Рішення № 137709333, 25.06.2026, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/8733/26

Категорія 38

2/295/4494/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.06.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд міста Житомира у складі:

головуючого судді Полонця С.М.,

секретаря с/з Вербич Т.А.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

Позивач звернувся в суд з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості в розмірі 15963,58 грн., а також суму сплаченого судового збору в розмірі 2662,40 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 10000 грн. При цьому, посилається на те, що 26.12.2022 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі договір №6214495 про надання споживчого кредиту, за умовами якого відповідач отримав кредит в розмірі 3750,00 грн. строком на 364 дні зі сплатою відсотків за користування кредитом. У подальшому за договором факторингу від 25.09.2023 року ТОВ «Авентус Україна» відступило позивачу права грошової вимоги до відповідача за вищезазначеним кредитним договором. Умови кредитного договору відповідач не виконував належним чином, щомісячно кредит не погашав та допустив заборгованість в розмірі 15963,58 грн.

Ухвалою судді Богунського районного суду м. Житомира від 22.05.2026 року у справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою судді Богунського районного суду м. Житомира від 11.06.2026 року вирішено проводити розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та здійснювати виклик відповідача по справі ОСОБА_1 через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в позовній заяві просить провести розгляд справи без участі представників позивача.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час, день та місце розгляду справи був повідомлений належним чином через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, відзив на позов не надав, а тому суд вважає за можливе вирішити спір без участі відповідача на підставі наявних у справі даних та доказів згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, з урахуванням меж заявлених позовних вимог, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 26.12.2022 року між фінансовою установою ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в електронній формі було укладено договір №6214495 про надання споживчого кредиту, за умовами якого відповідач отримав кредит в розмірі 3750,00 грн. строком на 364 дні, зі сплатою процентів за користування кредитом.

25.09.2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» (після зміни назви ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал») укладено договір факторингу №25.09/23-Ф, за умовами якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за вищезазначеним кредитним договором.

Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст. 3 Цивільного кодексу України.

Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків визначені в статті 11 Цивільного кодексу України, зокрема з договорів та інших правочинів.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 ЦК).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (стаття 530 ЦПК України).

Статтею 525 ЦК заборонено односторонню відмову від зобов`язання або односторонню зміну його умов.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За приписами ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ «Авентус Україна» видало ОСОБА_1 кредит шляхом перерахування коштів на картковий рахунок відповідача у розмірі 3750,00 грн.

Однак, станом на день подачі позову до суду відповідачем борг за кредитним договором не повернуто у повному обсязі.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку, заборгованість позичальника перед кредитором становить 15963,58 грн. та складається з: 3750,00 грн. тіло кредиту; 12213,58 грн. нараховані первісним кредитором та його правонаступником проценти.

Згідно із ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, суд приходить висновку про часткове задоволення позову ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, оскільки відповідачем не виконано у повному обсязі зобов`язання за договором №6214495 про надання споживчого кредиту від 26.12.2022 в року в частині погашення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3750,00 грн.

У постанові ВС від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 зазначено, що принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 (пункт 6.20).

Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (частина перша статті 613 ЦК України).

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 9.04.1985 № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 9.04.1985 № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 7.10.2020 у справі № 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

У постанові ВС від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 зазначено, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов`язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

З огляду на зазначене, враховуючи, що заявлена позивачем вимога про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 12213,58 грн. не є співрозмірною сумі кредиту за договором в розмірі 3750,00 грн., є непропорційно великою сумою відсотків, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд приходить до висновку, що розмір процентів за вказаним договором необхідно зменшити до розміру тіла кредиту в сумі 3750,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, суд присуджує до стягнення з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 81, 82, 141, ч. 4 ст. 223, 259, 263, 265, 279, гл. 11 розд. 3 ЦПК України, ст. ст. 526, 527, 530, 611, 1054 ЦК України, суд,-

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» суму заборгованості в розмірі 7500 грн. 00 коп., судовий збір в розмірі 1250 грн. 85 коп. та судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4698 грн. 19 коп.

В решті вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Житомирського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал»; місце знаходження: 03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 27, приміщення 2; код ЄДРПОУ 44559822.

Відповідач: ОСОБА_1 ; останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя: