Рішення № 137720696, 04.06.2026, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа № 766/17732/25

н/п 2/766/7093/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2026 року Херсонський міський суд Херсонської області у складі:

головуючої судді Шестакової Я.В.

за участю секретаря Сивкович О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ :

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» у грудні 2025 року звернувся до Херсонського міського суду Херсонської області з позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором про надання коштів у кредит № 75822151 від 01.07.2021 року в розмірі 7114,80 грн., з яких: 2100,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 5014,80 грн. сума заборгованості за відсотками, а також 4500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката та сплачений судовий збір у сумі 2422,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 01.07.2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання коштів у кредит № 75822151, за умовами якого Позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 2100,00 грн., строк позики 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,99 % в день (базова процентна ставка/фіксована).

19.11.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» було укладено договір факторингу №1911, відповідно до якого останнє набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, у тому числі за договором про надання коштів у кредит №75822151 від 01.07.2021 року.

03.04.2023 між ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «Фінпром Маркет» було укладено договір факторингу №030423-ФК, відповідно до якого останнє набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, у тому числі за договором про надання коштів у кредит №75822151 від 01.07.2021 року.

Відповідач свої обов`язки за договором не виконує, заборгованість за кредитом та відсотками так і не сплатив, що є порушенням законних прав та інтересів позивача у зв`язку із чим останній звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 15.01.2026 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Від учасників провадження не надійшло заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

19.05.2026 року до Херсонського міського суду Херсонської області надійшов відзив на позовну заяву, підписаний представником відповідача, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог у частині стягнення процентів за користування кредитом у заявленому позивачем розмірі, посилаючись на необхідність застосування обмеження строку їх нарахування межами строку кредитування, визначеного умовами кредитного договору.

25.05.2026 року на адресу Херсонського міського суду Херсонської області надійшла відповідь на відзив за підписом адвоката Ткаченко Ю.О., яка діє в інтересах ТОВ «Фінпром Маркет», та зазначає, що нарахування відсотків і комісій за договором здійснено у відповідності до вимог закону, а викладені у відзиві заперечення є необгрунтованими, у зв`язку із чим підтримує задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача, в судове засідання не з`явилася, в матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечувала

Відповідач та його представник у судове засідання не з`явилася, в матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи за їх відсутності, просять відмовити у задоволенні позовних вимог у заявленому розмірі з підстав, зазначених у відзиві.

За таких обставин суд вважає, що перешкод для здійснення розгляду справи у судовому засіданні за відсутності учасників справи та ухвалення судового рішення немає.

Враховуючи, що сторони не прибули в судове засідання, а перешкод для розгляду справи судом не встановлено, то суд здійснює судовий розгляд у судовому засіданні без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Статтями 13, 81 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Кодексом випадках.

За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Розглянувши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд установив наступні обставини.

Судом встановлено, що 01.07.2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання коштів у кредит (з комісією за надання кредиту) № 75822151, за умовами якого Позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 2100,00 грн., строк позики 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,99 % в день (базова процентна ставка/фіксована) (п.п. 2.1-2.3 Договору).

Договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису zE8dBUOd0O, у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

19.11.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» було укладено договір факторингу №1911, відповідно до якого останнє набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, у тому числі за договором про надання коштів у кредит №75822151 від 01.07.2021 року.

03.04.2023 між ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «Фінпром Маркет» було укладено договір факторингу №030423-ФК, відповідно до якого останнє набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, у тому числі за договором про надання коштів у кредит №75822151 від 01.07.2021 року.

Відповідач ОСОБА_1 користувався кредитними коштами, проте, всупереч умовам договору, свої зобов`язання з повернення кредиту не виконував належним чином і станом на 19.11.2025 року у нього утворилася заборгованість за підрахунками позивача у розмірі 15180,86 грн., з яких: 2100,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 5014,80 грн. сума заборгованості за відсотками.

Відповідно до ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Вивчивши надані суду докази, враховуючи, що договір факторингу, у встановленому законом порядку, не визнаний недійсними, суд вважає, що позивач довів наявність у відповідача кредитної заборгованості за договорами, що укладені з первісними кредитором та наявність права вимоги за ними у позивача.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Аналогічні за змістом висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц, провадження №61-4685св19.

Згідно п. 1 Договору, за цим Договором Позикодавець зобов`язується передати Позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами Договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок Позичальника, а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення Строку Позики, або достроково, та сплатити Позикодавцю плату (Проценти) від суми позики.

Реквізити електронного платіжного засобу позичальника вказано в п. 18 Договору, а саме: НОМЕР_1 .

Факт виконання Первісним кредитором умов Договору підтверджується повідомленням ТОВ «Фінансова компанія «Фінекспрес» про перерахування 01.07.2021 року грошових коштів 2100,00 грн., отримувач: Погребняк Ігор ЕПЗ номер НОМЕР_1 , а також копією платіжної інструкції № 59fb89ad-dc48-4a96-8158-8b4957e44c66 від 01.07.2021 року про перерахування грошових коштів в сумі 2100,00 грн. на карктовий рахунок НОМЕР_1 .

В силу ч.1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду (ч.1 ст. 638 ЦК України).

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч.2 ст. 638 ЦК України).

Частиною 1 статті 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді. Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон), так згідно зі ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З огляду на вказане вище, суд вважає, що між сторонами правомірно укладений договір позики в електронній формі та у відповідності до вимог закону.

Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, у тому числі Закону України «Про електрону комерцію», містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19 та від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20.

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Крім того, суд зазначає, що в статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» перелічена інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит. Зокрема, до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.

Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію») із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.

Споживач зобов`язаний надати кредитодавцю підтвердження про ознайомлення з інформацією, надання якої передбачено частинами другою та третьою цієї статті, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Судом встановлено, що зміст зобов`язання в наведених договорах викладено досить зрозуміло, що дає підстави для висновку про те, що справжня воля сторін договорів зводилась до отримання коштів, які позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частини 2 статті 1054 ЦК України та частини 2 статті 1050 ЦК України наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Крім того, суд зазначає, що в статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» перелічена інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит. Зокрема, до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.

Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію») із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.

Споживач зобов`язаний надати кредитодавцю підтвердження про ознайомлення з інформацією, надання якої передбачено частинами другою та третьою цієї статті, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Судом встановлено, що зміст зобов`язання в наведеному договорі викладено досить зрозуміло, що дає підстави для висновку про те, що справжня воля сторін договорів зводилась до отримання коштів, які позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого кредитним договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12-ц.

Згідно позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Суд зауважує, що у постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

У цьому зв`язку, проценти в нарахованому позивачем розміру по договору надання коштів у кредит № 75822151 від 01.07.2021 року в повному обсязі стягненню з ОСОБА_1 не підлягають виходячи з вищенаведених обґрунтувань, оскільки нарахування встановлених в договорі відсотків після закінчення строків, на які останні укладалися повинно бути припинене, так як у первісного кредитора, а в подальшому у позивача після закінчення строку, на який укладався договір про споживчий кредит, виникло право на отримання від позичальника інфляційних втрат та 3% річних, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, а не процентів, передбачених договором, як плату за користування кредитом.

З наданих позивачем первинних документів, а саме: Договору надання коштів у кредит № 75822151 від 01.07.2021 року, Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, ОСОБА_1 прийняв на себе зобов`язання щодо повернення кредитних коштів (строк кредитування) протягом 30 днів за ставкою 1,99% за один день.

Отже, згідно умов за договором позики № 75822151 від 01.07.2021 року сторонами кредитного договору були погоджені наступні умови: 2100,00 грн. (заборгованість по тілу кредиту)*1,99% (відсоткова ставка) = 41,79 грн. - відсотки за один день; 30 днів (строк кредитування)* 41,79 грн. (відсотки за один день) = 1253,70 грн. - борг за відсотками; 2100,00 (залишок заборгованості по тілу кредиту) + 1253,70 (борг за відсотками) = 3353,70 грн. - борг за кредитом, згідно договору позики.

Враховуючи встановлені обставини, вимоги чинного законодавства, умови кредитного договору та договору факторингу, які дають право ТОВ «Фінпром Маркет», як кредитодавцю, звернутися до суду із позовом про повернення грошових коштів та нарахованих відсотків, суд вважає, що із відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість за договором надання коштів у кредит № 75822151 від 01.07.2021 року в сумі 3353,70 грн., з яких: 2100,00 грн. заборгованість за основним боргом, 1253,70 грн. заборгованість по відсоткам, тобто позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Частиною 1 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Враховуючи, що сторонами не заявлено клопотань про звільнення від сплати судового збору та відсутні підстави для застосування положень ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», суд здійснює розподіл судових витрат відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, згідно з якими судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З платіжної інструкції № 579944767.1 від 25.11.2025 року встановлено, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн.

Оскільки позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно розміру задоволених позовних вимог, які в даному випадку складають (3353,70/7114,80*100)= 47,14 %, отже 1141,92 грн.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4500,00 грн., суд виходить з наступного.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат, зокрема: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України, встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01)).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16.

На підтвердження отриманих правничих послуг позивач надав суду: копію договору про надання правничої допомоги № 25-08/25/ФП від 25.08.2025 року, укладеного між ТОВ «Фінпром Маркет» та адвокатом Ткаченко Ю.О., копію витягу з акту № 4ФП приймання-передачі наданої правничої допомоги від 13.10.2025 року за Договором про надання правничої допомоги № 25-08/25/ФП від 25.08.2025 року щодо передачі-прийняття послуг; копію акту приймання-передачі справ на надання правничої допомоги від 25.08.2025 року, копію платіжної інструкції кредитового переказу коштів № 579939276.1 від 15.10.2025 року про перерахування ТОВ «Фінпром Маркет» на користь ОСОБА_2 коштів в розмірі 157500,00 грн.; копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АХ № 1287257 від 03.09.2025 року; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 2099 від 03.04.2018 року.

Судом встановлено, що спір який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов`язання; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час. Даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Врахувавши характер спірних правовідносин, складність справи, тривалість її розгляду, обсяг виконаних робіт (наданих послуг) і часу, витраченого на виконання цих робіт (послуг), а також пропорційність задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2121,30 грн.

Суд вважає такий розмір витрат дійсним та реальним з урахуванням як об`єму виконаної роботи, так і обставинами справи.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 261-264, 526, 527, 530, 610-611, 625, 627, 628, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст.12, 19, 141, 247, 264-265, 268, 274, 279, 353 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» заборгованість за договором позики № 75822151 від 01.07.2021 року в сумі 3353 (три тисячі триста п`ятдесят три) гривні 70 копійок, з яких: 2100 (дві тисячі сто) гривень заборгованість за основною сумою боргу; 1253 (одна тисяча двісті п`ятдесят три) гривні 70 копійок заборгованість за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» 1141 (одна тисяча сто сорок одну) гривню 92 копійки в рахунок сплаченого при зверненні в суд судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» 2121 (дві тисячі сто двадцять одну) гривню 30 копійок в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування сторін :

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет», юридична адреса: 08205, Київська обл., Бучанський р-н, м. Ірпінь, вул. Садова, буд. 31/33. Код ЄДРПОУ 43311346.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 . РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складено 04.06.2026 року

СуддяЯ. В. Шестакова