Рішення № 137716220, 26.06.2026, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/4263/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2026 року суддя Залізничного районного суду м. Львова Іванюк І.Д., розглянувши позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» в інтересах якого діє адвокат Кудіна Анастасія В`ячеславівна до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

Позивач ТОВ «ФК «ЄАПБ» в інтересах якого діє адвокат Кудіна А.В. 15.05.2026 року звернулася до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором №6590487 від 09.08.2025 року в розмірі 28110,00 грн, з яких: 9970,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 13140,00 грн комісія, 5000,00 грн неустойка та понесені судові витрати. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 09.08.2025 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №6590487, відповідно до якого кредитодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти в розмірі 10000,00 грн. Строк кредиту становить 360 днів, процентна ставка 0,91 %, комісія 8,10 %, дата повернення позики 04.08.2026 року. 24.02.2026 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено договір факторингу №24022026, у відповідності до якого ТОВ «МІЛОАН» передало (відступило) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги до відповідача в розмірі 28110,00 грн, з яких: 9970,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 13140,00 грн сума заборгованості по комісії за надання кредиту, 5000,00 грн пеня. Таким чином, відповідач має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за кредитним договором №6590487 від 09.08.2025 року в розмірі 28110,00 грн. На підставі викладеного, просить позов задовольнити.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 18.05.2026 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач відзив на позовну заяву, у визначений судом п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження, не подав, заяви про поновлення строку для подання такого до суду також не скеровано.

Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило, тому відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд постановив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними в справі матеріалами.

У відповідності до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України, в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, дослідивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд виходить з такого.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є у тому числі договори та інші правочини.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно із ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із положеннями ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Судом встановлено, що 09.08.2025 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №6590487, відповідно до якого кредитодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти в розмірі 10000,00 грн шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики або достроково та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики. Строк кредиту становить 360 днів, процентна ставка 0,91 %, комісія 8,10 %, дата повернення позики 04.08.2026 року /а.с.7-12/.

Згідно із ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Частиною першою статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно із ст. 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).

Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц.

Також судом встановлено, що 24.02.2026 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТзОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено договір факторингу №24022026, у відповідності до якого ТОВ «МІЛОАН» передало (відступило) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги до відповідача за кредитним договором №6590487 в розмірі 28110 грн /а.с.21-26/.

Відповідно до Реєстру боржників № 1 від 27.03.2025 року та Акту прийому передачі реєстру боржників від 24.03.2026 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №6590487 в розмірі 28110 грн /а.с. 27-29/.

Відповідно до ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

З матеріалів справи вбачається, що при укладенні договору позики та кредитного договору сторони узгодили розмір кредитного ліміту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договорів. Незважаючи на це, відповідач не виконав свого зобов`язання та не здійснив погашення кредитної заборгованості, у зв`язку із чим у нього виникла сума заборгованості за кредитним договором за кредитним договором №6590487 в розмірі 28110 грн .

Водночас, суд зазначає, що згідно із п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем), а тому позивачем безпідставно нараховано неустойку за кредитним договором №6590487 від 09.08.2025 року в розмірі 5000 грн, а тому в частині її стягнення слід відмовити.

При цьому, звертаючись до суду із позовом, позивач просив стягнути із відповідача заборгованість за комісією в розмірі 13140,00 грн, з приводу якої суд зазначає наступне.

Згідно зі статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Згідно із ч. 3 ст. 55 вказаного Закону України банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх ( erga omnes ). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/ встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21).

У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №740/3852/19 (провадження № 61-7745св21) зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

З постанови Великої палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 провадження N 14-44цс21 вбачається, що ВП констатувала, що умову договору плату за управління кредитом слід визнати недійсною, оскільки із змісту кредитного договору, укладеного між сторонами, неможливо визначити та встановити, за які саме послуги надані банком, встановлено комісію, Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором. Проте не встановлена конкретна ціна кожної послуги. Відповідно до графіка щомісячних платежів, зазначена сукупна вартість комісії з розрахунком на кожен місяць. Тобто банк встановив плату за надання інформації, яка згідно Закону надається безоплатно.

Висновок щодо нікчемності положень кредитних договорів, які передбачають обов`язок позичальника сплачувати банку комісію за обслуговування кредитної заборгованості, після набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування» викладено в постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі №752/4008/20(провадження№ 61-11866св21).

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 викладено висновки, відповідно до яких у разі, якщо банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) та одноразово при наданні кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

З урахування наведеного суд зазначає, що умовами кредитного договору, який передбачає необхідність щомісячної сплати позичальником фіксованої комісії за супроводження кредиту, не визначено конкретних послуг, за надання яких стягується така комісія, кожної послуги, як і не надано доказів, що якась із таких послуг надавалась відповідачу, а тому такі умови є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку, що до стягнення із відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ» підлягає заборгованість у розмірі 9970 грн (тіло кредиту), а тому позов слід задовольнити частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

З матеріалів справи вбачається, що при поданні позову позивачем сплачено 2662,40 грн судового збору (платіжне доручення №154316 від 14.04.2026 року). Водночас, враховуючи, що позовні вимоги суд задовольняє частково, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме на суму 944,29 грн (із розрахунку 9970 грн х 2662,40 грн : 28110 грн).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 19, 81, 89,141, 263-265 Цивільного процесуального України, суд -

у х в а л и в :

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 9970 (дев`ять тисяч дев`ятсот сімдесят) грн 00 коп. та 944 (дев`ятсот сорок чотири) грн 29 коп. судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», ЄДРПОУ 35625014, IBAN № НОМЕР_1 у АТ «ТАСкомбанк», юридична адреса: 07400, м. Бровари, вул. Лісова, 2.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Іванюк І.Д.