Ухвала суду № 137716070, 10.06.2026, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

ЄУН 337/1092/26

№2-з/337/13/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року Хортицький районний суд м.Запоріжжя в складі:

головуючого судді - Мурашової Н.А.

за участю секретаря Туяк О.К.

позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката Горбачової Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,

ВСТАНОВИВ:

20.02.2026 позивач ОСОБА_1 в особі представника адвоката Горбачової Ю.І. через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з відповідача неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів за виконавчим листом №337/2136/16-ц (провадження №2/337/1195/2016) від 28.09.2016 в розмірі 14286,67грн та за виконавчим листом №9 (провадження №2/337/256/2019 від 10.09.2019 в розмірі 6229,05грн.

Ухвалою суду від 23.02.2026 відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за цим позовом та призначено її розгляд по суті у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

25.05.2026 позивач ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Горбачової Ю.І. звернувся до суду через систему «Електронний суд» із заявою про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на грошові кошти відповідача ОСОБА_2 , шо знаходяться на рахунках в банках та інших фінансових установах, у межах розміру позовних вимог 20514,72грн.

Заяву мотивував тим, що предметом його позову є стягнення з відповідача значної суми пені, нарахованої у зв`язку з тривалим невиконанням обов`язку щодо сплати аліментів. Наявність заборгованості та характер спірних правовідносин свідчать про існування реального ризику утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову. Рішення суду про стягнення аліментів не виконувалось відповідачем майже протягом 10 років. Заборгованість по аліментам була погашена лише після вжиття заходів примусового виконання виконавцем та офіційного працевлаштування відповідача. Наведені обставини свідчать про систематичне ухилення відповідача від належного виконання судового рішення. Забезпечення позову, в свою чергу, направлено на запобігання можливості порушення в подальшому майнових прав позивача у випадку задоволення позову і є засобом попередження потенційних труднощів у виконанні рішення суду, ухваленого на користь позивача.

Відповідно до ч.1,2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до ч.1,3,4 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.

Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з`ясування питань, пов`язаних із зустрічним забезпеченням.

У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.

Виходячи з характеру спірних правовідносин, змісту заявлених вимог та заперечень сторін, суд вважає доцільним здійснювати розгляд заяви позивача про забезпечення позову в судовому засіданні з викликом сторін.

Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Горбачова Ю.І. в судовому засіданні заяву підтримали повністю та додатково зазначили, що підставою для накладання арешту на грошові кошти відповідача в порядку забезпечення позову є те, що відповідач тривалий час не виконував добровільно рішення суду про стягнення аліментів, при цьому це було повьязано саме з його небажанням сплачувати аліменти, а не з будь-якими обьєктивними перешкодами для цього. Отже, є підстави вважати, що він буде ухилятись і від виконання рішення у цій справі у разі задоволення позову. Просили заяву задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не прибув за невідомими причинами, про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином.

Суд вважає можливим вирішити заяву про забезпечення позову у відсутність відповідача.

Вислухавши думку позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

Відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи відповідне рішення, суд зобов`язаний враховувати обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину, а також має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладання арешту, або майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути обмежений в своїй власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти.

Таким чином, у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Так, предметом позову в цій справі є стягнення з відповідача ОСОБА_2 неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів, які були стягнуті з нього на користь позивача ОСОБА_1 судовими рішеннями. Підстава цього позову ст.196 СК України.

Відповідно до ч.1,2 ст.196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Отже, доказуванню у справах про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на підставі ст.196 СК України підлягають такі обставини, як наявність у відповідача обов`язку сплачувати аліменти за рішенням суду, невиконання ним цього обов`язку та прострочення сплати аліментів, період прострочення та розмір заборгованості по аліментів, а також наявність/відсутність вини платника аліментів у виникненні заборгованості, його матеріальний та сімейний стан.

В даному випадку, вимагаючи накладання арешту на грошові кошти відповідача на банківських рахунках з метою забезпечення позову, позивач та його представник посилаються на те, що відповідач тривалий час ухилявся від виконання рішення суду про стягнення аліментів, що призвело до виникнення заборгованості, яка була погашена лише шляхом примусового виконання судового рішення, і відповідно вказане свідчить про ймовірність утруднення виконання рішення суду у цій справі у разі задоволення його позову.

Разом з тим, факт ухилення відповідача від виконання рішення суду про стягнення аліментів та його вина у виникненні заборгованості є обставиною, яка підлягає обов`язковому доказуванню під час вирішення справи про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Саме лише посилання позивача на невиконання відповідачем певних грошових зобов`язань перед ним, тривалість такого порушення, тобто на обставини, які підтверджують наявність між сторонами спору про право, не є свідченням того, що з боку відповідача існує реальна загроза невиконання в подальшому можливого судового рішення.

Забезпечення позову має бути спрямоване проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Жодних обставин, які б вказували на те, що після звернення позивача до суду, відповідач вчинив дії, направлені на реалізацію майна та витрачання, приховування коштів для уникнення відповідальності перед позивачем, останнім не наведено та судом не встановлено.

Доводи позивача ґрунтуються виключно на його сумнівах щодо можливої недобросовісної поведінки відповідача.

Крім того, позивач просить накласти арешт на грошові кошти відповідача в межах суми позовних вимог 20514,72грн, в той же час розмір неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів прямо залежить від розміру заборгованості по аліментам, яка виникла з вини відповідача, і ця обставина також підлягає обов`язковому доказуванню під час судового розгляду цієї справи по суті.

При цьому, у випадку доведеності позовних вимог та ухвалення судом рішення про стягнення певних грошових коштів виконання такого судового рішення забезпечено системою примусового виконання, яка передбачає достатньо ефективні та реальні заходи примусу до боржника (арешт майна, списання коштів в безспірному порядку, звернення стягнення на доходи, реалізація майна, обмеження у певних правах тощо), беручи до уваги, що за наявними в матеріалах справи відомостями відповідач має реальні доходи, за рахунок яких може бути здійснено виконання судового рішення про задоволення позову.

Оскільки наразі грошові кошти в сумі 20514,72грн є спірною обставиною, суд вважає, що накладання на них арешту в порядку забезпечення позову, до того ж за невизначеним (неконкретизованим) банківським рахунком (враховуючи, що особа може мати декілька рахунків в одному банку чи декількох банках), може призвести до непропорційного обмеження відповідача в праві розпоряджатись своїми грошовими коштами.

За таких обставин накладання арешту на грошові кошти відповідача не може вважатися розумним, адекватним та співмірним із заявленими позовними вимогами, у зв`язку з чим в задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову слід відмовити.

Керуючись ст.2,149-154,157,259-261 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти відповідача ОСОБА_2 на його рахунках в банківських та інших фінансових установах відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її постановлення.

Оскарження ухвали не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Суддя Н.А.Мурашова

10.06.2026