Рішення № 137718367, 26.06.2026, Сахновщинський районний суд Харківської області

Справа № 626/2402/25

Провадження № 2/634/25/26

Категорія 45

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.06.2026 року

Сахновщинський районний суд Харківської області у складі головуючого судді - Зимовського О.С., за участі секретаря судового засідання Івченко А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції в сел. Сахновщина Харківської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди,-

встановив:

Представник позивачки - адвокат Таргоній В.М. в інтересах позивача ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю сина позивача, у якій просить стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на її користь 300 000 гривень в якості відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що 16.06.2024, близько о 04 год. 55 хв. на вихідних стрілках залізничної станції Сахновщина Південної залізниці пікут №2, 131 км. (смт. Сахновщина Красноградського району) електропотягом №102 сполучення «Краматорск - Херсон» під управління машиніста Деминтенка О.Ю., смертельно травмовано ОСОБА_2 , 2003 року народження. Внаслідок смерті ОСОБА_2 його матері було спричинено моральну шкоду

Також, представник позивачки вказує, що при визначенні розміру моральної шкоди позивач виходила з наступного:

1. Сам факт загибелі людини під час ДТП є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань його рідних, враховуючи те, що згідно з ч. 1 ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Такого, ж висновку дійшов і Верховний суд у Постанові від 02.11.2020 по справі № 133/1238/17; у Постанові від 06 квітня 2021 року по справі № 545/3210/18; у Постанові від 16 грудня 2020 року по справі № 161/3557/19.

2. Загиблий був молодого віку, загинув у віці 20 років, що додатково завдає матері моральних страждань, оскільки попереду у сина було все життя.

3. Загиблий не встиг утворити власну сім`ю, тому фактично в його сім`ї складалась лише з матері, що свідчить про міцність і стійкість життєвих зв`язків, руйнування яких завдає моральної шкоди.

4. Позивач проживала разом з сином. Сталий життєвий устрій позивача непоправно змінено з незалежних від неї обставин. До смерті сина в позивача було звичне життя. В якому син займав важливе місце. Вона втратила можливість тривалого життєвого зв`язку з своєю дитиною. Який відновлений бути не може.

5. Внаслідок смерті сина позивачка назавжди позбавлена можливості отримувати від сина підтримку та допомогу як моральну так і матеріальну і жодні зусилля з її сторони не зможуть виправити ситуацію, що склалася.

6. Позивачка мала правомірні сподівання отримувати від свого сина допомогу в майбутньому, оскільки з часом в людини природно зменшується можливості самостійно піклуватися про себе, а діти згідно ст. 202 СК України зобов`язані утримувати своїх батьків.

7. Смерть дитини є найтяжчою втратою для матері, як і для будь-якої людини, не може не спричиняти зміну в психоемоційному стані позивачки.

8. Щодо часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану - попередній стан ніколи не може бути відновлений, оскільки смерть є невідворотною і непоправною втратою.

9. Щодо характеру та обсягу страждань - емоції пов`язані зі смертю є особливими емоціями, які неможливо порівняти з будь-якими іншими стражданнями через їх глибину і тяжкість.

10. Передчасна смерть сина стала різкою психотравматичною подією. Особливу увагу заслуговує те, що страждання позивачки, пов`язані зі смертю сина, є не «одномоментними», а «триваючими», тому що його втрата є непоправною подією.

Водночас, представник позивача зазначає, що встановити ціну людського життя неможливо, як і неможливо точно оцінити завдану моральну шкоду, будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Відтак, представник позивачки з врахуванням наведеного та невідновності заподіяної шкоди, її тривалості та глибини страждань, позивачка оцінює розмір грошового відшкодування завданої моральної шкоди у грошовому еквіваленті 300 000 гривень.

На переконання представника позивачки такий розмір є розумним і справедливим і зможе хоча б частково допомогти позивачу в організації свого життя після тяжкої втрати.

За вказаних обставин позивачка змушена була звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою від 03 вересня 2025 року відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання та витребувано у відповідача докази а саме акт службового розслідування аварії.

Ухвалою суду від 24.11.2025. клопотання представника відповідача про витребування доказів було задоволено та витребувано у ВП №1 Берестинського РВП ГУНП в Харківській області інформацію про стан досудового розслідування.

Ухвалою суду від 29.12.2026, долучено до матеріалів справи докази надані представником відповідача та повторно витребувано доказі у ВП №1 Берестинського РВП ГУНП в Харківській області.

Ухвалою суду від 03 квітня 2026 року закрито підготовче провадження у справі, призначено її до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні, встановлено загальний порядок дослідження доказів у справі.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, направила до суду заяву про розгляд справи без її участі та просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача Таргоній В.М. в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача АТ «Українська залізниця» Зибунова Ю.О. просила суд відмовити позивачу в повному обсязі. В направленому до суду відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях зазначила, що з заявленими позовними вимогами не погоджуються, вважає їх незаконними та необґрунтованими. Відповідно до Акту службового розслідування аварії від 24.06.2024 виробничого підрозділу «Красноградської дистанції колії» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» зазначено, що у добу 16.06.2024 при прямуванні поїзду №102 сполученням Херсон-Краматорськ електровоз ЧС-4 3019 на 131 км. пк 2 перегону Сахновщина пк. 146 км., у прямій ділянці колії локомотивна бригада у складі машиніста ОСОБА_3 , та помічника машиніста ОСОБА_4 помітила сторонню особу, яка знаходилась з правої сторони колії, а при наближенні локомотива лягла на рейки, та не реагувала на сигнали електровоза великої та малої гучності. При швидкості 65 км/год. машиніст негайно застосував екстрене гальмування з постійною подачою звукових сигналів великої гучності та застосуванням системи піскоподачі. На які стороння особа не реагувала. Наїзд попередити не вдалось. Поїзд був зупинений на 131 км. пк. 5 о 04 год. 55 хв. При огляді локомотивною бригадою було виявлено травмовану сторонню особу, про що машиніст ОСОБА_3 повідомив ДПС станції Сахновщина з зазначенням про необхідність виклику працівників поліції та швидкої медичної допомоги. Комісією АТ «Українська залізниця» встановлено, що стан утримання залізничної колії та рухомого складу відповідає встановленим нормам. Потерпілий ОСОБА_2 порушив Правила безпеки громадян на залізничному транспорті України. Вини працівників регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» в транспортній події не вбачається.

Крім того, зазначає, що відповідно документів військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_2 проходив військову службу по контракту у військовій частині НОМЕР_1 в період з 20.08.2021 по 04.03.2022 на посаді навідника танкового взводу танкової роти військової частини НОМЕР_1 , а в період з 04.03.2022 по 08.04.2024 на посаді навідника танкового взводу танкової роти танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання бойового завдання з захисту Батьківщини на території Луганської області внаслідок артилерійського обстрілу отримав поранення тяжкого ступеня та в подальшому проходив лікування в медичних закладах. 08.04.2024 на підставі рішення 20 регіональної ВЛК в/ч НОМЕР_2 від 12.02.2024 № 738 був визнаний непридатним до військової служби та виключений зі списків військової частини НОМЕР_1 , відповідно до пункту три частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 04.04.2006 № 3597-ІУ Звільнений з військової служби у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров`я на підставі висновку(постанови)військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переглядом через 6-12 місяців).

Загиблий ОСОБА_2 , перебуваючи у тверезому стані, під час комендантської години знаходився на залізничній колії. Побачивши наближення локомотива, він свідомо ліг на рейки та не реагував на гучні сигнали електровоза. Жодних дій для уникнення зіткнення він не здійснив. Машиніст застосував екстрене гальмування, однак уникнути наїзду не вдалося.

Отже, у віці 21 року загиблий, який пішов захищати батьківщину, пройшов через випробування війною, ще отримав тяжке травмування, що потребувало тривалого лікування та яке змінило його зовнішність. Його життя назавжди змінилося через отримання тяжких поранень. Можна зробити висновок, що унаслідок пережитих подій та отриманих травм психоемоційний стан загиблого зазнав суттєвих змін.

Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що ОСОБА_2 навмисно вийшов на колію у комендантську годину, коли поруч не було свідків, здатних запобігти трагедії. Він свідомо ліг на рейки при наближенні локомотива та не реагував на сигнали машиніста. Це свідчить про усвідомленість і цілеспрямованість його дій, а також про наявність інтелектуальної ознаки умислу.

Сахновщинська селищна рада на адвокатський запит надала лист-відповідь №6432/02-6-22 від 18.11.2025, у якому зазначено, що відповідно до програми соціального захисту населення у вересні 2023 року ОСОБА_1 була виплачена одноразова матеріальна допомога особам з інвалідністю пенсіонерам малозабезпеченим громадянам та іншим категоріям громадян, які опинились у скрутному становищі. Згідно з «Програмою підтримки військовослужбовців, учасників бойових дій та потерпілих внаслідок російської агресії та війни в України, зареєстрованих на території Сахновщинської селищної ради, та членів їх сімей на 2023-2025 роки» у серпні 2023 року ОСОБА_2 було виплачена одноразову допомогу на лікування та реабілітацію після поранення. Отже, з наданих Сахновщинською селищною радою документів видно, що як позивач, так і загиблий неодноразово отримували матеріальну допомогу з місцевих бюджетних програм соціального захисту населення та програм підтримки військовослужбовців і членів їх сімей.

Позивачем не доведено чим підтверджується факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань, не зазначено, якими доказами це підтверджується.

Доказами, що підтверджують розмір моральної шкоди можуть слугувати дані, що підтверджує дійсність моральних страждань, їх тяжкість та зміну звичного способу життя потерпілого, це можуть бути висновок спеціаліста психолога або висновок судового експерта психолога, показання свідків (свідчення друзів, колег), характеристика з місця роботи, виписки з лікарні, якщо потерпілий звертався по допомогу до лікаря невролога чи психіатра, рахунки від приватних психологів чи проходження спеціальних курсів реабілітації. Однак, саме за підсумками психологічного дослідження можна точно встановити, які саме моральні страждання були заподіяні особі даними правопорушенням, наскільки ці моральні страждання (моральна шкода) є важкими, які можливі суми компенсації моральної шкоди будуть адекватні встановленому рівню моральних страждань.

Також позивачем не надано розрахунок моральної шкоди, в матеріалах справи не міститься жодні медичні висновки, рецепти чи довідки про звернення до лікарів, призначення будь-яких медичних препаратів, тощо, а відтак характер та обсяг моральних страждань позивача визначити неможливо. Відтак, посилаючись на норми ЦК та на правові позиції апеляційних судів та Верховного Суду просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

У судовому засіданні встановлено, що згідно копії свідоцтва про смерть серія НОМЕР_3 від 18.06.2024, виданого Сахновщинським відділом реєстрації цивільного стану у Красноградському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Красноград. Красноградського району Харківської області про що 18.06.2024 було складено відповідний акт №130.

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 02.09.2003, ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в смт. Сахновщина, Харківської області про що в книзі записів актів громадського стану про народження зроблено запис за №51. Батьками ОСОБА_2 зазначені: ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

Відповідно до копії висновку судово-медичної експертизи № 12-17/120-КРт/24 від 31.07.2024, смерть ОСОБА_2 настала внаслідок несумісної з життям відкритої черепно-мозкової травми з ушкодженням кісток черепа та головного мозку. всі ушкодження прижиттєві. Вказані ушкодження виникли від дії тупого (тупих) твердого (твердих) предмета (предметів), зі значною силою, не виключно в умовах залізничної травми. Між спричиненою травмою тіла та настанням смерті мається причинний зв`язок. При судово-токсикологічній експертизі крові трупа ОСОБА_2 етиловий, метиловий, ізопропіловий, н-пропіловий, ізобутіловий, н-бутіловий, ізоаміловий спирти не виявлено.

Відповідно копії витягу з ЄРДР №12024221090000642 від 16.06.2024, правова кваліфікація ч. 3 ст. 276 КК України. 16.06.2024 о 05 год. 03 хв. надійшло повідомлення зі служби 102 до ВП №1 Красноградського РВП ГУНП в Харківській області про те, що о 04 год. 55 хв. потяг № НОМЕР_5 зі сполученням Херсон Краматорськ на 130 км. пікет 2 залізничної колії в межах смт Сахновщина, Красноградського району Харківської області. під керуванням водія-машиніста ОСОБА_3 відбулося зіткнення із ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 . який стояв біля залізничної колії та не реагував на звуковий сигнал. ОСОБА_2 помер в кареті швидкої допомоги. Внаслідок отриманих травм.

Згідно Акту службового розслідування аварії від 24.06.2024, 16.06.2024 о 04 год. 55 хв. регіональна філія «Південна залізниця», виробничий підрозділ «Красноградська дистанція колії» перегін, Сахновщина - к.п. 146 км. 131 км. пк 2. Поїзд №102. Сполученням Херсон-Краматорск. Електровоз ЧС-4 №019, локомотивна бригада у складі машиніста ОСОБА_3 , помічника машиніста ОСОБА_4 , виробничого підрозділу «Локомотивне депо Полтава». Потерпілий ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . Діагноз політравма, стан клінічної смерті. Свідки відсутні. Електровоз був позначений двома прозоро-білими вогнями ліхтарями буферного бруса та сигнальним прозоро-білим вогнем прожектора. Подія трапилася на перегоні, поза межами пасажирської посадової платформи. Було застосовано екстрене гальмування з одночасним поданням сигналу великої гучності. Фактичний гальмовий шлях склав 250 м. у добу 16.06.2024 при прямуванні поїзду №102 сполученням Херсон-Краматорськ електровоз ЧС-4 3019 на 131 км. пк 2 перегону Сахновщина пк 146 км., у прямій ділянці колії локомотивна бригада у складі машиніста ОСОБА_3 , та помічника машиніста ОСОБА_4 помітила сторонню особу, яка знаходилась з правої сторони колії, а при наближенні локомотива лягла на рейки, та не реагувала на сигнали електровоза великої та малої гучності. При швидкості 65 км/год. машиніст негайно застосував екстрене гальмування з постійною подачою звукових сигналів великої гучності та застосуванням системи піскоподачі. На які стороння особа не реагувала. Наїзд попередити не вдалось. Поїзд був зупинений на 131 км. Пк 5 о 04 год. 55 хв. При огляді локомотивною бригадою було виявлено травмовану сторонню особу, про що машиніст ОСОБА_3 повідомив ДПС станції Сахновщина з зазначенням про необхідність виклику працівників поліції та швидкої медичної допомоги. Комісією АТ «Українська залізниця» встановлено, що стан утримання залізничної колії та рухомого складу відповідає встановленим нормам. Потерпілий ОСОБА_2 порушив Правила безпеки громадян на залізничному транспорті України. Вини працівників регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» в транспортній події не вбачається.

Відповідно виписки №7875 з медичної карти стаціонарного хворого стоматологічного відділення КНП «Черкаська обласна лікарня». ОСОБА_2 , солдат в/ч НОМЕР_6 з 29.03.23 по 05.04.2023 перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозом: стан після МВТ (14.03.2023); акубаротравма, ВОСП обличчя. ВОСП грудної клітини праворуч; перелом нижньої щелепи; травматична ампутація зубів 46-33; дефект шкіри підборідної ділянки.

Згідно копії виписки № 2649 з медичної карти стаціонарного хворого КНП « Перша Черкаська міська лікарня», ОСОБА_2 , солдат в/ч НОМЕР_6 з 05.04.23 по 03.05.2023 перебував на стаціонарному лікуванні за результатами лікування рани загоїлись, виписаний з одужанням.

Відповідно копії виписки № 4713 з медичної карти стаціонарного хворого КНП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечнікова» відділення щелепна -лицевої хірургії, ОСОБА_2 , солдат в/ч НОМЕР_6 з 15.03.23 по 29.03.2023 перебував на стаціонарному лікуванні за результатами лікування: 15.03.2023 остеосинтез нижньої щелепи. Ревізія рани.

Згідно виписки - епікризу із медичної картки стаціонарного хворого № 16327 КНП «Львівська обласна клінічна лікарня», ОСОБА_2 , солдат в/ч НОМЕР_6 з 11.06.23 по 27.06.2023 перебував на стаціонарному лікуванні за результатами лікування скеровується на ВЛК.

Відповідно до копії свідоцтва про хворобу № 731, 12.02.2024 госпітальна військова-лікарська комісія в/ч НОМЕР_2 провела медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби ОСОБА_2 визнаний непридатним до військової служби з виключення з військового обліку.

Згідно листа - відповіді Сахновщинської селищної ради Берестинського району Харківської області за № 6432/02-6-22 від 18.11.2025, відповідно до програми соціального захисту населення у вересні 2023 року ОСОБА_1 була виплачена одноразова матеріальна допомога особам з інвалідністю пенсіонерам малозабезпеченим громадянам та іншим категоріям громадян, які опинились у скрутному становищі. Згідно з «Програмою підтримки військовослужбовців, учасників бойових дій та потерпілих внаслідок російської агресії та війни в України, зареєстрованих на території Сахновщинської селищної ради, та членів їх сімей на 2023-2025 роки» у серпні 2023 року ОСОБА_2 було виплачена одноразову допомогу на лікування та реабілітацію після поранення.

Також в судовому засіданні були досліджені копії матеріалів кримінального провадження №12024221090000642 від 16.06.2024 за ч. 3 ст. 276 КК України.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У статті 6 Конвенції вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перш статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно зі статтями 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Положення статті 23 ЦК України передбачають, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому, грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21 (провадження № 61-3943св22).

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

Таким чином, розмір моральної шкоди не є конкретно визначеною сумою, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Відповідно до роз`яснень, наведених у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно зі статтею 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини.

Статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що право кожного на життя охороняється законом.

Частинами першої та другої статті 281 ЦК України визначено, що фізична особа має невід`ємне право на життя. Фізична особа не може бути позбавлена життя.

За змістом статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини 2 статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Згідно з положенням статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 461/8496/15-ц суд зазначив, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, слід враховувати вимоги статей 1166, 1187 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Шкода, завдана внаслідок ДТП, з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.

Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 760/28302/18-ц, та від 02 листопада 2020 року у справі № 133/1238/17.

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (частина друга статті 1193 ЦК України).

Оскільки власником поїзд № 102, електровоз ЧС4 №019 є виробничий підрозділ «Локомотивне депо Полтава» регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», а машиніст вказаного локомотиву ОСОБА_3 на момент події працював у цьому депо, тому Акціонерне товариство «Українська залізниця» має нести відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини особи, яка таку шкоду завдала.

У постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 450/4163/18 Верховний Суд зазначив, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Суд враховує, що в даному випадку мала місце груба необережність потерпілого, який в порушення вимог Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України перебував на залізничній колії, що є підставою для зменшення розміру відшкодування за завдану шкоду.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2, 2.3, 2.6 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 19.02.1998 №54, пішоходам дозволяється переходити залізничні колії тільки у встановлених місцях (пішохідні мости, переходи, тунелі, переїзди тощо); перед тим, як увійти в небезпечну зону (ступити на колію), потрібно впевнитись у відсутності поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо). При наближенні поїзда до перону або платформи громадяни повинні стежити за звуковими сигналами, що подаються з локомотива, моторвагонного рухомого складу та іншого спеціального самохідного рухомого складу, уважно слухати оповіщення, що передаються по гучномовного зв`язку; при наближенні поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо) треба зупинитись поза межами небезпечної зони, пропустити його і, впевнившись у відсутності рухомого складу, що пересувається по сусідніх коліях, почати перехід.; переходити і перебігати через залізничні колії перед поїздом (або локомотивом, вагоном, дрезиною тощо), що наближається, якщо до нього залишилося менше ніж 400 м.

Дотримання зазначених Правил не вимагає від пішоходів особливих зусиль, певних навичок чи здібностей.

Крім того, ОСОБА_2 порушив п. 3 Постанови КМУ № 903 від 10.11.1995 «Про правила поведінки громадян на залізничному транспорті», відповідно до якого особи, які не належать до працівників залізничного транспорту, не мають права ходити по залізничних коліях, знаходитися у службових приміщеннях залізниці, крім приміщень, де здійснюється прийом громадян, у вагонах під час їх відстою.

Визначаючи розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню з відповідача, суд також враховує , що пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)», роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, тощо. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2020 року по справі № 752/17832/14-ц наголосила, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, §62, 12.07.2007).

Суд враховує обставини смерті ОСОБА_2 від дії джерела підвищеної небезпеки, допущення потерпілим грубої необережності, що полягала в порушенні пунктів 2.2, 2.3, 2.5 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України. В той же час суд бере до уваги, що позивачка (мати) втратила рідну людину (сина), що дійсно завдало їй моральної шкоди в зв`язку з втратою звичних життєвих зв`язків та необхідністю вживати додаткових заходів до захисту своїх прав, тому, вважає розумним, справедливим та обґрунтованим розміром моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, 50000,00 грн.

В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Доводи представника відповідача АТ «Українська залізниця» про те, що відсутність вини відповідача унеможливлює стягнення шкоди із підприємства, є безпідставними з огляду на таке.

Особливі правила статті 1187 ЦК України застосовуються тоді, коли шкоду завдано джерелом підвищеної небезпеки. Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини.

Згідно з частиною п`ятою статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Оскільки, АТ «Українська залізниця» є законним володільцем джерела підвищеної небезпеки, саме воно є суб`єктом, який несе відповідальність, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Крім того, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10 лютого 2010 року, § 58).

Інші аргументи та доводи сторін специфічними, доречними, важливими та суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і не здатні вплинути на рішення суду.

Підпунктом «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної плати, встановленої на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що відшкодування стосується моральної шкоди, завданої життю та здоров`ю, беручи до уваги позицію, викладену у постанові Верховного Суду у постанові від 24.01.2025 року у справі № 624/946/23, дана сума оподаткуванню не підлягає.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами частини 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У зв`язку з частковим задоволенням позову, з відповідача - Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави належить стягнути судовий збір у розмірі 750 грн.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 3-5, 7-13, 17, 19, 43, 49, 76-81, 89, 141, 211, 223, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 50000,00 грн. без врахування податків зборів та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави витрати зі сплати судового збору в сумі 750 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя: