Рішення № 137704556, 24.06.2026, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/5404/26

Провадження № 2/750/2930/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова у складі:

судді Кузнєцової О.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

у травні 2026 року ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» з використанням системи «Електронний суд» звернулося до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 3211382 від 30.10.2019 в сумі 13 949,26 грн, а також сплаченого судового збору та витрат на правову допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 30.10.2019 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №3211382, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 6 000,00 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів, що передбачені договором, на 30 днів з терміном повернення кредиту 29.11.2019. ТОВ «МІЛОАН» умови кредитного договору виконало в повному обсязі, надавши відповідачеві кредит на потрібну йому суму, а останній у свою чергу не виконав умови кредитного договору. Укладаючи кредитний договір відповідач та ТОВ «МІЛОАН» вчинили дії, визначені ст.ст.11, 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач одноразовим ідентифікатором підписав кредитний договір шляхом використання електронного цифрового підпису. Підтвердженням добровільного укладення відповідачем кредитного договору є Анкета-Заява позичальника, в якій зазначені особисті дані відповідача. Після чого, укладений кредитний договір було розміщено в особистому кабінеті відповідача, якому в свою чергу були перераховані кошти, шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти позичальника, що підтверджується платіжним дорученням.

05.03.2020 між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу №48-МЛ, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» право грошової вимоги до позичальників, в тому числі й за кредитним договором №3211382 від 30.10.2019, що укладений між ТОВ «МІЛОАН» та позичальником ОСОБА_1 .

Станом на 04.03.2020 сума заборгованості відповідача становить 13 949,26 грн, з яких: заборгованість за основним боргом 4782,5 грн, заборгованість за відсотками 6457,68 грн, заборгованість по штрафам/пені 2709,08 грн, яку просить стягнути позивач.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 травня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження; визначено сторонам строк для подачі заяв по суті справи.

У встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не подав, у зв`язку з чим згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України, справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).

Згідно із ст.638 цього Кодексу, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Законом України «Про електронну комерцію» встановлено порядок укладення договорів в мережі, визначено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних. Положення ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п 6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Таким чином, між сторонами досягнуто згоду щодо всіх істотних умов договору позики, який оформлений сторонами в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги по суті - це договірна передача зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Частиною 1 ст.1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Судом встановлено факт невиконання належним чином зобов`язань по поверненню кредитних коштів відповідачем.

Так, 30.10.2019 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №3211382.

Відповідно до п.1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 6000,00 грн. У п.1.3 визначено, що кредит надається загальним строком на 30 днів з 30.10.2019. Відповідно до п.1.4. Договору термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 29.11.2019. Згідно п.1.5.1, п.1.5.2. Договору комісія за надання кредиту 0 грн, проценти за користування кредитом: 18 грн. Відповідно до п.2.1. Договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Згідно довідки про ідентифікацію, ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , з яким укладено кредитний договір №3211382 від 30.10.2019, ідентифікований ТОВ «МІЛОАН». Акцепт (Договір) підписаний Позичальником із застосуванням електронного підпису одноразового ідентифікатора F50570, час відправлення ідентифікатора 30.10.2019 16:36, номер телефону на який було відправлено ідентифікатор НОМЕР_2 (а.с.11).

Після погодження - 30.10.2019 умов кредитування по заявці, між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №3211382 в електронній формі.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Тобто, відповідач ОСОБА_1 здійснив дії, спрямовані на укладення договору позики шляхом заповнення анкети-заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором, на підписання електронного договору, в результаті чого на його рахунок, в подальшому, згідно платіжного доручення №2825289 від 30.10.2019 (а.с. 13) та наданої на виконання ухвали суду інформації АТ КБ «ПриватБанк» від 07.06.2026 (а.с. 46), кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі 6 000,00 грн на банківську картку НОМЕР_3 .

Отже, судом встановлено, що відповідач підписав кредитний договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором (у відповідності до ст.12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Крім того, у п.10 спірного договору зазначені персональні дані ОСОБА_1 (адреса місця фактичного проживання та місця реєстрації, реєстраційний номер облікової картки платника податків, серія та номер паспорта, засоби зв`язку), які могли бути повідомлені лише особисто позичальником при укладенні кредитного договору.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору. Зазначений договір недійсним не визнано.

Набуття позивачем права вимоги до відповідача за кредитним договором, укладеним між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 , підтверджується копією договору відступлення прав вимоги, актом прийому-передачі реєстру боржників та витягом з реєстру боржників до договору факторингу.

Як вбачається з витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 48-МЛ від 05.03.2020 до ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №3211382 від 30.10.2019, сума заборгованості 13 949 грн 26 коп. з яких: заборгованість по тілу кредиту 4782,5 грн, заборгованість за відсотками 6457,68 грн, заборгованість по штрафам/пені 2709,08 грн (а.с.24 на звороті).

Згідно із частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів в обумовлений строк за умовами договору належним чином не виконував, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Так, згідно з копією відомості Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №3211382 та Виписки з особового рахунка за кредитним договором № 3211382 від 30.10.2019, наданих позивачем, заборгованість відповідача за вказаним договором становить 13 949 грн 26 коп. з яких: заборгованість по тілу кредиту 4782,5 грн; заборгованість за відсотками 6457,68 грн; заборгованість по штрафам/пені 2709,08 грн (а.с. 13 на звороті-15).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Доказів, які б спростовували зазначені обставини та розмір заборгованості, відповідач суду не надала.

Щодо позовних вимог про стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості за процентами, суд виходить з такого.

За умовами кредитного договору №3211382 відповідач отримав кредит у розмірі 6 000,00 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів, що передбачені договором, на 30 днів з терміном повернення кредиту 29.11.2019

Пунктом 2.3. вказаного кредитного договору визначено, що позичальник за наявності відповідної пропозиції позикодавця має право на продовження строку користування/повернення кредиту на таких самих умовах на певну кількість днів, доступну у пропозиції відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження строку користування кредитом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил, у тому числі сплатити комісію за продовження кредиту. Волевиявлення позичальника продовжити строк користування/повернення кредиту та укладення угоди про це, згідно пункту 6.14. Правил, підтверджується здійсненням ним відповідного платежу у спосіб, визначений пунктом 2.5 договору.

Однак, матеріали справи не містять доказів того, що строк користування кредитом продовжувався відповідачем. Також, матеріали справи не містять доказів, що до вказаного кредитного договору укладалися додаткові угоди, згідно з якими б продовжувався строк користування відповідачем кредитом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 вказано, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами Цивільного кодексу України мають різний зміст. Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього.

Тобто, сторони визначивши строк користування кредитом в указаному договорі погодили строк виконання зобов`язання.

Також, у зазначеній вище постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Слід зазначити, що кредитним договором (пункт 2.2.3) передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена пунктом 1.6. цього договору, яка є незмінною протягом всього строку фактичного користування кредитом позичальником, включаючи строк, що настає за терміном (датою) повернення кредиту, визначеним пунктом 1.4, якщо позичальник всупереч умовам цього договору продовжує користуватись кредитом, окрім випадків, коли визначена в пункті 1.5.2 процентна ставка є нижчою за стандартну (базову) ставку, встановлену пунктом 1.6 договору (за умовами акцій, програм лояльності, тощо). Якщо визначена пунктом 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то у випадку невиконання позичальником умов цього договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів, проценти за користування кредитом з дня наступного за днем, визначеним у пункті 1.4, продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно пункту 1.6. договору протягом 60 днів, після чого нарахування процентів може бути зупинене або припинено товариством в односторонньому порядку.

У постанові від 05 квітня 2023 року в справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та підтвердженого в постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 і уточнила власний правовий висновок щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування, визначивши, що в разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом (стаття 1048 Цивільного кодексу України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 Цивільного кодексу України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін, оскільки на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла в постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 в справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

Окрім цього, у сформульованих правових висновках Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування.

Тобто, фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника.

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 Цивільного кодексу України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин. Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі№ 910/719/19).

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

У даній справі умови договору про те, що у випадку невиконання позичальником умов договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів, проценти за користування кредитом з дня наступного за днем, визначеним у пункті 1.4, продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно пункту 1.6. договору протягом 60 днів, після чого нарахування процентів може бути зупинено або припинено товариством в односторонньому порядку, розташовані в розділі договору «Загальні умови», тобто у розділі, який регулює правомірну поведінку сторін.

А тому, вказані умови договору суд не може розцінити як нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування.

З розрахунку заборгованості за даним договором, наданим позивачем, слідує, що проценти за користування кредитом відповідачу нараховані після встановленого строку користування ним.

Таким чином, з урахуванням наведеного та строку користування кредитом, визначеного вказаним кредитним договором (30 днів), доказів про продовження якого матеріали справи не містять, суд дійшов висновку, що нарахування процентів за користування кредитом після спливу цього строку є безпідставним і з відповідача вони стягненню не підлягають.

Також, за пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію.

Згідно відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 3211382 від 30.10.2019 слідує, що у період з 30.10.2019 по 04.03.2020 відповідач сплатив комісію за управління та обслуговування кредиту в сумі 3789 грн 81 коп, а також здійснив сплату процентів по кредиту в сумі 687,42 грн.

Однак, умовами вказаного кредитного договору не передбачено сплату позичальником комісії за управління та обслуговування кредиту, її розмір.

Враховуючи викладене, з відповідача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у сумі 7514 грн. 36 коп. (з вирахуванням суми сплаченої комісії за управління та обслуговування кредиту в розмірі 3789 грн 81 коп), яка скалається з: 4782 грн. 50 коп. тіло кредиту; 3812 грн 58 коп. (6000 грн х 2.5%х 30) - 687 грн 42 коп.) проценти за користування кредитом, нараховані в межах строку кредитування, з вирахуванням суми сплачених процентів; 2709 грн 08 коп. пеня 3789 грн 81 коп. комісія за управління та обслуговування кредиту), у зв`язку з чим позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд прийшов до наступного.

Із матеріалів справи вбачається, що 01.07.2025 між позивачем та адвокатом Адвокатським обєднанням «Апологет» укладено договір про надання правової допомоги №0107 згідно якого вартість наданих послуг складає 8 000 грн. Також надано ордер на надання правничої допомоги на ОСОБА_2 та акт №Д/22689 від 14.04.2026 наданих послуг.

З урахуванням наведеного, оцінюючи об`єктивно складність цієї справи, предмет спору з урахуванням ціни позову за майновою вимогою, задоволення судом позовних вимог частково, враховуючи, складання заяв по суті та відсутність судових засідань у цій справі, суд дійшов висновку для часткового задоволення заяви позивача про стягнення з відповідача у даній справі витрат на правничу допомогу, а саме у розмірі 2 500,00 грн, що відповідає критерію реальності та розумності, та є співмірним, виходячи зі складності, категорії справи, виконаних адвокатом робіт та наданих адвокатських послуг, а відтак заяву представника позивача задовольнити частково.

Також, відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.4,12,13,19,81,141,247,274,265,280-283 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Позов ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» (ЄДРПОУ 35234236, адреса: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28) заборгованість за кредитним договором № 3211382 від 30.10.2019 у розмірі 7514 (сім тисяч п`ятсот чотирнадцять) грн 36 коп.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 1433 (одна тисяча чотириста тридцять три) грн 97 коп.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 2 500,00 (дві тисячі п`ятсот ) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя О.О. Кузнєцова