Рішення № 137721556, 26.06.2026, Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 188/392/26

Провадження № 2/188/1909/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2026 року Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області у складі :

головуючого судді Місюри К.В.

при секретарі Бібіковій В.В.

розглянувши цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Лисичанської міської військової адміністрації Луганської області про визнання права власності на спадкове майно

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулася до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно у зв`язку з наступним.

Вона є донькою померлого ОСОБА_2 , та є спадкоємцем за законом, що підтверджується копіями наступних документів:

свідоцтво про народження

ОСОБА_3 від 28.01.1963, запис № 32;

копія паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 , виданого Лисичанським МВ УМВС України в Луганській області,25.11.1996.

Відповідно до наявного запису у паспорті громадянина України на її ім`я (серія НОМЕР_1 , виданого Лисичанським МВ УМВС України в Луганській області, 25.11.1996 році) зазначено, що місце моєї постійної реєстрації вказано адресу: АДРЕСА_1 . За зазначеною адресою вона постійно мешкала впродовж більше 20 років із своїм батьком ОСОБА_2 , оскільки він потребував постійного догляду через інвалідність 1 групи (геморагічний інсульт головного мозку).

Отже, весь час вана безпосередньо проживала за місцем реєстрації із своїм батьком ОСОБА_2 до його смерті, а також на момент його смерті, мала зареєстроване у передбаченому законом порядку право на постійне проживання з останнім за однією адресою.

Но момент смерті її батька ОСОБА_2 , з ними за однією адресою мешкав її чоловік ОСОБА_4 , який із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса не звертався, на спадкове майно не претендує.

Так, після смерті її батька ОСОБА_2 , вона фактично

вступила в управління спадковим майном і вважається такою, що спадщину прийняла та відповідно до положень частини третьої статті 1268 ЦК України, вважається спадкоємцем, який прийняв спадщину.

На початку березня 2022 року через військову агресію РФ вона була вимушена виїхати до міста Кременчуг, а після переїхала до м.Кропивницький Кіровоградськоїобласті де мешкала та була зареєстрована як ВПО, що підтверджується довідкою про взяттяна облік внутрішньо переміщених осіб від 08.05.2024 року за № 3504-5003275512.

Наразі мешкає та зареєстрована як ВПО у АДРЕСА_2 . Довідка від 24.10.2025 за№ 509-5003857159.

13 лютого 2025 року вона звернулась із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріусу Кропивницького міського нотаріального округу Вишні Інесси Василівни, проте мені було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 на спадкове майно - житловий будинок загальною площею 95,4кв.м., житловою площею 67,93 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та їй було роз`яснено право звернутися до суду за захистом, про що надано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії №11/02-31 від 13.02.2025. Нотаріусом відмовлено мені у видачі свідоцтва про право на

спадщину з причини відсутності правовстановлюючих документів та державної реєстрації права власності на спадкове майно.

Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном використовує відомості єдиних та державних реєстрів шляхом безпосереднього доступу до них, а також обов`язково використовує відомості з Державного реєстру речових прав.

За даними державного реєстру речових прав на нерухоме майно, архівної складової частини тому числі його реєстру прав власності на нерухоме майно, який діяв до 01.01.2013 року, відсутні записи про реєстрацію права власності на житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

За відсутності записів у державному реєстрі речових прав та його складовій частині реєстрі прав власності на нерухоме майно, який діяв до 01.01.2013 року, нотаріус позбавлений можливості зробити відповідний запит до Лисичанського БТІ, через перебування території Луганської області, на якій розташоване вказане нерухоме майно, в окупації.

Отже, на даний час склалась така ситуація, що через Російську агресію проти України та з незалежних від неї причин вона не може отримати свідоцтво про право на спадщину та розпорядитися спадковим майном на власний розсуд.

Враховуючи відсутність іншого , окрім судового , шляху для відновлення невизнаного права власності на житловий будинок, вона і звернулася до суду.

Позивачка в судове засідання не з`явилася , надала суду заяву про розгляд справи без її участі, позовну заяву повністю підтримує та просить задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився , про час та місце слухання справи належним чином повідомлений .

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав .

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є донькою померлого ОСОБА_2 , та є спадкоємцем за законом, що підтверджується копіями наступних документів:

свідоцтво про народження

ОСОБА_3 від 28.01.1963, запис № 32;

копія паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 , виданого Лисичанським МВ УМВС України в Луганській області,25.11.1996.

Відповідно до наявного запису у паспорті громадянина України на ім`я позивачки (серія НОМЕР_1 , виданого Лисичанським МВ УМВС України в Луганській області, 25.11.1996 році) зазначено, що місце її постійної реєстрації вказано адресу: АДРЕСА_1 . За зазначеною адресою вона постійно мешкала впродовж більше 20 років із своїм батьком ОСОБА_2 .

Отже, весь час вона безпосередньо проживала за місцем реєстрації із своїм батьком ОСОБА_2 до його смерті, а також на момент його смерті, мала зареєстроване у передбаченому законом порядку право на постійне проживання з останнім за однією адресою.

Після смерті ОСОБА_2 , позивачка фактично

вступила в управління спадковим майном і вважається такою, що спадщину прийняла та відповідно до положень частини третьої статті 1268 ЦК України, вважається спадкоємцем, який прийняв спадщину.

Наразі позивачка мешкає та зареєстрована як ВПО у АДРЕСА_2 . Довідка від 24.10.2025 за№ 509-5003857159.

13 лютого 2025 року позивачка звернулась із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріусу Кропивницького міського нотаріального округу Вишні Інесси Василівни, проте їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 на спадкове майно - житловий будинок загальною площею 95,4кв.м., житловою площею 67,93 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , про що надано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії №11/02-31 від 13.02.2025р. через відсутність правовстановлюючих документів та державної реєстрації права власності на спадкове майно.

За даними державного реєстру речових прав на нерухоме майно, архівної складової частини тому числі його реєстру прав власності на нерухоме майно, який діяв до 01.01.2013 року, відсутні записи про реєстрацію права власності на житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

За відсутності записів у державному реєстрі речових прав та його складовій частині реєстрі прав власності на нерухоме майно, який діяв до 01.01.2013 року, нотаріус позбавлений можливості зробити відповідний запит до Лисичанського БТІ, через перебування території Луганської області, на якій розташоване вказане нерухоме майно, в окупації.

Відповідно до абз. З ч. 2 ст. 331 ЦК, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. З ст. З Закону України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. З зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконним нормативним актом, зокрема, таким як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56.

Виходячи з вищевикладеного, право власності на майно ОСОБА_2 набув відповідно до чинного законодавства яке діяло на момент його виникнення та підтверджується наступними документами:

договір купівлі-продажу від 02.10.1980 року посвідчений Лисичанською державною нотаріальною конторою Ворошиловградської області Міністерства юстиції Української РСР та зареєстрований в реєстрі за № 1-5370 ( на підставі зазначеного договору купівлі-продажу, право власності ОСОБА_2 на вищезазначений будинок зареєстровано у Лисичанському міжміському БТІ та обліковано у реєстровій книзі за № 3612 від 03 жовтня 1980 року);

технічним паспортом на вказаний будинок також підтверджується, що власником будинку за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

З огляду на зазначене, позивачка має право успадкувати та оформити нерухоме майно, що належало за життя її батькові ОСОБА_2 .

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Статтею 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Згідно з ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Пунктом 4.15 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

У відповідності до ч. 2 п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку встановленому цивільним законодавством. У разі відмови нотаріуса в оформлені права на спадщину особа може звернутись до суду за правилами позовного провадження.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачка надала достатню кількість доказів на підтвердження своїх вимог та належним чином обґрунтувала свій позов.

На підставі викладеного , керуючись ст.ст. ст 4,12, 23,76-82, 136, 247, 265 ЦПК України, ст.ст.319,321,328, , 1268 ЦК України , суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Лисичанської міської військової адміністрації Луганської області про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити .

Визнати за ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , право власності на житловий будинок загальною площею 95,4 кв.м., житловою площею 67,93 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_2 .

У порядку ст. 136 ЦПК України звільнити відповідача від сплати судових витрат.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя К. В. Місюра