище критеріїв, їх оцінки, викладеної у мотивувальній частині цього рішення, та керуючись статтями 2, 73, 75-79, 80, 123, частиною п`ятою статті 129 ГПК України, суд дійшов висновку про стягнення з Споживчого товариства Джерело 8 Плюс на користь Приватного виробничо-торгового підприємства Світязь 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, які відповідають критеріям справедливості, необхідності, дійсності та розумності їхнього розміру. В іншій частині заяви суд не покладає такі витрати на Споживче товариство Джерело 8 Плюс.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 74, 76-80, 86, 129, 236-240, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Споживчого товариства Джерело 8 Плюс (вул. Покровська, буд.1, с. Овадне, Володимирський район, Волинська обл., код ЄДРПОУ 42937590) на користь Приватного виробничо-торгового підприємства Світязь (вул. Офіцерська, буд.20А, м. Луцьк, Волинська область, код ЄДРПОУ 13364650) 5400 грн заборгованості та 5400 грн штрафу, а всього 10800 грн (десять тисяч вісімдесят грн).

3. Стягнути з Споживчого товариства Джерело 8 Плюс (вул. Покровська, буд.1, с. Овадне, Володимирський район, Волинська обл., код ЄДРПОУ 42937590) на користь Приватного виробничо-торгового підприємства Світязь (вул. Офіцерська, буд.20А, м. Луцьк, Волинська область, код ЄДРПОУ 13364650) 3328,00 грн витрат по сплаті судового збору та 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено 26.06.2026.

Суддя С. В. Бідюк