Рішення № 137721031, 25.06.2026, Апостолівський районний суд Дніпропетровської області

Номер справи 171/3274/25

Номер провадження 2-а/171/27/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.06.26 м. Апостолове

Апостолівський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Шкарлат Я.Ю.

за участю секретаря судового засідання Бахтіярової Н.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ГУНП в Дніпропетровській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Чумак Т.А., звернувся до суду з даним адміністративним позовом та відповідно до заявлених позовних вимог просить визнати протиправною та скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення № 5504572 про накладення адміністративного стягнення по справі у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 121 КУпАП, винесену інспектором відділення поліції № 8 (м. Апостолове) Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області лейтенантом поліції Ліпатовим Андрієм Олеговичем.

Позов мотивований тим, що 17 серпня 2025 року інспектором ВП № 8 (м. Апостолове) Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області Ліпатовим А.О. стосовно позивача винесено постанову № 5504572 про накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу розміром 510 грн. за те, що 17 серпня 2025 року о 12:16:44 в м. Апостолове, вулиця Ветеранів позивач не був пристебнутий ременем безпеки під час керування автомобілем MAZDA CX-5, НОМЕР_1 , обладнаним засобами пасивної безпеки.

Позивач стверджує, що адміністративне правопорушення не вчиняв та вважає, що вищезазначена постанова є безпідставною і винесена з порушенням норм законодавства України, оскільки 17.08.2025 року близько 12-15 год. він керував належним йому транспортним засобом «MAZDA CX-5», н/знак НОМЕР_1 , по вул. Ветеранів в м. Апостолове Криворізького району і від початку руху на вказаному автомобілі і до моменту зупинки позивача працівниками поліції позивач був пристебнутий ременем безпеки. Ремінь безпеки був відстебнутий позивачем після того, як працівник поліції потребував надати йому документи. Просить позов задовольнити.

Представником відповідача подано відзив на адміністративний позов, у відзиві на позов представник зазначає, що вина позивача у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 121 КУпАП, доведена в повному обсязі: постановою у справі про адміністративне правопорушення № 5504572 про накладення адміністративного стягнення по справі у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, та відеофіксацією. Зазначила, що пояснення позивача щодо відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення має на меті дискредитацію працівників поліції та спробу уникнути встановленої законом адміністративної відповідальності, що є неприпустимим. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представником позивача подано відповідь на відзив, в якій зазначено, що згідно до Постанови Верховного Суду від 26.04.2018 по справі №211/3520/16-а, саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення. Така постанова по свій правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення, а відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 26.04.2018 у справі № 338/1/17 (провадження №К/9901/15804/18) візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку, а для підтвердження порушення Правил дорожнього руху відповідно до ст.251 КУпАП працівники поліції мають надати, зокрема, відеозапис події, фотокартки.

Представник позивача вважає, що постанова у справі про адміністративне правопорушення № 5504572 про накладення адміністративного стягнення по справі у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, стосовно позивача не є належним доказом вчинення позивачем вищевказаного правопорушення. Долучений до відзиву на позов відеозапис на переконання представника позивача також не являється доказом вини позивача, оскільки не містить жодних відомостей про порушення позивачем Правил дорожнього руху.

В судове засідання, призначене на 25 червня 2026 року, позивач та його представник Чумак Т.А. не прибули, представником позивача Чумак Т.А. подано заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи без її участі.

Відповідач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, представником відповідача подано заяву про розгляд справи без її участі.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази з точки зору їх допустимості, належності, достовірності та достатності, суд приходить до наступного.

Згідно ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до п.2 розділу 4 інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України 07.11.2015р. № 1395, зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення повинен відповідати ст.283 КУпАП.

Згідно п.8 ч.1 ст.23 ЗУ «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Пунктом 11 ч.1 ст.23 ЗУ «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично - дорожній мережі.

Згідно з частиною 5 статті 14 ЗУ «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Частиною 1 статті 222 КУпАП передбачено, що органи Національної поліції уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені в тому числі і ч.5 ст.121 КУпАП.

Згідно ч.5 ст.121 КУпАП порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами - тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з п.2.3 (в) ПДР України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.

За ст.16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов`язаний під час руху на автомобілі, обладнаному ременями безпеки, бути пристебнутим.

Статтею 40 ЗУ «Про Національну поліцію» передбачено застосування технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Так, частиною 1 цього Закону закріплено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Відповідно до п.5 розділу III Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1395 від 07.11.2015 (далі - Інструкція), поліцейський під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до її компетенції розгляд цієї справи; 2) чи правильно складено протокол (якщо складання протоколу передбачено КУпАП) та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи повідомлено належним чином осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду (якщо справа не розглядається на місці); 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали, які потрібні для вирішення справи; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Однак працівниками поліції під час розгляду справи 17.08.2025 року не була дотримана процедура розгляду справи про адміністративні правопорушення.

Згідно зі ст.268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

За положеннями ст.249 КУпАП розгляд адміністративної справи проводиться відкрито і за місцем його вчинення.

Позивач зазначив у позові, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення він не міг скористатися своїм правом на захист, оскільки права, передбачені ст.268 КУпАП, йому взагалі не були роз`ясненні, а тому останній не знав, що мав право на правничу допомогу.

Суд погоджується з даними доводами позивача, оскільки вони не спростовані відповідачем належними та допустимими доказами.

Наявність підпису позивача у п.8 оскаржуваної постанови про ознайомлення його з правами, передбаченими ст.268 КУпАП, свідчить про ознайомлення його зі вказаними правами вже після складення оскаржуваної постанови та ознайомлення з її змістом.

Як зазначено у Постанові Верховного Суду від 18.02.2020 р. у справі № 524/9827/16-а, ненадання інспектором можливості реалізувати клопотання особи на захист під час розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Згідно до Постанови Верховного Суду від 26.04.2018 по справі №211/3520/16-а, саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення. Така постанова по свій правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 26.04.2018 у справі № 338/1/17 (провадження №К/9901/15804/18) візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку, а для підтвердження порушення Правил дорожнього руху відповідно до ст.251 КУпАП працівники поліції мають надати, зокрема, відеозапис події, фотокартки.

Відповідно до п.п.1 п.2 розділу 1 Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 18.12.2018 № 1026, застосування працівниками поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, здійснюється з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення.

Долучений до відзиву на позов відеозапис на переконання суду не являється доказом вини позивача, оскільки не містить жодних відомостей про порушення позивачем Правил дорожнього руху.

Так, відеозапис на бодікамеру здійснювався протягом 13:34 хв. з 12:07:56 до 12:21:23.

Під час перегляду відеозапису, що долучений до відзиву на позов, встановлено, що відеозапис розпочинається на 11 секунді з моменту руху автомобіля чорного кольору зліва засобу, що фіксує відеозапис, та на 15 с автомобіль не фіксується на відео. Далі на відео фіксується розмова працівника поліції з водієм та складання постанови про притягнення до адміністративної відповідальності. При цьому зі вказаного відеозапису не можливо встановити чи був водій автомобіля (позивач) пристебнутий ременем безпеки чи ні.

Зі вказаних обставин суд відхиляє доводи представника відповідача як необгрунтовані.

Суд також погоджується з доводами позивача про порушення відповідачем положень ч.2 ст.283 КУпАП, так як посадовою особою не вказано місця вчинення на його думку адміністративного правопорушення позивачем, оскільки зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що у ній зазначено лише назву вулиці та місто без номеру прив`язки будинку чи будь-якої іншої споруди для ідентифікації місця вчинення правопорушення, а тому суд вважає невстановленим, за якою адресу на думку працівника поліції позивачем було скоєно правопорушення.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб`єкта владних повноважень.

Факт порушення ПДР має бути належним чином задокументованим та доведеним належними і допустимими доказами. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.03.2019 р. у справі № 686/11314/17.

Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові у справі № 463/1352/16-а від 08.07.2020 у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягається до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідає принципу верховенства права, а прийняття рішень про притягнення особи до адміністративної відповідальності повинно ґрунтуватись на повному, всебічному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи та оцінці здобутих доказів.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 до ГУНП в Дніпропетровській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

В частині відшкодування судового збору Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 18 березня 2020 року у справі № 543/775/17 дійшла наступного висновку: «За системного, цільового та граматичного тлумачення до наведеного законодавчого регулювання відносин, пов`язаних зі сплатою судового збору, Велика Палата Верховного Суду в контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними застосування норм процесуального права зазначає, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону № 3674-VІ «Про судовий збір», які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають. Разом з тим, з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб».

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України в постанові від 13 грудня 2016 року (провадження № 21-1410а16), вказавши, що чинне законодавство містить ставку судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення та подальшому оскарженні позивачем та відповідачем судового рішення.

Згідно ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, у порядку ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, ураховуючи задоволення позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 484,48 грн.

Керуючись ст.ст.122,251,283,288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст.ст.2,6,11,72-90,242-246,250,255,286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ГУНП в Дніпропетровській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення № 5504572 від 17 серпня 2025 року про накладення адміністративного стягнення по справі у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, стосовно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 121 КУпАП, винесену інспектором відділення поліції № 8 (м. Апостолове) Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області лейтенантом поліції Ліпатовим Андрієм Олеговичем.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУНП в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 484 грн. 48 коп.

Копію рішення суду негайно направити особам, які брали участь у справі.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а в разі його оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Суддя Я.Ю.Шкарлат