Рішення № 137722218, 26.06.2026, Балаклійський районний суд Харківської області

Справа № 610/1298/26

провадження № 2/610/1444/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

26.06.2026 Балаклійський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді Тімонової В.М.,

за участю секретаря судового засідання Кучеренко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 610/1298/26 (провадження № 2/610/1444/2026) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СІТІ КОЛЕКТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

26.03.2026 до Балаклійського районного суду Харківської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СІТІ КОЛЕКТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 9296234 від 25.06.2025 в сумі 42006,74 грн.

В обґрунтування пред`явлених позовних вимог представник позивача зазначив, що 25.06.2025 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір № 9296234 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», за яким відповідач отримав грошові кошти в сумі 10000 грн. В подальшому ТОВ «Мілоан» 25.11.2025 року відступило право своєї вимоги до відповідача за кредитним договором на користь ТОВ «ФК «Сіті Колект». На момент виникнення у ТОВ «ФК «Сіті Колект» права вимоги за кредитним договором з боку відповідача існувала заборгованість, але відповідач свого обов`язку зі сплати заборгованості, а ні на користь первісного кредитора, а ні на користь нового кредитора до теперішнього часу не виконав. Тому для відновлення порушеного права позивач вирішив звернутися із вказаним позовом до суду, в якому просить стягнути на свою користь з відповідача заборгованість в розмірі 42006,74 грн., з яких тіло кредиту 10000 грн., комісії з надання кредиту 14625,00 грн., штрафних санкцій за неналежне виконання кредитного зобов`язання - 5000 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 грн., витрати на правничу допомогу у розмірі 12000 грн. та судові витрати пов`язані з підготовкою та направленням документів боржнику 381,74 грн. Посилаючись, що після відступлення права вимоги до відповідача, останнім не здійснено жодного платежу на погашення заборгованості за кредитним договором, в зв`язку з чим позивач змушений звернутися до суду з даним позовом.

Ухвалою Балаклійського районного суду Харківської області від 01.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження та призначено судове засідання.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, у позові просив про розгляд справи у його відсутності, проти винесення заочного рішення не заперечував.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, шляхом направлення судової кореспонденції за місцем реєстрації, на підтвердження чого в матеріалах справи наявна поштова кореспонденція, яка була повернута оператором поштового зв`язку у зв`язку з відсутністю адресату та шляхом розміщення оголошення на сайті «Судова влада». Заяв про відкладення судового засідання чи розгляд справи у відсутність відповідача до суду не надходило. Відзиву на позовну заяву не подано.

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про місце і час судового засідання, суд розглядає справу за його відсутності та згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України постановляє заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Враховуючи, що в судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши надані докази, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 25.06.2025 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 був укладений Договір № 9296234 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 10000 грн. на строк 360 днів.

Сторони в договорі погодили такі умови: сума (загальний розмір) кредиту становить 10000 гривень. Кредит надається загальним строком на 360 днів з 25.06.2025 (дата надання кредиту) до 20.06.2026 (повернення кредиту). Загальні витрати позичальника за кредитом складають 33605,00 грн. Відповідно до умов договору також нараховується: комісія за надання кредиту: 1485,00 грн., яка нараховується за ставкою 14,85 % від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту; проценти за користування кредитом за ставкою 0,0010 % річних на фактичну заборгованість за кредитом; проценти за користування кредитом за ставкою 0,0010 % річних від фактичного залишку кредиту починаючи з другого розрахункового періоду. Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Особливості нарахування процентів та сплати комісії та процентів, а також тіла кредиту встановлені п.2.2.2, 2.2.3 Договору.

Вказаний кредитний договір був укладений в електронному вигляді та підписаний відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором 966938.

Згідно Договору про споживчий кредит, який підписано ОСОБА_1 електронним підписом від 25.06.2025, він був ознайомлений з істотними положеннями отримання кредиту.

ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання за Кредитним договором виконало та надало відповідачу кредит в сумі 10000 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку останнього, яка була зазначена в заяві на отримання кредиту № 9296234, № НОМЕР_1 , що підтверджується платіжним дорученням ТОВ «Мілоан».

25.11.2025 між ТОВ «Мілоан» і ТОВ «ФК «Сіті Колект» був укладений Договір факторингу № ДО-20251125, згідно з умовами якого ТОВ «Мілоан» відступив ТОВ «ФК «Сіті Колект» права грошової вимоги за кредитними договорами, відповідно до реєстру боржників.

Із Витягу Реєстру Боржників вбачається, що позивач ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Колект» набув право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 9296234.

На час розгляду справи судом, відповідачем не надано доказів, що свідчать про погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

За правилами ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Вимогами ст. 639 ЦК України визначено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Положеннями ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» унормовано, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Правилами ч. 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» закріплено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

За змістом ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Згідно з ч. 3 ст. 207 ЦК України використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Правилами ч. 1 ст. 1054 ЦК України унормовано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Положеннями ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За змістом ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Правилами ст. 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до вимог ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням, як це визначено положеннями ст. 516 ЦК України.

Правилами ст. 517 ЦК України закріплено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, як це закріплено вимогами ст. 526 ЦК України.

Положеннями ст.610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, що закріплено вимогами ст.611 ЦК України визначає.

За змістом ч. 1 ст.598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, що визначено положеннями ст. 599 ЦК України.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов`язок довести факт укладення між сторонами кредитного договору та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань, а на відповідача - спростувати розмір існуючої заборгованості.

Враховуючи вищевикладене та те, що відповідач порушує взяте на себе зобов`язання щодо повернення кредиту, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 10000 грн.- тіло кредиту, законні, обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Що стосується нарахованої відповідачу заборгованості за нарахованою неустокою у вигляді штрафу розмірі 5000 грн., суд зазначає наступне.

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 183/7850/22 від 31 січня 2024 року зазначено, що касаційний суд вже робив висновки щодо застосування пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що: на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року в справі №910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі №706/68/23 (провадження №61-8279св23).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Таким чином, суд доходить висновку, що нарахування відповідачу неустойки у вигляді штрафу за невиконання грошового зобов`язання є неправомірним, а відтак у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості зі сплати неустойки у вигляді штрафу у розмірі 5000 грн. слід відмовити.

Зі змісту позовної заяви та додатків до неї вбачається, що до загального розміру заборгованості включено заборгованість за комісією за надання кредиту у розмірі 14625,00 грн.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЗУ «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за надання кредиту може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частини першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження №14-44цс21).

Умови кредитного договору не містять посилань, за які саме послуги фінансової установи беруться вказані кошти.

Оскільки позичальнику встановлено плату за послуги фінансової установи, які за законом, за умовами їх надання один раз на місяць, повинні надаватись безоплатно, а позивачем не надано доказів, що такі послуги надавались відповідачу частіше одного разу на місяць, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за комісією є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню та вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 9296234 від 25.06.2025 за тілом кредиту 10000 грн., в частині стягнення комісії за надання кредиту та штрафних санкцій за неналежне виконання кредитного зобов`язання відмовити.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі12000 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 137 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд відмічає, що, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997за №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 за № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Боттацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п.55 з подальшими посиланнями).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача суду надано: договір про надання правової допомоги №ДО-20260202/001 від 02.02.2026 укладений між ТОВ «ФК «Сіті Колект» та адвокатом Богомоловим В.В., прайс-лист адвоката Богомолова В.В., заявку про надання правової допомоги №17 від 10.02.2026, витяг акту про надання юридичної допомоги №17 від 10.02.2026, платіжну інструкцію №418 про оплату правової допомоги згідно договору №ДО-20260202/001 від 26.02.2026, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Суд дійшов висновку, що заявлена сума відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн. є неспівмірною, зокрема, із складністю справи та виконаними роботами. Зокрема, представником позивача завищені години, які об`єктивно необхідні для вчинення певного виду правової допомоги як правовий аналіз наявних документів у замовника по справі, так і складання позовної заяви про стягнення боргу, представник позивача не брав участі в судовому засіданні. Зазначена категорія справ є поширеною, сама по собі позовна заява є нескладною та не потребує особливих затрат часу на її складання, додатки до позовної заяви, також є наперед визначеними та не потребують великих зусиль для його зібрання.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на необхідності дотримання принципу співмірності при розрахунку судових витрат.

Так, Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц наголосила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У справі № 922/3812/19 Верховний Суд зазначив, що суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17).

Суд вважає, що обґрунтованим та співмірним в даному випадку є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Вирішуючи розподіл судових витрат, пов`язаних з підготовкою та направленням документів боржнику, судом досліджено договір № ДТ-СК-30102025 про надання послуг/виконання робіт з друку, упаковки і розсилки документів, зберігання бланків, конвертів, іншої продукції, датований 30.10.2025, додаток № 3 до договору № ДТ-СК-30102025 про надання послуг/виконання робіт з друку, упаковки і розсилки документів, зберігання бланків, конвертів, іншої продукції, датований 28.01.2026.

При цьому суд приходить до висновку, що суду не надано жодних належних та допустимих доказі того, що кошти, які були перераховані від ТОВ «ФК «СІТІ КОЛЕКТ» до ТОВ «ДІРЕКТ ТЕХНОЛОДЖІ» в сумі 381,74 грн стосуються справи, що розглядається, а не іншої справи. За таких обставин вказані витрати не підлягають до стягнення з відповідача.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України та абз. 1 п. 36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» суд стягує з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір, пропорційно до задоволених вимог в розмірі 633,65 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 89, 247, 258-259, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СІТІ КОЛЕКТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Колект» заборгованість за кредитним договором № 9296234 від 25.06.2025 у розмірі 10 000, 00 гривень, судовий збір у розмірі 633,65 гривень та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 гривень.

В іншій частині позову відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте Балаклійським районним судом за письмовою заявою відповідача, яка має бути подана ним протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Колект», місцезнаходження: м.Київ, просп.Соборності, буд.30А, приміщення 321, ЄДРПОУ 43950742.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Суддя В. М. Тімонова