Ухвала суду № 137715520, 24.06.2026, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/4884/24

2/214/432/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючої судді Чернової Н.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Нестеренко К.А.,

представника позивача Сильникової А.О.,

представника відповідача Лісового Д.О.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду, в загальному позовному провадженні цивільну справу № 214/4884/24 за позовною заявою Криворізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів,

ВСТАНОВИВ:

29.05.2024 представник позивача Криворізької міської ради Кудін М.В. звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Криворізької міської ради кошти за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:06:055:0105 по АДРЕСА_1 , за період з 29.04.2021 року до 31.12.2023 року у розмірі 719 109, 31 грн.; стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 10 786, 64 грн.

Ухвалою Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 вересня 2024 року про прийняття до розгляду та відкриття загального позовного провадження в справі (45-46).

До суду в день судового засідання 24 червня 2026 року через канцелярію суду надійшло клопотання відповідача ОСОБА_1 про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, з посиланням на наявність кримінального провадження № 42016160000000668 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364, ст. 386 КК України, де син відповідачки визнаний потерпілим та в рамках якої ухвалою суду підтверджено актуальність заходів безпеки її сина, пов`язаність цієї справи з ознаками тривалого конфлікту з органом місцевого самоврядування та здійснення тиску на її сина та їх родину шляхом подання відповідних позовів з метою відмови від усіх позовів в рамках адміністративного судочинства, блокування господарської діяльності членів Асоціації промислових підприємців України та врахування ухвали суду першої інстанції з подібних правовідносин, де було закрито провадження у справі. Яка не підлягає в розгляду в порядку цивільного судочинства.

Вислухавши думку учасників процесу, дослідивши письмові докази, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: 1) справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно з частиною першою статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 01 березня 2018 року у справі № 461/12052/15 (провадження № 14-14цс18), від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16 (провадження № 14-597цс18) та інших неодноразово вказувала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, по-друге, спеціальний суб`єктний склад спору, у якому однією із сторін є, як правило, фізична особа.

Разом з тим у поданому клопотанні відповідача міститься посилання на наявність кримінального провадження та нібито, на думку відповідачки, переслідування її сина та їх родини стороною позивача у зв`язку в тому числі поданням адміністративних позовів на незаконні дії та рішення органу місцевого самоврядування.

Указані доводи не можуть слугувати достатніми підставами для визначення критерій відмежування справ цивільної юрисдикції від справ господарської юрисдикції.

Інших доводів стороною відповідача у вказаному клопотанні не наведено.

Крім того, суд звертає увагу сторону відповідача, що під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ, необґрунтованого перевантаження роботи суду.

Зловживання правом на подання скарги становить собою такий вид зловживань процесуальними правами, за якого вся процедура розгляду спору є невиправданою та неефективною, адже особа звертається до суду з метою, відміною від захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Серед таких зловживань можна виокремити подання сутяжницьких, завідомо безпідставних (явно необґрунтованих) позовів, заяв, клопотань.

Колегія суддів зауважує, що ознакою зловживання процесуальними правами є не просто конкретні дії, а дії, спрямовані на затягування розгляду справи, створення перешкод іншим учасникам процесу.

Варто також зазначити, що у ст. 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) під назвою «Заборона зловживання правами» передбачено, що жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що саме з метою виконання завдання цивільного судочинства сторона у справі має користуватися процесуальними правами, сприяючи тим самим суду у здійсненні правосуддя. Отже, якщо особа здійснює певну процесуальну дію не з цією метою, а для досягнення інших цілей (зокрема, неодноразове подання завідомо безпідставного відводу складу суду, подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом), така особа виходить за межі дійсного змісту відповідного процесуального права, тобто зловживає ним. Правова система має бути спроможною ефективно захистити себе від цих дій. І саме на такий захист спрямовані заходи, які суд застосовує через зловживання учасником судового процесу процесуальними правами.

Дії учасників судового процесу та їхніх представників мають не лише за формою, але й за змістом відповідати завданню адміністративного судочинства. Зміст права на справедливий суд несумісний зі свідомим виявом учасником судового процесу чи його представником неповаги до честі, гідності, репутації іншого учасника, суду тощо.

Так, згідно пункту 1 частини 2 статті 44 ЦПК України, залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб. У разі ж коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним.

Суд може визнати зловживанням процесуальними правами саме конкретні дії учасників судового процесу, а не абстрактне поняття «зловживань».

Так, подане 24 червня 2026 року клопотання відповідача ОСОБА_1 фактично дублює з клопотання представника відповідача адвоката Лісового Д.С. про зупинення провадження у справі з тих самих підстав, яке було вирішено в судовому засіданні ухвалою суду від 24 квітня 2026 року, а тому суд вважає необхідним попередити сторону відповідача про уникнення дій, спрямованих на затягування розгляду справи шляхом подання до суду клопотань, які вже було вирішено судом, про що постановлено відповідні ухвали, оскільки такі дії в подальшому будуть розцінені судом як ознаки зловживання правом відповідача з відповідним процесуальним реагуванням суду.

Керуючись ст. 251 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_1 про закриття провадження у справі повністю.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складений та підписаний 25 червня 2026 року.

Суддя Н.В. Чернова