Рішення № 137717933, 25.06.2026, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер 205/17175/25

Номер провадження2/205/1603/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого судді Курбанової Н. М.,

за участю секретаря судового засідання Коваленко Т. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного навчального закладу «Приазовський державний технічний університет» про стягнення компенсації втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 через систему «Електронний Суд» звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача на його користь компенсацію втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати заробітної плати в розмірі 6404,17 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він з 01.09.2021 по 30.08.2022 працював на посаді викладача кафедри військової підготовки ДВНЗ «Приазовський державний технічний університет». Наказом від 31.08.2021 № 155-05 його було звільнено у зв`язку із закінченням строкового трудового договору. Однак, повний розрахунок при звільненні з позивачем було проведено 24.10.2025. Листом від 27.10.2025 № 75/24-718 позивачу надано довідки-розрахунки коштів виплачених 24.10.2025, зі змісту яких вбачається, що відповідачем не нараховано та не виплачено компенсацію втрати частини доходу. 31.10.2025 на адресу відповідача направлено адвокатський запит від 28.10.2025 №АЗ/10/2025-39 з вимогою надати інформацію про виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків його виплати. Листом від 11.11.2025 № 72/24-782 відповідач не надав вмотивованої відповіді щодо виплати компенсації втрати частини доходу. Позивач вважає неправомірними дій відповідача щодо не проведення нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати за період з 01.03.2022 по 23.10.2025. Виплата заробітної плати була здійснена 24.10.2025 за період з 03.2022 по 08.2022. Отже, несвоєчасне нарахування сум заробітної плати відбулось у зв`язку з неправомірною бездіяльності відповідача, а тому позивач вважає, що має право на отримання компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків його виплати. На думку позивача розмір компенсації втрати частини доходу складає 6404,17 грн. Викладені обставини слугували підставою для звернення до суду із даним позовом.

Ухвалою судді від 19 листопада 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

24 листопада 2025 року позивачем усунуто визначені в ухвалі судді від 19.11.2025 недоліки позовної заяви.

Ухвалою судді від 25 листопада 2025 року відкрито провадження та призначено судове засідання у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

11 грудня 2025 року представник позивача, яка діє на підставі довіреності Лічман О. В., подала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивач наказом ДВНЗ «ПДТУ» №155-07 від 31.08.2021 прийнятий на роботу за строковим трудовим договором на посаду викладача кафедри військової підготовки Університету з 01.09.2021 по 30.08.2022. Після 24.02.2022 позивач не виходив на зв`язок з Університетом і не виконував роботу, хоча трудові відносини формально тривали до 30.08.2022. Наказом ДВНЗ «ПДТУ» №92-07 від 22.08.2022 позивача звільнено 30.08.2022 у зв`язку із закінченням строку трудового договору, що передбачено п. 2 ст. 36 КЗпП України. Тобто, строк трудового договору з позивачем закінчився 30.08.2022. З кінця лютого 2022 року ситуація в м. Маріуполь (юридична адреса та місце провадження діяльності ДВНЗ «ПДТУ») критично погіршилася у зв`язку із повномасштабним вторгненням та надзвичайно активними бойовими діями. Університет фактично припинив роботу в м. Маріуполі через окупацію міста, матеріальна база та документація опинилися в зоні бойових дій. Відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України №334 від 13.04.2022, ДВНЗ «ПДТУ» було тимчасово переміщено з м. Маріуполь до м. Дніпро на базу Національного технічного університету «Дніпровська політехніка». У квітні 2022 року Університет відновив свою роботу в м. Дніпро. Кафедра військової підготовки, де працював позивач, припинила свою діяльність у зв`язку з воєнним станом. За інформацією, наданою Департаменту Міністерства оборони України №62/70-348/23 від 20.03.2024, у період повномасштабного вторгнення підготовка офіцерів запасу на військовій кафедрі була зупинена. Отже, починаючи з березня 2022 року позивач не виконував трудові обов`язки, оскільки навчальний процес на військовій кафедрі більше не здійснювався. Крім того, внаслідок бойових дій Університет втратив частину кадрової документації, включно з відомостями щодо окремих працівників. Керівник військової кафедри також не подавав табелі обліку робочого часу щодо позивача. Зв`язок з позивачем було втрачено, він не звертався до Університету, не повідомляв про себе, не надавав актуальні платіжні реквізити. Університет не мав змоги здійснити йому остаточний розрахунок. Тільки 18.10.2025 позивач направив на адресу Університету заяву (отримано 20.10.2025), в якій вперше попросив здійснити розрахунок: виплатити заробітну плату за лютий-серпень 2022, компенсацію за відпустку та середній заробіток за час затримки розрахунку. У найкоротший термін після надходження заяви позивача Університет розглянув заяву та невідкладно провів виплати на підставі здійснених бухгалтерією детальних розрахунків: сума невиплаченої заробітної плати за березень-серпень 2022 року склала 14 782,02 грн; компенсація за 56 календарних днів невикористаної відпустки становила 4 515,84 грн; середній заробіток за весь час затримки розрахунку (з 31.08.2022 по дату розрахунку) склав 14 446,71 грн. Загальна сума нарахованих позивачу виплат дорівнювала 33 744,57 грн, з якої після утримання податку на доходи та військового збору до виплати підлягало 27 164,38 грн. 24.10.2025 Університет здійснив переказ зазначених коштів на особистий рахунок позивача в АТ «Ощадбанк», що підтверджується платіжною інструкцією. Про проведений платіж та його складові позивача було повідомлено листом-відповіддю від 27.10.2025 №75/24-718, до якого додавались копії детальних довідок-розрахунків нарахованих сум. У цьому листі Університет повідомив, що вимоги заяви від 18.10.2025 виконано в повному обсязі. Також було роз`яснено, що заробітна плата за лютий 2022 не входить до заборгованості, оскільки була виплачена вчасно до початку війни. Після цього адвокат позивача направив адвокатський запит №АЗ/10/2025-39 щодо компенсації втрати частини доходу. Університет листом №72/24-782 від 11.11.2025 відмовив у виплаті, посилаючись на воєнні дії, відсутність вини, а також на добровільне здійснення основних виплат. Водночас, відповідач наголошує, що спірні правовідносини виникли в умовах дії правового режиму воєнного стану, що вплинуло на виконання обов`язків роботодавця. Затримка виплати коштів позивачу безпосередньо зумовлена масштабними бойовими діями, окупацією м. Маріуполя та приміщень Університету, вимушеним переміщенням до м. Дніпро. Фактор війни є об`єктивним і непереборним, що унеможливив своєчасний розрахунок з працівником. Відповідач відновив діяльність навесні 2022 року, при цьому був позбавлений доступу до більшості кадрових та фінансових даних, необхідних для виплат. Відповідач сумлінно виконав свій основний обов`язок перед працівником - виплатив усі належні суми одразу після того, як це стало можливим. Затримка тривала вимушено до встановлення контакту з позивачем та отримання від нього необхідних реквізитів та документів. Позивач більш ніж три роки не виявляв жодної ініціативи отримати кошти раніше, не повідомляв Університет про актуальні способи зв`язку чи виплати. Таким чином, значний період затримки зумовлений не лише об`єктивними обставинами, а й пасивною поведінкою позивача. Лише восени 2025 року позивач звернувся до відповідача, після чого отримав виплати протягом кількох днів. Виплачуючи позивачу середній заробіток за весь час затримки (14,5 тис. грн), Університет фактично вже компенсував працівнику втрачений заробіток за період вимушеного очікування розрахунку. Ця сума є вже відповідальністю і компенсацією роботодавця за затримку розрахунку при звільненні згідно зі ст.117 КЗпП. Отримавши її, позивач опинився у тому самому матеріальному становищі, якби він продовжував отримувати свою середньомісячну зарплату протягом усього часу затримки. Нарахування додатково інфляційної компенсації, на думку відповідача, призвело би до неправомірного подвійного стягнення з огляду на виняткові обставини. Адже позивач не працював з березня 2022 року, проте вже отримав від ДВНЗ «ПДТУ» значний середній заробіток за весь цей період. Стягнення ще й компенсації за знецінення коштів означало б подвійну компенсацію за рахунок відповідача, який сам постраждав від воєнних дій. Враховуючи зазначене, відмова відповідача на вимогу позивача щодо виплати компенсації втрати частини доходу є правомірною. Також наголошували на пропуску позивачем строків позовної давності, оскільки останній був обізнаний про припинення про припинення трудових відносин і наявність заборгованості ще у 2022 році, найпізніше - після припинення трудових відносин 30.08.2022, а до суду звернувся лише 17.11.2025. Жодних поважних причин чи заяв про поновлення строку позивач не навів. Враховуючи, що вимога про основну суму компенсації є безпідставною, відповідно і додаткові вимоги про відшкодування витрат не підлягають задоволенню. Відповідач не вчиняв протиправних дій, які б спричинили позивачу необхідність звернення до суду, навпаки всі основні виплати були здійснені добровільно. За таких обставин стягнення витрат на адвоката було б несправедливим тягарем для відповідача. Також зазначили, що інфляційні витрати за перший і останній місяць кожного розрахункового періоду не повинні входити до розрахунку. Сума ж компенсації обчислюється, як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів). Виходячи з викладеного, правильний розрахунок визначає суму компенсації у розмірі 4579,32 грн. На підставі викладеного, просили суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

15 грудня 2025 року позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що відповідач по суті визнає наявність трудових відносин з позивачем, та зазначає, що такі трудові відносини тривали з 01.09.2021 по 30.08.2022. Відповідачем не було здійснено повідомлення позивача про зміну місця перебування відповідача та умови праці за новим місцем рошташування відповідача, хоча відповідачу були доступні такі засоби зв`язку з позивачем як телефонний зв`язок, особиста електронна пошта позивача, корпоративна електронна пошта позивача, мессенджери та соціальні мережі. Відповідач зазначає, що у квітні 2022 року ним була відновлена діяльність. Разом із тим відповідачем жодного разу не зазначається які дії ним вчинялися для повідомлення позивача про нове місце розташування університету. Також відповідачем не вчинялись дії щодо внесення пропозицій позивачу про переведення на інші посади. Фактично відповідач заявляє, що з квітня 2022 університет почав своє повноцінне функціонування в місті Дніпро, що свідчить про відсутність у відповідача причин для звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці. Платіжні реквізити позивача не змінювались, а тому не потребували уточнення. Відповідач дійсно виплатив восени 2025 року заборгованість із заробітної плати позивачу, однак такі дії аж ніяк не відміняють дію Закону щодо проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати. Інші обставини та спори про які зазначає відповідач були врегульовані сторонами в досудово. Також зазначив, що відповідач не надав суду клопотання про зменшення судових витрат. Також навів суду оновлений розрахунок розміру компенсації втрати частини доходу у розмірі 5895,63 грн.

22 грудня 2025 року представник відповідача подала до суду заперечення на відповідь на відзив, у якому зазначено, що посилання позивача на питання повідомлення, можливого переведення, організації діяльності Університету чи сплати ЄСВ є юридично нерелевантними для вирішення спору про компенсацію втрати частини доходу. У цій справі затримка виплати була безпосередньо зумовлена об`єктивними обставинами, а саме: активними бойовими діями та окупацією м. Маріуполь Донецької області, фактичною втратою доступу до кадрової та фінансової документації, припиненням діяльності кафедри військової підготовки, а також тривалою відсутністю зв`язку з позивачем. Факт переміщення Університету до м. Дніпро, підтверджений наказом, поданим разом із відзивом, не означав автоматичного відновлення доступу до архівів і первинних кадрово-фінансових документів, що залишилися на окупованій території. Відсутність централізованої евакуації та самостійний виїзд працівників призвели до розпорошення персоналу, переривання документообігу та необхідності відтворювати бази даних, штатні й розрахункові відомості фактично з нуля. За таких умов саме по собі відновлення діяльності не створювало реальної можливості своєчасно здійснити повний і коректний розрахунок без відновлення даних та комунікації з позивачем. Тому доводи позивача про відсутність поважних причин є безпідставними, не враховують спеціального правового режиму воєнного стану та спростовуються наведеними обставинами і поданими представником відповідача матеріалами. Твердження позивача про нібито прямий умисел відповідача в ухиленні від виплати заробітної плати є оціночними та такими, що не підтверджені належними і допустимими доказами. Навіть за умови гіпотетичного визнання права позивача на компенсацію, його розрахунок є внутрішньо суперечливим та необґрунтованим. Так, позивач включає до добутку індексів інфляції місяць фактичної виплати доходу, що прямо суперечить пункту 4 Порядку № 159, подає різні суми компенсації у позові та у відповіді на відзив, не обґрунтовує застосування однакової суми заборгованості до всіх періодів. Витрати на правничу допомогу не підлягають стягненню або, як мінімум, мають бути зменшені судом до розумного рівня, оскільки заявлений розмір таких витрат є завищеним та неспівмірним зі складністю справи. У зв`язку з наведеним відповідач наполягає на відмові у задоволенні позову в повному обсязі.

06 квітня 2026 року позивач подав до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив зменшити розмір позовних вимог та вважати вірним розрахунок заборгованості, наданий у відповіді на відзив, який складає 5 895,63 грн. та додатково стягнути судові витрати на користь позивача.

Позивач в судове засідання не з`явився за невідомими суду причинами, про дату час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, заяв про відкладення розгляду справи чи поважність причин неявки до суду не надходило. Позиція позивача викладена у позові та відповіді на відзив, які долучені до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання не з`явилась, однак надала суду клопотання про розгляд справи без її участі за наявними в матеріалах справи письмовими поясненнями та доказами. (а.с. 84-85)

Дослідивши матеріали справи та письмові докази, давши їм оцінку в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, та підтверджено матеріалами справи що відповідно до витягу з наказу №155-07 від 31.08.2021 ОСОБА_1 , логіста ТОВ «Склосервіс», прийнято за сумісництвом на посаду викладача на 0,25 ставки кафедри військової підготовки Державного навчального закладу «Приазовський державний технічний університет» (далі ДВНЗ «ПДТУ») за строкоим трудовим договором з 01.09.2021 по 30.08.2022 з окладом 2067,10 грн. на місяць за рахунок спеціального фонду кафедри з надбавкою 10% за вислугу років. (а.с. 28)

Відповідно до витягу з наказу №92-07 від 22 серпня 2022 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади 30.08.2022 у зв`язку із закінченням строку трудового договору згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України. Компенсація за невикористану щорічну основну відпустку за період роботи з 01.09.2021 по 30.08.2022 56 календарних днів. (а.с. 27)

Згідно довідки-розрахунку заробітної плати без номеру та дати, за підписом головного бухгалтера ДВНЗ «ПДТУ» розмір заробітної плати ОСОБА_1 за період з березня по серпень 2022 року склав 14 782,02 грн. (2463,67 грн. на місяць). (а.с. 29)

18 жовтня 2025 року позивач звернувся до ДВНЗ «ПДТУ» із заявою про виплату заборгованості та компенсації, за результатами розгляду якої листом від 27.10.2025 позивача повідомлено, що на підставі бухгалтерських розрахунків ДВНЗ «ПДТУ» буде здійснено виплату на вказані в заяві реквізити відкритого на його ім`я рахунку. (а.с. 24, 58)

У відповідь на адвокатський запит представника позивача від 28.10.2025, листом від 11.11.2025 повідомлено, що університетом розглянуто та задоволено заяву ОСОБА_1 від 18.10.2025 про виплату недоотриманих коштів заробітної плати з лютого 2022 по серпень 2022; компенсації за невикористану основну відпустку в розмірі 56 календарних днів; виплату середнього заробітку за час не проведення повного розрахунку при звільненні. Також здійснено виплату грошових коштів на підставі детальних розрахунків. Додатково повідомлено, що заробітна плата за лютий 2022 року не включена до суми недоотриманих коштів, оскільки така виплата здійснена ОСОБА_1 до початку повномасштабного вторгнення, про що йому відомо, оскільки такі грошові кошти, в передбачений законом строк, перераховані на його особистий банківський рахунок. (а.с. 25-26, 30-31)

Згідно платіжної інструкції №1398 від 24 жовтня 2025 року ДВНЗ «ПДТУ» сплатило на рахунок позивача грошові кошти у сумі 27 164,38 грн., призначення платежу розрахункові за жовтень 2025 р. (а.с. 23)

Зарахування вказаних грошових коштів у сумі 27 164,38 грн. на банківський рахунок позивача підтверджується відповідним скріншотом з мобільного додатку банку. (а.с. 22)

Листом від 20.03.2024 про надання узагальненої інформації за 2020-2023 роки повідомлено департамент військової освіти і науки Міністерства оборони України, що вся документація кафедри військової підготовки ДВНЗ «ПДТУ» залишилась в зруйнованій будівлі університету у м. Маріуполь. У зв`язку з відсутністю матеріальної бази заняття на кафедрі з квітня 2022 тимчасово припинені. Зарахування громадян України на військову підготовку за програмою підготовки офіцерів запасу та навчальні збори у 2022-2023 навчальних роках не проводилось. (а.с. 60)

Згідно наказу Міністерства освіти і науки України №334 від 13 квітня 2022 року тимчасово переміщено ДВНЗ «ПДТУ» разом з відокремленими структурними підрозділами на базу НТУ «Дніпровська політехніка» (а.с. 61)

Так, питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).

Відповідно до ст. 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення). (стаття 2 Закону).

За змістом ст. 3 Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону).

Відповідно до ст. 6 Закону Компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі заробітної плати) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Відповідно до п. 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

Вирішуючи питання компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, насамперед необхідно з`ясувати, на який саме вид доходу провадиться така компенсація.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі за конституційним щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці.

За висновком Конституційного Суду України, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Отже, положення Закону № 2050-III та Порядку № 159 вказують на те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, зокрема, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами і зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Таким чином, оскільки несвоєчасна виплата сум заробітної плати відбулась з вини установи ДВНЗ «ПДТУ», що нараховує і виплачує заробітну плату, тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Розрахунок розміру компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в останній редакції у розмірі 5895,63 грн. наведено позивачем у відповіді на відзив, однак суд не може погодитись із таких розрахунком, виходячи з наступного.

Приклад обчислення суми компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати наведено у додатку до Порядку №159 (зі змінами та доповненнями), відповідно до якого, у розрахунок не включається індекс споживчих цін за місяці: в якому нараховано грошовий дохід, в якому виплачено грошовий дохід, а також в яких індекс споживчих цін не перевищує 100 відсотків.

Виходячи з того, що відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, зважаючи на те, що позивачем надано уточнюючий розрахунок, який не спростовано відповідачем, роз остаточно визначено розмір позовних вимог у сумі 5 895,63 грн., суд вважає що саме ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, згідно з частиною третьою статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.

Однак, у даному випадку вказана норма не підлягає застосуванню, оскільки передбачає звільнення від фінансової, адміністративної та кримінальної відповідальності посадових осіб за порушення строків оплати праці, при цьому не скасовує та не змінює дію Закону України № 2050-III.

В той же час, судом встановлено, та не заперечувалось відповідачем, що ДВНЗ «ПДТУ» фактично відновило свою діяльність з квітня 2022 у місті Дніпрі на базі НТУ «Дніпровська політехніка», доказів, що порушення зобов`язання щодо строків оплати праці після відновлення діяльності, тобто з квітня 2022 до моменту виплати заборгованості 24.10.2025, сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили, суду надано не було.

Щодо строків позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України (в редакції до 11.12.2025) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Однак, ч. 1 ст. 233 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, згідно з Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025.

Конституційний суд у своєму рішенні зазначив, що установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Отже, строк звернення до суду щодо стягнення заробітної плати або інших платежів не обмежений.

При цьому, позивач у позові зазначав, що про порушення свого права, йому стало відомо 11.11.2025, а до суду він звернувся 17.11.2025. Таким чином, у даному випадку строки позовної давності позивачем не порушені.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Так, згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 4-6 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення.

Так, Верховний Суд у справах №905/1795/18 та №922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу адвоката, суду надано договір про надання правничої допомоги №12/11-25 від 12.11.2025, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Котович І. О., який містить деталізацію щодо характеру правової допомоги (п.п. 1.5 договору), яку адвокат надаватиме клієнтові; протокол погодження гонорару від 12.11.2025, який є додатком до договору та в якому погоджено розмір гонорару адвоката у сумі 7 000 грн; а також акт приймання-передачі наданих послуг №1 від 12.11.2025, відповідно до якої позивачу надано правову допомогу у виді підготовки позовної заяви та оформлення додатків. (а.с. 34)

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Така правова позиція також підтверджена усталеною практикою Верховного Суду.

Проте, виходячи з положень ч. 3 ст. 141 ЦПК України, враховуючи співмірність складності справи та обсягу виконаної адвокатом роботи, критерію їх необхідності та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, суд вважає, що зазначені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000 грн. є завищеними. Правова позиція у подібних спорах є сталою, правом на участь в судових засіданнях представник позивача не скористався, будь-яких клопотань чи заяв щодо витребування доказів тощо представник не подавав, позов направлено в електронному виді.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що заявлені витрати в розмірі 7000 грн. є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності витрат, розумності їх розміру, а тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати в розмірі 3 500 грн.

Крім цього, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ :

Позов ОСОБА_1 до Державного навчального закладу «Приазовський державний технічний університет» про стягнення компенсації втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати заробітної плати задовольнити.

Стягнути з Державного навчального закладу «Приазовський державний технічний університет»на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати в розмірі 5 895 (п`ять тисяч вісімсот дев`яносто п`ять) гривень 63 коп.

Стягнути з Державного навчального закладу «Приазовський державний технічний університет»на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 коп., а також витрати на правову допомогу у розмірі 3500 (три тисячі п`ятсот) гривень.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про сторін по справі:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;

відповідач Державний навчальний заклад «Приазовський державний технічний університет», ЄДРПОУ 02070812, юридична адреса: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Університетська, б. 7, адреса фактичного місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Гоголя, б. 29;

Суддя: Н. М. Курбанова