Рішення № 137712964, 25.06.2026, Чорнобаївський районний суд Черкаської області

Справа № 709/1078/22

2/709/19/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2026 року с-ще Чорнобай

Чорнобаївський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді - Чубая В.В.,

за участі секретаря судового засідання - Кіян С.О.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Бема Ю.Ю.,

представника відповідача - адвоката Головні С.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Чорнобаївського районного суду Черкаської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Старий Коврай» про визнання договору оренди земельної ділянки припиненим, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, скасування запису про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивач) через свого представника - адвоката Бема Ю.Ю. звернулася до Чорнобаївського районного суду Черкаської області з позовом до

СТОВ «Старий Коврай» (далі - відповідач, СТОВ «Старий Коврай») про визнання договору оренди земельної ділянки припиненим, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, скасування запису про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку.

В обґрунтування позову зазначалося, що позивач, як власник земельної ділянки,

10 серпня 2013 року уклала з відповідачем договір оренди землі строком на 9 років, який був зареєстрований 11 березня 2015 року. Відповідно до отриманої копії витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 11 лютого 2017 року їй стало відомо, що окрім вказаного договору оренди землі зареєстровано ще й додаткову угоду до нього, згідно з якою збільшено строк оренди до

31 грудня 2027 року. Про існування цієї додаткової угоди позивач не знала і розраховувала, що договір оренди землі припинить свою дію 10 серпня 2022 року, а тому 11 січня 2022 року надіслала на адресу відповідача заяву про небажання продовжувати орендні відносини. При цьому тривала реєстрація договору оренди землі, майже через

2 роки після його укладення, свідчить про непорядність відповідача, хоча є його обов`язком. Відповідач добровільно позивачу земельну ділянку не повернув. Оскільки позивач не підписувала додаткову угоду до договору оренди землі, то вона вважається неукладеною. У зв`язку з цим, посилаючись на положення ЦК України, ЗК України, Закону України «Про оренду землі», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також практику Верховного Суду, позивач просила суд визнати договір оренди землі припиненим, усунути перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою шляхом витребування її з незаконного володіння відповідача та повернення позивачу, а також скасувати запис про державну реєстрацію права оренди на цю земельні ділянку.

Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги не визнав. Зазначалося, що 20 серпня 2016 року між позивачем і відповідачем укладено додаткову угоду до договору оренди землі, зокрема конкретизовано об`єкт оренди, змінено вартісну величину нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що суттєво впливає на розмір орендної плати, змінено строк дії цього договору з 9 до

14 років, суттєво збільшено розмір річної орендної плати, яка зросла майже вдвічі. У

2013-2014 роках позивачу була виплачена орендна плата у повному обсязі на підставі договору оренди землі від 02 січня 2007 року, що був зареєстрований 18 березня

2008 року. У 2015 році після реєстрації договору оренди землі від 10 серпня 2013 року позивачу виплачувалася орендна плата вже за цим договором, а з 2016 року, тобто з моменту укладення додаткової угоди до договору оренди землі, ця орендна плата зросла до 13577,55 гривень «на руки». При цьому позивач отримувала збільшену орендну плату до моменту звернення до суду і не заявляла про незгоду з нею. Заявляючи про свою необізнаність щодо існування додаткової угоди до договору оренди землі, позивач вводить суд в оману, оскільки остання сама долучила до позовної заяви її примірник, а також копію витягу від 11 лютого 2017 року. Крім того, від імені відповідача, як договір оренди землі, так і додаткову угоду до нього підписав чоловік позивача - ОСОБА_2 , який обіймав посаду директора товариства, а тому вони обоє достеменно знали про її існування. Більше того, саме директор ОСОБА_2 підписував і особисто подавав до податкової служби податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку за формою 1-ДФ, і саме на нього були покладені обов`язки щодо укладення договорів оренди землі. Таким чином договір оренди землі і додаткова угода до нього фактичного виконувалися сторонами, а тому стверджувати про їх неукладення відсутні підстави. З приводу тривалої реєстрації договору оренди землі зазначалося, що ані самим договором, ані жодним нормативно-правовим актом не визначено, що саме відповідач мав подати його на державну реєстрацію. Водночас відповідач відразу ж після підписання договору оренди землі подав його на державну реєстрацію, що була проведена зі спливом значного часу з незалежних від нього причин. Зокрема, з 01 січня 2013 року розпочав функціонування електронний реєстр речових прав на нерухоме майно, який давав часті збої до повного налагодження його роботи у

2015 році. На реєстрацію передавалася велика кількість договірів оренди землі з огляду на наявність у колишньому Чорнобаївському районі значної кількості сільськогосподарських підприємств. Водночас уповноважених державних реєстраторів в цей період працювало

1-2 особи, що також сповільнювало реєстраційні процедури. Оскільки державна реєстрація права оренди за договором оренди землі відбулася 11 березня 2015 року саме з цієї дати слід рахувати дев`ятирічний строк його дії, що підтверджується практикою Верховного Суду. Оскільки державна реєстрація права оренди проведена на підставі договору оренди землі та додаткової угоди до нього відповідно до вимог діючого законодавства, що породило для сторін взаємні права і обов`язки, підстави для їх скасування відсутні. У зв`язку з цим, посилаючись на положення ЦК України, ЦПК України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», практику Верховного Суду, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Представником відповідача також було подано заяву про застосування строків позовної давності, в обґрунтування якої зазначалося, що позивач достеменно знала про існування додаткової угоди до договору оренди землі, оскільки особисто її підписала. При цьому примірник позивача долучено її представником до позовної заяви. Вкотре наголошувалося на тому, що чоловік позивача - ОСОБА_2 , будучи директором, підписував вказану додаткову угоду від імені відповідача, а тому позивач не могла про неї не знати. Крім того, 11 лютого 2017 року позивач отримувала витяг, який також долучено її представником до позовної заяви. За таких обставин на момент звернення до суду трирічний строк позовної давності закінчився, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Від представника позивача надійшла відповідь на відзив, де останній вказував, що позовні вимоги не спростовані жодним доказом. Вказані у відзиві на позов обставини не свідчать про неможливість провести державну реєстрацію договору оренди землі в короткі строки. Незрозумілим є посилання представника відповідача на існування договору оренди землі від 02 січня 2007 року. Позивач надала довіреність працівниці відповідача ОСОБА_3 провести державну реєстрацію договору оренди землі. Отримання орендної плати по договору оренди землі жодним чином не підтверджує, що позивач знала про укладення додаткової угоди до договору оренди землі та збільшення терміну його дії. Не може свідчити про її обізнаність і те, що її чоловік - ОСОБА_2 працював директором цього товариства.

У письмових запереченнях представник відповідача, посилаючись на практику Верховного Суду, вкотре зазначив, що кваліфікація договору як неукладеного виключається, якщо такий договір виконувався обома сторонами. Наголошував, що

10 серпня 2013 року сторони підписали договір оренди землі, а укладений він був з моменту його державної реєстрації. Тому до моменту державної реєстрації 11 березня

2015 року і прийняття земельної ділянки за актом прийому-передачі відповідач користувався земельною ділянкою на підставі договору оренди землі від 02 січня

2007 року. Посилання на те, що позивач надала довіреність Однодворцевій А.С. та уповноважила останню здійснити реєстрацію договору оренди землі не відповідають дійсності, оскільки відповідно до вказаної довіреності надано повноваження на реєстрацію права власності на земельну ділянку. У свою чергу ОСОБА_3 здійснювала державну реєстрацію додаткової угоди до договору оренди землі від імені відповідача. Представник позивача долучив до позову копію додаткової угоди до договору оренди землі, а тому позивач має свій примірник цієї угоди і знала про її укладення. Жодних суперечностей в тому, що до моменту державної реєстрації 11 березня 2015 року відповідач користувався земельною ділянкою на підставі іншого договору оренди землі від 02 січня 2007 року немає. Саме після державної реєстрації права оренди складено акт прийому-передачі земельної ділянки від 11 березня 2015 року. Позивач обрав неправильний спосіб захисту, оскільки фактично просить суд встановити факт, що має юридичне значення.

Під час судового розгляду позивач та її представник наполягали на задоволенні позову у повному обсязі. Стверджували, що позивач не підписувала додаткову угоду та не виражала своє волевиявлення, не знала про її існування.

У судових засіданнях представник відповідача наполягав на обізнаності позивача з існуванням додаткової угоди, про що свідчать її конклюдентні дії, зокрема отримання орендної плати у двічі більшому розмірі, ніж було передбачено самим договором оренди землі.

В процесі судового розгляду судом прийнято відмову свідка ОСОБА_2 від давання показань на підставі ст. 63 Конституції України, про що постановлено протокольну ухвалу.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, дійшов такого висновку.

Сторонами не оспорюється та судом встановлено, що позивач є власницею земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,7396 га з кадастровим номером 7125188800:03:000:0318, про що свідчить копія державного акту на право приватної власності на землю від 20 серпня 2002 року серії

ІІІ-ЧР № 025815 (т. 1, а.с. 74).

10 серпня 2013 року між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, в особі директора ОСОБА_2 , укладено договір оренди землі на строк 9 років з орендною платою у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки, яка становить 160754,07 гривень. Однією з підстав припинення вказаного договору сторонами визначено закінчення строку, на який його було укладено. Сторонами у п. 44 договору оренди землі погоджено, що він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (т. 1, а.с. 11-12, 68-69).

Слід зазначити, що примірник вказаного договору оренди землі, наданий позивачем (а.с. 11-12), та примірник, наданий відповідачем (т. 1, а.с. 68-69), містять відмінності, зокрема у примірнику відповідача додатково зазначено площу земельної ділянки 4,7396 га, конкретизовано розмір орендної плати, що становить 8037,70 гривень в рік, а також порядок її внесення.

Сторонами також надано копії актів прийому-передачі земельної ділянки відповідно до умов вказаного договору оренди землі. При цьому примірник позивача не містить дати його складення (а.с. 13), а примірник відповідача датований 11 березня

2015 року (т. 1, а.с. 73).

З копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 12 березня 2015 року № 34832488, долученого до позовної заяви, право оренди за договором оренди землі від 10 серпня 2013 року зареєстровано 11 березня 2015 року на підставі заяви ОСОБА_3 , строк дії права оренди 10 років (т. 1, а.с. 14).

Водночас з копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 02 серпня 2015 року № 41609835, наданого відповідачем, строк дії права оренди за договором оренди земельної ділянки від 10 серпня 2013 року становить 9 років (т. 1, а.с. 77).

До матеріалів справи сторонами надано копії примірників додаткової угоди про зміни і доповнення до договору оренди землі від 10 серпня 2013 року, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав 11 березня 2015 року № 9023039, між позивачем і відповідачем, в особі ОСОБА_2 , датованої 20 серпня 2016 року (т. 1, а.с. 15; 78).

Зазначеною додатковою угодою змінено нижче вказані умови договору оренди землі від 10 серпня 2013 року і викладено їх в такій редакції:

Пункт 2. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 4,7396 га у тому числі рілля - 4,7396 га, кадастровий номер 7125188800:03:000:0318.

Пункт 5. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення даної додаткової угоди становить 240950,26 гривень.

Пункт 8. Договір укладено на 14 років, починаючи з 10 серпня 2013 року до

31 грудня 2027 року. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 180 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію чи відмову від продовження його дії. Якщо орендар не отримає письмового повідомлення від орендодавця на зазначене повідомлення, то цей договір вважається поновленим на цих же умовах і на такий же термін.

Пункт 9. Орендна плата з 01 січня 2016 року нараховується орендодавцем у грошовій формі в розмірі 7% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 16866,52 гривень в рік та виплачується в термін до 31 грудня кожного року. Орендна плата виплачується орендарем після відрахування податків згідно чинного законодавства. За бажанням орендодавця та за згодою орендаря в рахунок орендної плати орендар може передавати продукцію, надавати послуги. Ціни продукції, послуг узгоджуються сторонами по усній домовленості.

У цій додатковій угоді також зазначено, що вона вступає в силу з моменту підписання сторонами.

11 лютого 2017 року за заявою ОСОБА_3 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі вказаної додаткової угоди внесено зміни до іншого речового права (права оренди), зокрема щодо збільшення строку його дії до 31 грудня

2027 року та розміру орендної плати, яка становить 16866,52 гривень, про що свідчить копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 11 лютого 2017 року № 80152836 (т. 1, а.с. 16; 79).

При цьому ОСОБА_3 мала повноваження на звернення до державного реєстратора з вказаною заявою на підставі довіреності СТОВ «Старий Коврай» від

28 грудня 2016 року № 378 (т. 2, а.с. 54).

Судом за клопотанням сторін також досліджено копію довіреності від 30 грудня 2013 року зі строком дії до 30 грудня 2016 року, згідною з якою позивач уповноважила ОСОБА_3 зареєструвати на її ім`я право власності на належну їй земельну ділянку, а не здійснити реєстрацію права оренди (т. 2, а.с. 53).

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 18 березня 2026 року № 3/26-23 підписи від імені позивача у графах «Орендодавець» у двох примірниках оригіналів додаткових угод від 20 серпня 2016 року про зміни і доповнення до договору оренди землі від 10 серпня 2013 року виконані не позивачем, а іншою особою. Ознак навмисно змінення почерку чи наслідування почерку позивача не виявлено (т. 5, а.с. 51-56).

Згідно з копією висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 23 серпня 2024 року № 425/24-23 підпис від імені позивача в графі орендодавець у додатковій угоді про зміни і доповнення до договору оренди землі від 10 серпня 2013 року, датованої 20 серпня 2016 року, виконаний не позивачем, а ОСОБА_2 (т. 4, а.с. 31-36).

За фактом підробки підпису позивача у вказаній додатковій угоді 03 червня

2023 року за заявою відповідача внесено відомості до ЄРДР за № 12023255320000344, що підтверджується копією відповідного витягу з ЄРДР (т. 5, а.с. 127).

За результатами досудового розслідування до Чорнобаївського районного суду Черкаської області скеровано обвинувальний акт, згідно з яким ОСОБА_2 , як директор СТОВ «Старий Коврай», маючи адміністративно-господарські функції, будучи службовою особою, 20 серпня 2016 року у невстановлений досудовим розслідуванням час, умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з корисливих мотивів, достовірно знаючи, що його дружина - ОСОБА_1 має у своїй власності земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства прощею 4,74 га, кадастровий номер 7125188800:03:000:0318, яка належить їй відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЧР № 025815, виданого на підставі рішення Староковрайської сільської ради від 27 лютого 2002 року № 2-2, що розташована в адміністративних межах с. Старий Коврай Золотоніського (Чорнобаївського) району Черкаської області, з корисливих мотивів, діючи умисно у своїх інтересах з метою отримання від СТОВ «Старий Коврай» грошових коштів за оренду вказаної земельної ділянки, підробив додаткову угоду про зміни і доповнення до договору оренди землі від

10 серпня 2013 року, укладеного між СТОВ «Старий Коврай» і ОСОБА_1 , а саме у графі «орендодавець» підробив підпис від імені своєї дружини ОСОБА_1 шляхом підпису за останню, про що свідчить висновок почеркознавчої експертизи від 23 серпня 2024 року

№ 425/24-23. Такі дії ОСОБА_2 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 1 ст. 366 КК України як складання службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів та внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей (т. 5, а.с. 121-126).

Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 23 квітня

2025 року у справі № 709/280/25 задоволено клопотання обвинуваченого ОСОБА_2 , а саме звільнено останнього від кримінальної відповідальності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито

(т. 5, а.с. 128-133).

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_2 у період з

26 червня 2013 року до 06 квітня 2017 року обіймав посаду директора СТОВ «Старий Коврай», що підтверджується копіями протоколів загальних зборів учасників

СТОВ «Старий Коврай» від 22 червня 2013 року (т. 1, а.с. 119) і від 05 квітня 2017 року

(т. 1, а.с. 121-123) та копіями наказів від 26 червня 2013 року № 47-К (т. 1, а.с. 120) і від

06 квітня 2017 року № 19-К (т. 1, а.с. 124).

Судом також встановлено і не заперечувалося позивачем, що у вказаний вище період вона перебувала і на теперішній час перебуває у зареєстрованому шлюбі з

ОСОБА_2 . Вказані обставини також підтверджуються довідкою виконавчого комітету Іркліївської сільської ради від 26 січня 2023 року № 53, згідно з якою позивач і

ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі та з 1998 року по дату надання довідки зареєстровані і проживають спільно за адресою:

АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 108).

Крім того, позивач не заперечувала, що також певний час працювала у

СТОВ «Старий Коврай» на посаді головного ветеринарного лікаря, проте жодного відношення до договорів оренди землі в силу своїх посадових обов`язків не мала.

Згідно з довідкою СТОВ «Старий Коврай» від 26 січня 2023 року № 5 (т. 1, а.с. 80) за період з 2013 року до 2022 року включно відповідачем на користь позивача виплачувалися такі платежі з відрахуванням податків і зборів:

- за 2013 рік нараховано 8040,00 гривень, утримано ПДФО 1206,00 гривень, виплачено 6835,00 гривень;

- за 2014 рік нараховано 8040,00 гривень, утримано ПДФО 1206,00 гривень, виплачено 6841,00 гривень;

- за 2015 рік нараховано 10039,11 гривень, утримано ПДФО 1505,87 гривень, утримано військового збору 150,59 гривень, виплачено 8383,00 гривень;

- за 2016 рік нараховано 16866,52 гривень, утримано ПДФО 3035,97 гривень, утримано військового збору 253,00 гривень, виплачено 13577,00 гривень;

- за 2017 рік нараховано 16866,52 гривень, утримано ПДФО 3035,97 гривень, утримано військового збору 253,00 гривень, виплачено 13844,00 гривень;

- за 2018 рік нараховано 16866,52 гривень, утримано ПДФО 3035,97 гривень, утримано військового збору 253,00 гривень, виплачено 13311,00 гривень;

- за 2019 рік нараховано 16866,52 гривень, утримано ПДФО 3035,97 гривень, утримано військового збору 253,00 гривень, виплачено 13577,00 гривень;

- за 2020 рік нараховано 16866,52 гривень, утримано ПДФО 3035,97 гривень, утримано військового збору 253,00 гривень, виплачено 13578,31 гривень;

- за 2021 рік нараховано 16866,52 гривень, утримано ПДФО 3035,97 гривень, утримано військового збору 253,00 гривень, виплачено 13697,48 гривень;

- за 2022 рік нараховано 16866,52 гривень, утримано ПДФО 3035,97 гривень, утримано військового збору 253,00 гривень, виплачено 13577,51 гривень.

Виплата відповідачем орендної плати позивачу також підтверджується копіями відомостей на виплату грошей в рахунок паю та накладних (внутрігосподарського призначення), де містяться підписи позивача (т. 1, а.с. 82-107).

Крім того, про нарахування орендної плати позивачу свідчать копії податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) за період з 2013 року до 2022 року включно, які починаючи з 2 кварталу 2013 року до 4 кварталу 2016 року включно підписував

ОСОБА_2 як керівник юридичної особи (т. 1, а.с. 127-250, т. 2, а.с. 1А).

Разом з тим позивач заявою від 11 січня 2012 року повідомила відповідача про те, що у зв`язку із закінченням 10 серпня 2022 року строку дії договору оренди землі від

10 серпня 2013 року вона не має наміру на його продовження, а також просила не засівати її земельну ділянку щоб мати змогу обробляти її самостійно (т. 1, а.с. 17). Вказана заява отримана відповідачем 12 січня 2022 року, про що свідчать копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 1, а.с. 18), опису вкладення, фіскального чека і накладної (т. 1 , а.с. 19).

Відповідно до змісту позову основною його підставою є закінчення строку дії договору оренди землі від 10 серпня 2013 року, відсутність волевиявлення позивача на укладення додаткової угоди від 20 серпня 2016 року у зв`язку із її непідписанням позивачем.

Разом з тим твердження позивача та її представника про те, що їй не було відомо про існування додаткової угоди від 20 серпня 2016 року, а орендну плату вона отримувала саме на підставі договору оренди землі від 10 серпня 2013 року, суд відхиляє.

Так, суд констатує, що з перерахованих вище доказів чітко видно збільшення розміру орендної плати у 2016 році більше ніж удвічі порівняно з 2013-2014 роками. Крім того, він значно зріс навіть порівняно з орендною платою за 2015 рік.

При цьому особисті пояснення позивача, надані у судовому засіданні у відповідь на запитання представника відповідача, що розмір орендної плати підвищився у зв`язку із зміною курсу валют та зростанням цін, суд оцінює критично, оскільки орендна плата відповідно до умов договору оренди землі була погоджена сторонами у сталому (незмінному) розмірі, а його зміна не ставилася в залежність від коливання курсу валют чи інфляційних процесів.

Крім того, суд бере до уваги, що замість позивача додаткову угоду від 20 серпня 2016 року підписав ніхто інший як її чоловік - ОСОБА_2 , що підтверджено наведеними вище висновками почеркознавчих експертиз, з яким вона постійно проживала та який на той час обіймав посаду директора СТОВ «Старий Коврай».

Вказані обставини у сукупності із значним збільшенням розміру орендної плати, на переконання суду, свідчать про те, що позивачу було достеменно відомо про укладення вказаної додаткової угоди та внесення змін до договору оренди землі від 10 серпня

2013 року.

Водночас твердження сторони позивача про те, що перебування позивача у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який працює директором СТОВ «Старий Коврай», не може свідчити про обізнаність позивача щодо всіх справ та всіх укладених договорів, суд оцінює критично, оскільки мова йде про долю саме належного позивачу на праві приватної власності земельного паю та укладеного стосовно нього договору оренди землі, що не могло не цікавити позивача з огляду на суттєве збільшення орендної плати.

Суд враховує, що саме представником позивача долучено до позовної заяви копію додаткової угоди від 20 серпня 2016 року та копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 11 лютого 2017 року

№ 80152836, що свідчить про те, що позивач мала у своєму розпорядженні вказані документи і знала про їх існування.

При цьому суд оцінює критично пояснення позивача про те, що вона отримала ці документи від директора СТОВ «Старий Коврай» Однодворцевої А.С. незадовго до звернення до суду, оскільки вони не підтвердженні будь-якими доказами, як-то заявами про надання таких документів, супровідними листами тощо.

ВП ВС у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц вказала на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

У рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом». Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри. Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15 листопада 2007 у справі «Бендерський проти України».

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п. 5.6. постанови ВП ВС від 22 серпня 2018 року у справі

№ 925/1265/16).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови ВП ВС від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, від 15 вересня 2022 року у справі

№ 910/12525/20).

Надаючи оцінку додатковій угоді від 20 серпня 2016 року суд керується нормами матеріального права, які діяли станом на дату, яка зазначена датою її укладення, тобто станом на 20 серпня 2016 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 2 ст. 792 ЦК України передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

У ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи; орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (ч. 1 ст. 16 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч. 1

ст. 206 цього Кодексу.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч. 1 ст. 206 ЦК України).

У ч. 1 ст. 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно із ч. 1 ст. 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до абз. 1 ч. 1, абз. 1 ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

ВП ВС у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц виснувала про те, що укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

Крім того, ВП ВС у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 зазначила, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону. За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.

Зазначені правові висновки також узгоджуються із висновками КЦС ВС, викладеними у постановах від 27 листопада 2024 року у справі № 733/533/22, від

27 листопада 2024 року у справі № 567/1040/22, від 15 січня 2025 року у справі

№ 179/1515/23.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом в ході розгляду справи встановлено, що хоч позивач і не підписувала додаткову угоду від 20 серпня 2016 року, але отримувала збільшену орендну плату на виконання її умов, тобто між сторонами фактично продовжували існувати правові відносини щодо оренди землі на змінених умовах, а отже ця додаткова угода не може вважатися неукладеною, оскільки фактично виконувався її сторонами.

Згідно п. 6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як ст. 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ст. 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

ОП КЦС ВС у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зазначила, що добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується на давньоримській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно на них покладається.

У постанові КЦС ВС від 20 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц суд зробив висновок, що коли особа, яка має право на оспорення документа (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

Суд також звертає увагу на те, що з моменту укладення додаткової угоди від

20 серпня 2016 року до звернення з позивача із заявою до відповідача (січень 2022 року) минуло 6 років, та весь цей час сторони фактично виконували умови договору оренди землі зі змінами, внесеними цією додатковою угодою, і її дійсність позивачем не оспорювалася.

У зв`язку з цим суд погоджується з доводами представника відповідача щодо недобросовісної поведінки позивача, оскільки позов суперечить її попередній поведінці, а саме щодо отримання нею орендної плати у збільшеному розмірі.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для припинення договору оренди землі, оскільки строк його дії продовжено додатковою угодою, як наслідок у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

При цьому з приводу поданої відповідачем заяви про застосування строків позовної давності слід зазначити таке.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Відмова у задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу) сторін суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча

п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що більшість аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, отримали достатню оцінку з боку суду в тій мірі, щоб вважати рішення суду обґрунтованим.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 2 ч. 2 цієї ж статті Кодексу передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір та понесені судові витрати на проведення експертизи залишаються за нею.

Водночас з позивача на користь відповідача слід стягнути сплачений ним судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 03 квітня 2024 року у розмірі 3028,00 гривень, а також понесені ним судові витрати на проведення експертизи у розмірі 12722,40 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 133, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Старий Коврай» про визнання договору оренди земельної ділянки припиненим, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, скасування запису про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку - відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Старий Коврай» судовий збір у розмірі

3028,00 (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок) та витрати на проведення експертизи у розмірі 12722,40 (дванадцять тисяч сімсот двадцять дві гривні 40 копійок) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.

Інформація про сторони:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Старий Коврай», код ЄДРПОУ 32925462, місцезнаходження: вул. Зелена, 1-Г, с. Старий Коврай, Золотоніський район, Черкаська область, 19954.

Суддя В.В. Чубай