Рішення № 137717654, 25.06.2026, Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/3636/25

Номер провадження2/173/770/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25 червня 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого - судді Челюбєєва Є.В., за участі секретаря Салтикової С.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду із зазначеним позовом.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 25.05.2018 між АТ «Ідея Банк» та відповідачем було укладено кредитний договір № Z06.00407.003971821.

17.11.2023 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 17112023, відповідно до умов якого право грошової вимоги до боржників, в тому числі за кредитним договором № Z06.00407.003971821 від 25.05.2018 перейшло до ТОВ «ФК «ЄАПБ»

Відповідно до реєстру боржників № 2 до Договору факторингу ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 79956,82, з яких: 30119,36 грн заборгованість за основним боргом; 22326,25 грн заборгованість за відсотками, 27511,21 заборгованість за комісіями.

Тому позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, а також понесені по справі судові витрати.

Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного провадження без виклику учасників розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідив матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлені вимоги підлягають задоволенню частково, з огляду на таке.

Судом встановлено, що 25 травня 2018 року відповідачем було подано заяву-анкету на отримання кредиту до ПАТ «Ідея Банк», у якій зазначено бажану суму кредиту 33650,00 грн, строк кредитування та мету отримання кредиту поточні потреби. Також у заяві відповідачем надано персональні дані та погоджено умови кредитування, запропоновані банком.

У цей же день відповідачем підписано заяву про акцепт на укладення договору про використання аналога власноручного підпису уповноваженої особи страховика та відтиску печатки страховика, якою підтверджено згоду на використання електронного/аналогового підпису та оформлення договору страхування життя.

25 травня 2018 року між ПАТ «Ідея Банк» та відповідачем укладено кредитний договір № Z06.00407.003971821, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 33650,00 грн строком на 36 місяців на поточні потреби. Позичальник зобов`язався повернути кредит, сплачувати проценти за користування ним та інші платежі, передбачені договором.

Згідно з умовами договору встановлено змінювану процентну ставку у розмірі 21,99 % річних станом на дату укладення договору, а також плату за обслуговування кредитної заборгованості. Погашення кредиту здійснюється щомісячними платежами згідно з графіком.

Також відповідно до п. 1.11 кредитного договору позичальник зобов`язався сплачувати щомісячну плату за обслуговування кредитної заборгованості в терміни та в розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором.

Одночасно з укладенням кредитного договору між відповідачем та ПрАТ «СК «ПЗУ Україна страхування життя» укладено договір добровільного страхування життя № Z06.00407.003971821, за яким вигодонабувачем визначено ПАТ «Ідея Банк». Страховим випадком визначено смерть застрахованої особи внаслідок нещасного випадку.

Паспортом споживчого кредиту передбачено, що реальна річна процентна ставка становить 101,21 %, а загальна вартість кредиту для споживача - 77064,92 грн.

Договір кредиту, страхування та паспорт споживчого кредиту підписано відповідачем власноруч.

З копії виписки від 17.11.2023 за період з 25.05.2018 по 17.11.2023 вбачається, що АТ «Ідея Банк» позивач надав відповідачу кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок. Згідно наданої виписки вбачається, що відповідач активно користувалася виданою їй карткою, отримувала кредитні кошти та періодично вносила грошові суми на погашення кредиту, тобто фактично виконувала умови укладеного договору.

Згідно довідки розрахунок заборгованості за кредитним договором Z06.00407.003971821 від 25.05.2018 у відповідача станом на 17.11.2023 виникла заборгованість у розмірі 79956,82 грн, з яких: 30119,36 грн заборгованість за основним боргом; 22326,25 грн заборгованість за відсотками; 27511,21 грн заборгованість за комісією.

Водночас 17.11.2023 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 17112023, відповідно до умов якого право грошової вимоги до боржників АТ «Ідея Банк» перейшло до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», в тому числі за договором № Z06.00407.003971821 від 25.05.2018.

На підтвердження укладеного договору факторингу позивач надав договір факторингу № 17112023 від 17.08.2023, витяг з Реєстру боржників від 17.11.2023, платіжну інструкцію № 20494 від 20.11.2023 про оплату за відступлення прав вимог згідно договору факторингу.

Між сторонами по справі виникли цивільно-правові відносини на підставі договору кредитування, які регулюються Цивільним кодексом України.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 626, 628 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Ідея Банк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1049 ЦПК України).

Відповідно до змісту ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за даними договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч. 1 ст. 265 ЦК України).

Доказів повернення кредитів на час розгляду справи судом сторонами не надано, тому суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача та відповідність з обраним ним способом захисту порушених прав, який передбачений ст. 16 ЦК України та з яким погоджується суд, а саме про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по договору. Так як така відповідальність передбачена умовами кредитного договору і відповідач, підписавши договір про надання кредиту, тобто уклавши договір, та отримавши кредитні кошти погодилася з ним.

Крім цього згідно п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог частини першої статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

У частині 2 ст.1078 ЦК встановлено й момент переходу права вимоги за договором факторингу, за яким відступлення вимоги обумовлене певною подією за таким договором право вимоги переходить до фактора з моменту настання цієї події.

Відповідно до ч.1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи, що АТ «Ідея Банк» відповідно до кредитного договору надало відповідачу ОСОБА_1 кредит, однак відповідач кошти не повернула, тому заборгованість за тілом кредиту та відсотками, яка виникла за невиконання умов Договору, необхідно стягнути з відповідача на користь позивача, як нового кредитора, що отримав право грошової вимоги до відповідача.

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 27511,21 грн, суд виходить з наступного.

Умовами кредитного договору № Z06.00407.003971821 від 25.05.2018 передбачено сплату комісії за обслуговування кредитної заборгованості в терміни та в розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором.

Однак, до матеріалів справи позивачем не надано, ні діючого на час виникнення спірних правовідносин договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, ні тарифів на таке обслуговування, що унеможливлює з`ясування юридичної природи, складових та вартості цих нарахувань. Банк не надав доказів фактичного надання та отримання відповідачем послуг.

У рішенні від 11.07.2013, № 7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Відповідно до п. 4 ч. 1ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, однак вказаний Закон розмежовує платність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

На виконання вимог пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит. Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність постанова Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Відповідно до ч. 1, 2ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті11, частини п`ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Враховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору та фактичного їх отримання відповідачем, то положення кредитного договору щодо обов`язку відповідача щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.09.2022 у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08.02.2023 у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.11.2022 у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).

Таким чином, включення банком до суми заборгованості за договором складової заборгованості за комісією за обслуговування є необґрунтованими з вищевказаних підстав, оскільки встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах.

Отже, суд доходить висновку, що оскільки положення кредитного договору №Z06.00407.003971821від 25.05.2018 щодо сплати відповідачем на користь кредитодавця комісії за обслуговування кредиту суперечать положенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору, а тому вказана заборгованість у розмірі 27511,21 грн стягненню не підлягає.

Водночас, відповідач не скористалася своїм процесуальним правом, не надала суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості за тілом кредиту та відсотками перед ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», не довела відсутність заборгованості взагалі.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» про стягнення заборгованості за Договором підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволені у повному обсязі, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму понесених витрат по сплаті судового збору в розмірі 1986,14 (52445,61/79956,82*3028) грн.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 89, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30, ЄДРПОУ 35625014) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № Z06.00407.003971821 від 25.05.2018 у розмірі 52445,61 грн (п`ятдесят дві тисячі чотириста сорок п`ять) грн 61 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1986 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят шість) грн 14 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати складання повного його тексту, у порядку, передбаченому підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03.10.2017 року.

Суддя: Є.В.Челюбєєв